rss · Субота, 18.11.2017, 11:08

Опитування

Маєток Терещенка
1. Відреставрувати
2. Музей і монастир
3. Мені байдуже
4. Тільки музей селища
5. Тільки монастир
6. Нехай розвалиться
Всього відповідей: 67

08.01.2012 14:53

Батько Інтернету відмовився визнати право на доступ в Мережу

На початку січня Вінтон Серф, більш відомий як "батько Інтернету", опублікував у The New York Times колонку яка наробила багато шуму. У ній Серф стверджує, що право на доступ до Мережі не можна зараховувати до прав людини. Тим самим він виступив проти потужного лобі, що складається з мережевих активістів, прогресивних законодавців і прихильників кіберреволюцій.

Вінтон Серф - один з найбільш авторитетних людей, коли справа доходить до питань, пов'язаних з Інтернетом. Він координував програму з розробки мережевого протоколу TCP/IP у вісімдесятих, потім проектував першу комерційну систему електронної пошти, стояв біля витоків ICANN (регулює питання, пов'язані з мережевими доменами і доменними іменами) і зараз займає посаду головного інтернет-євангеліста в Google.

У Google він зайнявся, здебільшого, футурологією, намагаючись передбачити, як технологія може вплинути на розвиток суспільства. Зокрема, він підтримує концепцію "інтернету речей", згідно з якою кожна річ, що навколо нас, може мати "віртуального представника" в Мережі (звідси витікає величезна кількість цікавих наслідків). Статтю про те, чи може доступ в Мережу бути правом людини, таким чином, варто розглядати як програмну, як частину світогляду вельми авторитетного професіонала.

Революція навчила нас

Колонка Серфа не з'явилася б без "арабської весни" і інших народних хвилювань, організація яких була б майже неможлива без інтернету і сучасних засобів зв'язку. Ефективна протидія протестуючих з боку влади в першу чергу передбачало обмеження доступу в Мережу. Завдяки цій боротьбі відкрилося друге дихання у дискусії про те, чи не слід в сучасному суспільстві визнати право доступу в Мережу одним з невідчужуваних прав і свобод людини.

Незважаючи на віру в те, що права людини дійсно існують в реальності незалежно від устрою суспільства, що існує закон тяжіння, це не так. Права людини, які повинні визнавати, а не надавати сучасні держави - продукт складної еволюції соціальних та економічних відносин. Тому додавання будь-якого з прав до їх числа - процес непростий.

І треба зробити ще один маленький відступ. Крім базових прав людини існують права громадянина, тобто права, які громадяни отримують від законодавців.

Завдяки цьому конституційна рада Франції в 2009 році фактично оголосила доступ в Мережу фундаментальним правом. У 2010 році конституційний суд Коста-Ріки прийшов до того ж висновку. Право на доступ до Інтернету закріплено за громадянами Естонії. Фінські законодавці в 2009 році постановили, що пропускна спроможність каналів доступу для громадян Фінляндії не повинна бути нижче мегабіта на секунду.

Руйнівник міфів

Британська мовна корпорація BBC в березні 2010 року провела міжнародне опитування і виявила, що 79 відсотків респондентів з 26 країн світу вважають доступ в Мережу базовим правом людини.

Вінтон Серф послідовно розглядає всі можливі способи визнання права на доступ в Мережу правом людини або правом громадянина і не знаходить аргументів за таке рішення.

Його точка зору полягає в тому, що Інтернет не вічний. Це всього лише технічний інструмент, який дозволяє реалізувати інші права. Простіше кажучи, без Інтернету протестуючими не було б реалізовано право на збори, але якщо перекрити Інтернет, то це не порушення права на доступ до Мережі, а порушення права на зібрання та права на свободу слова.

Для пояснення цієї, загалом-то, простої думки, Вінтону довелося також зруйнувати деякі міфи. Наприклад, міф про те, що ООН віднесла доступ в Мережу до базових прав людини. Ця новина, яку опублікували сотні ЗМІ, базується на доповіді ООН, викладає позицію організації в ситуаціях, пов'язаних з регулюванням Мережі.

На справі визнання доступу в Мережу правом людини, а тим більше базовим, не було. Було твердження, що Мережа є найважливішим способом реалізації прав. Тобто ООН фактично підтримує основну думку Серфа, де право на доступ до Мережі - окремий випадок права на доступ до інформації.

Батько Інтернету постарався не втомлювати читачів без потреби юридичними термінами, тому привів наступний приклад. Колись людині було складно прожити без коня. І природним було б запропонувати нову базову право - на коня для кожного. Проте справа-то було не в конях, а в праві на гідне життя і життя взагалі. І реалізація права на коня через кілька сотень років виглядала б дивно.

Втім, ніхто не сумнівається в тому, що "коні" в актуальний для них момент часу повинні надаватися всім, кому вони необхідні. Так, державна концепція універсальної послуги, до якої в США відноситься телефонний зв'язок, передбачає, що телефон можна знайти в будь-якому куточку країни. Чи створює це право на телефонний зв'язок?

Де-факто - так. Де-юре - ні, і слава богу, бо з появою мобільників, передачі голосу через Мережу та інших аналогічних технологій права людини довелося б переписувати і доповнювати так само, як і закони. А право - набагато більш фундаментальне поняття, не терпить суєти.

Технократи проти юристів

Серф не був би Серфом, якби не запропонував зрозуміле, просте і конкретне вирішення питання. Він припустив, що відповідальність за реалізацію базових прав людини за допомогою Інтернету (зокрема, права на доступ до інформації) у першу чергу лягає не на держави і юристів.

Справді, було б дивно чекати від законодавців рішень по правильному розведенню коней для громадян. Тому, пише Серф, слід надати завдання розвитку такого потужного інструменту, як Мережа, інженерам. Нехай в їх завдання входить захист і розширення можливостей Інтернету, як засобу реалізації прав людини.

Колонка викликала жваве обговорення. Так, у впливовому техноблогу GigaOM з'явилася стаття відомого журналіста Метью Інгрема, в якій він читає Серфа між рядків і зводить воєдино аргументи різних сторін.

По-перше, він вказує на аргумент, який Серф не навів, хоча й міг би. Зарахування доступу в Мережу до фундаментальних прав людини і захист цього права дуже дорого обійшлася б владі. Дорого - у фінансовому сенсі. Адже хтось повинен оплачувати довічний доступ до Інтернету або хоча б реалізацію цього права. При цьому регулювання конкуренції між провайдерами швидко перетвориться на неліберальний кошмар.

По-друге, деякі порівнюють право на доступ в Мережу з такими правами, як право на отримання медичної допомоги та право на доступ до чистої питної води; і певна логіка в цьому є. Інтернет схожий не на коня, а на систему швидкісних трас, тобто без цієї інфраструктури і права на доступ до неї обійтися так само складно, як і без ліків або води.

Нарешті, по-третє, аналітикам просто страшнувато залишати доступ до Інтернету в іншому статусі. Визнання права на доступ значно послабить позицію всіх режимів, які бажають законодавчо відрегулювати Мережу в своїх інтересах. Адже закон можна скасувати або призупинити його дію. Призупинення саме дії прав, не кажучи вже про скасування, може здійснюватися лише в надзвичайних ситуаціях.

Іншими словами, поки Серф розбирається в юридичних та футурологічних сенсах, інтернетчики страхуються від ЧП.

Береженого Бог береже.

Категорія: Новини технологій · Переглядів: 1211 · Додав: mr_smith
Рейтинг: 5.0/1
Популярні новини:
Всього коментарів: 1
avatar
1
1 mr_smith • 15:01, 08.01.2012 • url
Соціальний ролик «Безпечний інтернет — дітям!»
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.161.108.158
Браузер:

Cайт живе: