Червоне!

Червоне, моє село Червоне!

Я все життя люблю тебе,

Твої заводи, Церкву, дзвони, 

Школу, що в люди вивела мене.

Твої ставки, і парк, і скверик, 

Спортзал, і стадіон, і клуб.

Красиве ти і в місяць червень,

І восени, коли каштани обпадуть.

Палає в парку горобина,

Клени жовте листячко скида,

Ще зеленіє дуб, ялина, 

Й ніжна береза соромливо

Осінній одяг свій зніма.

Люблю я річечку Пустоху, 

Що тихоплинно в'ється тут.

Любовно її серед народу

Марусиними брівками зовуть.

І Бабську греблю, і Цегельню, 

Й Грабарку, вулицю твою. 

І запах браги з винокурні -

Усе нагадує про молодість мою.

Люблю вогні цукрового заводу,

Який напружено працює восени.

Й в безвітряну і тиху погоду

Його зображення в ставку, в воді.

Багата ти історією своєю,

Започатковано літакобудівництво на Русі,

Галанчикова й Нестеров літали над землею, 

Випробовуючи Терещинківські літаки.

Твоя земля уся полита кров'ю,

Тому село Червоною зовуть.

Сини твої відстояли свободу

Хоча й багато їх загинуло отут.

Вклоняюсь низько вам, захисники свободи,

Що віддали своє життя.

На благо і на щастя свого народу

За краще наше, світле майбуття.

Відроджуєшся зараз ти духовно

І монастир є прикладом тому,

Який старанно й послідовно

Шліфує і відновлює красу...

Красу людського серця,

Вказує дорогу і друге дихання дає душі,

Яка жадає істини і Бога

І бути хоче з Ним у вічності.

Люблю твоїх людей, що працею невтомно

Звеличують ім'я своє.

І хоч вони повсюди та Червоне

Не забувають селище своє.

В твій ювілей бажаю я,

Щоб щедрою була земля твоя,

Щоб засівались всі твої поля

И жила в достатку кожная сім’я.

Щоб дитсадки повнились малюками,

Долали учні знань граніт,

Щоб хворі виліковувались лікарями

І похоронний марш звучав лиш раз на рік.

Хай над тобою буде мирне небо,

Хай завжди сяє сонце у горі,

Хай кожен житель усвідомить твердо

Своє призначення на цій святій землі.

Дюсенбаєва Леоніда Іванівна