Головна » Статті » Селище Червоне » Люди і Червоне

З когорти тричі уславлених. Вижив усім смертям на зло.

Народився 30 серпня 1910 року в с. Малі Мошківці Андрушівського району в сім'ї селянина-бідняка. Закінчив 4 класи місцевої школи в 1924 році і п'ять років працював у господарстві батьків. У 1929 році став робітником Червоненського спиртовою заводу, а через два роки поїхав в шахти Донбасу. Звідки у 1933-ому хлопця призвали до Червоної Армії. Служив на Далекому Сході, а після звільнення в запас аж до 1941 р. працював у рідному колгоспі їм. Косіора (пізніше «Жовтень») на різних роботах.

10 травня 1941 року Михайло був призваний на армійську перепідготовку - там його і застала війна, З перших днів її служив у 400-ому окремому саперному батальйоні сапером-мінером.

В боях під Коростенем був поранений і з липня по жовтень 1941-ого знаходився в евакогоспіталі.
Після одужання його направили у 137-й стрілецький полк, в якому воював по листопад того ж року. Друге поранення - і знову госпіталь по січень 1942-го. Потім 213 стрілецький полк, де М. Струтовський командує відділенням,

У вересні 1942 року в боях під Тулою втретє поранений. Через два місяці - знову фронт, 309 стрілецький полк, Струтовський - старшина роти. З листопада 1944-го по жовтень 1945-го він старшина. 90-го окремого саперного батальйону.

Війну пройшов з боями від першого її дня до останнього у складі Південно-Західного, Воронезького та Першого Українського фронтів, чотири рази поранений. Демобілізований згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР 1 жовтня 1945 р.

За мужність, хоробрість, відвагу і військовий професіо¬налізм Михайло Іванович нагороджений орденами Чер¬воної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, повний кавалер ордена Слави, удостоєний багатьох медалей і серед них - «За відвагу».

Після демобілізації працював у колгоспі «Жовтень» бригадиром рільничої бригади, завідував тваринницькою ерермою, був бригадиром будівельної бригади до виходу на пенсію в 1970 р.

Разом з дружиною виростили і виховали сина Миколу, дочок Галю і Марію.

Помер М. І. Струтовський б травня 1983 року. У некролозі група товаришів писала: «Назавжди пішов із життя відданий справі партії комуніст, вірний син нашої Вітчизни, громадянин, чуйна людина. Світла пам'ять про Михайла Івановича Струговського назавжди залишиться в наших серцях».

У міському парку м. Андрушівка на Алеї Слави встановлено бронзовий бюст-погруддя героя.
На честь 65-річчя визволення України громада села Малих Мошківець увіковічнила ім'я свого прославленого земляка, назвавши одну з вулиць села іменем Струтовського.

М. І. Струтовський проходив чергову військову перепідготовку - там його застала війна. Уже з перших її днів їх 400-й окремий саперний батальйон вступив у поєдинок з ворогом. Тяжкі оборонні бої в районі Коростенського укріпрайону Південно-Західного фронту під командуванням генерала Потапова були для Михайла першим випробуванням. Тут він одержав перше поранення в ногу. Після двомісячного перебування в шпиталі боєць повернувся в свою частину. Потім М. І. Струтовського пере вели в 137-й стрілецький полк, в якому він служив рядовим стрільцем, був вдруге поранений і евакуйований в шпиталь в м. Дебальцево. А потім знову - діюча армія, В районі Тули готувався удар по ворогу, в якому мала взяти участь і 309-та стрілецька дивізія. Ворог перейшов до оборони. Наше командування поставило завдання прорвати ворожу оборону, прикриту протитанковими мінними полями. Командир саперного батальйону повідомив бійцям, що у сусідньому батальйоні зробили спробу знешкодити міни «кішкою- волокушею». Та вона не вдалася, бо міни фашисти поставили так, що їх не можливо було зняти таким чином, вони вибухали. Ворог здогадувався, де планується прорив. Командир дивізії наказав зробити проходи у мінних полях. Міни мали знешкодити вручну, розкривши їх секрет. - Хто піде першим?

Солдати мовчали. Комбат сказав, що піде Струтовський - у нього ще довоєнний стаж сапера, тож саме він має розгадати загадку з мінами.

-Завдання зрозуміло? -запитав командир.

-Єсть розвідати й знешкодити міни - по-бойовому відповів Михайло.

Вечоріло. Мороз сягав тридцяти градусів. Одягнувши маскувальний халат, боєць направився до мінного протитанкового рубежу. Зимовий одяг, зброя, Інструменти, необхідні саперу, і глибокий сніг заважали рухатись, а тут ще й німці розпочали мінометний обстріл переднього краю. По ледь помітних горбиках Михайло розпізнав, що це і є мінне поле. Міношукачем виявив першу міну - велику, до 25 сантиметрів, така розірве найтовстішу броню. Знайшов верхній детонатор і знешкодив. Задумався, чому міни зривалися, коли їх хотіли витягнути «кішкою»? Значить, міркував, є у міни інші детонатори: у днищі або збоку. Пограблими руками розгріб сніг, бокових детонаторів не виявив. Значить, піддонний. Почав підкопуватись під міну і виявив

детонатор у днищі. Ножицями перекусив дротик, викрутив детонатор, зняв міну, полегшено вдихнувши морозне повітря. І якось особливо, по тєплому тут, в Підмосков'ї, згадав свою сім'ю, діток, рідну серцю Україну. А до ранку сапери зробили проходи в мінному полі. Ніхто не підірвався. Слава про мужній вчинок сапера Михайла Струтовського облетіла дивізію. Він був нагороджений орденом Червоної Зірки. Під час Курської битви Михайло Іванович, як висококваліфікований військовий спеціаліст, мінува свій передній край. А при переході в наступ наших військ прокладав проходи у мінних полях німців, аби пройшли наші танки і піхота. За бої на Курській дузі на його грудях засяяв орден Слави IIІ ступеня. На Правобережній Україні фашисти намагалися розблокувати оточені нашими війська і в районі Дзелинче-Мічулінці контратакували великою кількістю танків. Струтовському було наказано мінувати шляхи, якими ті йтимуть. Михайло Іванович зі своїм відділенням установив три групи мін. На одній підірвався «Тигр», на другій - «Фердинанд», решта повернула назад. Михайло Іванович брав участь у форсуванні Дніпра, визволяв від ворога рідну Житомирщину. За подвиги і мужність під час боїв на території України М. І. Струтовського нагородили орденом Слави ІІ ступеня. Майстерність мінера не раз використовувалась командуванням дивізії при форсуванні ріки Німан, під час боїв на території Польщі, Німеччини. І тут мужність Михайла Івановича була належно оцінена командуванням. 13 липня 1944 р. його нагородили медаллю «За відвагу», а 15 травня 1945 р. він став повним кавалером ордена Слави. Указом Президії Верховної Ради СРСР М. І. Струтовський нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ст. Фронтові дороги Михайла Івановича пролягли через чотири країни, був чотири рази поранений, але вижив усім смертям на зло. З п'ятьма орденами і багатьма медалями на грудях повернувся наш герой в рідне село.

Йосип ЛОХАНСЬКИЙ історик-краєзнавець.

На фото: бюст М. І. Струтовського на Алеї Слави в Андрушівці; зустріч М. І. Струтовського з учнями Андрушівської міської школи.

Сканкопія статті з газети

Категорія: Люди і Червоне · Додав: MIAS (03.01.2010) · Автор: Йосип Лоханський історик-краєзн.

Переглядів: 507 · Правовласникам!

Рейтинг: 5.0/3

запам'ятати
Забув пароль \| Реєстрація

Всього коментарів: 0

Логін:
Пароль:

З когорти тричі уславлених. Вижив усім смертям на зло.

Популярні статті: