rss · Субота, 18.11.2017, 11:03

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Гімнастика 12-й клас (Теоретична підготовка)
Гімнастика 12-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 01:41 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Досягнення українських гімнастів на міжнародній арені на сучасному етапі. Основи спортивного тренування.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:48 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Досягнення українських гімнастів на міжнародній арені на сучасному етапі

Українські гімнасти займають одне з провідних місць у світовій гімнастиці. На змаганнях міжнародного рівня вибороли:
50 золотих медалей на Олімпійських іграх;
51 золоту медаль на чемпіонатах та кубках світу;
52 золотих медалей на чемпіонатах Європи.

За роки незалежності України (1992 - 2007 р.р.) гімнасти продовжують добрі традиції попередніх поколінь.
Абсолютними чемпіонами стали Тетяна Гуцу (1992 рік, м. Барселона, Іспанія) та Лілія Підкопаєва (1996 рік, м. Атланта, США). Чоловіча збірна команда України зі спортивної гімнастики стала бронзовим призером Олімпійських ігор у м. Атланті (США, 1996) та срібним –у м. Сіднеї (Австралія, 2000).

За 16 років незалежності України гімнасти вибороли:
11 золотих, 12 срібних, 11 бронзових медалей на Олімпійських іграх;
8 золотих, 8 срібних та 25 бронзових медалей на чемпіонатах світу;
19 золотих, З0 срібних та 36 бронзових медалей на чемпіонатах Європи;
13 золотих, 9 срібних та 24 бронзових медалей на першостях Європи.
В 1991 році Федерація гімнастики СРСР перестала існувати.

З цього часу у кожній із країн СНД з'явилась своя національна федерація. Першим президентом Української федерації гімнастики стала багаторазова чемпіонка Олімпійських ігор, світу та Європи Людмила Турищева (1992-2000 рр.). Українські гімнасти з 1992 року беруть участь у чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх. Але офіційно Українська федерація гімнастики (УФГ) була зареєстрована у Мін'юсті України, як об'єднання громадян, 16 липня 1997
року. Свідоцтво про реєстрацію № 883.

Центральний статутний орган об'єднання: Конференція, Президія.

Основою Федерації є осередки, які створюються за територіальною ознакою за місцем проживання, навчання чи роботи. До УФГ входять всі 27 регіонів України.
Керівний склад громадського об'єднання: Президія у складі 15 чоловік, до якого входять Президент - Корж В.П. Перший Віце-президент -Коробчинський І.О., Віце-президенти Технічних Комітетів з гімнастичних дисциплін та члени Президії. Крім Президії є Дисциплінарна та Ревізійна комісії. Віце-президенти Технічних Комітетів УФГ з гімнастичних дисциплін на період 2005-2008 рр.
з гімнастики спортивної чоловічої - Яровінський О.Л.
з гімнастики спортивної жіночої - Омель'янчик О.О.
з гімнастики художньої- Дерюгіна А.М.
зі стрибків на батуті - Салямін Ю.М.
зі спортивної акробатики - Юр'єв В.І.
зі спортивної аеробіки - Левіна О.Г.

В Україні спортивна гімнастика як вид спорту розвивається у спортивних школах 20 регіонів, для 8 з них її затверджено приорітетним (Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Харківська, Херсонська області та м. Київ). Створено відповідну до вимог інфраструктуру приорітетного виду. В 10 регіонах є спеціалізовані гімнастичні зали, в яких проводяться щорічні всеукраїнські змагання (чемпіонат, Кубок, чемпіонат серед СДЮШОР та ДЮСШ, "Олімпійські надії", в яких беруть участь від 80 до 200 спортсменів) і міжнародні турніри.

З метою популяризації та розвитку спортивної гімнастики, увіковічнення пам'яті видатних гімнастів та тренерів у країні за участю провідних гімнастів України та світу проводяться меморіали пам'яті та міжнародні змагання:
Меморіал заслужених тренерів СРСР та України О. Мішакова та В. Смирнова (м. Київ),
Меморіал заслуженого майстра спорту, багаторазового чемпіона Олімпійських ігор та світу В. Чукаріна (м. Львів),
Меморіал абсолютної Олімпійської чемпіонки М. Гороховської (м. Євпаторія),
Меморіал заслуженого майстра спорту України О. Береша (м. Херсон),
Міжнародний спортивний фестиваль "Золота Лілія" (м. Донецьк),
Міжнародний турнір, Кубок Олімпійської чемпіонки Стели Захарової (м. Київ),
Міжнародні змагання, Кубок заслуженого майстра спорту, багаторазової чемпіонки П. Астахової (м. Донецьк).

Особливе значення для популяризації та підвищення міжнародного іміджу української гімнастики у світі має Міжнародний спортивний фестиваль "Золота Лілія", який проводиться за участю провідних спортсменів світу, зірок естради та мистецтва. Особливість спортивно-театралізованого дійства полягає в тому, що воно відбувається під егідою Представництва ООН в Україні та має на меті поширення здорового способу життя серед широких кіл суспільства, зокрема молоді, який повинен стати нормою життя для усіх громадян України.

Заслуговує на увагу цікава олімпійська статистика видатних досягнень українських гімнастів:

Загальна кількість медалей, виграних одним спортсменом
18 - Лариса Латиніна - 1956 (6), 1960 (6), 1964 (6),
13 - Борис Шахлін - 1956 (2), 1960 (7), 1964 (4),
11 - Віктор Чукарін - 1952 (6), 1956 (5),
10 - Поліна Астахова - 1956 (1), 1960 (4), 1964 (4).

Загальна кількість золотих медалей, виграних одним спортсменом
9 - Лариса Латиніна- 1956 (4), 1960 (3), 1964 (2),
7 - Віктор Чукарін - 1952 (4), 1956 (3),
7 - Борис Шахлін - 1956 (2), 1960 (4), 1964 (1),
5 -Поліна Астахова- 1956 (1), 1960 (2), 1964 (2).

Найбільша кількість Ігор, на яких були виграні золоті медалі
З - Лариса Латиніна - 1956, 1960, 1964,
З - Борис Шахлін - 1956, 1960, 1964,
З - Поліна Астахова - 1956, 1960, 1964.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:51 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Основи спортивного тренування

1. Навчання і тренування, як єдиний педагогічний процес

Необхідно, щоб організм учнів повною мірою пристосувався до складної спортивної діяльності. Важливим є також виховання морально-вольових якостей. Цілком зрозуміло, що на все це потрібен тривалий час. Спостереження свідчать, що для досягнення високого рівня спортивної майстерності спортсмен затрачає 4-8 років. Але, оскільки процес спортивного вдосконалення практично є безмежним, то й роботи над розвитком і вдосконаленням рухових та морально-вольових якостей не обмежується певним часом. Так, заслужений майстер спорту, чемпіон світу та Олімпійських ігор М.Воронін шлях від новачка до майстра спорту пройшов за 3,5 року. Валерій Кердиміліді, неодноразовий чемпіон, затратив для цього 5,5 року. Приблизно за такий самий час оволодівають майстерністю і дівчата-гімнастки. Наташа Кучинська високої спортивної майстерності досягла за 3,5 року, Лариса Латиніна – за 5, Зінаїда Вороніна – за 4,5 року. Але їхня праця над вдосконаленням своєї майстерності на цьому не припинилась. Досить сказати, що провідні гімнасти тренуються щодня по кілька годин і навіть два рази на день.

Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібностей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неабиякими здібностями до рухової діяльності, але займається гімнастикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсмени з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполегливості і цілеспрямованості, а головне – великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.

У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який випливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбачається вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості.

Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнаються, стають недисциплінованими, переоцінюють свої можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питанням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до умов морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізично, формувати спеціальні фізичні навички.

2. Принципи тренування

Тренування з гімнастики будується на основі відомих принципів, загальних для спортивної діяльності. Розглянемо особливості цих принципів в гімнастиці.

2.1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.

В відповідності з цим принципом тренування гімнаста необхідно будувати з врахуванням ближньої і дальшої перспективи. В перспективному плані необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і для колективу в цілому. Максимум, як найвище досягнення гімнастів – поняття відносне. Кожному етапу підготовки відповідає свій “максимум”, який проявляється в складності вправ, які засвоюються, в об’ємі тренувальних навантажень. Найвищим досягненням для гімнаста-початківця – програма наступного спортивного розряду, для майстра спорту – модельні вправи “гімнаста майбутнього”. У найбільш підготовлених гімнастів довільна програма складається з 10-12 складних частин.

Принцип прогресування, направленості до високих досягнень виражається у все збільшуючих вимогах, передбачених правилами змагань, до змісту і композиції вправ.

Принцип поглибленої спеціалізації передбачає більш строгий звіт особливостей гімнастики як виду спорту. По-першу, це повинно проявлятись в обґрунтованому виділенні етапів спеціалізованої підготовки гімнастів в зв’язку з віком і рівнем їх готовності. І, по-друге, в переважній більшості використання чисто спеціалізованих засобів тренування. Це перш за все вправи, які визначають майстерність гімнаста (елементи програми, з’єднання, комбінації), засоби спеціальної фізичної і функціональної підготовки.

Поглиблена спеціалізація невід’ємна від врахування індивідуальних особливостей гімнаста, що передбачає підбір не тільки засобів тренування в зв’язку з відмінностями одного гімнаста від іншого, але і спеціалізацією гімнаста як багатоборця з виділенням деяких видів багатоборства для більш поглибленої підготовки. Визначення гімнастам ударних видів і більша (глибша) спеціалізація в цих вправах з врахуванням їх схильностей і можливостей стимулюють учнів, допомагають підвищити їх активність.

2.2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.

Сукупність всіх сторін, які визначають всебічну підготовку гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей, дає право рахувати таку підготовку загальною по відношенню до спеціальної, яка направлена на вирішення більш вузьких завдань.

Спеціалізована підготовка, максимальний розвиток якої-небудь якості, засвоєння понадскладних елементів можливі при підвищенні загального рівня підготовленості. В свою чергу, загальну підготовку можна розглядати як додавання ефекту від вирішення завдань, типових для спеціальної підготовки. Важливим методичним питанням є визначення балансу загальної і спеціальної підготовки на різних етапах становлення майстерності гімнастів. За правилом “лійки” широке використання засобів загальної підготовки звужується на етапах досягнення майстерності, а використання засобів спеціальної підготовки, навпаки, повинно зростати.

Принцип єдності спеціальної і загальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в уявленнях про єдність систем організму, про єдність індивідуума і середовища. Вплив спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, безсумнівно, відобразиться на організмі гімнаста в цілому. Даний принцип дає можливість відрізняти і в той же час роздивлятись в єдності протилежні на перший погляд явища. Наприклад: загальнорозвиваючі вправи – вправи локальної дії; ЗФП – СФП; об’ємний матеріал – класифікаційну програму; багатоборство – спеціалізацію на окремих видах; загальну працездатність – спеціальну витривалість.

2.3. Неперервність тренувального процесу.

Принцип неперервності випливає з необхідності проведення цілорічного і багаторічного тренування. Інакше в сучасному спорті не можна і думати про досягнення високих результатів. В гімнастиці особливо важливо дотримуватись цього принципу в зв’язку з тим, що утворення рухових навиків потребує постійного підкріплення, повторення, а нагромадження рухового вантажу – систематичності.

Умовою проведення безперервних занять є своєчасне відновлення функцій організму. Багатогодинне напружене тренування неможливе без відновлюючих заходів і відпочинку. В результаті систематичних занять настає стан тренованості, що являється показником відповідності, пристосованості організму до певних навантажень. В цьому випадку тренування можна уявити як процес функціонального пристосування організму до навантажень.

Гімнасти, що хочуть досягти високих результатів, тренуються майже кожен день і навіть два рази на день. Число занять в рік в цьому випадку перебільшує число днів в році. Неперервні заняття являються основою, на якій можна будувати плани оволодіння новими вправами і збільшення навантажень.

Завдяки регулярним заняттям формується фігура гімнаста, рельєф мускулатури, осанка (постава). Треновані гімнасти швидше відновлюються, економніше витрачають енергію. Перерви в заняттях досить швидко приводять до розтренування.

2.4. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.

Даний принцип логічно зв’язаний з попереднім, характеризуючи одну з самих суттєвих сторін спортивної діяльності. Сама по собі неперервність занять не забезпечує ріст спортивних досягнень, звичайна повторність не являється стимулом вдосконалення. На фоні неперервних занять необхідно поступово збільшувати навантаження: оволодівати все більш складними елементами, з’єднаннями, комбінаціями, підвищувати об’єм і інтенсивність тренувальної роботи. Відомий фізіолог А.А. Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: “Робота будує орган”. Поступово збільшувані навантаження приводять до нового, більш високого рівня функціональної адаптації. Властивість організму поповнювати затрати і понадзатрати енергії з перебільшенням доробочих можливостей в період відновлення отримала назву “гіперкомпенсації”, “понадвідновлення”.

На цій біологічній закономірності і побудований принцип підвищення навантажень, впритул до максимальних. Поняття про максимальні навантаження в гімнастиці досить відносне. Показники звичайної тренувальної роботи гімнастів-майстрів спорту для гімнастів-розрядників являються максимальними і навіть граничними. Поступове підвищення навантажень як реалізація принципу поступовості характерне для багаторічної підготовки гімнастів. Але не менш характерною рисою тренування, особливо гімнастів високої кваліфікації, являється періодичне застосування високих навантажень, близьких до “межі” їх можливостей. Подібні “ударні” тренування типові для сучасної гімнастики, але використовувати їх слід епізодично, у вигляді “ударного” мікроциклу тренування або в вигляді “ударного” тренування в ряду інших занять в мікроциклі. Слід підкреслити, що виходи на максимум навантаження можливі завдяки систематичному нарощуванню тренованості в діапазоні оптимальних значень навантаження для даного гімнаста. В цьому і полягає єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень.

2.5. Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень.

Всебічні дослідження тренувального процесу в гімнастиці виявили загальну закономірність в динаміці навантажень – хвилеподібність.

Дослідження, проведені М.Л.Украном, Є.А.Земськовим, У.Х.Ніязбєковим, Ф.І.Гримальським та ін., свідчать про те, що найбільш раціонально будувати тренувальний процес (як в одному занятті, так і в мікроциклі тренування і на більш довгих відрізках часу) з врахуванням цієї закономірності.

Правдоподібно, що використання тренувальних навантажень по принципу їх хвилеподібної зміни по об’єму і інтенсивності зв’язане з взаємодією процесів втоми і відновлення, обумовлено ритмом фізіологічних процесів. Прийнято виділяти малі хвилі, які охоплюють і характеризують навантаження декількох тренувальних днів (мікроцикл тренування), середні хвилі, які підсумовують навантаження декількох мікроциклів і характеризують етап (мезоцикл) тренування, наприклад, в підготовчому періоді і в змагальному періоді. На кінець, великі хвилі, які відображають загальну тенденцію в динаміці навантажень на тривалому відрізку часу (піврічних і річних макроциклах).

2.6. Циклічність тренувального процесу.

Принцип циклічності диктується необхідністю неодноразово повторювати ситуації, які забезпечують утворення стійких рухових навиків, досягнення визначеного рівня тренованості і стану спортивної форми. День в день гімнасти повторюють вправи на всіх видах багатоборства. Кожен такий тренувальний день вже являє собою маленький цикл, відносно замкнутий колом завдань, типових для одного тренувального дня. Декілька днів (частіше в рамках календарної неділі) утворюють мікроцикл тренування. Більш великі цикли охоплюють значні проміжки часу – від декількох неділь до півроку і року. Але вони також повторюються, якщо мати на увазі багаторічне тренування гімнастів. Але кругообіг різних стадій циклів тренування, етапів періодів, макроциклів не припускає повну замкненість, ізольованість кожного з циклів. Для характеристики структури всього процесу більше підходить модель розвитку по спіралі. В “витках” цієї спіралі відображається динаміка процесу тренування, яка направляється або вверх по спіралі – для досягнення більш високого рівня підготовленості, або вниз – при бажанні знизити ці показники.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:52 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

3. Завдання і зміст процесу тренування

Видатні досягнення радянських спортсменів і зокрема гімнастів на першостях Європи, Чемпіонатах світу і Олімпійських іграх є яскравою демонстрацією успіху своєї вітчизняної культури, розвитку спортивного руху в нашій країні. Ці досягнення зумовлені наявністю в СРСР науково обґрунтованої, перевіреної практикою системи спортивного тренування, яка створилась протягом багатьох років зусиллями вчених, тренерів і самих спортсменів.

Радянська система спортивного тренування характеризується прагненням до фізичного розвитку і оздоровлення молоді, широким колом взаємозв’язаних завдань, прогресивними принципами, науково обґрунтованим підбором засобів і методів, циклічністю і етапністю в річному плані, перспективністю планування, високою організацією педагогічного процесу і лікарського контролю, забезпеченням гігієнічних умов.

3.1. Основні завдання спортивного тренування.

Завдання, які поставила перед фізкультурним рухом комуністична партія, зобов’язують викладачів гімнастики, тренерів звертати особливу увагу комуністичному вихованню учнів. Виховувати учнів слід в колективі і через колектив. В індивідуальних тренувальних заняттях неможливо виховувати почуття колективізму і товариства, які так необхідні кожному спортсмену. Вірне виховання учнів, виховання в дусі комуністичної моралі, являється органічною частиною тренувального процесу.

Основними завданнями спортивного тренування являються:

1. Всебічний фізичний розвиток і забезпечення здоров’я гімнастів.

2. Розвиток рухових якостей.

3. Опанування багатьох різноманітних гімнастичних вправ.

4. Виховання моральних і вольових якостей.

5. Набуття теоретичних і методичних знань.

3.2. Зміст навчально-тренувального процесу з гімнастики.

В поняття змісту тренування входять усі аспекти навчально-виховної і тренувальної роботи з спортсменами, за допомогою яких можна розв’язувати численні завдання, що стоять перед педагогом і його учнями. У теоріях і практиці радянського спорту визначають такі сторони підготовки спортсмена: фізичну, тактичну, технічну, морально-вольову і теоретичну. Вони становлять основний зміст тренування. Усі ці сторони підготовки тісно пов’язані між собою і в своїй єдності забезпечують досягнення високої спортивної майстерності при систематичному і планомірному використанні належних засобів і методів тренування.

Фізична підготовка – це процес зміцнення здоров’я, забезпечення всебічного фізичного розвитку і виховання рухових якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості і гнучкості. Ці якості потрібні для формування і вдосконалення рухових навичок. Чим складніші рухові навички, тим більші вимоги ставлять до розвитку сили, спритності, гнучкості та інших якостей.

Особливістю гімнастики є наявність великої кількості різноманітних вправ на різних видах гімнастичного багатоборства. Одні вправи потребують сили, другі – спритності, треті – гнучкості і т.д. Отже, гімнаст повинен мати високий рівень розвитку всіх якостей. Фізична підготовка ділиться на загальну і спеціальну.

Загальна фізична підготовка передбачає самий широкий вплив на всі органи і системи організму, які забезпечують рухову діяльність гімнаста. Тому для загальної фізичної підготовки використовуються в більшій мірі вправи з широким спектром впливу. Так, при допомозі кросів або продовженого бігу помірної і перемінної інтенсивності у гімнастів розвивається загальна витривалість, вдосконалюється техніка бігу, покращується еластичність м’язів, вдосконалюються дихальна і серцево-судинна системи, а отже, зміцнюється здоров’я. Крім цього, з допомогою цих вправ виховуються вольові якості. В зимовий час з такою ж метою проводяться лижні прогулянки.

При використанні спортивних ігор (баскетбол, футбол) на гімнаста впливає ще більша кількість факторів, і крім вище перерахованих якостей , таких, як швидкість, спритність, координація рухів, покращується орієнтування в просторі і окомір, покращується точність рухів і т.д.

Значну роль для вирішення всебічного фізичного виховання відводиться загальнопідготовчим вправам (як гімнастичним, так і з інших видів спорту). Це різновиди ходьби і бігу, стрибки і метання, вправи з амортизаторами і обвантажуваннями (гантелі, гирі, штанга), вправи для виправлення дефектів осанки і інші.

Велика роль вправ загальної фізичної підготовки і як засобу активного відпочинку. Їх вводять (включають) також для різноманітності занять, зняття явищ психічної напруженості і пересиченості, які виникають при щоденних спеціалізованих тренуваннях.

При цьому необхідно враховувати можливості позитивного переносу при підборі засобів загальної фізичної підготовки гімнаста.

Велике значення ці засоби мають в фазі становлення гімнаста (етап початкової спеціалізації), коли закладаються основи для послідуючого багаторічного тренування. Ця фаза в основному охоплює контингент гімнастів юного віку, організм яких знаходиться в постійному розвитку і надто уразливий до дещо одностороннього впливу специфічних гімнастичних навантажень.

Програмно-нормативною основою загальної фізичної підготовки гімнастів являється комплекс спеціальної підібраних вправ і нормативи Державних тестів.

Спеціальна фізична підготовка повинна бути направлена на високий розвиток і підтримання тих якостей, тих органів і систем організму, які забезпечують успішне оволодіння конкретними вправами на всіх видах гімнастичного багатоборства. А для цього гімнасту необхідно розвивати силу і еластичність певних груп м’язів, рухомість хребта, плечових і кульшових суглобів, спеціальну стрибучість, точність, координованість рухів, підвищувати витривалість до динамічних і статичних зусиль, підвищувати рівень спеціальної працездатності.

Основними засобами спеціальної фізичної підготовки являються перш за все самі змагальні вправи гімнастичного багатоборства, а також спеціально-підготовчі вправи, які забезпечують прогресуючий розвиток якостей і ефективність процесу навчання і тренування гімнастів. Це – подібні до змагальних динамічні і кінематичні структурні вправи, при виконанні яких окремі м’язи або м’язові групи функціонують таким же або подібним чином (по напрямку, швидкості і амплітуді руху, по величині і характеру зусиль).

Необхідно відмітити одну загальну особливість методики розвитку фізичних якостей гімнастів, що передбачає створення “функціональної надмірності”, тобто такий розвиток якостей і здібностей, який значно перебільшує мінімально необхідне для вирішення рухових завдань, що ставляться перед гімнастом. Це забезпечить високий рівень надійності рухової діяльності гімнаста.

В відповідності з принципом всебічності фізична підготовка гімнастів повинна будуватись на основі органічної єдності загальної і спеціальної підготовки. Єдність загальної і спеціальної підготовки гімнастів передбачає динамічне співвідношення загальнопідготовчих і змагальних вправ.

На різних етапах підготовки гімнастів можливі різноманітні варіанти співвідношення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. Наприклад, в перехідному періоді і на початку підготовчого періоду використовується більший об’єм вправ загальної фізичної підготовки, а потім в змагальному періоді зростає об’єм спеціально-підготовчих і загальних вправ (при зниженні об’єму загальнопідготовчих). Це співвідношення може незначно змінюватись в зв’язку з індивідуальними властивостями гімнастів або приватними завданнями окремих періодів тренування. По мірі росту спортивної майстерності гімнастів питома вага спеціально-підготовчих і змагальних вправ поступово зростає.

Технічна підготовка відіграє надзвичайно велику роль у досягненні високої спортивної майстерності. Адже критерієм для оцінки майстерності гімнаста його вміння тонко володіти координацією складних гімнастичних вправ, виконувати їх вільно, красиво, з широкою амплітудою. Складність технічної підготовки полягає в тому, що гімнасту доводиться оволодівати не однією, а дуже великою кількістю найрізноманітніших вправ різної трудності, різної рухової структури. Тому технічна підготовка гімнаста – складний, тривалий, а точніше, безперервний процес, який починається на етапі початкової підготовки і не припиняється протягом усього спортивного життя, бо гімнаст увесь час повинен вдосконалювати майстерність, яка не має меж.

Основи технічної підготовки закладають на ранніх етапах навчально-тренувальної роботи, тобто в період початкової підготовки юних гімнастів. Саме в цей час створюється база технічної підготовленості, так звана “школа” рухів, виховується почуття краси і виразності рухів. Без цього гімнасту дуже важко буде добитися високого класу спортивної майстерності. Ось чому з перших занять гімнастикою слід вимагати від учнів сумлінного і старанного ставлення до виконання будь-якої справи , починаючи з ходьби, піднімання рук і ніг, положення тулуба, голови та інших частин тіла. З цього й починається формування високої культури рухів. Набувши сталої навички і звички додержувати високої культури рухів підчас виконання елементарних вправ, гімнасти зберігають їх на весь час своєї спортивної діяльності. На відміну від інших видів спорту в гімнастиці високу культуру рухів можна ототожнювати з високою технікою виконання вправ. Про невдало виконану вправу ніяк не можна сказати, що вона виконана технічно правильно. Це цілком зрозуміло, бо основним критерієм оцінки виконання гімнастичних вправ є додержання зовнішньої форми.

Велику роль у формуванні культури рухів і створенні основи технічної підготовки гімнастів відіграє хореографічна підготовка, яку останнім часом широко використовують на заняттях з будь-яким контингентом (жінками і чоловіками), починаючи з новачків і закінчуючи провідними гімнастами, членами збірних команд країни.

Безперечно технічна підготовка не обмежується високою культурою виконання простих вправ. До свого акту гімнаст має включити велику кількість вправ на всіх видах гімнастичного багатоборства. Оволодіння технікою вправ на гімнастичних приладах, починаючи з простих, так би мовити, класичних вправ, що становлять основу практичного матеріалу того чи іншого виду гімнастичного багатоборства. Опрацювавши ці базові елементи, переходять до складніших і поступово підходять до найскладніших вправ. Для оволодіння високою технічною майстерністю підчас виконання складних вправ вже не досить одного старання. Спортивна гімнастика досягла такого рівня розвитку, що основу становлять дуже складні і надскладні вправи, для оволодіння якими гімнаст повинен добре розуміти сучасну техніку їх виконання, структурну основу вправи, тонко відчувати і свідомо керувати параметрами простору і часу, не кажучи вже про те, що він повинен мати відмінну фізичну підготовленість.

Помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, як правило, зумовлюються або нерозумінням структури вправи, або недостатнім розвитком якоїсь рухової якості (сили, гнучкості, спритності). Якщо виявляються ті чи інші помилки в техніці виконання вправ, треба негайно з’ясувати причини і усунути їх. Технічна підготовка здійснюється систематично на кожному занятті, головним чином в основній частині заняття (уроку). Особливого значення набуває вона в передзмагальному і змагальному періодах.

Тактична підготовка – це озброєння гімнаста вмінням і навичками ведення спортивної боротьби. Тому підчас тактичної підготовки гімнасти оволодівають відповідними прийомами, знаннями і навичками, умінням аналізувати ситуацію, правильно оцінювати сили противника як у командній, так і в особистій боротьбі.

Тактична підготовка в гімнастиці має дещо менше значення, ніж у спортивних іграх і видах спорту типу єдиноборства (боксі, боротьбі, фехтуванні та ін.) Але й тут є певні правила і прийоми тактики спортивної боротьби в змаганнях. До правил і прийомів тактики спортивної боротьби в гімнастиці належать:

1. Правильна побудова композиції довільних вправ. Не треба включати в комбінацію тих елементів, якими гімнаст ще повністю не оволодів і які можуть призвести до невдачі, тощо.

2. Враження, яке справляє команда з перших кроків змагання, впливає на весь хід боротьби. Ось чому вже в процесі розминки на першому виді змагання команда має створити якнайкраще враження.

3. Правильне визначення черговості роботи гімнастів у кожному виді багатоборства. Першим має виступати гімнаст, який хоч і не є найсильнішим у команді, проте не допускає грубих помилок і зривів. Важливо, щоб оцінка першого гімнаста була високою, вона надасть усій команді впевненості, створить хороший настрій і полегшить дальшу боротьбу.

4. У кожній команді є лідери, які ведуть боротьбу не лише за команду, а й за особисту першість. Тому треба створити їм відповідні умови для досягнення цього завдання. Як правило, лідери виступають наприкінці.

5. Створення в команді доброзичливої атмосфери, доброго настрою і бойового духу.

Прийоми тактичної боротьби включають:

1. Уміння швидко прийняти рішення про варіант виконання комбінації залежно від ситуації, яка виникла в змаганнях. Якщо, наприклад, успіх залежить не від складності комбінації, а від високого класу її виконання, то гімнаст викидає один або й більше елементів, в яких він впевнений. Буває й навпаки, коли долю першого місця вирішує виконання найскладніших (так званих “ультра сі”) елементів. Трапляється, що гімнаст зривається з приладу. У такому разі важливо зорієнтуватись і знайти правильний варіант продовження комбінації.

2. Вміння психологічно впливати на противника під час попереднього опробування приладів. Як правило, гімнасти виконують ті вправи, якими вони досконально володіють, чим створюють вигідне враження в противника і суддів. Але не слід зневажати й іншого прийому, коли гімнаст під час попереднього опробування демонструє невпевненість і цим заспокоює своїх противників.

Це основні тактичні правила і прийоми, якими не вичерпується весь зміст тактичної підготовки гімнастів.

Морально-вольова підготовка – виховання в гімнаста якостей цілеспрямованості, наполегливості, самостійності, ініціативності, рішучості і сміливості. Витримки і самовладання, що проявляється в процесі навчально-тренувальної роботи і в змаганнях. Морально-вольова підготовка є складовою частиною психологічної підготовки спортсмена. Щоб досягти поставленої мети, гімнастові доводиться зустрічатися з великими труднощами, багато працювати над їх подоланням, а це потребує певної вольової підготовки.

Цілеспрямованість – це точне встановлення мети і завдання, правильне визначення засобів методів їх досягнення. Для здійснення поставлених завдань велике значення має правильне планування в перспективі: на рік, півріччя, місяць, тиждень і кожне заняття.

Наполегливість – це прагнення до здійснення поставленої мети, активне подолання труднощів, які стоять на шляху їх досягнення. Цього гімнаст може досягти, коли буде працелюбним, дисциплінованим, вимогливим до себе.

Самостійність і ініціативність передбачають творчий підхід гімнаста до навчально-тренувального процесу, вміння аналізувати свої дії, наслідки тренування і готуватися до наступних занять.

Рішучість і сміливість – це готовність гімнаста без вагання виконати будь-яке завдання, будь-яку вправу, навіть тоді, коли це пов’язано з почуттям страху. Характерною особливістю гімнастики є наявність у ній складних і небезпечних вправ, пов’язаних з можливістю зриву, падіння і травмування. Виконання таких вправ і подолання почуття страху є дійовим методом виховання сміливості і рішучості.

Витримка і самовладання є здатністю керувати своїми діями, своєю поведінкою, самокритично ставитись до себе, до своїх вчинків, не зважати ні на які невдачі.

Отже, морально-вольова підготовка – складний, тривалий і дуже важливий процес виховання гімнаста, озброєння його потрібними психологічними якостями які допомагають йому долати труднощі і перешкоди. У навчально-тренувальній роботі і під час змагання гімнаст натрапляє на два види труднощів: об’єктивного і суб’єктивного характеру. Перша категорія труднощів неминуча для всіх гімнастів і зумовлюється специфікою цього виду спорту. Щоб досягти високої спортивної майстерності, гімнаст повинен мати всебічну фізичну підготовку, бути рішучим і сміливим під час виконання вправ, пов’язаних з ризиком зриву.

До суб’єктивних труднощів належать індивідуальні особливості гімнаста: ставлення до тренувань, бажання боротися з труднощами, уміння володіти собою під час невдач тощо. Перед усім треба визначити причини труднощів і знайти шляхи для їх усунення. Існує багато засобів і методів виховання морально-вольових якостей, а саме:

1. Виховання в гімнаста упевненості в своїх силах методом переконання.

2. Заохочення на заняттях подолання труднощів, проведення навчальних змагань, прикидок тощо.

3. Виховання в гімнаста здатності віддавати собі самонаказ для подолання труднощів.

4. Включення до кожного заняття елементів, які потребують вольового напруження.

5. Виховання в гімнаста самокритичності, уміння аналізувати свої дії та поведінку і керувати ними.

6. Широке застосування на заняттях таких методичних прийомів як заохочення, переконання, ставлення конкретних завдань, прищеплення любові до занять гімнастикою, підвищення емоційного рівня занять, висока вимогливість та ін.

Теоретична підготовка – це оволодіння гімнастом спеціальними знаннями з теорії і методики спортивного тренування, з фізіології, психології, гігієни, лікарського контролю, знаннями правил суддівства змагань. Все це засвоюється в процесі навчання і тренування, а також на лекціях, бесідах, при самостійному опрацьовуванні гімнастами спеціальної літератури тощо.

Сучасні вимоги в спорті досить високі. Вони потребують глибоких знань суті навчально-тренувального процесу. Лише при таких умовах можливі свідоме ставлення до тренування й активна участь гімнаста, разом з тренером, у розв’язанні поставлених завдань.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:53 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Основна мета спортивного тренування — забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості — від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після чого пропонує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи доти, поки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, пропонуючії виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдосконалення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній роботі з юними спортсменами. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров'я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спортсмена до них. Принцип свідомості, який у радянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання кожного тренувального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо, протягом певного часу. Звідси висновок — тренувальне навантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Найправильнішим при навчанні є сполучення правил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тижневі, місячні й річні плани тренувань. Поступовість у навчанні має відповідати силам і можливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, тренованості та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтервал відпочинку між ними значною мірою залежать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звернути на то, що до чергового заняття треба приступати з достатньо відновленими силами після попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, спритність і точність рухів. Продовжувати тренування при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть відновлені, повторити вправу вдруге, потім, знову-таки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли наступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок вправу треба повторювати доти, аж поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності шімагає систематичного тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якості. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на тренувальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших' проблем сучасної методики тренування с проблема розвитку високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості

до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних .ііііідапь, які стоять перед громадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між собою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а пос'іупопість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв'язку, у процесі виховання, навчання й тренування спортсменів.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:54 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особливості видів спорту, періодів. Новачкам, напрпк-- лад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовлепіш спортсменам необхідні споціалт,і!а технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю. 13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автома-тн.'іація координаційних процесів, «шліфування» окремих доталрн і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому І по частинах, проаналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціоналі.ніпіе використати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосереднього контакту з суперником. --

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду най-сильпішпх спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз

сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних олемгптіп і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка - частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму, підвищення їх функціональних можливостей — збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з ішпих нидів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вираші з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спортсмена, але вправи добираються з урахуванням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і снортішноЇ спеціалізації зокрема, ознайомити .і питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді, колективі фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренор повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідейно-політичним, моральним вихованням і фізичним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей, порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебічність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:54 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні заняття в спортивній секції проводяться три-чотири рази на тиждень тривалістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складаються з трьох частин: розминка, основна і заключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів застосовують і інший варіант тренувальних занять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перініїії варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовленими спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових заняттях з мало підготовленими фізкультурниками, новачками, в групах здоров'я іт. п-

У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка триває 20—30 хвилин, основна частина — 80—90, перехідна — 10.

Більш підготовленим спортсменам рекомендуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які проводяться самими спортсменами протягом 30—40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м'язів, збільшення рухливості в суглобах, вдосконалення окремих елементів техніки тощо). Провадити їх можна як ранкову гімнастику, а також і в інший час.

Докладніше зупинимось на змісті і завданнях тренувальних паняті, з чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8—10 хвилин) має на меті організувати групу до занять, викликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засобами виконання цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка відпідунашія, пояснення завдань і змісту заняття; чергування ходьби і бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання фізичних вправ у підготовчій частині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.

У підготовчій частині (тривалість до ЗО хвилин) відповідними вправами вирішуються завдання попередньої підготовки всіх груп м'язів з метою розпитку еластичності, підвищення рухомості в суглобах, вдосконалення координації (погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки.

Ця частина особливо важлива в тренувальному занятті з новачками та з малопідготовле-ними спортсменами.

Основна частина (тривалість 70 хвилин) вирішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдосконалення спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості тощо.

Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості спортсменів, їх віку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціалізації та інших обставин. Але завжди навчання і тренування поівинні мати таку раціональну послідолідовність - вправи переважно для навчання техніки або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на розвиток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток витривалості.

До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для розвитку одної-двох з названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хвилин) — обов'язкова для тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй вирішується дуже важливе завдання, а саме: поступове зниження навантажень, приведення організму в стан, близький до норми.

Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід від тренувальної роботи до спокою викликає зниження самопочуття і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи тощо).

Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на даному занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках наводяться приблизні плани занять для груп різної підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі конкретні обставини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.

Ефективність тренувального заняття в спортивній секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої активності громадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони повинні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодного вихованця.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:55 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Найважливішою умовою ефективності тренувань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вима-ггае правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річнпії цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренувальний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі — стільки циклів, скільки заплановано на рік основних змагань.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.

Підготовчий період. Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4—5 місяців при 4—5 тренуваних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців.

Тренування в підготовчому періоді забезпечує:

набуття та покращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;

подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконалення в даному виді спорту;

подальше покращення моральних і вольових якостей;

оволодіння спортивною технікою і вдосконалення;

ознайомлення з елементами тактики;

підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року, в тому числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кроси, метання тощо) в лютому ії березні.

Змагальниіі період. Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться до подальшого підвищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань — 3—5 місяців (залежно від виду спорту).

На пертому етапі спортсмени повинні здійснювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бойового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У цілому тренування на цьому етапі слід розглядати як підготовку до участі в найбільш відповідальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.

Тренування на другому етапі основного періоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей період приділяють вдосконаленню техніки в обраному виді спорту та підготовці до досягнення найвищих для даного спортсмена результатів.

Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напруженої роботи в змагальному періоді будуть готові почати паступтшй цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.

Перехідний період тренувань може мати різний характер залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.

На сучасному етапі для окремих видів спорту погляди на завдання перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з початком підготовчого періоду починали все знову.

Зараз у перехідному періоді бігуни не припиняють тренувань і навіть беруть участь у змаганнях.

Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості відповідальних змагань, перехідний період не вимагає серйозних змін у процесі тренувань.

Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності тренувань, громадський інструктор, тренер складає тижневий цикл тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань для різних періодів з окремих видів спорту.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 10:55 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський контроль над спортсменами. Інструктор, тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортивній секції, команді, спортсмени мають пройти лікарське обстеження, під час якого визначається можливість допуску до тренувань, даються рекомендації у виборі виду спорту, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.

Надалі спортсмени проходять медичний огляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту — кожні три місяці. Мета цих обстежень — визначити вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров'я спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості організму. Крім цього, обов'язковим є медичний контроль напередодні змагань. Лікар вирішує питання і ставить свій підпис на заявці про дозвіл на участь спортсмена в тих чи інших змаганнях. Без такого лікарського допуску жоден учасник не може брати участі в змаганнях.

За даними систематичних лікарських обстежень визначають працездатність та функціональні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена ,що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, тренування і відпочинок, сон, харчування.

Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками та юнаками. Організація занять спортом серед цього контингенту вимагає від інструкторів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. І тут у пригоді стане спіндружпість з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й методи учбово-тренувальних занять у дитячих, підліткових та юнацьких спортивних секціях і командах. Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу слід приділити загальній фізичній та багатоборній підготовці, опрацюванню якомога більшої кількості рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплексу природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.

У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки залишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісію-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові навантаження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові навантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі псе більпто місце займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г. Г. Бухмаи} мая орієнтовний характер. Іїопи можуть змінюватись залежно від багатьох обставин і, зокрема, від особливостей обраного виду спорту. Специфіка окремих видів спорту вимагає відповідних змін у формах і методах навчання й тренування.

Добір засобів для учбопо-троттувальпого процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомофізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає шітаппя про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тре

нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медичного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних змагань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фіз-ку:п,турнпкііі самоконтролю, який, зпііЧііііни, не може замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здоров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спеціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.

Самопочуття. Цей пока;іняк відображає бадьорість, життєрадісність, підіііпцошія працездатності або, навпаки,— кволість, знюкення загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погіршується, то це служить сигналом, що наступила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почуттям легкості. Перевтома характеризується безсонням, почуттям, що сон не дав шдпи'шнку, не відновив сил.

Апетит. Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантаженням сприяє апетиту.

Вага тіла. На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняється від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язевої маси, а в дальшому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди завжди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс — це найоб'єктивніший показник діяльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульса здійснюється за секундоміром або хвилинною стрілкою годинника протягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.

/ Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвилину. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший. Діяльність серцово-гулинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після закінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми- Чим здоровіша й трено-ваиІїна людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, . глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна частота диха.'іьшіх рухів 10—18 на хвилину. Число дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.

М'язова сила. Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати занос ять до , ні й їй та самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізуються разом з інструктором, тренером, лікарем.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Гімнастика 12-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.161.108.158
Браузер:

Cайт живе: