rss · Четвер, 21.09.2017, 09:43

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Всесвітня історія » 6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е. (6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е.)
6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е.
ShoolerДата: П'ятниця, 13.02.2009, 01:57 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е.

Природні умови Італії та виникнення Риму
Природа і населення Апеннінського півострова. Виникнення Рима та правління царів.
Римська республіка V — середини III ст. до н. е.
Римська республіка: організація влади, суспільство. Господарювання римлян. Боротьба плебеїв і патриціїв у Римі. Завоювання Римом Італії. Боротьба Риму за панування в Середземномор’ї.
Римська республіка. ІІ—І ст. до н. е.
Війни Риму в Східному Середземномор’ї. Суспільно-політична боротьба в Римі. Римське суспільство II—I ст. до н. е. Диктатура Сулли. Перший тріумвірат.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 07:57 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Природні умови Італії та виникнення міста Риму

1. Природа і населення Апеннінського півострова

Італія розташована на Апеннінському півострові. З півночі на південь його простягаються Апеннінські гори. Півострів омивають п'ять морів: з півдня – Іонічне та Середземне, із заходу – Тірренське та Ліґурійське, а зі сходу – Адріатичне. Поряд знаходяться великі острови – Сицилія, Корсика, Сардинія. Клімат Італії м'якший ніж у Греції. Від холодних північних вітрів її захищають найвищі в Європі гори – Альпи. Кількість опадів у Середній і Північній Італії достатня. Менше їх випадає у Південній Італії. По території країни протікають досить великі річки – По, Арно та Тибр. На відміну від Греції, в Італії багато територій, придатних для землеробства і скотарства. Давні греки назвали цю країну «Італія» – країна телят. В Апеннінських горах є поклади міді, олова, заліза, золота й срібла. Багата Італія і на будівельний камінь та глину.

Найдавнішим населенням Апеннінського півострова вважають племена ліґурів, сикулів, сіканів тощо. Інші племена прийшли сюди пізніше. Серед прийшлих народів вирізняються італіки, які, можливо, дали назву країні. З часом на основі місцевих і прийшлих племен утворилося дев'ять племен. Серед них – латини, умбри. сабіни та ін. Усе це – землеробські племена, які мали розвинуті металургію, гончарство та інші ремесла. Острів Сицилія населяли переселенці з міста Карфаген.

Стародавня Італія

2. Етруська цивілізація

У X ст. до н.е. в Італії з'явилися етруски (расени). Вони прибули на Апенніни морем і поступово захопили територію від Тибра до Альп. Заселені ними землі дістали назву «Етрурія».

В етрусків були розвинуті землеробство, скотарство та ремесла. Вони вміли осушувати болота, будувати зрошувальні канали. На своїх полях вирощували пшеницю, овес, ячмінь, льон, гранат та інші культури. Славилися й етруські ремісники. Ткачі мистецьки виготовляли лляні тканини для одягу, вітрил тощо. Гончарі виробляли гарний посуд і вишукані скульптури. Справжніми шедеврами були витвори етруських ювелірів. Із найтонших срібних та золотих елементів, бурштину і дорогоцінного каменю вони виготовляли прикраси.

Етруски були вмілими мореплавцями, їхні кораблі перетинали простори Середземного моря, досягаючи берегів Греції, Карфагена, Фінікії.

Давній народ заснував багато міст. Усі вони мали міцні кам'яні мури та башти. Міста етрусків були чітко сплановані. На прямих вимощених вулицях розташовувалися кам'яні будинки та храми. Етруски мали власну писемність. На території колишньої Етрурії було знайдено понад 9 000 написів, які й до сьогодні не вдалося розшифрувати. Можна лише здогадуватися, що могли б розповісти письмена про життя цього загадкового народу.

Відомо, що Етрурія тривалий час вела боротьбу з латинами за збереження своїх земель. І навіть після підкорення їх латинами у III ст. до н.е. вони намагалися звільнитися з-під їхньої влади. Останнє повстання етрусків було придушене латинами в І ст. до н.е.

Етрусків вважають засновниками міста Риму, яке дало назву майбутній могутній імперії. Археологи знайшли на території Риму залишки кам'яної фортеці, збудованої етрусками у VIII ст. до н.е.

3. Виникнення міста Риму

Легенда пов'язує виникнення міста з іменами двох братів-близнюків Ромула і Рема. Їхній дід був царем, якого позбавив влади власний брат. А близнюків він наказав у кошику викинути в Тибр. Та малюки не загинули. Їх вигодувала вовчиця, а виховав пастух. Коли брати підросли, вони, дізнавшись про своє царське походження, повернули собі трон.

Капітолійська вовчиця

Правити разом братам не довелося. Ромул, обраний богами, став царем. Брати вирішили побудувати місто там, де їх годувала вовчиця. Та вони посварилися, і Ромул убив Рема. Заснованому в 753 р. до н.е. місту він дав власне ім'я Рим.

Документ

Діонісій Галікарнаський про владу царя

«...Ромул дав цареві такі права: щоб він очолював священнодійства і жертвопринесення, щоб зберігав закони та звичаї батьків, тяжчі злочини розбирав сам, а легші доручав сенатові; збирав сенат і скликав народ та мав вищу владу під час війни...»

Запитання до документа

Які обов’язки перед суспільством мав цар?

4. Давньоримське суспільство

Члени давньоримської общини поділялися на патриціїв, плебеїв і рабів. Патриції, що належали до латинських родів, мали право володіти землею і брати участь у народних зборах. Плебеї належали до підкорених латинами народів (зокрема, етрусків) або переселенців. Вони, на відміну від патриціїв, не мали права володіти землею та брати участь у народних зборах. Шлюби між плебеями і патриціями були заборонені.

У давньоримському суспільстві вже тоді була досить складна система управління. З VIII ст. до н.е. римську общину очолював цар – рекс, якого обирали на народних зборах. Він був також військовим вождем і жерцем. Символами влади царя були трон, прикрашений слоновою кісткою і 12 охоронців – лікторів. Хранителем звичаїв і традицій, укладачем особливого календаря, де позначалися сприятливі та несприятливі для Риму дні, був великий понтифік.

Ліктори, почесна варта посадових осіб Рима

Ще одним органом влади був сенат. Сенат – рада старійшин, куди входили глави родів – патриції. До його складу входили 300 патриціїв з 300 найдавніших родів. Оскільки вважалося, що саме ці 300 родів заснували римську державу, сенаторів називали «батьками». Їхнім основним обов'язком був захист закону від царя і самих громадян Риму. Сенат міг відмовити народним зборам чи цареві у прийнятті рішення, якщо воно суперечило звичаям. Посади сенаторів були по-життєві. На чолі сенату стояв принцепс – найстарший за віком сенатор. Сенат оголошував війну або укладав мир, обговорював законопроекти, відав скарбницею. Коли цар помирав, то до обрання нового правителя сенат щодня за жеребом визначав «виконувача обов'язків». Йому передавали ключі від скарбниці, печатку Риму, символи царської влади.

Голосування у сенаті відбувалося досить незвично для нас: ті, хто виступав за те чи інше рішення, відходили в один бік, хто проти – в інший.

Але вся повнота влади в Римі зосереджувалася не у рекса або сенату, а в народних зборах. Вони ухвалювали закони та здійснювали судочинство. Тут обирали царя, милували засудженні на смерть. Народні збори відбувалися по куріях і мали назву «куріальні коміції». До кожної курії належало 38 родів. Збори відбувалися в центрі міста. Щоб ухвалити рішення, потрібно було більше половини голосів.

Поняття і терміни

Пролетарі – найбідніші громадяни Риму, багатством яких були тільки їхні нащадки.

Асе – давньоримська мідна монета.

Давньоримська монета

5. Реформи Сервія Тулія

З 753 по 509 р. до н.е. у Римі правило шість царів. Передостанній з них, Сервій Туллій (578-534 pp. до н.е.), здійснив реформи, спрямовані на вдосконалення управління державою. До реформи римська держава була поділена на 30 курій за родовою приналежністю. Це не завжди було зручно для управління, оскільки роди могли розташовуватися територіально далеко один від одного. Сервій Туллій визначив чотири територіальних округи (триби). До народних зборів додалися збори по сотнях (центуріях – військово-територіальних підрозділах). Тепер римляни голосували у центуріальних коміціях – зборах воїнів. Усі, хто ніс військову службу, збиралися на збори по центуріях, де і вирішували найважливіші державні справи. Усього налічувалося 193 центурії. Кожна з них мала один голос у народних зборах. Сервій Туллій поділив усіх римських громадян на класи. Залежно від майна і прибутків було виділено вершників, пролетарів та ще п'ять класів. Обов'язком кожного класу було надати для армії певну кількість центурій, тобто сотень воїнів. Найбільше надавали вершники – 80 центурій, І клас – 18, II клас – 22, III клас – 20, IV клас – 22, V клас – 30, пролетарі – 1 центурію. Невдовзі після завершення реформ Сервія Туллія убив Тарквіній Гордий із роду Тарквініїв. Він став останнім римським царем. Тарквіній намагався позбавити римлян права брати участь в управлінні державою. За його правління занепала роль народних зборів. Наслідуючи грецьких тиранів, він прагнув одноособової влади. У 509 р. до н.е., коли повсталий народ вигнав Тарквінія Гордого, закінчилася царська доба в історії Риму.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 07:58 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Природні умови Італії та виникнення міста Рима

1. Природа і населення Апеннінського півострова
Хоч як не було нам цікаво в Греції, але час минає, і вітер пригод кличе навздогін сонцю, яке сідає за обрієм. Настав час, друзі, нам сісти на корабель на березі Епірського царства (знайдіть його на північному заході Балкан, у Фессалії — див. карту на с. 134) і відпливти на захід. Якщо Адріатичне море буде спокійним, то за добу прибудемо до берегів Італії — країни, розташованої на Апеннінському півострові. Обриси цього півострова віддалено нагадують чобіт, який виступає далеко на південь у Середземне море. Із заходу Італію омиває Тірренське море. Отже, з трьох боків країна оточена морем. Якщо дістатися до її південного берега, півострова Бруттій, то в гарну погоду через широку Мессинську протоку можна побачити острів Сицилію.

Італія — країна рівнинна, вкрита лісами, широкими луками. Жителі тут здавна займалися землеробством і скотарством. Природа створила для цього гарні умови: з півночі півострів захищений від холодних вітрів високими Альпами, а зі сходу — довгим хребтом Апеннінських гір. Тут завжди теплий, м'який клімат. Щоправда, прибережна смуга досить пряма, немає пристосованих місць для морських стоянок. Лише Тарентська затока на півдні, Неаполітанська — на заході, а на південному сході — бухта, на берегах якої постав порт Брундизій, надавали прихисток кораблям. Поблизу Апеннін мало островів: лише Си-цилія, Сардинія та Корсика, кожний завбільшки з Пелопоннес, розташовані на захід і південь від Італії.

Апенніни багаті на корисні копалини (залізо, срібло, олово, мармур, глина), тут склалися сприятливі умови для розвитку ремесла. В Альпах багато міді та золота. Землеробство, садівництво, ремесло й скотарство — такі основні заняття населення Італії.
Здавна на цій землі жили лігурійці, про яких згадував ще Геродот. З І тис. до н. е. поруч з ними, у Середній Італії, оселились італіки та споріднені з ними латини. Область їхнього розселення назвали Лацій.

На південному сході мешкали самніти. Їхні землі називали Самній. На південь від них починалася Луканія, на захід була розташована Кампанія — край гостинних садів. На сході — Апулія, земля пастухів і землеробів.

Ви, мабуть, згадали, як під час грецької колонізації в VII ст. до н. е. на півдні Італії та на Сицилії оселилися греки й іллірійці. Тоді ж на півночі Італії з'явився народ етрусків. Походження та мову етрусків досі не вдалося до кінця дослідити. Залишки культури, зразки писемності нечисленні й уривчасті. Протягом кількох століть етруський народ і його культура співіснували поряд із
римлянами. Два сусідніх народи спілкувалися між собою, торгували, але настали часи — і їм довелося воювати один проти одного. Культура етрусків остаточно згасла близько І ст. до н. е.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА
Є різні легенди щодо Коли Трою захопили греки, деякі троянці сіли на кораблі та походження міста втекли з міста. Серед них були жінки, які важко переносили плавання. Вони зупинилися в гирлі Тибру для відпочинку. Знатна жінка Рома запропонувала підпалити кораблі, щоб жити тут, бо «ґрунт був родючим, сусіди їх прийняли дружелюбно». Так і зробили. Чоловіки, хоч і горювали, але мусили погодитися. На честь Роми й назвали нове місто.
За легендою

«Якось до Італії після тривалих пригод приплив Еней, син знатного троянця Анхіза. Із загибеллю Трої Еней з товаришами втратили батьківщину і тепер шукали нового притулку. Оселившися серед латинів, вони уклали з ним угоду. Еней одружився з Лавінією, царською дочкою. У них народився син, який збудував місто Альба Лонга і став його царем. Згодом далекий нащадок Енея Нумітор був скинений з престолу своїм братом Амулієм. Щоб позбавитися нащадків Нумітора, Амулій зробив дочку царя Рея Сильвію весталкою.

Та з часом в неї народилися близнюки — Ромул і Рем. Силь-вія оголосила, що вони є дітьми бога Марса. Амулій, щоб не вбивати їх власноручно, наказав кинути малюків до річки в кошику. Річка підхопила кошик і понесла течією. Хвиля винесла дітей до прибережних хащів. Там їх знайшов пастух, який урятував малюків. Ставши дорослими, вони усунули Амулія від влади, повернули Нумітора на трон і заснували місто».

«Прийнятий усіма день заснування міста — одинадцятий день перед травневими календами (20 квітня). Цей день римляни святкують, вважаючи його «днем народження вітчизни»... Того ж дня було сонячне затемнення, яке припадає на третій рік шостої олімпіади».

Плутарх. Вибрані життєписи. Ромул

2. Виникнення міста Рима та правління царів
В області Лацій, серед латинських і сабінських общин, у VIII ст. до н. е. (753 р. до н. е.) утворилося місто Рим. Латинів, які стали його населенням, згодом стали називати римлянами. На час утворення міста вони зберегли патріархальний родовий уклад, ознаки якого залишалися протягом усього існування Римської держави. За переказами, місто було засновано Ромулом, який і став першим царем.

Найдавніші поселення на березі річки Тибр, посеред семи пагорбів, археологи зараховують до середини VIII ст. до н. є. Згодом ці селища об'єдналися, утворивши місто. Це був звичайний шлях утворення міст, але ще в давнину щодо виникнення Рима склали особливу легенду про нащадків Енея — Ромула і Рема. На честь Ромула місто було названо Рим. Це було місто-держа-ва на зразок грецьких полісів.

Понад два століття в Римі правили царі. Цей період називають «царським», про нього відомо дуже мало. Люди жили сусідською громадою з патріархальними традиціями. Корінні жителі, переважно діти перших поселенців, утворили особливий стан патриціїв. Переселенці належали до стану плебеїв, які становили трудове населення міста: були ремісниками, торговцями, землеробами.

Спочатку рабство в Римі було патріархальним, — раби вважалися молодшими членами родини. З усіх царів, які правили Римом протягом перших 250 років, народні перекази зберегли імена тільки семи (Ромул, Нума Помлілій, Тулл Гостилій, Анк Марцій, Тарквіній Давній, Сервій Туллій і Тарквіній Гордий).

Тарквінія Гордого так прозвали за брутальну, нестримну вдачу, зверхнє ставлення до громадян. Урешті-решт, коли римлянам урвався терпець, вони вигнали його з міста. Мабуть, у легенді є значна частка правди. Ми знаємо, що в 510 р. до н. е. з Рима вигнали останнього царя і наступного року натомість було обрано двох консулів. їхні імена відомі — Луцій Юній Брут і Публій Валерій Публікола.

З 509 p. до н. е. римляни обирали верховних урядовців терміном на один рік. З тих часів розпочався період Республіки, який тривав до ЗО р. до н. е.

Уся громада Рима поділялася на 300 родів, а ті у свою чергу — на фамілії. Кожен рід мав свою назву від імені засновника.
Найшанованіші роди патриціїв — Емілії, Корнелії, Клавдії, Валерії та Юлії. Серед плебеїв виокремлювалися Лівії, Семпронії та Метелли.

Усі члени роду мали родові імена (як по батькові). Перед ними ставилися власні імена — Гай, Публій, Луцій, Гней, Марк тощо. Наприклад: Публій Корнелій, Гай Семпроній.

Оскільки роди поділялися на фамілії, то кожен із римлян мав цю назву у своєму імені. Так виходило: Тіберій Семпроній Гракх (Тіберій з роду Семпроніїв, з родини Гракхів) чи Публій Корнелій Сципіон (Публій з роду Корнеліїв, з родини Сципіонів).

Дівчата мали тільки родові імена — Клавдія, Семпронія, Корнелія. Коли вони виходили заміж, то переходили до родини чоловіка, зберігши ім'я свого роду.

1. Дайте характеристику природних умов Італії. Назвіть головні заняття населення.
2. Пригадайте, коли відбулася Троянська війна. Хто передав нам відомості про неї?
3. У якому столітті Еней міг прибути до Італії? Чому його ім'я легенда пов'язує з Римом?
4. Коли в Римі тривав «царський період»? Імена яких римських царів ви запам'ятали?
5. Що таке стан? Які стани утворилися в Римі?
6. Хто такі консули?
7. Що означав термін республіка? Коли в Римі розпочався період Республіки?
8. Зіставте географічне положення, клімат, заняття населення Стародавніх Греції та Риму.
9. У старших класах на уроках зарубіжної літератури ви вивчатимете творчість давньоримських поетів Вергілія, який написав славнозвісну «Енеїду», і Горація, що уславився чудовими віршами («Звів я пам'ятник свій...» та ін.).
Що можна розповісти про походження цих поетів, якщо повні їхні імена — Публій Вергілій Марон і Квінт Горацій Флакк?
Якщо ви хочете стати істориком...
10. Пригадайте, у якому році з Рима вигнали останнього царя. Що відбувалося в ті часи в Афінах?
11. Римляни вели облік часу від року заснування міста. У якому році за римською ерою в Римі розпочався період Республіки?
12. Поміркуйте, чи варто було Ромулові та Рему засновувати Рим на березі моря. У чому перевага дійсного розташування Рима?
13. Які чесноти римлян перетворили Рим на сильну державу?

С.О Голованов, С.В. Костирко "Історія стародавнього світу. 6 клас



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:00 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Історія стародавнього Риму - це останній етап у розвитку стародавнього світу,який охоплює час з початку I тисячоліття до н.е. (754/3 рр.. Дон.е. - Традиційна дата заснування міста Риму) до кінця V ст. н.е. (476р. н.е. - Падіння Західної Римської імперії). Стародавній Рим за свою майжетисячолітню історію пройшов шлях від невеликого полісу до найбільшої світовоїдержави античності. У період свого розквіту Рим підпорядкував колосальнутериторію, яка тягнулася від Британії на півночі до Північної Африкина півдні і від Піренейського півострова на заході до Перської затоки насході.

Історія Римської держави ділиться на три періоди:

- царський (середина VIII ст. до н.е. - 509 р. до н.е.);

- республіканський (509 - 27 рр.. до н.е.);

- імперський (27 р. до н.е. - 476 р. н.е.).

У VШ - Ш ст. до н.е. відбувався процес становлення раннього римськогорабовласницького суспільства; в Ш ст. до н.е. - П ст. н.е. було його подальшерозвиток з маленької громади на Тібру в сильну італійську і потімсередземноморську державу. В Ш ст. н.е. наступив економічний, соціальний іполітична криза Римської держави, який в IV - V ст. н.е.змінився періодом тривалого занепаду.

Найдавніший період римської історії, тобто період від освітиримської громади до встановлення республіки прийнято називати царським.
Відповідно до античної традиції, що підтверджується археологічнимизнахідками, давньоримська громада склалася з трьох етнічних груп:латинян, сабінян (і ті й інші - італійські племена) та етрусків
(творців найдавнішої цивілізації на Аппенінському півострові,походження яких невідомо) шляхом сінойкізма (злиття) трьохпоселень. Перші римські царі були італійцамі, потім у Римі утвердиласяетруська династія, що призвело до різкого піднесення царської влади ірозширення впливу етруської цивілізації на стародавній Рим. До цьогоперіоду відноситься освіта римського поліса.

ВИНИКНЕННЯ Риму

Літературні дані про виникнення Риму легендарні і суперечливі.
Це відзначають навіть самі античні автори. Так, наприклад, Діосіній
Галікарнаський говорив, що "існує багато розбіжностей, як з питання прочасу заснування міста Риму, так і про особистість його засновника ". Найбільшпоширена була версія, яку наводив Лівій: засновником Риму бувнащадок Трої Енея, що приїхав до Італії.

Місто Рим

На горбистому березі Тібру, в 25 км. від його впадання в Тірренське море,в IX ст. до н.е. виникли поселення пастухів і землевласників. Поступовопоселення злилися, були оточені стіною і стали містом Римом.

Згодом з'явилася легенда, що Рим був заснований близнюками Ромуломі Рем, вигодувані вовчицею. Римляни вірили цій легенді і вели своєліточислення від вигаданої дати заснування міста.

По цій легенді, троянець Еней, син богині Афродіти і смертної Анхіза,уцілів при руйнуванні Трої. Разом з сином Асканієм Еней втік і післядовгих мандрів прибув до берегів Лація (горбиста рівнина по нижньомутечією Тібру). У той час там правил Латин, цар місцевого племені. Віндружньо прийняв Енея і видав за нього заміж свою дочку Лавінію. Еней недовгоцарював над латина, він загинув у битві з етрусками.

Після смерті Енея його син Аськаній (або Юл - так звали його в іншихваріантах легенд) облюбував місце посеред Лація, на довгому хребті
Альбанской гори, і заснував нове місто - Альбу Лонгу або Довга Дорога,де став царювати. З часом Альба стала головним містом латинськогоплемені. Там благополучно правили нащадки Енея, поки в п'ятнадцяте їхпоколінні в царському роду не стався розбрат. Два брати наслідували батькові.
Старший Нумітора отримав владу, а молодший Амулій - царські багатства.
Використовуючи золото, Амулій відібрав трон у брата, а його дочка Рею Сільвію зробивжрицею богині Вести - покровительки домашнього вогнища. Амулій сподівався, щоу брата не буде законних спадкоємців, так як Весталки, служительки
Вести, давали обітницю безшлюбності. Однак Рея Сільвія таємно стала дружиною богавійни Марса (Ареса) і народила від нього двох близнюків. За це вона булазасуджена Амуль на смерть. Близнюків цар наказав кинути в Тібр. Алераби, яким це було доручено, залишили кошик з близнюками на дрібномумісці. На плач близнюків прибігла вовчиця і вигодувала їх своїм молоком.
Незабаром дітей знайшов царський пастух Фаустул. Він приніс їх додому і віддав навиховання своїй дружині Ларенціі. Близнюкам дали імена Ромула і Рема.
Змужнівши, царські онуки перетворилися на гарних, сильних і сміливих хлопців.
Вони стали ватажками сільської молоді, головними учасникамичисленних сутичок, які виникали через викрадення худоби і поділу пасовищ.

Одного разу Рем посварився з пастухами Нумітора і потрапив в полон довласним дідові. Під час розбирання таємниця походження близнюківрозкрилася. Поєднавши своїх прихильників з людьми Нумітора, Ромул і Ремскинули злочинного царя і повернули владу над Альбою дідові. Самі ж вони зісвоєю дружиною переселилися на берег Тібру - в ті місця, де їх вигодувалавовчиця. Там вони вирішили закласти нове місто, але ніяк не моглидомовитися, хто буде в ньому царювати. Нарешті, поклавшись на волюбогів, брати стали стежити за небесними ознаками. Рем, ворожили на пагорбі
Авентін, першим побачив добрий знак - шістку ширяють у небі шулік.
Ромул ж, що сидів на Палатині, трохи пізніше побачив 12 птахів. Кожен збратів тлумачив знамення на свою користь, між ними розгорілася сварка, і
Ромул, вдаривши зопалу брата, убив його не місці.

На пагорбі, де пролилася братня кров, були зведені першіукріплення міста, що отримав ім'я свого засновника. На честь Ромула
(Romulus) його назвали Рома (Roma), так звучить ця назва латинськоюмовою, по-русски - Рим. Римські історики, які вивчали давнини свогонароду, вирахували за рік і день заснування Рима - 21 квітня 745 р.до н.е.

Римські царі

Ромул, засновник міста Риму, став першим римським царем або, як їхтоді називали, Рекс (від лат. rex - цар). Прагнучи збільшити свій народ,він брав до себе всіх прибульців: жебраків, розбійників і навіть рабів-утікачів.
Місто розростався, але здавалося, що жити він буде всього одне покоління:адже у першому римлян не було дружин і дітей, тому що навколишні жителі,зневажаючи їх за низьку походження, не віддавали за них своїх дочок.
Тоді римляни пішли на хитрість: запросивши на свято найближчих своїхсусідів, сабінян, за сигналом вони кинулися на беззбройних гостей і викралиїх дочок. З здобутими таким чином дружинами римляни поводилися ласкаво ішанобливо, так що скоро завоювали їх любов, але батьки і брати сабінянокпішли війною на Рим. Одного разу під час битви на полі бою з'явилисязаплакані жінки і кинулися в гущу битви. Обіймаючи родичів імужів, простягаючи до них з благанням немовлят, вони зупинили січу іпримирили воїнів. Після цього багато Сабінські сім'ї переселилися в Рим іувійшли до складу римського народу.

Після загибелі Ромула римляни довго не могли знайти йому гідну заміну.
Нарешті, вони віддали перевагу самому добродійному людині в Італії.
Це був сорокарічний Нума Помлілій, скромно жив у містечку Кури наСабінські землі: про нього йшла гучна слава, як про чоловіка видатної вченості,доброти і справедливості. Говорили, що войовничий Ромула зробив римськийнарод "залізним", Нума - доброчесним. Нума ввів в Римі нові культи
(шанування богів), призначив жерців, заснував жрецькі колегії -
"товариства" жерців. Серед введених ним богів, почесне місце зайнялибогиня Вірності і бог Кордони, що охороняє священний знак власності. УПротягом 43-річного правління Нуми римляни не вели ніяких воєн. Влаштовуючижертвопринесення, походи і свята на честь богів, цар привчав свійнарод до доброчесності і радощів мирного життя. Покровітельствуя доброму праціта відпочинку, він організував колегії ремісників, встановив святкові таробочі дні. У зв'язку з цим, Нума ввів в Римі новий 12-місячний календар.

Після Нуми правили два войовничих царя - Тулл Гостілій і Анк Марцій.
При них розширилися межі і міста Рима, і Римської держави.

Останніх трьох римських царів називають етрусками. Історія їх почалася зтого, що за царювання Анка Марція в Рим переселився багатий і енергійнийчоловік, який прийняв ім'я Люція Тарквинія Пріска. Він став радником Анка
Марція і завоював любов римського народу, тому після смерті Анка, вобхід його синів, був обраний царем. Він отримав ім'я Тарквинія Стародавнього.
Цей цар приніс у Лацій високу міську культуру Етрурії. При ньому в Римперебралися багато етруські ремісники, закипіли будівельні роботи.
Рим почав перетворюватися з "великого села" у справжнє місто. Тарквінійвів вдалі війни з сусідами, заснував громадські ігор, приступив доосушенню болотистих частин міста. Будувалися канали для осушення болотистихнизин між пагорбами, замащівалась майбутня головна площа міста - Форум, вдолині між Аветіном і Палатін був побудований Великий цирк, а на Капітоліїзакладено кам'яний храм на честь Юпітера.

Після Тарквинія Стародавнього правил його вихованець Сервій Туллій, синрабині. За переказами, одного разу домочадці Тарквинія побачили чудовий знак --вогняне сяйво навколо сплячого хлопчика, сина служниці. Вгадавши з цієїприймете велике майбутнє дитини, цар і цариця виховали маленького Сервіяяк сина, а потім видали за нього свою дочку. Коли Сервій став царем, вінперетворив вже не місто Рим, а саме Римська держава. Сервій Туллійпрославився також тим, що обгородив Рим перший кам'яною стіною. У пам'ятінащадків він залишився, як добрий цар, покровитель плебеїв.

Останній, сьомий цар, син Пріска Тарквинія Стародавнього - Люцій, носивім'я Тарквинія Гордого. Він захопив владу шляхом злодіяння: поваливши й убившипохилого Сервія Тулія. Потім він перебив багатьох сенаторів, прихильниківзаконного царя, і почав царювати під захистом охоронців - необраний народом, і не затверджений сенатом. Плебеїв він мучивбудівельними роботами, а видних патриціїв знищував зі страху і ненавистідо їх впливу.

Чаша терпіння римського народу переповнилася, коли син царя поглумивсянад знатної патріціанкой Лукрецією, що відкинули його любов. Шляхетнажінка наклала на себе руки, а обурені римляни повстали і вигнали всюсім'ю Тарквіній з міста.

Цей період римської історії називають періодом семи царів.

В "царський період" (VII-VI ст. до н.е.) в римському суспільстві почалиформуватися патріархально-рабовласницькі відносини і аграрний лад,при якому всередині громади, разом з громадською землею, зароджуваласяприватна власність окремих її членів.

Освіта Римської республіки

Після того, як у 509 р. до н.е. Тарквіній Гордий був повалений, головоюміста був обраний консул Юний Брут. Завершився царський період і почавсяперіод республіки, що тривав близько 500 років (509-27 до н.е.).

Територія Римської республіки

У період ранньої республіки склалася характерна для поліса античнаформа власності, за якої власником землі був лишеповноправний член громадської общини. Після падіння царської влади іосвіти республіки обидва стани - патриції і плебеї - виявилися віч-на -особі. Протягом більш, ніж двох сторіч йшла запекла боротьба міжними. Загалом, суперечка йшла про три питання: про зрівняння в політичнихправа, про боргової кабалі і про доступ до громадсько-державної землі.
Плебея вдалося в перші десятиліття V ст. до н.е. досягти істотнихзавоювань у вигляді самостійної організації плебейської громади. До серединицього сторіччя вони добилися другого великого успіху - записи законів.
Незабаром після цього плебейська біднота домоглася фактичного знищенняборгового рабства.

Таким чином, період республіки (кінець VI ст. до н.е. - середина I ст.до н.е.) характеризується боротьбою плебеїв і патриціїв, що завершилася повнимвирівнюванням в правах цих станів і злиттям патриціанських-плебейськоїверхівки. У ході боротьби склалася нова станова структура римськогосуспільства: нобілітету, що складається з сенаторського стану і станувершників, і плебс - сільський і міський. Всі вони були римськими громадянами
(на відміну від часів боротьби плебеїв з патриціями). До не-громадянамставилися стану вільновідпущеників і рабів. У період республіки Римперетворився на найбільшу середземноморську державу. У ході безперервних війноформилася структура римського війська, яке носило характер народногоополчення. Служба в ньому вважалася не лише обов'язком, але і честю.
Починаючи з IV ст. до н.е. за військову службу держава почала платити.
Розвиток товарно-грошових відносин і розширене використання праці рабів
(їхній приплив різко збільшився у зв'язку з переможними війнами) до початку II ст.до н.е. призвели до масового збезземелювання землеробів-общинників, тоє сільського плебсу. Нобілі скуповували і просто захоплювали їх землі,створюючи великі господарства, основними виробниками в яких ставалираби. Позбавлене землі населення зосереджувалась в місті і поповнювало рядиміського плебсу, що складається з ремісників, дрібних торговців, люмпен -пролетаріату. Різке скорочення сільського плебсу - основи римської армії --призвело до військової реформи: в армію почали брати незаможних і добровольців
(реформа армії - кінець II ст. до н.е.). Армія перетворилася впрофесійну. Тепер її легко міг використовувати успішний полководець длявстановлення одноосібної влади. Криза економічної основи поліса
(натуральне переважно господарство, засноване на особистій праціземлеробів-общинників), його соціальної основи (розмивання сільськогоплебсу), криза республіканських установ, не підходили для управліннявеличезною територією, і різке посилення влади полководців, що спиралися напрофесійну армію, - все це призвело до кризи поліса як типудержави і до кризи республіки як типової для поліса його форми.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:01 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Освіта Римської імперії

З збільшення рабства, невдоволення в середовищі народів що населяли римськуімперію росло, і I ст. до н.е. що відбулися війни неповноправних італіківпроти Риму і повстання рабів, найбільш відоме повстання рабів підпроводом Спартака (74 - 71 рр.. до н.е.), потрясли всю Італію. Всізавершилося встановленням в Римі в 30 р. до н.е. одноосібної владиімператора, що спирався на збройну силу.

Зростання Римської держави

Епоха римської історії з середини III ст. до н.е. до кінця I ст. до н.е. --час глибоких перетворень попередніх структур, які призвели достворення нового вигляду і сутності римського суспільства.

У свою чергу, звитяжні війни Римсько-італійського союзу в
Середземномор'ї привели до захоплення мас рабів і величезних коштів, яківкладалися і до господарства та сприяли бурхливому розвитку економіки,суспільних відносин і культури народів Італії.

Римсько-італійські суспільство на початку I в. до н.е. вступило в смугукровопролитних громадянських війн, глибокої загальної кризи, перш за все,політичної та державної організації римської республіки.

Складні взаємини між Італією і провінціями, між громадянамиі не-громадянами настійно вимагали нової системи управління. Не можнабуло керувати світовою державою методами та апаратом, придатним длямаленької громади на Тібру, але малоефективним для потужної держави.

Старі класи, інтереси яких відображала римська республіка, докінця I в. до н.е. зникли або деградували. З'явилися нові багатії,люмпен-пролетаріат, військові колоністи.

Традиційний полісної-общинний (республіканський) соціально-політичнийлад змінила Римська імперія.

З 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії
Римської держави та стародавнього світу загалом - епоха Римської імперії,що прийшла на зміну Римській республіці.

Вона принесла з собою відносний громадянський мир і певнеослаблення зовнішньої агресії. Експлуатації?? ація провінцій приймає більшеорганізований і менш хижацький характер. Багато імператорів заохочувалиміське будівництво і дбали про розвиток культурного життяпровінцій, системи доріг, введення єдиної імперської грошової одиниці. Дляімперії перші два століття можна відзначити зростання техніки, розвиткуремесел, підйом економічного життя, зростання місцевої торгівлі. Провінційніміста отримують самоврядування. З'являється безліч нових міськихцентрів.

Таким чином, з 27 р. до н.е. і до 476 р. н.е. Рим переживає періодімперії, в свою чергу розпадається на період принципату (27 до н.е. -
193 н.е.) і доміната (193-476 рр.. Н.е.).

принципат

Період імперії з середини I ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. ділився напринципат, коли формально продовжували функціонувати всі республіканськіустанов, але реально влада знаходилася в руках принцепса - першагромадянина республіки, фактично, - імператора, і домінаті (починаючи з кінця
III ст. н.е.), коли була сформована нова система управління на чолі зімператором.

Період принципату, або ранньої імперії, охоплює час з 27 р. до н.е.до 193 р. н.е. [правління династій Юліїв - Клавдієв (27 р. до н.е. - 68 г.н.е.), Флавіїв (69-96 рр..), Антонінів (96-192 рр..)]. Август і йогонаступники, будучи принцепсом сенату, одночасно зосереджували в своїхруках найвищу цивільну та військову владу. Формально продовжувалоіснувати республіканський устрій: сенат, народні збори
(коміції), магістратури, але фактична влада перебувала в рукахпринцепса.

Імператор-принцепс, з'єднував у своїх руках повноваження всіх головнихреспубліканських магістратур: диктатора, консула, претора, народноготрибуна. Залежно від роду справ він виступав то в одному, то в іншомуяк: як цензор він комплектували сенат; як трибун відміняв за своєюволі дії будь-якого органу влади, заарештовував громадян за своїмрозсуд і т.д.; як консул і диктатор визначав політику держави,віддавав розпорядження по галузях управління; як диктатор командувавармією, керував провінціями і т.д.

Таким чином, перехід управління державою до принцепсу ставсязавдяки наділення його вищою владою (лат. imperium - влада), обранняна найважливіші посади, створення ним окремого від магістратур чиновницькогоапарату, що забезпечується освітою власної скарбниці принцепса, ікомандування всіма арміями.

Диктатура Сулли. У I ст. до н.е. Рим виявився втягнутим у важку длянього Союзницькі війну і був змушений надати римське громадянствовсього населення Італії.

Союзницька війна не принесла ні Риму, ні Італії справжнього світу.
Настала епоха особистої влади, епоха диктатур. Першим був диктаторомполководець Сулла, який, спираючись на віддану йому армію, встановив в
Римі режим одноосібної влади, або диктатури. Вона була безстроковою, щовідрізняло її від описаної вище республіканської диктатури. Крім того, Суллапривласнив собі законодавчі функції і право довільного розпорядженняжиттям і майном громадян. Він надав нові права сенату, але різкообмежив повноваження народних зборів і позбавив політичних функційтрибунів. Диктатура Сулли означала настання нової історичної ери вримської історії, і перш за все - кінець республіки.

Диктатура Юлія Цезаря. Зречення Сулли (79 до н.е.) повернуло Римуреспубліканську конституцію, але ненадовго. Новим римським диктатором став
Гай Юлій Цезар (100-44 до н.е.). Його правління довелося на якийсь час післяповстання рабів (74 до н.е.) під керівництвом Спартака, яке з усієюочевидністю оголило криза республіканської форми правління та потребу вавторитарній державі.

Обраний в 59 р. до н.е. консулом Риму, Юлій Цезар, очолюючиантісенатскую угруповання, провів через коміції дві земельні закону,здійснивши пряме насильство над сенатом і відхиливши як несуттєве ветонародних трибунів. Поруч подальших заходів Цезар залучив на свою сторону нетільки широкі верстви римського народу, але і жителів провінцій.

У 46 р. до н.е. Цезар покінчив зі своїми останніми супротивниками
(помпеянцамі) і був проголошений диктатором на 10-річний термін, а в 44 р. --довічно.

Особливість цезарістской диктатури в тому, що диктатор мав не тількиконсульську і трибунську влади, але також цензорських (з 46 р. до н.е.) івищу жрецькі. Будучи командувачем армією, Цезар отримав титулімператора. Поставлені в залежність від Цезаря коміції, хоча і продовжувалиіснувати, імітуючи збереження республіки, слідували вказівкамімператора, включаючи і ті, які ставилися до обрання на посади.

Крім того, Цезар отримав повноваження розпоряджатися військом і скарбницеюдержави, право призначати проконсулів в провінції і рекомендуватиполовину кандидатів у магістрати взагалі, право першим голосувати в сенаті,що було важливо, і т.д. Тріумфом для Цезаря було проголошення його
"батьком вітчизни" з усіма пов'язаними з цим почестями (особлива колісниця,золочене крісло, особливі одяг та взуття і т.д.).

Створена при Цезарі форма правління - принципат - отримала своєподальший розвиток при його наступника Октавіану Августа (27 до н.е. - 12н.е.).

Засновник імперії Октавіан Август вперше отримав від сенату титулпринцепса. Поставлене першим у списку сенаторів, він отримав право першоговиступати в сенаті.

принципат ще зберігає видимість республіканської форми правління імайже всі установи республіки: скликаються народні збори, засідаєсенат, як і раніше обираються консули, претори і народні трибуни. Але всеце вже не більше, ніж прикриття постреспубліканского державноголаду.

Імператор-принцепс з'єднував у своїх руках повноваження всіх головнихреспубліканських магістратур: диктатора, консула, претора, народноготрибуна. Залежно від роду справ він виступав то в одному, то в іншомуяк: як цензор він комплектували сенат; як трибун відміняв за своєюволі дії будь-якого органу влади, заарештовував громадян за своїмрозсуд і т.д.; як консул і диктатор визначав політику держави,віддавав розпорядження по галузях управління; як диктатор командувавармією, керував провінціями і т.д.

Народні збори, головний орган влади старої республіки, прийшли вповний занепад. Цицерон писав із цього приводу, що гладіаторські ігризалучають римських громадян більше, ніж зібрання коміцій. Звичайнимиявищами стали підкуп сенаторів, розгін зборів, насильство над їхучасниками та інші - ознаки крайнього ступеня розкладання коміції.

Імператор серпня реформував коміції в демократичному дусі
(ліквідував цензових розряди, допустив заочне голосування для мешканцівіталійських муніципій), але забрав у зборів судову владу - найважливішу зїх колишніх компетенції. Крім того, коміції позбулися свого споконвічного праваобирати на посаду магістратів. Спочатку було прийнято рішення про перевіркукандидатів у консулат і претуру в спеціальній комісії, складеної зсенаторів і вершників, тобто апробацію. Але після смерті Августа, при йогонаступника Тіберіу вибори магістратів були передані до компетенції сенату.
"Тоді вперше, - писав римський історик Тацит, - обирати посадових осібстали сенатори, а не збори громадян на Марсовому полі, бо до того, хочавсе найважливіше робилося на розсуд принцепса, де-не-що робилося й понаполяганням трибунатні зборів "(Таціт. Аннали. 1.14). Щодозаконодавства Тацит зауважує, що принцепс підміняв собою не тількисенат і магістратів, але і самі закони (Аннали. 1.21). Це значить, звичайно,що і законодавство стало справою принцепса.

Сенат уже при Августі наповнився провінційної знаттю, всім зобов'язаноїпринцепсу, і особливо тими вершниками, які досягли сенаторськогозвання. З органу влади, що розповсюджується на "місто Рим", сенатперетворився на свого роду загальноімперський інститут. Але становище його булоприниженим, а повноваження обмеженими. Законопроекти, які надходили насхвалення в сенат, виходили від принцепса, та їх прийняття забезпечувалося йогоавторитетом. Врешті-решт виникає і затверджується неписане правило
"Все, що вирішив принцепс, має силу закону".

Право виборів самого принцепса належало сенату, але і це сталочистою формальністю: у багатьох випадку справу вирішувала армія.

Осереддям вищих закладів імперії був "двір", і саме двірпринцепса. Тут розміщувалася імператорська канцелярія з юридичною,фінансовим та іншими відділами. Фінанси займають особливе місце: ніколи щедержава не виявляло такої винахідливості у відшуканні джерелподатків, як у відомствах Імперії, ніколи ще - до серпня - не було настількичисленне плем'я імперських чиновників.

Армія стала постійною і найманої. Солдати служили 30 років, отримуючиплатню, а після виходу у відставку - значний земельну ділянку.
Командний склад армії комплектувався з сенаторського і всадніческогостанів. Рядовий солдат не міг піднятися вище посаді командира сотні
-Центуріона.

домінаті

домінаті (від лат. ДОМІНУС - пан) - необмежена монархія.

У III ст. н.е. (з 284 р.) з часів імператора Діоклетіана в Римівстановлюється режим необмеженої монархії - домінаті. Старіреспубліканські установи зникають. Управління імперією зосереджуєтьсяв руках декількох основних відомств. Ними керують сановники, що знаходятьсяв безпосередньому підпорядкуванні імператора. Серед цих відомств особливе місцезаймали: державна рада при імператорі (обговорення основнихпитань політики, підготовка законопроектів), фінансове відомство івійськове відомство, яким керують призначені імператором і тільки йомупідлеглі генерали.

Чиновники виділяються в особливий стан: вони носять форму, їх наділяютьпривілеями, після закінчення служби, їм призначають пенсії та ін

Реформи Діоклетіана і Костянтина. Серед багатьох реформ і законівімперії особливої уваги історико-правової науки заслуговують реформиімператорів періоду доміната - Діоклетіана і Костянтина.

Діоклетіан, син вільновідпущеника, став римським імператором в 284 р.н.е. (284-305 рр.. Н.е.). Час його правління ознаменований двома головнимиреформами.

Перша стосувалася державного устрою величезної імперії. Цяреформа може бути зведена до наступного: 1) верховна влада була розділенаміж чотирма співправителями. Двоє з них, що носили титул "серпень",займали провідне становище, керуючи кожен своєю половиною імперії
- Західної і Східної. При цьому Діоклетіанавгуст зберіг за собою правовищої влади для обох частин імперії. Августи обирали собі співправителів,яким надавався титул "цезар"; так виникла тетрарха - правліннячотирьох імператорів, які вважалися членами єдиної "імператорської сім'ї"; 2)армія, збільшена на третину, була поділена на дві частини: одна її частинарозміщувалася на кордонах імперії, інша, мобільна, забезпечувала внутрішнюбезпека; 3) в результаті адміністративної реформи були розукрупненопровінції (за одними даними, до 101, за іншими, до 120); 4) провінції всвою чергу були об'єднані в дієцезії, яких було 12; 5) розділена напровінції і дієцезії Італія в числі інших земель імперії була тепер ужеостаточно позбавлена свого особливого значення і положення (хоча Римпродовжував ще деякий час вважатися столицею імперії).

Економічна політика Діоклетіана дає перший в історії прикладактивного адміністративного втручання в таку складну і рухому сферужитті суспільства, як економіка.

Діоклетіан ввів замість різного роду непрямих податків єдиний прямийподаток - Поземельна-подушний, що стягуються на натурі: зерном, м'ясом, вовноюта ін Розмір обкладання був значно збільшений. Прагнучи покінчити зходінням зіпсовані грошей, імператор ввів повноцінну золоту монету порядзі срібною і мідною.

Намагаючись зупинити зростання цін на товари і послуги, Діоклетіан в 301 р.видав едикт, що встановив максимальні ціни на пшеницю, жито, мак та іншіпродавані товари.

Крім того, едикт встановив максимальні розміри заробітної плати --наймитові, перукаря, учителю, стенографію, адвокату, архітектору та ін
Відзначимо, що гонорар адвоката в 15 разів перевищував заробітну плату мідника.

Інші реформи Діоклетіана посилювали владу землевласників надселянством, так як землевласник ніс відповідальність за надходженняподатків від селян. Землевласник отримав право посилати на свій вибірпевне число залежних людей на військову службу, в імператорськуармію.

Розпочаті Діоклетіаном реформи продовжив імператор Костянтин (285-337рр.. н.е.), найбільше відомий своєю церковною політикою, сприятливоюдля християн, до того часу гнаних державою. Міланським едиктом 313 р.
Костянтин дозволив християнам вільне сповідання своєї релігії
(незадовго до смерті імператор хрестився і сам).

При Костянтина завершився процес закріпачення селян-колонів.
Згідно з імперської конституції 332 р., колон був позбавлений права переходити зодного маєтку в інше. Не підкоряючись цьому закону колона заковували вкайдани, як раба, і в такому вигляді повертали власнику. Особа, яка прийнялапобіжного колона, сплачувала його панові повну суму платежів,належної з побіжного колона.

Та ж лінія проводилася і щодо ремісників. Наприклад,імператорський едикт 317 р. наказував майстрам монетного справи,корабельниками і багатьом іншим працівникам "назавжди залишатися в своємустані ".

Безпосереднє привласнення додаткового продукту стало основною формоюексплуатації селян і ремісників.

При Костянтина Столиця Римської імперії була перенесена старий
Візантій, названий потім Константинополем (11 травня 330 р.). Відповіднотуди були переведені з Риму вищі урядові установи, відтворенийсенат.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:02 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Державний устрій Риму

Пристрій Римської громади

Ромул приписують організацію римської громади (від лат. civitas).
Населення міста у той час складали дві основні групи: власнеримські громадяни, так звані патриції, і не-громадяни - плебеї. Плебеїне входили в общину повноправних громадян і становили вільний, алепозбавлений політичних прав верства населення, обвешенний різнимиповинностями, однак, вони несли військову службу нарівні з патриціями. Призавоюванні сусідніх громад римляни відштовхували частина їх землі в громадськийфонд, але плебеї до користування цією землею не допускалися. У руках плебеївбуло зосереджено, головним чином, торгове і промислове багатство:горді своїм походженням патриції вважали принизливим будь-яке заняття,окрім землеробства, політичної діяльності і військової служби. Патриції булиповноправними громадянами. Вони розпадалися на три племені (триби). Триплемені - РАМН, тіціі і луцери - складали "римський народ". Кожне плем'яскладалося з 100 пологів. Кожні 10 родів утворювали курію. Куріїутворювали загальне народні збори римської громади - куріатні коміції.
Народної збори брало або відкидало запропоновані йому законопроекти,обирало всіх вищих посадових осіб, виступав як вищоїапеляційної інстанції при вирішенні питання про смертну кару, оголошуваввійну, спільно із сенатом обирало царя, займалося найважливішими судовимисправами і т.д.

Отже, говорячи про походження римських станів, слід взяти за основуйого "комплексну теорію":
- патриції були дійсно корінним громадянством. Вони представляли собою повноправний "римський народ";
- клієнти були в безпосередньому зв'язку з патриціями, вони отримували від них землю, худобу, користувалися їх захистом на суді і пр. За це вони повинні були служити у військових загонах своїх покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;
- плебеї стояли поза родової організації патриціїв, тобто не належали до

"римського народу", не мали доступу до общинної землі і були позбавлені політичних прав.

Римська патриціанських громада представляла собою примітивний місто -держава з типовими рисами "військової демократії". Ще одним органомдемократії була рада старійшин - сенат. Його члени називалися "батьками" (відлат. patres - батьки). До компетенції римського сенату входили справибезпосереднього управління, вироблення законопроектів, укладення миру. Вінскладався з старійшин всіх 300 пологів, тому і називався сенат (від лат.senex - старий, старійшина). Старійшини становили потомственийаристократію римської общини, оскільки укоренився звичай, згідно з якимїх обирали з однієї і тієї ж сім'ї кожного роду.

Згідно з легендою, Ромул створив сенат з 100 сенаторів, Тулл Держ?? Ілійдодав ще 100, а Тарквіній Старовинні довів їх до 300.

Згодом патриції перетворилися на замкнену групу знати,протистоїть широкому загалу плебеїв. Посилення ролі плебеїв в економіці заїх чисельному перевазі призвело до боротьби між плебеями і патриціями,перший етап цієї боротьби завершився реформами суспільного ладу,приписуваним царя Сервию Тулію. Поряд з колишнім поділом населення запологах, вводилося нове розподіл населення за майновим ітериторіальним ознаками.

У ході реформи "військової демократії" всі римські громадяни, як патриції,так і плебеї, були "оцінені" по їх наявному майну (земля, худоба,інвентар та ін) і розділені на 193 сотні - центурії. Тобто, згідно зреформи було проведено поділ на 5 майнових розрядів або класів:

- у перший клас зараховувались особи, що володіли станом не менше, ніж у 100.000 асів (асс - мідна монета, спочатку вагою в 1 фунт, цінність її для раннього періоду історії Риму не встановлена);

- у другому - 75.000 асів;

- у третьому - 50.000 асів;

- в четвертому - 25.000 асів;

- в п'ятому - 12.500 асів.

Ті, у кого стан було дуже мало, стояли "нижче класу" і називалися
"пролетарі" (лат. proletarii, від слова proles - потомство), тобто люди,які мали тільки дітей.

Кожен розряд населення виставляв певну кількість своїхпредставників - воскових одиниць - центурій (буквально - сотня). Зацентуріях стало тепер проводитися голосування в народні збори, кожнаЦентурія мала один голос. Пролетарі, тобто зовсім позбавлені враховуєтьсямайна, склали всього одну Центурии. При узгодженому голосуванніперших двох розрядів голоси інших не мали значення. Замість старихродових триб було запроваджено поділ на територіальні триби. Реформи
"військової диктатури" Сервія Тулія завдали нищівного удару по застаріломуродового ладу і заклали основу держави, тобто було зруйновано суспільство,засноване на кровну спорідненість, і замість нього створено державнепристрій, засноване на майновий відмінності і територіальний поділ.

Майновим становищем визначалося і місце воїнів в строю легіону.
Найбагатші громадяни I класу служили в кінноті і називалися вершниками.
Решта членів цього класу повинні були мати повну важке озброєнняпіхотинця і стояти в перших рядах легіону.

Громадяни інших класів мали полегшене озброєння, займали місце взадніх рядах. Воїни V класу були в дію легко збройними, апролетарі в строю взагалі не служили.

Сервій Туллій допустив до війська і плебеїв, наділивши їх певнимиполітичними правами за допомогою організації нової форми народногозборів. У ньому брали участь обидва стани. Воно називалося центуріатнихзборами.

Центурія (сотня), будучи військової тактичної одиницею, стала іголосуючий одиницею. До центуріатних зборів перейшли найважливіші функціїстарих зборів - оголошення війни, вибір посадових осіб, суду тощо

На той період часу дані реформи були прогресивною формоюуправління.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:03 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Римська республіка у V — середині III ст. до н.е.
Згідно з легендами, спочатку Римом правили один за одним сім царів. Три останніх із них були етрусками. Сьомого царя — Тарквінія Гордого — за жорстокість і неповагу ДО народу римляни вигнали разом з усією родиною. Сталося це в 510 р. до н.е.

Звільнившись з-під влади Тарквінія Гордого, римляни вирішили, що відтепер управління в Римі буде спільною справою—республікою (що в перекладі з латині й означає «справа народу»).

З 509 р. до н.е. римляни почали обирати з числа патриціїв двох правителів терміном на один рік. Вони називалися консулами. Першим римським консулом став небіж Тарквінія Луцій Юній Брут, який очолив народне повстання проти царя.

Плебеї не мали права брати участь в управлінні. Між ними і патриціями почався розбрат. У 494 р. до н.е. римські солдати, що набиралися з плебеїв, на знак протесту проти позбавлення плебсу громадянських прав, забралися з Рима на розташовану неподалік Священну гору. Налякані ослабленням війська патриції пішли на великі поступки. Плебеї одержали можливість щорічно обирати народних трибунів, які обстоювали їхні інтереси в сенаті.

Тепер, якщо сенат хотів прийняти постанову, спрямовану проти плебеїв, народному трибуну було достатньо сказати тільки одне слово: «Вето!» («Забороняю!»). Так виникло право вето, тобто право народного трибуна скасовувати розпорядження консула або рішення сенату. Спочатку трибунів було два, але потім їхнє число зросло до десяти.

Однак боротьба плебеїв за свої громадянські права на цьому не закінчилася. Вони ще раз пішли на Священну гору, коли владі народних трибунів загрожувало знищення.

У IV ст. до н.е. плебеїв остаточно зрівняли у правах з патриціями. На честь цієї події у Римі було зведено Храм Конкордія, або «Храм Згоди».

Влада у Римській республіці поділялася на народні збори, сенат і магістратів (вищих урядовців).

Народні збори приймали закони та обирали магістратів. Голосували громадяни Риму на Марсовому полі — широкій рівнині за міською стіною. При цьому над містом піднімався червоний прапор—знак того, що Риму не загрожує вторгнення.

Найдавніші римські магістрати — консули — мали однакову владу. Вони по черзі головували на народних зборах, робили набір у військо, пропонували нові закони. Кожен із консулів міг скасувати розпорядження іншого. Під час війни один консул, зазвичай, залишався в Римі, а другий на чолі війська відправлявся в похід.

Для прийняття законів громадяни збиралися частіше на Форумі — головній площі міста. Вони повинні були без обговорення голосувати за закон або проти нього. Один раз у п'ять років громадяни обирали двох цензорів, як правило, з колишніх консулів. Вони проводили перепис населення та оцінку майна римлян, а також стежили за їхньою поведінкою.

Найвпливовішим державним органом римської республіки був сенат. Він поповнювався без усяких виборів колишніми консулами, народними трибунами, іншими посадовими особами. Усі вони довічно були членами сенату. Усього в сенаті було 300 чоловік. Він мав величезну владу: відав скарбницею, розробляв плани ведення війн, вів переговори з іншими державами. Суддями в Римі могли бути тільки сенатори. Сенат ні перед ким не звітувався у своїх діях і не ніс відповідальності за помилкові рішення. У випадку, якщо державі загрожувала смертельна небезпека, призначав диктатора — одноосібного правителя країни, якому підкорялися усі, і призупиняв право «вето».

Римляни створили велике і боєздатне військо, що поділялося на легіони. Основну масу воїнів-легіонерів складали землевласники: безземельних бідняків на військову службу не брали. У війську була найсуворіша дисципліна — накази командирів виконувалися точно і беззаперечно. Перед боєм римляни шикувалися трьома лініями, кожна з яких складалася з десяти загонів. У першій лінії стояли юнаки призовного віку, у другій — воїни старші і міцніші, а в третій — найдосвідченіші, чия мужність була випробувана у битвах. Кіннота під час бою захищала піхоту з флангів, а при перемозі переслідувала розгромленого противника. Римляни мали метальні машини та інші знаряддя для облоги фортець.

Протягом VI - IV ст. до н. е. в результаті завойовницьких війн з сусідніми народами римляни приєднали значні території. Але в 390 р. до н. е. в Італію вторгайся полчища галльських темен. Римляни були розбиті, а їхнє місто захоплене, пограбоване і спалене. Вистояла лише фортеця на Капітолійському пагорбі. її врятували гуси, які зняли ґелґіт, коли вороги вночі спробували вдертися на мури міста. Після цієї події жителі оточили Рим неприступною фортечною стіною.

Ведучи безперервні війни з народами, що населяли Італію, римляни захоплювали одну область за іншою. У 290 р. до н.е. вони підкорили усі племена Апеннінського півострова. Настала черга і грецьких колоній на Апеннінах. Тоді Тарент — найбагатше з грецьких міст Італії—звернувся за допомогою до епірського царя Пірра, що вважався видатним полководцем.

У 280 р. до н.е. Пірр висадився в Італії. У запеклій битві він переміг ворога. Другу битву з римлянами цар Пірр також виграв. Однак військо Пірра зазнало таких величезних втрат, що цар вигукнув: «Ще одна така перемога, і ми загинемо!» (Так виник крилатий вислів «піррова перемога».) Третій, останній, бій Пірр програв і з залишками війська повернувся в Грецію.

Війни Риму за підкорення Італії тривали понад 200 років: на середину ПІ ст. до н.е. римляни володіли всім Апенінським півостровом.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:05 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

1. Римська республіка: організація влади та суспільство
Щоосені на Марсовому полі в Римі збиралися коміції, на яких народ обирав кращих громадян на державні посади. Ті, хто прагнув обійняти посаду, з'являлися на коміції вбраними в білу тогу (кандйду), яка була символом чистої совісті народного обранця. Відтоді всіх, хто бажає бути обраним на будь-яку посаду, називають кандидатом. Коміції, окрім виборів магістратів, ухвалювали закони, оголошували війни, розглядали скарги на судові рішення.

Будь-яке питання попередньо розглядалося сенатом. Його роль у державному житті була дуже значною. Сенат затверджував рішення коміцій після ухвалення; перед сенатом звітували магістрати, які потім входили до його складу. Сенаторами ставали тільки знатні громадяни. Декрети сенату починалися словами: «Сенат і римський народ (ухвалили)». Початкові літери цих слів «SPQR» карбували на дощечках під бронзовою фігуркою орла та на прапорах римських легіонів.

У разі особливої небезпеки для держави замість звичайних магістратів обирався диктатор (урядовець із надзвичайними повноваженнями) та його помічник, посада якого називалася «начальник кінноти». На надзвичайні посади кандидатів обирали не довше, ніж на шість місяців. Це правило не допускало зосередження повної влади в одних руках на тривалий строк.

Усе громадянське населення складалося з патриціїв, плебеїв і вершників. Вільні громадяни утворювали панівний клас рабовласників. Безправні раби були «майном, знаряддям праці, що розмовляє».

КОМІЦІЇ - народні збори в Римі.
ТОГА- традиційний римський одяг — довга тканина, обгорнена навколо тіла.
МАГІСТРАТИ - вищі державні урядовці в Римі: консули, претори, едили, цензори, народні трибуни.

2. Господарювання римлян
Основним господарським заняттям італійців було землеробство. Родюча земля, теплий клімат забезпечували високі врожаї. На твердих ґрунтах землероби використовували важкі плуги, що мали масивний залізний леміш. Легкий ґрунт розпушували ралами та мотиками. Здебільшого на землях Італії вирощували пшеницю, ячмінь, просо, а там, де землі були малородючими, — ріпу, боби.

Ті з вас, хто полюбляє солодощі, були б прикро вражені, потрапивши до Стародавнього Риму. У ті часи римлянам цукор був не відомий, а потреби організму в солодкому задовольняли, уживаючи натуральне виноградне вино — неміцне, до того ж густе і в'язке, наче кисіль. Звичайну воду римляни майже не пили, надаючи перевагу тому ж таки вину, яке розбавляли водою.

Елліни, що заселили південні береги півострова, допомогли корінним жителям у розвитку виноградарства. Саме вони перетворили занедбані пагорби Південної Італії на квітучі виноградники. Римські вина охоче вживали не лише на півострові, вони були широко відомі по всьому Середземномор'ю.

Від греків італіки навчилися вирощувати оливки, виробляти з них олію. Скотарі розводили переважно овець і свиней, в Етрурії — волів (головну тяглову силу). А на землях Луканії, Калабрії та в Апулії розвинулося відгінне скотарство. Тут розводили овець, кіз і коней.

3. Боротьба плебеїв і патриціїв у Римі
Після утворення Римської республіки всі виборні посади захопили патриції. Плебеям залишили тільки право голосувати в народних зборах і служити у війську під командуванням патриціїв. З розвитком торгівлі в римлян почала формуватися майнова нерівність. Більшість плебеїв утратила землю і заборгувала лихварям, за це можна було потрапити в рабство.

Становище загострювалося. Між станами назрівала війна. Уникнути її можна було, задовольнивши такі вимоги плебеїв:
- надати право обиратися на вищі державні посади;
- наділити общинною землею;
- скасувати боргову кабалу.

Та патриції не бажали ділитися з плебеями ані владою, ані багатством. Урешті, напружені відносини між станами призвели до вибуху обурення плебеїв.

У 494 р. до н. е., під час війни Рима із сусідами, плебеї відмовилися воювати. Вони залишили Рим і подалися на Священну гору за межами міста, щоб створити власну державу. За таких умов патриції змушені були піти на пост5гпки. Плебеям надали право обирати народних трибунів. Ці магістрати мали захищати інтереси плебеїв, вони накладалии вето (заборону) на будь-яке рішення сенату, якщо вважали його несправедливим.

Будинок народного трибуна правив за сховище: будь-хто міг знайти в ньому захист. Недоторканою була й сама особа народного трибуна.

Для впорядкування римських звичаїв і творення законів у 452 р. до н. є. було створено комісію децемвірів терміном на один рік. Повноваження цієї комісії з десяти найшанованіших громадян довелося продовжити ще на один рік; за цей термін децемвіри уклали закони, що були записані на 12 мідних дошках (таблицях). «Закони дванадцяти таблиць» були обов'язкові до ви-
конання всіма громадянами.

У 445 р. до н. е. особливим законом було дозволено укладати шлюб між плебеями та патриціями. Зрештою, це привело до об'єднання знатних родин з обох боків в особливу групу римської знаті — нобілітет (від латин, «нобіліс» — найкращий).
Народні трибуни Ліциній і Секстій у 367 р. до н. е. домоглися прийняття законів, за якими плебеїв наділяли землею.

У 326 р. до н. е. було ухвалено заборону продавати римських громадян у рабство за борги. Остаточною перемогою став закон від 287 р. до н. е., за яким плебеї могли впливати на державні справи й ухвалювати закони. Боротьба між плебеями та патриціями завершилася; її наслідок — знищення залишків родового ладу й відкриття шляху для швидкого розвитку рабовласницьких відносин. Зрівнявшись у правах, плебеї та патриції утворили громадянське суспільство Римської держави.

У середині III ст. до н. е. держава римлян стала згуртованішою і сильнішою. Це відіграло значну роль у боротьбі Риму із сусідніми народами Італії та небезпечним ворогом — Карфагеном.

4. Завоювання Римом Італії
Тривалий час Рим був одним із міст Лація та входив до союзу ЗО латинських міст, Проте, уладнавши внутрішні чвари й суперечки між громадянами, Рим поступово почав завойовувати території сусідніх народів — етрусків, самнітів, латинів, сабінів. Війни велися заради здобичі та рабів. Поступово римляни підкорили собі етрусків, латинів і самнітів. Вони закріпилися в Лацію, на лівому березі Тибра, утворивши там колонії.

Власних сил Риму не завжди вистачало, тому він укладав союзи з одним народом проти іншого. Утім, це не заважало римлянам після перемоги використовувати зброю проти колишнього союзника. «Розділяй і володарюй» — це гасло неодмінно застосовувалося Римом у боротьбі за панування над Італією.

Проте у 390 р. до н. е. з Північної Італії на Рим посунули галли, сильні войовничі племена, об'єднані верховним вождем Бреном.
Того ж року в битві на річці Аллії римляни зазнали поразки. Галли захопили й спалили місто. Римляни замкнулись у фортеці на Капітолійському пагорбі.

Якось уночі галли потайки почали видиратися на укріплені мури. Варта задрімала, але галлів почули священні гуси, що були в храмі Юнони. Перелякані птахи зчинили галас. Римляни прокинулись і відбили штурм. Відтоді побутує вислів: «Гуси Рим урятували». Невдовзі після цього галли взяли з римлян викуп і подалися на північ, бо їхнім власним землям загрожувала небезпека.

Через цю катастрофу всі перемоги римлян, здобуті в V ст. до н. е., було втрачено. Тільки у 290 р. до н. е. Рим знову підкорив усі племена Апеннінського півострова. Ставши господарями Середньої Італії, римляни посунули на південь. Виникла загроза для грецького міста Тарента.

Тарентійці покликали на допомогу Пірра. Цей талановитий полководець на чолі вишколеної армії завдав римлянам поразок у 280 р. до н. є. біля Гераклеї та у 279 р. до н. є. — при Аускулі. Але ціна перемоги була надто високою. Зазнавши великих людських втрат, Пірр проказав із сумом: «Ще одна така перемога — і ми остаточно загинемо». Так з'явився ще один крилатий вислів — «Піррова перемога», тобто успіх, досягнутий надто великою ціною. Невдовзі Пірр посварився з та-рентійцями і повернувся до Греції. Того ж 272 р. до н. є. Тарент після тривалої облоги здався римлянам. У 265 р. до н. е. було підкорено останнє вороже місто на землі етрусків — Вольсинії. Тепер уся Італія стала територією Римської держави.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:08 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

1. Перша Пунічна війна (264-241 рр. до н.е.)

Об'єднавши під своєю владою Італію, Рим прагнув до панування у Західному Середземномор'ї. Але тут він зіткнувся із своїм колишнім союзником – фінікійською колонією Карфагеном. Карфаген був величезним і казково багатим містом. Його жителі займалися торгівлею, привозили з Іспанії залізо, олово, срібло, із Сардинії – мідь і хліб. Уяву сучасників вражали шестиповерхові будинки, величні палаци та храми Карфагена. У місті на той час мешкало близько 700 000 осіб. Його оточували три ряди мурів з чотириповерховими банітами. У військових стайнях було 4 000 коней і 300 бойових слонів. У центрі міста розташовувалася фортеця – Бірса. Армія Карфагена, була найманою. Основну силу карфагенян становив флот.

Поняття і терміни

Пунами римляни називали карфагенян, і тому війни між двома державами називають Пунічними

Римляни шукали приводу розпочати війну з Карфагеном. Першим кроком стало звільнення ними у 264 р. до н.е. захопленого карфагенянами міста Мессана на Сицилії. Так розпочалася перша з трьох Пунічних війн, яка тривала 23 роки.

На суходолі римляни успішно конкурували з ворогом. Вони взяли в облогу місто Сиракузи, і тиран цього міста Гієрон II змушений був укласти мирну угоду. Чимало грецьких міст також перейшли на бік Риму. Але для перемоги над Карфагеном потрібно було мати могутній флот. Наполегливі римляни за короткий час побудували 120 кораблів, навчили та підготували до битв близько 30 000 веслярів. У 260 р. до н.е. в битві під Мілами Римський флот пройшов перше бойове хрещення і здобув вагому перемогу. На її честь у Римі спорудили мармурову колону, прикрашену носами захоплених карфагенських кораблів.

Найграндіозніша битва першої Пунічної війни відбулася в 256 р. до н.е. біля сицилійського мису Екном. 330 римських кораблів, які везли до Північної Африки римських вояків, тут зустрілися з 350 карфагенськими. Римський флот знову здобув перемогу. На узбережжі Африки висадилися понад 15 000 солдатів армії консула Атілія Регула. Римляни спустошували квітучі землі узбережжя, просуваючись до Карфагена.

У 255 р. до н.е. доля відвернулася від них: союзник Карфагена, спартанський полководець Ксантипп, розбив війська Регула, полонив і стратив консула. До того ж під час вивезення з Африки залишків армії Регула флот потрапив у нищівний шторм, під час якого загинуло 256 кораблів.

Але цією поразкою римлян війна не закінчилася. Вона спалахнула з новою силою на Сицилії. Військова удача була на боці римлян, доки на острів не прибув талановитий карфагенський полководець Гамількар Барка. Під його командуванням війська перейшли в наступ і спустошили південь Італії, хоча остаточно перемогти супротивника не спромоглися. У 241 р. до н.е. виснажені війною Рим і Карфаген уклали мирну угоду. За угодою Карфаген втратив острови Сицилію, Корсику, Сардинію.

Документ

Полібій про битву під Мілами

...Наближаючись, карфагеняни помічали на передніх частинах усіх кораблів підняті ворони (великі металеві гаки з прилаштованими дерев'яними містками.– авт.). Спочатку вони не розуміли і дивувалися з ніколи не бачених пристроїв... Під час сутички кораблі щоразу зчіплялися за допомогою описаних пристроїв, причому люди відразу переправлялися по самому ворону, і бій відбувався на палубах. Частину карфагенян було знищено, інші з жахом здавалися ворогові самі, бо морська битва перетворилася на сухопутну...

Запитання до документа

1. Завдяки чому, на думку Полібія, римлянам вдалося виграти битву?

2. Як римляни використали новий технічний винахід у битві під Мілами?

2. Друга Пунічна війна (218–201 рр. до н.е.)

Карфаген не змирився із втратою островів і, відновивши сили, знову готувався до війни з Римом. Карфагенську армію в цей час очолював син загиблого Г.Барки – Ганнібал. Він був талановитим полководцем і лютим ворогом Риму.

Ганнібал

Карфагеняни спровокували початок війни, захопивши місто Саґунт, яке було союзником Риму. Ганнібал після цього, у 218 р. до н.е. почав надзвичайно складний перехід своїх військ з Іспанії до Італії через Альпи. Не маючи підкріплення, Ганнібал з боями просувався Апеннінами до Риму. Перемігши біля Тразименського озера, він ще раз зустрівся з ворогом біля Канн. Це була одна з найвідоміших битв стародавньої історії. Реорганізована за римським зразком армія Ганнібала зіткнулася з військами консулів Гая Теренція Варрона та Луція Емілія Павела.

Ганнібал, розташовуючи армію, свідомо послабив центр і посилив фланги. Він мав намір оточити ворога. Коли війська консулів атакували центр, карфагеняни поступово відступали, доки їхні ряди не утворили півмісяць. Римляни продовжували битву, не помічаючи, що їх оточили. За півдоби римляни Втратили майже 50 000 солдатів. Загинули Емілій Павел і 80 сенаторів. Втрати карфагенян становили близько 6 000 вояків. Ганнібал підійшов до Риму, але, не маючи підкріплень, змушений був повернутися до Карфагена.

Вирішальна битва другої Пунічної війни відбулась у 202 р. до н.е. біля міста Зама, неподалік від Карфагена. Сили були рівними. Ганнібал розраховував перемогти за допомогою бойових слонів. Римський полководець Сципіон Африканський розгадав його план і був готовий до удару. Бойових слонів римляни зустріли зливою каміння та дротиків. Частина слонів злякалась і повернула назад. Інші продовжували свій шлях. Але римляни, вбивши вожака, спрямували рух слонів коридором, що його утворили дві шеренги воїнів. Ганнібал, намагаючись врятувати ситуацію, кинув у бій кінноту, яку солдати Сципіона не тільки зупинили, а й змусили повернути назад. Останньою надією Ганнібала були загартовані у боях ветерани. Але битва вже була програна. За умовами миру Карфаген втратив увесь свій флот і бойових слонів та повинен був сплатити величезну контрибуцію.

3. Війни з елліністичними державами

Маючи на меті захопити всі землі узбережжя Середземного моря, Рим одночасно вів війни з іншими претендентами на ці території. Найсильнішими серед них були елліністичні держави Македонія і Сирія.

У 197 р. до н.е. римляни після успішних бойових дій уклали мирну угоду з македонським царем Філіппом V і змусили його віддати флот та виплатити велику контрибуцію.

Уклавши мир, римляни у битвах біля Фермопіл (191 р. до н.е.) та поблизу гори Сипіл (190 р. до н.е.) здолали союзника Македонії – сирійського царя Антиоха III. Після поразки у війні з Римом Сирія втратила свій вплив у Середземномор'ї. Проте Македонія, незважаючи на поразку, лишилася досить сильною державою і стояла на заваді до панування Риму в Середземномор'ї.

У 168 p. до н.е. римляни біля міста Підна перемогли македонського царя Персея, сина Філіппа V. Македонія була поділена на чотири провінції, які увійшли до складу Риму.

Тепер Рим міг зосередити сили для остаточної перемоги над своїм наймогутнішим ворогом – Карфагеном.

Зростання території Римської республіки у ІІ ст. до н.е.

4. Третя Пунічна війна (149-146 рр. до н.е.). Зруйнування Карфагена

Після поразки Карфагену завдяки торгівлі вдалося відновити свої сили. Римські сенатори на чолі з Марком Катоном вимагали розпочати військові дії, щоб остаточно зламати супротивника. Кожна промова Марка Катона в сенаті закінчувалася словами: «Карфаген має бути зруйнований» . У 149 р. до н.е. римські війська висадилися поблизу Карфагена і підійшли до міста. Його жителі, щоб відкупитися від ворога, віддали римлянам 2 000 військових машин та 200 000 комплектів озброєння. Але римлянам здалося цього замало. У 147 р. до н.е. військо римлян на чолі з Корнелієм Сципіоном Еміліаном, сином Сципіона Африканського, знищивши основні сили ворога, оточило місто. Перехитривши карфагенян, які чекали нападу із суходолу, римляни атакували мури Карфагена з боку моря й увірвалися в місто.

Облога й загибель Карфагена

Бій за Карфаген тривав тиждень. Жителі боронили кожний будинок, але сили були нерівні. На прохання карфагенян римляни випустили з міста 50 000 жінок і дітей. Ті оборонці, які лишилися в живих, сховалися в храмі й хотіли підпалити його, але потім були змушені здатися ворогові. Усіх полонених римляни продали у рабство, місто зруйнували, а землю, де стояв Карфаген, зорали та «засіяли» сіллю. Колишній наймогутніший супротивник Риму став римською провінцією Африка.

У 146 р. римляни придушили повстання у грецькому місті Коринф, завершивши підкорення Греції. Вона увійшла до складу римської держави як дві її провінції – Ахайя й Етолія. Завоювавши, крім цього, Іспанію, Італію, Понтійське царство, Вірменію, Сирію і Палестину, Рим перетворився на світову державу.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:09 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Римська держава у II ст. до н.е.
Криза республіки в І ст. до н.е. Багаторічні загарбницькі війни Риму відривали хліборобів від їхніх господарств. Повертаючись із походу, селяни-легіонери часто виявлялися обплутаними боргами і втрачали свої ділянки. На їхніх колишніх полях працювали раби нових хазяїв. У римському суспільстві назрівало невдоволення. Селяни вимагали перерозподілу землі.

У цей час римляни обрали народним трибуном Тиберія Ґракха зі знатного плебейського роду. У 133 р. до н.е. Тиберій запропонував прийняти земельний закон, за яким громадські землі, незаконно захоплені багатими землевласниками, поверталися бідним. Народ схвалив цей закон і призначив комісію для його впровадження. Нею керував Тиберій, а допомагав йому його молодший брат Гай і Гракх. Але противники Тиберія звинуватили його у спробі захоплення верховної влади і вбили.

Через дев'ять років після загибелі Тиберія молодший Ґракх був обраний народним трибуном. З надзвичайною енергією він продовжив справу брата. Тисячі селян отримали ділянки. Для найбідніших городян Гай домігся продажу за низькими цінами зерна з державних комор.

Багачі зненавиділи Гая. Щоб не допустити обрання молодшого Ґракха народним трибуном на третій термін, сенат усіляко ганьбив його починання.

Програвши у результаті цього вибори, Ґракх і його прихильники спробували захистити свої реформи зброєю. Сенат увів у Рим військові загони. Загинули 3 тис. прихильників Ґракха. Гая, на його прохання, вбив вірний раб.

Через декілька років було скасовано заборону на продаж земельних ділянок. Багачі знову почали скуповувати землю в бідняків. Зубожіння селян Італії продовжувалося.

Після загибелі братів Ґракхів загострилися відносини не тільки між багатими і бідними, але й між знатними і незнатними. Багатий римлянин, що не належав до аристократії, не міг розраховувати на високу посаду в державі.

Одним із таких незнатних, але шанолюбних людей був Гай Марій. Він багато років безуспішно намагався стати консулом. Нарешті римський народ, обурений невдачами полководців-патриціїв, віддав консульську владу 50-річному Марію, який почав здобувати перемогу за перемогою.

Але й у римській армії ставало неспокійно. Багато громадян Риму настільки зубожіли, що не могли йти на війну зі своїм озброєнням. Тоді консул Гай Марій провів військову реформу. Він приймав у військо незаможних римлян —пролетарів, озброював їх за рахунок держави і платив їм за службу у війську. Було визначено і строк служби — 16 років. Таким чином, римське народне ополчення перетворилося в наймане професійне військо. Поступово наказ воєначальника став для легіонера важливішим від авторитету державної влади.

Сенатори злякалися зростання популярності Марія і висунули на противагу йому іншого полководця — Луція Корнелія Суму, який походив зі знатного патриціанського роду. Між ними почалося суперництво, що переросло у громадянську війну.

Поки в Римі йшла міжусобиця, його союзники — італіки — повстали і зажадали для себе рівних із римлянами прав. Тоді Марій і Суллатимчасово помирилися і спільно розбили військо італіків.

Після смерті Марія Сулла силоміць захопив владу в Римі й установив там своє одноосібне панування — диктатуру. Диктатор опирався на підтримку війська. Через два роки Сулла склав із себе диктаторські повноваження.

Завоювання Риму дали йому, крім багатств підкорених країн, надмірну кількість дешевої робочої сили — рабів. Рабами володів майже кожен римлянин. Не мати хоча б одного раба вважалося ознакою убогості. Раби трудилися в маєтках багачів, прислуговували в їхніх будинках, охороняли і розважали своїх хазяїв. Раб був безправний, вважався річчю, якою хазяїн міг розпорядитися, як забажає.

Найважчим покаранням для раба був продаж його в каменоломню, на рудник або в гладіаторську школу. У таких школах рабів навчали володіти зброєю. Вони ставали гладіаторами і повинні були битися на потіху публіці один проти одного або загін проти загону. В Італії і провінціях будували амфітеатри — спеціальні споруди для гладіаторських боїв. Траплялося, що поранений, знесилений боєць кидав зброю і, простягнувши ліву руку, просив про пощаду. Якщо глядачі піднімали великий палець вгору, пораненому зберігали життя, лікували, а потім знову випускали на арену. Але якщо гладіатор не догодив глядачам, вони показували пальцем донизу, що означало смерть. Раби не завжди мирилися зі своїм становищем. Час від часу вони повставали.

Найбільше повстання рабів відбулося в Італії у 74-71 pp. до н. е. У гладіаторській школі в Капуї, другому за розміром місті Італії, виникла змова. Гладіаторів очолив раб Спартак, родом із Фракії— країни на півночі Балканського півострова. Сімдесят вісім сміливців напали на охорону і вирвалися на свободу. Табір вони влаштували на вершині гори Везувій. Для боротьби з ними сенат послав тритисячне військо.

Піднятися на Везувій можна було єдиним шляхом — вузькою і стрімкою стежиною. Римляни не наважувалися на штурм. Вдень і вночі вони стерегли стежку, вважаючи, що голод змусить рабів залишити вершину гори. Однак Спартак здійснив нечуваний за сміливістю план. За допомогою драбин, сплетених із виноградної лози, раби з величезної висоти спустилися вниз і завдали римлянам удару з тилу.

Після цієї перемоги повстання охопило увесь південь Італії. Під керівництвом Спартака були вже десятки тисяч галлів, германців, фракійців, греків.

Насамперед Спартак наказав кувати зброю. Повсталі переймали бойовий досвід ворогів: укріплений табір, добре озброєна піхота, розвідка. Коли ж раби захопили табуни коней, то вдалося створити і кінноту. Сенат відправив проти повсталих, як на одну з найважчих війн, обох консулів разом.

Спартак просувався до Альп. Один із консулів випередив його і перегородив шлях, а інший наближався ззаду. Тоді раби несподівано повернули і першими завдали удару. Римляни, не очікуючи нападу, були розгромлені. Потім Спартак кинувся вперед і змусив утекти інше консульське військо.

Нову перемогу повсталі здобули в долині ріки По над намісником Передальпійської Галлії. Шлях до свободи через Альпи був вільний. Але тут Спартак змінив плани і повернув на південь. Він задумав потрапити на Сицилію, підняти на повстання місцевих рабів і разом з ними знищити могутність Риму.

Та дістатися Сицилії йому не вдалося. Пірати, з якими Спартак домовився про перевезення війська рабів на острів, його обманули. Тим часом з півночі з великим військом підійшов римський полководець Красс, який перегородив шлях повсталим. Спартак закликав соратників пробитися крізь укріплення Красса. Великою була їхня мужність, але великими і втрати. Тільки третині вдалося вирватися з пастки.

На допомогу Крассу сенат викликав із провінцій полководців з їхніми легіонами: з Іспанії прибув Помпей, з Македонії — Лукулл. Боячись об'єднання римських армій, Спартак напав на Красса і в запеклій битві загинув.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:11 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів

1. Реформи братів Гракхів


Після багатьох переможних воєн Риму в Середземномор'ї нарешті запанував мир. Але тепер державі загрожували внутрішні проблеми.

Велика кількість дрібних вільних землеробів не витримувала конкуренції з господарствами великих рабовласників, розорялась і перетворювалася на рабів. Це позначилося на становищі армії, основу якої становили вільні селяни. З одного боку, потрапляючи в рабство, селяни вже не могли бути у війську, з іншого, – перебуваючи весь час у походах, вони не могли утримувати своє господарство і потрапляли в рабство за борги.

Ослаблена кризою армія втрачала боєздатність. А відсутність нових завойованих земель, які роздавалися громадянам, створювала напруженість у суспільстві. Суспільство потребувало змін. Найбільш далекоглядні політики розуміли небезпеку становища в державі й шукали шляхи її подолання. Один з них, Сципіон Еміліан, пропонував великим землевласникам повернути землю державі з тим, щоб потім роздати її біднякам. Такою реформою можна було б зменшити невдоволення серед народу і вивести з кризи армію. Навколо реформаторів почали об'єднуватися захисники інтересів народу – популяри (від лат. популус – народ). Багатії, які не бажали, щоб криза в суспільстві була подолана за їхній рахунок, групувалися навколо оптиматів.

Документ

Плутарх про загибель Тіберія Гракха

Як передають, після вигнання царів це була перша в Римі суперечка, що завершилася кровопролиттям та убивствами громадян, усі інші, хоча й нелегкі й не з дріб'язкових причин виникали, вдавалося припинити завдяки взаємним поступкам і тих, хто мав владу та боявся народу, і самого народу, який мав повагу до сенату.

Запитання до документа

Як ви гадаєте, чому ця суперечка, на відміну від попередніх, завершилася кровопролиттям?

У133 р. до н.е. представника популярів Тіберія Гракха (163-133 рр. до н.е.) було обрано народним трибуном. Він вніс на обговорення закон, за яким спеціальна комісія повинна була відібрати в аристократів державні землі й передати їх безземельним громадянам. Але інший трибун – оптимат Марк Октавій наклав на закон вето. Тіберій Гракх за підтримки народних зборів домігся зміщення Октавія. Сенат засудив дії Гракха. Поширювані ворогами Гракха чутки про його намір позбавити сенат влади і правити одноособово викликали обурення сенаторів. Розлючені, вони, озброївшись ніжками сенаторських стільців, кинулися на площу, де був Тіберій Гракх із своїми прихильниками. Тіберій Гракх був убитий ударом у скроню. Разом із ним загинуло ще 300 його прибічників.

Але після смерті Тіберія Гракха протягом п'яти років створена за його життя комісія з перерозподілу земель роздала землю 75 000 громадян. У 129 р. до н.е. Сципіон Еміліан переконав народні збори в необхідності зупинити діяльність комісії. За це його задушили у власному ліжку перед виступом у сенаті.

У 123 р. до н.е. брат Тіберія Гракха – Гай Гракх (153-121 рр. до н.е.), ставши народним трибуном, запровадив закон, за яким кожен житель Риму щомісяця отримував по два пуди хліба на кожного члена сім'ї за зниженими цінами, кілька тисяч селян одержали земельні наділи, а покарання за злочини стали менш жорстокими. Це забезпечило йому підтримку бідняків, що масово почали переселятися до Риму. Проте реформи, спрямовані на подолання бідності, призвели до поширення неробства та паразитизму.

Наприкінці другого року свого правління Гай Гракх, якому вдалося обмежити владу сенату і зосередити управління державою в своїх руках, запропонував надати громадянство Риму всім, хто проживає в місті. Але тепер натовп виступив проти, і втретє його не обрали трибуном. Позбавлений посади, Гракх став беззахисним перед своїми противниками. Спалахнув збройний конфлікт між представниками партії оптиматів і популярів. Прихильники Гракха – популяри – засіли на Авентинському пагорбі. Сенат підняв війська. Під час штурму Авентина було вбито 250 його захисників. Гай Гракх намагався врятуватись у гаю над Тибром, але був викритий. Тоді раб за наказом Гракха убив його. Так закінчилися спроби братів Гракхів змінити життя у Римі.

2. Диктатура Сулли

Реформи, які мали впорядкувати життя в державі, продовжував Гай Марій (86 р. до н.е.). Син римського бідняка, він із рядового солдата став головнокомандувачем армії та лідером популярів. Обраний консулом Гай Марій у 107 p. до н.е., не змінюючи структури армії, основу якої становили легіони, провів військову реформу: запровадив постійну найману армію; установив державне утримання солдатів і пенсії для них, наділяв землею ветеранів, що прослужили 16 років. Спираючись на армію, Марій домігся проголошення себе імператором. Цей титул надавався полководцеві, який здобув значну перемогу над ворогами Риму.

У 88 р. до н.е. консулом було обрано представника оптиматів полководця Луція Корнелія Суллу (138-78 р. до н.е.). Після того як трибун Сульпіцій Руф провів антисенатські закони, Сулла захопив місто і жорстоко розправився з політичними супротивниками. Наступного року, коли Сулла вирушив на війну, популяри на чолі з Корнелієм Цинною та Гаєм Марієм захопили владу в Римі. Невдовзі помер Марій, а Цинну вбили солдати. Сулла придушив повстання популярів, яке охопило провінції від Іспанії до Африки. У 82 р. до н.е. його проголосили довічним диктатором з необмеженою владою.

Від самого початку Сулла розгорнув терор проти своїх супротивників. Уперше було складено проскрипції, до яких внесли імена 4700 прибічників Марія. Усіх, хто не зміг утекти, вбили. Загинуло близько 50 сенаторів і 1 600 вершників. Диктатор припинив роздавання хліба, підвищив роль сенату, обмежив владу народних зборів. У 79 р. до н.е. він несподівано відмовився від необмеженої влади й оселився у своєму маєтку, де помер у 78 р. до н.е. Диктатура Сулли, обмеження ним влади народних зборів були ще одним кроком на шляху руйнування республіканського ладу.

3. Повстання Спартака (74-71 рр. до н.е.)

Численні війни, поширення боргового рабства, піратство спричинили швидке збільшення кількості рабів у Римі. Їх вважали майном, використовували на найтяжчих роботах, вбивали під час свят. У Римі існувала жорстока розвага – гладіаторські бої. Рабів-гладіаторів навчали мистецтва володіння зброєю та бою в спеціальних школах. В одній з них у місті Капуя у 74 р. до н.е. фракієць Спартак підняв повстання гладіаторів. Знищивши охорону, Спартак і 70 його товаришів утекли й сховалися на горі Везувій.

З навколишніх міст і поселень до них сходилися раби і знедолені селяни. Вони мріяли про перемогу над рабовласниками та створення справедливого суспільства.

Повстання рабів під проводом Спартака в 74-71 рр. до н.е.

У 73 р. до н.е. гору оточили римські легіони. Повсталі спустилися вночі по драбинах, сплетених із виноградної лози, у найнесподіванішому місці й зненацька напали на сплячих легіонерів. Так було здобуто першу перемогу, після якої до Спартака почали сходитися раби з усіх куточків Італії.

Спартак від гори Везувій повів свої загони до Адріатичного моря, на південь Італії, звільняючи рабів та знищуючи римські військові гарнізони. Повстання швидко поширювалося по території Римської держави. Сенат кинув проти повсталих армію під керівництвом претора Публія Варінія. Однак останній не зміг протидіяти повстанцям і його армія була розбита. Популярність Спартака невпинно зростала. Чисельність армії повсталих становила близько 90-120 тис. чоловік.

На початку 72 р. до н.е. Спартак вирішив змінити напрямок руху і повести свої війська на північ, щоб вирватися за кордони ненависного Риму. Але не всі погодилися з його рішенням. Один з помічників Спартака – Крікс та його прихильники, серед яких було багато місцевих селян, відокремилися від основних сил і лишилися на півдні Італії. Невдовзі загін Крікса був розбитий, а сам він загинув.

Спартак з основними військами успішно просувався на північ, до Альп. Але з невідомих причин повсталі повернули назад і рушили знову на південь, з наміром переправитися на о.Сицилія, щоб там утворити свою державу. Спартак розраховував на допомогу піратів, які обіцяли переправити його війська через протоку між материком і островом.

Просуваючись на південь, Спартак розгромив військо консула Красса, якому сенат доручив знищити загони повсталих. З боями та величезними втратами повстанці пробилися до Бруттійського (Реґійського) півострова. Але й легіони Красса значно поріділи. Римському сенатові довелося викликати на батьківщину загони Помпея з Іспанії та війська Лукулла з Фракії. Марк Красс добре розумів, що разом з Помпеєм і Лукуллом вони швидко переможуть війська Спартака, але й тріумф доведеться ділити на трьох. Тому він вирішив придушити повстання самостійно, до приходу підкріплення.

Красс наказав викопати у найвужчому місці півострова рів глибиною 3,5 м й довжиною 55 км та збудувати міцні вали. Римлянам вдалося зробити це досить швидко. Повсталі їм майже не заважали, оскільки Спартак не збирався повертатися назад. Він чекав на швидке прибуття кораблів піратів, що повинні були перевезти його військо на о.Сицилію. Але пірати, взявши гроші, порушили свою обіцянку. Повстанці, залишившись на березі, потрапили у пастку.

Коли закінчилися продукти, Спартак зрозумів свою помилку і швидко розробив новий план порятунку. Вночі повсталі тихо підійшли до укріплень, закидали рів землею та хмизом і атакували ворога. Їм вдалося прорвати оборону римських легіонерів, але вони зазнали жахливих втрат. Дві третини побратимів Спартака загинули. Біля Луканського озера частина повстанців, які зневірилися в перемозі над могутнім Римом, залишила свого вождя. Цим скористався Красс. Він відразу напав на цей загін. Можливо, всі повсталі й загинули б від римських мечів, але вчасно їм на допомогу прийшов Спартак. Під час бою його військам навіть удалося одного разу змусити римлян тікати. Та все-таки сили були нерівні, й Спартак відступив. Він добре розумів, що не може весь час тікати, що його прихильники вже втомилися від безперервних походів. Спартак зважився на вирішальну битву. У 71 р. до н.е. біля р.Брадан відбувся останній бій гладіатора-фракійця і всіх тих, хто пішов за ним, мріючи про волю.

На полі бою зустрілися з одного боку дисципліновані-треновані й ситі легіонери, а з другого – вже нечисленні-знесилені та голодні повстанці. Вишикувавши залишки війська, Спартак зліз із коня і, заколовши його мечем, став поряд із своїми побратимами, плечем до плеча, як колись на арені Колізею. Він першим кинувся на ворога, дбаючи лише про те, щоб, помираючи, забрати з собою якомога більше римлян. Спартак мужньо загинув у цьому бою. Його тіло не було знайдено. Військо повсталих було розбите, а повстання придушене. 6 000 полонених розіп'яли на хрестах уздовж дороги від Капуї до Риму. Римська держава похитнулася, але не впала під могутніми ударами повстанців.

Цікаво знати

Пірати здавна панували у Середземному морі. Ще в 560 р. до н.е. на острові Корсика поселилися греки, основним джерелом існування яких, на відміну від інших греків-колоністів, було піратство. Вони грабували навколишні міста і племена, нападали на кораблі торгівців. Пізніше пірати змушені були залишити Корсику, але на Середземноморському узбережжі було багато опорних пунктів піратів.

Поняття і терміни

Гладіатори – спеціально треновані раби, яких змушували битися на арені цирку між собою або з дикими тваринами.

Тріумф – урочистий вступ у столицю полководця та його війська після переможного закінчення війни.

Цікаво знати

Зазвичай знатні римляни мали два або три імені. Наприклад, Гай (особисте ім'я), Юлій (родове ім'я – прізвище), Цезар (прізвисько).

Прізвисько Цезар у давнину звучало як Кесар, що в перекладі означає слон. Воно було дане одному із членів роду Юліїв за те, що він у другій Пунічній війні під час бою убив слона. Юлій Цезар мав надзвичайні здібності, міг одночасно робити кілька справ: писати листа, читати, слухати донесення гінця.

Монета Юлія Цезаря

4. Перший тріумвірат

Боротьба за владу, у якій армія брала активну участь, придушення повстань рабів сприяли зростанню впливі воєначальників. Один з них – Гай Юлій Цезар (102(100)-44 рр. до н.е.) свою політичну діяльність почав як оборонець республіканських традицій, що забезпечило йому повагу плебеїв. Проте в 60 р. до н.е. Цезар уклав угоду з Гнеєм Помпеєм і Марком Крассом про захоплення і розподіл влади та боротьбу з сенатом. Цей союз дістав назву першого тріумвірату.

У 59 р. до н.е. Цезаря було обрано консулом. Через рік він, за підтримки інших тріумвірів, був призначений намісником у приєднану до Риму, але невпокорену провінцію Галлію (територія сучасної Франції) строком на п'ять років. Цезар жорстоко придушив кілька повстань галлів. Легіони Цезаря знищували загони повстанців, взятих у полон галлів продавали в рабство, спалювали їхні домівки. Але остаточно підкорити мужніх галлів не вдавалося.

У 56 р. до н.е. тріумвіри дали згоду на те, щоб Цезар ще п'ять років залишався намісником у Галлії. У 52 р. до н.е., перемігши у запеклій боротьбі галльських повстанців, очолюваних вождем Верцингеторигом, Цезар остаточно підкорив Галлію. Зміцнивши свою владу, він дійшов до Ла-Маншу і навіть зробив кілька спроб підкорити племена бриттів на Британських островах.

Поняття і терміни

Тріумвірат – союз трьох впливових полководців з метою захоплення влади.

Майже одноособовий правитель на підкорених землях, Цезар мав багату казну і 10 легіонів відданих йому, добре навчених, загартованих воїнів, що упродовж багатьох років поділяли з ним усі труднощі походів.

У 53 р. до н.е. загинув Марк Красс під час розпочатої ним війни з могутньою парфянською державою. Із союзу трьох лишилися Цезар і Помпей.

Особа

Гней Помпей у 67 р. до н.е. за дорученням сенату розпочав війну проти піратів. Маючи 500 кораблів і 120 тис. війська, він розподілив свої сили й одночасно напав на всі центри піратів. За 40 днів йому вдалося блискавичним ударом знищити піратство на заході Середземного моря. Остання битва сталася в головному гнізді піратів – Кілікії. 10 тис. Їх загинуло і 20 тис. потрапило в полон.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:13 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Зріст латифундій, де широко використовувалася найдешевша рабська праця, означав розорення десятків тисяч дрібних власників, які просто не витримували конкуренції. В самому Римі розгорнувся широкий демократичний рух на захист інтересів бідноти. Він відомий під іменем руху братів Гракхів. Тіберій Гракх походив з відомого плебейського роду Семпроніїв. У 133 р. дон. є. був обраний народним трибуном і виступив з власним аграрним законопроектом, в якому пропонував встановити обмежувальну норму земельних володінь - не більше 1000 югерів (югер = 1/4 га) на сім'ю. Надлишки мали бути конфісковані і розподілені між біднішими громадянами по 30 югерів. Метою реформи мало стати відновлення розореного селянства і збереження римської військової могутності, оскільки основою цієї могутності була саме селянська армія. Коли трибун Марк Октавій наклав трибунське вето на законопроект Тіберія Гракха, останній добився від трибутних зборів відсторонення Марка Октавія від посади трибуна. До складу комісії для проведення реформ були обрані Тібе-рій Гракх, його брат Гай та його тесть Аппій Клавдій. При проведенні реформи Тіберію Гракху довелося кілька разів порушувати закони: відсторонити Октавія, затверджувати закон про субсидії для дрібних землевласників через народні збори, а не через сенат, і, нарешті, виставляти свою кандидатуру на другий строк. Під час цього виставлення в народному зібранні відбулося зіткнення. Тіберій Гракх і 300 його прихильників були убиті, а тіла їх скинуті у Тібр.

У 123 р. до н. е. народним трибуном був обраний брат Тіберія Гракха - Гай, налаштований ще більш революційно. Щоб отримати симпатії найбідніших верств населення, Гай провів так званий хлібний закон, згідно з яким хліб з державних запасів продавався за зниженими цінами. В інтересах мас був проведений закон Гая Гракха про вивід ряду колоній - на південь Італії та на місце зруйнованого Карфагену. Земельний фонд навколо Риму уже був вичерпаний, і тому ця пропозиція була своєчасною. Гай зумів добитися свого переобрання на пост трибуна вдруге (122 р. до н. е.) і виставив власну кандидатуру на третій строк (на 121 р. до н. е.). Вороги Гракха з числа сенаторів намагалися використати проти нього дві обставини - вивід колонії на місце Карфагену (ці землі вважалися підданими прокляттю) і законопроект Гая про надання прав громадянства Риму італікам (тоді б вони могли претендувати на усі види військової здобичі не менш, ніж римляни).

Прихильники Гая Гракха укріпилися на Авентінському пагорбі. Але ворогам вдалося взяти цей табір штурмом. Гай Гракх загинув, а разом з ним було перебито ще 3000 його прихильників. Однак революційний рух італійського селянства і міської бідноти набирав дальшого розмаху. Це був рух за землю, за політичні права, за загальну демократизацію суспільного ладу.

Вже в 111 р. до н. е. був прийнятий закон Торія, який поклав початок приватизації земельного фонду (до цього земля традиційно вважалася суспільною власністю). Наділ, не більший за 30 югерів оранки, став вважатися приватною власністю. Введення землі в оборот при-швидчувало процеси класового розшарування, а отже, і загострювало класову боротьбу.

Під час війни з нумідійським царем Югуртою Рим опинився на грані військової поразки. З півночі розпочався натиск племен галльського і германського походження - кімврів і тевтонів. Полководець Гай Марій урятував Рим, але для цього йому довелося змінити соціальний склад армії - у військо були допущені неімущі пролетарі. Зрозуміло, що включення цих шарів суспільства до складу збройних сил спричинило збільшення їхньої ролі і впливу у суспільному житті Риму.

У 100 р. до н. е. трибун Сатурній провів закон про роздачу земель солдатам Марія і про нове зниження цін на хліб. Трибун Лівій Друз 91 р. до н. е. виступив із законопроектом про надання громадянських прав італікам. Це намагався зробити ще Гай Гракх, адже італіки (жителі Італії, негромадяни Риму) складали понад 2/3 римського війська. Лівій Друз був убитий, що послужило сигналом для початку так званої союзницької війни (90-88 pp. до н. е.). Рим опинився у надзвичайно складному становищі і був змушений піти на поступки. Усі італіки отримали права римського громадянства. Нові громадяни були приписані до 8 (з 35) триби, тобто в трибутних зборах «старі» громадяни Риму ще зберігали свій вплив, але виключне становище римської міської общини уже було підірване. Крім того, відбулося переродження армії: після завершення громадянської війни вона перетворюється на самостійну силу.

Виступ проти влади Риму понтійського царя Мітрідата VI (121-63 pp. до н. е.) призвів до втрати Римом Боспору, Колхіди, Малої Вірменії. За його сигналом у різних містах Малої Азії в один день було перебито 30000 римських громадян. Розвиваючи успіх, Мітрідат зі своїми військами зайняв Грецію. Консулом на 88 р. до н. е. був обраний Луцій Корнелій Сулла (138-78 pp. до н. е.). За три роки війни у Греції він зумів завдати поразки Мітрідату, був підписаний вигідний для Риму мир.

Навесні 83 р. до н. е. Сулла висаджується зі своєю армією на півдні Італії і починає новий етап громадянської війни - проти консулів Цін-ни і Марія. У 82 р. до н. е. утверджується одноосібна безстрокова диктатура Сулли. Для розправи зі своїми противниками Сулла вводить проскрипції - особливі списки людей, що оголошувалися поза законом. Убивця осіб, занесених у проскрипції, отримував винагороду від диктатора. їхні раби підлягали звільненню. Спроба переховувати занесеного у ці списки каралася смертю. Таким чином було знищено понад 100 сенаторів і 2500 вершників. Сулла провів у життя ряд антидемократичних законів, зокрема Сенат отримав нові права, включаючи судові. Компетенцію народних зборів різко обмежили. Трибуни позбавлялися політичних функцій. Однак уже в 79 р. до н. е. Сулла тяжко захворів і зрікся влади. Республіканську конституцію було повернено, але ненадовго.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Понеділок, 29.11.2010, 08:19 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Перший тріумвірат

У 60-ті рр. до н. є. в Римі найбільший авторитет мали три полководці та політичні діячі: Гней Помпей, Юлій Цезар та Марк Красс.

Будучи не в змозі захопити одноосібну владу, Цезар, Красс і Помпей у 60 р. до н. є. уклали між собою таємний троїстий союз - тріумвірат.

Наступного, 59 р. до н. є. Цезар був обраний консулом і вжив низку заходів, вигідних учасникам тріумвірату - тріумвірам. Солдати (ветерани), що залишили службу у Помпея, отримали земельні наділи, які відмовився їм надати сенат. Помпею і Крассу вручили для управління багаті провінції.

Як ми вже знаємо, воєнна реформа Гая Марія в 103 р. до н. е. зробила полководців впливовою силою в політичному житті Риму. Тепер став можливим союз трьох видатних римських полководців, який склався в 60 р. до н. е. До нього увійшли Гай Юлій Цезар, Марк Ліциній Красс і Гней Помпей. В історії цей союз дістав назву Перший тріумвірат.

Кожен із союзників прагнув своєї мети й допомоги товаришів у її досягненні. Помпей і Красс допомогли Цезарю стати консулом, а він домігся від сенату прийняття законів в інтересах тріумівірів. Потому Цезар став претором провінції Нар-бонська Галлія, де одразу ж повів велику війну, що тривала 10 років, і підкорив усю Галлію (сучасна територія Франції, Бельгії, Нідерландів і частини Німеччини).

Поки Цезар воював у Галлії, тріумвірат розпався. Красс вирушив у Межиріччя проти парфян і загинув там у 54 р. до н. е. Помпей став диктатором Риму й політичним суперником Цезаря. Між двома полководцями й державними діячами зростала ворожнеча, яка мала перейти у відкриту громадянську війну.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Всесвітня історія » 6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е. (6 клас - Тема 8: Давній Рим У VІІІ—І ст. до н. е.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.159.64.172
Браузер:

Cайт живе: