Чупакабру бачили на Київщині!!!
«Шістнадцять курок і дві гиндички з’їла ця сврорч» - бідкається 60-річна Тамара Дорош на подвір'ї в селі Велика Олександрівка Бориспільського району, що за 20 км від Києва.
Четвертий місяць у господарствах її односельців невідома істота висмоктує кров із свійських тварин. Люди називають її «чупакаброю» — як міфічну істоту з Латинської Америки, дослівно з іспанської «та, що висмоктує кіз».
— Та хіба то з'їла? — відмахується чоловік Тамари Іванівни, 60-річний Павло. Підходимо до курника, обтягнутого металевою сіткою. У ньому зо три десятки курчат. — Кров висмоктала й утекла.
— Ага, на хребті кожної птиці по чотири дірки від зубів: дві з одного боку, дві — з другого, — продовжує жінка. — У кожну дірку мізинець запхати можна. Та й саме воно чималеньке. Тікало через город. Поміж гарбузами у травні такі сліди були, як долоня людська. Тільки пальців три.
— І сітку у клітці само підняло, — смикає за металеву сітку господар. Огорожа навіть не прогинається. — Бачите? Я не можу з місця її зрушити, а ця чупакабра вигнула її назовні, залізла всередину, випила кров і — назад.
— Думали, що це собака яка. Але ж собаці легше вирити яму під сіткою,, ніж вигнути її, — додає господиня. — Шкода гиндиків. Ми їх на 60-річчя чоловіка відгодовували. Думали, потушимо, людей запросимо. Гарні вже такі були, здорові. Коли чоловік їх дохлими у мішок склав, я аж плакала. Кажу: давай залишимо, вони ж не погризені і з виду їм нічого нема. А він мені: «Ти шо? А як воно бєшене яке? Ще потравимось!» Узяв мішок на плечі й виніс у посадку. Там лисиці живуть. Місяць матимуть що їсти.
Тиждень тому син Дорошів, 32-річний Ігор бачив невідому істоту у дворі.
— Він якраз у командіровку збирався, — згадує Тамара Іванівна. — Десь половина п'ятого .була. Вийшов на двір, бачить: де шифер складений — щось сидить і перекладає шиферину з місця на місце. Може, гралося, чи шо? Метр зросту, коротка шерсть, тіло, як у кенгуру, морда криси і вуха з китичками. Побачило сина і втекло.
Сусідка Дорошів через хату Зінаїда Іванець першою постраждала від невідомої істоти. У березні хтось висмоктав кров із її 18 кролів. Селяни припускають, що чупакабру привабив запах крові. Напередодні Іванці закололи свиню, а залишки туші викинули на купу перегною.
— Їх двоє, а може, й більше було, — каже Любов Онуфрієва, 52 роки, стрілочниця залізничного вузла. — Я бачила їх на рейсах, як оце вас. Днів 10 тому, коли на нічному діжурстві була. Вони через переїзд переходили. Тулувище таке крупне, як у собаки, а мордою на крису похожі. У мене все всередині похололо, ноги наче ватні стали. Одне через рейси перебігло, ще й так на всі боки роззи¬ралося. А друге — слідом за ним. У бік села бігли.
Останнім у Великій Олександрівці від тварин постраждало господарство 48-річної Ганни Трохліб.
— Днів зо п'ять тому це сталося, — згадує жінка. — Уже ніч була, коли чую якийсь шум на подвір'ї. Я в ночнушці вискакую на вулицю, підбігаю до клітки, а там курчата подушені. І головне — моя собака Герда, здоровенний ротвейлер, навіть не пискнула від страху. Я беру пучок сіна, підпалюю й іду до сараю. Раптом воно як плигне на його кришу, а звідти до сусідів — і тікати. Велике, очі світяться. Я давай чоловіка будити, він за вила й до сараю. Але де там! Якщо воно з місця на дах виплигнути може, то уявіть, як швидко бігає.
У міліцію чи до священика селяни не зверталися. — До голови сільради пішли. А він: «Ви що, подуріли, люди? Яка чупакабра?» — каже Ганна Трохліб. — То ми вже нікуди й не ходили.
Інна МАЙДАНЮК
Газета по-українськи. П’ятниця, 24 липня 2009 року №107(866).
