rss · Середа, 18.10.2017, 17:58

Опитування

Маєток Терещенка
1. Відреставрувати
2. Музей і монастир
3. Мені байдуже
4. Тільки музей селища
5. Тільки монастир
6. Нехай розвалиться
Всього відповідей: 67

Експонати, що просяться до музею.


Завдяки тому, що я свого часу мав можливість особисто бути знайомим з Юрієм Бутковським, це той самий ентузіаст, який і подарував профтехучилищу копію легендарного "Фармана", що на фото, я прочитав ось цю статтю. Скажу відверто, справило враження те, що свого часу було прикладено багато зусиль для того, щоб сьогодні можна було доторкнутися до історії, подивитися на цінні експонати. Нажаль із тих експонатів, які описуються в статті, багато втрачено назавжди. 

Цікавість і жаль за втраченим фільмом про авіацію в Червоному просто вражає. Я думаю багато хто б сьогодні із задоволенням і гордістю дивилися б історичні кадри. Але це ніколи не здійсниться вже. А ще були плівки із спогадами очевидців і майстрів літакобудування в Червоному, а ще багато фото, а ще...

Завдяки кропіткій роботі жителів селища сьогодні в Червоному є два музеї: це музей в Червоненській середній школі, а також музей в цукровому заводі. Досить вже втрачати і губити, досить нищити і грабувати - давайте разом зберігати і примножувати історію нашого рідного селища, працювати на благо рідних місць.

Все це можна зробити лише тоді, коли в нашому серці буде відповідне бажання, коли наша власна совість буде найсуворішим суддею, коли ми, кінець-кінцем, зрозуміємо, що за все, що буде зроблено сьогодні вже завтра нам подякують наступні покоління.

Shooler

10.01.2010 р.



Експонати, що просяться до музею.

«Радянська Житомирщина» 23 серпня 1982 року.

У селищі Червоному Андрушівського району проживає робітник колишньої місцевої авіамайстерні Андрій Омелянович Коденський. Його пам’ять зберігає численні документи, серед яких чимало яскравих фотографій. Збереглося й досі приміщення самої майстерні. Старожили покажуть вам і аеродром, де свого часу випробовувались нові конструкції літаків. Їх було багато. Ще в 1909 році моноплан Т-1, що нагадував на той час «Блеріо-IX», піднявся над київським небом. А через рік новий літак демонструвався на підсекції VII з’їзду дослідників повітроплавання Росії. Через деякий час на базі Червоненського цукрового заводу відкривається майстерня по виготовленню повітроплавальних апаратів. На запрошення сюди приїжджає льотчик-конструктор француз А. А. ІІішоф. З довколишніх сіл зібрано кращих майстрів. Одним з таких був Михайло Іванович Маковецький з Крилівки, який займався виготовленням пропелерів. Ентузіаст, Михайло Іванович до останку своїх днів зберіг багато записів, фотографій — зокрема про перебування в Червоному відомого російського льотчика П. М. Нестерова. Добрі спогади залишилися і в А. О. Коденського, до якого, до речі, й тепер приїздять науковці, авіатори, що вивчають історію літакобудування в нашій країні...

А тоді, напередодні імперіалістичної війни, один за одним у небо над Червоним злітали літаки. «Т-2», сконструйований спільно з інженером Зембінським, «Т-3» — легкий одномісний моноплан, «Т-5-біс» — учасник конкурсу восени 1913 року в Петербурзі. «Фармани», «Ньюпори» йшли на озброєння російської армії. Таку славнозвісну сторінку з історії вітчизняної авіації, що писалася в Червоному, забути не можна.

В особистому архіві А. О. Коденського зберігається копія договору між Ф. Ф. Терещенком і першою російською жінкою-випробувачкою літаків Л. Галанчиковою, де йдеться про умови і зобов'язання обох сторін щодо випробування нових конструкцій, а також винагороду за це. Цікаву документальну повість нависав С Л. Вишенков — історик авіації — про цю хоробру жінку. В журналі «Работница» за 1978 рік видрукувано уривок з захоплюючого твору під назвою «Авиатрисса». Автор на основі документального матеріалу розповідає про шлях цієї незвичайної жінки в авіацію, її перебування в Червоному, де вона піднімала з зеленого поля аеродрому літаки нових конструкцій. Трагічна доля Л. Галанчнкової — як і багатьох тих, хто опинився за межами Вітчизни. Врода, артистизм, відчайдушна хоробрість Любові Галанчикової імпонували, як реклама, багатьом європейським власникам авіаційних фірм. Їй пропонували роботу на заводах «Юнкерс» і «Мессер-шмідт». Зрештою її життя закінчилося в злигоднях у трущобах Америки.

Галанчикова менше запам'яталася червоненцям, ніж яскравий, колоритний образ Петра Миколайовича Нестерова, який народився в Росії, в Нижньому Новгороді, а загинув під Львовом, захищаючи українську землю. В Червоному він знайомився з новими конструкціями літаків, «переганяв» їх у бойові авіазагони. Його пам'ятає А. О. Коденський, про Петра Миколайовича з любов'ю розповідав крилівчанин М. І. Маковецький. У Михайла Івановича була велика домашня бібліотека, переважно з літакобудування, і як жаль, що на початку 60-х років, після його смерті, книги і особистий архів зникли безслідно. Правда, один із історичних знімків вдалося опублікувати в журналі «Огонек». І зробив це колишній працівник андрушівської райгазети О.Д.Юзва. Під час однієї з розмов М.І.Маковецький, розповідаючи про свої зустрічі з П.М.Нестеровим, показав пожовкле від часу фото.

«Його передав мені друг Нестерова, який восени 1914 року приїхав до Червоного. Він і раніше бував тут з Петром Миколайовичем».

— А де ж тут Петро Миколайович?

«Загинув паш герой. Смертю хоробрих. Ось пам'ять про нього».

На фото в оточенні російських воїнів, два трупи льотчиків. Спершу гадали, що один із них — Нестеров, а другий — австрієць. Як результат славнозвісного нестерівського тарану. Та після опублікування «Огоньком» знімка до редакції і на адресу автора звідусіль посипались листи. Багато ще було живих очевидців пам'ятного повітряного бою поблизу села Воля Висоцька Львівської області, відгукнулися і ті, хто пізнав себе на фото. Виявилося: в центрі тіла австрійських авіаторів, збитих російськими льотчиками в повітряному бою. Льотчиками з цього ж загону, що й П. М. Нестеров. А свій безсмертний таран він зробив пізніше…

Про цей факт розповідаю тому, що після тих пошуків (з початку 1960 року), по суті, й виникла ідея створення в Червоному музею. Ініціаторами стали тодішній директор профтехучилища П. І. Давидов і майстер А. О. Кучинський. Учасник Великої Вітчизняної війни Петро Іванович Давидов десятки років віддав відбудові і реставрації чудового пам’ятника старовини — палацу графа Грохольського-Терещенка, спотвореного війною. Тут розмістилися навчальні класи-кабінети, але як тоді було далеко до бодай примітивного комфорту… Даху не було. Всередині — суцільні руїни. Треба все це відбудовувати, реставрувати і… збирати матеріали для майбутнього музею. Тепер уже Петро Іванович на заслуженому відпочинку, а його справу продовжують новий директор В. П. Циганков і той же невтомний збирач історії авіа майстерні Аркадій Оксентійович Кучинський. І потрібно сказати, експонатів зібрано немало. На адресу профтехучилища надходять листи з багатьох кінців країни. Ті, кому дорога пам'ять про незабутнього П. М. Нестерова і все, що пов'язане з його життям, безсмертним подвигом, діляться спогадами, по крупинці зібраними дорогоцінними матеріалами. Адже подвиг Нестерова — як факел, що осяяв шлях у космос. Так, до речі, говорив Юрій Гагарін, коли його запитували, з чого починається льотчик Треба по-нестеровському, з юнацьких ліг дивитися в небо, захоплюватися мрією про підкорення повітряного океану, віддаючи всього себе служінню рідній авіації...

Кілька разів у Червоному бував полковник у відставці колишній льотчик С А. Вишенков. Він залишив чимало цінних експонатів. Знайомився з місцевими матеріалами кандидат технічних наук Чайковський. Пишуть сюди льотчики ветерани з м. Орла. Приїздять науковці зі славнозвісного конструкторського бюро Антонова. Навіть користуються місцевими експонатами. Не так часто побачиш модель «Фармана-IV» випуску 1913 року. А в кімнаті майстра А.О.Кучинського він є. Розповідають, що цю витончену модель виготовили французи, а передав її в дарунок майбутньому (!) музею Ю.А.Бутковський, виходець з Червоного, добрий знавець авіамоделювання. До цього слід додати чимало рідкісних фотографій, що відображують роботу колишньої авіамайстерні. Ці фотографії приваблюють увагу науковців Києва, Харкова. А. О. Кучинський з допомогою любительської кіностудії зняв документальний фільм «Літаки злітали над Червоним», записав на магнітофонну плівку розповіді А.О.Коденського, інших старожилів. Словом експонатів є досить, а музею… нема. І кого звинувачувати в тому, що добру справу, започатковану ентузіастами, досі не доведено до кінця.

Кілька років тому тодішній директор профтехучилища П.І.Даваидов розповідав:

— Потрібно капітально відремонтувати приміщення, де колись були авіамайстерні, і тут обладнати музей.

Та за які кошти? Той же Петро Іванович немало доклав і сил, і здоров'я, поки добився коштів, щоб відремонтувати колишній палац, в якому розмістилося профтехучилище. Для капітального ремонту колишніх майстерень у нього не вистачило ні сил, ні здоров’я. Адміністрація цукрового заводу, на території якого це приміщення, на жаль, ніякого ентузіазму не проявляла. А от керівники радгоспкоопу вирішили проблему простіше, не затративши на ремонт жодного карбованця: розмістили в приміщенні свій склад.

— Ми намітили відкрити експозицію в одній із кімнат училища, — говорить директор В.П.Циганков. — Але коли прикинули, — де вмістити всього. От і зайшли, як кажуть, у тупик. З нього можна вийти при активнішій допомозі районних радянських організацій.

Насамперед треба виділити дві просторі кімнати в цьому ж палаці, що їх на добровільних засадах зайняли зовсім не причетні до училища організації. Тим більше, що, як заявив В.П.Циганков, тут цілими днями нікого немає. Хто ж може дати санкцію, щоб ці кімнати служили справді благородній меті?

З такими запитаннями я і звернувся до голови Андрушівського райвиконкому О.Д.Стельмаха.

— Справа потрібна, — погодився Олександр Дмитрович. — А от як бути з приміщенням, слід подумати.

Отже, поки що ні в райвиконкомі, ні тим більше в Червоному не скажуть, де саме буде унікальний музей. Втрачають надію ентузіасти доброї справи. Припадають пилом експонати.

Автору цих рядків пощастило бути на відкриті меморіалу авторові «мертвої петлі» і тарану в селі Воля Висоцька Нестерівського району, що на Львівщині, в січні 1979 року. Над безкрайнім білим полем, вирвавшись з гранітного кільця, здійнявся вгору обеліск, що увінчав безсмертний подвиг вірного сина Росії, символізуючи непорушну дружбу російського і українського народів.

Глибоко в душу запали слова дочки Петра Миколайовича — Маргарити Петрівни на урочистому мітингу:

— Нехай його славне життя буде для нашої молоді прикладом служіння Вітчизні.

Краще й не скажеш. І слід ці слова не лише пам’ятати…


 

М.Іващенко

Власний кореспондент «Радянської Житомирщини».

«Радянська Житомирщина» 23 серпня 1982 року.

З особистого архіву Бутковського Юрія.

Категорія: Статті про Червоне · Додав: Shooler (10.01.2010) · Автор: М.Іващенко
Переглядів: 2755 · Правовласникам!
Рейтинг: 5.0/4

Популярні статті:

Всього коментарів: 6
avatar
3
1 mr_smith • 18:34, 10.01.2010 • url
Чудова стаття, в 1982 році ті самі проблеми з історією селище, як і сьогодні.
Актуально з 1982 року!
avatar
3
2 Shooler • 19:04, 10.01.2010 • url
Так. Проблема існує. А завдяки інтернету сьогодні багато чого можна розмістити на сторінках сайту і всі, хто зацікавлений, може ознайомитися із історичними даними про наше Червоне.
avatar
2
3 mr_smith • 19:08, 10.01.2010 • url
Віртуальний web-музей маєш на увазі? ;)
avatar
3
4 dyak • 19:37, 10.01.2010 • url
Цікава стаття дякую. В 1982 на неї я не звернув увагу, добре що є люди які бережуть історію. Що стосується web-музею він дуже потрібний, але звичайний музей не замінить.
avatar
1
5 Mr_HYDE • 13:21, 11.01.2010 • url
Вічна проблема всього того, на чому не можна заробити. Де потрібно багато зробити і нічого за те крім задоволення чи ще чого не отримаєш. Вічна проблема приміщень та фінансування. Нажаль в Україні культура та історія не на першому місці, ще й знаходяться дебіли які свою ж історію не визнають, обгажують, та всіляко не сприймають. То комунізм їм подавай то під імперію лягати хочуть.
avatar
0
6 BACS • 22:38, 11.01.2010 • url
гарна стаття!!! +++
Вгору
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.132.10
Браузер:

Cайт живе: