rss · Четвер, 21.09.2017, 11:45

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35

03:30

Навіщо платять двічі, або як нас розводять на «бабки»

«Житлово-комунальне господарство має стати чиїмось бізнесом», - категорично озвучив нещодавно один міністр кінцеву і головну мету «реформування» цієї сфери. А ще раніше було вирішено, що чиїмось бізнесом в Україну стане така неймовірно прибуткова галузь, як медицина.

«Ну ось і добре! Нарешті в наші ЖЕКи прийде ефективний власник», - скаже хтось із наших читачів, які підтримують назріваючу реформу або тому, що самі сподіваються стати цим самим власником, або беззастережно вірять у все, що несуть з екранів телевізорів «розумні дядьки». Взагалі, судячи з регулярних підсумків виборів, таких «віруючих» виборців в Україну більше половини населення. Це ж просто рай для шахраїв всіх мастей і напрямків. І вони вже давно і старанно обробляють тут свої грядки.

«Прийде ефективний власник», - ці слова всі ми багато разів чули ще в 90-х роках, коли розгорталася масова приватизація українських заводів. І власник приходив, скупивши у робітників акції підприємства за пляшку горілки або 10-20 гривень. Ви б тільки бачили, які при цьому виникали черги! Ну а що робити - зарплату-то не платили місяцями, а то й роками...

Власник приходив, проте його ефективність була зовсім не такою, яку агітатори обіцяли натовпу боязко притискаючихся один до одного верстатників і слюсарів. Замість нового обладнання, ремонту в душовій та європейської зарплати трудовий колектив отримував повідомлення про скорочення наполовину. Решта рабували за сто-двісті доларів на місяць під пильним наглядом приватної охорони (за чорну уніформу і поганий характер їх часто називали «есесівцями») і були нескінченно щасливі. Так, що вважали за краще не ставити запитань про те, як і чому «ефективний власник», придбавши задешево «совковий» завод, практично нічого в нього не вклавши, не змінивши технології, продаючи продукцію практично за демпінговими цінами, примудряється вичавлювати з нього собі в кишеню мільйони і мільярди прибутку?

Але ж відповідь на питання походження багатьох мільйонних і навіть мільярдних статків дуже простий. Радянський завод будувався і працював, щоб виконувати два завдання. Перша - випускати продукцію, як можна більше і по можливості якісніше. Друга - це цілий комплекс соціальних функцій, який лежав на плечах підприємства, особливо якщо воно було містоутворюючим.

У США, наприклад, теж є чимало містоутворюючих підприємств. Але лише одиниці з них обтяжують себе прокладкою труб від заводської ТЕЦ до житлових кварталів міста. І роблять це, тільки попередньо вирахувавши відсоток прибутку від цієї затії. Не кажучи вже про те, що власники американських заводів не дуже-то переймаються будівництвом житла для робітників, шкіл, училищ, лікарень, клубів, вони не утримують громадський міський транспорт та міські парки. Тамтешній бізнесмен може розщедритися лише на три речі: платня для робітника (отримай свої дві-три тисячі і думай, як на них жити), медичну страховку та благодійні внески.

У СРСР утримання величезної інфраструктури міст обходилися дуже недешево. І на це йшло дуже багато прибутку підприємств. А ще, крім цього, існували т. зв. «Збиткові виробництва», на яких вироблялася продукція, що реалізується значно нижче своєї собівартості. «Збитки» покривали за рахунок доходів флагманів радянської економіки.

Тепер згадаємо, як у 90-х роках підприємства «готували до приватизації». Від них просто відсікали все соціальне навантаження, всі ці клуби, дитсадки, квартали «хрущовок», лікарні, школи. Наглухо закривали цехи невигідних «збиткових виробництв». У два-три рази скорочували штат працівників. І «ефективний власник», за вельми скромну суму, отримував у своє розпорядження чисте основне виробництво, яке він перетворював на машину по вікачуванню «бабла». Ті мільйони і мільярди, які раніше йшли на утримання соціальної сфери, тепер сипалися чистим прибутком у кишеню власника.

За коротке життя незалежної ринкової України приватизувати і перетворити на засіб добування грошей намагалися багато чого. Наприклад, громадський транспорт. Правда, утримувати метро, ​​трамвайні і тролейбусні лінії так накладно, що вони нікому не потрібні і задарма. Зате спритні люди, скориставшись проблемами парків міського та приміського транспорту, пішли до виконкомів, зареєстрували ПП з двома десятками дешевих «газелей» і застовпили за собою пару міських маршрутів. Бізнес непоганий - від однієї до трьох гривень з людини. Для порівняння: радянська людина платила за проїзд по столиці від 3 (трамвай) до 5 (метро) копійок. Зарплати відтоді зросли в 10 разів (з 200 рублів до 2000 гривень), а проїзд подорожчав в 20-100 разів! Непогана додаткова вартість, що наповнює кишені власників маршруточних ПП... А тим часом у Харкові трамвайно-тролейбусний парк вже знаходиться на останньому видиху, але його доля давно нікого не хвилює.

Втім, може, це й на краще. Оскільки коли нова влада Харкова вирішила продовжити розвиток метрополітену, то стало ясно, що робиться це явно не з філантропскіх міркувань. Адже тільки за десяток лавок на одній з нових станцій за відомістю було сплачено 630 тисяч гривень. І це були зовсім не антикварні меблі XIX століття з позолоченими спинками, а прості лавки з дерев'яних планок, яким у базарний день червона ціна - тисячі півтори за штуку. Такий ось наочний приклад «розпилу» бюджетних коштів на лавки.

Втім, це жалюгідні копійки порівняно з витратами на будівництво об'єктів Євро-2012 (і кому потрібен цей цирк в бідній країні?), На благоустрій робочих кабінетів та житлових об'єктів нової влади, на оренду супердорогого транспорту. Не забудемо додати сюди і списаний цієї весни борг підприємствам паливно-енергетичного комплексу, які належать найбільшим українським олігархам. Це був жест небаченої щедрості: бідолахам пробачили 24 мільярди гривень заборгованості перед бюджетом і близько 28 мільярдів гривень боргу перед іншими підприємствами.

Одночасно з цим українська влада гірко бідкалася перед народом, що бюджет порожній і всім (тобто народу) потрібно тугіше затягнути пояси. Почали з малого бізнесу, потім взялися за старих, вирішивши підняти планку пенсійного віку. Враховуючи, що сьогодні до пенсії в Україну взагалі доживає лише половина населення, це означає, що через кілька років її отримуватимуть лише депутати і високі чиновники що   вийшли на заслужений відпочинок. Вже вони-то доживуть і до 65, і навіть до 70 років, користуючись спеціальним медобслуговуванням у Феофанії або лікуючи виразки за кордоном.

Зате на медичне обслуговування народу у влади грошей не знайшлося. Дійсно, виділяють їх явно недостатньо, а багато з того, що йде в регіони, розпилюється на золоті лавки місцевими керівниками. Вирішувати цю проблему навіть і не збиралися, лише сердито лаяли «спадщина убогої радянської медицини». Чому, власне кажучи, і виникла ідея т. зв. «Страхової медицини», явно злизана з американської моделі.

Що таке американська медицина, чим вона відрізняється від медобслуговування в Європі та на Кубі, чому більше 50 мільйонів американців не можуть собі дозволити просто звернутися до терапевта - все це ви можете побачити в двогодинному фільмі Майкла Мура «Охорона здоров'я» («Sicko»), що вийшов в 2007 році. Там, як кажуть, додати просто нічого. Ось вона - страхова медицина у всій красі, до якої нас наполегливо тягне влада.

Але біда в тому, що містер Мур показав нам проблеми американської охорони здоров'я. Так, в США медицина - це, насамперед, бізнес, а вже потім надання допомоги хворим. Але все ж, якщо американець робить щось навіть виключно заради високого прибутку, він робить це досить сумлінно і якісно. З вас злупить величезну суму, але ви отримаєте товар або послугу на тверду четвірку, можливо навіть з плюсом. В Україні ж ситуація жахливо посилена тим, що всі хочуть зрубати швидких грошей, але при цьому мало хто хоче працювати хоча б як-небудь. А от кинути, розвести, обдурити клієнта - це завжди будь ласка! На тому створювалися і будуть створюватися українські капітали.

Невеликий життєвий приклад. Людині потрібна консультація кардіолога. Він безкоштовно приймає в поліклініці з 9 до 14 годин, але на прийомі лише бурчить, що в цих умовах не може вас навіть нормально оглянути. І запрошує в свій платний кабінет, в якому працює після 15:00. Це медичне ПП, яких у кожному місті розвелося, що нотаріусів з адвокатами, являє собою дві кімнатки і старий, можливо, навіть давно списаний (судячи по його зовнішньому вигляду) прилад для ЕКГ, УЗД чи інших обстежень. Зауважимо - такий же стоїть у безкоштовній поліклініці! За прийом плюс «дослідження» з вас злупить гривень 150 - це в провінції, це ще по-божому. Але потім доктор, багатозначно хмурячи брови, запропонує вам пройти ще одне обстеження, вже в іншому місці. Ви платите ще 200 гривень, проводите ще одне точно таке ж обстеження і отримуєте точно таку ж довідку-висновок - тобто платите двічі за одне і те ж. А потім вам видають авторитетний висновок доктора: знаєте, я в тупику, от якщо б ви поїхали на обстеження в обласну клініку, я дам вам телефон хорошого лікаря...

Багато людей витрачають так тисячі гривень, починаючи свої подорожі у місцевого лікаря-шабашника і закінчуючи обстеженням в столичному інституті. І багато з них виявилися абсолютно здорові, а більшість інших могли б отримати свій діагноз і нормальне лікування в поліклініці рідного містечка, якби тамтешні лікарі не лише думали про те, як зашибати зайві пару сотень гривень, але й намагалися б просто сумлінно виконувати свою роботу.

Ось в чому головна відмінність української сфери послуг (у тому числі медичної) від західної: там вам їх нададуть гарантовано якісно. У нас з вас можуть взяти величезні гроші - і банально «кинути». А щоб цього не трапилося, ви повинні бути кимось важливим або страшним: кримінальним авторитетом, начальником міліції, заступником мера, дуже впливовою людиною міста. Тоді вас просто побояться обдурити, вас обслужать, як у кращих салонах Парижа, і навіть зроблять знижку! Але, на жаль, 99,9% українців не відносяться до VIP-персон. І офіційний перехід медицини на рейки бізнесу загрожує їм або недолікованими хворобами (скінчилася страховка - гуляй, Вася!), Або швидким обіднінням і злиднями, якщо вони спробують продовжити лікування за свій рахунок.

Звичайно, молоді, фізично здорові офісні працівники можуть заперечити: у нас є страховка, і вона повністю покрила лікування нашого грипу в минулому році. Що ж, ми раді за вас! Але бачте в чому справа, у віці за 45 ви почнете хворіти частіше, і не тільки на грип. І тижневим лікарняним з пачкою пілюльок буде вже не обійтися. А коли в країні зникне альтернатива нехай убогої, але все ж безкоштовної медицини (за прийом в поліклініках грошей не беруть!), То тарифи лікарів-бізнесменів піднімуться в рази! Хто знає, на що тоді вистачить вам вашої страховки...

Тим часом грошей на утримання хай не розкішної, але цілком нормальної медицини в Україну предостатньо. Де? У самий раз згадати слова британця з фільму Майкла Мура: «...і тоді ми заявили владі, якщо ви знаходите такі величезні кошти на ведення воєн, то ви знайдете їх і на охорону здоров'я». Перефразовуючи їх під реалії України, можна сказати так: якщо олігархи отримують щороку надприбутки, та ще при цьому списують собі мільярдні борги, беруть собі з бюджету колосальні кошти на «розпил», якщо влада витрачає нечувані суми на ремонт президентських туалетів та оренду найдорожчого в світі вертольота - то всі ці гроші можна було спрямувати на потреби української медицини. Може бути, на окрему палату з плазмовою панеллю кожному і не вистачило б, але на ремонт лікарень, закупівлю нового обладнання, на ліки, на пристойну за нашими мірками зарплату медпрацівникам було б цілком достатньо!

Але українці не навчилися ще щось вимагати від влади і ставити їй свої умови, а олігархи ще не вижили з розуму, щоб добровільно відмовитися від мільярдних прибутків. Тому ніякої медицини європейського рівня в Україні в найближчі роки не очікується, а влада пропонує медикам перейти на самоокупність. Тобто дерти з пацієнтів стільки, скільки ті можуть заплатити - продавши майно та заклавши квартиру. Зрозуміло, вкладення у великі проекти медичного бізнесу цікаві олігархам і з ділової точки зору - треба ж вкластися у вигідне підприємство!

А тепер плавно перейдемо до теми чергового підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Їх нам днями погрожували підняти з двох причин. Однією з них стало якесь «тиск Москви на переговорах про постачання газу». Чесно кажучи, спроби пов'язати підвищення тарифів на опалення і гарячу воду з ціною російського газу завжди дивують. Тому взагалі незрозуміло, до чого тут російський газ, який має йти на заводи олігархів, і український газ, який за найнижчою ціною повинен поставлятися для потреб населення? Згідно з цим правилом, жодного зв'язку між ними немає, так що тарифи нам піднімають як би без всяких на те підстав. Якщо, звичайно, там, нагорі, на це правило давно не начхали, і населенню штовхають дорогий російський газ, а собі забирають газ з українських свердловин...

Що ж, ми всі розуміємо, що газова сфера в Україні є однією з найбільш корумпованих і закритих від сторонніх очей. Там щорічно робляться мільярди, причому для цього не потрібно навіть купувати ніяких заводів - достатньо оформити посередницьку фірму і взяти в оренду шматок ГТС довжиною в десять метрів. З одного боку, в цей відрізок буде входити газ по 100 доларів, а з іншого виходити вже по 350. І все законно! Головне - не забути поділитися з тим, хто вам дозволив все це влаштувати.

Другою причиною очікуваного збільшення тарифів міністр ЖКГ Близнюк спочатку назвав бажання збільшити зарплату в даній сфері. Непогана задумка, хоча, в принципі, було б достатньо її не збільшувати, а просто трохи вирівняти. Оскільки, згідно зарплатними відомостями з ЖЕКів Луганській області, начальники оних (часто це чиїсь родичі, що займають теплі місця) отримують в місяць 8-11 тисяч гривень. У той час як слюсаря що буквально порпаються щодня в лайні - від 1500 до 2000.

Але потім вищезгаданий пан міністр, напевно, вирішив стати першим українським міністром, який говорить народу чисту правду. І він її сказав.

«Зрештою житлово-комунальне господарство має стати чиїмось бізнесом. А в ринковій економіці для того, щоб бізнес розвивався, необхідно мати дохід. Тому тарифи і повинні збільшуватися, принаймні, на рівні інфляції», - говорив міністр, навіть не моргнувши оком.

Раніше, протягом багатьох років, українцям втирали про те, що «ефективний власник» повинен прийти на підприємство для того, щоб, не шкодуючи своїх сил, ефективно працювати на благо заводу і трудового колективу. А тут просто чесно зізналися: так зробимо ми з комунальних підприємств бізнес, який повинен буде отримувати дохід за рахунок того, що ви будете платити більше!

Що ж, дякую пану міністру за відвертість. Втім, ніхто не сумнівався, що підприємства ЖКГ поступово перейдуть у приватні руки. І мова тут, головним чином, зовсім не про ЖЕКи. Що взагалі таке ЖЕК? Від його послуг можна спокійно відмовитися і наймати слюсарів і двірників з боку. Влада, до речі, це розуміює і роздумує над «закріпаченням» будинків, яким буде заборонено розривати договори зі своїми ЖЕКами. Ще б пак - адже стільки чиновників місцевого рівня мріють їх приватизувати і дерти з мешканців плату за «обслуговування»!

Але набагато більш ласими шматками ЖКГ-пирога є теплові станції, водоканали та обленерго. Останні, до речі, вже майже всі приватизовані. І приносять непоганий дохід, враховуючи, що вони не морочать собі голову виробництвом електроенергії, а лише перепродують її споживачеві.

Віктор Дяченко

frоm-uа.cоm

Категорія: Новини України · Переглядів: 874 · Додав: mr_smith
Рейтинг: 5.0/6



Популярні новини:
Всього коментарів: 1
avatar
2
1 BACS • 23:26, 10.09.2011 • url
цікава стаття, видно що багато прочитали, а прокоментувати то і нічого... все правда... гірка правда... baby hataskrayu

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.158.21.176
Браузер:

Cайт живе: