rss · Вівторок, 21.11.2017, 22:12

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Професійно-прикладна фізична підготовка 12-й клас (Теоретична підготовка)
Професійно-прикладна фізична підготовка 12-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 01:30 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Засоби і методи спрямованого формування професійно значущих рухових навичок, стійкості до професійних захворювань, професійно важливих фізичних і психічних якостей.
Вправи професійно-відновлювальної спрямованості.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:40 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Перед сучасною українською освітою поставлено завдання збереження психічного, фізичного та
духовного здоров'я підростаючого покоління. Підготовка людини до високопродуктивної діяльності є
важливим завданням і одним з напрямів системи фізичного виховання населення. Рівень сучасного
виробництвапред’являє високі вимоги до якості професійної підготовкимайбутньогофахівця.
Важливою ланкою в процесі підготовки молоді до продуктивної діяльності слід вважати фізичне
вихованняз професійною спрямованістю, що є одним із ефективних засобів розвитку та вдосконаленняпевних
фізичних якостей, рухових навичок і умінь, а також здібностей адаптуватися до складних виробничих умов.
Останнім часом різні аспекти даної проблеми продовжуютьбути актуальними, вивчаються, досліджуються та
набуваютьподальшоговизначенняв науковійлітературі[1 – 5, 10, 12].
На даному етапі в навчальних закладах освіти перед фізичною культуроювисуваєтьсяодне з провідних
завдань, яке передбачає переважний розвиток і вдосконалення фізичних якостей, рухових навичок і
психофізіологічних функцій організму, до яких в процесі конкретної трудової діяльності пред'являються
підвищені вимоги з боку сфер виробництва. Впродовж ряду років проводяться дослідження, спрямовані на
профілізацію фізичного виховання щодо особливостей професійної діяльності. При цьому особлива увага
приділяється тому, що вирішення завдань професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП) повинне
передбачати формування та вдосконалення професійно важливих рухових навичок, психофізіологічних
функцій, фізичних, морально-вольових якостейта духовностіпідростаючогопокоління[6 – 13].
До недостатньо вирішених раніше аспектів даної проблеми слід віднести обґрунтування цінностей
фізичної культурияк складової загальної культуриособистості, в томучислі й засобами професійно-прикладної
фізичної підготовки.
Робота виконаназа планом НДР Слов’янськогодержавногопедагогічногоуніверситету.
Формулювання цілей роботи.
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні значимості засобів професійно-прикладної
підготовки у навчально-виховному процесі з фізичного виховання як важливого компоненту фізичного і
духовногорозвитку майбутньогоспеціаліста.
Результатидослідження.
В умовах удосконалення системи освіти в Україні головною її метою слід вважати формування
соціально активної, творчої, компетентноїособи учня, котрий володіє знаннями про культуру, в тому числі йPage 2

фізичну. Фізична культурає складовою загальнолюдськоїкультури, специфіка якої полягає головним чином у
тому, що вона профільована в напрямі, який призводить до оптимізації фізичного стану та розвитку індивіда в
єдності з його психічним і духовним розвитком. У системі сучасної освіти діяльною її складовою є фізичне
виховання, що розумієтьсяяк педагогічнийпроцес, спрямованийна формуванняздорового, фізично та духовно
здійсненого, морально стійкого підростаючого покоління, а також на зміцнення здоров'я, підвищення
працездатності, творчогодовголіттялюдини.
Однією з особливостей процесу фізичного виховання у навчальному закладі слід вважати його
прикладний характер, що спирається на природно-біологічних передумовах "перенесення тренованості". Цей
процес полягає у формуванні професійно актуальних потреб і здібностей особистості, засвоєнні нею того
суспільного досвіду й соціальних цінностей, які мають виражену практичну значущість та знаходять своє
відображенняв професійно-прикладній фізичній підготовці.
Проте, з розвитком теорії і практики фізичної культури, із переглядом її ціннісних орієнтирів та з
ухваленням особистнісно зорієнтованої парадигми освіти, процес ППФП не може обмежуватися тільки
формуванням професійно значущих рухових умінь, навиків і здібностей. Нажаль, сьогодні доводиться
констатувати, що процес ППФП у вищій школі асоціюється насамперед з дієвим компонентом особи,
ігноруючи мотиваційно-ціннісні й соціально-духовні орієнтири. Тоді як ППФП є раціонально організована
професійно-прикладна діяльність, спрямована на оволодіння матеріальними та духовними цінностями,
необхіднимив соціальномуй особистісномуаспектах.
У широкому сенсі слова ППФП це компонент процесу фізичного виховання, головна мета якого є
формування фізичної культури особистості. Отже, він повинен бути спрямований як на підвищення якості
загальної і спеціальної підготовленості випускника до трудової діяльності, так і на створення високого рівня
сформованості специфічної фізичної досконалості, мотиваційно-ціннісних орієнтацій і соціально-духовних
цінностей, що сприятиме розвитку умов для формування культури способу життя, духовного, психічного і
фізичного здоров'я.
На наш погляд, сьогодні мову слід вести про професійно-прикладну фізична культуру(ППФК) як
своєрідний напрям, який вже зараз претендує на статус самостійної дисципліни в навчально-виховному
процесі. Професійно-прикладну фізичну культуруслід вважати невід’ємним компонентом, що безпосередньой
органічно пов'язаний з підвищенням якості професійної освіти сучасногофахівця.
Із накопиченням позитивного практичного досвіду й науково- дослідницьких даних у відповідних
сферах склалася ціла профільована галузь фізичної культури— професійно-прикладна фізична культура, а
педагогічноспрямований процес використанняїї чинників зайняв важливе місце в загальній системі виховання
підростаючого покоління і професійних кадрів (у вигляді ППФП). У даний час ППФП в нашій країні
здійснюється перш за все як один із розділів обов'язковогокурсуфізичного виховання в професійно-технічних
училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, а також в системі наукової організації праці в
період основної професійної діяльності, колице обумовлюєтьсяхарактеромі умовамипраці.
Необхідністьподальшоговдосконаленняі впровадженняППФП в систему освіти та сферу професійної
діяльності визначається головнимчином наступнимифакторами:
- час, що витрачається на освоєння сучасних професій і досягнення професійної майстерності в них
продовжуєзалежати від рівня функціональнихможливостей організму, що мають природнуоснову, від ступеня
розвитку фізичних здібностей індивіда, різноманітності й досконалості надбаних ним рухових умінь і навиків.
Не випадково, наприклад, випускники професійно-технічних училищ і шкіл, які пройшли ґрунтовний курс
ППФП одержують вищий професійно-кваліфікаційний розряд за фахом, ніж ті, що з різних причин не мали
такої підготовки. Останні, як правило, і повільніше адаптуютьсядо практичних умов професійної діяльності на
виробництві. ППФП у цьому сенсі є одним із ефективних чинників скороченнятермінів оволодіння фахом та
гарантією якості підготовки;
- продуктивність достатньо багатьох видів професійної діяльності, не дивлячись на прогресуюче
зменшення частки грубих м'язових зусиль у сучасному матеріальному виробництві, прямо або побічно
продовжує бути обумовленоюфізичною дієздатністю виконавців виробничих операцій. Причому, не тільки в
сфері переважно фізичної праці, але й у ряді видів трудової діяльності змішаного (інтелектуально-рухового)
характеру, як у тих, що налагоджують машинні пристрої, монтажників, будівельників і т.п. В цілому ж
нормальний фізичний стан, без якого не мислиться здоров'я та ефективне функціонування, залишається
найважливішою передумовоюстійковисокоїплідності будь-якої професійної діяльності;
- залишається недостатньо розробленою проблема попередження вірогідних негативних впливів
певних видів професійної праці та його умов на фізичний стан людини. Хоча ця проблема розв'язується
багатьма засобами оптимізації змісту і умов праці, (соціальними, науково-технічними, гігієнічними) важливу
роль серед них покликані грати чинники професійно-прикладної фізичної культури, включаючиППФП;
- перспективні тенденції загально соціального й науково-технічного прогресу не звільняють людину
від необхідності постійно удосконалюватисвої діяльністні здібності, а їх розвиток через природні причини
невіддільно від фізичного вдосконаленняіндивіда.
Висновки.
Результатитеоретичногодослідження, вивчення та аналіз практичногодосвіду дозволяють, зазначити,
що ППФК і ППФП є прикладним спеціалізованим видом фізичного виховання, спрямованим на досягненняPage 3

оптимальної, щодо особливостей фаху, моторно-педагогічної підготовленостіз метою сприяння професійному
становленнюй розвитку особистостімайбутньогоспеціаліста.
Окрім фізіологічних передумовуспішностінавчання, слід відзначити важливість таких властивостейяк
професійна мотивація, моральні і духовні характерологічні якості, цілеспрямованість, почуття обов'язку й
відповідальність, рішучість, наполегливість, емоційна врівноваженість.
Перспективами подальших досліджень у даному напрямку вважаємо те, що існуючу систему
виробничого навчання доцільно доповнити рекомендаціями, розробленими на основі даних фізіологічного,
психологічного й педагогічного дослідження структури професійних дій та формування на цих засадах
позитивної професійної мотивації.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:42 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Фізична культура є частиною передової культури, набутком всього народу. Це потужний засіб не тільки фізичного вдосконалення та оздоровлення, але також і виховання соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування. Систематично вживані фізкультура та спорт – це молодість, що не залежить від паспортного віку, це старість без хвороб, оживлена оптимізмом, довголіття, і нарешті – здоров'я.

Для збереження та зміцнення здоров'я, попередження хвороб та завчасної старості необхідна свідома, висококультурна поведінка людей, заснована на розумінні складних закономірностей, що формують стан здоров'я людей та характер хвороб. Так звані “хвороби цивілізації” можна лікувати за допомогою фізичної активності та вірного режиму. В нашій країні здійснюється широкий комплекс заходів, що мають за мету створення нормальних умов праці та побуту, оздоровлення зовнішнього – в тому числі і виробничого – середовища, подальший розвиток охорони здоров'я. І все ж таки активність людини, засоби фізичної культури та спорту є важливими методами профілактики хвороб та найважливішими факторами вдосконалення, зміцнення здоров'я, що в кінцевому підсумку підвищує творчу активність людини, її працездатність.

Більше двох третин населення країни не займається фізкультурою систематично. Серед причин цього – і брак вільного часу, і віддаленість спортивних баз від місця мешкання, і деякі психологічні моменти, такі, приміром, як відсутність звички до занять, почуття скутості, що зупиняє багато кого перед заняттями оздоровчим бігом. І нарешті, однією з причин, що не має виправдань, є лінь. Є і ще одна важлива причина, що заважає розвиткові фізичної активност ілюдей – відсутність знань та вмінь займатися. Літератури для тих, хто займається самостійно, видається дуже мало.

В преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я написано: “Здоров'я – це стан повної фізичної, психічної та соціальної гармонії, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів”. Здоров'я великою мірою залежить від взаємин людини із середовищем його існування, суспільством та виробництвом. Виходячи з цього, можна визначити здоров'я також як стан організму людини, її фізичних та психічних якостей, що забезпечує їй можливість активно жити на працювати в різних умовах навколишнього середовища та протистояти його несприятливим факторам.

Для підтримання оптимальних фізичних та психічних якостей необхідна постійна рухова активність, що насамперед впливає на обмінні процеси в організмі. Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я, підвищує стійкість організму до несприятливих факторів навколишнього середовища (інфекції, радіації, коливань температури, атмосферного тиску, змісту кисню в повітрі тощо), збільшує резервні сили організму, що дозволяють переносити більш значні фізичні та психічні навантаження. Все це в кінцевому підсумку сприяє високій активності людини, подовженню її творчого життя.

Безперечно, що фізкультурні заняття, позитивно впливаючи на людину, підвищують ефективність її праці. Одначе віддача від таких занять проявляється опосередковано через ряд складових: підвищення працездатності, скорочення економічних видатків від втрат робочого часу при втомлюваності робітників або хворобі, покращення професійних рухових навичок, підвищення громадської активності, покращення трудової дисципліни, краще використання вільного часу.

Спеціалісти намагаються розробити орієнтовні дані для визначення ефективності різних заходів області організації праці. Зрозуміло, що їх не можна розглядати як нормативи, придатні для всіх випадків, це лише можливі резерви зростання продуктивності праці. Проте використання фізичних методів виховання, тренувань та загартування в трудових колективах не вичерпується показниками економічної ефективності. Фізкультурні заняття забезпечують підвищення загальної культури, широке оздоровлення, зниження рівня захворювань, збільшення середньої тривалості життя та зростання інтелектуально-психологічного потенціалу народу.

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

Принцип органічного зв'язку фізичного виховання з практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілюється у професійно-прикладній фізичній підготовці. Хоча цей принцип поширюється на всю соціальну систему фізичного виховання, саме в професійно-прикладній фізичній підготовці вона знаходить своє специфічне вираження. В якості своєрідного різновиду фізичного виховання професійно-прикладна фізична підготовка якляє собою педагогічно спрямований процес забезпечення спеціалізованої фізичної підготованості до вибраної професійної діяльності. Інакше кажучи, це в своїй основі процес навчання, що збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових умінь та навичок, виховання фізичних та безпосередньо пов'язаних з ними здібностей, від яких прямо або побічно залежить професійна дієздатність.

Відномо, що результативність багатьох видів професійної праці істотно залежить, попри інше, від спеціальної фізичної підготованості, що набувається шляхом систематичних занять візичними вправами, адекватними в певній мірі вимогам даної професійної діяльності та її умов до функціональних можливостей організму. Ця залежність отримує наукове обгрунтування у світлі поглиблених уявлень про закономірності впливу різних сторін фізичного та загального розвитку індивіда в процесі життєдіяльності. Досвід практичного використання цих закономірності і призвів свого часу до становлення особливого різновиду фізичного виховання – професійно-прикладної фізичної підготовки.

Професійно-прикладна фізична підготовка здійснюється насамперед у якості одного з розділів обов'язкового курсу фізичного виховання у професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та визщих навчальних закладах, а також у системі наукової організації прац в період основної професійної діяльності трудящих, к оли це необхідно за характером та умовами праці.

Необхідність подальшого вдосконалення та запровадження професійно-прикладної фізичної підготовки до системи освіти та сфери професійної праці визначається наступними причинами та обставинами:

Час, витрачений на освоєння сучасних практичних професій та досягнення професійної майстерності в них продовжують залежати від рівня функціональних можливостей організму, що мають природну основу, від міри розвитку фізичних здібностей індивіда, різноманітності та досконалості набутих ним рухових умінь та навичок.

Продуктивність досить багатьох видів професійної праці, незважаючи на спадання частки грубих м'язових зусиль у сучасному матеріальному виробництві, прямо або побічно продовжує бути зумовленою фізичною дієздатністю виконавців трудових операцій, причому не тільки в сфері переважно фізичної праці, а й у ряді видів трудової діяльності змішаної (інтелектуально-рухової) характеру. В цілому ж нормальний фізичний стан, без якого не мислиться здоров'я та ефективне функціонування, залишається найважливішою передумовою усталено високої плідності будь-якої професійної праці.

Зберігається проблема попередження імовірних негативних впливів певних видів професійної праці та її умов на фізичний стан трудящи; хоча ця проблема вирішується багатьма засобами оптимізації змісту та умов праці, в тому числі соціальними, науково-технічними та гігієнічними, важливу роль між них грають фактори професійно-прикладної фізичної культури.

Перспективні тенденції загальносоціального та науково-технічного прогресу не звільняють людину від необхідності постійно вдосконалювати свої діяльнісні здібності, а їхній розвиток в силу природних причин невіддільний від фізичного вдосконалення індивіда.

Сутність основних задач, вирішуваних в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки, полягає в тому, щоб:

Поповнити та вдосконалити індивідуальний фонд рухових умінь, навичок та фізкультурно-освітніх знань, що сприяють освоєнню вибраної професійної діяльності, корисних у нік та потрібних разом з тим в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки у якості її засобів;

Інтенсифікувати розвиток професійно важливих фізичних та безпосередньо пов'язаних з ними здібностей, забезпечити стійкість підвищеного на цій основі рівня дієздатності;

Підвищити ступінь резистентності організма відносно несприятливих впливів навколишнього середовища, в якому відбувається трудова діяльність, сприяти збільшенню його адаптаційних можливостей, збереженню та зміцненню здоров'я.

Сприяти успішному виконанню спільних задач, реалізованих у системі професійної підготовки кадрів, вихованню моральних, духовних, вольових та інших якостей, що характеризують цілеспрямованиї, високоактивних членів суспільства.

Ці задачі слід у кожному окремому випадку конкретизувати стосовно специфіки професії та особливостей контингента тих, хто займається. Ясно також, що професійно-прикладна фізична підготовка може бути достатньо ефективною тільки в сполученні з іншими складовими соціальної системи виховання в цілому, де задачі з підготовки до трудової діяльності не зводяться до часткових найближчих задач, характерних для окремих етапів професійно-прикладної підготовки, і вирішуються не епізодично, а перманентно. Першочергову роль в їх реалізації відіграє повноцінна загальна фізична підготовка. На базі створюваних нею передумов і будується спеціалізована професійно-прикладна фізична підготока. Спеціалізація її необхідна, оскільки до того зобов'язує специфіка професійної діяльності та її умов.

Проблема нормативних критеріїв професійно-прикладної фізичної підготованості поки що вирішена лише частково і переважно у першому наближенні, що пояснуються як множинністю наявних професій та їхнім динамічним оновленням, так і недостатньо масованим розгортанням відповідних досліджень, хоча деякі орієнтовні нормативи вже включені до діючих офіційних програм професійно-прикладної фізичної підготовки.

Як основні засоби ППФП використовують досить різноманітні форми фізичних вправ з числа тих, котрі склалися в базовій фізичній культурі і спорті, а також вправи, перетворені і спеціально конструйовані відповідно до особливостей конкретної професійної діяльності (як спеціально-підготовчі).

Було би помилкою вважати, що адекватними засобами можуть служити тільки вправи, аналогічні за формою професійно-трудовим руховим діям. Зводити лише до них засоби ППФП, як це робилося у свій час у спробах наблизити фізичну культуру до трудової практики шляхом простої імітації в заняттях фізичними вправами окремих трудових дій, наприклад слюсаря, молотобійця, грабаря і т.д.,— значить спотворювати саму її сутність. Особливо мало придатним такий підхід став у сучасних умовах, коли для багатьох видів трудової діяльності характерні мікрорухи, локальні і регіональні рухові дії, самі по собі ні в якій мері не достатні для оптимального розвитку рухових здібностей, причому і режим виконання їх найчастіше усе більше здобуває риси, що обумовлюють виробничу гіподинамію з усіма її небезпеками для нормального фізичного стану організму.

Разом з тим це не виходить, що в сучасної ППФП узагалі недоцільно моделювати визначені особливості трудової діяльності. Однак моделювання не зводиться тут до формальної імітації трудових операцій, а припускає переважне виконання вправ, що дозволяють направленно мобілізувати (ефективно виявити в дії) саме ті професійно важливі функціональні властивості організму, рухові і сполучені з ними здатності, від яких істотно залежить результативність конкретної професійної діяльності. При цьому буває доцільно відтворювати й істотні моменти координації рухів, що входять до складу професійної діяльності, але за умови, якщо відповідні вправи можуть дати освітній, розвиваючий чи підтримуючий тренованість ефект як діючі засоби реалізації хоча б деяких із задач, переслідуваних у ППФП. Головним чином у силу такого моделювання особливостей професійної діяльності склад засобів ППФП і здобуває свою специфіку.

Значна частина вправ, використовуваних як засоби ППФП, являє собою прикладні вправи. Такими правомірно вважати ті вправи, за допомогою яких виробляють рухові уміння і навички, що знаходять застосування в звичайних умовах професійної діяльності (часто при виконанні дій допоміжного характеру) чи в екстремальних умовах, ймовірних у ній. Природно, що особливе місце безпосереднє прикладні вправи займають у ППФП тоді, коли вона будуються стосовно до професійної діяльності, що включає у великому обсязі рухову активність у формі основних, необхідних -у повсякденному житті рухових дій (ходьбу й інші циклічні дії по подоланню простору, піднімання і перенесення вантажів і т.д.), коли ефективність професійної діяльності прямо залежить від розмаїтості і налагодженості рухових навичок (як, наприклад, у роботі монтажників-висотників, виконуючих немеханізовані операції), а також коли для адекватних дій в екстремальних ситуаціях професійної діяльності потрібні спеціалізовані складні рухові навички (навички плавання, пірнання і порятунки потопаючих у представників флотських професій, навички єдиноборств в оперативних працівників МВС і військовослужбовців і т.д.). Склад засобів ППФП у таких випадках, зрозуміло, найбільш специфічний.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:43 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Менш специфічні ті засоби ППФП, що використовуються переважно для виховання фізичних якостей і похідних від них здібностей, так чи інакше впливають на ефективність професійної діяльності і зумовлюючих її вплив на людину. Адже при здійсненні задач по їхньому вихованню потрібно керуватися закономірностями не тільки прямого, але і непрямого переносу тренувального ефекту вправ, використовуючи і загальний (неспецифічний) ефект адаптації до різних видів м'язової діяльності і середовищним факторам.

Прагнення профілювати фізичну підготовку стосовно до вимог професії виразилося, крім іншого, у створенні особливого різновиду гімнастики — професійно-прикладної гімнастики і культивуванні професійно-прикладних видів спорту. Як уже ясно, типові для них вправи і методика їхнього застосування характеризується, з одного боку, моделюванням форм і особливо істотних моментів координації рухів, що входять у професійну діяльність, а з іншого боку — більш спрямованими й у кінцевому рахунку більш високими, чим у ній, вимогами до руховим і зв'язаним з ними здібностям.

У комплексі вправ і методиці професійно-прикладної гімнастики часто переважно виражений свого роду аналітичний підхід, при якому послідовно конструюються необхідні форми рухів і здійснюється вибірково спрямований вплив на визначені ланки опорно-рухового апарата, його морфофункціональні якості (зокрема, силові, рухливість у суглобах, локальну і регіональну статичну витривалість), причому виходячи не тільки з вимог, пропонованих професійною діяльністю, але і з необхідності профілактики виникаючих у ході її несприятливих впливів на фізичний і загальний стан працівника, на що спрямовано, зокрема, гімнастичні вправи, що попереджають і коригують порушення постави, обумовлені особливостями робочої пози.

У професійно-прикладних видах спорту яскраво виражений цілісно акцентовані вплив на розвиток рухових і тісно сполучених з ними здібностей, що мають істотне значення для удосконалювання в професійній діяльності. Відповідно орієнтоване спортивне удосконалювання може робити прямий позитивний вплив на професійну діяльність, за умови, звичайно, якщо предмет спортивної спеціалізації має значну спільність із професійною діяльністю як по операциональному складу дій, так і по характері здібностей, що виявляються. Саме це є визначальним при виборі професійно-прикладних видів спорту представниками тієї чи іншої професії.

Додаючи першорядне значення власне-прикладним вправам як факторам ППФП, не випливає, однак, забувати, що ними далеко не вичерпується вся сукупність діючих засобів фізичної підготовки до обраної професійної діяльності. У залежності від конкретно складається індивідуальної системи занять фізичними вправами й особливостей обраної професії істотну роль у реалізації задач, переслідуваних у процесі ППФП, можуть грати і засобу загальної фізичної підготовки. Як уже говорилося, вибір і застосування їх, наскільки це можливо і доцільно, варто спеціалізувати з урахуванням специфіки професійної діяльності, щоб виключити негативний перенос на неї ефекту неадекватних вправ (зокрема, ймовірний у тих випадках, коли в процесі фізичної підготовки чи виробляються закріплюються навички, що вступають у протиріччя з навичками виробничих операцій по тим чи іншим ключовим моментам координації рухів). У цілому імовірність негативного переносу порівняно невелика, у всякому разі, значно менше (при тім, що рівень рухової активності в більшості сучасних професій невисока), чим імовірність позитивного інтегративного впливу на дієздатність систематично використовуваних розповсюджених засобів загальної фізичної підготовки. Доцільно, незважаючи на це, для посилення її прикладної спрямованості віддавати перевагу тим засобам, що за інших рівних умов з великим позитивним ефектом сприяють збільшенню функціональних можливостей організму, що лімітують результативність професійної діяльності й опірність стосовно несприятливих впливів, ймовірним у конкретних умовах праці.

Методика ППФП у головному базується на послідовному втіленні загальпедагогічних принципів і основних принципів методики фізичного виховання (гл. III), що конкретизуються стосовно до особливостей її змісту і побудови в реальних умовах професійного утворення і життєдіяльності.

Найважливіше значення для раціональної побудови ППФП у цілому має, як уже підкреслювалося, забезпечення органічного взаємозв'язку, єдності загальної і спеціальної фізичної підготовки. Це означає насамперед, що при побудові ППФП необхідно спиратися на передумови, створювані попередньої і супутньої загальною фізичною підготовкою: гармонічний розвиток основних життєво важливих фізичних якостей, формування багатого фонду різноманітних рухових умінь і навичок. Тільки з опорою на ці фундаментальні передумови ППФП може здійснитися з найбільшою ефективністю, без зайвих витрат часу й енергії. Від того, який була загальна фізична підготовка майбутнього фахівця під час проходження базового курсу фізичного виховання (у загальноосвітній школі, інших навчальних закладах), і від того, як вона проводиться надалі (у ті чи інші періоди багаторічної професійно-трудової діяльності), багато в чому залежить і зміст ППФП, і ряд конкретних рис її раціональної побудови. Зокрема, від цього залежить склад використовуваних засобів ППФП, тому що вхідні в неї види фізичних вправ включають елементи і варіанти раніше вироблених форм рухів і нерідко аналогічні по координаційній основі руховим діям, освоюваним у базовому курсі фізичного виховання в аспекті загальної фізичної підготовки (ряд циклічних локомоторних вправ, вправи на підтримку рівноваги тіла в умовах, що утрудняють, оперирование з різного роду предметами, піднімання і перенесення ваг і т.д.)

Утілення принципу єдності загальної і професійно-прикладної фізичної підготовки припускає разом з тим визначене профілювання загальної фізичної підготовки стосовно до особливостей професії як у період оволодіння нею, так і в роки наступної професійно-трудової діяльності. У залежності від її специфіки в цьому зв'язку доцільно:

— підсилювати ті з компонентів загальної фізичної підготовки, що більш інших сприяють розвитку професійно важливих фізичних і зв'язаних з ними здібностей (по механізму позитивного переносу тренованості), відповідно перерозподіляючи час і зусилля, затрачувані в різних її розділах;

— у період становлення професійних рухових навичок уникати в процесі загальної фізичної підготовки тих вправ, що можуть негативно вплинути на формування даних навичок; для цього треба, звичайно, чітко представляти закономірності позитивного і негативного переносу навичок, щоб використовувати ефект позитивного переносу і не викликати негативного;

— включати в загальну фізичну підготовку в достатньому обсязі навантаження, що тренують, протидіючому несприятливому впливу на здоров'я і дієздатність професійної гіподинамії (особливо коли професійна діяльність відрізняється вкрай низьким рівнем рухової активності), а також избирательно спрямовані комплекси фізичних вправ для профілактики і корекції окремих відхилень у фізичному стані і розвитку організму, ймовірних при хронічному впливі несприятливих факторів і умов професійної діяльності. Мова тут йде, зокрема, про спрямований і відповідно нормованому по величині навантаження використанні вправ, що избирательно стимулюють розвиток тих життєво важливих фізичних якостей індивіда, що практично не виявляються або мало виявляються в професійно-трудовій діяльності, а також вправ, що сприяють збільшенню резистентності організму стосовно негативного впливу специфічних внешнесредовых умов праці, вправ для профілактики і коригування порушень постави, що виникають у силу особливостей робочих поз, і т.д.

Таке профілювання загальної фізичної підготовки у визначеному відношенні зближає її з ППФП. Але це зближення було б невірно розуміти як можливість заміни однієї з них іншої. При тім, що вони тісно взаємозалежні, у них зважуються неоднозначні задачі різними засобами і методами. І тоді, коли загальна фізична підготовка профилируется стосовно особливостей професійної праці, вона повинна бути спрямована не тільки на реалізацію сугубо утилітарних задач, але головним чином на забезпечення усебічного фізичного удосконалювання людини, яку б діяльність він ні обрав як свою професію.

Одна з основних проблем методики ППФП випливає з необхідності забезпечити адекватне і систематичне моделювання вимог, пропонованих професійною діяльністю до функціональних можливостей організму, з поступовим перевищенням рівня цих вимог. Тут є своє протиріччя. Ясно, що цілком точно і повно відтворити ці вимоги можна лише шляхом виконання трудових дій у режимі й умовах, характерних для професійної праці, але якщо сам по собі він пред'являє порівняно невисокі по інтенсивності і вузькі вимоги до фізичної дієздатності (що, як уже відзначалося, характерно для багатьох видів сучасної професійної праці), те точне моделювання їхній у процесі ППФП не дозволить забезпечити необхідну дієвість модельних вправ як факторів збільшення функціональних можливостей. Саме тому моделювання вимог професійної діяльності при побудові ППФП виправдане остільки, оскільки воно забезпечує ефективність використовуваних засобів підготовки, і повинно відбуватися з визначеними варіаціями, що сприяють не тільки адаптації до професійної праці, але і збільшенню його результативності.

Принципово модельне відтворення в процесі ППФП тих чи інших вимог професійної діяльності має тим більше значення, чим вище рівень мобілізації рухових і інших можливостей організму, необхідних для її результативного здійснення. Якщо ці вимоги дуже високі (як, наприклад, в екстремальних умовах професійної діяльності військовослужбовців, пожежних, водолазів, випробувачів авіаційної техніки), то спочатку їх приходиться моделювати з обмеженнями, а потім поступово збільшувати навантаження в модельно-тренувальних вправах, аж до перевищення рівня аналогічних професійних навантажень, щоб створити свого роду запас міцності стосовно них. У таких випадках найбільш ефективним засобом збільшення функціональних резервів організму, мобилизуемых в.екстремальних умовах професійної діяльності, можуть служити заняття відповідним професійно-прикладним видом спорту, організовані, у формі систематичного тренування й участі в. змаганнях. Виборче ж моделювання окремих вимог професійної діяльності в процесі ППФП досягається переважно засобами професійно-прикладної гімнастики, у тому числі вправами на спеціалізованих тренажерах (наприклад, на тренажерах типу центрифуг і допінгів у ППФП льотчиків, монтажників-висотників і працівників інших спеціальностей, що пред'являють високі вимоги до функцій вестибулярного апарата).

Хоча ступінь інтенсивності фізичних зусиль у більшості сучасних видів професійної діяльності порівняно невисока і стабільна, у методиці побудови ППФП варто керуватися принципом поступового приросту навантажень, що тренують, причому в тій мері, у який це потрібно не тільки для підготовки до конкретних професійно-трудових навантажень, але і для загального підйому рівня функціональних можливостей організму, зміцнення і збереження здоров'я. Тут так само, як і у фізичному вихованні в цілому, зрозуміло, не може бути деяких універсальних кількісних норм приросту навантажень, однаково придатних у всіх випадках, оскільки границі доцільного збільшення і динаміка їхній залежать від багатьох перемінних обставин, у тому числі від реально складається сумарного обсягу навантажень і режиму занять фізичними вправами в індивідуальному способі життя (наприклад, одні паралельно з ППФП приділяють масу часу і сил заглибленим заняттям тим чи іншому виду спорту, а в інших основні заняття фізичними вправами обмежуються чи переважно винятково рамками ППФП).

У загальному виді система занять по ППФП при їхній організації в офіційному порядку регламентується уніфікованими програмами, розроблювальними звичайно для груп родинних чи професій окремих професій. Основними формами занять при цьому служать, як правило, визначені форми, що мають типову у фізичному вихованні структуру (гл. X), що вар'юється в залежності від особливостей змісту й умов побудови занять.

Нерідко, особливо в рамках обов'язкового курсу фізичного виховання в спеціальних навчальних закладах, визначені заняття, що включають матеріал ППФП, є комбінованим і. Професійно-прикладні вправи в них виконуються поряд із вправами, використовуваними як засоби загальної фізичної підготовки, що, крім іншого, обумовлено дефіцитом навчального часу. У таких випадках раціональне компонування різних заняття, що складається, визначається за правилами побудови комплексного уроку (гл. X; 2.2). При великій трудомісткості розв'язуваних задач по формуванню складних професійно-прикладних рухових чи навичок виборчому масованому впливу на розвиток професійно важливих фізичних здібностей переважно не тільки окремі заняття, але і серії їх будувати як однопредметні — сконцентровані в основній частині переважно на реалізації однієї з таких задач. Співвідношення однопредметних і комбінованих занять за курсом фізичного виховання, що включає матеріал ППФП, залежить багато в чому від загального бюджету часу, виділюваного на курс у цілому, і складності розв'язуваних задач. Чим більше час і чим складніше задачі, тим частіше варто практикувати однопредметні заняття; якщо ж бюджет часу малий, доцільно при однакових інших умовах велику частину занять робити комбінованими.

У якості однієї з ефективних форм організації й інтенсифікації занять по ППФП практикують змагання в професійно-прикладних вправах. Змагальні форми занять найбільше широко представлені, природно, у випадку заглибленої спеціалізації в обраному професійно-прикладному виді спорту. Система занять при цьому здобуває характер спеціалізованого спортивного тренування і регулярної участі в змаганнях, що висуває особливу проблему раціонального збалансування спортивної, професійно-освітньої, і трудової діяльності. Для спортсменів, що не переходять у сферу спорту вищих досягнень, пріоритетними повинні бути, звичайно, не власне-спортивні інтереси.

Немаловажну роль у здійсненні ППФП можуть грати і зводяться не до спортивних самодіяльні фізкультурні заняття, що включають професійно-прикладні вправи поряд з іншими засобами фізичного самовиховання в режимі повсякденного побуту і подовженого активного відпочинку (зокрема, у формі щоденної індивідуальної зарядки, фізкультурно-кондиційної тренування, туристських походів). Зрозуміло, що фактичний внесок таких занять у ППФП особливо залежить від ступеня прилучення до фізичної культури, розуміння суті ППФП і методичної підготовленості до самостійного використання її засобів і методів. Для реалізації деяких задач, переслідуваних у ППФП, можуть бути використані крім зазначені і малі форми занять, практиковані в рамках виробничої фізичної культури (див. про їх гл. X; 3.1). Хоча можливості їх у цьому відношенні порівняно вузькі, не слід зневажати ними, зокрема при рішенні задач, що передбачають вироблення уміння самостійно доцільно регулювати оперативну працездатність у процесі трудової діяльності, і задач по попередженню регресу досягнутої в результаті ППФП специфічної тренованості.

Таким чином, більшість прийнятих у системі фізичного виховання і самовиховання форм занять може бути використано тією чи іншою мірою з метою ППФП. Разом з тим зміст їх визначається не тільки вимогами професійної діяльності і не замикається на ній. ППФП неодмінно потрібно розглядати в єдності з іншими складаїми цілісної системи виховання й у залежності від їхнього характеру в індивідуально-конкретному вираженні знаходити найбільш виправдане на тім чи іншому етапі співвідношення різних форм занять, що дозволяють реалізувати личностно і соціально значимі цілі.

ПРАКТИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Фізична культура - невід'ємна частина життя людини.Вона займає досить важливе місце в навчанні, роботі людей. Заняттям фізичними вправами відіграє значну роль у працездатності членів суспільства, саме тому знання й уміння по фізичній культурі повинні закладатися в освітніх установах різних рівнів поетапно. Чималу роль у справу виховання і навчання фізичній культурі вкладають і вищі навчальні заклади, де в основу викладання повинні бути покладені чіткі методи, способи, що у сукупності вибудовуються в добре організовану і налагоджену методику навчання і виховання студентів.

Складовою частиною методики навчання фізичній культурі є система знань по проведенню занять фізичними вправами. Без знання методики занять фізкультурними вправами неможливо чітко і правильно виконувати їх, а отже ефект від виконання цих вправ зменшитися, якщо не зовсім пропаде. Неправильне виконання фізкультурних занять приводить лише до втрати зайвої енергії, а отже і життєвої активності, що могло б бути спрямоване на більш корисні заняття навіть тими ж фізичними вправами, але в правильному виконанні, чи іншими корисними справами.

Розробка методики занять фізичними вправами повинна вироблятися високопрофесійними фахівцями в області фізичної культури, тому що неправильна методика виконання може привести і до більш серйозних наслідків, навіть до травм. Тим більше у вищих навчальних закладах, де навантаження повинне бути більш ускладнена - методика занять фізкультурними вправами повинна бути більш чітко, правильно розроблена і деталізована.

Крім розробки самої методики занять фізкультурними вправами важливою частиною методики фізичного виховання і навчання студентів є передача викладачем і засвоєння студентами знань, навичок, умінь з метою розвитку й удосконалювання фізичних здібностей.

Фізичне виховання і навчання студентів складається з теоретичних, практичних і контрольних занять, що визначаються методикою і концепцією викладання, прийнятої в даному вищому навчальному закладі.

Розкриваючи всі ці розділи відзначимо, що кожний має свою особливість, виконує визначені цілі і спрямований на конкретний результат. І звичайно ж має свою особливу методику. Будь-яка навчальна програма по фізичній культурі припускає наявність обов'язкового теоретичного розділу. Ця частина фізичного виховання і навчання викладається студентам у формі лекцій у логічній послідовності. Тим самим формується теоретичний шар знань у студентів по фізичній культурі. Це буде бути основою для формування умінь у студентів по виконанню фізичних вправ і прокладе шлях для наступного розділу.

Практичний розділ складається з двох підрозділів: практичний^-методико-практичного і тренувальний^-учбово-тренувального.

У кожнім семестрі система практичний занять, що має методичну й учбово-тренувальну спрямованість, будується як закінчений модуль, відповідний проходженню різних розділів програми. Ці модулі завершуються виконанням студентами на заняттях відповідних контрольних завдань і тестів, що характеризують ступінь засвоєння навчального матеріалу. Контрольні заняття забезпечують оперативну, поточну і підсумкову інформацію про ступінь засвоєння навчального матеріалу. Наприкінці семестру і навчального року студенти, що виконали навчальну програму здають залік по фізичній культурі, що складається з трьох розділів:

· теоретичні і методичні знання, оволодіння методичними



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:43 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

· . уміннями і навичками;

· загальна фізична і спортивно-технічна підготовка;

· необхідний^-життєво-необхідні уміння і навички по зміцненню здоров*я

· . і здоровому способу життя.

Отже розкривши всі розділи фізичного виховання і навчання студентів ми можемо помітити, що без чітко сформованої й відпрацьованої системи викладання і навчання важко буде дотримати методики занять фізичними вправами. Іншими словами правильне, чітке виконання послідовності проходження всіх трьох розділів обумовлює якість виховання і навчання і є основою для застосування методики занять фізкультурними вправами.

Складаючи основу методики фізичного навчання і виховання всі перераховані вище розділи тим самим виконують функцію факторів, що впливають на якість навчання і виховання студентів, тому що тільки послідовне проходження всіх етапів фізичного навчання може гарантувати правильність засвоєння і контроль за засвоєнням матеріалу по фізичній культурі. Однак такий категоричний підхід до послідовності навчання і виховання студентів може бути обійдений. Можна чи скоротити, якщо точніше сказати, по іншому організувати процес навчання і виховання, наприклад, теоретичний курс може бути сполучений із практичним розділом і пройдений під час конкретних практичних занять фізкультурними вправами. Це може здійснюватися шляхом попереднього усного пояснення викладачем фізкультурної вправи, правильності його виконання, його значення для зміцнення і розвитку фізичного стану організму. Потім викладач може продемонструвати виконання цієї фізкультурної вправи. Наступним етапом буде виконання цієї вправи студентами і контроль викладачем правильності, точності і чисельності виконання фізкультурної вправи.

Крім послідовності проходження етапів навчання і виховання в методиці занять фізкультурними вправами важливе значення мають способи навчання і вправам. Способи навчання - це шляху і методи, за допомогою яких викладач передає студентам знання, формує в них відповідні рухові навички і спеціальні фізичні якості. Способи навчання вправам засновані на використанні слова, почуттєвого сприйняття, взаємоконтакту викладача з тим, якого навчають, у процесі навчально-виховної діяльності. У практиці навчання і виховання мають місце різноманітні словесні, наочні і практичні методи, що застосовуються у взаємозв'язку на всіх етапах навчання. Хоча їх можна використовувати диференційоване на визначених етапах. Вибір того чи іншого способу буде зависить від змісту навчального матеріалу, від задач навчання, практичної підготовленості керівника і його методичної майстерності.

словесні способи засновані на використанні слова як засобу впливу на що займаються і включає пояснення, розповідь, бесіду, подачу команд, указівок, зауваження. Наочні способи навчання - це показ, демонстрація відеофільмів, кінограм, фотографій, плакатів, схем, що створюють у студентів образні представлення про досліджувані вправи. Їхній показ повинний бути чітким, зразковим, інакше він негативно впливає на психіку того, якого навчають,, веде до неправильного виконання прийомів і дій. Він важливий на первісному етапі навчання, коли пояснення не дає повного представлення про вправу. У разі потреби застосовується "дзеркальний" спосіб показу. Одна з форм використання цього способу навчання - показні заняття.

Практичні способи відіграють вирішальну роль у формуванні рухових навичок, розвитку й удосконалювання фізичних і спеціальних якостей у студентів. Це, як правило, повторення вправ цілеспрямовано і багатократно з поступовим ускладненням умов і підвищенням навантаження.

Важливим у навчанні і такі методичні прийоми, як випробування, виконання вправ по командах викладача, самостійне виконання вправ, оцінка і заохочення, надання допомоги і страховка, ігри, естафети, змагання, підготовчі вправи. Усе це застосовують у тісному взаємозв'язку щоб домогтися високої ефективності від кожного навчального заняття.

Перелічивши різні способи навчання фізичним вправам, перейдемо до висвітлення принципів, що лежать в основі методики занять фізкультурними вправами.

Навчання здійснюється відповідно до основних педагогічних принципів: активності, свідомості, систематичності, наочності, поступовості і приступності, міцності оволодіння.

Принцип активності означає цілеспрямована участь учнів в навчальному процесі, що досягається наступними умовами:

а) чіткістю процесу навчання, живим і цікавим проведенням занять, підвищенням уваги студентів, зацікавленості в успішному виконанні вправ;

б) застосуванням змагальності і доданню навчанню захопливості, емоційного підйому, прояву значних вольових зусиль.

Змагальність викликає в студентів прагнення до максимального ефективного виконання вправ. Однак треба враховувати, що в початковому періоді навчання змагальний метод застосовувати не доцільно, тому що при слабкій підготовленості можуть виникати помилки, що потім буде складно виправляти. Об'єктивна оцінка і заохочення стимулюють студентів до активності впевненості у своїх силах. Не можна необґрунтовано знижувати чи оцінки навпаки перебільшувати.

Самостійне виконання вправ закріплює успіх у зацікавленості навчання і виховання студентів.

Принцип свідомості означає, що учень ясно розуміє необхідність розучування вправ і свідомо відноситися до їхнього оволодіння.

Реалізація даного принципу залежить від роз'яснення студентам наступних умов:

а) значення фізичної культури в підвищенні і поліпшенні якості навчання і фізичного стану;

б) цілей, задач і програми навчання, конкретні вимоги, необхідні для виконання кожної вправи;

в) сутності досліджуваних вправ і їхній вплив на організм, ясне розуміння техніки виконання вправ;

г) необхідності формування навичок аналізу й узагальнення своїх успіхів і невдач.

Принцип систематичності означає послідовне і регулярне проходження навчальної програми з таким розрахунком, щоб попередні прості вправи були вступними для більш складних, із закріпленням і розвитком досягнутих результатів, Регулярність навчання забезпечується використанням усіх форм фізичної культури.

Систематичність при вивченні вправ досягається методично правильному розподілі матеріалу в процесі навчання. Регулярність використання усіх форм фізичної культури забезпечується багаторазовим повторенням вправ. Перерви між заняттями і тренуваннями не повинні перевищувати 2-3 днів. Інакше заняття не дадуть ефекту і знизять рівень фізичної підготовленості студентів.

Принцип наочності припускає зразковий показ викладачем досліджуваних вправ у сполученні з дохідливим і зразковим поясненням. Цілісне, ясне і правильне представлення в студентів про прийоми, що розучуються, і діях при їхньому зразковому показі дозволяє швидше засвоїти техніку виконання вправ.

Для цього необхідно уміло використовувати наочні приладдя, навчальні кінограми, відеофільми, плакати, схеми, макети. Принцип поступовості і приступності означає безупинне ускладнення вправ і їхня можливість виконання кожним студентом. Треба дотримувати послідовність у переході від легких вправ до більш складним і важким. Спочатку вивчають їх по елементах із простій обстановці, потім удосконалювання в більш складних умовах.

Поступове підвищення навантаження в процесі навчання досягається її відповідністю рівню функціонального стану організму і приступності для учнів. У противному випадку це може привести до різних травм. При гарній підготовленості можна застосовувати і підвищені навантаження.

Принцип міцності означає закріплення сформованих рухових навичок, збереження високого рівня розвитку фізичних і спеціальних якостей у плині тривалого часу. Умовами забезпечення міцності досягається багаторазовим повторенням вправ у різних сполученнях і різноманітній обстановці, а також систематичною перевіркою й оцінкою досягнутих результатів.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:50 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправи професійно-відновлювальної спрямованості

ВОССТАНОВИТЕЛЬНЫЕ МЕРОПРИЯТИЯ

Кроме рационального питания и специальных питательных смесей, существует ещё достаточно большой арсенал медико-биологических средств, помогающих решению задачи ускорения восстановительных процессов после напряженных физических нагрузок. К ним относят воздействие физических и гидротерапевтических процедур, различные виды массажа, прием витаминов и других фармакологических препаратов, использование лечебных мазей, гелей, спортивных кремов и растирок, компрессов и многое другое. Имеется множество рекомендаций по применению в тренировочном процессе указанных средств восстановления работоспособности.
Различные лекарственные вещества уже много веков применяются медициной для лечения и реабилитации человека. В последние годы некоторые малотоксичные биологически активные препараты целенаправленно используют в спортивной практике для ускорения восстановления, активного восполнения израсходованных пластических и энергетических ресурсов, избирательного управления важнейшими функциональными системами организма при больших физических нагрузках. Применение малотоксичных фармакологических восстановителей оправдано и в процессе физической подготовки к профессиональной деятельности, оздоровительной физической культуры.
В комгогексе средств восстановления физической работоспособности широко применяются различные лечебные мази и гели, а также спортивные кремы для массажа и растирки. Они способствуют улучшению мышечного крово- и лимфообращения, расслаблению скелетных мышц и повышению их эластичности, восстановлению в них нормального обмена веществ, выведению накопившихся в мышцах продуктов метаболизма и снятия болевых ощущений в суставах, мышцах и связках.
Применение восстановительных компрессов
Довольно часто возникающие от больших физических нагрузок боли в суставах, мышцах и связках можно снять компрессами. Эти компрессы очень просты и эффективны, и обычно применяются на руки и ноги. Надо только всегда помнить два правила:
1. Перед применением компрессов обязательно посоветуйтесь с врачом.
2. Не применяйте компрессы в первые двое суток после получения явных травм и при острых болях в мышцах, суставах и связках.
Накладывать такие восстановительно-лечебные компрессы надо по следующей стандартной схеме:
1. Приготовьте марлевую салфетку (несколько раз сложенный чистый бинт) так, чтобы она покрывала весь болезненный участок тела.
2. Смочите эту салфетку согласно указаниям.
3. Наложите на болезненный участок мазь, а сверху - смоченную салфетку.
4. Накройте салфетку сверху компрессной бумагой (но ни в коем случае не полиэтиленовой пленкой) и слоем ваты.
5. Закрепите компресс бинтом (желательно взять обычный широкий бинт, а не эластичный) так, чтобы компресс был хорошо зафиксирован, но повязка не вызывала отека или "пульсации" в сосудах.

ВИТАМИННЫЕ ПРЕПАРАТЫ

Среди фармакологических средств восстановления работоспособности при повышенных физических нагрузках особое место принадлежит витаминам. Их потери во время работы или хронический недостаток в продуктах питания приводят не только к снижению работоспособности, но и к различным болезненным состояниям.
Для удовлетворения потребностей организма в витаминах, дополнительно принимают, кроме овощей и фруктов, готовые поливитаминные препараты.
1. Аэровит. Повышает физическую работоспособность, ускоряет восстановление организма после больших физических нагрузок. Дозировка: по 1 драже 1 раз в день в течение 3-4 недель.
2. Декамевит. Усиливает защитные функции организма, ускоряет течение восстановительных процессов, препятствует процессам старения организма. Дозировка: по 1 драже х 2 раза в день в течение 2-3 педель.
3. Ундевит. Применяется для восстановления после больших физических нагрузок. Дозировка: при работе скоростно-силового характера по 2 драже х 2 раза в день в течение 10 дней, затем по 1 драже х 2 раза в день в течение последующих 20 дней; при работе на выносливость - 2 драже х 2 раза в день в течение 15-20 дней.
4. Глутамевит. Ускоряет восстановительные процессы в период больших нагрузок, повышает физическую работоспособность в условиях среднегорья и жаркого климата. Дозировка: 1 драже х 3 раза в день в течение 2-3 недель.
5. Тетравит. Ускоряет восстановление после больших нагрузок, применяется в условиях тренировок в жарком климате. Дозировка: 1 драже х 2-3 раза в день.
6. Витамин B-g (кальция пангамат) - повышает устойчивость организма к гипоксии, увеличивает синтез гликогена в мышцах, печени и миокарде, а креатинфосфата - в мышцах и миокарде. Применяется для ускорения восстановления в период больших физических нагрузок, при явлениях перенапряжения миокарда, болях в печени, в периоды больших нагрузок в среднегорье.
7. Витамин Е (токоферол - ацетат) - обладает антигипоксическим действием, регулирует окислительные процессы и способствует накоплению в мышцах АТФ, повышает физическую работоспособность при работе анаэробного характера. Применяется при больших физических нагрузках анаэробной и скоростно-силовой направленности, при работе в среднегорье.
8. Витамин С (аскорбиновая кислота) - недостаточность этого витамина проявляется в повышенной утомляемости, уменьшении сопротивляемости организма простудным заболеваниям. Длительный недостаток аскорбиновой кислоты приводит к цинге. Дефицит обычно наблюдается в конце зимы и ранней весной. Витамин С является эффективным стимулятором окислительных процессов, повышает выносливость, ускоряет восстановление физической работоспособности. Входит в состав всех поливитаминных комплексов, питательных смесей для применения во время тренировок и соревнований на выносливость, в горах для ускорения восстановления.

ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ

В настоящее время самые совершенные лечебные мероприятия не могут остановить катастрофическое ухудшение здоровья населения. Резкое снижение жизненного уровня, отсутствие здорового образа жизни тянет кривую здоровья вниз. Это не могло не коснуться и работников системы образования: до 60% педагогов имеют нервно-психические нарушения, 25% страдают теми или иными хроническими заболеваниями, 42% имеют избыточный вес и т.д. До настоящего времени здоровьем педагогов как отдельной категории лиц не рассматривалась не медициной, не кем либо другим. Качество образования не ставилось в зависимость от уровня здоровья учителей. Сейчас же с ухудшением уровня жизни уровень здоровья учителей снижается, что незамедлительно сказывается на уровне обучения в школе. Возникает потребность быть здоровым, чтобы работать лучше. Но в настоящее время нет ни данных об уровне здоровья учителей, ни конкретных рекомендаций по оздоровлению педагогов с учётом специфики их деятельности, ни специалистов, могущих выполнить эту работу в образовательных учреждений. Так как здорового ребенка может воспитать только здоровый учитель, необходимо сначала сформировать здоровый образ жизни у педагога. Необходимо определить критерии и уровень здоровья педагога, подходы к формированию здорового образа жизни и методы коррекции тех или иных отклонений здоровья в донозологической стадии. Научная значимость работы заключается в разработке компьютерных программ экспресс-диагностики уровня здоровья учителей Алтайского края, апробации её в рамках системы повышения квалификации (11000 учителей в течение года проходят усовершенствование в АКИПКРО), создании системы оздоровительных мероприятий для педагогов в целях повышения уровня здоровья и валеологической культуры учителя и получения навыков и умений по здоровому образу жизни. Планируемые исследования позволят составить целостную статистическую картину состояния здоровья учителей края, выявить и апробировать эффективные методы диагностики и коррекции здоровья педагогов.
Особую актуальность приобретает разработка и реализация комплексных оздоровительно-профилактических мероприятий, направленных на снижение уровня профессиональных заболеваний педагогов, выявление у них основных факторов риска, снижение функциональной напряженности учителей на этапах, переходных от здоровья к болезни.
Анализ характера адаптационных реакций показал, что после 40 лет наряду с ухудшением показателей сердечно-сосудистой системы существенно нарастают дезадаптационные процессы - хроническое эмоциональное напряжение, сочетающееся с высокой служебной ответственностью, что в 90% случаев является причиной возникновения стенокардии и инфаркта миокарда и связано с длительной гиперфункцией симпатоадреналовой системы.
Все педагоги находятся в сильнейшем непрерывном стрессе. Профессиональным заболеванием педагогов является болезнь горла и голосовых связок. Нам зачастую приходилось констатировать, что педагоги-невропаты вредно действуют не только на подрастающее поколение, но и на товарищей сослуживцев, создавая своими сумбурными мыслями, действиями и подчас интригами нервно-напряженное состояние всего педагогического коллектива. Раз нервные педагоги могут быть так опасны для нормальной школы, то легко представить себе их еще более вредное влияние на исключительных по характеру детей.
Среди профессиональных заболеваний педагогов, и различные неврозы, и всевозможные психопатические состояния, плюс всевозможные психосоматические нарушения. Однажды ученые провели анализ одной из школ. Они выявили психосоматические нарушения у всех педагогов, кроме преподавателя физкультуры. Это единственный преподаватель, у которого с психосоматикой все в порядке, потому что он постоянно находится в движении. Мы провели комплексное обследование, у нас есть такая возможность привлечь хороших врачей и провести комплексное обследование.
Как известно, работа в школе требует больших нервных затрат, поэтому на первом месте среди болезней были нервные (заболевания периферической нервной системы, функциональные расстройства ЦНС, последствия травм головы, заболевания опорно-двигательного аппарата - 91,4% по основной и сопутствующей патологиям). На втором месте - заболевания сердечно-сосудистой системы, желудочно-кишечного тракта, бронхолегочной и мочевыделительной системы (60%). На третьем месте - заболевания лор-органов (18%). Кроме того, педагогов терзают эндокринные болезни (8% по основной и сопутствующей патологиям), а в стоматологической помощи нуждается в среднем 95-98% учителей каждого заезда.
Основной момент восприятия педагога – как дети воспринимают педагога? Это, прежде всего, его высокая харизматичность, это, прежде всего, его высокая степень активности. Теперь при помощи психотренингов необходимо осуществить программу повышения самооценки педагогов. Первая ее часть – формирование у педагогов самоощущение элиты.
Второе – на основе широких коммуникационных связей распространить и усилить это самоощущение элиты между педагогами.
У нервных педагогов таких хороших и близких взаимоотношений с детьми не бывает у педагогов неуравновешенных, неустойчивых, нервных, истеричных и т.п. Среди школьных работников не так редки заболевания неврастенией, нервностью и истерией. Нервные педагоги создают в группе или даже во всей школе неприятную атмосферу нервного напряжения, они хотят, не считаясь с условиями, блистать своею деятельностью, торопятся с прохождением программы, излишне обременяют учеников, весьма вспыльчивы, неровны по отношению к детям. Истерией страдают среди педагогического персонала большей частью, как показывает опыт, малокровные, честолюбивые, чрезмерно работающие и занимающиеся онанизмом молодые люди. Среди важнейших причин заболевания следует также указать на недостаточные сон и питание. В силу странностей, резкой смены настроения, повышенной раздражительности, ненормального реагирования на раздражители, крайнего эгоизма они представляют серьезную опасность для учащихся. Им свойственна большая склонность обращать на себя внимание вычурностью одежды, характером речи, манерами. Здесь имеют место вспышки, нервирующие детей, а также непосредственное психическое заражение и угнетение, вызываемые постоянной боязнью вспышек обиды, гнева, досады. Попутно заметим, что раздражительность больных, смену настроений, подавленность; наблюдаемую во время менструаций, незаслуженно относят к истерии; в этот период подобные явления присущи почти всем женщинам.
Профессия педагога связана с риском возникновения таких заболеваний, как нарушение голосообразования, неврозы, психосоматические расстройства, болезни органов зрения, остеохондроз, варикозное расширение вен нижних конечностей. Первые годы работы в школе, связанные с адаптацией к трудовой деятельности, характеризуются частыми простудными заболеваниями, аллергическими реакциями и формированием нейроциркулярной дистонии. У ряда педагогов даже при небольшом стаже педагогической деятельности формируется патология голосообразования: афония и дисфония. Около трети учителей при 10-15 летнем педагогическом стаже испытывают так называемый "педагогический криз", когда возникают ощущения усталости, раздраженности, неудовлетворенности результатами своего труда. При этом появление "педагогических кризов" совпадает с развитием гипертонической болезни, ишемической болезни сердца. В более старших стажевых группах появляются болезни психосоматической природы, такие, как бронхиальная астма, язвенная болезнь желудка и 12-перстной кишки, неврозы. Нами установлены различия в уровне и структуре заболеваемости учителей, преподающих разные дисциплины.
Наиболее высокий уровень заболеваемости зафиксирован среди преподавателей общественных дисциплин и лингвистов. Причем, в структуре заболеваемости учителей общественных дисциплин наибольший удельный вес приходится на болезни органов кровообращения, а у лингвистов - на болезни органов дыхания. С одной стороны, данные процессы обусловлены индивидуальными особенностями организма, с другой стороны - незнанием и неумением педагогов использовать профилактические мероприятия. Повышение эффективности педагогического труда, совершенствование учебно-воспитательного процесса должно начинаться с заботы о педагогах, с психологической помощи им в принятии правильной позиции по отношению к своему здоровью, ознакомления с производственными факторами риска для здоровья и обучения педагогов методам профилактики профессионально обусловленных состояний.
Разрабатываемые концепция и педагогические условия непрерывно-дискретного повышения квалификации на основе проектно-технологического подхода с использованием элементов инструментальной дидактики и творческого саморазвития педагога направлены на создание таких содержания, форм и методов постдипломного образования, которые обеспечат эффективное раскрытие индивидуальности педагога, его личностных качеств; на создание таких условий, которые инициируют мотивацию профессионального роста, в том числе и в сфере формирования ЗОЖ. Следовательно, с целью сохранения и укрепления здоровья педагогов необходимо уделять большое внимание разработке и внедрению социальных и медико-профилактических программ, направленных на формирование здорового образа жизни в системе непрерывного педагогического образования.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:51 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

КОМПЛЕКС ФИЗИЧЕСКИХ УПРАЖНЕНИЙ ДЛЯ КОРРЕКЦИИ ФУНКЦИОНАЛЬНОГО СОСТОЯНИЯ ЧЕЛОВЕКА

Лечебная физкультура позволяет вооружить педагогов методиками расслабления организма, способствует профилактике обострений и прогрессирования заболеваний опорно-двигательной системы. ЛФК в санатории-профилактории проводят в комплексе с медикаментозным лечением, массажем, физиопроцедурами и бальнеолечением. Занятия должны носить оздоровительную, развивающую и воспитательную направленность. В процессе занятий необходимо осуществлять самоконтроль и врачебный контроль над состоянием своего организма, своей физической подготовленности и строго соблюдать правила безопасности во время занятий физической культурой и спортом. Тренировочное занятие состоит из трех частей: подготовительной, основной и заключительной. Одним из наиболее достойных физических упражнений, является бег. Бег - прекрасное средство тренировки с помощью которой, можно существенно повысить деятельность сердечно-сосудистой и дыхательной систем, укрепить здоровье. Бегать можно в любое время дня за час до еды и через два часа после еды.
Утренняя гимнастика помогает привести организм в рабочее состояние после сна, поддерживать высокий уровень работоспособности в течение дня, совершенствовать координацию нервно-мышечного аппарата, деятельность дыхательной и сердечно-сосудистой систем. Утренняя гимнастика и водные процедуры активизируют деятельность мышечных и кожных рецепторов, вестибулярного аппарат, способствует повышению возбудимости ЦНС, что приводит к улучшению функций внутренних органов и опорно-двигательного аппарата.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕНИЯ САМОСТОЯТЕЛЬНЫХ ЗАНЯТИЙ ФИЗИЧЕСКИМИ УПРАЖНЕНИЯМИ

Прежде чем начать самостоятельные занятия физическими упражнениями, выясните состояние своего здоровья, физического развития и определите уровень физической подготовленности.
Тренировку обязательно начинайте с разминки, а по завершении используйте восстанавливающие процедуры (массаж, теплый душ, ванна, сауна).
Помните, что эффективность тренировки будет наиболее высокой, если вы будете использовать физические упражнения совместно с закаливающими процедурами, соблюдать гигиенические условия, режим для правильного питания.
Старайтесь соблюдать физиологические принципы тренировки: постепенное увеличение трудности упражнений, объема и интенсивности физических нагрузок, правильное чередование нагрузок и отдыха между упражнениями с учетом вашей тренированности и переносимости нагрузки.
Помните, что результаты тренировок зависят от их регулярности, так как большие перерывы (4 - 5 дней и более) между занятиями снижают эффект предыдущих занятий.
Не стремитесь к достижению высоких результатов в кротчайшие сроки. Спешка может привести к перегрузке организма и переутомлению.
Физические нагрузки должны соответствовать вашим возможностям, поэтому их сложность повышайте постепенно, контролируя реакцию организма на них.
Составляя план тренировки, включайте упражнения для развития всех двигательных качеств (быстроты, силы, гибкости, выносливости, скоростно-силовых и координационных качеств). Это позволяет вам достичь успехов в избранном виде спорта.
Если вы почувствовали усталость, то на следующих тренировках нагрузку надо снизить.
Если вы почувствовали недомогание или какие-то отклонения в состоянии здоровья, переутомление, прекратите тренировки посоветуйтесь с учителем физической культуры или врачом.
Ежедневные упражнения для позвоночника:
1. Вращение головы утром и вечером и 2-3 раза в течение дня.
2. Наклоны вперед 3-4 серии в день по 20-30 наклонов. Со второй недели - с отягощением в 10 кг. Постепенно увеличивая вес груза
3. Вис на перекладине, полезно при этом поворачивать тело вокруг оси.
4. Качание на спине, лечь на спину, на полу (не на ковре) и качаться на спине.
5. Вращения поясничным отделом, несколько раз в день по 5-7 минут, пока не почувствуется тепло в нижней части позвоночника.
Физические упражнения можно проводить, не вставая со стула или стоя у рабочего места в зависимости от выполняемой работы. Чтобы снять легкое утомление следует сделать два-три упражнения (для рук, ног и тела). Кроме того, выполнение данного комплекса позволит повышать самочувствие и работоспособность и настраивать на предстающий рабочий день.
Вариант сидя:
1. Руки прижаты к плечам, ноги согнуты под прямым углом. Поочередно ноги выпрямлять вперед, руки вытягивать вверх.
2. Ноги максимально разведены в стороны, руки опущены вниз. Наклонять туловище в стороны, руки свободно опущены.
Вариант стоя:
1. Ноги вместе, руки за спиной, пальцы сцеплены. Подняться на носки и отвести руки назад до предела, не расцепляя пальцев. Голову повернуть при этом в сторону.
2. Стать перед столом, ноги вместе, ладони на столе. Медленное приседание с постепенным ускорением темпа, руки все время лежат на столе.
Дыхательные упражнения завершают выполнение упражнений с приседаниями. "Полное дыхание" производится так: максимальный вдох и предельный выдох, затем одно-два углубленных дыхания (вдох и выдох производятся не до предела, но достаточно глубоко) и два спокойных дыхания, необходимых для ритмичного отдыха дыхательных мышц.

ОЗДОРОВИТЕЛЬНЫЕ СИСТЕМЫ ПИТАНИЯ

Здоровье - это не только отсутствие хронических заболеваний, но и хорошее душевное самочувствие. А поскольку 90% педагогов - женщины, для них очень важен цветущий, ухоженный внешний вид. На базе водолечебницы, помимо лечебно-профилактических процедур, педагогам предлагаются дополнительные косметические услуги, а желающие могут научиться несложным приемам массажа лица. Правильное здоровое питание - основополагающий принцип направленный на укрепление и сохранение здоровья, поддержание их активной долголетней жизни. Правильное функциональное и здоровое питание - это залог продолжительной активной жизни. Подбор пищевых продуктов основывается на том, что поступление в организм пищи должно быть с достаточным количеством жиров, белков, углеводов, витаминов, мине реальных солей, воды. Считается, что суточная норма белка в среднем составляет 100 г, жира - 80-90 г, углеводов - 350-400 г. Соотношение белков жиров и углеводов должно составлять соответственно 15-30-55% суточной калорийности потребляемой пищи. В диетолечении используются витаминные напитки из сиропа шиповника, лимона, йодированного сиропа из трав. Раздельное питание обеспечивает совместимость различных пищевых продуктов на основе кислотно-щелочного равновесия. Одни продукты усваиваются в кислой среде, когда смесь пищевой кашицы и пищеварительных соков в желудке кислая (мясо, рыба, молоко, яйца), другие - в щелочной (злаковые, хлеб, овощи, сахар). Смешение тех и других во время еды значительно уменьшает их усвоение, поскольку щелочь и кислота в желудке взаимно нейтрализуются. Одновременно переваривание двух разных продуктов требует от организма повышения энергозатрат, хотя эффект полезности каждого из них значительно теряется. В желудке преобладает кислое пищеварение, поэтому, чтобы не закислять организм, в суточном рационе должен иметь место щелочной избыток. Наиболее выраженными щелочеобразователями являются овощи и фрукты, а к кислообразующим относятся мясо, жиры, крупы. В дневном рационе, как правило, рекомендуют: мясо (рыба) плюс зерновые (20%) и фрукты плюс овощи (80%). При раздельном питании важно не смешивать щелочноизбыточные и кислотоизбыточные продукты.
Питательные вещества выполняют не только энергетическую, но и пластическую функцию - используются для построения структур и синтеза секретов. Пищевой рацион должен содержать некоторое минимальное количество белков, жиров и углеводов. Если поступление этого минимального количества обеспечивается, то остальная часть может быть заменена. Особенно тяжелые нарушения в организме возникают при недостаточном поступлении белков.
Белки представляют собой полимерные соединения, состоящие из отдельных аминокислот, которые и используются при синтезе соединений, необходимых организму для обеспечения жизнедеятельности и построения его структур. Известно 24 вида различных аминокислот. В состав пищи обязательно должны входить белки, содержащие незаменимые аминокислоты: они либо совсем не образуются в организме, либо образуются недостаточно. Поэтому белки не могут быть заменены жирами и углеводами.
Белки содержатся как в животной, так и в растительной пище. Основными источниками животных белков служат мясо, рыба, молоко, молочные продукты и яйца. В хлебе, картофеле, бобовых имеется относительно высокое содержание растительных белков, а в небольших количествах они содержатся почти во всех фруктах и овощах.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 15.07.2009, 14:51 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ВЫВОД

Таким образом, можно сказать, что, прежде всего, работа педагога – это мощнейший стресс-фактор, это непрерывный стресс-фактор. Важным принципом правильного питания является сбалансированность приема основных пищевых веществ. Учитель, как правило, не находит времени на лечение, хотя работа, которая у него всегда на первом месте, отнимает много душевных и физических сил. А если и хочет педагог заняться своим здоровьем, то тут же оказывается, что путевки ему не по карману. Опубликованные материалы по профессиональной вредности и профессиональным заболеваниям (патологии) педагогов дают возможность судить о нервно-психическом состоянии современных школьных работников. Для успешной профессиональной деятельности педагога нужно соблюдать оздоровительное питание, следить за своим здоровьем и заниматься оздоровительной физкультурой.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Професійно-прикладна фізична підготовка 12-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.60.91
Браузер:

Cайт живе: