rss · Субота, 17.11.2018, 07:47

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Shooler, lusi  
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Біологія » 08 клас - Тема 10: Птахи. (08 клас - Тема 10: Птахи.)
08 клас - Тема 10: Птахи.
ShoolerДата: Неділя, 12.04.2009, 22:02 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

8 клас - Тема 10: Птахи.

Загальна характеристика класу Птахи.
Особливості життєдіяльності птахів.
Риси пристосованості до польоту та різних середовищ життя.
Різноманітність птахів.
Розмноження і розвиток птахів.
Сезонні явища у житті птахів.
Поведінка птахів: влаштування гнізд, шлюбна поведінка, турбота про потомство.
Перельоти птахів.
Роль птахів у екосистемах, їх значення для людини.
Охорона птахів.
Птахівництво.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!


Повідомлення відредактовано Shooler - Неділя, 15.11.2009, 14:39
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 00:00 | Повідомлення № 2
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

БІОЛОГІЯ ПТАХІВ

Будова, життєдіяльність, поведінка та різноманітність:
Довідник для учнів загальноосвітніх шкіл.


ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ КЛАСУ ПТАХИ (AVES)

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ КЛАСУ ПТАХИ (AVES)

Птахи(Aves), клас хребетних, що об'єднує тварин, які різняться від всіх інших тварин наявністю пір'яного покриву. Птахи розповсюджні по всьому світу, досить різноманітні і легко доступні для спостереження. Оскільки птахи добре помітні, вони можуть служити зручним індикатором стану оточуючого середовища. Якщо вони процвітають, то і середовище сприятливе. Якщо ж їх чисельність скорочується і вони не можуть нормально розмножуватись, стан середовища вимагає покращення.

Як і у інших хребетних - риб, земноводних, рептилій і ссавців, - основу скелета птахів складає ланцюжок - хребців на спинній стороні тіла. Як і ссавці, птахи теплокровні, тобто температура їх тіла залишається відносно постійною незалежно від коливань температури оточуючого середовища. Від більшості ссавців птахи відрізняються тим, що відкладають яйця. Ознаки, властиві класу птахів, пов'язані насамперед із їх здатністю до польоту, хоча окремі види, наприклад страуси та пінгвіни, цю властивість втратили в ході еволюції. Як наслідок всі птахи досить схожі між собою за формою, і з іншими таксонами їх не сплутаєш. Однією із найхарактерніших ознак є пір'я, що не знайдене у жодних інших тварин. Отже, птахи - це оперені, теплокровні, яцекладні хребетні, пристосовані до польоту.

МОРФОЛОГІЯ

Під морфологією, зазвичай, розуміють зовнішню будову тварини на відміну від внутрішньої, яку прийнято називати анатомічною.

Дзьоб птаха складений із верхньої та нижньої щелеп(наддзьобка і піддзьобка), вкритих роговими чохлами. Форма його залежить від характерного для виду способу добування їжі, тому дозволяє судити про кормові повадки птаха. Дзьоб буває довгим і коротким, загнутим вгору або вниз, ложковидним, зубчастим, або із перехрещеними щелепами. Майже у всіх птахів він від використання стирається на кінці, і його роговий покрив повинен безперервно поновлюватись.
У більшості видів дзьоб чорний. Однак, зустрічаються найрізноманітніші варіанти його забарвлення, причому у деяких видів птахів, наприклад тупиків і туканів, це найяскравіша ділянка тіла.

Очі у птахів дуже великі, оскільки орієнтуються ці тварини в основному з допомогою зору. Очне яблуко в основному сховане під шкірою, і помітна лише темна зіниця, оточена кольоровою райдужкою.
У птахів окрім верхньої та нижньої повік є ще й «третя» повіка - миготлива перетинка це тонка прозора складка шкіри, що насувається на око з боку дзьоба. Миготлива перетинка зволожує, очищує і захищає око, миттєво закриваючи його при небезпеці контакту із зовнішнім предметом.

Вушні отвори, розташовані позаду і трохи нижче очей, у більшості птахів прикриті пір'ям особливої структури, так званими криючими вуха. Воно захищає слуховий прохід від потрапляння всередину сторонніх предметів, в той же час не заважаючи розповсюдженню звукових хвиль.

Мал. 1. Основні частини тіла птаха


Крила птахів бувають довгими і короткими, заокругленими чи гострими. У деяких видів вони дуже вузькі, а у інших дуже широкі. Вони можуть бути також ввігнутими чи пласкими. Зазвичай, довгі вузькі крила є адаптацією до тривалих далеких польотів над морем. Довгі, широкі та заокруглені крила добре пристосовані до ширяння у висхідних потоках нагрітого біля землі повітря. Короткі, заокруглені і ввігнуті крила є найзручнколібріішими для повільного польоту над полями та серед лісу, а також для швидкого підйому в повітря, наприклад у момент небезпеки. Загострені пласкі крила сприяють швидким помахам і стрімкому польоту.

Хвіст як морфологічний відділ складений із рульового пір'я, що формує його задній край, і криючого пір'я, що налягає на його основу. Рульові пера - парні, вони розташовані з обох сторін хвоста симетрично. Хвіст буває довшим за решту тіла, але іноді практично відсутній. Характерна для різних птахів його форма визначається відносною довжиною різних рульових пір'їн та особливостями їхніх верхівок. Як наслідок хвіст буває прямокутним, заокругленим, загостреним, вилкоподібним тощо.

Ноги. У більшості птахів вільна від пір'я частина ноги (стопа) включає цівку, пальці та кігті. У деяких видів, наприклад сов, цівка і пальці вкрито пір'ям, у небагатьох інших, зокрема стрижів та колібрі, вони вкриті м'якою шкірою, проте, як правило, тут знаходиться твердий роговий покрив, котрий, як і вся шкіра, безперервно поновлюється. Цей покрив може бути гладким, але найчастіше він утворений лусочками або дрібним неправильної форми пластинками. У фазанів та індиків на задній стороні цівки знаходиться рогова шпора, а у комірцевого рябчика по боках пальців іде облямівка із рогових шипів, що відпадає весною і відростає восени, слугуючи взимку своєрідними лижами. У більшості птахів на ногах по 4 пальці. Пальці влаштовано по-різному, що залежить від повадок видів та їх оточуючого середовища. Для охоплювання гілок, лазіння, ловлі здобичі, перенесення корму і маніпулювання із ним вони мають круто зігнуті гострі кігті. У бігаючих та риючих видів пальці товсті, а кігті на них сильні, але доволі тупі. У водоплавних птахів пальці мають перетинки. Як у качок, або шкірясті лопаті по боках, як у норців. У жайворонків та деяких співочих видів відкритих просторів задій палець озброєний дуже довгим кігтем.

Інші ознаки. У деяких птахів голова та шия голі, або вкриті дуже рідким пір'ям. Шкіра тут, як правило, яскраво забарвлена і утворює вирости, наприклад - гребінь на тімені і сережки на горлі. Нерідко добре помітні шишки знаходяться на основі верхньої щелепи. Зазвичай, ці особливості використовуються для демонстрацій або більш простих комунікативних сигналів. У грифів, які живляться падлом, голі голова і шия, що, напевне, є адаптацією, яка дозволяє кормитись гниючими трупами, не забруднюючи пір'я на дуже незручних для чищення ділянках тіла.

ПІР'Я

Пір'я захищає шкіру птаха, забезпечує теплоізоляцію його тіла, оскільки утримує поблизу нього шар повітря, робить обтічною його форму і збільшує площу несучих поверхонь - крил та хвоста.
Майже всі птахи видаються повністю опереними; частково або цілком голими виглядають лише дзьоб та стопи. Однак вивчення будь-якого здатного до польоту виду виявляє, що пір'я росте із розташованих рядами заглиблень - пірйових сумок, згрупованих в широкі смуги, птерилії. Лише у не багатьох птахів пір'я росте рівномірно по всьому тілу; зазвичай це нелітаючі види, наприклад пінгвіни.

Структура пера. Найбільш складно побудоване махове перо крила І порядку. Воно складене із пружного центрального стрижня, до якого прикріплені два широких плоских опахала. Внутрішнє, тобто обернене до центру птаха, опахало ширше зовнішнього. Нижня частина стрижня, колодочка, частково занурена в шкіру. Колодочка порожниста і вільна від опахал, прикріплених до верхньої частини стрижня - стовбура. Він заповнений комірчастою серцевиною і несе на нижній стороні поздовжньою борідку. Кожне опахало утворене рядом паралельних борідок першого порядку із відгалуженнями, так званими борідками другого порядку. На останніх знаходяться гачечки, що чіпляються за сусідні борідки другого порядку, з'єднуючи всі елементи опахала в єдине ціле - за механізмом застібки-блискавки. Якщо борідки другого порядку розчепились, птаху достатньо пригладити перо дзьобом, щоб знову «защепнути» його.

Типи пір'я. майже всі добре помітні пір'їни побудовані так, як описано вище. Оскільки саме вони надають тілу птаха зовнішні обриси, їх називають контурними. У деяких видів, наприклад тетеревиних і фазанових, від нижньої частини їх стрижня відходить схоже за будовою маленьке побічне перо. Воно дуже пухнасте і покращує теплоізоляцію.
Окрім контурних, на тілі птаха знаходяться інші за будовою пера. Найбільш звичним є пух, складений із короткого стрижня і довгих гнучких борідок, які не зчеплені між собою. Пух захищає тіло пташенят, а у дорослих птахів скритий під контурними перами, він покращує теплоізоляцію. Там же знаходяться і пухові пера, що виконують ту ж саму функцію, що і пух. Вони мають довгий стрижень, але не зціплені борідки, тобто за структурою займають проміжне положення між контурними пір'їнами і пухом.
Розсіяні серед контурних і зазвичай скриті нитковидні пера, добре помітні на общипаній курці. Вони складені із тонкого стрижня із маленьким опахалом на верхівці. Нитковидні пера відходять від основи контурних і сприймають вібрації. Вважають, що це датчики зовнішніх сил, що беруть участь у стимуляції м'язів, які керують великим пір'ям.
Щетинки дуже схожі на нитковидні пера, але більш жорсткі. Вони стирчать у багатьох птахів навколо куточків рота і, напевне, є органами дотику, як вібриси у ссавців.
Найбільш незвичайне пір'я - це так званий порошковий пух, розміщений в особливих зонах - пудретах - під основним оперенням чапель та бугаїв, або розсіяний по всьому тілу у голубів, папуг, та багатьох інших видів. Це пір'я безперервно росте і розсипається на верхівці на тонкий порох. Воно має водовідштовхуючі властивості і, напевне, разом із секретом куприкової залози оберігає контурні пера від змочування.
Форма контурних пер доволі різноманітна. Наприклад, у махових пір'їн сов краї розпушені, що робить політ майже беззвучним і дозволяє непомітно наблизитьсь до здобичі.
Яскраві і надзвичайно довгі пір'їни райських птахів на Новій Гвінеї є «прикрасою» при демонстраціях.

Мал. 2. Види пер



Линька. Пір'я - це мертві утворення, не здатні до самовідновлення, тому їх необхідно періодично міняти. Випадіння старого пір'я і відростання на його місті нового називається линькою.
У більшості птахів линька із заміною всього пір'я відбувається принаймні раз на рік, звичайно наприкінці літа перед осінньою міграцією. Інша линька, що спостерігається у багатьох видів навесні, як правило, носить частковий характер і зачіпає лише пір'я тулуба. Залишаючи на місці махові та рульові. Внаслідок линьки самці набувають яскравого шлюбного вбрання.
Линька проходить поступово. Жодна птерилія не втрачає все пір'я відразу. У більшості літаючих птахів махові та рульові пера змінюються у певній послідовності. Таким чином, одні із них уже відростають, поки інші випадають, тому протягом всієї линьки зберігається здатність до польоту. Лише у не багатьох груп літаючих птахів, причому виключно водних, всі махові скидаються одночасно.

Мал. 3. Як росте пір'я



Вся сукупність пір'я птаха в даний момент називається його оперенням, або вбранням. Протягом життя особина змінює внаслідок линьок декілька типів оперення. Перший із них - це натальний пух, присутній уже в момент вилуплювання. Наступний тип оперення - ювенільний, тобто наявний у нестатевозрілих особин.
У більшості птахів ювенільне оперення замінюється безпосередньо дорослим, однак деяким видам властиве іще два або три проміжних варіанти зовнішності. Наприклад, білоголовий орлан лише в семирічному віці набуває типового дорослого вигляду із чисто білими головою і хвостом.

Догляд за оперенням. Всі птахи чистять оперення (це називається принінг), а більшість ще й купається. Ластівки, стрижі й крачки декілька разів підряд занурюються у воду на льоту. Інші птахи, стоячи або присідаючи на мілині, трясуть розпушеним пір'ям, намагаючись рівномірно його змочити. Деякі лісові види купаються у дощовій воді або росі, що накопичилась у листках. Сушаться пернаті, розпушуючи та струшуючи пір'я, чистячи його дзьобом і тріпочучи крилами.
Птахи змащують себе жиром, який виділяє куприкова залоза у основи хвоста. Вони дзьобом наносять його на пір'я, тим самим роблячи його стійким до змочування і більш еластичним. Щоб змастити оперення голови, птахи з допомогою дзьоба натирають жиром ноги, а потім чешуть ними голову.
Пилові ванни птахи приймають, присідаючи у купі пилу і обсипаючи себе ним. Припускають, що таким чином птахи позбавляються від паразитів.
Деякі види птахів, напевне, борються із паразитами з допомогою мурах. За пасивного способу птах сідає на гніздо мурах і дозволяє їм повзати між пір'ям. За активного способу особина хапає їх дзьобом і натирає ними пір'я. Швидше за все, мурашина кислота із розчавлених комах діє на зразок інсектициду, що позбавляє покриви від пухоїдів та кліщів.

Забарвлення пір'я визначається як хімічними речовинами (пігментами-барвниками), так і структурними особливостями. Пігменти каротиноїди обумовлюють червоний, оранжевий, і жовтий кольори. Інша група, меланіни, дає чорне, сіре, буре або буро-жовте забарвлення в залежності від концентрації пігментів.
Структурне забарвлення буває переливчастим (райдужним) і однотонним. В останньому випадку, воно, як правило, біле або блакитне. Перо сприймається як біле, коли воно майже повністю позбавлене пігменту, прозоре, але завдяки складній внутрішній структурі відбиває всі світлові промені. Воно видається блакитним, якщо містить під прозорою оболонкою щільно упаковані клітини із бурим пігментом. Воно поглинає все світло, що проходить крізь прозорий шар, за виключенням блакитних променів, які воно відбиває. Як такий блакитний пігмент в пері відсутній.
Переливчасте забарвлення, що змінюється в залежності від кута зору, обумовлене головним чином накладкою своєрідно розширених, скручених і насичених чорним меланіном борідок другого порядку. Так, американські птахи гракли виглядають то різнобарвними, то чорними. Горлова пляма у звичайного рубиновогорлого колібрі то спалахує яскраво-червоним, то здається бурувато-чорним.

Узор. Для жодної групи живих істот забарвлення тіла не відіграє такої ролі як для птахів. Воно може бути криптичним, або захисним, якщо імітує оточуючий фон, роблячи особину непомітною. Особливо часто це спостерігається у самок, що нерухомо сидять на яйцях; як наслідок, вони не приваблюють уваги хижаків. Проте, іноді криптично забарвлені обидві статі.
Багатьом птахам, що живуть серед трави притаманний узор із поздовжніх смуг. Окрім того, у них часто відносно темний верх і більш світлий низ. Оскільки світло падає згори, нижні частини тіла виявляються затіненими і наближаються за забарвленням до верхніх, а як наслідок весь птах виглядає пласким і не виділяється на оточуючому фоні.
В інших випадках забарвлення буває розчленовуючим, тобто складеним із неправильної форми чітко виокремлених плям, що «розбивають» контури тіла на нібито не пов'язані між собою, не схожі на живу істоту частини. Забарвлені таким чином кулики, наприклад каменешарка і крикливий пісочник, майже непомітні на фоні кам'янистого пляжу.

АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ

Коли птахи набули здатності до польоту, їх внутрішня будова сильно змінилась у порівнянні із предками - рептиліями. Для зменшення ваги тварини одні органи стали більш компактними, інші були втрачені, а лусочки замінились пір'ям. Більш важкі, життєво необхідні структури перемістились ближче до центра тіла заради покращення його балансування. На додаток зросли ефективність, швидкість і урегульованість всіх фізіологічних процесів, що забезпечило необхідну для польоту потужність.

Скелет птахів характеризується дивовижною легкістю і жорсткістю. Його полегшення досягається завдяки редукції ряду елементів, особливо в кінцівках, і появі всередині певних кісток повітроносних порожнин. Жорсткість забезпечується зростанням багатьох структур.

Мал. 4. Скелет птаха



Заради зручності опису виділяють осьовий скелет та скелет кінцівок. Перший включає череп, хребет, ребра та грудину. Другий утворений дугоподібними плечовим і тазовим поясами та причленованими до них кістками вільних кінцівок передньої і задньої.

Череп. Для черепу птахів характерні величезні очні западини, що відповідають надзвичайно великим очам цих тварин. Мозковий відділ прилягає до очних западин ззаду і ніби витіснений ними. Сильно виступаючі вперед кістки утворюють беззубі верхню та нижню щелепи, які відповідають наддзьобку і піддзьобку. Вушний отвір розміщений під нижнім краєм очної западини майже впритул до неї. На відміну від верхньої щелепи людини, у птахів вона рухома завдяки особливому шарнірному приєднанню до мозкового відділу.

Хребет складений із численних дрібних кісточок, що мають назву хребців і розміщені в ряд від основи черепа до кінчика хвоста. В шийному відділи вони відокремлені, рухомі і в крайньому разі більш чисельні, ніж у людини і більшості ссавців. Як наслідок птах може згинати шию майже в будь-якому напрямку. У грудному відділі хребці з'єднано із ребрами і, як правило, міцно зрощені між собою, а в районі тазу злиті в єдину довгу кіску - складні крижі. Таким чином, птахам властива надзвичайно жорстка спина. Решта хребців - хвостові - рухомі за виключенням декількох останніх, що злиті в єдину кістку, пігостиль. Вона нагадує за формою леміш плугу і є скелетною опорою для довгих рульових пір'їн хвоста.

Грудна клітка. Ребра разом із грудними хребцями і грудиною оточують і захищають ззовні серце та легені. У всіх літаючих птахів грудина дуже широка, розросла у кіль для прикріплення головних літальних м'язів. Як правило, чим він більший, тим сильніший політ. У зовсім нелітаючих птахів кіль відсутній.

Плечовий пояс, що з'єднує із осьовим скелетом передню вільну кінцівку (крило), утворений з кожного боку трьома кістками, розмішеними на зразок триноги. Одна його ніжка, коракоїд (вороняча кістка), впирається у грудину, друга, лопатка, лежить на ребрах, а третя, ключиця, злита із протилежною ключицею у тонку вилочку. Коракоїд і лопатка в місці зустрічі утворюють суглобову западину, в якій обертається голівка плечової кістки.

Крила. Кістки пташиного крила в принципі ті ж, що і в людській руці. Плечова кістка, єдина у верхньому відділі кінцівки, у ліктьовому суглобі з'єднана з двома кістками передпліччя - променевою та ліктьовою. Нижче, тобто в кисті, численні елементи, які присутні у людини, у птахів злиті між собою або втрачені, так, що залишаються лише дві кісточки зап'ястка, одна велика п'ястково-зап'ясткова кістка, або пряжка, і 4 фалангові кісточки, що відповідають трьом пальцям. Крило птаха значно легше передньої кінцівки будь-якої наземної хребетної тварини близької за розміром. І справа не лише в тім, що кисть включає менше елементів, - довгі кістки передпліччя і плеча порожнисті, причому в плечовій знаходиться особливий повітряний мішок, що відносять до дихальної системи. Крило додатково полегшене відсутністю в ньому великих м'язів. Замість них його головні рухи контролюють сухожилки сильно розвиненої мускулатури грудини.

Тазовий пояс з кожного боку тіла складений із трьох злитих між собою кісток - сідничної, лобкової і клубової, причому остання зрослась із складними крижами. Все це разом узяте захищає ззовні нирки і забезпечує міцний зв'язок ніг з осьовим скелетом. В тому місці, де три кістки тазового поясу зустрічаються одна з одною, знаходиться глибока вертлюжна западина, в якій обертається голівка стернової кістки.

Ноги. У птахів, як і у людини, стегнова кістка утворює стержень верхнього відділу нижньої кінцівки, стегна. До цієї кістки в колінному суглобі причленовується гомілка. Якщо у людини до її складу входять дві довгі кістки, велика і мала гомілкові, то у птахів вони зростаються і з однією, або більше верхніми кісточками передплесна в елемент під назвою тибіотарзус. Від малої гомілкової кістки залишається помітним лише тонкий короткий рудимент, що прилягає до тибіотарзусу.

Стопа. У внутрішньо-передплесневому суглобі (який зв'язує гомілку та стопу) до трибіотарзуса приєднана стопа, складена із однієї довгої кістки, цівки, і кісток пальців. Цівка утворена елементами плесна, що зрослись між собою і декількома нижніми передплесновими кісточками.
У більшості птахів 4 пальці, кожний з яких закінчується кігтем і приєднаний до цівки. Перший палець обернений назад. В більшості випадків решта спрямовані вперед. У деяких видів другий або четвертий палець обернений назад разом із першим. У стрижів перший палець спрямований вперед, як і решта, а у скопи він здатний обертатись у обидва боки. У птахів цівка не опирається на землю, а ходять вони на пальцях із відірваною від ґрунту п'яткою.

М'язи. Крила, ноги і решта частин тіла здійснюють рух з допомогою приблизно 175 різних скелетних поперечносмугастих м'язів. Вони називаються також довільними, тобто їх скорочення можуть контролюватися «свідомо» - головним мозком. В більшості випадків вони парні, симетрично розміщені з двох боків тіла.
Політ забезпечують в основному два великі м'язи, грудний і надкоракоїдальний. Обидва вони розпочинаються на грудині. Грудний м'яз, найбільший, тягне крило вниз і тим самим в повітрі обумовлює рух птаха вперед і вгору. Надкоракоїдальний м'яз тягне крило вгору, готуючи його до наступного помаху. У свійської курки та індички ці два м'язи являють собою «біле м'ясо», а решта відповідають «темному м'ясу».
Окрім скелетних м'язів у птахів є гладкі, що залягають шарами в стінках органів дихальної, кровоносної, травної та сечостатевої систем. Гладкі м'язи знаходяться також в шкірі, де вони обумовлюють рух пір'я, і в очах, де вони забезпечують акомодацію, тобто фокусування зображення на сітківці. Їх називають мимовільними, оскільки працюють вони без «вольового контролю» з боку головного мозку.

Мал. 5. Внутрішня будова птаха



Нервова система. Центральна нервова система складена із головного і спинного мозку, які, в свою чергу утворені численними нервовими клітинами (нейронами).
Найпомітніша частина головного мозку птахів - великі півкулі, що являють собою центр вищої нервової діяльності. Поверхня їх гладка, без борозен та звивин, що властиві багатьом ссавцям, площа її порівняно невелика, що непогано корелює із порівняно низьким рівнем «інтелекту» пернатих. Всередині великих півкуль розміщено центри координації інстинктивних форм поведінки, в тому числі живлення і співу.
Мозочок, що у птахів є доволі цікавим, знаходиться безпосередньо позаду великих півкуль і вкритий борознами і звивинами. Його складна будова і великі розміри відповідають непростим завданням, які пов'язані із збереженням рівноваги в повітрі і координацією багатьох необхідних для польоту рухів.

Серцево-судинна система. Серце у птахів більше за розміром, ніж у ссавців із подібним розміром тіла, причому, чим дрібнішим є вид, ти відповідно більшим є його серце. Наприклад, у колібрі його маса складає до 2,75% маси всього організму. У всіх птахів, які часто літають, серце має бути великим, щоб забезпечувати швидку циркуляцію крові. Те ж саме можна сказати про види, що мешкають в холодних регіонах або на значних висотах. Як і у ссавців, серце птахів чотирикамерне.
Частота скорочень корелює із його розмірами. Так, у африканського страуса, серце здійснює близько 70 скорочень за хвилину, а у колібрі під час польоту - до 615. переляк може настільки підвищити кров'яний тиск у птахів, що великі артерії лопають і особина гине.
Як і ссавці, птахи є теплокровними, причому діапазон нормальних температур їх тіла вищий, ніж у людини - від 37,7 до 43,50С.
Кров птахів зазвичай містить більше еритроцитів, ніж у більшості ссавців, і як результат за одиницю часу може переносити більше кисню, що необхідно для польоту.

Дихальна система. У більшості птахів ніздрі ведуть у носові порожнини у основи дзьоба. Однак у бакланів, олуш та деяких інших видів ніздрі відсутні, і вони змушені дихати ротом. Повітря, потрапивши у ніздрі прямує до рота, спрямовується у гортань, від якої розпочинається трахея. У птахів (на відміну від ссавців) гортань не видає звуків, а утворює лише клапанний апарат, який захищає нижні дихальні шляхи від потрапляння до них їжі і води.
Поблизу легень трахея розгалужується на два бронхи, кожний з яких прямує у свою половину легень. В точці їх розділення розміщена нижня гортань, що є голосовим апаратом. Вона утворена розширеними кістковими кільцями трахеї і бронхів та внутрішніми перетинками. До них прикріплено пари особливих співочих м'язів. Коли через нижню гортань проходить повітря, яке видихається із легень, то воно викликає вібрацію перетинок, що видає звуки. У птахів із широким діапазоном звукових тонів (співочих) голосових перетинок та співочих м'язів більше, ніж у видів, які співають погано.
При вході до легень кожний бронх розділяється на окремі трубочки. Їх стінки пронизано кровоносними капілярами, що отримують із повітря кисень і віддають до нього вуглекислий газ. Трубочки ведуть до тонкостінних повітряних мішків, які нагадують мильні бульбашки і не пронизані капілярами. Ці мішки знаходяться за межами легень - в області шиї, плечей і тазу, навколо нижньої гортані і травних органів, а також проникають до великих кісток кінцівок.
Повітря, що вдихається рухається через трубочки і потрапляє до повітряних мішків. При видиханні воно іде із мішків знову по трубочках через легені, де знову відбувається газообмін. Таке подвійне дихання збільшує забезпечення організму киснем, що необхідно для польоту. Повітряні мішки виконують і інші функції. Вони зволожують повітря і регулюють температуру тіла, дозволяючи оточуючим їх тканинам втрачати тепло за рахунок випромінювання і випаровування. Таким чином, птахи ніби пітніють зсередини, що компенсує відсутність у них потових залоз. Одночасно повітряні мішки забезпечують видалення із тіла надлишкової рідини.

Травна система, в принципі, являє собою порожнисту трубку, що прямує від дзьоба до клоаки. Вона приймає в себе їжу, виділяє сік із ферментами, що їжу розщеплюють, всмоктує виникаючі речовини і виводить назовні неперетравлені рештки. Хоча будова травної системи і її функції у всіх птахів як правило однакові, існують відмінності в деталях, пов'язані із конкретними харчовими звичками та раціоном тієї чи іншої групи пернатих.
Процесс травлення розпочинається, коли їжа потрапляє до рота. Більшість птахів має слинні залози, які виділяють слину, що зволожує їжу і розпочинає її травлення. Слинні залози деяких стрижів утворюють клейку рідину, що використовується для будівництва гнізд.
Форма і функції язика, як і дзьоба, залежать від способу життя птаха. Язик може використовуватись для утримування їжі, маніпуляцій із нею в роті, дотику і визначення смаку.
Дятли та колібрі можуть висовувати свій надзвичайно довгий язик далеко за межі дзьоба. У деяких дятлів він несе на кінці спрямовані назад шипи, що допомагають доставати комах та їх личинок із отворів у корі. У колібрі язик на кінці згорнутий в трубку для висмоктування нектару із квітів
Із рота їжа надходить у стравохід. У індиків, тетеревиних, фазанових, голубів і деяких інших птахів частина його, що зветься волом, постійно розширена і служить для накопичення їжі. У багатьох птахів стравохід здатний розтягуватись і може тимчасово вміщувати значну кількість їжі, перш ніж вона надійде до шлунку.
Останній поділено на дві частини - залозисту і м'язеву («пупок»). Перша утворює шлунковий сік, що починає розщеплювати їжу на гідні для всмоктування речовини. «Пупок» вирізняється товстими стінками і твердим внутрішніми гребенями, що перетирають їжу, отриману із залозистого шлунку. Це компенсує відсутність у птахів зубів. У видів, які вживають насіння та іншу тверду їжу, м'язеві стінки цього відділу особливо товсті. У багатьох хижих птахів в м'язистому шлунку із неперетравлених решток їжі, зокрема кісток, пір'я, волосся і твердих частин комах, утворюються округлі частинки, що періодично відригаються.
За шлунком травний тракт продовжується тонкою кишкою, де їжа остаточно перетравлюється. Товста кишка у птахів - це коротка пряма трубка, яка веде до клоаки, куди також відкриваються протоки сечостатевої системи. Таким чином, в неї потрапляють фекальні маси, сеча, яйця і сперма. Всі ці продукти виводяться із організму через єдиний отвір.

Сечостатева система. Цей комплекс складений із тісно пов'язаних між собою видільної та статевої систем. Перша діє безперервно, а друга у певний сезон року.
Видільна система включає в себе дві нирки, що видаляють шкідливі продукти життєдіяльності із крові і утворюють сечу. Птахи не мають сечового міхура, і сеча по сечоводах проходить пряму в клоаку, де більша частина води знову всмоктується в організм. Білі кашицеподібні рештки кінець кінцем викидаються назовні разом із темними фекальними масами, що надходять із товстої кишки.
Статева система складена із гонад, або статевих залоз, і трубок, які відходять від них. Чоловічі гонади - це пара сім'яників, в яких формуються чоловічі статеві клітини - сперматозоїди. Форма сім'яників овальна або еліпсоїдна, причому лівий зазвичай більшого розміру. Вони лежать в порожнині тіла поблизу переднього кінця кожної нирки. Перед настанням сезону розмноження гормони призводять до збільшення розмірів сім'яників в сотні разів. По тонкій звивистій трубці, сім'явивідному каналу, сперматозоїди потрапляють із кожного сім'яника в сім'яний пухирець. Там вони накопичуються до настання моменту розмноження, під час якого виводяться через зовнішній отвір клоаки назовні.
Жіночі гонади, яєчники, утворюють жіночі статеві клітини - яйцеклітини. У більшості птахів яєчник лише один, лівий. В порівнянні із мікроскопічним сперматозоїдом яйцеклітина велетенська. Основну її частину по масі складає жовток - поживний матеріал для зародка, що розвивається після запліднення. Із яєчника яйцеклітина потрапляє в трубку, що має назву яйцеводу. М'язи яйцевода проштовхують її повз різні залозисті області в його стінках. Вони оточують жовток білком, підшкаралуповими оболонками, твердою, із значним вмістом кальцію шкаралупою і, нарешті, додають до шкаралупи речовини-барвники. Перетворення яйцеклітини в готове до відкладання яйце займає близько 24 годин.
Запліднення у птахів внутрішнє. Сперматозоїди потрапляють під час спарювання в клоаку самки і пливуть вгору до яйцевода. Запліднення, тобто злиття чоловічої і жіночої статевих клітин відбувається у верхньому кінці яйцевода перш, ніж яйцеклітина вкриється білком, м'якими оболонками і шкаралупою.


Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 00:28 | Повідомлення № 3
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

ОРГАНИ ЧУТТЯ

Щоб досить добре бачити під час швидкого польоту, птахи мають кращий, ніж усі інші тварини, зір. Добре розвинений у них також слух, але нюх і смак у більшості видів слабкі.

Зір. Очі птахів мають ряд структурно-функціональних особливостей, пов'язаних з їх способом життя. Особливо помітні їх великі розміри, що забезпечують широке поле зору. У деяких хижих птахів вони значно більші, ніж у людини, а у африканського страуса - більші, ніж у слона.
Акомодація очей, тобто пристосованість їх до чіткого бачення предметів за зміни відстані до них, у птахів проходить із дивовижною швидкістю. Яструб, що переслідує здобич, безперервно тримає її у фокусі до самого моменту ловлі. Птах, що летить через ліс, повинен чітко бачити гілки оточуючих дерев, щоб не зіштовхнутись з ними.
Пташине око має дві унікальні структури. Одна із них - це гребінець, складка тканини, що вдається у внутрішню камеру ока з боку зорового нерву. Можливо, ця структура допомагає вловлювати рухи, відкидаючи тінь на сітківку, коли птах рухає головою. Інша особливість - це кісткове кільце - шар дрібних пластинчастих кісточок в стінці ока. У деяких видів, особливо у денних хижаків і сов, кільце так сильно розвинене, що надає оку форму трубки. Це відсуває кришталик від сітківки, і як наслідок, птах здатний розрізняти здобич на великій відстані.
У більшості птахів очі щільно закріплені в очних западинах і не можуть рухатись. Однак цей недолік компенсовано надзвичайною рухливістю шиї, що дозволяє повертати голову майже в любому напрямку. На додачу у птахів дуже широке поле зору, оскільки очі розміщено по боках голови. Цей тип зору, при якому кожний об'єкт в кожний момент часу бачиться одним оком, називається монокулярним. Загальне поле монокулярного зору - до 340о. Бінокулярний зір, при якому обидва ока спрямовані вперед, властивий лише совам. Його загальне поле у них обмежено приблизно 70о. Між монокулярністю і бінокулярністю існують переходи. У вальдшнепа очі так далеко зсунуті назад, що сприймають задню половину поля зору не гірше, ніж передню. Це дозволяє йому слідкувати за тим, що робиться над головою, зондуючи ґрунт дзьобом в пошуках земляних червів.

Слух. Як і у ссавців, орган слуху птахів включає три частини: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Однак вушна раковина у них відсутня. «Вушка» або «ріжки» деяких сов - це лише пучки подовженого пір'я, що не мають жодного відношення до слуху.
У більшості птахів зовнішнє вухо являє собою короткий прохід. У деяких видів, наприклад грифів, голова гола, і його отвір добре помітний. Однак, як правило, воно вкрите особливим пір'ям - криючим вуха. У сов, які під час нічного полювання за здобиччю орієнтуються в основному з допомогою слуху, вушні отвори дуже великі, а криючі їх пера утворюють широкий лицевий диск.
Зовнішній слуховий прохід веде до барабанної перетинки. Її коливання, викликані звуковими хвилями, передаються через середнє вухо (заповнену повітрям кісткову камеру) у внутрішнє. Там механічні коливання перетворюються в нервові імпульси, що спрямовуються по слуховому нерву у головний мозок. Внутрішнє вухо включає в себе також три напівколові канали, рецептори яких забезпечують збереження рівноваги тіла.
Хоча птахи чують звуки в досить широкому діапазоні частот, вони особливо чутливі до акустичних сигналів особин свого виду. Як показали експерименти, різні види сприймають частоти від 40 Гц (хвилястий папужка) до 29 000 Гц (зяблик), однак, як правило верхня межа чутливості не перевищує у пернатих 20 000 Гц.
Декілька видів птахів, що гніздяться у темних печерах, уникають там ударів об перешкоди завдяки ехолокації. Ця здатність, відома також у кажанів, спостерігається, наприклад, у гуахаро із Тринідаду і півночі Південної Америки. Літаючи в абсолютній темряві, він видає «черги» дуже високих звуків і, сприймаючи їх відбиття від стін печери, легко в ній орієнтується.

Нюх і смак. Загалом, нюх у птахів розвинений дуже слабко. Це відповідає малим розмірам нюхових долей головного мозку і коротким носовим порожнинам, розташованим між ніздрями і ротовою порожниною. Виключенням є новозеландський птах ківі, у якого ніздрі знаходяться на кінці довгого дзьоба і носові порожнини як наслідок витягнуті. Ці особливості дозволяють йому, встромивши дзьоб у ґрунт, винюхувати ґрунтових червів та іншу підземну їжу. Вважається також, що стерв'ятники знаходять здобич з допомогою не лише зору, а й нюху.
Смак розвинений слабко, тому вистілка ротової порожнини і покриви язика в основному рогові і місця для смакових сосочків на них мало. Однак колібрі явно полюбляє нектар та інші солодкі рідини, а більшість видів не вживає дуже кислу або гірку їжу. Ці тварини ковтають їжу не розжовуючи, тобто рідко тримають її в роті достатньо довго, щоб тонко розрізняти смак.

ПТАХИ В РУСІ

Найхарактерніший спосіб пересування птахів - політ. Однак пернаті по-різному адаптовані і до руху по землі, а деякі із них - чудові пловці та пірнальники.

Мал. 6 Рух птаха в польоті

[spoiler][/spoiler]

В повітрі. Будова пташиного крила, в принципі, забезпечує рух тіла в повітрі. Розгорнуте крило стає тоншим в напрямку від товстого і заокругленого переднього краю із скелетною опорою всередині до заднього краю, утвореного маховими перами. Верхня його сторона злегка опукла, а нижня - ввігнута.
За звичайного махаючого полоту на нижній поверхні внутрішньої половини крила, що нахилена заднім краєм донизу, діє тиск зустрічного потоку повітря. Відхиляючи потік донизу крило створює підйомну силу.
Зовнішня половина крила в польоті описує півколо, рухаючись вперед і вниз, а потім вгору і назад. Перший рух тягне птаха вперед, а другий є замахом. Під час замаху крило напівскладене, а махові пера розсунуті, щоб зменшити тиск повітря на його верхню частину. Птахи із короткими та широкими крилами в польоті змушені часто ними махати, оскільки їх площа в порівнянні із вагою тіла мала. Довге та вузьке крило не вимагає високої частоти помахів.
Існує три типи польоту: плануючий, ширяючий та махаючий. Планування - це просто плавні рухи вниз і вгору на розгорнутих крилах. Ширяння по суті являє собою планування, тільки без втрати висоти. Ширяючий політ може бути динамічним або статичним. В першому випадку це планування у висхідних повітряних потоках, за якого дія сили тяжіння компенсується тиском повітря, що підіймається. Як наслідок птах летить, практично не рухаючи крилами. Канюки, орли та інші великі ширококрилі види навіть мігрують вздовж витягнутих по меридіану гірських хребтів, використовуючи вертикальний рух повітряних мас, що похило підіймаються по схилу гори.
Динамічне ширяння являє собою сковзання у горизонтальних потоках повітря, що різняться швидкістю і висотою із почерговим переходом між ними вгору і вниз. Такий політ властивий, наприклад, альбатросам, що проводять над бурхливим морем більшу частину життя.
Уже описаний махаючий політ - це основний спосіб пересування птахів під час злету, посадки і руху по прямій. Особини, що злітають з високого місця, просто кидаються вниз, щоб при падінні набрати достатню для польоту швидкість. Під час злету із землі чи води птах, швидко перебираючи ногами, розганяється проти вітру, доки не набере швидкість, достатню для відриву від поверхні. однак, якщо вітру немає, або розігнатись неможливо, птах підіймається в повітря завдяки лише активним помахам крил.
Перед приземленням птах повинен знизити швидкість. Для цього він орієнтує тіло вертикально і гальмує, широко розставивши крила і хвіст для збільшення протидії повітря. Одночасно він витягає вперед ноги для амортизації удару об землю. під час посадки на воду птаху не обов'язково сильно знижувати швидкість, оскільки небезпека травмуватись при цьому значно нижча.
Хвіст доповнює несучу поверхню і використовується як гальмо, однак його головна функція - виконувати роль руля під час польоту.
Птахи можуть здійснювати особливі повітряні рухи відповідно до власних конкретних пристосувань. Деякі, швидко рухаючи крилами, нерухомо зависають на одному місці. Інші часто переходять від махаючого польоту до плануючого, що робить політ хвилеподібним.

На суші. Птахи, як вважають, походять від плазунів, що мешкали на деревах. Напевне, від них вони успадкували звичку стрибати з гілки на гілку, що властива більшості пернатих. В той же час деякі птахи, наприклад дятли та піщухи, набули здатності лазити по вертикальних стовбурах дерев, використовуючи власний хвіст як опору.
Спустившись в ході еволюції з дерев на землю, численні види навчились рухатись кроком або бігати. Однак розвиток в цьому напрямку проходив у різних видів неоднаково. Наприклад, мандруючий дрозд може і стрибати і рухатись кроком, в той час коли шпак в нормі лише крокує. Африканський страус бігає із швидкістю до 64 км/год. З іншого боку стрижі не можуть ні стрибати, ні бігати і використовують свої слабкі ноги лише для чіпляння за вертикальні поверхні.
Птахам, що крокують по мілині, наприклад чаплям та ходуличникам, притаманні довгі ноги. Для птахів, що пересуваються по покривах із плаваючого листя і трясовинам, властиві довгі пальці і кігті, щоб не провалюватися. У пінгвінів короткі товсті ноги розміщені далеко позаду центру ваги. Саме тому вони можуть ходити, лише підтримуючи вертикальне положення тіла, короткими кроками. Якщо необхідно рухатись швидше, вони лягають на черево і сковзають, мов на санях, відштовхуючись від снігу ластоподібними крилами і ногами.

У воді. Птахи - початково сухопутні істоти і завжди мостять гнізда на суші або зрідка на плотах. Однак, багато із них адаптувались до водного способу життя. Плавають вони за рахунок почергових рухів ногами, зазвичай озброєними перетинками чи лопатями на пальцях, що діють як весла. Широкий тулуб забезпечує водоплавним птахам стійкість, а їх щільний покрив із пір'я містить повітря, що збільшує плавучість. Вміння плавати, як правило, необхідне птахам, що видобувають їжу під водою. Лебеді, гуси та деякі качки на мілині практикують неповне пірнання: повернувшись хвостом вгору і витягнувши шию вниз вони дістають корм із дна.
Олуші, пелікани, крачки та деякі рибоїдні види падають у воду з льоту, причому висота падіння залежить від розмірів птаха і глибини, якої він прагне досягнути. Так, важкі олуші, падаючи каменем з висоти 30 м, занурюються у воду на 3 - 3,6 м. легкі крачки падають із меншої висоти і занурюються лише на декілька сантиметрів.
Пінгвіни, гагари, норці, ниркові качки і багато інших птахів пірнають з поверхні води. На маючи інерції пірнальників, що падають у воду, вони використовують для занурення рух свої ніг та (або) крил. У таких видів ноги зазвичай розташовані у заднього кінця тулуба, як гвинт під кормою корабля. при зануренні вони можуть знизити плавучість, щільно притискаючи пір'я і стискаючи повітряні мішки. Напевне, для більшості птахів гранична глибина пірнання із поверхні близька до 6 м. Однак, темнодзьоба полярна гагара може занурюватись на 18 м, а ниркова качка морянка приблизно на 60 м.

РОЗМНОЖЕННЯ

Розмноження у птахів передбачає встановлення гніздової території, шлюбну поведінку, спарювання, утворення пари, побудову гнізда, відкладання яєць, насиджування, та піклування про потомство.

Територія. На початку сезону розмноження особини більшості видів встановлюють межі своєї території, яку оберігають від родичів. Звичайно цим займається лише самець. Розрізняють чотири типи таких територій.
Територія для спарювання, гніздування, живлення. Цей тип найбільш характерний і звичайний, наприклад, для співочих птахів. Самець прибуває на обрану ділянку навесні і встановлює її межі. Потім прилітає самка, відбувається спарювання, будується гніздо тощо. Пара шукає їжу для себе і своїх пташенят не залишаючи території.
Територія для спарювання і гніздування, але не для живлення. Численні співочі птахи, включаючи червонокрилого трупіала, охороняють доволі значну територію навколо гнізда, але на пошуки їжі відлітають в інші місця.
Территория виключно для спарювання. Самці деяких видів використовують обмежені території для шлюбних демонстрацій і приваблювання самок. Самки ж гніздо створюють в іншому місці без участі статевого партнера. Так, декілька самців полинного тетерева приваблюють самок («токують»), зібравшись на невеликій площі, що має назву токовища.
Обмежена територія для спарювання і гніздування. Такі види як олуші, чайки, крачки, чаплі і деякі види ластівок, гніздяться колоніями, в межах яких кожна особина займає територію, що безпосередньо оточує гніздо. Вони розпочинають його побудову на тому ж місці де відбулось спарювання.
Територія, яка включає кормову ділянку, має бути достатньо великою, щоб забезпечити їжею як пару дорослих птахів, так і їхніх пташенят. У великого птаха, наприклад білоголового орлана, вона займає площу близько 2,6 км2, а у співочих птахів буває не більшою за 0,4 га. У видів, які створюють щільні колонії, розмір території має бути достатнім для того, щоб сусідні пари не могли дотягнутися одна до одної дзьобами.

Спів. Головна звукова демонстрація птахів це пісня, тобто стійка послідовність звуків, що дозволяє їх розпізнати. Співає в основному самець, і як правило лише в сезон розмноження. Звуки можуть видаватися будь-які - від повторення одного й того ж тону до складної і довгої мелодії, іноді доволі музичної.
Особливо часто співають птахи під час встановлення гніздової території, рідше після вилуплювання пташенят і зазвичай припиняється спів, коли молоді стають самостійними і територіальна поведінка згасає. В пік сезону розмноження спів можливий до 2305 разів на день. Деякі осілі птахи співають цілий рік.
Численні птахи намагаються під час співу потрапити на очі, влаштовуючись на відкритих місцях. Жайворонки, подорожники та інші мешканці степових ландшафтів використовують пісню під час польоту.
Спів найбільш розвинений у так званих співочих птахів із ряду горобиних. Однак майже всі пернаті користуються тими чи іншим звуковими демонстраціями, щоб заявити про власну присутність. Вони можуть зводитись до своєрідного квоктання у фазана або реву у пінгвінів. Деякі птахи видають звуки не гортанню, а іншими частинами тіла, здійснюючи при цьому специфічні рухи. Наприклад, вальдшнеп, що токує над лісовою галявиною, спірально злітаючи в небо, «хорхає» за рахунок різких помахів крил, а потім під час крутого зигзагоподібного спуску «цикає» голосом. Деякі дятли замість співу використовують барабанний дріб, що вибивається дзьобом по порожньому пеньку або іншому предмету з добрим резонансом.
В пік сезону розмноження деякі птахи співають майже безперервно весь день. Проте для більшості видів характерним є спів на світанку і ввечері. Пересмішник і соловей можуть співати місячними ночами.

Спарювання. Після прибуття самки на гніздову ділянку самець активізує свої звукові та зорові демонстрації він співає все голосніше і періодично переслідує самку. На початку вона не здатна до запліднення, але через декілька діб її фізіологічний стан змінюється і проходить спарювання. При цьому нерідко встановлюється більш-менш міцний зв'язок між партнерами - виникає пара
Співочі птахи в переважній більшості моногамні. Протягом всього сезону розмноження вони мають лише одного партнера, утворюючи з ним стабільну пару. У деяких видів кожне гніздування протягом одного сезону супроводжується зміною партнера. Гуси, лебеді і великі хижі птахи утворюють пару на все життя.
Для ряду видів, в тому числі і деяких співочих, характерна полігамія. Якщо самець спарюється з двома і більше самками, говорять про полігінію; якщо самка з двома і більше самцями - про поліандрію. Полігінія зустрічається частіше (наприклад, у рисового трупіала); поліандрія відома у плямистого американського перевізника. Невпорядковані спарювання без утворення стійких пар між партнерами називають проміскуїтетом. Він характерний, наприклад, для тетеревів.
Після утворення пари самці піклуються про її збереження. Вони приносять матеріал для гнізда, іноді допомагають його будувати і як правило годують самку, що насиджує.

Типи гнізд. Оскільки птахи є теплокровними, вони не лише захищають яйця від впливу несприятливих погодних умов, але й обігрівають їх, сприяючи розвитку зародка. Для цього вони повинні мати гніздо, тобто будь-яке місце, куди можна відкласти яйця і де буде відбуватись насиджування.
Розрізняють гнізда відкриті наземні, розташовані у сховищах, гнізда-платформи і чаші. Перші дві категорії не мають певної структури, але можуть бути вистелені дрібними камінцями, рослинними рештками або власним пухом птаха, хоча це і не обов'язково. Приховане гніздо знаходиться у своєрідній печері, створеній самим птахом, або виниклій іншим шляхом. Качки, що мешкають на деревах, використовують готові дупла, дятли самі видовбують їх у стовбурах дерев, рибалочки викопують нори у річкових берегах.
Гніздо-платформа являє собою купу гілочок із ямкою по центру для яєць. Такі гнізда будують чаплі і численні хижі птахи. Орли використовують одну й ту ж платформу щороку, кожного сезону додаючи до неї новий матеріал, так, що маса будівлі може становити в решті решт понад тону.
Чашовидні гнізда, які будує більшість співочих птахів, мають чітку структуру: у них міцне дно і стінки, а всередині вистілка із м'якого матеріалу. Таке гніздо може лежати на опорі, як у дроздів. Триматися за її краю, як у виреона, або висіти у вигляді довгої плетеної сумки, як у вивільги. У деяких видів воно прикріплене до стіни, наприклад у феба та стрижа, знаходиться в дуплі, як у американської деревної ластівки, в норі, як у ластівки-береговушки, або на землі, як у жайворонка. До найбільш незвичайних і великих відносять гнізда схожої на фазана австалійської очкової курки. Ці птахи викопують глибокі ями, заповнюють їх рослинним матеріалом, закопують в нього яйця і йдуть геть; інкубацію забезпечує тепло, що виділяється під час гниття. Пташенята, які вилупились самостійно вибираються назовні і живуть власним життя, не знаючи нічого про батьків.

Будівництво гнізда. Співочі птахи, що гніздяться на деревах, спочатку збирають грубий матеріал для самої чаші, а потім - більш тонкий для її вистілки. По мірі його додавання вони формують гніздо, обертаючись всім тілом. У деяких видів, наприклад рисового трупіала, гніздо будує лише самка; у інших самець забезпечує її матеріалом для роботи. У західно-американської сойки обидва партнери все будівництво ведуть разом.
У деяких видів самець готує на своїй ділянці декілька «попередніх» гнізд. Наприклад, хатній кропивник часто носить гілочки в різні приховані місця, з яких партнерша обирає одне для відкладання яєць. Віргінські пугачі використовують кинуті гнізда інших птахів. А іноді і виганяють хазяїв із щойно збудованих.

Яйця. Як правило, чим більшим є птах, тим більші яйця він відкладає, однак із цього правила є виключення. Яйця виводкових видів, з яких вилуплюються пухнасті пташенята, відразу здатні бігати і самостійно живитись, більші по відношенню до тіла матері, ніж у нагніздних видів, чиї нащадки з'являються на світ голими і немічними. Так, яйця куликів відносно більші, ніж у співочих птахів того ж розміру. Окрім того, відношення маси яйця до маси тіла у дрібних видів часто є більшим, ніж у великих
За формою яйця більшості птахів нагадують курячі, але й тут багато варіантів. У рибалочок вони майже кулясті, у колібрі витягнуті і тупі з обох кінців, а у куликів на одному кінці сильно загострені.
Поверхня яйця може бути шорсткою або гладкою, матовою чи блискучою і майже будь-якого кольору від темно-фіолетового і зеленого до чисто білого. У деяких видів вона плямиста (іноді плями утворюють віночок біля тупого кінця). Яйця багатьох видів із прихованим гніздом білі, а у тих, які відкладають їх на землі, забарвлення шкаралупи часто зливається із фоном камінців або рослинних решток, якими вистелене гніздо.

Розмір кладки. Після того, як гніздо готове, самка зазвичай відкладає по одному яйцю в день до завершення кладки. Кладка - це кількість яєць, відкладених за одне гніздування. Розмір її варіює від одного яйця у чорнобрового альбатроса до 14 чи 15 у деяких качок і перепелів. Коливається вона і в межах виду. Мандруючий дрізд може відкласти п'ять яєць в першій кладці сезону і лише 3 або 4 у другій і третій. Розмір кладки іноді зменшується внаслідок поганої погоди або нестачі кормів. Більшість видів відкладає чітко обмежене число яєць; у деяких такої визначеності немає: вони замінюють випадково втрачені яйця новими, доводячи кладку до стандартного об'єму.

Насиджування. В насиджуванні (інкубації) яєць можуть брати участь обидва партнери або лише один із них. У такого птаха зазвичай одна або дві насідні плями - позбавленні пер ділянки на нижній частині грудей. Їх шкіра, яка посилено обігрівається кров'ю безпосередньо контактує з яйцями і передає їм тепло. Період насиджування, який завершується вилупленням пташенят триває від 11-12 діб у горобця до приблизно 82 діб у мандрівного альбатроса.
Яскраво забарвлені самці як правило не сидять на яйцях, якщо гніздо відкритого типу. Виключенням є червоногрудий дубоносий кардинал, який не лише насиджує, але при цьому іще й співає. У багатьох партнерів, що насиджують яйця почергово, насідний інстинкт настільки сильний, що часом один птах зіштовхує іншого з гнізда, щоб зайняти його місце. Якщо насиджує лише один партнер, він періодично залишає гніздо для живлення і купання.

Вилуплювання. У ембріона на кінці дзьоба розвивається спеціальний наріст - яйцевий зуб, за допомогою якого, коли наближається вилуплювання, він шкребе зсередини шкаралупу, знижуючи її міцність. Потім, впираючись ногами і крилами він продавлює в ній тріщини, тобто прокльовується. Після цього вилуплювання може зайняти від декількох годин у дрібних птахів до декількох діб у найбільших. Весь цей час зародок попискує, на що батьки відповідають підвищеною увагою, іноді роздзьобуючи тріщини в шкаралупі і відриваючи її дрібними шматками.

Пташенята. Співочі та багато інших птахів належать до нагніздних: їх пташенята вилуплюються голими, сліпими і немічними. Куликів, качок, курячих і деяких інших пернатих називають виводковими: їх пташенята відразу вкриті пухом, здатні ходити і забезпечувати себе кормом. Між типовими нагніздними і виводковими видами існує багато проміжних варіантів.
Відразу після вилуплювання типові нагніздні птахи не здатні контролювати температуру свого тіла і вимагають обігріву з боку батьків. Вони здатні хіба що піднімати голову, широко розкривати рот і поворухнутись у гнізді, коли його струс вкаже на приліт дорослого птаха. Яскраві роти пташенят є для нього сигналом-подразником - «мішенями для корму», що сприяють його потраплянню за призначенням. Батьки або передають їжу із дзьоба у дзьоб, або відригують її прямо в глотки нащадкам. Пелікани приносять до гнізда рибу у горловому мішку, широко розкривають велетенський дзьоб і дозволяють кожному пташеняті встромити туди голову, щоб живитись самостійно. Орли і яструби приносять здобич у кігтях і розривають її на шматки, якими живлять нащадків.
Дорослі птахи, нагодувавши пташенят, як правило, очікують появи їх посліду, який виділяється в слизовому мішечку, виносять його із гнізда і викидають. Одні види підтримують в гнізді ідеальну чистоту, інші, наприклад рибалочки, нічого цього не роблять.
Пташенята нагніздних птахів сидять в гнізді від 10 до 17 днів, а залишивши його, іще протягом принаймні 10 днів залежать від батьків, які їх захищають і годують. У видів із тривалим періодом насиджування пташеня залишається в гнізді довше: у білоголового орлана - 10-12 тижнів, а у мандрівного альбатроса, найбільшого із літаючих птахів, - близько 9 місяців. На тривалість гніздового життя впливає ступінь його безпеки. Із відкритих наземних гнізд пташенята виходять відносно рано.
Всупереч розповсюдженій думці, батьки не спонукають нащадків до самостійного життя. Пташеня залишає гніздо добровільно, набуваючи необхідної координації рухів. Пташенята, що вперше залишили гніздо, іще не вміють добре літати.
Пташенята виводкових птахів значно більше часу проводять в яйці, ніж у нагніздних, і при вилупленні зазвичай розвинені так само, як нагніздні в момент вильоту з гнізда. Як тільки висохне пух, виводкові пташенята починають супроводжувати батьків в пошуках їжі. Протягом декількох перших днів вони іще потребують обігріву. Ці пташенята чітко реагують на голос батьків, «завмираючи» за сигналом тревоги і кидаючись до них у відповідь на запрошення поїсти.
Проте, вони швидко вчаться самостійно видобувати їжу. Дорослий птах приводить їх на місце харчування і може показувати їстівні об'єкти, видзьобувати їх і випускати із дзьоба. Однак найчастіше батьки лише доглядають за малюками, доки ті методом спроб і помилок навчаються розпізнавати їжу. Майже відразу після вилуплювання пташенята зуйка починають видзьобувати з ґрунту насіння і дрібних комах, а каченята йдуть за своєю матір'ю на мілину і починають пірнати в пошуках їжі.

Гніздові паразити. На кожному континенті є свої гніздові паразити, тобто види, що не будують гнізд і не піклуються про нащадків. В Північній Америці, наприклад, таким видом є буроголовий коровий трупіал. Він відкладає яйця в гнізда дрібних співочих птахів, наприклад славок, горобців, виреонів, і більше до них не повертається. «Прийомні батьки» насиджують яйця такого паразита і вигодовують його пташенят. Оскільки період інкубації у нього дуже короткий, пташеня вилуплюється раніше за нащадків господаря, росте і скоро стає настільки великим, що тим не припадає нормальної кількості корма, і вони часто гинуть від тісняви і знесилення. Як потім юний буроголовий коровий трупіал, вилетівши із гнізда, знаходить родичів і налагоджує з ними відносини, залишається загадкою.

ПОВЕДІНКА

Поведінка птаха охоплює всі його дії, від ковтання корму до реакції на фактори зовнішнього середовища, включаючи інших тварин, в тому числі особин свого виду. Більшість поведінкових актів птахів є вродженими, або інстинктивними, тобто для їх здійснення не потрібний попередній досвід (навчання). Наприклад. деякі види завжди чешуть голову, заносячи ногу над приспущеним крилом, а інші - просто витягуючи її вперед. Такі інстинктивні дії настільки ж характерні для виду, як форма тіла і забарвлення.
Численні форми поведінки у птахів - набуті, тобто засновані на навчанні - життєвому досвіді. Іноді те, що здається чистим інстинктом, потребує певної практики для свого нормального прояву і пристосування до обставин. Таким чином, поведінка являє собою комбінацію інстинктивних компонентів і навчання.

Ключові стимули (релізери). Поведінкові акти, як правило, викликаються факторами зовнішнього середовища, що називаються ключовими стимулами, або релізерами. Ними можуть бути форма, узор, рух, звук тощо. Майже всі птахи реагують на соціальні релізери - зорові або слухові, з допомогою яких особини одного виду передають одне одному інформацію або викликають безпосередні дії у відповідь. Такі релізери називаються сигнальними стимулами, або демонстраціями. Прикладом може служити червона пляма на піддзьобку дорослих сріблястих чайок, яка викликає у їхніх пташенят реакцію випрошування корму.

Конфліктні ситуації. Особливого роду поведінка виникає в конфліктній ситуації. Іноді вона являє собою так звану зміщену активність. Наприклад, срібляста чайка, зігнана із свого гнізда чужаком, не кидається в контратаку, а замість цього чистить пір'я, яке і без того знаходиться у відмінному стані. В інших випадках вона може проявляти переадресовану активність, наприклад в територіальній суперечці давати вихід своїй ворожості, висмикуючи травинки, замість того, щоб битися.
Інший тип поведінки в конфліктній ситуації - так звані початкові рухи, або рухи сподівання. Птах присідає або скидає крила, ніби прагнучи злетіти, або розкриває дзьоб і клацає ним, ніби бажаючи ущипнути суперника, однак залишається на місці.

Шлюбні демонстрації. Всі перераховані форми поведінки являють собою інтерес, оскільки в ході еволюції можуть перетворюватися в ритуали в межах так званих шлюбних демонстрацій. Часто пов'язані з нею рухи є ніби підкресленими і, відповідно, більш помітними, чому сприяє яскраве забарвлення відповідних частин оперення. Наприклад, чищення пір'я звичайне у шлюбних демонстраціях качок. Численні види птахів використовують під час загравання скидання крил, що грали роль початкового руху в конфліктній ситуації.

Звикання. Цим словом позначають поступове зникнення реакції на певний стимул, після якого немає ні «нагороди» ні «покарання». Наприклад, якщо стукнути по гнізду, пташенята піднімають голову і розкривають роти, оскільки цей звук для них означає появу батьків із кормом; якщо декілька разів після удару їжа не з'являється, така реакція у пташенят зникає. Приручення - також результат звикання: птах перестає реагувати на дії людини, що на початку викликають її переляк.

Спроби і помилки. Навчання шляхом спроб і помилок має вибірковий характер і засновано на підкріпленні. Пташеня, що вперше залишило гніздо в пошуках корму дзьобає камінці, листки та інші дрібні об'єкти, які виділяються на оточуючому фоні. В решті решт, методом спроб і помилок, воно навчається відрізняти корм від інших неїстівних об'єктів.

Імпринтінг. Протягом короткого раннього періоду життя птахи здатні до особливої форми навчання, що має назву імпринтінг. Наприклад, гусеня, яке щойно вилупилось і побачило людину раніше власної матері, буде слідувати саме за нею, не звертаючи увагу на гуску.

Інсайт. Вміння вирішувати прості задачі без проб і помилок, називається «вловлюванням відносин», або інсайтом. Наприклад, дятлів деревний в'юрок (Catospiza pallida) з островів Галапагос не навчаючись підбирає голку від кактуса, щоб дістати нею комаху із порожнини в деревині. Деякі птахи, зокрема велика синиця (Parus major), відразу ж починають тягнути до себе нитку, на якій підвішений корм.

Індивідуальна поведінка. Кожному виду птахів властивий свій репертуар індивідуальної поведінки, що проявляється поза групою. Один із них, що має назву підтримуючої поведінки, задовольняє безпосередні потреби виживання - від пошуку і вживання їжі до чистки оперення, купання, зігрівання на сонці, боротьби із зовнішніми паразитами з допомогою мурах тощо. Так звані комфортні рухи не пов'язані безпосередньо із виживанням, але забезпечують найкраще самопочуття. До них належать наприклад нахохлювання, позіхання і нерухомий відпочинок.

Соціальна поведінка. Дуже багато дій птахів належать до соціальної поведінки, тобто взаємовідносин двох чи більше особин. Навіть за поодинокого способу життя вони контактують із своїми статевими партнерами під час сезону розмноження або із іншими особинами свого виду, які займають сусідні території.

Комунікація. Птахи використовують складну систему спілкування між собою, або комунікацію, що включає перш за все зорові та слухові сигнали або демонстрації. Деякі із них використовуються, щоб залякати іншу особину в ході конфлікту із нею. Птах, який прийняв загрозливу позу, часто розгортається назустріч супротивнику витягує шию, розкриває дзьоб і притискає до тіла пір'я. інші демонстрації використовуються для замирення супротивника. При цьому птах часто витягує шию і розпушує пір'я, ніби підкреслюючи свою пасивність і безпеку для оточуючих. Демонстрації добре помітні у статевій поведінці птахів.

Захисна поведінка. Всі птахи особливою захисною поведінкою реагують на пов'язані із небезпекою зорові та слухові подразнення. Вигляд яструба, що летить, спонукає дрібних птахів прямувати до найближчого сховища. Опинившись там, вони зазвичай «завмирають», притиснувши пір'я, підігнувши ноги і слідкуючи одним оком за хижаком. Птахи із криптичним (маскуючим) забарвленням просто присідають на місці, інстинктивно намагаючись злитись із оточуючим фоном.

Застерігаючи крики. Практично у всіх птахів поведінковий репертуар включає тривожні і застерігаючи крики. Хоча на початку, напевне, ці сигнали не призначались для залякування інших особин свого виду, тим не менше вони спонукають членів зграї, шлюбних партнерів або пташенят завмирати, присідати або розпочинати втечу. При зіткненні із хижаком або іншою небезпечною твариною птахи іноді використовують загрозливі дії, дуже схожі на внутрішньовидові демонстрації погрози, але більш яскраві за своїм проявом. На хижака, який сидить в полі зору , наприклад яструба чи сову, група дрібних птахів реагує так званим окрикуванням. Воно дозволяє попередити про потенційну небезпеку всіх птахів на найближчій території, а під час сезону розмноження - відволікти увагу ворога від пташенят.

Зграйна поведінка. Навіть поза сезоном розмноження більшість видів птахів прагне до об'єднання в зграї, як правило одновидові. Якщо не рахувати скупчування в місцях ночівлі, члени зграї зберігають між собою певну дистанцію. Наприклад, гірські ластівки розсаджуються на дроти із проміжком між особинами приблизно 10 см. Особина, яка намагається скоротити цю дистанцію, відразу стикається із загрозливою демонстрацією сусіда. Численні звукові сигнали, що видаються всіма членами зграї, допомагають утримувати її від розпорошення.
Всередині зграї спостерігається так зване соціальне полегшення: якщо одна особина розпочинає чиститись, їсти, купатися тощо, всі, хто знаходяться поряд, розпочинають незабаром робити те ж саме. Окрім того, в зграї завжди існує соціальна ієрархія: кожна особина має свій ранг, або «суспільне положення», що визначається статтю, розміром, силою, забарвленням, здоров'ям та іншими факторами.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 00:51 | Повідомлення № 4
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

ПОПУЛЯЦІЇ

Згідно припущень орнітологів в світі існує близько 1000 млрд. особин птахів приблизно 8600 видів. Чисельність особин одного виду варіює від декількох десятків, наприклад у вимираючого американського журавля, до багатьох мільйонів, як у качурки Вільсона, океанічного птаха, можливо чемпіона по чисельності серед диких пернатих.

Народжуваність і смертність. Розмір популяції, тобто сукупність особин виду на даній території, залежить від рівня народжуваності і смертності. Коли ці два параметри приблизно рівні (як звичайно і буває), популяція залишається стабільною, якщо народжуваність перевищує смертність, популяція росте, в протилежному випадку скорочується.
Народжуваність визначається кількістю яєць, що відкладаються протягом року, і успіхом вилуплювання. У птахів, які відкладають раз на два роки одне яйце, як у каліфорнійського кондора, кожна пара додає за рік до популяції лише «половину особини», і навпаки, види із 2-3 великими кладками щорічно можуть збільшувати її за той же період на 20 особин.

Тривалість життя. В ідеальних умовах багато видів птахів, особливо великих, живуть дуже довго. Наприклад, деякі орли, грифи і папуги в неволі досягали віку 50-70 років. Однак в природі пташиний вік значно коротший. Згідно даних, отриманих шляхом кільцювання, великі птахи потенційно живуть довше дрібних. Максимальний зареєстрований вік для деяких птахів в природі наступний: чайки та кулики - 36 років, крачки - 27 років, яструби - 26 років, гагари - 24 роки, качки, гуси і лебеді - 23 роки, стрижі - 21 рік і дятли - 12 років. Напевне хижаки на зразок кондорів і орлів, а також великі альбатроси живуть довше.

Популяційна щільність. Популяціям властиве тривале збереження притаманної їм щільності, тобто кількості особин на одиницю площі. За катастрофою, яка знищує значну частину популяції, часто іде значне зниження смертності, і її розмір швидко відновлюється. Наприклад, за суворою зимою, яку не пережили численні птахи іде весна і літо із надзвичайно великим виживанням пташенят. Це значною мірою обумовлено тим, що небагатьом вцілілим особинам в надлишку вистачає корму і зручних місць для гніздування.
Інший важливий фактор, що регулює розмір популяції, - це доступна для неї територія. Кожній парі для гніздування потрібна певного розміру ділянка із придатними умовами. Після того, як пари зайняли весь придатний для виду простір, там більше не може оселятись жодна особина даного виду. «зайвим» птахам або доводиться гніздитись у непридатних умовах, або не розмножуватись взагалі.
За нестачі харчових ресурсів і високій щільності популяції її розміри, як правило, обмежуються конкуренцією за їжу. Найсильніша вона, напевне, наприкінці зими і між особинами одного виду, оскільки вони вимагають однієї і тієї ж їжі.
На перенаселених територіях харчова конкуренція може призводити до еміграції (кочівлі), що знижує щільність популяції в даній місцевості. Особини окремих видів, наприклад білі сови, в роки із їх великою чисельністю, нестачею харчових ресурсів або тим і іншим одночасно, масами з'являються за межами їх звичайного ареалу.
Хоча напад хижаків найпомітніша причина загибелі птахів, на розміри популяції вона впливає значно менше за несприятливі умови середовища. Жертвами хижаків звичайно стають особини, послаблені старістю або хворобами.

МІГРАЦІЇ

Політ дозволив птахам краще за інших тварин адаптуватися до змінних факторів зовнішнього середовища, зокрема до періодичних коливань погодних умов, доступності їжі та інших параметрів. Можливо, птахи розпочали міграції в північній півкулі в період зледеніння, коли просування льодовика на південь відтісняло їх в південному напрямку в тепліші місяці, але танення льодовиків дозволяло влітку повертатись на місця гніздування своїх батьків. Могло бути так, що деякі види під впливом жорстокої міжвидової конкуренції в тропічних областях при відході льодовика стали тимчасово відкочовувати на північ, щоб гніздитись в менш густозаселеному середовищі. В будь-якому випадку для багатьох сучасних птахів переліт ближче до екватору восени і назад навесні є невід'ємною видовою ознакою.

Синхронізація. Міграція синхронізована із сезонним циклом розмноження, вона не відбудеться, доки птах не готовий до неї фізіологічно і не отримає відповідного зовнішнього стимулу. Перед міграцією птах багато їсть, набираючи вагу і запасаючи енергію у вигляді підшкірного жиру. Поступово він переходить до стану «перелітного неспокою». Навесні воно стимулюється подовженням світлового дня, яке активізує статеві залози, змінюючи роботу гіпофізу. Восени птах досягає того ж стану по мірі скорочення тривалості дня, що пригнічує діяльність статевих залоз. Щоб готова до міграції особина вирушила в дорогу, їй необхідний особливий зовнішній стимул, наприклад зміна погоди. Цей стимул забезпечується переміщенням теплого атмосферного фронту навесні і холодного восени.
Під час міграцій більшість птахів летить вночі, коли їм менше загрожують крилаті хижаки, а день присвячується годівлі. Подорожують як одно видові, так і змішані зграї, сімейні групи та поодинокі особини. В дорозі птах, як правило, не поспішає, проводячи декілька днів, а то й тижнів у сприятливому місці.

Пролітні шляхи. У багатьох птахів подорожі короткі. Гірські види спускаються нижче, доки не знайдуть достатньо корму, шишкарі-ялинники летять до найближчого району із гарним врожаєм шишок. Однак, деякі птахи мігрують на величезні відстані. Найдовший пролітний шлях у полярної крачки: щорічно вона літає із Арктики в Антарктику і назад, долаючи в обидва кінці мінімум 40 000 км.

Мал. 7. Шляхи міграції білого лелеки під час сезонних перельотів.



Швидкість міграції залежить від виду зграя куликів може розганятися до 176 км/год. Каменешарка пролітає на південь 3700 км, роблячи в середньому 920 км щодоби. Виміри швидкості польоту з допомогою радару показали, що у більшості дрібних птахів у безвітряні дні вона становить від 21 до 46 км/год; більші за розміром пернаті, наприклад качки, яструби, соколи, кулики, і стрижи, летять швидше. Для перельоту характерна постійна, але не максимальна для виду швидкість. Оскільки на подолання зустрічного вітру доводиться витрачати більше енергії, птахи здатні його перечікувати.
Навесні птахи мігрують на північ ніби за розкладом, з року в рік досягаючи певних пунктів в один і той самий час. Подовжуючи по мірі наближення до мети відрізки безпосадочного перельоту, останні декілька сот кілометрів вони долають із значно більшою швидкістю.

Висоти. Як показують радарні виміри, висота, на якій здійснюється переліт, міняється настільки сильно, що тут не можна говорити про якісь нормальні або середні значення. Однак відомо, що нічні мігранти летять вище тих, хто подорожує вдень. Серед пролітних птахів, зареєстрованих над півостровом Кейп-Код (США, шт.. Масачусетс) і найближчою територією океану, 90% тримались на висоті не меншій 1500 м.
Нічні мігранти зазвичай летять вище суцільної хмарності, оскільки намагаються летіти над хмарами, а не нижче чи крізь них. Проте, якщо вночі хмарність тягнеться до значних висот, птахи можуть летіти і під нею. При цьому їх приваблюють високі освітлені будівлі і маяки, що іноді призводить до смертельних зіткнень.
За даним радарних вимірів, птахи рідко піднімаються вище 3000 м. однак деякі види мігранти досягають дивовижних висот. У вересні над південно-східною частиною Англії помічено пернатих, що летіли на відмітці близько 6300 м. радарне стеженні і спостереження силуетів, що перетинають диск Місяця, показали, що нічні мігранти, як правило, ніяк не «прив'язуються» до ландшафту. Птахи, які летять вдень, здатні слідувати відповідно до витягнутим з півдня на північ орієнтирам - гірським хребтам, річковим долинам і довгим півостровам.

Навігація. Як показали експерименти, для визначення напрямку міграції птахи володіють декількома інстинктивними в своїй основі методами. Деякі види, наприклад шпак, використовують як орієнтир сонце. З допомогою «внутрішнього годинника» вони зберігають заданий напрямок, роблячи поправку на постійне зміщення світила над горизонтом. Нічні мігранти орієнтуються за положенням яскравих зірок над горизонтом, зокрема Великої Ведмедиці і Полярної зірки. Тримаючи їх в полі зору, птахи інстинктивно навесні летять на північ, а в осені - від неї. Навіть коли щільна хмарність доходить до значних, численні мігранти в стані зберігати вірний напрямок. Можливо, вони використовують напрямок вітру або знайомі ознаки місцевості, якщо вони помітні. Навряд чи будь-який вид користується в навігації одним єдиним фактором зовнішнього середовища.

КОРМОВІ ПОВАДКИ

В своїй більшості птахи є або хижаками, що живляться іншими тваринами, або фітофагами, які поїдають рослинний матеріал. Лише порівняно невелика кількість видів є всеїдною, тобто такою. Що вживає майже любий корм.
Більшість хижих птахів виключно м'ясоїдні; вони полюють на найрізноманітніших тварин, включаючи амфібій, рептилій, птахів і ссавців. До цієї ж категорії відносять стерв'ятників, що живляться виключно трупами істот. Скопа і численні водні птахи - також хижаки, які живляться рибою, а багато дрібних пернатих поїдають комах, павуків, слизнів, ґрунтових червів та інших безхребетних. До виключно рослиноїдних видів відносять травоїдних африканських страусів і гусей.
Лише у не багатьох птахів раціон спеціалізований. Наприклад, суспільний шуліка-слизнеїд живиться виключно слимаками роду Pomacea. Сильно вигнутий дзьоб цього птаха пристосований до видобування тіла молюска із черепашки, але малопридатний для будь-яких інших операцій.
Багато видів змінюють свій раціон залежно від сезону року, клімату, місця, а також із віком. Протягом зими на півдні США до 90% корму саванної вівсянки рослинного походження, а влітку, після міграції на північ в ньому до 75% комах. Відразу після вилуплювання пташенята майже всіх видів вживають тваринну їжу. У більшості співочих птахів вони живляться головним чином комахами, хоча подорослішавши, можуть майже повністю переходити на насіння або іншу рослинну їжу.
Деякі види роблять запаси їжі, як правило восени, щоб використовувати їх взимку, коли корму мало. Наприклад, повзики і мурашиний дятел ховають горіхи в тріщинах кори, а європейська кедровка (Nucifraga caryocatactes) закопує їх в землю. дослідження останнього виду показали, що птах знаходить до 86% своїх підземних запасів навіть під шаром снігу у 25 см завтовшки.
Африканські медовкажчики «ведуть» за собою людину або медоїда із родини куницевих до гнізда бджіл, перелітаючи з гілки на гілку, зазивно кричачи і помахуючи хвостом. Коли ссавець руйнує гніздо, добираючись до меду, птах ласує восковими сотами.
Срібляста чайка - всеїдний вид, що іноді включає до свого раціону двостулкових молюсків. Щоб розбити їх міцну черепашку, птах підіймає здобич високо в повітря і скидає її на тверду поверхню на зразок виступу скелі або шосе.
Принаймні два види птахів для видобування корму використовують знаряддя. Один із них дятлів деревний в'юрок (Cactospiza pallida), що вже згадувався раніше, а другий - звичайний старв'ятник (Neophron percnopterus) із Африки, що бере дзьобом великий камінь і кидає його на яйце африканського страуса.
Деякі види відбирають їжу інших пернатих. Відомими «піратами» вважаються фрегати і поморники, які нападають на інших морських птахів. Примушуючи їх кинути здобич.
Декілька видів живляться в симбіозі з іншими тваринами. Єгипетська чапля із Африки супроводжує корів, що пасуться, і ловить комах, яких ті лякають своїми ногами. На батьківщині вона супроводжує стада диких копитних. Пурпурова щурка (Merops nubicus), також із Африки, часто сидить на спині дрохви, яка живиться на землі, час від часу злітаючи з неї, щоб впіймати сполохану цим великим птахом комаху. Взаємний симбіоз існує між буйволовими шпаками і дикими африканськими копитними. Чіпляючись своїми гострими кігтями і опираючись на довге жорстке пір'я хвоста, ці птахи повзають по всьому тілу ссавця, збираючи з нього зовнішніх паразитів.

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ПТАХІВ

Розповсюдження будь-якого виду птахів обмежене конкретними географічним районом, так званим ареалом, розмір якого може сильно змінюватись. Деякі види, наприклад сова сипуха (Tyto alba), майже космополіт, тобто зустрічається на декількох континентах. У інших, приміром пуерторіканської совки (Otus nudipes), ареал не виходить за межі одного острова. У перелітних видів розрізняють гніздові ареали, в яких вони розмножуються, і іноді сильно віддалені від них ареали для зимівлі.
Завдяки здатності до польоту птахи можуть широко розповсюджуватись і за будь-якої можливості розширюють ареали. Як наслідок вони безперервно змінюються, що, звичайно, не стосується мешканців дрібних ізольованих островів. Розширенню ареалу можуть сприяти природні фактори. Напевне, пануючі вітри або тайфуни приблизно 1930 року перенесли єгипетську чаплю (Bubulcus ibis) із Африки до східних берегів Південної Америки. Звідти вона стала швидко просуватись на північ, в 1941 або 1942 роках досягла Флориди, а зараз зустрічається навіть на південному-сході Канади, тобто її ареал охопив майже весь схід Північної Америки.
Людина сприяла розширенню ареалів, інтродукуючи види в нові для них регіони. Два класичних приклади - це хатній горобець і звичайний шпак, що потрапили минулого століття із Європи до Північної Америки і розселились по всьому континенту. Змінюючи природні місця проживання людина ненавмисне стимулювала розселення деяких видів.

Континентальні ареали. Сухопутні птахи розподілені на шість зоогеографічних областей. Ці області наступні:
1) Палеоарктика, тобто нетропічна Євразія та північ Африки, включаючи Сахару; 2) Неоарктика, тобто Гренландія і Північна Америка, окрім рівнинної частини Мексики; 3) Неотропіки - рівнини Мексики, Центральна, Південна Америка і Вест-Індія; 4) Ефіопська область - Африка на південь від Сахари, південно-західний кут Аравійського півострова і Мадагаскар; 5) Індо-Малайська область, яка охоплює тропічну частину Азії і найближчі острові - Шри-Ланку, Суматру, Яву, Сулавесі, Тайвань і Філіппіни; 6) Австралійська область - Австралія, Нова Гвіне. Нова Зеландія і острови південно-західної частини Тихого океану, включаючи Гаваї.
Палеоарктику і Неоарктику населяють відповідно 750 і 650 видів птахів; це менше, ніж в будь-якій іншій із чотирьох областей. Однак чисельність особин багатьох видів набагато вища, оскільки в них більші за площею місця проживання, а конкурентів менше.
Протилежністю є Неотропіки, де мешкає близько 2900 видів птахів, тобто більше, ніж в будь-якій іншій області. Однак багато із них представлені порівняно маленькими популяціями, що прив'язані до певних гірських масивів чи річкових долин Південної Америки, яку через надмірність і різноманітність пернатих називають «Пташиним континентом». В одній лише Колумбії їх близько 1600 видів - більше ніж в будь-якій країні світу.
В Ефіопській області мешкає близько 1900 видів птахів. Серед них цікавим є африканський страус, найбільший сучасний представник цього класу. З 13 ендемічних для Ефіопської області ( таких, що не виходять за її межі) родин п'ять зустрічаються виключно на Мадагаскарі.
В індо-Малайській області також нараховують близько 1900 видів. Тут мешкають майже всі фазанові, включаючи індійського павича (Pavo cristatus) і банківську джунглеву курку (Gallus gallus), від якої виникла курка свійська.
Австралійська область населена приблизно 1200 видами птахів. Із 83 представлених тут родин ендемічні 14 - більше, ніж в будь-якій іншій області. Це показник своєрідності багатьох місцевих пернатих. Серед ендемічних груп - великі нелітаючі птахи ківі (в Новій Зеландії), ему, казуари, лірохвости, райські птахи (головним чином на Новій Гвінеї), альтанкові птахи тощо.

Острівні ареали. Як правило, чим далі від континентів океанічні острови, тим менше там видів птахів. Пернаті, яким вдалося досягти цих місць і вижити там, не обов'язково найкращі літуни, але здатність пристосовуватись до оточуючих умов у них виявилась явно на висоті. Тривала ізоляція на загублених в океані островах призвела до накопичення еволюційних змін, достатніх для перетворення поселенців в самостійні види. Приклад - Гаваї: не дивлячись на невелику площу архіпелагу, його фауна птахів включає 38 ендемічних видів.

Морські ареали. Птахи, що видобувають їжу в морі, а сушу відвідують насамперед для гніздування, природно, називаються морськими. Представники ряду трубконосих (Procellariiformes), наприклад альбатроси, буревісники, качурки, можуть місяцями літати над океаном і живитись водними тваринами і рослинами, навіть не наближаючись до суші. Пінгвіни, Луші, фрегати, гагарки, кайри, тупіки, більшість бакланів, а також деякі чайки і крачки живляться головним чином рибою у прибережній смузі і рідко зустрічаються далеко від неї.

Сезонні ареали. На кожній конкретній території, особливо в північній півкулі, даний вид птахів може зустрічатись лише в певний сезон, а потім мігрувати в інше місце. Виходячи з цього розрізняють 4 категорії пернатих: літні резиденти, що гніздяться в даному районі влітку, транзитні види, що зупиняються там на прольоті, зимові квартиранти, які прибувають туди для зимівлі, і постійні резиденти (осілі види), які ніколи не залишають даний район.

Екологічні ніші. Жоден вид птахів не займає всі частини свого ареалу, а зустрічається лише в певних місцях, або місцепроживаннях, наприклад в лісі, на болоті чи у полі. Окрім того, види в природі не існують ізольовано - кожний залежить від життєдіяльності інших організмів, що займають ті ж місця проживання. Таким чином, кожний вид - це член біологічного угрупування, природної системи із взаємопов'язаних рослин і тварин.
В межах кожного угрупування існують так звані харчові ланцюги, що включають і птахів: вони споживають певну їжу і, в свою чергу, є їжею для інших. Лише не чисельні види зустрічаються в усіх частинах місцепроживання. Зазвичай одні організми населяють поверхню ґрунту, інші - низький чагарник, треті - верхній ярус деревних крон тощо.
Іншими словами, кожний вид птахів, як і представники інших груп живого, має власну екологічну нішу, тобто певне положення в угрупуванні, ніби власну «професію». Екологічна ніша не ідентична місце проживанню, або «адресі», таксону вона залежить від його анатомічних, фізіологічних і поведінкових пристосувань, тобто, наприклад, від здатності гніздитись у верхньому ярусі лісу, переносити там літо чи зиму, харчуватися вдень чи вночі тощо.
Території з певним типом рослинності характеризуються специфічним для них набором птахів, що гніздяться. Наприклад, в північній тундрі мешкають такі птахи як біла куріпка і пуночка. Для хвойного лісу характерні глухарі та шишкарі. Більшість добре відомих нам видів живе на територіях, де природні угрупування прямо чи непрямо знищені цивілізацією і замінені антропогенними (створеними людиною) формами оточуючого середовища, наприклад полями, пасовищами і зеленими передмістями. Такі місця проживання розповсюджені ширше, ніж природні, і населені численними і різноманітними птахами.

ПОХОДЖЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ПТАХІВ

Сучасні птахи, на думку більшості дослідників, походять від дрібних примітивних плазунів псевдозухій, що жили в тріасовому періоді приблизно 2000 млн. років тому. Конкуруючи за їжу між собою і рятуючись від хижаків, деякі із цих створінь в ході еволюції пристосовувались до лазіння по деревах і стрибкам з гілки на гілку. Поступово, по мірі збільшення лусочок і перетворення їх на пір'я, вони набули здатності до плануючого, а потім і справжнього, тобто махаючого, польоту.
Однак накопичення викопних свідоцтв призвело до появи альтернативної теорії. Все більше палеонтологів вважають, що сучасні птахи виникли від невеликих хижих динозаврів, що жили наприкінці тріасу та в юрському періоді, швидше всього із групи так званих целурозаврів. Це були двоногі форми із довгими хвостами і дрібними передніми кінцівками хватального типу. Таким чином, предки птахів не обов'язково лазили по деревах, а для формування активного польоту не було необхідності в плануючій стадії. Він міг виникнути на основі хлопаючи рухів передніх кінцівок, що напевне використовувались для збивання літаючих комах , для чого, між іншим, хижакам доводилось високо підстрибувати. Паралельно проходили перетворення лусочок в пір'я, редукція хвоста та інші глибокі анатомічні зміни.
В світлі цієї теорії птахи являють собою спеціалізовану еволюційну лінію динозаврів, яка пережила їх масове вимирання в кінці мезозойської ери.

Археоптерикс. Зв'язати птахів із плазунами дозволило відкриття в Європі залишків вимерлої істоти - археоптерикса (Archaeopteryx lithographica), який жив в другій половині юрського періоду, тобто 140 млн. років тому. Він був завбільшки приблизно із голуба, мав гострі зуби в комірках, довгий, як у ящірки хвіст і передні кінцівки з трьома пальцями із гачкуватими кігтями. Більшістю ознак археоптерикс походив більше на плазуна, ніж на птаха, якщо не рахувати справжнього пір'я на передніх кінцівках і хвості. Особливості його показують, що він міг літати активно махаючи крилами, але тільки на дуже короткі відстані.



Давні птахи. Серед приблизно двох десятків крейдяних таксонів, відомим по викопним решткам, особливо цікаві два - Ichthyornis та Hesperornis. Обидва були відкриті в Північній Америці, в гірських породах, сформованих на місці великого внутрішнього моря.
Іхтиорніс був такої ж величини, що й археоптерикс, але зовні нагадував чайку з добре розвиненими крилами, що вказували на здатність до польоту. Як і у сучасних птахів, зуби у нього були відсутні, але хребці були схожі на риб'ячі, звідки і родова назва, що означає «рибоптах».
Гесперорніс («західний птах») був дловжиною 1,5-1,8 м і майже безкрилим. З велетенських ластовидних ніг, Що відходили вбік під прямим кутом на самому кінці тулуба, він, напевне, плавав і пірнав не гірше гагар. У нього були зуби «рептильного» зразка, але будова хребців була такою ж як у сучасних птахів.



Нещодавно вимерлі птахи. Людина в історичні часи, беззаперечно, сприяла вимиранню ряду птахів. Перший зафіксований документально випадок такого роду - знищення нелітаючого голубоподібного дронта з острову Маврикій в Індійському океані. За 174 роки після відкриття острову європейцями в 1507 вся популяція цих птахів була винищена моряками і тваринами, яких вони завезли на своїх кораблях.
Першим вимерлим від рук людини видом Північної Америки стала безкрила гагарка в 1844р. Вона також не літала і гніздилась колоніями на атлантичних островах поблизу континенту. Матроси і рыбалки без зусиль вбивали цих птахів заради м'яса, жиру і виготовлення наживки для тріски.
Незабаром після изникнення безкрилої гагарки жертвами людини стали 2 види на сході північноамериканського континенту. Одним із них був каролінський папуга (Conuropsis carolinensis). Фермери у великій кількості вбивали цих зграйних птахів, оскільки тисячі їх регулярно здійснювали напади на садки. Інший вымерлий вид - мандрівний голуб (Ectopistes migratorius), безжально винищений заради м'яса.
З 1600р. в усьому сівті зникло, напевне, близько 100 видів птахів. Більшість з них було представлено невеликими популяціями на морських островах. Часто не здатні до польоту, як дронт, вони стали легкою здобиччю людини.
В наш час багато видів птахів також знаходяться на межі вимирання або, в кращому випадку, зазнають його загрозу. В Північній Америці в жахливому стані перебуває каліфорнійський кондор, жовтоногий зуйок, американський журавель, ескімоський кроншнеп і білодзьобий королівський дятел (можливо, уже вимерлий). В інших регіонах значна небезпека загрожує бермудському тайфуннику, філіппинськії гарпії, какапо (совиному папузі) з Нової Зеландії - нелітаючому нічному виду, а також австралійському земляному папузі.



КЛАСИФІКАЦІЯ І СИСТЕМАТИКА ПТАХІВ

Клас Птахів (Aves) поділено на два підкласи. Із них перший підклас Первинні птахи (Archaeornites), включає лише одного представника - археоптерикса. Другий підклас - Справжні птахи (Neornites) є значно більшим за кількістю видів і включає решту представників класу пернатих. Він поділений на такі підряди:
1. Зубаті птахи (Prothornites), що є вимерлими і мешкали на Землі в крейдяному періоді;
2. Пінгвіни (Impennes);
3. Безкілеві птахи (Ratitae);
4. Кілегруді птахи (Carinatae).
Таким чином із всіх існуючих птахів в наш час земну кулю заселяють представники лише трьох надрядів єдиного класу Справжні птахи, причому абсолютна їх більшість є представниками Кілегрудих птахів.

Підклас Справжні птахи (Neornites)

Надряд Пінгвіни (Impennes).
Нечисленна (до 15 видів) і досить спеціалізована група птахів. Літати ці птахи не можуть, оскільки передні кінцівки перетворено на ласти. По суші пересуваються повільно, тримаючи тіло вертикально. Дорослі під час руху по льоду лягають на черево і ковзають, відштовхуючись усіма чотирма кінцівками. Кіль добре розвинений, м'язи складають понад 1/4 маси всього птаха. Ноги розміщені далеку позаду. Це обумовлює вертикальне положення тіла при пересуванні на суші. Такому положенню тулуба допомагає жорсткий хвіст на який пінгвіни опираються. Опахала пер розвинені слабко, тому пір'я дуже густе і нагадує лусочки. Линяють раз на рік на суші і при цьому нічого не їдять. Пари утворюють на все життя. Гніздяться колоніями. Влаштовують примітивні гнізда на берегах морів, обкладаючи їх дрібними камінцями, в заглибленнях скель, в норах, або взагалі не роблять гнізд. В кладці 1-2 яйці, зрідка 3. насиджують позмінно самець і самка. Вільний птах уходить на 1-3 тижні в море, де живиться. Після повернення він замінює птаха, що насиджує. Розповсюджені пінгвіни у південній півкулі, більшість біля узбережжя Антарктиди і прилеглих островів. Деякі доходять на півночі до берегів Африки, Австралії, Південної Америки.



Імператорський пінгвін - найбільший вид; ріст його 110 - 120 см, маса до 45 кг. Гніздиться на кризі у берегів Антарктиди в зимовий час. Гнізд не влаштовує і яйце тримає на поверхні лап, прикривши його складкою шкіри.
Пінгвін Аделі - найчисельніший і широко розповсюджений вид. він зустрічається не лише біля узбережжя Антарктиди, а на прилеглих островах. Гніздо створює на грунті, вільному від снігу, влаштовуючи ямку, що викладають камінцями. В кладці як правило 2 яйця.

Надряд Безкілеві, або страусові, птахи (Ratitae)

Ряд Африканські страуси (Struthioniformes).
Найбільші сучасні птахи, представлені єдиним видом - африканський страус. Дорослі самці досягають у висоту 260-275 см. Маса в середньому 50 кг, найбільші особини мають масу 90 кг. Характерна присутність на ногах лише двох пальців (єдиний випадок серед сучасних птахів). Крила відносно великі. За швидкого бігу птах їх розпускає. Загальне забарвлення самців чорне, самок - буро-сіре. На хвості і на крилах біле пір'я. розповсюджені в наш час в степових і пустельних районах Африки. Тримаються невеликими групами, широко кочують. Бігають дуже швидко. Під час бігу довжина кроку становить 2 -3 м. живляться головним чином рослинністю, частково дрібними тваринами (гризунами, плазунами, комахами). Гніздо влаштовує самець. В нього відкладають яйця декілька самок, кожна по 7 - 9 яєць. Як наслідок в гнізді опиняється 15-20 яєць, а іноді навіть 50-60. вночі яйця насиджує самець, вдень - самка. Інкубація триває 42 дні. Маса яєць 1,5-2 кг. Пташенята виходять опушені та зрячі, тобто є виводковими. Статева зрілість настає на третьому році життя.



Ряд Американські страуси, або нанду (Rheiformes).
Великі нелітаючі птахи, однак значно менші за страусів. Зріст самця близько 150 см, маса біля 30 кг. Крила розвинені порівняно добре. Два види розповсюджені у степових областях Південної Америки. Найвідоміший - нанду звичайний. Тримається стадами у декілька десятків особин. В період розмноження розбиваються на дрібні групи, в яких один самець і 5-7 самок. Запліднені самки відкладають яйця у спільне гніздо. Насиджує лише самець. Він доглядає і пташенят після вилуплювання. В гнізді буває 15-40 яєць інкубація триває до 42 днів. Іноді птахів розводять як напівсвійських.



Ряд Ківі (Apterygiformes).
Найменші серед нелітаючих безкілевих птахів. Розміром із велику курку, маса 2-3 кг. Тіло міцне, з короткою шиєю, ноги відносно короткі, чотирипалі. Дзьоб дуже довгий, злегка зігнутий донизу. Ніздрі відкриваються на кінці дзьоба. Оперення довге із своєрідних волосковидних пер. крила зачаткові, хвоста немає. Розповсюджені на Новій Зеландії. Спосіб життя нічний. Їжу, головним чином комах і червів, розшукують за допомогою нюху. Розмножуються дуже повільно. Кладка має одне, рідше два яйця великого розміру: маса яйця до 450г, або 1/5 маси тіла, довжина 12-14 см. Насиджують обидва птаха тривалість інкубації - 42-70 діб. Пташенята вкриті пір'ям, через 6 діб залишають гніздо.
В наш час суворо охороняються.



Надряд Кілегруді птахи (Carinatae)

Ряд Гагари (Сaviformes).
До ряду належать 5 видів порівняно великих птахів: маса тіла різних видів - від 1 до 6,4 кг. Це справжні водоплавні птахи, добре пристосовані до водного середовища. Форма їх тіла валькувата, оперення щільне, надійно захищає тіло від охолодження у воді. Ноги далеко віднесені назад - ознака, властива найкращим пернатим пловцям і норцям. Довгі передні пальці з'єднані плавальною перетинкою, задній палець розвинений слабко.
Гагари чудово плавають і пірнають. Все життя проводять у воді, виходячи на сушу лише в період гніздування. Перед зануренням у воду вони витискають повітря з-під пер, що збільшує їх щільність. Птахи зникають під водою із дивовижною швидкістю, без помітного зусилля і навіть без жодного шуму. Під водою вони працюють ногами і частково крилами, швидко рухаючись то в одному, то в іншому напрямку, переслідуючи риб, що доволі швидко стають їх здобиччю. Плавати і пірнати гагари починають із перших днів життя.
Вода - їх стихія, де вони знаходять собі їжу та успішно переховуються від ворогів. Під водою можуть перебувати до 2 хвилин і пропливти при цьому до 300 м. гагари переважно морські птахи. Прісноводні водойми вони відвідують лише під час розмноження і на прольоті, а в інший час постійно тримаються в морі. На суші ці птахи безпорадні, рухаються важко, частіше повзають, відштовхуючись ногами. Живляться виключно дрібною рибою. В їх шлунках знаходять також молюсків, ракоподібних, червів, комах; ці групи тварин особливо велику роль відіграють у живленні пташенят. Іноді вживається птахами і рослинна їжа.
Гагари живуть парами, можливо, постійними; в крайньому разі вони тримаються парами на весняному прольоті, парами прилітають в місця гніздування. Тут вони оселяються по берегах озер, рідше - річок із тихою течією. Гнізда будують біля самого берега у кромки води. Від гнізда до води веде вкатаний схил, по якому гагари тихо сковзають у воду під час небезпеки. Кладки із двох, рідше 1 чи 3 оливково-бурих яєць із чорними чи сіруватими плямами. Насиджують обидва птахи протягом 24-29 днів. Пташенята виводкові, вилупившись із яєць, вони швидко залишають гніздо. За рік гагари линяють двічі: восени і навесні.



Ряд Норці (Рodicipediformes).
Норці - птахи дрібних і середніх розмірів масою від 120г до 2 кг. Зовні схожі на норцевих качок, з якими їх часто плутають. Тіло видовжене, сплющене згори, шия довга, дзьоб тонкий, загострений, ноги відставлені далеко назад. Пальців 4, але, на відміну від більшості водоплавних птахів, вони не з'єднані суцільною перетинкою, а кожний має власну жорстку лопать, розміщену на зовнішній стороні. Хвоста немає. На його місці м'якого короткого пір'я. крила довгі і вузькі.
Густе, щільне пір'я рівномірно вкриває все тіло, але аптерії у норців є. самці і самки забарвлені однаково. Більшу частину року норці мають однотонно забарвлену в бурий чи сірий колір спину і світле, зазвичай біле, черев


Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 01:07 | Повідомлення № 5
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

Ряд Гусеподібні (Anseriformes).
Гусеподібні - великі і середні за розміром птахи, рідше менших розмірів. Найбільший представник ряду в нашій фауні - лебідь-шипун - досягає маси 13 кг, найдрібніший - чирок-свистунок -200-300 г. в зв'язку із водним способом життя тіло у гусеподібних міцне, валькувате, з видовженою, а іноді дуже довгою шиєю, що полегшує видобування їжі з-під води. Ноги чотирипалі, помірної довжини, дешо відставлені назад. Передні три пальці відносно довгі, з'єднані плавальною перетинкою. Дзьоб плаский, широкий. Краї наддзьобка і піддзьобка із вузькими поперечними роговими пластинами, що утворюють у річкових качок цідильний апарат. У гусей жорсткі поперечні пластинки служать для щипання трави. Оперення густе, щільне, з великою кількістю пуху, рівномірно вкриває тіло. Забарвлення пір'я доволі різноманітне, часто неоднакове у самці і самок. Окрім забарвлення пір'я статевий диморфізм виражений і в розмірах тіла: самці звичайно більші за самок. Крила у гусеподібних середніх розмірів, загострені; хвіст у більшості короткий. Політ швидкий із частими помахами крил; при цьому кінці їх пір'я, вібруючи, видають характерні для кожного виду звуки В нашій фауні присутня одна родина - качині, що розпадається на ряд підродин.

До підродини лебедів належать найбільші представники ряду. Статевого диморфізму в забарвленні вони не мають. У нас мешкають лебідь-кликун і лебідь шипун. У першого майже весь дзьоб чорний і лише основа його жовта, шию тримає вертикально. У шипуна дзьоб червоний із характерною чорною шишкою біля основи, шию він вигинає S-подібно. Розповсюджені лебеді широко, але в глухих місцях. Вони гніздяться на великих, найчастіше стоячих водоймах, із заростями очерету та іншої водної рослинності, в якій і влаштовується гніздо. Лебеді тримаються парами, що зберігаються найчастіше на все життя. Самець тримається біля гнізда, але яєць не насиджує. Число яєць в кладці звичайно 3-5. період насиджування 30-40 діб. Живляться лебеді у воді на неглибоких місцях. Вони обривають підводні частини рослин, викопують їх корені і клубні. На линьку збираються восени великими зграями. Літати линяючі лебеді не можуть. Чисто білими стають на третьому році життя. Полювання на лебедів в Україні заборонено.

Підродині річкових качок властивий статевий диморфізм. Дзеркальце на крилі як правило із металічним блиском. Дзьоб порівняно вузький і високий до підродини належать крижень - родоначальник всіх свійських порід качок, сіра качка, шилохвіст, дрібні чирки. Ці качки надають перевагу водоймам, зарослим водною рослинністю, тримаються на мілинах, а гнізда влаштовують в захищених місцях на землі, і лише іноді на деревах в старих дуплах. Число яєць в кладці велике у крижня - 6-14, у сірої качки - 7-13, у шилохвоста - 6-12. період насиджування 24-28 діб, насиджують лише самки під час линьки великих зграй не утворюють. Більшість видів переважно рослиноїдні. Вони живляться бульбочками рдестів, насінням, пагонами водяних лілій, водяної гречки, осоки, очерету, ряскою, водоростями та водними безхребетними.

До підродини норцевих качок входять різного розміру качки із широким дзьобом. Дзеркальце на крилах біле, рідше сіре. Забарвлення у більшості менш яскраве, ніж у справжніх качок. До підродини належать червоноголовий норець та гоголь.

Ряд Денні хижі птахи (Falconiformes).
Різноманітні за величиною та виглядом птахи із гачкувато зігнутим дзьобом, у основи якого розташована гола шкіряста ділянка жовтого кольору - восковиця. Кігті в тій чи іншій мірі зігнуті. Оперення щільне. Біологічно найчастіше є хижаками. Розміри коливаються від значних : кондор має загальну довжину 110-115 см, розмах крил близько 3 м, маса 10-12 кг, в той час, як сокіл-крихітка має довжину тіла 14-15 см, а масу 35 г. поведінка у більшості складна; півкулі переднього мозку за масою в 1,5-2 рази більші, ніж всі інші відділи головного мозку. Добре розвинене воло, і деякі здатні з'їдати кількість їжі, по масі рівній половині масі власного тіла. Пташенята вилуплюються зрячі, вкриті пухом, але розвиваються повільно і довго залишаються в гнізді, тобто вони є нагніздними птахами.

Родина соколиних включає види середньої та малої величини. Крила соколів довгі та гострі. Види великих соколів - сапсан, кречет - порівняно рідкісні види, що живляться головним чином птахами, яких б'ють на льоту в повітрі; літають ці соколи дуже швидко. Гніздяться на а деревах, скелях, чи над урвищами деяких із них приручають і використовують для полювання. Види дрібних соколів кібець, дербник, пустільга - мешканці головним чином відкритих просторів. Гнізда влаштовують над урвищами, на скелях, в купах каміння, на деревах. За швидкістю польоту поступаються першій групі. Здобич виловлюють як в польоті, так і на землі. Живляться дрібними гризунами, комахами, рідше птахами.

Родина яструбиних об'єднує всіх інших наших хижих птахів. Крила у них найчастіше відносно короткі і тупі. Основними представниками яструбів в нашій місцевості є тетерев'ятник та перепелятник, які пристосовані до швидкого і верткого польоту серед дерев, на галявинах.
Здобич найчастіше чатують у засідці, ловлять її на льоту, на землі, або хапають з гілок. Живляться виключно птахами.
Луні - польовий, степовий, болотяний - довгокрилі птахи із довгими ногами тримаються на відкритих місцях полюють на дрібних хребетних.
Шуліки добре вирізняються серед інших вильчастим хвостом. Тримаються частіше біля озер, річок. Політ ширяючий. Склад їжі різноманітний, можуть завдавати шкоди птахівництву, але найчастіше є корисними.
Орли вирізняються серед інших хижих птахів опереною цівкою. Їх крила широкі і тупі. Політ швидкий, але важкий. Птахи доволі рідкісні внаслідок скорочення місць гніздування. Представниками є беркут - типовий лісовий мешканець, орел степовий, що мешкає в степовій зоні України, підорлик- мешканець лісової смуги. Всі орли гніздяться на деревах або в скелях, за виключенням степового орла, який влаштовує гніздо на землі, або рідше у чагарниках. Кладка має 2, рідше 1 чи 3 яйці. Інкубація триває 40-45 діб. Здобич виглядають під час плавного ширяючого польоту і ловлять її кидком чи очікують, сидячи на землі.

Ряд Курячі (Galliformes).
Курячі - широко розповсюджена відокремлена група наземних і деревних рослиноїдних птахів, що мешкають повсюдно. Основну Ії масу становлять птахи середнього розміру; великих і дрібних птахів порівняно мало. Маса перепела 80-120 г, глухаря до 6 кг.
Зовнішній вигляд курячих відповідає способу їх наземного життя. Тіло їх щільне, шия коротка, дзьоб короткий, сильний, злегка вигнутий, пристосований для видобування грубої, переважно рослинної їжі з поверхні землі і дерев та чагарників. Крила короткі і широкі, що полегшують швидкий вертикальний підйом, що часто є важливим для наземних птахів, особливо мешканців лісу.
Політ курячих швидкий, але важкий, зазвичай здійснюється на коротку відстань. Дальній політ властивий лише не багатьом перелітним видам, наприклад перепелу, у якого на відміну від інших курячих, крило не тупе, а відносно гостре. Злітають птахи, як правило, стрімко, із шумом; набравши висоту летять по прямій лінії, чергуючи часті помахи крил із ширянням.
Ноги у курячих середньої довжини, сильні, з міцними пальцями і короткими злегка зігнутими кігтями; з їх допомогою значне число птахів розгрібає поверхню ґрунту під час пошуку їжі.
У деяких курячих (тетеревині) по краях пальців є щіточки із рогових пластинок, що сприяють утриманню на гілках і пересуванню по вкритій снігом землі. Курячі добре пересуваються по землі - ходять і бігають. Злітають вони лише в разі крайньої необхідності.
Забарвлення пір'я різноманітне. У багатьох видів добре виражений статевий диморфізм, що проявляється як у забарвленні пір'я, так і в розмірах птахів. Як правило, самці більші за самок.
Курячі заселяють найрізноманітніші ландшафти і біотопи, зустрічаючись від тундри до степів. Деякі добре уживаються в культурному ландшафті поряд із людиною. Живуть як на рівнинах, так і в горах, підіймаючись високо в альпійському поясі.
Більшість представників цього ряду веде наземний спосіб життя. Хоча деякі із них сідають на дерева там навіть живляться, все ж гнізда влаштовують на землі.
Переважна більшість видів напівосілі або здійснюють відносно невеликі кочівлі. І лише не багатьом властиві дальні (перепел) або відносно близькі (сіра куріпка) перельоти.
Види дрібні і середніх розмірів стають здатними до статевого розмноження у віці одного року; великі стають статевозрілими дещо пізніше.
Більшість курячих - полігами, пар не утворюють, самці про потомство не піклуються. У таких видів добре виражений статевий диморфізм: самці не лише більші за розміром, але й яскравіше забарвлені, ніж самки. Деякі види моногамні, утворюють пари. В цьому випадку піклування про потомство властиве обом батькам, які за рідким виключенням забарвлені однаково.

Найпоширенішим в нашій місцевості є родина фазанових.
Серед її представників звичайними є перепели. Наші перепели зимують в Індії, Африці, та в незначній кількості в Південній Європі і Закавказзі. Селяться переважно на відкритих місцях: в степах, на луках і полях. В кладці буває 12-15, зрідка 20 яєць.
Сіра куріпка - невеликий птах, бурувато-сірого забарвлення, самець і самка забарвлені практично однаково. Заселяють приблизно ті ж райони, що й перепел. Прекрасно уживається в культурних ландшафтах у безпосередній близькості до людини. Птах часто наземний. Гніздо влаштовує в ямці, яку вистилає сухою травою і пір'ям. Яєць к кладці 12-26. Період насиджування триває близько 21 дня.

На півдні України мешкає фазан звичайний. Забарвлення самців дуже яскраве, самки - сіре. В основному фазан наземний птах. Мешкає в густих чагарниках, заростях очерету, густих лісах. На дерева сідає зрідка. Гнізда наземні. Не живе в районах із глибоким сніговим покривом. Живиться насінням, ягодами, комахами.
Із інших представників родини цікавими є північноамериканський індик - предок свійських індиків, дика банківська курка - родоначальниця всіх порід свійських курей, індійський павич та африканська цесарка.

Серед представників родини тетеревиних у нас звичайними в лісовій та лісостеповій зонах є тетерів-косач та рябчик. Тетерів оселяється на узліссях або у лісових заплавах річок гніздо наземне, в кладці 4-12 яєць, інкубація триває до 23 діб. Влітку живиться зеленими частинами рослин, а взимку бруньками, ягодами, сережками берези та вільхи.
Рябчик - найменший серед тетеревиних - мешкає в лісах із густим підліском. За поведінкою і способом життя дуже схожий на тетерева.



Ряд Журавлі (Gruiformes).

Великі бігаючи птахи з довгою шиєю, ногами і дзьобом та коротким хвостом. Для більшості видів характерна видовжена трахея, що дає можливість видавати голосні трубні звуки. Розповсюджені майже скрізь по болотах і степах. У нас одна родина - журавлі, що має два види.
Найбільш поширеним є сірий журавель - великий птах до 120 см заввишки і масою 6 кг гніздиться в глухих місцях, на лісових болотах, у заплавах річок, рідше в степах. Гніздо влаштовує на землі, в кладці 2-3 яйця, насиджують обидва птаха. Пташенята виводкові. Живляться коренями, черв'яками, комахами, жабами, рептиліями, мишами. Наприкінці літа іноді літають на хлібні поля, яким місцями завдають незначної шкоди.
На півдні, в степові зоні, гніздиться журавель малий, або красавка - маса цього птаха близько 2,5 кг. Всі журавлі перелітні птахи. Зимують у Південній Азії та Африці.

Ряд Пастушкові (Ralliformes).
Дрібні і середні за розмірам лугові, болотяні, частково водні птахи із дещо видовженою шиєю і невисоким ногами. Дзьоб сплющено з боків, крила короткі, тупі; літають ці птахи погано, бігають добре і чудово лазять серед густих трав'янистих рослин. Деякі плавають. Гніздо влаштовують на землі на густій поваленій траві. Кладка з 3-12 яєць. Пташенята виводкові, їх виховують обидва птаха. Живляться зеленню, несінням, безхребетними. Більшість видів активні в сутінках або вночі. На лугах серед густої трави мешкає деркач - дрібний (маса до 200 г) птах, що характеризується скрипучим криком і скритним способом життя. По берегах озер, зарослих рослинністю мешкає доволі велика лисуха. Вона добре плаває і в разі небезпеки спритно пірнає.

Ряд Дрохви (Onidiformes).
Великі та середні за розміром птахи, дещо подібні до курей. Шия помірно довга, лапи відносно довгі, трипалі. Дзьоб короткий. Мешканці степів і напівпустель. В Україні звичайною є дрохва - дуже великий птах (маса до 16 кг). Гніздиться на землі у ковилі та зрідка на хлібних ланах. Навесні живуть парами, але насиджує лише самка. В кладці 2-4 яйці, інкубація триває близько 30 діб. Після періоду розмноження тримаються зграями. Взимку відлітають на південь.
Інший вид - стрепет, завбільшки з курку. Близький до дрохви, на зораних ділянках не живе. Зимує в Закавказзі, Індії, Африці.

Ряд Кулики (Charadriiformes).
Численний ряд дрібних і середнього розміру птахів, переважно із довгими ногами, довгодзьобі, із гострими крилами і коротким хвостом.
Розповсюджені скрізь, але зазвичай біля води, на болотах. Широке розповсюдження має чібіс звичайний, який вирізняється наявністю хохла на потилиці, чорним забарвленням всього верху тіла і білими боками та грудьми.
Більшість представників ряду належить до родини бекасових, яким властивий м'який шкірястий дзьоб. Ноги у них звичайно чотирипалі. Кроншнепи- великі кулики (розміром із дрібну качку) із довгим, серповидно зігнутим дзьобом і надзвичайно довгими ногами.
Найчастіше зустрічається великий кроншнеп, що гніздиться в степах, в річкових заплавах і на великих болотах.
Вальдшнеп - один із найбільших куликів лісової зони. Зимує в Південній Азії, Південній Європі, часто в Криму. Навесні перед спарюванням своєрідно токують (див. вище).
До вальдшнепів близькі дупеля та бекаси, але вони тримаються не в лісах а на вологих лугах та трав'янистих болотах. Є об'єктами спортивного полювання.

Ряд Голуби (Columbiformes).
Виключно денні птахи, із міцним тілом, коротким дзьобом, який має восковицю. Їх ніздрі прикрито шкірястими кришечками. Крила у сучасних голубів добре розвинені, політ швидкий. Куприкова залоза розвинена слабко або відсутня. Воло добре розвинене і в період розмноження виділяє «молоко», що є їжею для птахів. Пташенята нагніздні. В кладці 2, зрідка 1 яйце. Насиджують самка і самець. Моногамні. Розповсюдження голубів практично всесвітнє. Найчисленніші вони на Малайському архіпелазі та в Австралійській області.
У нас розповсюджені клінтух, сизий голуб, горлиця. Переважно лісові, рідше гірські і пов'язані із поселеннями людини птахи.
Різноманітні свійські породи виведено шляхом одомашнення сизого голуба.

Ряд Зозулі (Cuculiformes).
Переважно деревні і чагарникові птахи, розповсюджені переважно в тропічній зоні. Лише частина видів будує власні гнізда і самостійно насиджує пташенят. У нас широко розповсюджена звичайна зозуля. Вона ніколи не будує власного гнізда і підкладає яйця в гнізда найрізноманітніших (близько 20 видів) птахів. Яйця зозуль порівняно малі, масою всього близько 3% від маси самого птаха. Яйцям характерне дуже різноманітне забарвлення. Помічено, що за забарвленням їх яйця найчастіше близькі до забарвлення тих птахів, в гнізда яких вони відкладаються. Можливо це пояснюється тим, що існують певні біологічні раси зозуль, що різняться кольором відкладених яєць. Зозуля відкладає яйце безпосередньо в гніздо в гніздо інших птахів в момент їх відсутності або на землю, а потім переносить його в гніздо хазяїна у дзьобі. Зозуленя, що вилупилось виштовхує яйця або пташенят хазяїна гнізда, підлізаючи під них так, що жертва опиняється на спині у зозуленяти. Встановлено, що пташенята зозуль розвиваються в яйці швидше, ніж пташенята хазяїна. Малюки, що вилупились доволі схожі на пташенят хазяїна, і навіть голос у них дещо подібний. Зозулі корисні знищенням великої кількості волохатої гусені, яку звичайно не їдять інші птахи. Вдалось поспостерігати, що за 1 год зозуля з'їла близько 100 гусениць.

Ряд Сови (Strigiformes).
Сови не є близькими родичами денних хижих птахів, проте мають з ними багато спільних ознак, які виникли завдяки схожим умовам життя. Так, совам притаманний гачкуватий дзьоб із восковицею, кігті у них гострі і сильно зігнуті. Але, в зв'язку із нічним способом життя вони виробили багато своєрідних ознак власної будови. Їх оперення із м'якого дуже густого пір'я, яке не є щільним, тому політ безшумний. В пошуках здобичі вони орієнтуються в основному із допомогою слуху, що дуже добре розвинений. Добре розвинені вушні раковини, а перед вушними отворами є шкірясті складки, що посилюють звук. Очі дуже великі, і птахи добре бачать навіть вночі. Голова надзвичайно рухлива, здатна обертатись на 2700. лапи із довгими пальцями є єдиним знаряддям хватання здобичі. Вола, на відміну від денних хижаків не мають. Пташенята у сов нагніздні.
Типовими у нас є: пугач - наша найбільша сова. Гніздиться на землі, на скелях, рідше на деревах. В кладці 2-3 яйці. Полює вночі. Живиться зайцями, тушканчиками, їжаками, але основу живлення складають миші та інші гризуни.
Вухата сова має середні розміри з добре розвиненими «вушками». Тримається по лісових острівцях та на узліссях. Кладка із 3-7 яєць. Полює вночі. Живиться виключно мишами та гризунами, зрідка ловить птахів.
Сичі - дрібні сови (довжина крила 9-15 см) із великою широкою головою, «вушок» не має.
Сіра неясить - одна із звичайних наших сов. Це великий, завбільшки з ворону, птах; вушних пучків пір'я не має. Осілий і малорухомий птах. Гніздиться в дуплах і на деревах. Сови є надзвичайно корисними, адже живляться шкідливими гризунами. Користь від них зростає і тому, що полюють вони вночі, коли інші хижі птахи сплять.

Ряд Дрімлюги (Caprimulgiformes).
Нічні комахоїдні птахи середніх розмірів, зовні дещо схожі на стрижів. Розріз рота дуже великий, по краях є жорсткі щетинки. Дзьоб, навпаки дуже маленький. Крила довгі, гострі. Оперення нещільне, м'яке, як у сов. Загальне забарвлення буро-сіре із темними смугами, що нагадують кору хвойних дерев або ґрунтовий покрив. Дрімлюгу, який сидить помітити важко, так добре він зливається із фоном дерев та ґрунту. Спосіб життя нічний або присмерковий. Живляться комахами, яких ловлять на льоту, орієнтуючись на слух. Вдалій ловлі комах у присмерку сприяє величезний розріз рота та щетинки. Розповсюджені широко, крім холодних країн. Гніздяться в дуплах, печерах чи на землі.
У нас мешкає звичайний дрімлюга, розповсюджений по сухих лісах. Гніздо у нього наземне, в ямці у ґрунті. Кладка зазвичай із 1-2 яєць. Виховують пташенят обидва птаха. Птахи надзвичайно корисні.

Ряд Довгокрилі (Apodiformes).
Ряд включає стрижів та колібрі. Загальною ознакою є довгі гострі крила і пов'язаний з ними швидкий верткий політ.
Стрижі або серпокрильці зовні схожі на ластівок, з якими мають багато спільного в способі життя. Однак зовнішня схожість є результатом подібного способу життя. Їжа стрижів - це дрібні комахи, яких вони ловлять на льоту. По землі пересуватись не можуть, оскільки ноги дуже короткі і всі чотири пальці обернені вперед. Дзьоб дуже маленький, рот, навпаки, дуже великий. Крила довгі, серповидно зігнуті. Більшу частину життя проводить у повітрі, полюючи на комах. П'ють і навіть купаються у польоті. Швидкість польоту у деяких видів до 150 км/год. Мають температуру тіла, що не є строго постійною, тому за зниження зовнішньої температури повітря можуть впадати у заціп'яніння - коротку сплячку. В Україні звичайним є звичайний стриж. У Європі цей вид явно прагне жити поряд із будівлями людини, де і влаштовує гнізда. Рідше гніздиться в лісах, у дуплах дерев.

Колібрі являють собою добре відокремлену від інших пернатих групу найдрібніших птахів. Найбільші із них мають розмір ластівки, а найменші - джмеля. Забарвлення у них яскраве і блискуче. Літають із значною швидкістю і так швидко рухають крилами, що їх обриси стають непомітними. Кількість помахів може сягати 20-25, а у деяких видів до 50 на секунду. Серце надзвичайно велике, що пов'язано із значною м'язевою роботою. Температура їх тіла непостійна і може коливатись, опускаючись вночі до +17…+210С. Живляться нектаром квітів та дрібними комахами та павуками, яких там знаходять. При цьому на квітку не сідають, знаходячись в повітрі і швидко махаючи крилами, ніби «стоять» на одному місці. Гніздяться на гілках. Кладка із 2 яєць. Пташенята нагніздні. Численні види колібрі є запилювачами рослин.



Ряд Дятлові (Piciformes).

Дуже спеціалізовані деревні птахи дрібних та середніх розмірів, що гніздяться і живляться на деревах їх насінням, плодами, комахами, що живуть в корі і деревині. Наші дятли мають долотоподібний дзьоб, короткі лапи із зігнутими кігтями, зовнішній палець може обертатись назад. Рульові пера дятлів жорсткі, тому вони опираються на них, коли лазять по деревах, або під час сидіння на стовбурі. Живляться комахами і личинками, яких видобувають з-під кори, руйнуючи її долотоподібним дзьобом. Язик у дятлів довгий і загострений на кінці, що полегшує видобування комах. Окрім комах живляться насінням хвойних. Гнізда влаштовують в дуплах, які часто видовбують самі у деревах із гнилою серцевиною. Кладку із 3-5 яєць насиджують обидва птаха. Пташенята нагніздні.
У нас широко розповсюджені такі види дятлів: чорний дятел, або жовна, великий строкатий дятел, малий строкатий дятел, зелений дятел. Дятли відіграють велику позитивну роль у житті лісу. Щороку вони знищують багато сотень комах-шкідників - короїдів, слоників, гусені шовкопрядів.

Ряд Сиворакші (Coraciiformes).
Доволі різноманітна група птахів, що об'єднується в один ряд завдяки деяким спільним рисам в будові тіла. Ряд поділено на підряди.

Ракші зовні нагадують воронових, наприклад галок. У нас зустрічається сиворакша із гарним синьо-блакитним забарвленням. Гніздиться в дуплах та норах.

Рибалочки - дрібні лісові і прибережні птахи із видовженим дзьобом і дуже яскравим забарвленням. У нас звичайна рибалочка голуба, що живе по берегах річок. Птах довго сидить на гілках, похилених над водою, а, помітивши рибу кидається вниз головою, іноді занурюючись у воду. Гніздиться в норах.

Бджолоїдки - яскраво забарвлені дрібні птахи із довгим дзьобом і гострими крилами. У нас зустрічається бджолоїдка звичайна, що може завдавали шкоди бджільництву, поїдаючи бджіл.

Одуди дрібні деревні і наземні птахи із довгим шаблеподібним дзьобом; забарвлення яскраве. Куприкова залоза птахів виділяє смердючу темну рідину, яку самка вибризкує, захищаючись від ворогів. Гніздяться в дуплах. В Україні зустрічається одуд звичайний.

Ряд Горобцеподібні (Passeriformes).

Найчисельніший ряд, який нараховує близько 5 тис. видів, тобто більше половини всіх сучасних птахів. Найдрібніший вид - корольок - має масу 5-6 г; великий, наприклад крук, - 1100-1500 г. більшість горобцеподібних є мешканцями лісів та чагарників; кількість наземних видів порівняно мала, серед горобцеподібних немає справжніх водних птахів, хоча оляпки можуть бігати під водою. Всі види нагніздні. Їм характерні ретельно побудовані гнізда. Багато видів виводять пташенят двічі на рік. Горобцеподібні поділяють на три підряди.

Крикливі горобцеподібні
- примітивні види із погано розвиненими голосовими м'язами. Дещо більше 1 тис. видів заселяють переважно Південну Америку, частково Північну Америку і тропіки північної півкулі. Деякі деревні птахи лазять по деревах так, як наші повзики.

Псевдоспівочі горобцеподібні - невелика група видів, розповсюджених в Австралії. Голосові зв'язки у них слабші, ніж у справжніх горобцеподібних. Основна родина - птахи-ліри.

Співочі горобцеподібні - основна група ряду, що включає близько 2/3 всіх видів. Голосовий апарат розвинений повністю. В цьому підряді 4 тис. видів, об'єднаних у 52 родини. Найвідоміші із них родини - жайворонкові, ластівки, плиски, дрозди, славки, мухоловки, сорокопуди, шпаки, воронові, повзики, ткачики, в'юрки.



ОХОРОНА ПТАХІВ

Численні країни мають закони і беруть участь у міжнародних угодах по охороні перелітних птахів. Наприклад, федеральне законодавство США, а також договори США із Канадою та Мексикою передбачають охорону всіх таких видів в Північній Америці, за виключенням денних хиж



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 01:12 | Повідомлення № 6
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

Про птахів з інших сайтів:

Вікіпедія - Птахи

Википедия - Птицы

zooclub.com.ua/1017 Зооклуб - Виды и породы приц (фото, краткое описание)

zooclub.com.ua/3/24/1045/1046 Клуб любителей птиц имени В.В. Бабаева (г. Киев)

zooclub.com.ua/1053 Питомник птиц семьи Лозко (г. Киев)


Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Понеділок, 27.04.2009, 01:22 | Повідомлення № 7
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

National Geographic:

Прирождённые охотники - Хищные птицы



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: П'ятниця, 15.05.2009, 02:12 | Повідомлення № 8
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

Экология города. Птицы

Заслуженный Учитель РФ Борис Исаакович Мучник (1948-2002), Школа 197, Петербург, 1989 год.

Часть 1

Часть 2

Часть 3



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Біологія » 08 клас - Тема 10: Птахи. (08 клас - Тема 10: Птахи.)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.82.73.21
Браузер:

Cайт живе: