З Вікіпедії

Країна	Україна
Область/АРК	Житомирська область
Район/міськрада	Андрушівський район
Рада	Червоненська селищна рада
Код КОАТУУ:	1820355600
Основні дані
Засноване	1737
Статус смт	із 1938 року
Площа	32,59 км²
Населення	2 974
Густота	91,250 осіб/км²
Поштовий індекс	13434
Телефонний код	+380 4136
Географічні координати	49°58′0″ пн. ш. 28°52′0″ сх. д.
Водойма	Річка Пустоха
Відстань
Найближча залізнична станція:	Андрушівка
До станції:	18 км
До райцентру:
- автошляхами:	18 км
До обл. центру:
- залізницею:	86 км
- автошляхами:	43 км
Селищна влада
Адреса	13434, Житомирська обл., Андрушівський р-н, смт. Червоне, вул. Леніна ,

Червóне - статус селища має з 1938 року. Харчова промисловість: цукроварня, спиртовий, сироробний заводи. Свого часу було відоме вузькоколійною залізницею, яка була побудована для потреб цукрового заводу у Червоному і пов'язувала селище з залізничною магістраллю Київ - Козятин. Нині колія знята, а найближча залізнична станція розташована у місті Андрушівка

Населення ==

• 4 500 меш. (1966).
• 2 974 меш. (2001).
• 2 811 меш. (2007).

Посилання

• Вузькоколійна залізниця Червонського цукрового комбінату на «Сайті про залізницю» Сергія Болашенко
• Облікова картка

"Местечко Червоное упоминается в акте от 1737 года 17 декабря по поводу ареста в селах Белополия и Кашперовка дворян и крестьян, принимавших участие в нападении на местечко Червонное и в убийстве там дворянина Фениамина Третька”(Архів ч.3, т.3, ст.273). До реформи 1861 року жителями селища були селяни-кріпаки. А з появою заводів з'явились і робітники. Головне заняття селян-кріпаків – землеробство.Червоненськими землями в 40-х роках ХIХ століття володів польський магнат граф Грохольський, який був членом польського сейму. Граф Грохольський брав активну участь у повстанні під проводом Костюшко проти царя. Після поразки повстання всі учасники були піддані розправі. Маєтки графа Грохольського конфіскували на користь царської казни.В період російсько- турецької війни завбачливий міщанин міста Глухова Чернігівської губернії М.А. Терещенко збагатився на доставці російській армії продуктів харчування та фуражу. Після закінчення війни царський уряд дозволив Михайлу Артемовичу Терещенку за пільговими цінам купити Червінські маєтки, конфісковані в Грохольського.
Відомості про населення.
Станом на 1909 рік в Червоному проживало 5087 чоловік, ще дітей віком 8-11 років – 509.("Школьная сеть Волынской губернии”, фонд №147, год –1910 опись №1, дело 400, 1909г., стр. 120)На вересень 1925 року було 4605 чоловік. З них: українців – 2950; євреїв – 1110; поляків – 12; росіян – 13; чехів – 3; інших – 7. (фонд р. – 158, опись 1, Бердичевский филиал).Станом на 1990 рік в Червоному проживало 3484 особи, а на сьогодні – 2800 осіб. До Жовтневої революції на території Червоного були цукроварня, ґуральня, паровий млин, цегельня, електростанція потужністю 25 к.с., пекарня, кінний завод (Красівка), аеропланна майстерня, відкрита в 1910 році.В кінці ХIХ століття Червоненський цукрозавод став власністю Федора Федоровича Терещенка (1888 – 1950 ).
Це була високоосвічена молода людина. Він любив комфорт, природу, гарно малював, креслив, але найбільшим його захопленням було літакобудування. За проектом Ф.Ф.Терещенка реконструйовано парк, закладено фруктовий сад.Парк і нині зберіг свою первісну красу – липову алею, що сягає 250 метрів.  Два озера, що заховались в тіні дерев, лише частково нагадують, що в минулому тут селилась безліч білокрилих лебедів-красенів.В 1910 році Ф.Ф. Терещенко неподалік свого маєтку спорудив майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів.

Моноплан – літак чи планер з однією несучою поверхнею (крилом); планер – безмоторний літальний апарат. Збудовані літальні апарати випробовувала Л.О.Галанчикова. Завдяки високій професійній інтуїції, їй вдавалося завжди точно встановлювати придатність машин до польоту.Любов Олександрівна Галанчикова – російська льотчиця спортсменка. Вона випробувала аероплани, що належали Червоненській авіамайстерні.Між Л.О.Галанчиковою та Ф.Ф. Терещенком був підписаний контракт такого змісту: ”Я, нижчепідписана Любов Олександрівна Галанчикова, зобов’язуюсь протягом року від цього числа літати на апаратах, котрі будуть дані мені фірмою Червоненських аеропланних майстерень, на других же апаратах виконувати польоти не маю права.”
Наш земляк Коденський Андрій Омелянович працював складальником в аеропланних майстернях. В спогадах він свідчить: ”Я пам’ятаю Галанчикову добре, адже готував до польотів літаки. Спочатку вона освоїла невелику машину, в повітрі перебувала недовго...”Невідоме до цього часу Червоне стали відвідувати військові льотчики, зокрема, знаменитий Нестеров (1887-1914).В нашому шкільному музеї є чимало матеріалів, що розкривають сторінку літакобудування в Червоному.   Пошукові загони, які діють при шкільному музеї надають посильну допомогу учасникам Великої Вітчизняної війни. Коваль Л. пройшов важку дорогу війни, повернувшись до рідної оселі живим і здоровим. При зустрічі з юними слідопитами він поділився спогадами про буремні роки війни. Його подарунком шкільному музею стали кусачки з ебонітовими ручками, за допомогою яких наші полоні втекли з полону, перерізавши дріт. Ми свято бережемо цю реліквію, спогади про почуте живуть в нашій пам’яті. Праця – джерело існування людини. Люди є творцями всього прекрасного. Наш односелець Цимбаліст Віктор Петрович присвятив себе сцені драматичного театру ім. І.Я. Франка. Про нього колеги говорять:” Людиною був особливою, його поцілував, мабуть, Бог...”.
Богайчук Валентин Іванович – колишній учень нашої школи. Нині він є заступником генерального конструктора АНТК ім. Антонова.
Боднарчук Леонід Іванович – директор інституту бджільництва ім.. П.І. Прокоповича, президент Спілки пасічників України, професор, член-кореспондент Академії наук України народився в далекому Сибіру в родині репресованих. Після завершення навчання в Українській сільськогосподарській академії, роботи зоотехніком в радгоспі «Бучанський», у господарстві науково-дослідної станції бджільництва, в Інституті зоології, після блискучого захисту дисертації Л. І. Боднарчук став першим директором першого на Україні науково-дослідного і технологічного Інституту бджільництва Української академії
аграрних наук. Він же ініціатор створення національного музею бжільництва. Його наукова робота в галузі бджільництва
принесла славу Україні. Він автор семидесяти праць, виданих у нас і за кордоном. Разом зі своїм другом і співавтором відомим біологом і філософом Петром Андрійовичем Харченком досліджував утримання і використання бджіл в теплицях, запилення ними культур закритого ґрунту, льотну спроможність бджіл в умовах
гідропонних теплиць, особливості очисних обльотів бджіл в умовах теплиць, розвиток різних порід бджіл, розробку способів їх утримання в умовах закритого ґрунту тощо. В результаті наука одержувала нові закономірності в бджільництві, а бджолярі-практики — конкретні наукові рекомендації стосовно своєї роботи з бджолами. Відвідавши рідну школу, він подарував шкільному музею бібліотеку своїх праць по бджільництву.
Леоніда Іванівна Дюсенбаєва – колишня учениця та вчителька Червоненської школи, сьогодні дарує нам своє поетичне слово. ЇЇ поезії часто друкуються районній пресі.
Шинкарук Володимир Федорович – відомий український автор та виконавець, популярний ведучий, доцент Житомирського держуніверситету ім. І.Я. Франка також колишній випускник нашої школи. Його творчі збірки збагатили наш музей, навчають наших учнів мудрості:

...............................
Історія селища:
Селище Червоне розташоване на річці Пустоха (притока Гуйви), за 15 км на південний захід від районного центру та за 19 км від залізничної станції Чорнорудка. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії.Довгі роки ці землі належали найвідомішим польським шляхетським родам. Скажімо, в XVII столітті тут владарювали Тишкевичі, а у XVIII ст. разом з рукою Хелени Лешніцької, що вийшла заміж за Францішка Ксаверія Грохольського, брацлавського земського суддю, перейшло до магнатів Грохольських. Після смерті в 1792р. Францішка Ксаверія Червоним володів його син, Ян Непомуцен, а потім й син сина - Адольф.
Саме Адольф Грохольський збудував у селі за проектом невідомого архітектора велику неоготичну резиденцію. Був це симетричний триповерховий палац,
в плані - витягнутий чотирикутник з восьмибічною вежею на головному фасаді та двома чотирибічними вежами, прилегаючими до бічних фасадів. Неоготичний палац
Згідно з заповіту Адольфа Грохольського (помер в 1863 р.) Червоне мало дістатися його другій дружині, Ванді з Радзивіллів Грохольській. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка виїхала за кордон, а Червоне продала Миколі Терещенку. Далі ви вже знаєте.Терещенки розбудували палац, особливо зі сторони саду, споруда отримала нерегулярний характер.
Ледьжива готика
У заміжжі Наталія Терещенко носила прізвище Уварова. звідси велика гербова "У" на стіні турчинівського палацузбудований у неоготичному стилі, виглядає доволі містично. Оточений віковими деревами, із центральною баштою, що височить, мов замкова вежа,Фонтан він схожий на уламок Середньовіччя у одноманітті постколгоспного довкілля. Частину палацу зайняли монахині монастиря Свято-Різдва Христова, решта доживає віку, гублячи шиби і готичну штукатурку з-під якої визирає крихка червоняста цегла. Занепадає і парк. Дерева, висаджені ще за Терещенків. Парк поволі заростає чагарями,
що наступають від старого ставу, викопаного у формі серця. Але збереглися унікальне пробкове дерево і стара липова алея, згадувана у щоденниках Федора Артемовича.
Бізнес Терещенків