rss · П'ятниця, 16.11.2018, 23:25

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Модератор форуму: Shooler, lusi, el_Chupacabra  
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим » Тематичні форуми » Люди в світовій історії » Володимир Великий («Ясне Сонечко» України)
Володимир Великий
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:49 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?


КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР СВЯТИЙ. ЙМОВІРНЕ ЗОБРАЖЕННЯ

ХРЕЩЕННЯ КИЯН У ДНІПРІ. 988 РІК
[spoiler][/spoiler]
Мова в нас піде про одного з найвідоміших правителів Київської Русі. Князь Володимир Святославович народився в 948 році і був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а отже, молодшим внуком київської княгині Ольги (Мудрої). Після смерті княгині Ольги в 969 році Святослав вирішив «посадити» своїх синів для правління в різних землях своєї держави — України-Русі. Так, старшого сина Ярополка князь залишив у Києві, середнього Олега він відправив до Овруча до древлян, а молодшого — Володимира, на прохання прибулих із Новгорода послів, у місто Новгород, а сам вирушив у завойовані ним раніше болгарські землі, до міста Переяславця. Але, оскільки сини ще були молодими, Святослав призначив їм на допомогу своїх вірних воєвод: Володимиру — Добриню, а Ярополку — Свенельда.

Як оповідає літописець Нестор, не встиг князь Святослав закрити свої очі, як поміж братами почалася боротьба. Спочатку сварка виникла між Ярополком та Олегом через вбивство Олегом сина Свенельда, Люта, який під час полювання в лісі виявився на древлянській землі. Пригнічений горем, Свенельд почав умовляти Ярополка, який відзначався м'яким, податливим характером, помститися Олегу, піти на нього та відібрати в нього землі. В 977 році Ярополк пішов у похід проти Олега, їхні полки зустрілися перед Овручем і війська Олега почали відступати до міста. На мосту перед кріпосною стіною почалася тиснява, паніка охопила людей, князь Олег і частина війська були скинені з мосту і впали в рів із водою, де й потонули. Дізнавшись про похід Ярополка на Овруч і про смерть Олега, новгородський князь Володимир пішов у Скандинавію, щоб посилити свої війська за рахунок варягів, а Новгород перейшов у володіння Ярополка. Одначе правління це було недовгим. Зібравши велике військо з варягів, Володимир повернув собі Новгород, а потім і Київ, і в 980 році став єдиновладним правителем величезної Київської держави — України-Русі.

ВОЛОДИМИР ОБ'ЄДНУЄ ВСІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов'янські землі, Володимир своїми військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів і хорватів фактично завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони України-Русі, це співпало з етнічними рубежами східних слов'ян. А зміцнення Київської держави вже фактично почалося в 981 році, коли Володимиру довелося утихомирювати повсталих в'ятичів, зобов'язавши їх платити «данину від плуга». В 982 році Володимир знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге. Ще раніше, коли Володимир воював проти Ярополка, він приєднав Полоцькі землі, а в 981 році й такі західні міста, як Перемишль, Червень, Волинь і інші, заселені дулібами та білими хорватами, які належали Великоморавській державі (Чехії). У 983 році Володимир відібрав у литовців Побужжя (землі біля річки Буг), а потім над Бугом побудував місто, назвавши його Володимиром-Волинським. У 984 році ходив Володимир на повсталих радимичів і на ріці Піщаній переміг, наклавши на них данину, яку, як зазначав літописець у XII ст., вони «везуть і до цього дня».

Не зовсім вдалим був похід Володимира в 985 році на схід до волзьких булгар, адже київському князю не вдалося примусити їх платити йому данину. Довелося обмежитися укладанням мирного договору з ними. Об'єднавши таким чином усі українські землі в єдине ціле, князь Володимир забезпечив їхню охорону від зазіхання ворогів. А територія України-Русі в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км. і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до міжгір'я Оки та Волги і на заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни. У цей час стародавня Україна-Русь стала найбільшою державою у Європі.

Володимир Великий жив у злагоді з сусідніми народами та державами, наприклад, із поляками, греками, болгарами, чехами та мадярами. Клопоти мав лише з печенігами, які часто нападали на українські землі зі сходу та знищували цілі села і міста.

БОРОТЬБА ВОЛОДИМИРА З ПЕЧЕНІГАМИ

Одночасно з військовими походами з метою об'єднання держави Володимиру доводилося постійно вести безперервну боротьбу з печенігами, цим напівдиким, степовим народом тюркського походження. Вони вже понад півстоліття жили в українських степах і часто підходили навіть до Києва. Як писав літописець Нестор, війна з ними ніколи не припинялася і «би рать без переступа» (війна була без перерви). Щоби стримувати натиск ворожих військ, Володимир почав будувати міста та укріплення по обидва боки Дніпра, Остра, Десни й Ірпеня, а на Лівобережжі — біля Сули, Трубежа та Сейму. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним заходам натиск печенігів було послаблено, і Володимир міг розпочати більш ефективну боротьбу з печенігами. Як повідомляє літописець, війна з печенігами в 990, 992 (двічі), 996, 997, 1001 і 1004 рр. принесла київському князю військову славу. Про ці бої є різні розповіді та билини. Як приклад приведемо одну з розповідей про битву 992 року.

Коли печеніги підійшли до самого Києва, їм назустріч вийшов із військом Володимир. Звертаючись до нього, вождь печенігів сказав: «Випусти ти свого воїна, а я свого — нехай поборються, і якщо твій подужає мого, то не воюватимемо три роки, якщо ж наш переможе, будемо розоряти вашу землю цілих три роки». Серед військ Володимира спочатку такого добровольця не знайшлося, а печеніги виставили здоровенного, страшного велетня. На повторне звертання Володимира до своїх воїнів до князя підійшов старий і сказав: «Князю! Вийшов я сюди на війну з чотирма синами, а п'ятий, молодший, залишився вдома. З дитинства не було людини, яка б перемогла його». Зрадів князь і послав за силачем на ім'я Кирило Кожум'яка. Коли той прийшов, то попросив князя, щоб його випробували, привівши великого і сильного бика. Розлютованого гарячим залізом бика випустили, і коли він біг повз Кирила, той схопив його рукою за бік і вирвав шкуру з м'ясом. Бачачи це, Володимир сказав: «Можеш битися з печенігом». Наступного ранку, намітивши місце поміж полками, пустили борців, ті схопилися і почали міцно давити один одного. Після одного вдалого Кирило так стис у своїх руках печеніга, що в того кістки хруснули і він упав мертвий. Побачивши це, печеніги втекли у степ, і Володимир наступні три роки з ними не воював. Але в 995 році печеніги знову прийшли до околиць Києва, до міста Василева (Василькова), Володимир вийшов назустріч їм із невеликою дружиною, однак, вступивши у бій, не зміг перемогти і відступив.

У 997 році Володимир пішов у Новгород, щоб укріпити і примножити свої війська для боротьби з печенігами. Дізнавшись, що князя в Києві немає, печеніги знову напали та стали біля Білгорода. В оточеному місті почався голод і його жителі спочатку вирішили здатися печенігам. Але знайшовся розумний старий, який запропонував обдурити печенігів, показавши їм, що в місті «сама земля годує і городяни можуть витримати хоч би й десятирічну облогу». Печенізькі князі, пересвідчившись у цьому, здивувалися, зібралися та й пішли собі геть від міста. Після зображення цих подій літописець Нестор не згадує більш про напади печенігів на землі України-Русі до самої смерті Володимира Святославовича в 1015 році.

ДЕРЖАВНІ РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА

Завершальний етап формування державності в Україні-Русі вимагав від Володимира проведення кардинальних суспільних перетворень, направлених на консолідацію країни. Тому він під час свого правління і провів низку найрізноманітніших реформ. Найважливішою можна вважати утвердження в Україні- Русі християнства.

Передували цьому наступні історичні і політичні події. По-перше, потрібно пригадати, що починаючи з другої половини IX ст. вплив християнства наближався до кордонів Володимирової держави. Так, у 864 році похрестилася Болгарія, в 928—935 рр. — Чехія, в 962—992 рр. — Польща. Князь Володимир розумів, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти, як рівноправна, в коло європейських країн. По-друге, Володимир не міг не знати, що ще в 862 році Київський князь Аскольд сам прийняв християнство, а бабуся Володимира княгиня Ольга також була хрещена в 955 році в Константинополі. Таким чином, не тільки політичні, а і психологічні передумови переконували Володимира в необхідності та доцільності для держави прийняття християнства і чекав він тільки слушного моменту, який згодом і настав. Ось як про це оповідає літописець.

Повернувшись із одного з вдалих військових походів на ятвягів, Володимир вирішив принести язичницькому богу Перуну людську жертву. Жереб упав на сина одного варяга-християнина. Батько не віддав сина і перед усім людом сказав, що поганські боги — не справжні боги, а зроблені людьми. Справжній же Бог — один, йому поклоняються греки. Розлютований натовп язичників убив і батька і сина. Після цього випадку Володимир остаточно вирішив прийняти нову — християнську віру. Проте князь вважав принизливим для себе зізнатися перед греками у своїх помилках і прохати візантійських імператорів про хрещення. Але він хотів «завоювати» віру Христову і прийняти її рукою переможця. Тому після того як грецькі імператори обдурили Володимира і не віддали за нього їхню сестру, принцесу Анну, князь зібрав велике військо і пішов у Крим, до грецького міста Корсуня (Херсона). Завоювавши його, Володимир послав просити імператорів Василія та Костянтина, щоб тепер вони видали за нього Анну. В разі їхньої відмови він погрожував йти на столицю Візантійської імперії — Константинополь. Імператори погодилися, але за умови, що він прийме християнство. Володимир тут же в Корсуні сам прийняв хрещення у церкві св. Василія (це було 988 року, а за ним хрестилися і багато хто з його дружини. Після хрещення Володимир Великий одружився з Анною, а грецьке місто Корсунь князь повернув Візантії.

Повернувшись до Києва, Володимир почав хрещення свого народу. Ось як розказує про це літописець. Для хрещення до Києва були запрошені грецький митрополит і священики. У призначений час кияни прийшли на берег Дніпра, куди прибув і Володимир із грецькими священиками. Торжество хрещення відбувалося в ріці, матері тримали дітей на руках. Після хрещення всіх язичницьких ідолів (божків) Володимир наказав утопити у Дніпрі. Відтоді як Україна-Русь стала християнською державою, в ній стали процвітати наука і освіта, вчені ченці почали писати історію України-Русі і тому про Володимира Великого відомо більше, ніж про попередніх князів — Олега, Ігоря, Ольгу та Святослава. Вже в 988 році почали з'являтися школи, а в Києві була споруджена церква св. Василія (таке ім'я отримав і князь після хрещення). На замовлення Володимира у Києві в 989—996 рр. візантійськими майстрами був споруджений собор Богородиці, на що князь виділив десяту частину своїх прибутків (друга назва — Десятинна церква).

Як зазначає літописець, після хрещення в характері Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, створював школи, храми і став у повному розумінні батьком своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його ласкавим батьком і «Сонечком Ясним». Уміло й авторитетно керуючи державою протягом 35 років, провівши глибоку і ефективну адміністративно-територіальну і військову реформи, Володимир Великий дожив до старості, помер 15 липня 1015 року в селі Берестові (під Києвом) і був похований у Десятинній церкві. Церквою він був прирівняний до лику святих і названий «Рівноапостольним». Як писав М. Грушевський: «Часи Володимира Святого, або Великого були кульмінаційною точкою процесу будівництва, завершення, так би мовити, механічної еволюції процесу створення стародавньої Руської, Київської держави».

І зараз, через майже 1000 років після смерті князя, для нас абсолютно незаперечне величезне історичне значення його епохи, тих реформ, які князю вдалося провести за 35 років правління київською державою (980—1015 рр.). Він прийняв владу в момент, коли Київська Русь страждала від безперервних міжусобиць і внутрішніх протиріч, а в момент його смерті це була могутня, процвітаюча держава, з якою вимушені були рахуватися всі країни Європи. Особистість і справи великого київського князя Володимира (як і його сина Ярослава Мудрого) — це справді славна, «золота» сторінка історії Стародавньої Русі.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:51 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Святославові сини

Святослав перед другим походом у Болгарію поділив свої землі між синів. Найстарший Ярополк мав княжити у Києві, молодший Олег у деревлянській землі, наймолодший Володимир у Новгороді Великім. Але ледви Святослав замкнув очі, вже між княжичами почалася боротьба.
Спір вийшов зразу між Ярополком та Олегом.
Дорадником Ярополка був Свенельд, старий воєвода Ігоря і Святослава. Син Свенельда, Лют, виправився раз на лови й необережно загнався у землю деревлян. Тут здибав його князь Олег, що також був на ловах. Запитався, хто це такий вїхав у його державу. Коли дізнався, що це Свенельдич, виїхав проти нього й убив його. Яка була причина проливу крови, літописець нам не вияснив. Чи звичайна ловецька звада, чи легкодушність Олега або Люта, чи може якісь поважніші спори двох сусідніх князів-братів? Різно можна догадуватися.
Старий Свенельд розгорівся жадобою помсти. Став підбивати Ярополка: «Іди на брата, забери його волость». Ярополк послухав і пішов на деревську землю. Олег вийшов йому назустріч, оба полки зударилися з собою. Ярополкове військо було сильніше і перемогло. Олег пустився втікати до недалекого города Вручого (тепер Овруч). Але не добіг до безпечного захисту. Перед воротами города був вузький міст над глибоким яром. Утікачі стовпилися тут, пхали один одного і несподівано ціла юрба звалилася у дебру. Упало багато вояків з кіньми, коні привалили людей, тут також погиб Олег.
Ярополк увійшов до Овруча і перейняв владу в ньому. Почав шукати за братом і не міг його віднайти. Аж один деревлянин приніс звістку, що бачив, як князя зіпхнули з моста. Ярополк звелів шукати брата. Від ранку до полудня витягали трупів з дебри, врешті знайшли й мертвого Олега. Принесли його тіло і поклали на килимі. Ярополк прийшов, заплакав над смертю брата і сказав до Свенельда: «Бачиш, маєш це, чого ти хотів». Олега похоронено біля города Овруча, могила його стоїть ненарушена дотепер.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:52 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Володимир добуває Київ

Третій із братів, Володимир, підчас цієї боротьби перебував далеко на півночі, у Новгороді. Старші брати не вважали його рівним собі, бо мати його Малуша не виводилася з княжого роду; була донькою Малка Любчанина, з города Любеча, й на дворі Ольги була тільки ключницею. Зате Володимир мав прихильників серед міщанства, а дорадником його був його дядько, мудрий і поважаний Добриня.

Ярополк, як забрав землю Олега, задумав узяти собі й Новгород. Може таку раду дав йому Свенельд; князь міг бути тільки тоді сильний, коли володів сам один у цілій державі. Володимир не мав сили боронитися, кинув свою волость і виїхав за море, до Скандинавії. Ярополк осадив у Новгороді своїх посадників. В той спосіб став володарем цілої держави батька.

Але Володимир не думав зрікатися своєї частини. У Скандинавії наняв собі охочих варягів і з ними вернувся до Новгорода. Без труду вигнав з города посадників брата, перебрав у свої руки місто і всі північні землі.

Не вдоволився він цими успіхами, постановив добути собі й батькову столицю, Київ, з нею і владу над цілою державою. По лицарському звичаю попередив Ярополка про боротьбу: «Іду проти тебе, готовся до війни!»

Але війна не велася лицарськими способами. Ярополк зачинився у Києві. Володимир не мав такого війська, щоби добути сильний город і пустився на хитрощі. Почав переговори з Ярополковим воєводою Блудом і наклонював його до зради: «Будь мені приятелем. Як позбудуся Ярополка, буду тебе шанувати, як рідного батька; не я почав проти братів воювати, але він». Блуд обіцявся зрадити Ярополка. Зразу думав убити князя, але не знайшов у Києві нікого, щоби на таке зважився. Тоді удав перед Ярополком, що міщани ворохобляться проти нього і хочуть пустити до города Володимира. Ярополк налякався, потайки вийшов з Києва і пустився втікати. Володимир скористав з того і заняв Київ.

Ярополк заховався у малім городі Родні на усті ріки Росі. Прийшов туди до нього Блуд. Невдовзі наспів й Володимир з військом. Почалася облога. У степовім городі не було припасів, настав великий голод,— пізніше навіть складено приповідку: «біда як в Родні». Тоді зрадливий Блуд підмовив Ярополка, щоби пішов до Володимира і помирився з ним. А тимчасом дав знати Володимирові, щоби зробив засідку на брата. Вірний слуга Варяжко остерігав князя, щоби не йшов до ворожого табору, бо загине. Але Ярополк не послухав і пішов. У хвилині, як він входив до двору Володимира, кинулися на нього два варяги з мечами і так Ярополк погиб.

Такими жорстокими способами вели князі порахунки з собою. Чи самі молоді Святославичі винні були в цій боротьбі, чи вони були тільки знараддям у руках жадних влади воєвод, не знаємо напевно. Суворі і дикі були тодішні обичаї: шлях до влади вів по крові і трупах.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:53 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Доля княгинь

В ті криваві часи сумна і незавидна була доля жінок. Жінка була тоді власністю чоловіка, невільницею і слугою свого пана. Жінку купували або брали з добиччю. Ніхто не питався про волю молодої дівчини, — батько віддавав її силою тому, кого їй вибрав за чоловіка. Як умер муж, вдовиця була безборонна і діставалася у руки того, хто брав майно її чоловіка. І навіть княгині не мали більше прав, як їх сестри з народа. Давній літопис малює нам у коротких словах долю деяких княгинь з того часу.

Жінка Ярополка була грекинею, Святослав знайшов її, підчас походу на Візантію у якомусь монастирі; захоплений її красою, забрав її з собою і призначив на жінку синові. Нещаслива княгиня-черниця... Колиж Ярополк погиб, Володимир взяв собі братову за жінку, мав з нею сина Святополка, що пізніше добув собі сумне імя Окаянного. «З грішного кореня лихий плід родиться», завважає літописець.

Другою жінкою Володимира була Рогнідь, донька полоцького князя Рогволода. Коли Володимир опанував Новгород, задумав посватати цю княжну. Рогволод питався доньки: «Чи хочеш віддатися за Володимира?» Але горда Рогнідь відповіла: «Не хочу сина рабині, волю Ярополка», — бо й Ярополк сватався до неї. Володимир рішився пімститися за зневагу. Зібрав військо, напав на Полоцьк, убив Рогволода, а Рогнідь силою взяв собі за жінку. Нещасну княгиню назвали потім Гориславою. Володимир дав їй двір на Либеді, але обоє не могли погодитися з собою, княгиня ненавиділа чоловіка, а він нею нехтував. Одного разу ніччю Рогнідь хотіла навіть убити Володимира, але він якраз збудився і хопив її за руку, у якій був ніж. Князь рішив жінку покарати смертю. Приказав їй убратися у найкращий одяг, як на весілля, та засісти на престолі. Потім увійшов до кімнати з обнаженим мечем, щоби княгиню зарубати. Але Горислава взяла до себе маленького сина Ізяслава і дала йому меч до рук. Коли Володимир наблизився, син вийшов проти нього і сказав: «Батьку, думаєш, що ти тут сам?». Володимир засоромився і сказав: .«А хтож знав, що ти тут» — і кинув меч.

Потім князь радився з боярами, що робити з невірною жінкою. Бояри порадили йому, щоби не вбивав матері свого сина, але дав їй який город на прожиток. Володимир побудував город Ізяславль (тепер Заслав на Волині) і там примістив Рогнідь з сином.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:53 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Обєднання держави

Після перемоги над братами, Володимир став одиноким володарем цілої держави, яку полишив його батько. Володіння його трівало від 980 р. до смерти 1015 р.

На початку князювання Володимир мусів покласти багато труду у це, щоби утримати разом різнородні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.

981 р. виправився на Галичину. Тутешні племена хорватів і дулібів ще за Олега признавали владу Києва і навіть брали участь у походах на Царгород. Пізніше дісталися під владу «ляхів», як каже літопис, але коли і в яких обставинах, про це нічого не знаємо. Володимир пішов походом на західні землі і зайняв Перемишль, Червен (на Холмщині) і інші городи.

Того самого року була війна з вятичами; Володимир наложив на них дань від плуга, як платили здавна. Але на другий рік (982 р.) вятичі повстали знову проти влади Києва; князь ходив на них удруге і примусив до послуху.

983 р. виправився Володимир на ятвягів. Це було завзяте, дике племя, литовського роду; жили вони між Німаном та Двиною, у недоступних лісах і звідтам нападали на культурніших сусідів. Похід Володимира на довший час затримав їх напади.

984 р. піддалися знову білоруські радимичі. Проти них Володимир вислав воєводу Вуєфаста, якого нарід звав Вовчим Хвостом. Він переміг радимичів на ріці Піщаній і з того пішла приповідка, що піщанці втікають від вовчого хвоста.

985 р. Володимир задумав похід на волжанських болгар. Ці «срібні» болгари, знищені походом Святослава, знову прийшли до добробуту й не хотіли платити дані. Володимир виправився проти них з своїм вуєм Добринею; військо їхало Волгою на човнах, а берегом ішли степові торки, яких князь закликав на підмогу. Але болгари були сильні і заможні і важко було їх підбити. Коли приведено бранців, мудрий Добриня оглянув їх і сказав: «Всі вони в чоботях, — такі не схочуть давати нам дані; краще ходімо на тих, що ходять у лаптях!» Тоді Володимир рішив скласти мир з болгарами. Обі сторони заприсягли згоду, але болгари потайки говорили: «Тоді буде мир між нами, як камінь буде плавати, а хміль буде потапати».

993 р. був ще один похід проти хорватів на Підкарпатті, але про нього літописець не дав ніяких ближчих подробиць.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:54 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Боротьба з печенігами

Рівночасно з цими походами треба було вести безнастанну боротьбу з печенігами. Ці дикі степовики вже протягом півстоліття жили в українських степах; воював уже з ними Ігор, а Святослав у боротьбі з кочовиками зложив свою буйну голову біля Дніпрових порогів. Осмілені першими успіхами печеніги з диким завзяттям перли на заселені землі України, рік річно нападали на гіограничні городи, а нераз заганялися аж під Київ. Війна з ними ніколи не переставала: «бі рать без переступа» (була боротьба без перестанку), пише літописець.

Володимир добре розумів небезпеку від степу. Сам навіть був раз у небезпеці й мало не попав у полон. Печеніги напали на Василів (тепер Васильків, біля Києва), князь вийшов проти них, але війська мав небогато і не міг дати їм ради, — мусів відступати і заховався аж під якимось мостом; пізніше поставив там на памятку церкву.

Щоби стримати напір ворога Володимир почав ставити городи й укріплення по обох сторонах Дніпра. Біля Києва укріплено ріки Стугну й Ірпень, на Лівобережжі Сулу, Трубеж і Сейм. У важніших місцях побудовано городи, а між городами вали з частоколом. У городах поставлено сильні залоги. Останки цих валів залишилися до нинішнього дня; протягаються вони довгими лініями, по 100—200 кільометрів. Такі величаві пограничні укріплення в давніші часи ставили тільки римляни (славний «лімес»).

Завдяки цим фортифікаціям Володимира наступ печенігів ослаб й Україна могла перейти до зачіпної боротьби зі степом.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:55 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Переказ про Кожемяку

Про боротьбу з печенігами літописи подають різні перекази 992 р., як Володимир вернувся з Галичини, печеніги напали на лівобережню Україну. Князь вийшов проти них і став на річці Трубежі. Печеніги пристали на другому боці; ні одно ні друге військо не мало охоти починати бою. Тоді печенізький хан під'їхав до ріки і подав думку, щоби боротьбу рішили два найсильніші вояки. Володимир погодився на це і звелів шукати у своїм війську найсильнішого чоловіка. На другий день печеніги привели свого борця; він був велитенського зросту і «дуже страшний». А у Володимирому таборі не могли знайти нікого, що міг би стати проти нього. Аж якийсь старий вояк прийшов до князя і сказав, що має дома найменшого сина такого сильного, що шкіру рве руками. Привели того хлопця. А він каже: «Не знаю, чи переможу, випробуйте мене». Пустили на нього великого і сильного бика, що його перше роздрочили вогнем. Хлопець хопив бика рукою за бік і видер йому шкіру з мясом, як далеко рукою досягнув. Володимир сказав: «Можеш боротися». Як печеніжин побачив хлопця, розсміявся, бо хлопець був малого росту. Розмірили місце між обома військами і борці пішли на себе. Хопилися руками і сильно трималися. Але хлопець притиснув печеніжинові руку й кинув ним до землі. Печеніги крикнули з переляку і почали втікати. Володимирове військо пустилося за ними і почало їх рубати.

Володимир відсвяткував перемогу, поставив на цьому місці город й назвав його Переяславом, бо хлопець перейняв славу від печеніжина. (В дійсності Переяслав існував уже в часи Олега). У народніх оповіданнях цього хлопця звали Кожемякою, від того, що він ніби мняв шкіру.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:56 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Білгородський кисіль

Інший переказ оповідає про облогу Білгорода (недалеко Києва) 997 р. Володимир виїхав до Новгорода, щоби звідтам привести військо проти печенігів; кочовики використали цей час і напали на Київщину. Облягли також Білгород і нікому не дозволяли вийти з города. В місті почався голод, а помочі від князя не було. Міщани зібралися на віче і рішили піддатися ворогові: «Піддаймося печенігам; одних побють, але інші залишаться живі, а від голоду всі помремо». Але один старий чоловік порадив білгородцям боронитися хитрощами. Казав їм зібрати дещо вівса, пшениці або хоч отрубів (грису), залляти водою і зробити кисіль. Бочку з кисілем поклали у колодязь, а в другу криницю поставили бочку питного меду. Другого дня міщани запросили до города печенізьких послів, щоби поглянули, що у них діється. «Пощо нищите свої сили», сказали печенігам, «хочби ви десять літ стояли під городом, нічого нам не зробите, бо ми маємо поживу з землі». І повели їх до одної й другої криниці та дали їм зїсти кисілю і меду. Печеніги зачудувалися і сказали: «Не повірять нам наші князі, як самі не покушають». Білгородці налляли їм ціле ведро і відпустили послів з міста. Печенізькі князі повірили, що не зможуть добути міста голодом, і відступили від облоги.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:56 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Союз з Візантією

У печенізьких нападах на Україну була також рука Візантії. Від часу походів Святослава візантійська держава боялася наїзду з півночі і всіми силами старалася спинити зріст київської держави. Як у давніші часи, так і тепер греки стояли у звязках з печенігами і насилали їх на українські землі. Арабський письменник Яхія каже, що після смерти Святослава відносини між Києвом та Царгородом були дуже неприязні.

Але пізніше прийшли події, які примусили візантійців шукати підмоги на Україні. Наступники Цимісхія, цісарі Василь і Константин, що володіли спільно, знайшлися у великій небезпеці: підняв проти них повстання один з вельмож, Варда Фока. Бунтівничі війська з Малої Азії рушили на Босфор і загрозили цісарській столиці, Константинополеві. Цісар Василь просив тоді Володимира дати йому воєнну поміч.

Нераз уже в давніші часи війська з України бували у грецькій службі. І варяги і словяни воювали за справу грецького цісаря, за дешеву ціну проливали свою кров. Візантійці думали, що й тепер за яку умовлену плату київський князь дасть їм своє військо. Але Володимир показався тут справжнім володарем; обіцяв підмогу, але за те домагався не чого-небудь, — зажадав для себе руки сестри цісарів.

Для Візантії таке жадання було щось нечуване. Грецьке цісарство було найстарше в Європі, вважало себе спадкоємцем Риму, жило столітніми світлими традиціями світової імперії. Таке домагання руки царівної для «варварського» князя було для візантійської династії тяжкою зневагою.

Дід обох цісарів, Константин Порфирородний, полишив своїй родині вказівки, як поступати супроти таких «ганебних» жадань.

«Коли хозари», писав він, «або турки (тобто угри), або Русь, або який інший північний чи скитський нарід, як то часто буває, почне просити й допевнятися, щоби прислано йому царські убрання, корони чи ризи за яку прислугу або поміч, то треба вимовлятися, що такі убрання й корони не людьми зроблені, а прислані від Бога янголом цісареві Константинові», (що перший прийняв христіянство).

«Коли який з цих невірних і нікчемних північних народів почне домагатися, щоби посвоячитися з імператором ромеїв (візантійців), взяти у нього доньку за себе, або свою доньку віддати за імператора або його сина, — треба відповісти на таке ганебне жадання, що й на це є заборона, страшна й непорушна постанова святого і Великого Константина».

Такими штудерними аргументами збивали візантійці ті нечувані, по їх думці, домагання «варварів». Навіть німецькому королеві Оттонові, що також титулувався римським цісарем, відмовили такої почести.

Але тепер цісарі Василь і Константин знайшлися у такому скрутному положенні, що за союз з могутнім київським князем були готові заплатити найдорожчою ціною. І так Володимир дістав приречення, що сестра імператорів, цісарівна Анна, стане його жінкою.

Володимир вислав тоді поміч цісарям, шість тисяч пішого війська, озброєного щитами і копіями. Цей відділ брав участь у війні проти бунтівників у Малій Азії. Війська Фоки розбито, самозванець наложив головою і цісарі завели спокій у своїй державі.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:56 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Війна за Крим

Але як тільки минулася небезпека, горді цісарі зараз забули про прислугу Володимира і не хотіли сповнити своєї обітниці. Та Володимир не думав уступати. Скорим походом рушив він на південь й увійшов у Крим.

Для Візантії це був болючий удар. Крим мав для Царгорода важне значіння; тутешні грецькі міста посередничили у торгівлі з цілою східньою Европою; збирали сирівці з «варварських» земель і перепродували туди візантійські промислові вироби. Колиб Візантія втратила цю кольонію, її торгівля булаб поважно захитана.

Володимир по довшій облозі добув головне місто Криму Херсонез або Корсунь. Про добуття міста наш літописець оповідає так:

Пішов Володимир з військом на Корсунь і взяв город в облогу. Став від міста «на одно стрілище», тобто на віддаль, як далеко летить стріла з лука, і дав приказ добувати город. Його вояки почали сипати вали. Але корсуняни підкопалися під міським муром і потайки забирали землю, носили її до міста і сипали горб посеред замку. Володимир завзявся і сказав, що хочби прийшлося стояти три роки, добуде Корсунь. Мешканці вже ослабли, але все таки не давалися. Аж один корсунянин, на імя Настас, вказав князеві спосіб, як добути місто. Він написав на стрілі: «Від колодязів, що є на сході за тобою, ведуть водопроводи до міста; перекопай їх і перейми воду». І цю стрілу вистрілив з лука, так що вона впала перед Володимиром. Князь приказав перекопати водопроводи, у місті не стало води і Корсунь піддався.

Аж тоді цісарі мусіли сповнити свою обітницю: вислати сестру до Володимира. Але при цьому поставили умову, щоби Володимир приняв хрещення. Князь дав на це свою згоду.

Царівна Анна зразу не хотіла їхати на Україну: «Якби у неволю їду» — жалувалася. Але брати толкували їй: «Бачиш, кілько лиха зробила Русь грекам, — вибавиш грецьку землю від тяжкої війни. А може Бог через тебе наверне руську землю». Ледви її присилували. Сіла вона на корабель, з плачем йопрощала матір і братів і поїхала морем до Криму. У Корсуні відбулося її вінчання з Володимиром. Володимир забрав тоді війська з Криму і повернув Корсунь Візантії.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 17:57 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Почини христіянства на Україні

Христіянська віра поширилася у чорноморських землях дуже скоро. Наш літопис подає легенду про те, що над Дніпром проповідував Христову віру апостол Андрій і сказав до своїх учнів: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка божа, має тут бути великий город і церкви численні Бог побудує». Ця легенда не має історичних основ, але можна здогадуватися, що у рухливих грецьких кольоніях над Чорним морем христіянство появилося вже в І віці христіянської ери. Крим мав традицію про мучеництво третього папи римського св. Климента в Корсуні, в інших чорноморських містах почитали різних мучеників з перших часів христіянства.

Дещо пізніше поширилося христіянство у глибину східно-европейського суходолу. Готи підчас побуту на Україні стали христіянами, але під аріянським впливом; їх апостол Ульфіла тут почав перекладати святе письмо на готську мову. Багато христіян було у хозарській державі, мали вони свої громади, признані правом. Рухливі варяги підчас своїх мандрівок по всіх морях Европи також скоро зустрілися з христіянством і в їх ватагах нерідкі бували христіяни. Так різними дорогами христіянська віра могла дійти і до наших словян.

Точніші звістки про христіянство серед «Руси» (норманської і словянської) маємо від початків IX ст. З життя Стефана Сурожського довідуємося, що князь Бравлин під впливом чуда прийняв христіянську віру; таксамо охрестився неназваний по імені ватажок «варварів Рос», що напав на Амастриду в Малій Азії. Словянський апостол Константан-Кирило біля 860 р. мав зустріти у Корсуні євангелію і псалтир «руськими письменами писані», — так оповідає про це легенда. В тім самім часі охрестився один з князів, що напали на Царгород 860 р.; може це був князь Аскольд, — на його могилі побудовано церкву. У договорі Ігоря з греками 944 р. вже виразно згадують христіян; мали вони у Києві церкву св. Іллі — це перша церква, що згадується на Україні. Врешті княгиня Ольга, перша з пануючого роду, прийняла христіянство, мала свого капеляна отця Григорія і з Німеччини спровадила першого місіонаря, Адальберта.

Вже перед офіціяльним хрещенням за Володимира христіянство мало на Україні більше як столітню традицію.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 18:00 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Володимир шукає нової віри

Київ був великим, багатолюдним містом, приїздили сюди визнавці різних вір і старалися приєднати князя до своїх вірувань. Літопис подає широке оповідання про те, як Володимир шукав нової віри.

Наперед прийшли до нього болгари — магометани і захвалювали свою віру. Але князеві не подобалося це, що не можна їсти вепровини і пити вина: «Руси є весело пити, без того не можемо бути»,— такою приповідкою відповів князь магометанам.

Прийшли німці від римського папи і питався Володимир: «Яка заповідь ваша?» А вони сказали: «Постити по силі; як хто пє або їсть, то все на божу славу». Не подобався князеві такий піст і він відправив послів.

Надійшли хозарські жиди і захвалювали закон Мойсея. Питався їх князь, з якої вони землі. Вони відповіли, що були в Єрусалимі, але Бог загнівався на батьків їх і розіслав їх по всіх країнах. На це Володимир сказав: «Якже ви можете бути учителями інших, коли Бог вас відкинув?»

Врешті греки прислали до князя фільософа і той виложив йому основи христіянської віри.

Володимир скликав старців і бояр і питав їх о раду, яку віру прийняти. Вони відповіли: «Знаємо, княже, що ніхто нічого свого не ганить, а все хвалить; як хочеш дізнатися правди, то вишли мудрих мужів, нехай придивляться кожній вірі». Сподобалася ця думка князеві і вислав послів до різних країн.

Вернулися згодом післанці і оповіли таке: «Ходили ми до болгар, дивилися, як вони покланяються у своїм храмі; стоїть такий без пояса, поклониться, сяде і дивиться сюди і туди як біснуватий. Нема веселости у них, тільки жалість і сморід великий. Ходили ми до німців, бачили, як відправляють всякі служби, але краси не бачили ми ніякої. Зайшли ми на кінець до греків і ввели нас до своєї церкви. І не знали ми, чи ми на землі, чи на небі, бо на землі нема такого виду і такої краси і не вміємо того оповісти, але знаємо, що там Бог перебуває з людьми, — і тої краси не можемо забути».

На це бояри і старці сказали князеві: «Якби лихий був грецький закон, не прийнялаб його твоя бабка Ольга, а вона була наймудріша з усіх людей». Тоді Володимир рішився: «Підемо і приймемо хрещення». А бояри сказали: «Як твоя воля, княже».



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 18:01 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Хрещення України

Про саме хрещення Володимира не знаємо нічого певного. Наші літопис каже, що князь охрестився у Корсуні; підчас облоги міста він ніби осліп і аж по хрещенні відзискав зір. Але сам літописець чув також інші оповідання, що Володимир охрестився у Києві або у Василеві; Василів дістав імя від христіянського імени князя, Василь. У скандинавськім переказі оповідається ще інакше: що Володимира намовив до хрещення норманський князь мандрівник Олаф Тригвесон і що обряду хрещення доконав його єпископ Павло. Видно, хрещення не відбулося публично і святочне і не збереглася про це певна память.

Було це 988 року.

Князь-христіянин мав обовязок приєднати до христіянства свій нарід. Володимир взявся енергічно поширювати нову віру. Не пішло це трудно, бо у Києві було вже багато прихильників христіянства, особливо між боярами і старшиною; а простолюддя, хоч і привязане до давніх богів, не сміло противитися князеві.

«Як Володимир прийшов до Києва», оповідає літописець, «звелів поскидати ідоли,— одні порубати, другі кинути в огонь. Перунаж приказав привязати коневі до хвоста і тягнути з гори до ріки, і назначив чоловіка, що мав його бити залізом; це не задля дерева, що нічого не чує, але на посміховище бісові. Тягнули його з гори до Дніпра і плакали невірні люди, бо ще не прийняли хрещення. Потім кинули його до ріки. І Володимир приказав, як де пристане, відштовхувати ідола від берега, аж перейде пороги. Так і сталося. Переплив Перун через пороги і аж там вода викинула його на беріг, і це місце називається Перунова Рінь».

Тоді Володимир приказав, щоби другого дня всі люди зібралися над Дніпром на хрещення. «Коли хто не явиться, багатий чи убогий,— ворогом мені буде» — так проголосив князь. Нарід зійшовся послушно. «Колиб воно не було добре, князь і бояри не прийнялиб цього» — чути було такі голоси. Зійшлося люду без числа. Вийшов над ріку князь і бояри і священики, що приїхали з Корсуня, і почався обряд хрещення. Всі люди ввійшли у воду, дорослі по шию, молоді близько берега по груди, батьки тримали дітей на руках, а священики з берега відправляли молитви.

«І радий був Володимир, що пізнав Бога сам і люди його».



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 18:02 | Повідомлення № 14
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Організація церкви

З Києва христіянство поволі перейшло до інших околиць. Зразу христіянські громади повставали тільки по більших городах, де були заможніші і культурніші люди. Але у деяких місцях нова віра стрічалася зі спротивом. У Новгороді Володимирові воєводи мусіли ужити сили, щоби перевести хрещення, — з того вийшла приповідка, що «Путята хрестив огнем, а Добриня мечем». По селах дуже важко було проповідувати Христову віру, хочби з тої причини, що не було відповідного числа священиків. Тому у дальших сторонах нарід ще довгі століття залишився поганський і складав жертви по лісах, болотах і джерелах, а різні знахорі і волхви мали більше значіння як духовенство.

Зверхнім доказом поширення христіянства була будова церков. Христіянські святині будовано передусім там, де дотепер стояли ідоли поганських богів. У Києві, на горбі перед княжим двором, на місці Перуна, Володимир виставив церкву св. Василія, свого патрона. На іншому місці побудував муровану церкву Богородиці, що звалася Десятинною, тому, що на її утримання князь призначив десяту частину своїх доходів. Будували її майстри греки, — від того часу почався вплив Візантії на українське будівництво. В цій церкві приміщено мощі св. Климента, які Володимир привіз З Корсуня. Церкви прикрашувано іконами і церковними річами, що їх багато прийшло зі здобиччю із Криму.

Організацією церковного життя займалися зразу корсунські духовні під проводом Настаса, того самого, що допоміг Володимирові добути Корсунь; він став священиком при Десятинній церкві. Але грецькі священики не надавалися до проповідування христіянства, бо не знали гаразд мови народа. Тому Володимир звернувся за духовенством, куди інше, до Болгарії, де був самостійний патріярхат в Охриді. У болгарській церкві уживано у богослуженнях болгарської мови і ця мова перейшла й до нашої церкви і уживається дотепер під назвою старо-словянської.

Осередком церковної організації була столиця держави, Київ, в якому заложено митрополію тобто верховне єпископство. Друге єпископство було у Переяславі, також з назвою митрополії; пізніше єпископські столиці появилися в Чернігові, Турові (на Поліссі), Володимирі, Перемишлі і інших значніших городах.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 21.05.2009, 18:02 | Повідомлення № 15
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5113
х-статус:
You know what I mean?

Устав Володимира

Разом з христіянством прийшли до нас церковні закони. Принесло їх болгарське і грецьке духовенство, а князь приказав зібрати їх в одну книгу, що зветься Уставом Володимира. Цей устав не дійшов до нас у первіснім виді, бо пізніше нераз духовна влада його зміняла і доповнювала; але є у ньому кілька постанов, що напевно належать до часів Володимира.

У першій частині Уставу князь назначує десятину на утримання церков. Ця десятина обіймала різні роди доходів: з суду, з торгу, з домів, зі збіжжа, з ловів, зі стад і взагалі з усяких прибутків.

У другім розділі князь затверджує церковний суд. До суду духовенства належали передовсім справи, що торкалися поганських обичаїв. Церковний суд карав умикання цебто старовинну крадіжку дівчат для шлюбу, знахорство, чарівництво, відьомство, зашіптування, варення чудодійного зілля, молитви і жертви по лісах і водах — всякого роду останки давніх вірувань. Дальше розглядалися тут злочини проти христіянства: як хто порубає хрест або посіче стіну церкви, добуде мерця з могили, уведе худобу до церкви і зневажає якнебудь христіянську віру. Нарешті до церковного суду належали справи про неправні подружжа, розвід, спори за майно, побиття батька або матері. Позатим у всіх справах підлягали судові церкви т. зв. церковні люди. Це були передовсім члени духовного стану і їх родини: ігумен, чернець, священик, діякон, попадя, попович, проскурниця (жінка, що пекла проскурки); дальше також люди, що шукали захисту при церкві, різні старці і каліки: «прошеник», що добув чудесне виздоровлення; «задушний чоловік», — невільник, пущений на волю, за чиюсь душу; «сторонник», — прочанин; сліпець, хромець і ін.

На кінець єпископам віддано догляд за мірами й вагами в містах; мали вони берегти їх справедливости, «не умножати ані умаляти».



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим » Тематичні форуми » Люди в світовій історії » Володимир Великий («Ясне Сонечко» України)
  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.221.9.6
Браузер:

Cайт живе: