rss · Четвер, 14.12.2017, 22:09

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Волейбол 12-й клас (Теоретична підготовка)
Волейбол 12-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 01:38 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Досягнення українського волейболу на міжнародній арені на сучасному етапі. Методика проведення самостійних занять з волейболу. Психологічна підготовка волейболіста. Суддівство змагань.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:01 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Історія вітчизняного волейболу, та розвиток волейболу на сучасному
етапі на Україні
У нашій минулій країні волейбол почав широко розвиватися в 1920-1921
роках у районах Середньої Волги (Казань, Нижній Новгород). Потім він
з'явився на Далекому Сході – у Хабаровську і Владивостоці, а в 1925 році на
Україні. Волейбол тієї пори в жарт називали в країні “грою акторів”. У Москві
перші волейбольні майданчики з'явилися в дворах театрів – Мейерхольда,
Камерного, Революції, Вахтангова.
28 липня 1923 року в Москві відбувся перший офіційний матч, у якому
зустрілися команди Вищих художніх театральних майстернь і Державного
технікуму кінематографії. Першопрохідниками нового виду спорту стали
майстри мистецтв, народні артисти СРСР Микола Боголюбов, Борис Щукин,
знамениті художники Георгій Ніский і Яків Ромас, гарними гравцями були
знамениті актори А.Кторов і Р.Зелена. З цієї зустрічі і ведеться літочислення
нашого волейболу. Однак, існує твердження, що волейбол починався в
організаціях, що очолював голова військово-революційного комітету
Петроградскої Ради Н.І.Подвойский і що саме у Всеобуче, а також у суспільстві
будівельників Червоного Стадіону й у піонерів народилися перші волейбольні
команди. У січні 1925 року Московська Рада фізкультури розробила і
затвердила перші офіційні правила змагань з волейболу. По цих правилах у
1927 році регулярно проводяться першості Москви. Важливою подією в
розвитку волейболу в нашій країні став чемпіонат, розіграний під час першої
Всесоюзної Спартакіади 1928 року в Москві. У ньому брали участь чоловічі і
жіночі команди Москви, України, Північного Кавказу, Закавказзя, Далекого
Сходу. У тому ж році в Москві була створена постійна суддівська колегія. Для
розвитку волейболу велике значення мали масові змагання, що проводилися на
майданчиках парків культури та відпочинку. Ці ігри були гарною школою не
тільки для москвичів, але і для закордонних гостей. Недарма на початку 30-х
років у Германії були видані правила змагань з волейболу за назвою “Волейбол
– народна російська гра”.
Перший методичний посібник із волейболу було видано у 1926 р. якій
мав назву "Волейбол і кулачний бій".
У 1927 р. виходить посібник М.І. Черкасова "Волейбол, містечкі і кегли".
Першими заслуженими майстрами спорту СРСР стали Валентина
Осколкова (1942 р.) і Анатолій Чінілін (1944 р.). Їм же були привласнені перші
звання "Заслужений тренер СРСР" (1956 р.)
Навесні 1932 року при Всесоюзній раді фізичної культури СРСР була
створена секція волейболу. А вже через рік регулярно проводяться першості
Радянського Союзу. Ставши лідерами вітчизняного волейболу, спортсмени
Москви удостоїлися пошани представляти його на міжнародній арені, коли
гістьми і суперниками в 1935 році були афганські спортсмени. Незважаючи на
те, що ігри проводилися за афганськими правилами, радянські волейболісти
одержали переконливу перемогу. В роки Великої Вітчизняної війни волейбол
продовжували культивувати у військових частинах. Вже в 1943 році починають
оживати волейбольні майданчику. З 1945 року відновляються першості СРСР,
рік від року удосконалюється техніка та тактика.
Рік 1947-ий ознаменувався виходом наших волейболістів на міжнародну
арену. На першому Всесвітньому фестивалі молоді в Празі був проведений
турнір з волейболу, у якому перемогли радянські волейболісти.
У 1948 році Всесоюзна секція волейболу вступила в члени Міжнародної
федерації волейболу (і не американські, а наші правила гри лягли в основу
міжнародних), а в 1949 році наші гравці вперше прийняли участь в офіційних
міжнародних змаганнях.
Волейболістки збірної СРСР дебютували на чемпіонаті Європи в Празі і
відразу ж завоювали титул найсильніших. І першими олімпійськими
чемпіонами на Олімпіаді 1964 року в Токіо стала наша чоловіча збірна.
Перемагала вона і на Олімпіадах у Мехіко в 1968 р., і в Москві в 1980 р. А
жіноча збірна чьотири рази поспіль (1968, 1972, 1980 і 1988 р. м.) завойовувала
титул олімпійських чемпіонів.
На чотирьох Олімпіадах поспіль ( із 1964 р.) виступала Інна Рискаль. У
неї 4 олімпійські медалі - 2 золоті і 2 срібні. У В'ячеслава Зайцева 4 медалі
чемпіонатів світу, також 2 золоті і 2 срібні. По 6 золотих медалей чемпіонатів
Європи у В'ячеслава Зайцева і Олександра Савіна.
У жовтні 1968-го з Мехіко з XIX Олімпіади з золотими медалями
поверталася волейбольна команда СРСР, яка складалася, в основному, з гравців
клубів України.
Це були переломні для розвитку волейболу роки. Міжнародна федерація
волейболу видала Указ про дозвіл перенесення рук при блокуванні через сітку
на бік команди суперника. Нововведення оновило тактику волейболу,
модернізувало характер гри. Еволюційний розвиток волейболу тривав у
напрямку збільшення темпу, швидкості й універсалізації. Збільшувалася
кількість нападаючих гравців у командах. Їх стало 4, згодом — 5. У цей період і
«зійшла зірка» волейболістів України. На IV Спартакіаді Народів СРСР у
Москві (12 — 22 червня 1967 р.) команда України була першою, хоча
напередодні фахівці віддавали перевагу збірним Москви, Росії, Ленінграда й
Казахстану.
Тому на основі клубів України було сформовано збірну СРСР, яка
готувалася до XIX Олімпійських ігор у Мехіко. Це принесло «золоті плоди».
Ігри XIX Олімпіади закінчилися перемогою команди СРСР, за яку виступали:
харків’яни Юрій Поярков і Василь Матушевас, Станіслав Люгайло (Донецьк),
одесити Євген Лапинський, Віктор Михальчук, Едуард Сибіряков, Георгій
Манзолевський, луганчанин Володимир Бєляєв, киянин Борис Терещук і
Володимир Іванов (м. Коростень). Їм допомагали Валерій Кравченко й Олег
Антропов (обидва з Алма-ати) й Іван Бугаєнков (Рига), котрі виходили,
переважно, на заміну.
Особливо важкою й найважливішою для нашої команди була гра проти
збірної Японії. У цьому поєдинку вирішувалася доля золотих медалей. Команди
прийшли до цього матчу з різними показниками: наша з поразкою від збірної
США, Японія перемогла всіх з однаковим рахунком 3:0.
Відзначимо, що український волейбол тих років був одним з провідних у
світі. Цей вид спорту був дуже популярний у 60-ті роки. Волейбол вигідно
відрізнявся від інших видів спорту простотою споруд без значних капітальних
витрат. Приміром, першість Києва серед ВУЗів проходила за участю 8-ми
чоловічих і жіночих команд кожного інституту. Волейболісти багатьох країн
навчалися у нас «таємницям» волейболу. Серед «учнів» були й волейболісти
Японії. Після токійської Олімпіади вони поставили собі завдання стати
першими у світі.
Враховуючи тенденції розвитку світового волейболу, в команду Японії
було підібрано високорослих волейболістів, а з іншого боку, команда зберегла
притаманну їй швидкісну манеру гри. І цей матч команди СРСР, складеної з
волейболістів України, з командою Японії закінчився з рахунком 3:1 і «приніс»
нашій команді золоті медалі.
Після перемоги на Олімпіаді в Мюнхені 1972 року, головний тренер
збірної Японії Мацудайра, аналізуючи гру в Мехіко, у своїй книжці «Волейбол:
шлях до перемоги» написав, що плани збірної Японії в Мехіко стати
найсильнішими у світі зруйнувало «мегатонне тріо»: Сибіряков, Кравченко,
Бєляєв.
Вихованці української школи волейболу, виступаючи у лавах
олімпійських збірних Радянського Союзу, з шести Олімпійських Ігор привезли
вагомий врожай нагород – 25 : з них 15 золотих, 8 срібних та 2 бронзові.
Найбільша кількість олімпійських медалей зберігається у колекції диво-майстра
Юрія Пояркова з Харкова – дві золоті та бронзова. По двічі лауреатами Ігор
були Олег Молибога (золота та срібна) та одесит Євген Лапинський (золото та
бронза).
Українські лауреати Олімпійських ігор:
ТОКІО-64: Юрій Венгеровський, Юрій Поярков (обидва Харків), Едуард
Сибіряков (Одеса), Станіслав Люгайло (Донецьк)- золото; Людмила Гуреєва,
Валентина Мищак (обидві Одеса)- срібло.
МЕХІСО-68: Володимир Біляєв (Ворошиловоград), Володимир Іванов
(Києв), Євген Лапинський (Одеса), Василіус Матушевас (Харків), Віктор
Михальчук (Одеса), Юрій Поярков (Харків), Борис Терещук (Київ) – золото.
МЮНХЕН-72: Євген Лапинський (Одеса), Юрій Поярков (Харків)-
бронза.
МОНРЕАЛЬ-76: Олег Молибога (Дніпропетровськ), Ольга Козакова
(Одеса), Лілія Осадча, Анна Ростова (обидві Київ), Любов Рудовська (Одеса) –
срібло.
МОСКВА-80: Валерій Кривов, Федір Лащонов (обидва Ворошиловград),
Олег Молибога (Дніпропетровськ), Юрій Панченко (Київ) – золото.
СЕУЛ-88: Ольга Шкурнова (Одеса) – золото; Олександр Сорокалет
(Одеса) – срібло.
Українські лауреати Світових Чемпіонатів:
ЗОЛОТО: 1949 р. Прага. Михайло Пименов (Київ)
1952 р. Москва. Михайло Пименов (Київ)
1960 р. Ріо-де-Жанейро. Георгій Мондзолевський (Одеса), Юрій Поярков
(Харків).
1962 р. Москва. Юрій Венгеровський (Харків), Георгій Мондзолевський
(Одеса), Юрій Поярков (Харків), Едуард Сибіряков (Одеса).
1978 р. Рим. Валерій Кривов, Федір Лащонов (Ворошиловград), Олег
Молибога (Дн-ск).
1982 р. Буенос-Айрес. Олег Молибога (Дн-ск), Олександр Сорокалет
(Одеса).
1990 р. Пекін. Ірина Горбатюк (Дн-ск).
СРІБЛО: 1962 р. Москва. Ніна Задорожна (Одеса), Валентина Мишак
(Одеса).
1974 р. Гвадалахара (Мексика). Наталія Горбенко (Ворошиловград), Лілія
Осадча (Київ).
1986 р. Париж. Олександр Сороколет (Одеса).
БРОНЗА: 1956 р. Париж. Анатолій Закржевський (Одеса), Георгій
Мондзолевський (Одеса), Іван Тіщенко (Київ), Едуард Унгурс (Одеса).
1966 р. Прага. Юрій Венгеровський (Харків), Володимир Іванов (Київ),
Євген Лапинський (Одеса), Юрій Поярков (Харків).
1978 р. Ленінград. Лілія Осадча (Київ).
1990 р. Ріо-де Жанейро. Юрій Коров’янський (Донецьк), Олександр
Шадчин (Донецьк).
На сьогодення Український волейбол притерпів багато змін та здобув
визнання на міжнародній арені.
За останній період починаючи з проголошення незалежності України
Федерація волейболу України веде плідну роботу з розвитку волейболу як на
Україні так і Українського волейболу за кордоном.
Збірні команди України усіх рівнів беруть участь в усіх офіційних
змаганнях, що проводилися Міжнародною Федерацією волейболу та
Європейською Конфедерацією волейболу.
Національна жіноча збірна команда посіла 4-те місце у фіналі Чемпіонату
Європи 2001 р..
Національна чоловіча збірна взявши участь у відбіркових змаганнях
Чемпіонату Європи 2001 р. та 2003 р. не потрапила до фіналу.
У європейському олімпійському предкваліфікаційному турніру чоловіча
збірна вибула зі змагань на стадії пів-фіналу.
Юніорська жіноча збірна України виборола срібні медалі на Чемпіонаті
Європи 2002 р. та 6-те місце на Чемпіонаті Світу 2003 р.
За цей період значно виріс рівень виступів клубних команд у
Європейських Кубках: харківський “Локомотив”, багаторазовий чемпіон та
володар Кубку України серед чоловічих команд, триразовий фіналіст
Європейського Кубку Топ команд, посів 4 місце у 2002 році, 2- ге – у 2003 році
та виборов цей почесний Європейський трофей у 2004 році. Завдяки такому
високому результату команда “Локомотив” заявилася для участі у
Європейській Лізі Чемпіонів Індезіт.
Жіноча команда “Дженестра” м.Одеса посіла 3-те місце у Європейському
Кубку Топ команд у 2001 році та 4-те місце у 2003р..
З метою відродження багаторічних традицій волейболу серед студентства
у 2000 році було проведено перші змагання серед студентів вищих навчальних
закладів III та IV рівнів акредитації, які стали першим кроком до утворення
студентської ліги України. Сьогодні ця ліга об'єднує 40 команд, що
представляють 19 регіонів України. Аматорська ліга, в якій беруть участь вже
28 команд, стала популярним змаганням для представників колективів
державних та комерційних підприємств і компаній, та інтерес до цих змагань
росте щороку. Створення цих ліг надало можливість частині команд, що не
брали участь у професійному чемпіонаті, знайти своє гідне місце в
українському волейболі та розширити його географію і зробити свій внесок у
популяризацію волейболу в країні.
У грудні 2001 року Федерацією волейболу України була підписана угода
про співпрацю з Міністерством освіти і науки України, в рамках якої було
проведено Кубок України серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів за
участю понад 3000 дітей з 24 регіонів України. У 2003 році укладено угоду про
співробітництво між Федерацією волейболу України та Міжнародним дитячим
центром "Артек", в рамках якої засновано щорічний Кубок ФВУ за участю
дитячих колективів МДЦ "Артек", який проводитиметься у 2004 році вже
вдруге. Асоціацією дитячого волейболу за проведені першості України серед
юнаків та дівчат, у 2001 році вперше проведено змагання дитячої ліги, яка
сьогодні об'єднала 53 команди з різних регіонів України. З метою покращення
розвитку дитячого волейболу в Україні у 2003 році дитячо-юнацьку комісію
було реорганізовано в Асоціацію дитячого волейболу України (АДВУ).
Завдяки співпраці Комісії по зв'язках із засобами масової інформації з
покращилося інформаційне висвітлення волейбольних подій у вітчизняних ЗМІ.
Організовано телевізійні трансляції фіналів Чемпіонату Європи серед жіночих
команд у 2001 р. та 2003 р. за участю національної жіночої збірної команди
України, фіналу Європейського Кубку Топ команд 2003 року .. Засновано та
налагоджено регулярний вихід всеукраїнського тижневика "Волейбол", на який
організовано передплату через поштові відділення та вільний продаж.
Асоціація ветеранів волейболу України налічує у своїх рядах понад 2500
ветеранів волейболу. Географія ветеранського волейболу розширюється
щороку : понад 65 команд є членами АВВУ. Щороку проводяться Чемпіонат та
Кубок України серед команд ветеранів, меморіали, Кубок президента, інші
турніри. Чоловічі команди ветеранів у вікових категоріях 60 та 55 років є
срібними та бронзовими призерами Всесвітніх ігор майстрів, у категоріях 40 та
65 років - чемпіонами Європи 2002 р., чоловіки у категоріях 50 та 65 років і
жінки у категорії 50 років - чемпіонами світу, а чоловіки у категорії 45 років –
срібними призерами чемпіонату світу 2004.
З метою налагодження більш тісної співпраці між національними
федераціями за ініціативою Федерацій волейболу Азербайджану, Білорусі,
Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Росії та України засновано Східно-Європейську
Зональну Асоціацію волейболу (СЄЗАВ). Досвід роботи вже існуючих
зональних Асоціацій - Балканської (об'єднує Федерації волейболу Греції, Сербії
та Чорногорії, Болгарії, Румунії, Туреччини, Албанії, Македонії, Молдавії),
Середньоєвропейської (Австрія, Хорватія, Чехія, Німеччина, Угорщина,
Словаччина, Словенія, Швейцарія) та Північно-Європейської (Фінляндія, Данія,
Норвегія, Швеція, Ісландія), що офіційно входять до складу ЄКВ, показує
ефективність такої форми співробітництва між федераціями з метою
скоординованості спільних дій в європейській волейбольній сім'ї. Основними
цілями та завданнями Зональної Асоціації є співробітництво з ФІВБ та ЄКВ,
зокрема з метою належного застосування міжнародних правил та рішень обох
волейбольних органів на кожному спортивному заході, заснування Східно-
Європейського Чемпіонату з волейболу для збірних та клубних команд,
зміцнення дружби та співробітництва між федераціями-членами та країнами на
всіх рівнях - між керівництвом, офіційними особами, тренерами, суддями,
гравцями тощо, організація тренувальних зборів та матчів для підготовки
збірних команд, організація семінарів для тренерів та суддів, співпраця між
ветеранськими, студентськими командами тощо.
Федерація волейболу України є повноправним членом Європейської
Конфедерації волейболу (ЄКВ) та Міжнародної Федерації волейболу (ФІВБ),
має тісні стосунки з керівними органами ФІВБ та ЄКВ, практично усіма
національними федераціями Європи та інших континентів!


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:37 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Методика проведення самостійних занять з волейболу

Волейбол является спортивной игрой с мячом, в которой две команды соревнуются на специальной площадке, разделенной сеткой. Существуют различные версии игры, чтобы показать её многогранность.
Цель игры - направить мяч над сеткой, чтобы он коснулся площадки соперника, и предотвратить такую же попытку соперника. Для этого команда имеет 3 касания мяча (и еще одно возможное дополнительное касание мяча на блоке).
Мяч вводится в игру подачей: подающий игрок ударом направляет мяч на сторону соперника. Розыгрыш каждого мяча продолжается до его приземления на площадку, выхода «за» или ошибки команды.
В волейболе команда, выигравшая розыгрыш, получает очко (система «каждый розыгрыш - очко»). Когда принимающая команда выигрывает розыгрыш, она получает очко и право подавать, и ее игроки переходят на одну позицию по часовой стрелке.
С момента своего «изобретения» игра в волейбол переживает бурное развитие. Это выражается и в растущем количестве волейболистов, и в растущем числе стран-членов Международной федерации волейбола. По своей распространённости эта игра занимает ведущее положение на мировой спортивной арене.
Игра в волейбол стала не только чисто спортивной, но и происходит развитие волейбола как игры ради отдыха, игра в волейбол стала средством организации досуга, поддержания здоровья и восстановления работоспособности.
Целью работы является рассмотрение особенностей занятий волейболом.


1. Сущность волейбола

Волейбол является одной из самых популярных спортивных игр в России и как средство физического воспитания он очень эффективен и по праву занимает одно из ведущих мест в системе физического воспитания. При правильной организации занятий волейбол способствует укреплению костно-мышечного аппарата и совершенствованию всех функций организма. Игра требует от участников хорошей координации движений, ловкости, гибкости, физической силы, проявления смелости и сообразительности.
Волейбол - популярная игра во многих странах мира. Впервые играть в волейбол начали в Соединенных Штатах Америки. В 1895 г. преподаватель физической культуры колледжа из г. Гелиок (штат Массачусетс) Вильям Морган предложил учащимся новую развлекательную игру, основная идея которой заключалась в том, чтобы играющие ударяли по мячу руками, заставляй его перелетать через сетку. Игру назвали «волейбол», что в переводе с английского означает летающий мяч.
В 1897 г. были разработаны спортивные правила этой игры, которые неоднократно изменялись и дополнялись. Простая игра, не требующая дорогостоящего оборудования, очень быстро распространилась в Японии, Китае, на Филиппинах, а позднее - в Европе.
В нашей стране волейбол стал развиваться после Великого Октября. Получив большую популярность в Москве, он распространяется в РСФСР, на Украине, в Белоруссии, Закавказье.
Большое внимание в нашей стране уделяется детскому и юношескому волейболу.
Современный уровень развития волейбола предъявляет высокие требования к техническому мастерству волейболистов. Высокий уровень технической подготовленности волейболистов характеризуют следующие критерии:
1. Надежность - стабильное выполнение технических приемов, несмотря на различные факторы, мешающие их выполнению.
2. Разносторонность – владение всеми техническими приемами и умение выполнять их наиболее рациональными и совершенными способами.
3. Приспособляемость – умение применять технические приемы и способы в различных игровых ситуациях и при активном сопротивлении игроков команды противника.
4. Специализация – совершенное владение комплексом технических действий при выполнении определенных функциональных обязанностей в команде.
Основой учебного процесса всегда являлось отдельное занятие. Типичная схема отдельного занятия включает подготовительную, основную и заключительную части.
Подготовительная часть состоит из разминки. В разминку входят упражнения для отдельных групп мышц и для отдельных физических качеств, специальные физические упражнения волейболистов. Обычно разминка проводится всей группой в движении. Опыт свидетельствует о важности этой части занятия именно для студентов. Эта важность связана с необходимостью переключения от преимущественной умственной работы к активной физической нагрузке в волейболе. Важное значение имеет и постепенное сосредоточение внимания занимающихся на волейбольной технике и тактике, на "волейбольных" внимании и наблюдательности.
В основной части используются упражнения с мячами, упражнения на совершенствование игры в защите, нападающих ударов, подачи и приема мяча, а также учебно-тренировочные игры.
Среди упражнений с мячами преимущество отдается:
- многочисленные виды передач мяча;
- комбинированные передачи мяча на месте, с поворотами, в прыжке, в движении.
Упражнения на совершенствование игры в защите выполняются в парах или в тройках.
Нападающие удары предлагаются в самых простых вариантах с учетом возможностей студентов и создания моторной плотности занятия.
В заключительной части применяются дыхательные упражнения, упражнения на расслабление мышц, специальные физические упражнения (для пресса, мышц рук, ног и др,). Проводится разбор занятия в беседе со студентами.
С учетом учебной программы по физическому воспитанию студентов проводятся отдельные занятия или циклы занятий по туризму, плаванию, гимнастике, легкой атлетике, выполнению тестовых заданий по отдельным физическим качествам.
Основным средством в обучении волейболу являются физические упражнения. Их большое многообразие. Поэтому для того, чтобы выбрать те упражнения, которые в большей степени содействуют решению задач на определенном этапе обучения волейболу, их группируют на основе классификации средств. Отправным принципом классификации служит соревновательная деятельность волейболистов. В связи с этим все упражнения делятся на две большие группы: основные или соревновательные и вспомогательные или тренировочные.
Соревновательные упражнения представляют собой собственно волейбол, т. е. то специфическое, что отличает его как вид спорта. Здесь технические приемы и тактические действия выполняют так, как это имеет место в игровой обстановке на соревнованиях. Тренировочные упражнения призваны облегчить и ускорить овладение основными навыками и содействовать повышению их эффективности и надежности. Они складываются из специальных и обще-развивающих. Специальные делят на подготовительные, главная задача которых заключается в развитии специальных физических качеств, необходимых в волейболе, и подводящие, направленные непосредственно на овладение структурой конкретных технических приемов. К подводящим также относят и имитационные упражнения, выполняемые без мяча. Общеразвивающие упражнения используют для развития основных физических качеств и совершенствования жизненно важных двигательных умений и навыков.
Все упражнения соответственно своей направленности объединяют в составные части тренировки: общая физическая, специальная физическая, техническая, тактическая, интегральная. В каждом виде подготовки имеются свои ведущие средства, с помощью которых решают соответствующие задачи. В то же время упражнения одного вида подготовки тесно связаны с упражнениями других видов. Эффективность средств в обучении волейболу во многом зависит от методов их применения.
Выбор методов осуществляется с учетом задач, уровня подготовленности учащихся и конкретных условий работы. В зависимости от поставленной задачи одни и те же средства можно использовать по-разному, применив различные методы. Кроме этого, следует учитывать то, что последовательность задач в каждом виде подготовки и последовательность самих видов имеют определенную логическую связь: характер задач в одном виде подготовки качественно меняется, создавая основу для другого вида подготовки. Так, подготовительные упражнения заканчивают упражнениями, отражающими в общих чертах структуру изучаемого технического приема. Подводящие упражнения служат своеобразным мостиком для перехода от специальной физической подготовки к технической. Упражнения по технике, построенные в определенном порядке усложнения, способствуют формированию тактических умений. На этой основе в дальнейшем изучают индивидуальные тактические действия и т. д. В конечном счете одна составная часть подготовки, качественно преобразуясь, как бы переходит в другую, следующую в методическом ряду.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:38 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Основные пути достижения необходимой технической и физической подготовленности

Волейбол предъявляет высокие требования к функциональным возможностям занимающихся. Игра в волейбол включает внезапные и быстрые передвижения, прыжки, падения и другие действия. В связи с этим волейболист должен обладать моментальной реакцией, быстротой передвижения на площадке, большой скоростью сокращения мышц, прыгучестью и другими качествами в определенных их сочетаниях. Систематическое развитие физических качеств содействует успешному овладению приемами техники игры и тактическими взаимодействиями. В детском и подростковом возрасте физическая подготовка в основном направлена на развитие быстроты, ловкости, скоростно-силовых качеств, общей выносливости. В подростковом возрасте, когда идет упрочение навыков в технике и тактике и их совершенствование, физическая подготовка создает основу для повышения уровня овладения техникой и тактикой. В юношеском возрасте большое внимание уделяется силовой подготовке и специальной выносливости.
Физическая подготовка слагается из общей и специальной, между которыми существует тесная взаимосвязь.
Выполнение необходимых приемов игры возможно лишь при условии совершенного владения их техникой. Специфической особенностью волейбола является то, что ни один прием нельзя выполнять изолированно, так как он связан с другими приемами, выполняемыми партнерами по команде, либо соперником.
Техника игры в волейбол подразделяется на две части: техника игры в нападении и техника игры в защите. К технике нападения относятся: подача, передача, нападающий удар. К технике защиты - прием мяча и блокирование. Передвижения в волейболе, как в нападении, так и в защите, идентичны, но с некоторой спецификой, заключающейся в более низком или высоком положений стойки игрока.
Техника передвижений. Передвижения выполняются в виде ходьбы, бега, скачков, выпадов. Но прежде чем выполнить тот или иной прием игры, волейболист должен принять определенную стойку или положение, обеспечивающее возможность своевременного выполнения необходимого движения.
По степени сгибания ног в коленных и тазобедренных суставах различают три вида стоек: высокую, среднюю и низкую. Находясь в определенной стойке, волейболист иногда стоит неподвижно или же незначительно передвигается переступанием из стороны в сторону, перенося массу тела с одной ноги на другую. Исходя из предшествующего движения, стойки имеют некоторые особенности. Например, стойка игрока, готовящегося к выполнению подачи, отличается от стойки игрока, готовящегося к блокированию.
Ходьба выполняется обычным, двойным, пригибным и приставным шагом. Для бега характерны стартовые ускорения и резкие изменения направления с последующими остановками. Последний шаг при этом выполняется стопорящим движением. При приеме мяча, летящего несколько в стороне, волейболист может сделать выпад. Более быстрым способом передвижения на небольшое расстояние является скачок, который применяется в большей степени при защитных действиях.
Подачи. В волейболе применяются такие подачи: нижняя прямая и боковая, верхняя прямая и боковая, верхняя прямая в прыжке.
Нижняя прямая подача выполняется из положения, при котором игрок стоит лицом к сетке, ноги в коленных суставах согнуты, левая выставлена вперед, масса тела переносится на правую стоящую сзади ногу. Пальцы левой, согнутой в локтевом суставе руки поддерживают мяч снизу. Правая рука отводится назад для замаха, мяч подбрасывается вверх - вперед на расстояние вытянутой руки. Удар выполняется встречным движением правой руки снизу - вперед примерно на уровне пояса. Игрок одновременно разгибает правую ногу и переносит массу тела на левую. После удара выполняется сопровождающее движение руки в направлении подачи, ноги и туловище выпрямляются.
Идентично нижней прямой подаче выполняется нижняя боковая, с той лишь разницей, что игрок располагается боком к сетке и удар выполняет сбоку. Подача с высокой траекторией полета мяча отличается тем, что замах выполняется в плоскости, перпендикулярной опоре, ударная рука отводится вниз - назад, а удар по мячу наносится резким и быстрым движением снизу, по дальней от сетки половине мяча ребром ладони так, чтобы после удара он получил переднее - заднее вращение. Подача эта выполняется на открытых площадках или в спортивных залах с высоким потолком.
Верхняя прямая подача. В исходном положении игрок находится лицом или вполоборота к сетке. Поддерживая мяч на уровне плеча, игрок равномерно распределяет массу тела на ноги, бьющая рука согнута в локтевом суставе и подготовлена к замаху. Мяч подбрасывают несколько вперед, до 1 м выше вытянутой руки. После подбрасывания мяча бьющей рукой выполняется замах вверх - назад, прямая рука отводится назад. Во время удара бьющая рука движется вперед-вверх, удар выполняется впереди игрока. Чтобы придать мячу вращение, нужно в момент удара кисть руки накладывать на поверхность мяча так, чтобы направление силы удара не проходило через центр тяжести мяча, то есть смещать кисть руки в сторону или вверх от середины. Во всех случаях при подаче с большой начальной скоростью мяч должен вращаться вокруг горизонтальной оси. Тогда он остается в пределах площадки, хотя и имеет первоначальное направление полета вперед-вверх. Чтобы выполнить подачу без вращения мяча и вызвать его колебания, подбрасывание мяча производится без его вращения. Удар по мячу выполняется быстро и резко напряженной кистью. В этом случае мяч будет планировать. В последнее время все чаще применяется подача в прыжке. Отличительными особенностями ее являются: использование разбега (подобно нападающему удару), подбрасывание мяча на 1,5—2 м вперед, удар в прыжке и приземление после удара в пределы площадки. Существует также несколько способов верхней боковой подачи. Удар по мячу наносят выше уровня плечевого сустава, стоя боком к сетке. Выполняя подачу с вращением мяча с места, игрок подбрасывает его почти над головой на высоту до 1,5 м. Бьющей рукой делает замах вниз - назад, масса тела переносится на соответствующую бьющей руке ногу. Продолжается движение руки сзади - вперед, удар по мячу производится впереди - сзади, туловище поворачивается в сторону сетки. Верхнюю боковую подачу можно выполнять и после одного или нескольких шагов, что дает возможность увеличить силу удара.
Передачи. В игре применяются передачи мяча сверху двумя руками, находясь в опорном положений, в прыжке и с падениями.
Передача сверху двумя руками. В исходном положений туловище игрока расположено вертикально, ноги на ширине плеч или одна нога несколько впереди. Степень сгибания ног зависит от высоты траектории полета мяча. Руки выносятся перед лицом, кисти рук оптимально напряжены. С приближением мяча игрок начинает встречное движение выпрямлением ног, туловища и рук. При выполнении ударного движения в момент соприкосновения с мячом пальцы рук сначала амортизируют встречный полет мяча, затем кисти и пальцы рук упруго и эластично выпрямляются, придавая мячу новое поступательное движение. Указательные и средние пальцы являются основной ударной частью, безымянные и мизинцы удерживают мяч в боковом направлении. Сообщение мячу нового направления с определенной траекторией требует увеличения мышечных усилий, что проявляется в согласованном движении ног, туловища и рук. При передаче назад игрок поднимает руки, располагая их тыльной стороной кистей над головой, разгибает ноги, отклоняет туловище вверх - назад. Передача выполняется за счет разгибания рук в локтевых суставах и движения туловища назад - вверх, с одновременным прогибанием в грудной и поясничной частях позвоночного столба.
В том случае, когда мяч летит высоко и направлен за игрока, выполняется передача сверху двумя руками или одной в прыжке. Во время прыжка руки выносятся над головой несколько выше, чем при передаче в опоре. Отталкиваясь от опоры, игрок поворачивает руки вверх и выполняет передачу в высшей точке прыжка. При передачах мяча в прыжке назад за голову техника движении остается такой же, как и при передачах из опорного положения. Передачи мяча сверху двумя руками в падении с перекатом на спину, с падением на бедро спину применяются тогда, когда мяч летит прямо на игрока или в стороне от него.
Нападающие удары. В игре в волейбол используются прямой, боковой нападающие удары и удары с поворотом кисти и туловища.
Прямой нападающий удар характеризуется сочетанием сложных по координации движений. Подготовка к выполнению прямого нападающего удара осуществляется за счет ускоренной ходьбы, переходящей в бег. Ритм разбега существенно зависит от скорости и траектории передачи мяча для выполнения нападающего удара. Длина разбега составляет 2 3 шага и скачок. В скачке стопа вынесенной вперед ноги ставится на пятку (стопорящий шаг), вторая нога приставляется к первой, выпрямленные руки отводятся назад. Отталкивание от опоры начинают с махового движения руками по дуге сзади – вперед вверх еще до активного разгибания ног. В волейболе прыжок вверх, как правило, максимально высокий, поэтому игрок должен оттолкнуться как можно сильнее. Одновременно со взлетом игрок выполняет замах бьющей рукой вверх назад, прогибается в груди и пояснице, ноги слегка сгибает в коленных суставах, правое плечо (если правая рука ударная) отводит назад, левую руку, незначительно сгибая в локтевом суставе, отводит вверх в сторону. В момент удара по мячу бьющая рука выпрямляется в локтевом суставе, растянутые при замахе мышцы живота, груди и руки резко сокращаются. Рука выпрямляется, кисть накладывается на мяч в расслабленном состоянии, удар выполняется в определенном направлений. После удара по мячу игрок приземляется на согнутые в коленных суставах ноги и на переднюю часть стоп.
При выполнении бокового нападающего удара движения почти аналогичны прямому нападающему удару. Различие в том, что при замахе и ударе происходит движение, как в верхней боковой подаче.
При выполнении нападающих ударов с переводом руки и туловища, движения почти аналогичны прямому нападающему удару, с разницей в ударном движении, при котором игрок в момент удара по мячу поворачивает кисть руки и туловище в нужном ему направлений.
Прием мяча снизу двумя руками. Мячи, летящие на уровне пояса (или ниже пояса), принимаются, как правило, снизу двумя руками. При этом кисти рук соединены вместе и вынесены вперед. При приближении мяча игрок разгибает ноги, туловище поднимает несколько вверх и вперед. Удар по мячу выполняют предплечьями, затем руки смещают вперед вверх за счет выпрямления туловища и разгибания ног.
Прием мяча снизу одной рукой. Одной рукой принимаются мячи, летящие далеко от игрока, после предварительного передвижения игрока. Ударное движение выполняется напряженной кистью. Большое значение для успешной игры в защите имеет прием мяча снизу одной рукой в падении вперед или в сторону с последующим скольжением на груди и животе. Выполняя выпад вперед, а затем толчок ногой игрок посылает туловище вниз вперед, руки для предстоящего махового движения несколько отведены назад. Одновременно с толчком нога, расположенная сзади, маховым движением выносится вверх, туловище игрока перемещается вперед вверх, угол его наклона к горизонтали увеличивается. Удар по мячу осуществляется в полете тыльной стороной ладони или кулаком. После удара по мячу игрок вытягивает руки вперед и разводит в стороны несколько шире плеч. При приземлении на руки амортизация осуществляется главным образом уступающим движением пояса верхних конечностей. Туловище прогибается в пояснице, опускаясь вниз вперед до соприкосновения груди и живота с площадкой. Приземление сопровождается скольжением туловища по площадке, подбородок при этом отклоняется несколько назад.
Очень эффективен прием мяча снизу одной рукой в падении с выполнением кувырка через плечо после удара по мячу.
Блокирование. Определив направление и высоту передачи мяча для нападающего удара, игрок передвигается к предполагаемому месту встречи с мячом приставными шагами, скачком или медленным бегом. При этом ноги его незначительно согнуты в коленных, а руки - в локтевых суставах, кисти находятся на уровне головы. Перед блокированием игрок сильнее сгибает ноги в коленных и голеностопных суставах, ноги на ширине плеч, а предплечья согнутых рук, поднимаются несколько выше головы. При блокировании нападающих ударов, выполняемых после обычных передач, игрок отталкивается от опоры в тот момент, когда нападающий находится в безопорном положений. Определив действия нападающего, блокирующий отталкивается от опоры, при этом движение начинается руками, а затем ногами. Резким разгибанием ног, выпрямлением туловища и энергичным махом руками игрок принимает вертикальное положение.
Руки выносятся над сеткой так, чтобы предплечья имели небольшой наклон по отношению к сетке, пальцы рук разведены несколько меньше диаметра мяча и оптимально напряжены. При приближении мяча руки перемещаются вперед вверх в сторону соперника. Одновременно кисти сгибаются в лучезапястных суставах и пальцами выполняется движение вперед вниз. После блокирования игрок приземляется на согнутые ноги.
Описанные выше движения касаются техники выполнения неподвижного блокирования. Подвижное блокирование аналогично неподвижному. Если для неподвижного блокирования руки выставляют над сеткой с целью прикрытия определенной зоны площадки, то при подвижном игрок перемещает руки вправо или влево, в зависимости от направления нападающего удара. Если удары блокируются с краев сетки, ладонь руки, ближней к краю, разворачивается внутрь так, чтобы при ударе в блок мяч отскочил на площадку соперника.
Техника блокирования нападающих ударов, выполняемых после различных передач, почти аналогична описанной выше. Исключение составляет момент отталкивания от опоры, который соотносится с началом безопорной фазы нападающего.
Техническая подготовка направлена на обучение техники движений и ее совершенствование, служащей средством ведения соревновательной борьбы. Для создания наиболее благоприятных условий с целью изучения приемов игры, обучение следует строить по такому плану:
1. Общее ознакомление с приемом игры.
2. Выполнение приема в упрощенных условиях.
3. Выполнение приема в условиях, приближенных к игровым.
4. Совершенствование приема в игровой ситуации.
Ниже приводятся примерные упражнения для технической подготовки юных волейболистов.
Передвижения
1. Занимающиеся располагаются за лицевой линией площадки и принимают положение обусловленной стойки игрока. По определенному сигналу (зрительному или слуховому) передвигаются двойным или приставным шагом, скачком или выпадом (вправо, влево, в стороны).
2. Занимающиеся располагаются в шеренгах за лицевой линией. По определенному сигналу они выполняют передвижения бегом к сетке, затем спиной вперед обратно. То же, но с имитацией определенного приема игры.
3. Занимающиеся располагаются в двух колоннах в зонах 1 и 5 (Рис. 2). По сигналу бегут в зону 6, останавливаются и имитируют определенный прием игры.
4. Расположение в шеренгах. Стартовые ускорения вперед, вправо, влево из различных положений: сидя лицом и спиной к направлению передвижения; лежа на спине и на животе головой и ногами в том же направлении.
5. Расположение в колонне по одному за лицевой линией. Первый игрок из зоны 1 выполняет ускорение в зону 2, откуда передвигается вдоль сетки приставными шагами в зону 4, а затем спиной вперед, назад в зону 5. Из зоны 5 игрок передвигается в зону 6, где выполнив остановку и имитацию приема мяча снизу двумя руками, уходит в конец колонны.
6. Расположение то же, что в упражнении 5. Первый игрок выполняет ускорение в зону 6, имитирует прием мяча снизу одной рукой, затем передвигается в зону 2, где имитирует нападающий удар. Из зоны 2 возвращается спиной вперед в зону 6, откуда, подбежав в зону 4 к сетке, выполняет блокирование, снова передвигается спиной вперед в зону 6 и уходит в конец колонны.
Для того чтобы лучше усвоить технику выполнения передвижения, рекомендуется использовать различные подвижные игры. Предлагаем несколько из них.
«Зоркий глаз». Во время ходьбы или бега по зрительному сигналу занимающиеся выполняют заранее обусловленные действия. Например, поднятая рука вверх означает, что учащиеся должны выполнить выпад вперед и принять обусловленную стойку волейболиста. Вариант: поднятые вверх обе руки означают, что надо выполнить два три приставных шага, принять низкую стойку волейболиста и проимитировать передачу двумя руками сверху.
«Падающая палка». Занимающиеся строятся в круг диаметром 6—7 м, рассчитываются по порядку. В центре круга - водящий, который придерживает за верхний конец палку, находящуюся в вертикальном положении. Водящий вызывает номер кого-либо из игроков и отпускает верхний конец палки. Тот, кого вызвали, должен сделать выпад и, не дав палке упасть, подхватить ее. Если он успел выполнить задание, то возвращается на свое место, а если не успел, - заменяет водящего, и игра продолжается. Постепенно расстояние к палке увеличивается, а играющие выполняют бег с последующим прыжком и остановкой. Вариант: с освоением навыка передвижения к палке ее можно заменить мячом и проводить игру «Падающий мяч».
«День и ночь». Две команды стоят на середине площадки спиной друг к другу на расстоянии 1,5 - 2 м. Одна команда — «день», другая — «ночь». У каждой команды на своей стороне площадки «дом». После слов водящего «день», «день» быстро убегает в свой «дом», а «ночь» догоняет. Затем все становятся на прежние места; подсчитывают пойманных. Игра повторяется. Выигрывает команда, которая больше поймает соперников. Варианты: команды называются «вороны» и «воробьи»; играющие стоят не спиной друг к Другу, а боком, лицом, сидя.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:38 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Виды и методы контроля за эффективностью тренировочных занятий волейболом

Функция контроля охватывает процесс, направленный на обеспечение совпадения отдельных событий (показателей) с плановыми заданиями, то есть координация действий всех элементов данной системы по достижению цели.
В процессе управления подготовкой волейболистов контроль рассматривается в трех аспектах: первый - как элемент общего руководства процессом; второй - как набор специальных мер контрольной службы; третий - как обеспечение обратной связи с целью наблюдения за состоянием системы тренировки. Контроль должен быть полезен тем, для кого он предназначен; быть тесно связан с организацией процесса, уметь предвидеть отклонения; указывать характер корректирующих действий; быть гибким. Выходные данные должны быть лаконичны и понятны.
Система контроля служит для получения информации о текущем состоянии процесса подготовки волейболистов, всех его составных частей, а от информационного обеспечения зависит эффективность управления. Основные виды контроля - этапный, текущий, оперативный. Основные формы контроля - педагогический, медико-биологический и психологический.
В ходе педагогического контроля получают информацию, на основании которой оценивается эффективность системы педагогических воздействий. В его задачи входит осуществление тренировочных планов и их корректировка, оценка эффективности применяемых средств и методов, тренировочных заданий, тренировочных занятий, микроциклов, средних циклов и т. д.; выбор показателей и обоснование контрольных нормативов для оценки подготовленности волейболистов по основным параметрам; выявление динамики спортивных достижений (показатели соревновательной деятельности); выявление и отбор перспективных волейболистов.
В процессе контроля соревновательной и тренировочной деятельности применяются следующие методы:
- видеозапись, стенографирование, хронометрирование волейбольной встречи (действия обеих команд) с последующим анализом соответствующей информации;
- наблюдение за технико-тактическими действиями волейболистов (кодированная запись, видеозапись) в процессе соревнований и тренировки, сравнительный количественно-качественный анализ;
- киносъемка для биомеханического анализа техники, оценки тактики;
- хронометраж тренировочных занятий;
- тестирование технической подготовленности (основные приемы игры, сочетание приемов игры);
- тестирование тактической подготовленности (индивидуальные, групповые и командные действия в нападении и защите);
- тестирование физической подготовленности;
тестирование интегральной подготовленности (в единстве технико-физическая, тактико-техническая);
- экспертные оценки;
- анализ и синтез.
Медико-биологический контроль служит для получения информации о состоянии здоровья, физическом развитии, функциональных возможностях и индивидуальных особенностях каждого волейболиста и выработки предложений для более успешного решения задач подготовки волейболистов.
В процессе медико-биологического контроля применяются следующие методы: анатомо-морфологическое обследование; пульсо-метрия; измерение артериального давления; электрокардиография; определение физической работоспособности (по тесту PWC170, тестирующие упражнения и др.); точность воспроизведения мышечных усилий; тремография; теппинг-тест; время реакции на световой раздражитель: простой, сложной, на движущийся объект; оценка коротких интервалов времени; определение пропускной способности зрительно-моторной системы; биохимические методы (определение в крови мочевины, лактата, глюкозы, гемоглобина, в моче белка и др.).
В процессе психологического контроля применяются следующие методы: мотивации спортивных достижений (МСД); личностные методики (карты личности К. К. Платонова, опросники Кэттела, Айзенка, Спилберга); социометрия, выявление социально-психологического климата (СПК); моделирование взаимосвязанной групповой деятельности (гомеостатическая методика).
Таким образом, комплексный контроль должен обеспечивать получение информации, охватывающей следующие основные звенья: тренировочная деятельность - соревновательная деятельность - спортивные достижения (результат), как применительно к каждому звену в отдельности, так и в их взаимосвязи, в интегративном выражении. При этом информация должна давать возможность оценивать параметры как в данный момент, так и обладать прогностической значимостью на тот или иной промежуток времени.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:39 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Требования спортивной классификации и правила соревнований в волейболе

Спортивная классификация – оценка результатов соревнований по спортивным разрядам и званиям в зависимости от уровня спортивного результата. Спортивная классификация установлена по всем видам спорта, культивируемых в стране. Она определяет нормативы и требования, выполнение которых даёт право на присвоение спортсменам определённого разряда или звания.
Нормативы и требования спортивной классификации регулярно (сейчас каждые пять лет) пересматриваются и утверждаются спорткомитетом России. Что стимулирует развитие видов спорта.
Спортсменам присваиваются следующие звания и разряды: ЗМС, МСМК, МС, КМС, I разряд, II разряд, III разряд, I ю. разряд, II ю. разряд, III ю. разряд.
Общие правила
Игра ведётся на прямоугольной площадке размером 18×9 метров. Площадка разделена посередине сеткой. Высота сетки для мужчин - 2,43 м, для женщин - 2,24 м.
Игра ведётся сферическим мячом окружностью 65—67 см весом 260—280 г.
Каждая из двух команд состоит из 12 игроков, на поле в каждый момент времени могут находиться 6 игроков. Цель игры атакующим ударом добить мяч до пола — то есть до игровой поверхности площадки половины противника или заставить его ошибиться.
«Зоны» на площадке и перемещение игроков
Игра начинается вводом мяча в игру при помощи подачи согласно жребию. После ввода мяча в игру подачей и успешного розыгрыша подача переходит к той команде, которая выиграла очко. Площадка по количеству игроков условно разделена на 6 зон. После каждого перехода права подачи от одной команды к другой в результате розыгрыша очка, игроки перемещаются в следующую зону по часовой стрелке.


Заключение

Волейбол – одна из наиболее распространенных игр в России. Массовый, подлинно народный характер волейбола объясняет его высокой эмоциональностью и доступностью, основанной на простоте правил игры и не сложности оборудования. Особым достоинством волейбола как средство физического воспитания является его специфическое качество – возможность самодозирования нагрузки, т.е. соответствие между подготовленностью игрока и нагрузкой, которую он получает. Это делает волейбол игрой, доступной для людей всех возрастов.
Поначалу волейбольная игра во многом строилась на индивидуальном мастерстве отдельных спортсменов. Но уже в начале 20 в. закладываются основы командной игры, наигрываются некоторые комбинации и игровые связи.
Во второй половине 1920-х годов формируются основные технические элементы игры (подача, пас, атакующий удар и блок), на основе которых постепенно разрабатывается тактика командных действий, требующая взаимопонимания и сыгранности партнеров. (Например, «погасить» мяч в площадку соперника невозможно без точного и своевременного паса.) В 1930-е годы появляются групповой (с участием двух и даже трех игроков обороняющейся команды) блок и страховка, новые атакующие – в том числе обманные – удары. Немало новых технических приемов появилось в волейболе после Второй мировой войны. Так, в 1960-е годы волейболисты освоили, среди прочего, прием мяча в падении и с перекатом и блок с переносом рук на сторону соперника, а в 1980-е – подачу мяча в прыжке.
Современный волейбол – это игра высоких скоростей и больших высот. Атакующий удар нередко производится с высоты, заметно превышающей высоту баскетбольного кольца (порядка 3,5 и более метров), и достигает «цели» за считанные доли секунды.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:43 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Психологічна підготовка волейболіста

Благодаря медицине, физиологии и психологии игрокам в волейболе можно достичь максимальных результатов. И, несмотря на это, сегодня украинский волейбол не в состоянии следовать за мировой элитой. Мы не оправдываем это тем, что ушли на заслуженный отдых игроки мирового класса, что молодые еще не "доросли" до их уровня, что волейболисты типа Р. Яковлева у нас на Украине еще не родились.

Мы задумываемся над этим, наблюдая успехи волейбола в Италии, Югославии. На последнем чемпионате мира игроки сборной Югославии заслуженно завоевали золотые медали, победив относительно молодой командой. Нельзя сказать, что их путь к заветному золоту был легким. Они должны были вести борьбу во многих изнурительных встречах из пяти партий, Нельзя, однозначно говорить, что они были подготовлены лучшим образом, с точки зрения технической и тактической, а также физической. Некоторые команды пришли даже с новыми тактическими элементами (которые, однако, ни в одном из случаев не оказали существенного влияния на исход встречи), но только Югославской команде в конечной фазе игры всегда удавалось повлиять на исход встречи в свою пользу.

На наш взгляд, это - результат целенаправленной, базирующейся на научной основе долголетней подготовки, которая характеризуется правильным сочетанием физической, технико-тактической и самое главное, психологической подготовки. Достижение максимального результата зависит не только от качественной технико-тактической и физической подготовки, в основном, оно зависит от психологического состояния игрока или команды в данную минуту. Думается, сегодня на мировых чемпионатах из 12 практически равных, выигрывает та команда, у которой хорошо поставлены не только технико-тактическая и физическая подготовка, но и психологическая.

Мы считаем, что этой стороне вопроса в волейболе у нас уделяется недостаточно внимания. Это подтверждается и в коллективном мнении тренерского состава волейбольных команд высшей и суперлиги, ставя на первое место физическую подготовку 62%, техническую на второе - 36%,

Кроме всего прочего, тренеры указывают на его продолжительность.

Подготовительный период должен быть достаточно продолжительным (2-4 месяца); целенаправленным, спокойным, без нервных стрессов.

Вот на это и следует нынешнему тренерскому составу обратить внимание. В настоящее время, действительно, основной период подготовки очень труден не только с точки зрения физической, но и психической. Поэтому в подготовительном периоде игроки должны испытывать небольшую психическую нагрузку, чтобы трудности долгих соревнований они могли преодолеть без срывов, отрицательно сказывающихся на результатах игр, особенно в их конце.

В этой статье хотелось бы указать на некоторые аспекты психологической подготовки, которая в настоящее время в тренировочном процессе не менее важна, чем технико-тактическая или физическая подготовка. Часты случаи, когда план тренировки; составленный тренерами на предстоящий период, они не способны выполнить, хотя по опыту предыдущих лет он, по существу, не изменился. Произошли изменения только в требованиях предъявляемых к технико-тактической и физической подготовке, что необходимо для роста результативности всей команды. В тренировочный процесс включена отработка многих новых, сложнейших игровых вариантов в соответствии с техническими требованиями, предъявляемыми команде высокого класса.

Тренер производит выбор игровых вариантов для отработки, в соответствии с концепцией команды, технической зрелостью и физическими данными отдельных игроков. Игровые варианты, в зависимости от их характера могут быть атакующие и оборонительные (защитные). При отработке варианта атаки для достижения желаемого результата должен отрабатываться и соответствующий вариант защиты.

Игровые варианты по трудности делятся на простые и сложные. К простым относятся те, в которых участвует один, два игрока, при сложных вариантах - 3-4 игрока.

Простые игровые варианты атаки:

- нападающий удар с низкой и короткой передачи и его модификация,

- нападающий удар с низкой и длинной передачи с краев сетки и его модификация;

- нападающий удар с высокой передачи с краев сетки. Сложные игровые варианты атаки:

- нападающий удар с низкой скрытой короткой передачи с обоих краев сетки и его модификация

- "крест" (низкая скрытая короткая передача);

- нападающий удар из-за набегающего игрока и его модификация.

- нападающий удар игрока задней линии.

Отработку простых игровых вариантов в очень короткое время осуществит любая команда хорошего класса. В тренировочном, процессе мы рекомендуем систематически повторять все простые игровые варианты; так как совершенное владение ими создает предпосылки для успешного овладения сложными игровыми комбинациями, особенно при изменении состава игроков.

Часто можно наблюдать, что команда во время тренировок владеет простым вариантом, но в важной встрече в критические моменты она не способна его эффективно использовать. Это - своеобразный сигнал того, что тренер не применял правильный подход при его отработке. Необходимо в самом начале отрабатывать простой вариант без защиты и с точной первой передачи.

В условиях подготовки, моделирующих соревновательную деятельность, мы продолжаем совершенствовать игровые варианты, применяя целевую установку со стороны тренера. Интерес игроков растет, так как они вынуждены самостоятельно принимать решение, находя выход из сложившейся ситуации, применяя различные способы для того, чтобы атакующий вариант был эффективным против появившейся защиты. Такая отработка требует долговременного и систематического повторения, чтобы игроки привыкли применять вариант во всех возможных ситуациях. Этим самым мы одновременно развиваем тактическое мышление отдельных игроков. Отработка производится до тех пор, пока игроки не начнут реагировать на возникшую ситуацию правильным выбором паса, удара и т.п. таким образом чтобы был гарантирован эффект варианта против сконцентрированной защиты.

После такой отработки должна наблюдаться у игроков определенная удовлетворенность. Они знают, что справятся с любой игровой ситуацией и что возможная неудача их не запугает - они и дальше с успехом будут применять отработанный атакующий вариант и в трудной встрече. Они доведут до совершенства взаимопонимание, будут точно знать, как товарищ по команде реагирует на определенную ситуацию, и в случае неправильной реализации хорошего замысла одним из игроков, допустившим ошибку правильно реагируют и пытаются исправить ситуацию без нервного срыва.

Такая команда производит впечатление психически уравновешенного коллектива, "что дает возможность при встречах с большой нагрузкой на психику показать максимальный результат.

Аналогично мы рекомендуем тренерам поступать при отработке сложных игровых вариантов. Это требует большого терпения от игроков и тренера, так как здесь принимает участие вся команда. Тренер должен очень чутко реагировать на малейшие отклонения в психическом состоянии отдельных игроков, (особенно связующих), чтобы из-за срыва у одного из членов команды не нарушить успешную реализацию всего варианта. Несосредоточенность, отсутствие интереса, эмоциональная рассеянность нарушают работу, и, после нескольких неудавшихся повторений, она теряет смысл. Кроме того, после такой неудачной тренировки плохое психическое состояние может передаваться и другим психически менее устойчивым игрокам, команда теряет коллективную волю к борьбе, вкус к игре; фактически не выдергивает напряжения в трудной встрече, что ведет к проигрышу даже слабому в техническом и физическом отношении сопернику.

Если тренер обнаруживает, что кто-то из игроков находится в плохом психическом состоянии, он должен при отработке игрового варианта поставить перед ним менее сложные задачи, либо вообще освободить его от тренировки. Перед занятиями необходимо создать хорошее настроение в команде. Мы рекомендуем во время тренировки в самом ее начале занять игроков различными упражнениями развлекательного характера (элементы футбола, баскетбола, гандбола, игра в волейбол без мяча с указанием зоны атаки и т.д.), в выполнении которых их психика частично стабилизируется. Можно использовать и различные соревнования на скорость, ловкость и т.п. После таких упражнений отработка сложного игрового варианта идет более успешно. Поскольку тренировка сложного игрового варианта предъявляет большие требования к психике, такую отработку необходимо производить не более 1-2 раз в неделю, чтобы была сохранена определенная пропорциональность в физической, технико-тактической и психологической подготовке. Если отработка сложных игровых вариантов будет производиться чаще, то в конечном итоге это грозит опасностью вызвать в команде нежелание играть в сложной встрече.

Поэтому, мы рекомендуем тренерам очень внимательно подбирать новые варианты и стремиться их включать в тренировку таким образом, чтобы команда могла в совершенстве отработать сначала один, а затем второй вариант. Если эта система не будет соблюдена, психическое состояние команды будет низким, что может привести к ухудшению спортивной формы всей команды. Это закономерно, так как игрок в таком тренировочном процессе не получает хорошей базы. Постепенно он убеждается в том, что он еще не владеет комплексом основных элементов, а ему уже приходится отрабатывать новые. В результате теряется уверенность в своих силах, игрок с неохотой тренируется, легко раздражается и сердится на товарищей по команде.

Чаще всего такой кризис наблюдается в команде при смене тренера или определенной части игроков команды. Команда владеет определенными игровыми наработками, но под руководством нового тренера она начинает разучивать другие, очень близкие по эффективности. Сначала эта отработка идет успешно, но при непрерывной отработке все новых вариантов за короткий промежуток времени команда психически устает. Поэтому необходимо, чтобы тренер, приступая к работе в команде хорошо ознакомился с уже проведенной работой и со сложившейся структурой тренировок. Постепенные изменения, перестройку следует проводить очень осторожно и не спеша. Особое внимание следует уделять команде, которая должна выступать в ответственных соревнованиях, так как повторный проигрыш оказывает отрицательное действие на психику игроков. В этом случае кризис наступает значительно быстрее, чем у команды, не имеющей психических травм.

Если в команде по упомянутым причинам будет наблюдаться ухудшение спортивной формы, то на определенное время целесообразно изменить содержание тренировки (т.е. включить в нее простые элементы, которыми команда хорошо владеет), отказаться от отработки сложных игровых вариантов, вызывающих большую психическую нагрузку всей команды, увеличить повторение простых вариантов, где имеется предпосылка для хорошего их выполнения, что приносит команде уверенность, в себе. Мы рекомендуем чаще производить переключение команды за счет самой игры, либо других видов спорта, уделить больше внимания общеразвивающим упражнениям. Неплохо сыграть несколько подготовительных встреч со слабыми соперниками, выбрать игровые и соревновательные формы упражнений. Таким способом можно довольно быстро вывести команду из психического состояния.

Часто случается, что тренер не распознает действительную причину, вызвавшую ухудшение спортивной формы

Неотработанные новые игровые варианты вызывают у него опасения накануне соревнований. Он повышает интенсивность тренировки, тем самым давая неправильную нагрузку игрокам и вводя команду в долговременный кризис. Возрастающая нервозность игроков вызывает растерянность тренера. Ссоры игроков, нежелание тренироваться проявляются в такой мере, что приводят к уходу из команды либо тренера, либо нескольких игроков.

Таким образом, подводя итоги сказанному выше следует сделать некоторые выводы. Чтобы не создавалось таких ситуаций, тренер должен хорошо знать психику своих подопечных. Нецелесообразно любой ценой стремиться овладеть предписанным количеством элементов в технико-тактической или физической подготовке. Иногда кажется, что команда физически хорошо подготовлена, но она, однако, не справляется с намеченной тренировочной работой в том темпе, как это требуется. Это является сигналом того, что команда частично психически истощена. Всегда лучше, повторить сложные упражнения, которые команда хорошо выполняет, и отрабатывать точность выполнения, темп, либо увеличить число повторений, чем отрабатывать новые варианты, аналогичные по характеру.

Каждый тренер должен изучать опыт, накопленный в мировом волейболе. Мы думаем, что застой украинского волейбола обусловлен тем, что была забыта неотделимая в настоящее время часть тренировочного процесса - психологическая подготовка. В этой области у нас имеются большие резервы, но, к сожалению, у нас мало, тренеров, которые занимаются этой проблемой. Поэтому необходимо, уделять ей больше внимания, постоянно освещать ее на семинарах тренеров, так как в современном волейболе физическую и технико-тактическую зрелость команды тренер может использовать только при условии, что он хорошо знает психическое состояние своих игроков.

Дальнейшие исследования предполагается направить на изучение других проблем психологической подготовки волейболистов высокого класса.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:51 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Якості психіки і напрямки психологічної підготовки у спортивних
іграх
Психіка спортсмена удосконалюється тільки за умови активної взаємодії
з навколишнім світом, у процесі тренувальної і змагальної діяльності. Успіх у
спорті значною мірою залежить від індивідуальних психологічних
особливостей спортсмена, а конкретні види спорту, пред'являють до нього
визначені вимоги і водночас формують якості особистості, необхідні для
успішного здійснення змагальної діяльності.
Дослідження особливостей особистостей спортсменів високого класу в
порівнянні з менш кваліфікованими спортсменами, а також особистостями, що
не займаються спортом, дозволили установити риси характеру, типові для
найсильніших спортсменів:
0. Почуття переваги і суспільної впевненості;
1. Самовпевненість і підвищена готовність у відстоюванні своїх прав;
2. Завзятість;
3. Незговірливість;
4. Емоційна усталеність;
5. Висока цілеспрямованість;
6. Змагальна агресивність.
Спортсменам високого класу, у порівнянні зі спортсменами невисокої і
середньої кваліфікації, властиво ефективна пізнавальна діяльність, що
виявляється в загостреній увазі, підвищеної здатності до сприйняття й оцінки
ситуації, умінні переборювати тривожність, занепокоєння, виникаючі важкості.
Властивості особистості взаємозалежні зі специфічними особливостями
виду спорту. Наприклад, найбільш значимими властивостями особистості, що
визначають ефективність і надійність змагальної діяльності в спортивних іграх,
є наступні:
0. У мотиваційно-вольовій сфері – змагальна мотивація, саморегуляція,
вольовий самоконтроль, рішучість;
1. В емоційній сфері – емоційна стійкість, стабільність і завадастійкість,
тривожність;
2. У комунікативній сфері – високий персональний статус у спортивно-
діловій і неформальній областях взаємовідносин.
Варто враховувати, що під впливом тренувальної і змагальної діяльності,
особливо зв'язаної з ефективними умовами, формуються визначені
психодинамічні властивості, що з одного боку, сприяють розвитку спеціальних
здатностей, а з іншого боку - є основою формування індивідуального стилю
діяльності спортсмена. Деякі властивості, на перший погляд, що негативно
впливають на ефективність вирішення рухових завдань (наприклад,
невротичность, підвищена збудливість, мінливість настрою), можуть
оптимизувати
прояв
швидкісних
здатностей, прискорювати
процес
врабативання, рухливість діяльності функціональних систем в екстремальних
умовах.
З рівнем спортивних досягнень тісно зв'язані комплексні психічні якості.
У першу чергу до таких якостей варто віднести:
0. Різні прояви волі;
1. Стійкість спортсмена до стресових ситуацій тренувальної й особливо
змагальної діяльності;
2. Ступінь досконалості кинестетических і візуальних сприйняттів різних
параметрів рухових дій і навколишнього середовища;
3. Здатність до психічної регуляції рухів, забезпеченню ефективної
м'язової координації;
4. Здатність сприймати, організовувати і переробляти інформацію в
умовах дефіциту часу;
5. Досконалість просторово-тимчасової антиципаций як чинника, що
підвищує ефективність техніко-тактичних дій спортсмена;
6. Здатність до формування в структурах головного мозку, що
випереджають реакцій, програм, що передують реальній дії,
необхідність якого диктується вимогами ефективної змагальної
боротьби;
7. Здатність управляти своєю поведінкою, вчинками в міжособистих
взаємодіях із партнерами і суперниками.
Особливості тренувальної і змагальної діяльності визначає структуру і
прояви різних психічних якостей. Варто пам'ятати, що психічні якості, з одного
боку, знаходяться в числі найбільш значимих чинників, що обумовлювают
рівень спортивних досягнень, а з іншого боку – формуються в результаті занять
конкретним видом спорту.
Успішна змагальна діяльність у спортивних іграх припускає наявність у
спортсменів постійного прагнення до удосконалювання майстерності, пошуку
несподіваних вирішень, завдань що виникають , наполегливості, рішучості,
сміливості, кмітливості, емоційної стійкості широкого розподілу, швидкого
переключення й стійкості уваги, швидкості і точності складних рухових
реакцій, легкості утворення і перебудови рухових актів. Зв'язано це з тим, що в
спортивних іграх на перший план виступає система перцептивно -
інтелектуальних і емоційно - вольових процесів, що протікають в умовах, що
безперервно змінюються, діяльності при дефіциті для сприйняття й аналізу
ситуацій, прийняття і реалізації вирішень, при активній протидії суперників.
Змагальна діяльність у спортивних іграх вимагає не тільки точності сприйняття
об'єктів, швидкого реагування і виконання рухових дій, але й оперативної
розумової діяльності, що забезпечує аналіз ситуації, вибір і реалізацію
оптимального вирішення з ряду альтернатив.
Найважливішим
компонентом
психологічної
підготовленості
в
спортивних іграх є ступінь єдності команди, її згуртованість для досягнення
загальнокомандного результату. Тут повинні бути враховані такі аспекти, як
лідерство головних гравців, потенціал, сильні і слабкі боки окремих гравців,
відношення на рівні команди, окремих ланок і гравців, індивідуальні амбіції
окремих гравців. Побудова психологічної підготовки команди з обліком цих
чинників дозволяє різко підвищити як індивідуальної, так і командної
змагальної діяльності, формує почуття згуртованості гравців і командної
впевненості в досягненні загальнокомандного результату. Недостатня увага до
цих чинників може різко знизити ефективність командних процесів. Наприклад,
внутрішньокомандне суперництво може істотно впливати на структуру й
ефективність змагальної діяльності не тільки окремих гравців і ігрових ланок,
але і команди в цілому. Облік цього суперництва при розробці техніко-
тактичних схем ігрової діяльності, у процесі психологічної підготовки окремих
спортсменів здатний значно підвищити результат загальнокомандної
діяльності, у той час як недооцінка, ігнорування або придушення могут
привести до самих негативних наслідків. Особлива увага в цьому питанні
повинно бути виділено забезпеченню раціональної поведінки лідерів і інших
членів команди.
Для багатьох видів спорту важливим боком психічної підготовленості є
толерантність (уміння терпіти) до болю.
Психологічна підготовленість тісно зв'язана з інтелектуальними проявами
спортсмена, що дозволяє їм усвідомлювати своє місце в спорті, соціальну
значимість спортивних досягнень, творчо підходити до вирішення
тренувальних завдань (уміння зосереджувати увагу на ефективному вирішенні
завдань у процесі тренування) і змагань, ефективному сприйнятті знань;
логічним, послідовним і нестандартним мисленням, особливо в складних
ситуаціях; здатністю до оперативної переробки інформації, отриманої в
результаті спостережень, сприйняттів і реалізації її у відповідних діях.
Рівень різних складових психологічної підготовленості значною мірою
визначається типом уваги, що залежить від об'єму і зосередженості.
Перший тип уваги відрізняється великим об'ємом і внутрішньою
спрямованістю (відчуття спортсмена, його почуття, думки).
Другий тип уваги – це великий об'єм, але зовнішня зосередженість. Він
сприятливий для спортсменів, котрим необхідно приймати вирішення з обліком
великої кількості зовнішніх чинників (спортивні ігри).
Третій
тип
відрізняється
невеликим
об'ємом
і
зовнішньою
зосередженістю. Така увага дозволяє реагувати на декілька об'єктів або рухів і
швидко приймати вирішення, що дуже важливо в іграх.
Четвертий тип відрізняється невеликим об'ємом і внутрішньою
зосередженістю. Цей тип уваги має велике значення для успіху в циклічних
видах спорту, зв'язаних із проявом витривалості, де важливо вміти точно
оцінити фізичний стан (ступінь стомлення, особливості структури рухів).
Кожний із типів уваги виявляється в різних змагальних ситуаціях.
Уміння спортсмена переключатися з одного типу уваги на іншу,
контролювати об’єм і спрямованість уваги, є важливою складовою частиною
психологічної підготовленості і характеризується як пластичність уваги.
Рівень психологічної підготовленості спортсмена в значній мірі залежить
від можливостей аналізаторів (зорового, кинестетичного, вестибулярного), що
обумовлюют регуляцію рухів у просторі і часі. Ці можливості виявляються
тісно взаємозалежними зі специфічними вимогами різних видів спорту.
Наприклад, у спортсменів, що спеціалізуються в спортивних іграх, великі
здатності до просторової орієнтації, обумовлені можливостями зорової
системи, виражені границями поля зору і його об'єму. Показательно, що
специфіка спеціалізації спортсменів обумовлює дуже тонкі ефекти локалізації
гостроти відчуттів у тих зонах рухового апарата, рухи в який визначають
технічну основу спортивної дії.
Важливим боком психологічної підготовленості спортсменів є їхня
здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед змаганнями і під
час їх.
Підвищене емоційне збудження в передстартовій обстановці є
позитивним чинником, якщо не переходить оптимальних для даного
спортсмена меж.
Оптимальне збудження виявляється у впевненості спортсмена у своїх
силах, позитивній установці на змагальну боротьбу, підвищеної увазі, високого
ступеня регуляції рухів. Як тільки рівень емоційного порушення перевищує ці
границі, наступає перезбудження, що приводить до непевності, тривожності,
зниженню уваги, дискоординації рухової і вегетативних функцій і, як наслідок,
до зниження ефективності змагальної діяльності.
У структурі психологічної підготовленості спортсменів варто виділяти
їхнє відношення до помилок і поразок. Якщо недостатньо кваліфіковані і
підготовлені спортсмени сприймають невдачі як природний стан, що приводить
до розвитку непевності, почуття страху і, природно, до нових помилок, то
спортсмени високого класу сприймають помилки і поразки як прикрі
випадковості, виключення, що вимагають корекції тренувальної і змагальної
діяльності.
4.2. Загальна психологічна підготовка у волейболі
Волейбол як спортивну гру відрізняє значна емоційна й інтелектуальна
насиченість. Психологічні особливості діяльності волейболіста визначаються
правилами гри, характером ігрових дій, об'єктивними особливостями змагальної
уміння боротьби.
У процесі тренування волейболісту доводиться опановувати великим
арсеналом технічних прийомів. Складність ігрових дій полягає ще й у тому, що
весь цей арсенал доводиться застосовувати в різних сполученнях і умовах, що
жадають від гравця виняткової точності і диференціювання рухів, швидкого
переключення з одних форм рухів на інші, зовсім інші по ритмі, швидкості і
характеру.
Раптовість і точність дій у волейболі викликають необхідність розвивати в
гравців швидкість реакції, швидкість рухів, зв'язаних із високою швидкістю
польоту м'яча.
Під впливом тренування в гравців виробляється динамічний стереотип, у
результаті чого до мінімуму зводяться такі складові частини латентного періоду
реакції, як моменти різниці, дізнавання й особливо вибору дії.
Але у волейболі не можна довірятися тільки швидкості реакції.
Удосконалюючи цю якість, необхідно виробляти уміння передбачати можливі
ігрові моменти, що зв'язані з необхідністю прогнозування ситуацій.
Майже всі дії волейболістів грунтуються на зорових сприйняттях. Уміння
бачити положення і переміщення гравців на майданчику, безупинний рух м'яча, а
також швидко орієнтуватися в сформованих умовах — найважливіші якості
гравця. Усе це пред'являє дуже високі вимоги до об'єму поля зору, до точності
окоміру.
Сучасний волейбол відрізняє висока швидкість польоту м'яча, швидкість
переміщень гравців, швидка і раптова зміна ігрових ситуацій. Гравцю в процесі
ігрових дій доводиться сприймати велику кількість об'єктів або їхніх елементів.
Тому великі вимоги пред'являються до уміння розподіляти і переключати увагу,
спостережливості і швидкісті орієнтування.
Створення ситуацій, у яких є найкраща можливість для здійснення
заздалегідь задуманих прийомів, маскування власних намірів і дій — усе це
пред'являє високі вимоги до мислення волейболістів. Тактичне мислення гравця
дуже специфічно. У процесі виконання того або іншого технічного прийому воно
невіддільно від самої дії і характеризується не тільки умінням відшуковувати
правильний тактичний хід, але і реалізувати його.
Швидкий темп гри, її тривалість, напруженість боротьби, готовність до
виконання відповідних дій при дефіциті часу, результативний характер кожного
прийому і великої відповідальності будь-якої дії, а також присутність великого
числа глядачів, що бурхливо реагують, визначають насиченість гри сильними і
різноманітними емоціями, одні з яких роблять позитивний вплив, інші негативне.
Емоційний стан волейболістів у процесі гри змінюється в залежності від
ходу двобою і часом доходить до стадії афектів або повної апатії.
Усякий бурхливий емоційний стан або самозаспокоєність зараз же негативно
відбивається на якості технічних прийомів і тактичних дій гравця.
Волейбол пред'являє великі вимоги до вольових якостей спортсменів. При
рівній технічній і тактичній майстерності перемагає команда, гравці якої виявляють
велику волю до перемоги. У процесі учбово-тренувальної роботи і змагань перед
спортсменами виникає багато об'єктивних і суб'єктивних важкостей, подолання
яких вимагає розвитку різних вольових якостей.
Волейбол — колективна гра, і успішність дії досягається спільними
зусиллями всіх членів команди. Завдання і дії кожного спортсмена диктуються
функціями його в команді, але підпорядковані загальним завданням колективу.
Такі
поняття,
як
взаємозв'язок,
взаємозалежність,
взаєморозуміння,
взаємостраховка, визначають не тільки ступінь зіграності окремих гравців, ланок і
всієї команди в цілому, але певною мірою характеризують і моральні якості
спортсменів.
Загальна психологічна підготовка постає в одному ряду з фізичною,
технічною і тактичною підготовкою і здійснюється в повній єдності з ними
протягом усього періоду спортивного удосконалювання. Вона спрямована на
вирішення завдань спортивного удосконалювання.
Основними завданнями загальної психологічної підготовки волейболіста є:
1) Виховання моральних рис і якостей особистості спортсмена.
2) Розвиток процесів сприйняття, у тому числі формування й
удосконалювання специфічних видів сприйняття, таких, як:
«почуття м'яча», «почуття сітки», «почуття майданчика», «почуття часу».
3) Розвиток уваги, зокрема його об'єму, інтенсивності, розподілу і
переключення.
4) Розвиток тактичного мислення, пам'яті, представлення й уяви,
здатності швидко і правильно оцінювати ігрову ситуацію, приймати ефективне
вирішення і контролювати свої дії.
5) Розвиток здатності управляти своїми емоціями в процесі підготовки до
змагань і самої гри.
6) Розвиток вольових якостей.
1) Виховання моральних рис іякостей особистості спортсмена.
Дуже важливо підготувати спортсмена високої кваліфікації не тільки з
погляду його фізичних, технічних і тактичних якостей, але і зробити позитивний
вплив на розвиток його характеру, формування моралі, почуття колективізму,
різнобічних інтересів, правильного відношення і любові до спорту й інших
якостей особистості.
Найважливішим чинником розвитку особистості служить самовиховання,
що повинне направлятися тренером.
Особливості формування моральних рис і якостей особистості волейболістів
і їхній прояв знаходяться в тісному зв'язку зі специфікою волейболу —
колективним характером гри.
Моральний стан команди залежить від характеру як ігрових, так і
особистих
взаємовідносин
команди. Почуття
колективізму, товариські
взаємовідносини і допомога, згуртованість спортсменів є необхідними умовами
успішних виступів команди.
2) Розвиток процесів сприйняття
Уміння бачити якнайбільше гравців, їхнє положення і переміщення по
майданчику, беззупинний рух м'яча, уміння орієнтуватися в складних ігрових
умовах — найважливіші якості волейболіста. Вони насамперед зв'язані з
розвитком визначених особливостей зорових сприйняттів.
Об'єм поля зору:
У волейболіста повинно бути високо розвинут периферійний зір, тобто
великий об'єм поля зору. Багато дій і прийоми, наприклад блокування, доводиться
робити, базуючись на периферичному зорі.
Слабкий розвиток периферійного зору значно сужає коло тактичних дій
волейболіста, тому що він приймає рішення і виконує той або інший прийом,
орієнтуясь тільки на гравців, що знаходяться перед ним. Обмежений об'єм поля
зору приводить до того, що спортсмен не використовує сприятливі ситуації для
розвитку атаки, приймає неправильні рішення.
Глибинний зір:
Правильне і своєчасне виконання того або іншого технічного прийому багато
в чому залежить від здастності точно оцінювати відстані між гравцями, що
рухаються, м'ячем. У волейболістів, що виконують різні ігрові функції в команді,
точність окоміру різна. Так, у зв’язуючих гравців точність глибинного зору
значно вище, ніж у нападаючих. При цьому точність окоміру при сприйнятті
м'яча, що віддаляється, (у момент передачі) у них удвічі вище, ніж у
нападаючих.
Точність окоміру:
Як і периферійний зір, знаходиться в прямій залежності від стана
тренованості. У стані спортивної форми точність окоміру у волейболістів набагато
вище, ніж у стані нетренованості. У цьому одна з причин зривів у спортсмена, що
пропустив декілька занять і в котрого не помітно ніяких погіршень у стані
фізичних якостей і технічних прийомів.
Оскільки периферійний зір і точність окоміру грають у волейболі велику
роль, різні прийоми і вправи для розвитку даних зорових сприйняттів повинні
зайняти гідне місце в навчально-тренувальній роботі.
Головна вимога при розвитку точності окоміру, тренуванню почуття
дистанції — якнайбільше варіювати дистанції в тренуваннях (при передачах,
подачах, нападаючих ударах і т.і.). Для цього необхідно більше виконувати
передач на різну відстань, із різною швидкістю і траєкторією польоту м'яча,
подачі м'яча в ціль різними способами із різної відстані, нападаючи удари по
сигналу тренера в різні зони майданчику, кидки тенісного м'яча з різною силою і
з різної відстані в ціль. Спортсмен повинний постійно привчати себе стежити за
найменшими змінами дистанції. Дуже ефективні вправи з різними
пристосуваннями для фіксації визначеної траєкторії польоту м'яча, гра в теніс,
футбол, баскетбол. Корисні вправи при прийомі м'яча з подачі, нападаючого удару
або двосторонньої гри з закритою сіткою і т.і.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:51 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Сприйняття рухів:
По різноманітності рухових навичок волейбол є одним із найбільш
складних видів спорту. У сприйнятті рухів як цілої дії, прийому, так і окремих його
частин відбиваються різні особливості і властивості, такі, як характер, форма,
амплітуда, напрямок, тривалість, швидкість і прискорення руху.
Виконання будь-якого технічного прийому у волейболі й інших видах
спорту проходить під постійним контролем свідомості.
Однієї з найважливіших психологічних особливостей рухових навичок
волейболістів є те, що спортсмен, виконуючи ті або інші прийоми, наприклад
передачу м'яча, регулює свої рухи, і м'язові зусилля, оцінюючи відстань між
гравцями. Це зв'язано з виробленням зорово-моторної координації, дуже точних і
диференційованих просторових і тимчасових сприйняттів виконуваних рухів.
Велику роль у волейболі грає тонка диференцировка м’язово-рухових
відчуттів. Точність сприйняття м'язових зусиль кістей, що дуже важлива при
виконанні верхньої передачі, істотно змінюється в залежності від стану
тренованості. Причому точність диференцировки у зв’язуючих гравців багато
вище, ніж у нападаючих. Отже, розвитку точності м'язово-рухової чутливості
варто приділяти велику увагу, і особливо гравцям нападаючого плану.
Рекомендується в тренування включати якнайбільше різних вправ, зв'язаних із
диференцировкою м'язових зусиль, наприклад вправи в трійках, четвірках, із
двома м'ячами.
Волейбол жадає від спортсмена швидкої реакції, точності, своєчасності
сприйняття і відповідного руху.
У волейболістів час складної реакції коливається в залежності від стана
тренованості. У стані спортивної форми різко зменшуються час реакції і точність
і, що особливо важливо, самі реакції стають стабільними.
Для розвитку швидкості реакцій необхідно включати в заняття швидкісні
вправи, що вимагають швидкого переключення уваги з одних дій на інші, вправи
з різними несподіваними і нелогічними продовженнями. Кидки, швидкі
переміщення, стрибки, несподівані зміни напрямку руху, різкі ривки, падіння,
швидкі повороти голови при орієнтуванні усе це викликає значні подразнення усіх
відділів вестибулярного апарата.
Сповільнюється швидкість руху рук і ніг, порушується координованість і
точність рухів, погіршується зорове сприйняття, інтенсивність уваги, розподіл і
переключення. У результаті збільшується число помилок. Використання в
заняттях спеціальних вправ для тренування вестибулярного апарата підвищує
ефективність гри в захисті, точність другої передачі.
Однак тих прийомів, вправ, що є в арсеналі волейболу, недостатньо для
підвищення стійкості вестибулярного апарата волейболістів. Необхідно
включати складні в координаційному відношенні вправи — акробатичні і
гімнастичні вправи, стрибки на батуті, стрибки в глибину (1,8- 2,5 м), різні
обертальні рухи, усілякі прискорення, різкі зміни напрямку бігу, миттєві зупинки,
вправи на рівновагу, стрибки у воду, плавання, боротьбу і т.і. Дуже ефективні
вправи, якщо їх включати в той або інший технічний прийом. Наприклад,
виконання передачі після перекиду або обертального руху, або після різкого
прискорення і т.і.
Спеціалізовані сприйняття:
Особливості волейболу сприяють специфічному розвитку уваги, відчуттів,
сприйняттів, у результаті чого в гравців з'являється високорозвинене спеціалізоване
комплексне сприйняття. В основі спеціалізованих сприйняттів лежить тонка
диференцировка подразнень, що надходять у різні аналізатори. Основну роль у
цьому грають м'язово-рухові, зорові, вестибулярні і слухові відчуття. У волейболі є
наступні спеціалізовані сприйняття — «почуття м'яча», «почуття сітки», «почуття
майданчика», «почуття часу».
3) Розвиток уваги
Успішність технічних і тактичних дій волейболістів у значній мірі
визначається рівнем розвитку таких властивостей уваги, як об'єм, інтенсивність,
стійкість, розподіл і переключення.
Волейболісту доводиться одночасно сприймати велику кількість об'єктів або
їхніх елементів, що і визначає об'єм його уваги.
Висока швидкість польоту м'яча, швидкість переміщення гравців, швидка і
раптова зміна ігрових ситуацій — усе це пред'являє високі вимоги не тільки до
об'єму, інтенсивності й усталеності уваги, але і жадає від спортсмена миттєвого
переключення уваги і широкого розподілу його. Під час гри доводиться постійно
змінювати об'єкти, на які спрямована увага. Так, гравець, зробивши передачу для
нападаючого удару, переключається на страховку. Тільки за одну секунду увага
волейболіста може переключатися по черзі на трьох-шість об'єктів.
Усі якості уваги значно змінюються в залежності від стана тренованості.
Перерва в заняттях значно знижує об'єм уваги, а це значить, що різко знижується
арсенал тактичних дій.
Розвиток інтенсивності й стійкості уваги людини деякою мірою зв'язано з
розвитком його вольових якостей.
Для розподілу і переключення уваги в тренування волейболістів необхідно
включати різні вправи з декількома м'ячами і всілякими переміщеннями; вправи, у
яких потрібно швидке переключення уваги з об'єкта на об'єкт, з однієї дії на інше.
Можна розвивати уміння виділяти найбільш важливі об'єкти, віддаляя другорядні.
4) Розвиток тактичного мислення, пам’яті, представлення й уяви
У грі перемагає той, хто діє не по стандарту, хто має уміння здійснювати
тактичні задуми з обліком дій команди противника.
Для підвищення тактичної майстерності необхідно розвивати у
волейболістів наступні здатності:
спостережливість — уміння швидко і правильно помічати по ходу двобою
важливі моменти змагальної боротьби, орієнтуватися в складній ігровій
обстановці;
кмітливість —уміння швидко і правильно оцінювати сформовані ситуації,
враховувати їхні наслідки;
ініціативність — уміння швидко і самостійно застосовувати ефективні
тактичні прийоми;
передбачення — уміння розгадувати тактичні задуми противника й
вгадувати результати не тільки його, але і своїх дій
5) Розвиток здатності управляти своїми емоціями
Велика рухова активність гравців, швидко змінючаяся ігрова обстановка,
чергування удач і невдач, фізична напруга, крім того, присутність глядачів, які
активно виражають своє відношення до того, що відбувається на майданчику, —
усе це робить волейбол надзвичайно емоційним видом спорту.
У процесі гри яскраво виявляються позитивні і негативні емоції,
інтенсивність переживання. Мінливість успіху під час гри визначає різку їхню
зміну.
Інтенсивність емоційних станів залежить від значимості і відповідальності
гри. Протягом зустрічі вона змінюється. Найбільш інтенсивні емоції виявляються
у відповідальні моменти гри, особливо у кінцівках партій.
Характер і утримування емоційних станів дуже впливають на активність
волейболістів як у процесі учбово-тренувальних занять, так і на змаганнях.
У психології спорту розроблені спеціальні прийоми, що можуть
застосовуватися для: зняття або зниження фізичного стомлення і відновлення
спортивної працездатності; зняття або зниження нервового стомлення і
перевтоми, зв'язаної з емоційною перенапругою під час тренувальних занять і
змагань; зняття або зниження несприятливих емоційних станів перед змаганням і
під час гри і заспокоєння при зайвому нервовому порушенні; боротьби з безсонням.
Навчання волейболістів прийомам саморегуляції емоційних станів вимагає
звичайно не менше двох-трьох місяців систематичних занять. Ефективність їх
застосування можлива лише в тому випадку, якщо спортсмен цілком опанував
прийоми й у тренуваннях, і в змаганнях.
6) Розвиток вольових якостей
Уся діяльність на майданчику жадає від волейболіста великої напруги волі.
Вольові якості його виявляються в діях, спрямованих на подолання важкостей і
перешкод, обумовлених специфікою виду спорту.
Виховання вольових якостей — одна з найважливіших завдань підготовки
кваліфікованого спортсмена. Тут необхідно виходити, із конкретних важкостей, з
якими спортсмен у процесі спортивної діяльності знаходиться у постійному
контакті.
Існує два види важкостей — об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивними вважають
важкості, обумовлені особливостями гри у волейбол, а суб'єктивними —
обумовлені особливостями особистості спортсмена.
Основні вольові якості, якими повинний володіти волейболіст, —
цілеспрямованість і наполегливість, витримка і самовладання, рішучість і
сміливість, ініціативність і дисциплінованість.
Цілеспрямованість і наполегливість — якості, що виражаються в чіткій
свідомості цілей і завдань, що постають перед волейболістами, активному і
неухильному прагненні до підвищення спортивної майстерності, упрацьовитості.
У гравців необхідно насамперед виробляти свідоме відношення до
оволодіння технікою і тактикою гри, розвивати інтерес до роботи. Важливо
ставити конкретні завдання на певний строк і стежити за їх виконанням. У
заняття рекомендується включати вправи, різні по складності, і обов'язково
контролювати їхнє виконання.
Витримка і самовладання — якості, що виражаються в подоланні
негативних, несприятливих
емоційних
станів
(надмірна
збудливість,
розгубленість, пригніченість і т.і.), які надають стомлення. Вони виховуються в
процесі подолання стомлення і болючих відчуттів, виконання будь-якого
завдання точно і до кінця, розвитки здатності не втрачатися у важких і
несподіваних обставинах, управляти своїми діями, проявляючи при цьому
розважливість і стримуючи негативні емоції.
Особливе значення має виховання в гравців почуття дружби і товариства,
уміння підкоряти особисті інтереси інтересам колективу.
Рішучість і сміливість — якості, що виражаються в здатності вчасно
знаходити і приймати обдумані рішення у відповідальні моменти гри і без
коливання приводити їх у виконання, сміло, не боятись прийняти на себе
відповідальністі, вступати в єдиноборство, активно діяти для досягнення мети в
небезпечних і відповідальних ситуаціях.
Виховують такі якості за допомогою різних вправ, виконання яких зв'язано з
відомим ризиком і вимагає подолання страху, коливань. У тренування з цією метою
включають елементи хокею і баскетболу, стрибки у воду і, якщо можливо, стрибки з
парашутної вишки і т.і..
Ініціативність і дисциплінованість — ці якості виражаються в здатності
спортсмена вносити в гру елемент творчості, необдуманно не піддаватися впливу
інших людей і їхніх дій. Гравець, що володіє ініціативністю, — гарний організатор,
він веде за собою команду. Дисциплінованість виражається в умінні гравця
підкоряти свої дії завданням колективу, плану всієї команди.
Успішний розвиток ініціативності спортсмена можливий лише при гарній
технічній і тактичній підготовленості. Вона виховується в процесі самостійного
вирішення поставлених завдань, знаходження шляхів і засобів для досягнення
поставленої мети. Зайва опіка придушує ініціативність, привчає в усьому
покладатися на тренера.
Ефективним засобом виховання цієї якості є двосторонні ігри зі
спеціальними завданнями й в умовах, що вимагають від гравців максимального
прояву ініціативи
Свідома дисципліна припускає добровільне підпорядкування на основі
свідомості необхідності, свідомості свого боргу. Ця якість виховується протягом
усього процесу навчання і тренування. Виконання спортсменом
встановлених вимог повинно бути свідомим і систематичним.
Дуже важливо, щоб вимоги ці були доцільними й обгрунтованими. У
вихованні дисциплінованості особливу роль грають колектив і тренер. Тренер
повинний бути зразком дисциплінованості й організованості.
4.3. Психологічна підготовка до конкретних завдань
Психологічна підготовка волейболістів до майбутніх змагань або гри
здійснюється на базі загальної психологічної підготовки і зв'язана з вирішенням
завдань, що встають перед спортсменами в конкретному змаганні. До їхнього
числа відноситься:
1. Усвідомлення гравцями особливостей і завдань майбутньої гри.
2. Вивчення конкретних умов майбутніх змагань (час і місце ігор,
освітленість, температура і т.п.).
3. Вивчення сильних і слабких боків суперника і підготовка до дій
відповідно до обліку цих особливостей.
4. Усвідомлення й оцінка своїх власних можливостей у справжній момент.
5. Подолання негативних емоцій, викликаних майбутньою грою.
6. Формування твердої впевненості у своїх силах і можливостях виконання
поставлених завдань.
Зважаючи на те, що обидва види психологічної підготовки (як загальна, так і
спеціальна) взаємозалежні і взаємообумовлені, ми коротко зупинимося на основних
питаннях формування готовності волейболістів до конкретного майбутнього
змагання (гри).
Кожний волейболіст перед грою, та й під час двобою, випробує складні
почуття, що роблять як позитивний, так і негативний вплив на його дії. Вплив цих
психічних станів визначається перебудовою психічних і фізіологічних процесів в
організмі спортсмена. Одні волейболісти випробують емоційний підйом,
впевненість у своїх силах — це підвищує готовність організму до виконання
майбутніх дій. В інших гравців з'являється апатія або перезбудження, непевність,
страх поразки, що знижує готовність організму, можливості спортсмена.
Такі стани прийнято називати передстартовими. Розрізняють чотири види
передстартових станів: 1) недостатнє збудження; 2) оптимальне збудження; 3)
перезбудження; 4) гальмування внаслідок перезбудження.
1) Стан недостатнього збудження виявляється в деякій млявості,
недостатньої зосередженості, неможливості спортсмена сконцентрувати увагу
на майбутньому двобої. Зовні спортсмен спокоійний, навіть байдужий,
доброзичливий , навіть до противника. Однак, він нездатний максимально
реалізувати в змаганнях свої функціональні можливості, його дії часто
характеризуються несвоєчасністю і неадекватністю (молоді спортсмени, що не
ставлять цілей досягнення високого результату, досвідчені спортсмени, що
знизили рівень своїх домагань). При повторенні такого стана виробляється
рефлекс, що згодом дуже важко перебороти.
2) Стан оптимального збудження. У цьому стані спортсмен відчуває
готовність і бажання змагатися, здатний об'єктивно оцінювати свої дії,
партнерів по команді, противника, одержувати задоволення від своїх дій, рухів,
впевненість у своїй підготовленості домогтися планованого результату. Такий
стан найкраще для досягнення високих спортивних результатів, повної
реалізації функціональних можливостей.
3) Стан перезбуджения. Спортсмен зайво збуджений, надмірно активний,
дратівливий, найчастіше втрачає самовладання, запальний, нетерпимий,
спокійний у тренувальних умовах спортсмен у такому передстартовому стані
стає впертим, злим, грубим, надмірно причепливим і неуємно вимогливий до
інших. У таких умовах тренера і товариші по команді повинні виявляти
терпимість і уважність поряд із вимогливістю і принциповістю.
З надмірним порушенням варто систематично боротися. Організм
спортсмена в такому стані схильний до рефлекторних захворювань
(загострення звичних травм, ангіна і т.д.), що практично не дає йому
можливості проявити наявний рівень підготовленості, і створює передумови до
виправдання поганого виступу в змаганнях.
4) Стан гальмування внаслідок перезбуджения. У цьому випадку має
механізм протилежний формуванню стана недостатнього збудження. Однак
зовнішній стан гальмування найчастіше виявляється в тих же реакціях, за
винятком доброзичливості до навколишних. Що зовні виявляється пасивність є
результатом переживань, що травмують, неприємних асоціацій, небажання
змагатися. Наступає апатія, психічна і фізична млявість, іноді наступає
невротичні реакції. Спортсмен розуміє непотрібність нав'язливих думок, страху
не показати планований результат, але не може від них позбутися.
Стан гальмування вимагає уважного і спокійного відношення до
спортсмена, меншінтенсивної розминки, теплого душу, що психорегулюєт
вплив.
У залежності від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних
і психологічних якостей, етапів спортивного удосконалювання можливі
різноманітні підходи до вирішення питань оптимізації стартового стана і
керування ім.
Кожний спортсмен у процесі підготовки повинний виробити свої способи
регулювання психічного стана відповідно до обліку своїх особистих
характеристик, рівня підготовленості і змагального досвіду.
При раціональному психічному настрою на майбутні змагання підвищене
збудження повинно бути спрямовано не на переживання і небезпеки, а на
концентрацію уваги на компонентах техніко-тактичних і функціональних
проявів, облік яких забезпечує успішний виступ у змаганнях.
Раціональна підготовка до стартів зв'язана з концентрацією уваги на
основних для даної діяльності рухових діях, думках, відчуттях і відволіканням
від сторонніх чинників, котрими так буяє безпосередня підготовка до стартів і
участь у змаганнях. Досвідчені тренери ведуть кропітливу роботу в цьому
напрямку. Вони разом з учнями докладно вивчають основних суперників,
особливості їхньої техніки і тактики, сильні і слабкі і сильні сторони, знайомять
учнів із місцями змагань, станом спортивних баз, умовами для розминки,
відпочинку, відновлення.
Регулювання психічного стана спортсменів при наближенні основних
стартів здійснюється не тільки засобами психічного впливу, але і розподілом
тренувального навантаження в дні, що передують змаганням. Спортсменам,
схильним до зайвого емоційного порушення в останні 8-10 днів не варто
планувати занять із граничними по розміру навантаженнями.
У тренуванні спортсменів, що відрізняє знижене емоційне порушення,
навпроти, варто використовувати інтенсивні вправи швидкісно-силової
спрямованості, програма їхніх тренувальних занять повинна бути емоційно
насичена.
Рівень емоційної напруги спортсменів накладає відбиток і на характер
розминки, що передує стартам. Спортсменам, у яких емоційна напруга
підвищена, рекомендується будувати розминку в основному на матеріалі
роботи невисокої інтенсивності, навпроти, знижена емоційна напруга зв'язана з
необхідністю включення в розминку короткочасних вправ, виконуваних із
високою інтенсивністю.
Є ще безліч проміжних передстартових станів.
Переборюють негативні емоційні стани і регулюють їх за допомогою
спеціальних прийомів. Зводяться вони до наступного:
Волейболіст не повинний зовні виражати сильне хвилювання, непевність.
Навпаки, у міміці, у рухах потрібно намагатися висловити стан впевненості,
бадьорості і т.і.. Свідоме придушення негативних емоцій значно сприяє зниженню
їхньої інтенсивності.
Гарний результат дає використання в розминці спеціальних вправ, рухів,
різних по швидкості, темпу, амплітуді, м'язовій напрузі (у залежності від
особливостей емоційного стана), — вони допомагають знизити зайве порушення
або позбутися від стана пригніченості.
Довільна регуляція подиху за допомогою спеціальних дихальних вправ,
різних по глибині, інтенсивності, частоті, ритму, тривалості, також допомагає
переборювати негативні емоції. Спеціальний масаж робить на спортсмена
заспокійливий або збудливий вплив.
Прогулянки, відвідування музеїв, риболовля також роблять заспокійливий
вплив. Вплив музики на емоційний стан відомий усім. В одних випадках вона
підбодьоріває, підвищує емоційний тонус, в інших — діє заспокійливе.
Визначений вплив робить колір. Відомо, що червоний колір діє на психіку
людини збуджує її, а зелений, навпроти, заспокійливе.
Різкі звуки, темпова ритмичная музика, яскраве світло, насичене фарбування,
міцний запах, гострий укус — усе це збуджує, а слабкі, помірні або монотонні
зорові, слухові й інші подразники заспокоюють.
Слово може окрилити людини, вселити в нього впевненість, обрадувати,
заспокоїти. Але може воно і засмутити, розбудувати. Велику роль у подоланні
негативних передстартових станів грає самозаохочування, самоспонукання.
Щоб перебороти передстартове хвилювання, волейболісти часто згадують про
вдало проведені ігри, про своїх друзів, про приємно проведений час і т.і. Тим
самим вони не тільки дають собі установку на активну ігрову діяльність, але і
витискають із своєї свідомості несприятливі емоційні стани.
Не секрет, що зосередження уваги на негативних переживаннях підсилює їх і,
навпаки, відволікання від них послабляє.
Прийоми аутогенного тренування допомагають зняти або знизити
несприятливі емоційні стани перед грою і заспокоїти гравця при зайвому нервовому
порушенні.
Варто підкреслити, що психологічна підготовка повинна проводитися з
обліком індивідуальних особливостей кожного волейболіста.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 16.07.2009, 03:55 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Суддівство змагань

СПРАВКА: волейбол - командная спортивная игра с мячом двух команд по 6 человек в каждой. Игроки одной команды, используя не более трех ударов любой частью тела выше пояса, направляют мяч через натянутую над площадкой сетку на сторону другой команды так, чтобы он коснулся площадки в ее границах или был отбит противником с нарушением правил игры. Соревнования состоят из трех или пяти партий, каждая из которых продолжается до тех пор, пока одна из команд не наберет 15 очков. Если счет партии 14:14, то игра продолжается до преимущества одной из команд в 2 очка.

Cудьи, порядок судейства
Судейская бригада. Официальные процедуры. Жесты судей
Состав судейской бригады

Для проведения встречи создается судейская бригада. Положением предусматривается определенный состав судейской бригады в зависимости от ранга соревнований.
При проведении соревнований в коллективах физкультуры обычно одну встречу проводят первый судья и секретарь встречи, который ведет протокол встречи и выполняет функции второго судьи.
При проведении соревнований внутри коллектива физкультуры встречу обслуживает один судья. В этих случаях незаменим прибор для судейства соревнований по волейболу, с помощью которого судья, проводящий встречу, ведет счет в партиях, контролирует правильность замен и т. д. После окончания встречи судье остается только заполнить результат встречи в упрощенном бланке протокола соревнований.
При проведении всесоюзных соревнований на одну встречу назначается бригада из девяти судей: первый и второй судьи, секретарь встречи, судья-информатор, оператор табло или счетчик очков, четверо судей на линии и шесть подавальщиков мячей, а на международных соревнованиях еще два вытиральщика площадки.

Судейские процедуры

Только первому и второму судьям разрешается давать свисток во время встречи. Все остальные члены судейской бригады строго в соответствии со своими полномочиями могут установленными жестами обращать внимание первого судьи на нарушение игроками правил соревнований.
Секретарь встречи в случае нарушения очередности подачи сообщает об этом второму судье, который принимает окончательное решение - остановить встречу. Если встречу проводят два судьи (первый и секретарь встречи), то при нарушении расстановки секретарь должен свистком остановить встречу и объяснить команде характер нарушения ("расстановка" или "подача вне очереди") .
Первый судья дает свисток на выполнение подачи, который возвещает о начале игрового действия. После свистка подающий в течение пяти секунд должен выполнить подачу.
Первый и второй судьи свистком останавливают игру только тогда, когда точно знают, что была совершена ошибка, и когда им ясен характер этой ошибки. Если игровое действие закончилось, даже в случае фиксации очевидной ошибки (мяч после подачи попал в центр сетка, приземлился далеко за пределами площадки или после нападающего удара беспрепятственно упал в центре площадки) судьи обязаны дать свисток на остановку игры. Здесь они должны последовательно выполнить следующее:
- официальным жестом показать характер допущенной ошибки;
- показать номер игрока (жестом пальцев) или указать на игрока, совершившего эту ошибку, жестом руки указать команду, которая должна подавать после совершения данной ошибки. Иногда судья затрудняется в определении игрока, которого коснулся при блокировании мяч. В таких ситуациях он показывает на игроков, участвующих в блокировании. Делать это нужно не спеша, каждый жест должен быть хорошо виден игрокам команды и зрителям и понятен им.
Судья встречи должен следить за соблюдением правил соревнований и спортивной этики. По идентичным нарушениям он должен принимать одинаковые решения. Если он допустил ошибку при определении нарушений игроками правил соревнований и осознал это до введения мяча в игру, то должен отменить свое ошибочное решение.
Когда игровое действие прекращено не из-за нарушения правил соревнований, судья встречи должен официальным жестом объявить "спорный мяч" и предложить команде, подававшей до этого игрового действия, выполнить повторную подачу. В этом случае очко ни одной из команд не прибавляется. Такая ситуация возможна:
- после совершения игроками обеих команд обоюдной ошибки (мяч над сеткой задержан игроками разных команд);
- судья ошибочно остановил игру;
- первый судья отменил решение второго судьи, когда тот ошибочно (по мнению первого судьи) свистком остановил игровое действие;
- игровое действие было прервано при получении игроком травмы;
- при появлении на площадке второго мяча или другого постороннего предмета.
Судьи не должны использовать права назначать "спорный мяч" как выход из затруднительного положения, когда сомневаются в нарушении правил и не могут определить виновную команду.
Если судья осознал, что перед этим он принял ошибочное решение, которое не отменил, то в дальнейшем он ни в коем случае не должен компенсировать это потерпевшей команде, в противном случае он не исправляет, а усугубляет ошибку (допускает вторую ошибку) и в представлении игроков, официальных лиц и зрителей предстает необъективным, чем подрывает свой авторитет.
Судьям не следует вступать в пререкания с игроками и допускать оспаривание принятых решений.
Недисциплинированные игроки, словами или жестами проявляющие недовольство по поводу решений судей, должны быть немедленно наказаны в соответствии с правилами. В таком случае первый судья свистком останавливает встречу, чтобы сделать предупреждение или наказать за неправильное поведение команду либо отдельного игрока. Если недисциплинированность была проявлена во время игрового действия, то судья должен остановить встречу после окончания игрового действия, чтобы эта остановка не оказалась в пользу провинившейся команды.

Жесты судей

Для обозначения характера совершенной ошибки или разрешения перерыва в игре первый и второй судьи, а также судьи на линии должны применять официальные жесты.
Жест показывают в течение некоторого времени таким образом, чтобы он был хорошо виден и понятен игрокам и зрителям, а также судье-информатору и судье- секретарю. Если жест показывают одной рукой, то Рука должна быть одноименна той стороне, на которой находится команда, совершившая ошибку (двойное касание, касание сетки, мяч - в поле, переход подачи, мяч задел игрока, четыре касания, мяч задержан, ошибка в расстановке, переход в игровое пространство соперника, игрок задней линии нанес запрещенный атакующий удар, перерыв на отдых, замечание и дисквалификация до конца партии).
Далее судья показывает на игрока, совершившего ошибку, или команду, обратившуюся с просьбой (перерыв для отдыха, для замены), или на пальцах показывает номер игрока. Действие судьи заканчивается показом в сторону команды, которая должна выполнять подачу.
Каждая подача выполняется после официального жеста, которым первый судья должен сопровождать свисток, разрешающий выполнение подачи.
Первый и второй судьи

Для судейства соревнований подбирают более или менее равных по квалификации судей, которые поочередно выполняют функции первого и второго судьей. Если в течение одного игрового дня каждый судья должен судить две встречи, то рекомендуется сначала выступить в качестве первого судьи, а затем - второго.
Нежелательно в течение одного игрового дня поручать судейство одному судье более двух раз. Как показала практика, к третьей встрече обычно наступает усталость и увеличивается количество судейских ошибок.

Места судей

Первый судья исполняет свои обязанности, стоя на судейской вышке. Как исключение допускается исполнение судейских обязанностей сидя.
Первый судья должен отрегулировать высоту площадки или сиденья таким образом, чтобы уровень его зрения находился приблизительно на высоте 50 см от верхнего края сетки.
Второй судья исполняет обязанности стоя и располагается перед столиком секретаря. Точно месторасположение второго судьи не обозначено - в зависимости от игровой ситуации он перемещается в зоне замены, чтобы занять удобную для обзора позицию.
При выполнении атакующих действий второй судья должен располагаться на стороне блокирующих игроков и следить за правильностью выполнения блокирования, причем продолжать наблюдать за блокирующими и в момент их приземления, чтобы определить его правильность (касание средней линии, сетки). Взаимодействие членов судейской бригады. Первый судья должен тесно взаимодействовать со всеми членами бригады, давать возможность выполнять свои функции второму судье, секретарю, судьям на линии. Приведу несколько примеров:
1. После свистка об окончании действия он должен немедленно обратить внимание на своих коллег:
посмотреть на судью, контролирующего линию, около которой мяч коснулся пола, чтобы убедиться, что мяч коснулся площадки или очутился за ее пределами;
во время игрового действия первый следит, не подает ли второй судья сигнал о нарушении ошибки (касание, двойной удар и т. д.).
2. Если мяч ушел "за" от блока, его судит первый и второй судьи и судьи на линии.
Первый судья не должен спрашивать блокирующих, коснулись они мяча или нет.
Второй судья дает свисток на перерыв для замены или отдыха. В этом случае первому судье не следует давать повторного свистка.
Второй судья свистком сигнализирует об окончании перерыва для отдыха. Игроки команды занимают свои места, и только после этого первый судья дает свисток на выполнение подачи.
Во время встречи, прежде чем дать свисток на выполнение подачи, первый судья должен убедиться, что подающий игрок находится с мячом в зоне подачи, а второй судья готов к продолжению встречи (после перерывов, смены площадок и т. п.).
Перед началом каждой партии второй судья передает карточку с расстановкой игроков первому судье, чтобы он в процессе игры мог точно фиксировать расстановку игроков.
3. Если площадка становится скользкой и игроки обращают на это внимание, первый судья должен дать возможность им или вытиральщикам вытереть пол тряпкой (шваброй). Второй судья должен убедиться, действительно ли площадка скользкая.
4. Первый судья должен употреблять только официальную жестикуляцию.
5. Первый судья имеет право изменить решения своих коллег, а также свое собственное. Допустим, он остановил игру свистком, но замечает, что второй судья показывает жестом другое решение. В таком случае он может:
принять свое решение, если абсолютно уверен в его правильности;
переиграть мяч, если считает, что ошибка допущена одновременно игроками противоположных команд;
не согласиться со вторым судьей и переиграть мяч, если считает, что второй судья не прав (неправильная расстановка, касание сетки и т.д.); исправить собственную ошибку, если заметил ее.
6. Первый судья может отстранить от судейства и заменить любого судью из бригады, если убедился, что тот не знает своих обязанностей или необъективен.
Права первого судьи распространяются на период от выхода команд на разминку до подписания протокола после окончания встречи. В этот период ему подчиняются все официальные лица судейской бригады и члены обеих команд. Он же контролирует действия подающих мячей.
Если судьи замечают какое-либо нарушение, они должны сообщить об этом первому судье, который и примет необходимые меры согласно правилу.
Первому судье в спорных ситуациях рекомендуется подозвать к себе второго судью и выслушать его мнение. Но делать это надо только в исключительных случаях, чтобы не превращать игру в совещание судей. Обычно первый и второй судьи должны использовать для общения официальные жесты.
Права и обязанности каждого члена судейской коллегии подробно изложены в правилах.

Президиум коллегии судей

Судейство соревнований почетная и ответственная обязанность, которая проводится на добровольных началах в общественном порядке.
Судьей может стать любой гражданин РФ. Для руководства судейской работой в коллективах физкультуры, школах, институтах, академиях, университетах избираются бюро судейской ячейки или президиум коллегии судей. Председателя коллегии судей назначает федерация данного района, в состав которой он был избран.
Председатель президиума коллегии судей с общественностью и местным спорткомитетом формируют состав президиума, который утверждается президиумом федерации по волейболу данного района.
В составе президиума обычно работает четыре комиссии: организационно-массовая, испытательно квалификационная, методическая и комиссия по назначению судей. Президиум решает следующие задачи:
1. Подготовка судей-общественников на семинарах и при практических судействах.
2. Повышение категории судейских кадров и их учет.
3. Назначение судей на соревнования, проводимые в данном районе,
4. Руководство коллегиями по подчиненности.
5. Рекомендации для судейства соревнований более высокого ранга.

Состав судейской коллегии

Для проведения любого соревнования комиссия по назначению судей подбирает кандидатуры для комплектования судейской коллегии.
Каждая кандидатура рассматривается президиумом коллегии судей. После чего ее утверждают в федерации волейбола и передают в отдел волейбола соответствующего спорткомитета, который и обеспечивает вызов судей на соревнования.
В зависимости от ранга соревнований и предусматриваемого объема работ в состав судейской коллегии входят главный судья, заместители главного судьи, главный секретарь (ГСК), первые и вторые судьи, судья - секретарь, судьи на линии, счетчики очков или оператор табло, судьи - информаторы, судья при участниках или старший судья, врач на правах заместителя главного судьи по медицинской части, подавальщики мячей.
Организаторы соревнований должны познакомить и отправить в распоряжение ГСК коменданта соревнований, дежурных сантехников, электриков, бригадира по подготовке спортивной арены, медиков для врачебного обслуживания.
В коллективах физкультуры соревнования, на к правило, проводят бюро секции, которое из своего состава назначает главную судейскую коллегию, первых и вторых судей, секретарей и судей на линии.
На всесоюзных, республиканских, областных и городских соревнованиях для всех судей обязательна единая форма одежды белого цвета (рубашка с эмблемой судьи, брюки, носки и тапочки, поверх рубанки допускается ношение полувера белого цвета). Права и обязанности членов ГСК подробно изложены в правилах, приведение которых не входит в тему реферата.

Ошибки и наказания.

В ходе встречи участники (игроки, тренеры, врач) могут совершать действия, противоречащие правилам игры, или допускать недисциплинированное поведение. Право оценивать поведение игроков на игровом поле, тренеров и медперсонала команды, степень их виновности и меру наказания за каждое нарушение предоставляется только первому судье встречи, и только он один решает, какое наказание наложить на провинившегося участника соревнований (в соответствии с требованиями настоящего правила). Мера наказания должна соответствовать степени виновности.
При объяснении меры наказания первый судья должен точно определить характер проступка.
Второй судья и другие члены судейской бригады могут только обратить внимание первого судьи на недисциплинированное поведение участников и по его просьбе разъяснить тому характер проступка.
Судья, заметив недисциплинированность, не должен сразу останавливать игру, если эта остановка даст преимущество провинившейся команде. Судья сразу же объявляет виновному игроку характер его проступка и установленным жестом сообщает меру наказаний, как только закончится игровой эпизод и игра остановлена.
Объявленная мера наказания не может оспариваться никем из участников команды. Капитан команды, если ему не ясно что-то, может попросить судью повторно объяснить характер проступка игрока его команды.
Право наложения взыскания на участника распространяется на весь период встречи: от момента выхода команды на разминку перед встречей до подписания протокола встречи после ее окончания.
Если недисциплинированность зафиксирована до начала встречи, то объявленная санкция должна быть отнесена к первой партии. Например, команде за задержку начала встречи была показана желтая карточка. В первой партии за аналогичный проступок судья должен сразу показать красную карточку.
Если недисциплинированность допущена в перерыве между партиями, то объявленная санкция должна быть отнесена к последующей партии.
Когда игроку команды за грубое поведение в перерыве между партиями была показана красная карточка, следующую партию его команда начнет при счете 0:1, или если она должна была в следующей партии первой выполнять подачу, то лишается этого права.

Неправильное поведение.

В процессе игры участники команды неправильно себя ведут.
Поведение отдельных игроков и команд в отношении официальных лиц (членов ГСК, судейской бригады, обслуживающей данную встречу), тренеров и игроков соперников, зрителей или товарищей по команде может быть неспортивным (грубым, оскорбительным, агрессивным). Меры наказания за такое поведение определяет только первый судья в зависимости от степени совершенного.

Неспортивное поведение.

- Несмотря на неоднократные устные предупреждения судьи об окончании разминки перед началом встречи, команда не прекращает ее.
- Команда затягивает время перерыва перед началом партии (более 2 мин) или время перерыва для отдыха.
- После остановки игры игрок умышленно направляет мяч на сторону соперника или ударяет по нему ногой.
- Запасные игроки, располагаясь на мнимом продолжении боковой или лицевой линии, подсказывают игрокам - " мяч за" - "в поле".
- Игрок кричит, топает ногами, запугивает соперника словесно или угрожающими жестами, спорит с игроками или зрителями.
- Игрок или тренер пытается оспорить решение судьи, мимикой или словесно комментирует действия членов судейской бригады, апеллирует к зрителям.
- Тренер (капитан): просит перерыв для замены при отсутствии игрока в зоне замены, третий перерыв для отдыха, просит перерыв, когда мяч находится в игре (обычно после свистка первого судьи на подачу); в этих случаях второй судья отказывает в просьбе, а после остановки игры тренеру делается предупреждение.
- Игрок выполняет подачу до свистка.
- Тренер покидает свое место и пытается воздействовать на членов судейской бригады.
- Участник команды в перерыве между партиями комментирует действия членов судейской бригады или пытается оказать на них давление.
За такие нарушения команда или участник получает предупреждение: первый судья показывает желтую карточку. В протокол об этой санкции запись не делается, но первый судья должен запомнить или записать, кому было сделано предупреждение.

Грубое поведение.

- Вторично в одной партии проявляет неспортивное поведение.
- Кто-либо из участников ведет себя вразрез с правилами хорошего тона, морали либо выражает пренебрежение в адрес судей, соперников или зрителей.
- Команде по просьбе тренера, капитана предоставлен ( свистком остановлена игра) третий перерыв для отдыха или выполнение ошибочной замены при использованных в этой партии двух перерывов для отдыха. За эти нарушения команда или участник получает замечание - красная карточка; об этом делается запись в протоколе.

Оскорбительное поведение.
Агрессивное поведение.

В этих случаях первый судья прибегает к самым крайним мерам наказания. Удаление игрока до конца партии и дисквалификация игрока до конца встречи. В обеих случаях судья должен сделать запись в протоколе встречи, даже если нарушение произошло после окончания встречи, так как обычно, согласно положению о соревнованиях, за такой проступок игрок не допускается к следующей игре, а о дальнейшем его участии в соревнованиях решает ГСК.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Волейбол 12-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.226.227.175
Браузер:

Cайт живе: