rss · Середа, 18.10.2017, 08:38

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 11-й клас (Теоретична підготовка)
Теоретико-методичні знання 11-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 00:54 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Розвиток фізичної культури і спорту в Україні. Вікові особливості учнів 11 класу, їх урахування в процесі розвитку рухових якостей. Роль центральної нервової системи в управлінні рухами. Впровадження здорового способу життя в побут юнаків та дівчат. Організація і проведення активного відпочинку з дітьми молодшого віку.
Правила техніки безпеки під час занять фізичними вправами.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 08.07.2009, 23:45 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Розвиток фізичної культури і спорту в Україні

Перше спортивне товариство в Україні створено у Львові. Перший спортивний клуб – також. Перші змагання з основних видів спорту, які нині представлені в Олімпійських іграх (скажімо, футбол, хокей, баскетбол тощо) проведені у цьому місті. Перші професійні стадіони та спортивні архітектурні об’єкти певного призначення теж виникли тут. Перші широкомасштабні спортивні змагання за участю регіональних представництв проводили у місті Лева.

Тобто Львів із кінця ХІХ до 20-х років ХХ століття відігравав вирішальну роль у спортивному розвитку сучасної України. Тепер важко сказати, яке місце посідав львівський спорт у Європі. Бо річ у тому, що вже тоді існувало суддівство в лапках. Скажімо, за певними показниками у легкій атлетиці львівські спортсмени випереджували провідних австрійських легкоатлетів – ці показники зафіксовано в численних місцевих газетах. Але Відень не хотів визнавати їх, користуючись примітивними відмовками на кшталт “на ваших змаганнях не було представника з Відня, тому результати недійсні”. Хоча водночас окремі львівські спортсмени брали участь від Австрії у всеєвропейських чемпіонатах”.

Для людей спорт цього періоду був дійсно явищем атракційним. Жодна з газет не оминала увагою навіть малозначущі спортивні події, ілюструючи їх на своїх сторінках численними фотографіями.

Відлік українського спортивного руху, як правило, починають із 1894 року, коли утворився “Руський сокіл”. Однак окремі дослідник відшукали дані, що перше спортивне товариство – львівський “Сокіл”, в якому українці були рівноправними членами, – утворили 1867 року.

Підтвердженням цього було те, що під фундамент першого спорткомплексу цього “Сокола” закладено два пергаменти, написані українською та польською мовами, а в спеціальній відправі взяли участь і польські, й українські священики.

Іншою цікавинкою є факти про популярність у Львові хокею. Початки зацікавлення ним у Європі, зокрема в Україні, зараховують до 20-30 років ХХ століття. Однак у нашому місті вже 1909-го на ковзанці Львівського Товариства Лижвярського відбувся хокейний матч за всіма правилами хокейної асоціації Канади. А згодом клуб “Чарні” взявся організовувати хокейні команди, які змагалися між собою у Стрийському парку. Дивовижним для багатьох стане й те, що в часи Австрії кінця ХІХ століття Львів був одним із найпотужніших центрів фігурного катання. Підтвердженням цього є всеавстрійський чемпіонат з цього виду спорту, який відбувся 1902 року саме в нашому місті. А в 30-х роках львівські парні фігуристи постійно посідали призові місця у чемпіонатах Польщі. У 30-х роках у Львові відбулися й чотири міжнародні автоперегони, участь у яких брали гонщики з Норвегії, Швеції, Франції, Німеччини, Італії, інших країн. Однак цю трасу закрили через те, що вона була чи не найскладнішою в Європі.

“Якщо говорити про спорт Львова, то жодне місто світу не мало такої кількості спортивних національних товариств, як ми, – розповів Олесь Нога. – І це теж є суто львівською ознакою .

Скажімо, перший спортивний клуб євреїв утворили саме у Львові 1907 року – це знаменита “Гасмонея”, яка впродовж трьох наступних десятиліть успішно розвивала спорт у різних його видах.

Окрім того, у Львові існували австрійські спортивні товариства, англійські, чеські, польські та, звісно, українські. Розвиток національних видів спорту призвів до того, що український національний спорт набув надзвичайно цікавого звучання. Скажімо, на всеспортивних іграх у Кракові був такий вид спорту, як кидання гуцульського топірця в мішень.

Причому участь у цих змаганнях брали спортсмени з усієї Галичини. Існувало чимало інваріантних видів спорту, яких сьогодні, може, й немає. Але тоді вони були популярними й викликали чималий інтерес, як-от кінно-лижний спорт (коли до коня, на якому сидів вершник, на пасах причіпляли лижника та влаштовували перегони). Взагалі в той час спорт мав дещо інше забарвлення, ніж нині. Скажімо, звичайний політ на аеропланах вважали спортом, бо на нього могли погодитися лише відважні люди. І ще те, що справді приємно здивувало: перший спортивний широкомасштабний клуб – Товариство забав рухових – створили 1904 року за активної участі, зокрема й фінансової, Митрополита Андрея Шептицького”.

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.

НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об’єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.

Генеральні секретарі НОК України:

29 вересня 1991 року - пан Володимир Кіба;

13 березня 1992 року - пан Борис Башенко;

19 квітня 1997 року - пан Володимир Геращенко.

Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзо-вих медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

НОК України має угоди з відомими у світі фірмами “Adidas”, “Coca-Cola”, “Samsung”, оператором мобільного зв’язку “UMC”, українською правничою фірмою “Юріс”, яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія “Relcom-Ukraine”.

В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою “Олімпійська арена”, а з 1997 року видає щомісячний бюлетень “Олімпійські новини від НОК України”.

НОК України має широкі зв’язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об’єднань. [1] Тісні зв’язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.

20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем’єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.

Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).

23 червня вiдбулася XVIII позачергова Генеральна асамблея НОК України шляхом таємного голосування був обраний новий президент НОК України. Їм став член Виконавчого комiтету МОК та НОК України, уславлений легкоатлет, олiмпiйський чемпiон Сергiй Бубка. За пропозицiєю С.Н. Бубки вiце-президентом НОК було обрано члена Виконкому НОК, президента Федерацiї бiатлону України, заступника мiнiстра у справах молодi та спорту Володимира Бринзака.

До складу Виконкому НОК замiсть Миколи Костенка та Миколи Кужукiна, якi подали вiдповiднi заяви про складання своїх повноважень, були обранi Юрiй Павленко та Володимир Платонов. 1 липня Президент НОК України Сергiй Бубка пiдписав наказ про введення до структури Нацiонального олiмпiйського комiтету посади виконавчого директора, на яку призначений заслужений працiвник фiзичної культури i спорту Анатолiй Васильович Домашенко.

Останніми найгучніми досягненнями українських спортсменів можна вважати виступи Яни клочкової (плавання), пробиття збірної України з футболу на чемпіонат світу, який пройде в 2006 році в Німеччині (українська збірна у своїй відбірковій підгрупі обійшла чемпіона Європи – збірну Греції, команду Туреччини та Данії), виступи українських боксерів братів Кличко та ін.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 08.07.2009, 23:55 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Фізична культура є самостійною сферою діяльності в соціокультурному просторі та невід’ємною частиною загальної культури людини.

Відповідно до положень Національної доктрини розвитку освіти та Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту в Україні, збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління є одним із пріоритетних напрямів освітнього процесу загальноосвітніх закладів. На основі концепції розвитку фізичного виховання в загальноосвітній школі, ураховуючи необхідність формування, укріплення та збереження фізичного та психічного здоров’я учнів через удосконалення організації навчального процесу з предмета «Фізична культура», рекомендуємо керівництву шкіл:

• вважати одним із пріоритетних напрямів удосконалення процесу фізичного виховання в загальноосвітніх закладах;

• створювати в загальноосвітніх закладах умови, що сприяють формуванню, укріпленню та збереженню фізичного та психічного здоров’я учнів засобами фізичної культури та спорту;

• доцільно включати додатковий час фізичної культури до навчальних планів за рахунок варіативного компонента освітнього закладу в обсязі 1 година на тиждень;

• забезпечувати медично-педагогічний контроль організації фізичного виховання загальноосвітніх закладах згідно з ДСанПІН;

• укомплектовувати сучасним навчально-спортивним обладнанням загальноосвітні заклади;

• доручити проведення уроку фізичної культури в початкових класах фахівцям із фізичної культури;

У наступному році рекомендуємо працювати за програмами, які затверджені МОН України (див. с. 88).

Зміст предмета «Фізична культура» та основні завдання з організації уроку фізичної культури відтворено в пояснювальній записці програми «Фізична культура».

У новому навчальному році з метою виконання основних завдань програми особливу увагу слід звернути на реалізацію ідеї розвитку життєвих компетентностей учнів засобами фізичної культури, яка ґрунтується на врахуванні потреб рухових дій упродовж усього життя. З цього питання радимо проаналізувати та використовувати у своїй роботі матеріали Всеукраїнської науково-пошукової конференції «Моделі компетентного випускника 12-річної школи: сутність, пріоритети, пошук відповідей на виклики ХХІ століття», яка відбулася 16–17 травня 2007 року.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1594 від 15.11.2006 р. «Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007–2011 роки», що спрямована на реалізацію основних напрямів Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, доцільно збільшити рухову активність школярів у обсязі не менше 5–6-ти годин на тиждень. При організації роботи зі збільшення рухової активності учнів у навчально-виховному процесі доцільно звернути увагу на:

• забезпечення ефективності організації рухової активності учнів з урахуванням їх вікових, психофізіологічних, індивідуальних особливостей, особливостей фізичного розвитку, пори року та режиму роботи школи;

• обговорення на педагогічних радах питання участі вчителів-предметників у підвищенні рухової активності учнів;

• спрямування діяльності вчителів фізичної культури на формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами;

• залучення фізоргів класів до проведення малих форм рухової діяльності (ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинок, пауз на уроках і рухливих перерв);

• їх теоретичну та фізичну підготовку з малих форм рухової діяльності;

• виконання роз’яснювальної роботи серед батьків із питань «Позитивний вплив рухової активності на здоров’я учнів» та їх активне залучення до спортивно-масової роботи у школі;

• організацію зустрічей представників ДЮСШ з батьками й учнями з метою їх ознайомлення з умовами роботи спортивних секцій та залучення учнів до ДЮСШ.

Згідно з наказом МОН України № 458 від 02.08.2005 р. «Про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України», фізичне виховання дітей та учнівської молоді реалізується через систему таких дидактичних компонентів:

• обов’язковий (урок або заняття, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня), що формує основи фізичної культури особистості відповідно до Державних стандартів освітньої галузі «фізичне виховання»;

• позаурочний (заняття в секціях і гуртках спортивного напрямку навчального закладу, позашкільних навчальних закладах, самостійні заняття, участь у фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходах), що доповнює обов’язковий компонент з урахуванням індивідуальних мотивів, інтересів і потреб, природних здібностей та стану здоров’я особистості.

Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи, природні фактори, загартування, заходи із формування здорового способу життя, які сприяють збереженню та зміцненню фізичного, психічного та соціального здоров’я дітей та учнівської молоді.

На виконання Указу Президента України № 4013 від 04.07.2005 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», з метою формування здорового способу життя, підвищення соціальної активності та зміцнення здоров’я школярів, їх виховання й розвитку фізичних якостей та оволодіння руховими діями на традиціях українського народу рекомендуємо на уроках фізичної культури застосовувати вправи з фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт».

Однією з головних вимог до сучасного уроку фізичної культури є забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахування стану їхнього здоров’я, рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості та статі. Тому в загальноосвітніх закладах, де у спортивному залі займаються більше одного класу, рекомендуємо поділяти класи серед учителів фізичної культури за літерами. Наприклад, С. П. Іванов — 5-А, 5-Б, В. М. Михайлов — 5-В, 5-Г, що дасть можливість ставити ці класи одночасно та застосовувати змагальний метод при вивченні програмного матеріалу. Починаючи з 5-го класу, з метою більш особистісно зорієнтованого навчання та зменшення травматизму на уроках фізичної культури доцільно розподіляти учнів за статтю.

Згідно з інформацією Донецької обласної державної адміністрації, головного управління освіти і науки за 2006/07 навчальний рік, на уроках фізичної культури трапилось 38 нещасних випадків, що складає 40,4 % від загальної кількості. Більшість із них припадає на початок і кінець навчального року, коли заняття проводяться на спортивних майданчиках. Тому необхідно звернути увагу на те, що основними причинами дитячого травматизму є:

• використання в незадовільному стані спортивних залів і пошкодженого спортивного обладнання;

• перевантаження спортивних приміщень при заняттях фізичною культурою;

• порушення організації методики та структури проведення уроку;

• недостатнє страхування під час виконання вправ;

• недостатній медичний контроль учнів, а також місць проведення уроків і занять фізичною культурою.

Щоб уникнути травматизму, необхідно:

• дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

• тримати у справності спортивне обладнання та інвентар;

• вимагати від учнів і вчителів, які викладають предмет «Фізична культура», виконання інструкцій безпеки життєдіяльності;

• своєчасно проводити лікарський контроль;

• дотримуватись наступності в навчанні, обережно підходити до збільшення фізичного навантаження;

• у місцях занять вивісити інструкції з безпеки життєдіяльності;

• дотримуватися структури уроку;

• не залишати учнів одних у спортивному залі та на спортивному майданчику під час уроку;

• формувати у школярів навички безпечної поведінки під час виконання рухів.

Дотримання вищевказаних рекомендацій сприятиме зниженню дитячого травматизму на уроках фізичної культури.

Вивчення предмета «Фізична культура» учнями, які віднесені за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, здійснюється на основі рекомендованих програм, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України. Такі заняття плануються в розкладі та проводяться до або після уроків із розрахунку два рази на тиждень. Учні цієї категорії обов’язково відвідують основний урок фізичної культури, на якому вони можуть виконувати індивідуальні завдання, надавати посильну допомогу товаришам і вчителям під час уроку. Головною метою вчителя в роботі з такими учнями є послідовна підготовка їх до переведення в підготовчу, а згодом і в основну групу.

На підставі щорічного поглибленого медичного огляду учні зараховуються наказом директора школи до спеціальної медичної групи.

Найбільш доцільним буде укомплектування медичних груп за паралелями: 1–4-й клас, 5–7-й клас, 8–9-й клас, 10–11-й клас.

Оцінювання навчальних досягнень учнів, які віднесені за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, здійснюється згідно з вимогами навчальної програми з фізичної культури для учнів спеціальної медичної групи. У журнал ставиться «зараховано» або не «зараховано», якщо у програмі вказано «оцінювати в бальній системі», то ставиться оцінка від 1-го до 12-ти балів.

Головними критеріями у виставленні оцінки за виконання рухової дії є комплексне оцінювання навчальних досягнень, техніки виконання рухової дії та нормативного показника.

• кожний учитель фізичної культури веде свій робочий журнал, де фіксує результати приросту рухової кондиції;

• пропонується контроль оцінки за теорію, техніку виконання рухової дії, результат (якщо він є ) фіксувати в робочому журналі або у протокольному оформленні, а у класний журнал у графу останнього уроку в системі виставляти комплексну оцінку за виконання рухової дії, яка підлягає контролю. На цьому уроці приймається остання складова оцінки — нормативний показник. Під датою такого уроку робиться помітка (ОРД — оцінка рухової дії). При виведенні тематичної оцінки треба враховувати, що оцінка за результат, яка корегується завдяки приросту рухової кондиції, є показником здоров’я учня. Наприклад:

1-й учень: за теорію — 6 б. 2-й учень: за теорію — 6 б.

за техніку — 8 б. за техніку — 7 б.

за результат — 7 б. за результат — 8 б.

(Оз + От) : 2 = Ос (Ос + Ор) : 2 = То

1-й учень (6 + 8) : 2 = 7 б. (7 + 7) : 2 = 7 б.

2-й учень (6 + 7) : 2 = 6.5 б. (6,5+8) : 2 = 7.25 = 8 б.

Оз — оцінка за теорію; От — оцінка за техніку;

Ос — оцінка середня; Ор — оцінка за результат;

То — тематична оцінка.

Другий учень може отримати тематичну оцінку 8 б., тому що його результат вище;

• нормативний показник виставляється на основі диференційованої системи оцінки прогресу фізичної підготовленості учнів залежно від вихідного рівня (% приросту);

• повторне семестрове оцінювання проводять протягом 10-ти днів після виставлення семестрового бала. Зміст матеріалу, що виносять на повторне семестрове оцінювання, повинен охоплювати зміст тем, які вивчали протягом семестру. Скорегований бал виставляється лише тим учням, які його підвищували. До того ж цей бал не може бути нижчим за семестровий.

Згідно з вищевказаними рекомендаціями керівникам методичних об’єднань учителів фізичної культури рекомендуємо:

• обговорити рекомендації з фізичної культури на наступний 2007/08 навчальний рік;

• для вчителів фізичної культури провести семінари за темами:

1. Деференційне планування та оцінювання на уроках фізичної культури.

2. Запобігання травматизму на уроках фізичної культури.

3. Розвиток життєвих компетентностей засобами фізичної культури.

4. Ознайомлення з передовим педагогічним досвідом вчителів фізичної культури Донеччини та України.

У наступному навчальному році чинними є такі навчальні програми:

1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізична культура 1–4 клас / Під ред. М. Д. Зубалій. — К: «Ранок», 2006. — 59 с.

2. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізична культура для дітей, які за станом здоров’я віднесені до спеціальних груп. 1–4 клас / Під ред. В. І. Майєра. — К: «Ранок», 2005. — 42 с.

3. Навчальна програма з фізичної культури «Плавання» для загальноосвітніх навчальних закладів. 1–4 клас / Під ред. В. О. Сілкова. — К: «Атолл», 2006. — 44 с.

4. Програма для спеціальної медичної групи середньої загальноосвітньої школи. Фізична культура. 1–9 клас / Під ред. М. С. Дубовіс. — К: ЗМН, 1997. — 95 с. (Рекомендована для роботи з учнями 5–9 класів).

5. Програма для спеціальної медичної групи середньої загальноосвітньої школи, та I–II курсів професійно-технічних училищ. Фізична культура, 10–11 кл. / Під ред. Ф. Ф. Бондарев. — К: ІЗМН, 1997. — 51 с.

6. Програма для шкіл інтенсивної педагогічної корекції. Фізична культура. 1–9 клас / Під ред. Ю. Й. Волинець. — Луцьк: Управління. Освіти міськвиконкому, 2004. — 78 с.

7. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 1–11 клас / Під ред.. М. Д. Зубалія. — К: «Початкова школа», 2002. — 110 с. (Рекомендована для роботи з учнями 8–11 клас).

8. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізична культура. 5–12 клас / Під ред. С. І. Операйло — К: «Перун», 2005. — 272 с. (Рекомендована для роботи з учнями 5–7 клас).

9. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів спортивного профілю. Фізична культура. 10–11 клас / Під ред. С. І. Операйло — К. // Фізичне виховання в школі. — 2004. — № 2. — 55 с., 2–8 с.

10. Навчальна програма для ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою «Здоров’я і фізична культура» 10–11 клас / Під ред. В. М. Мисів. — К: «Абетка-Нова», 2005. — 97 с.

© „Відкритий урок: розробки, технології, досвід”



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 09.07.2009, 00:46 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Роль центральної нервової системи в управлінні рухами

Проблема управління рухами завжди була актуальною. Незважаючи на те, що в
цьому напрямку досліджень людство накопичило досить вагомий досвід, все ж
таки ця проблема зостається актуальною і в сучасний період. Головним
недоліком існуючих теорій управління рухами є механістичний підхід до
проблеми управління рухами. Перш за все, необхідно усвідомити, що
предметом дослідження є жива істота, людина, яка рухається за
біомеханічними
законами, а
управління
рухами
відбувається
за
психофізіологічними. Однобічне дослідження процесу формування й
управління спортивними рухами з позицій механіки у відриві від психічних і
фізіологічних закономірностей суттєво загальмувало розвиток теорії
управління рухами (Платонов В.М., 1977). Характерним принципом управління
довільними рухами людини є те, що ці рухи не є механічним пересуванням
окремих частин тіла у просторі і часі, а являють собою цілеспрямоване
оволодіння простором і часом.
Важливим положенням для розуміння процесу управління довільними
рухами спортсменів є поняття існування ієрархічної побудови психомоторної
діяльності людини, де передбачене постійне включення психофізіологічних
механізмів управління рухами на всіх рівнях досконалості у відповідності до
функціональної можливості різних відділів нервової системи. Page 2

Поряд з інформацією про параметри досягнутих результатів до ЦНС
постійно надходять потоки аферентних імпульсів від м'язів, які виконують
цілеспрямовані рухи. М.О.Бернштейн вніс суттєве доповнення в структуру
рефлекторної дуги, включивши до неї четверту ланку – зворотну аферентацію
від м'язів. Але ці доповнення не змінили сутність рефлексу, а тільки доповнили
його кільцевою організацією.
Теорія функціональних систем принципово відрізняється від уявлення
про «рефлекторне кільце», її принципова відміна полягає не в відповідній
реакції (м'язове скорочення), а у постійному корегуванні рухів для досягнення
необхідного кінцевого результату, завдяки наявності постійного зворотного
зв'язку.
Викладення основного матеріалу. Згідно теорії П.К.Анохіна всі
функціональні системи організму, які забезпечують кінцевий корисний
результат мають однотипну структуру.
Аферентний синтез
Початкову стадію рухової реакції любого ступеня складності утворює
аферентний синтез. Ведучим збудженням на цій стадії є мотиваційне
збудження, яке формується на основі внутрішньої потреби.
В умовах взаємодії з навколишнім середовищем одним з суттєвих
компонентів стадії аферентного синтезу є обставинна аферентація, її значення
полягає у тому, що для зовнішніх подразників вона змінює вже сформовану
рухову реакцію на основі природженої пам'яті і мотивації та направляє в
сторону домінуючих обставин. Наприклад, кожна ігрова команда раптом
змінює вже сформовану обрану тактику в залежності від створених обставин,
виникаючих при дії супротивників.
Співвідношення між обставинною аферентацією, пам'яттю і мотивацією
будуються за принципом домінанти (Ухтомський А.А., 1925). У кожному
конкретному випадку домінує збудження, яке виникає на основі домінантної
мотивації або обставинної аферентації. Це можна спостерігати на такому
прикладі: якщо мотивація збудження надто сильна, то гравець, не зважаючи наPage 3

обставини, сам намагається завершити атаку. Якщо обставинна інформація
адекватна, то йому вдається завершити рухові дії, а якщо, все ж таки,
обставинна ситуація є домінуючою, то необхідно змінити рухові дії і віддати
пас партнеру. Частіше перемагає домінуюча мотивація, – самому завершити
атаку.
Одним з вагомих компонентів аферентного синтезу є пускова
аферентація, її значення полягає у тому, що спеціальні подразники руйнують
так звану передпускову інтеграцію, яка збудована на основі сукупного
збудження мотивації, обставинної інформації і пам'яті. Згідно П.К.Анохіну
пускові подразники призводять цілеспрямовану діяльність до визначеного
місця і часу. Крім того, сам фактор часу може виступати як пускова інформація.
На нашу думку, сигналом пускової інформації (як вище наведено у прикладі)
може бути домінуюче мотиваційне збудження або домінуюче обставинне
збудження.
Таким чином, стадія аферентного синтезу, згідно теорії П.К.Анохіна,
включає такі компоненти:
1) домінуючу мотивацію, яка утворюється у спортсмена на основі
психологічного усвідомлення головної мети рухової дії;
2) пам'ять, яка обумовлена генетичним і індивідуальним досвідом
протягом тривалого часу тренувальної і спортивної діяльності;
3) обставинна аферентація, сприйняття якої може стати у спортсменів
пусковим сигналом;
4) пускова аферентація, яка утворюється збудженням пускових
подразників (умовних).
Найвагоміше значення на стадії аферентного синтезу має домінуюча
мотивація. Мотиваційне збудження обумовлюється загальною потребою
рухової дії та виступає як головний початковий фактор, який на основі
вихідних активаційних впливів підкоркових утворень здійснює вибіркове
збудження коркових елементів. Кожна мотивація будується специфічно, тобто,
коли по своєму хімічному метаболізму підкоркові центри можуть визватиPage 4

активаційний вплив на відповідні центри кори головного мозку. А це
призводить до того, що за допомогою мотиваційних впливів людина вибирає
тільки спеціальні подразники для досягнення поставленої мети. Наприклад
футболіст веде м'яч, обводить супротивників, які різними прийомами хочуть
зупинити його (удари по ногах, затримання за футболку), але він ніяк не реагує
на ці подразнення і тільки прагне завершити намічену цільову рухову програму.
Тільки після задоволення рухової потреби спортсмен може виконувати більш
значні, по біологічній значимості, рухові акти. Наприклад, футболіст для
нанесення завершального удару перш за все повинен обіграти декількох
супротивників, наблизитись до воріт, а потім нанести завершальний удар.
Таким чином, на стадії аферентного синтезу вирішується питання: що робити
(на основі співставлення внутрішніх мотиваційних і зовнішніх обставинних
подразників), і як робити (на основі рухової пам'яті), і коли робити (на основі
дії спеціальних пускових подразників).
Прийняття рішення
Стадія аферентного синтезу завершується наступною стадією прийняття
рішення. Ця стадія відіграє важливу роль у формуванні цілеспрямованої
рухової діяльності людини. На стадії аферентного синтезу спостерігається
динамічна взаємодія чотирьох компонентів за принципом їх домінуючих
відношень, що спричиняє обмеження рухових дій. Таке обмеження
визначається домінуючими соціальними факторами (виграти двоборство,
зробити точну передачу, тощо). У відповідності до домінуючої мотивації і
обставинної аферентації вибирається тільки одна конкретна рухова дія.
Навколишнє середовище теж вносить корекції до механізму прийняття рішення
(зауваження тренера, підбадьорювання уболівальників, тощо). Прийняття
рішення зміни рухових дій викликає і цілеспрямовану зміну фізіологічних
функцій, які забезпечують цю змінену рухову діяльність. Наприклад, на стадії
прийняття рішення футболіст змінює рухову дію і виконує якийсь збільшений
об'єм рухів (замість передачі м'яча робить обманний фінт, обіграє захисника таPage 5

робить прискорення приблизно на 10 метрів), то це, у свою чергу, збільшує
активність анаеробних метаболічних процесів.
Таким чином, прийняття рішення спрямовує людину на подолання
домінуючої мотивації, тобто, до формування мети.
Акцептор результату дії
В системі управління руховими діями людини існує спеціальний апарат,
який на основі зворотної інформації про результат руху формує нову
поведінкову реакцію, яка зветься акцептором результату дії. Механізмом цієї
нової поведінкової реакції є процес співставлення результату рухових дій із
запрограмованим. На основі оцінки фізичних, хімічних і біологічних якостей
прогнозується майбутній результат, який обов'язково задовольнить домінуючу
потребу.
Як видно з теорії функціональних систем П.К.Анохіна, основою
акцептора результатів дії є складові аферентного синтезу: мотивація, пам'ять,
обставинна і пускова аферентація.
Акцептор результату дії утворюється у центральній нервовій системі
тільки тоді, коли прийнято рішення про визначені рухові дії'. Під час його
існування здійснюється оцінка і корекція результатів рухових дій у
відповідності до мотиваційне запрограмованої дії. На основі цієї інформації
формується випереджаюче програмування рухових дій, які задовольняють
необхідний кінцевий результат.
З часів утворення теорії функціональних систем накопичено значний
експериментальний матеріал, який вказує на наявність у ЦНС механізму
результату дії (Агаян Г.Ц., 1970; Шуміліна А.І. з співавт., 1978, 1982;
Макаренко Ю.М., 1980; Судаков К.В., 1984,1987).
Авторами доведено, що в умовах автоматизації рухових навичок у
відповідь на екстрені зміни параметрів руху у людини з'являється орієнтовно-
дослідницька поведінкова реакція, яка виникає на підставі невідповідності
зворотної інформації про реальне виконання руху із запрограмованою. Page 6

Наявність акцептора результату дії в цілеспрямованій руховій діяльності
людини чітко виявляє методика сюрпризів. Вона полягає в тому, що в процесі
формування рухових навичок, якщо людина виконує однотипні рухові дії і в
однакових умовах, то у неї формуються адекватні відповідні дії. Надання їй
миттєво змінних умов викликає реакцію «розладнання узгодженості». Ця
орієнтовно-дослідницька поведінка може проявлятися у вигляді негативної
емоційної реакції. Тобто поряд з прогнозуванням результату дії у акцепторі
результату дії формуються емоційні реакції і засоби досягнення необхідного
результату. Фактично метод «сюрпризів» пов'язано з утворенням різноманітних
екстремальних ситуацій для екстраполяції різних рухових навичок для
адекватного вирішення рухових задач.
В спортивній діяльності застосовують виконання технічних елементів у
різних умовах при різній інтенсивності. Змінні умови утворюють таку форму
організації акцептора результату дії, у якій прогнозується не тільки параметри
руху, але і його напрямок пересування.
Наприклад, досягнення високого результату в стрільбі по руховим
мішеням залежить від здібності точного передбачення напрямку та появи
мішені. Результативність футбольних і гандбольних воротарів залежить від
прогнозування напрямку кидка або удару м'яча.
Акцептор результату дії уявляє собою розгалужену динамічну
організацію, яка функціонально об'єднує різні відділи мозку в горизонтальному
й вертикальному напрямках. Таке широке представництво акцептора
результату дії пояснюється тим, що досягнення необхідного корисного
кінцевого результату дії пов'язано з фізичними, хімічними і біологічними
властивостями багатьох відділів мозку, які у сукупності створюють необхідну
адаптаційну реакцію.
Таким чином, інформація про досягнення необхідного результату руху
надходить до відповідних структур мозку генералізовано через різні сенсорні
канали: тактильний, зоровий, слуховий, температурний, пропріоцептивний,
вестибулярний. Завдяки такому широкому представництву, в акцепторіPage 7

результатів дії відбувається зустріч випереджаючих збуджень з реально
виникаючими під час виконання рухових актів.
Підсумовуючи аналіз ролі механізму акцептора результату дії, видно, що
ця функціональна структура об'єднує процеси збудження, які надходять від
різних органів і систем, порівнює їх з реальною інформацією від рухових дій,
створюючи випереджаючу інформацію передбачення для досягнення
необхідного результату. Досягнення необхідного кінцевого результату завжди
відбувається поетапно – від отримання зворотної інформації про параметри
проміжного результату до кінцевого, який забезпечує рішення необхідної
рухової задачі. На практиці це виглядає так, – чим більший арсенал рухових дій
має спортсмен, тим більше він може екстраполювати і успішніше досягати
необхідно корисного кінцевого результату.
Механізми еферентного синтезу рухових реакцій людини
Згідно теорії функціональних систем П.К.Анохіна, стадія формування
акцептора результату дії послідовно змінюється формуванням самої
цілеспрямованої дії, яку сам автор назвав «стадією еферентного синтезу».
Сутність цієї стадії полягає в узгодженій мультипараметричній взаємодії
соматичних, вегетативних і гуморальних компонентів для досягнення кінцевого
корисного результату дії. Розглянемо окремо участь цих трьох компонентів у
формуванні кінцевої рухової дії.
Під час стресового напруження, особливо рухової діяльності,
відбуваються складні гормональні перебудови. Самі гуморальні фактори
характеризуються інертністю. При фізичних навантаженнях мобілізація
серцево-судинної системи посилюється, щоб забезпечити м'язи енергетичними
речовинами і киснем. Посилення процесів метаболізму при фізичних
навантаженнях здійснюється завдяки додатковому викиду катехоламінів у кров
(Судаков К.В., 1983).
Соматичним компонентом еферентного синтезу є рухові дії, які умовно
підрозділяються на позні і локальні. Взагалі, всі рухи є локомоторними
актами, під час яких здійснюється пересування тіла у просторі. ЛокомоторніPage 8

рухи можуть здійснюватися за рахунок ніг (біг, ходьба, велоспорт,
ковзанярський спорт, тощо), окремо, як за рахунок рук (гребля), так і за
рахунок ніг і рук (лижні гонки). Локальні рухові акти характеризуються
переміщенням частин тіла відносно одна одної.
Деякі види локомоцій відбуваються за рахунок підтримання визначеного
положення тіла, яке має переважне значення (стрибок, політ). Для утримання
визначеного положення тіла (пози) важливе місце має тонічне скорочення
м'язів і шийнотонічні рефлекси. Таким чином, поза складає основу, на якій
будуються різні рухи. При пересуванні на кінцівках, коли загальний центр ваги
знаходиться високо над опорою (фігурне катання, біг, велоспорт), велике
значення для утримання рівноваги має врахування балістичних і інерційних
сил. Це передбачає відповідні рухи, а також контроль за їх виконанням.
На утримання рівноваги впливають перерозподіл крові, екскурсія грудної
клітини, перерозподіл хімусу у кишечнику, колихання голови, тощо.
Вегетативні системи мають інтегративний характер забезпечення рухових
дій. У людини перебудова дихання, діяльності серця, а також пози відбувається
таким чином, щоб забезпечити необхідний результат. Наприклад, у стрілків
постріл здійснюється при утриманні визначеної пози, при затриманні дихання
на фазі вдиху, У штангістів поштовх штанги відбувається при напруженні тому,
що найбільші показники силових актів відбуваються при такому стані.
Інтенсивність змін вегетативних реакцій залежить від рухових дій. Так,
при ходьбі споживання кисню збільшується до 0,5 – 1 л/хв, а під час бігу до 1,5
– 2,0 л/хв. Ці рухові дії значно змінюють активність систем дихання, кровообігу
та складу крові.
Рухова діяльність має постійну зміну, у відповідності до якої змінюються
й всі компоненти еферентного синтезу. Вегетативні органи працюють за
принципом мультипараметричної гемостатичної саморегуляції, тобто із
підвищенням гомеостазу змінюється і активність вегетативних функцій. Це
можна спостерігати під час передстартового стану, коли на основі пам'ятіPage 9

мобілізується гуморальний (гормональний) вегетативний компонент (система
дихання, кровопостачання).
Під час рухової діяльності еферентний синтез розгортається після деякого
часу після початку рухової діяльності, оскільки посилена м'язова активність
викликає
зміни
гомеостазу. У
спортивній
діяльності
цей
період
характеризується процесом впрацьовування, коли в організмі людини протягом
3-5 хвилин встановлюється узгодженість між соматичними (руховими),
вегетативними
(кисневотранспортною
системою)
і
гуморальними
(гормональними) компонентами.
По мірі встановлення рівноваги (стійкий стан) між соматичними і
вегетативними компонентами спостерігається послідовне їх включення до
появи стабілізації в діяльності всіх систем. Поява випереджаючих компонентів
вегетативних систем у забезпеченні рухової діяльності свідчить про їх
взаємодію з вищими відділами головного мозку (Судаков К.В., 1987).
Випереджаючі вегетативні реакції являють собою продукт інтегративної
діяльності головного мозку. Наприклад, у спринтера спостерігається
випереджаюча зміна дихання, пульсу, кровообігу, тощо.
Стадія еферентного синтезу має чітку послідовність (Судаков К.В., 1987),
в якій розглядається два періоди: а) підготовка до рухової діяльності; б)
безпосереднє виконання команд.
Підготовка до рухової діяльності здійснюється за рахунок збудження
лобних відділів кори великих півкуль. У цьому процесі ведуча роль належить
тритичним полям передньої частини лобного відділу кори мозку. Вони
здійснюють корекцію рухів сумісно з мозочком, тому що мають морфологічний
зв'язок (МсGеег Р.Н. еt аl., 1980).
На етапі підготовки до рухової діяльності лобні відділи кори мозку
здійснюють настройку сенсорних каналів на сприймання подразнень, які мають
надійти від майбутніх рухів.
Безпосереднє
виконання
команд
здійснюється
за
допомогою
сенсомоторної області кори мозку, а також базальними та передніми ядрамиPage 10

таламуса (Граніт Р., 1981). Ефекторна коркова регуляція всіх рухових актів
здійснюється через регуляцію аферентного потоку імпульсів на відповідному
сегментарному відділі спинного мозку. Точність довільних рухів досягається за
рахунок цілого ряду співвідношень коркових і спинальних рівнів центральної
нервової системи.
Контроль і корекція виконання програми рухових актів є завершальною
фазою архітектоніки управління рухами для досягнення необхідно корисного
результату.
Зворотна інформація про результат руху з'являється з моменту утворення
так званого еферентного інтегралу, тобто з початку руху. Ця зворотна
аферентація надходить через різні сенсорні канали. Зорова і вестибулярна
сенсорна інформація забезпечує грубу орієнтацію організму людини у просторі.
Точні рухи контролюються пропріоцептивною інформацією, яка надходить від
рецепторів м'язів, сухожиль, зв'язок.
Прості
фрагментарні
рухові
акти
забезпечуються
зворотною
аферентацією, яка надходить до вставочних моторних нейронів на
сегментарному рівні спинного мозку.
Складні координовані рухи, які включають послідовне скорочення
окремих м'язів (акробатичні та легкоатлетичні стрибки, метання, різні ігрові дії)
потребують значно ширшої аферентації м'язово-суглобової, зорової,
вестибулярної, тактильної сенсорних систем, а також контролю з боку
супраспинальних структур – ретикулярних, таламічних, базальних ядер,
мозочка. Ці види аферентації забезпечують контроль досягнення етапних
результатів.
У випадку помилкових рухів, коли виконання їх не відповідає етапному
акцептору результату дії, виникає орієнтовно-дослідницька реакція. Виникаюча
аферентна імпульсація досягає вищих відділів головного мозку, там
усвідомлюється і корегує рухи (МсСlоsкеу D., 1983). Рухи виконуються до тих
пір, поки не буде досягнутий необхідний результат. Page 11

Висновок. Таким чином, еферентний синтез є така стадія
цілеспрямованої поведінки, під час якої на основі аферентного синтезу і
прийняття рішення утворюється визначена взаємодія вегетативних, соматичних
і гуморальних компонентів для досягнення необхідного результату.
Еферентний синтез здійснюється поетапно і включає раніше заготовлену
програму (еферентний інтеграл), а також «підгонку» одних компонентів
відносно інших.
Перспективи подальших досліджень. У даному напрямку може
проводитись розробка тренувальних програм у відповідності до необхідного
кінцевого спортивного результату.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 09.07.2009, 02:21 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Впровадження здорового способу життя в побут юнаків та дівчат

ВВЕДЕНИЕ
Физическая культура, являясь одной из граней общей культуры, во многом определяет поведение человека на производстве, в учебе, в быту, в общении. Развитие физической культуры и спорта - одно из важнейших слагаемых сильной социальной политики, которая может обеспечить реальное воплощение в жизнь гуманистических идеалов, ценностей и норм, открыть широкий простор для выявления способностей людей, удовлетворения их интересов и потребностей.

1. ЗДОРОВЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ: ОПРЕДЕЛЕНИЕ ФЕНОМЕНА
"Здоровый образ жизни", по формулировке авторов программною документа "К здоровой России. Политика укрепления здоровья и профилактики заболеваний" (Р.Г.Оганов, Р.А.Халатов, Г'.С.Жуковский и др., 1994) - "поведение, базирующееся на научно обоснованных санитарно-гигиенических нормативах, направленных на сохранение и укрепление здоровья". Укрепление же здоровья - "мероприятия по сохранению и увеличению уровня здоровья населения для обеспечения его полного физического, духовного и социального благополучия".
Отечественными учеными отмечалось, что ЗОЖ выражает ориентированность личности на укрепление и развитие личного и общественного здоровья, реализует наиболее ценный вид профилактики заболеваний - первичную профилактику, предотвращающую их возникновение, способствует удовлетворению жизненно важной потребности в активных телесно-двигательных действиях, физических упражнениях (В.К. Бальссвич, П.А. Виноградов, Н.Д. Граевская, А.В. Сахно, Т.Н. Сулпмцев, В.Д. Чепик, А.С. Чубуков и др.). ЗОЖ зависит от:
- объективных общественных условий, социально-экономических факторов;
- конкретных форм жизнедеятельности, социально-экономических факторов, позволяющих вести, осуществлять ЗОЖ в основных сферах жизнедеятельности: учебной, трудовой, семейно-бытовой, досуга;
- системы ценностных отношении, направляющих сознательную активность людей в русло ЗОЖ.
До недавнего времени под "здоровьем" в преобладающем количестве случаев понималось здоровье в узко биологическом смысле. С данной точки зрения здоровье можно рассматривать как универсальную способность к разносторонней адаптации в ответ на воздействие внешней среды и изменения состояния внутренней среды. В этом случае речь идет о физиологических адаптационных возможностях человека. Но это лишь часть понятия ЗОЖ.
Здоровый образ жизни в единстве его компонентов биологического и социального представляет собой социальную ценность, укрепление которой - важнейшая задача любого цивилизованного общества.
Здоровый образ жизни, по мнению ведущих медицинских специалистов в сфере физической культуры, - это реализация комплекса единой научно обоснованной медико-биологической и социально-психологической системы профилактических мероприятий, в которой важное значение имеет правильное физическое воспитание, должное сочетание труда и отдыха, развитие устойчивости к психоэмоциональным перегрузкам, преодоление трудностей, связанных со сложными экологическими условиями обитания, и устранение гипо-кинезии (Р.Е.Мотылянская, В.К.Велитчснко, Э.Я.Каплан, В.Н.Артамонов, 1990).
Группа авторов монографии "Формирование здорового образа жизни молодежи" (1988) указала, что под здоровым образом жизни понимается деятельность, направленная на укрепление не только физического и психического, но и нравственного здоровья, и что такой образ жизни должен реализовываться в совокупности всех основных форм жизнедеятельности: трудовой, общественной, семейно-бытовой, досуговой.
Авторы монографии выделили три основных компонента здорового образа жизни: 1) объективные общественные условия; 2) конкретные формы жизнедеятельности, позволяющие реализовывать здоровый образ жизни; 3) система ценностных ориентации, направляющих сознательную активность (Ю.В.Валентик, А.В.Мартыненко, В.А.Полесский и др.).
Ю.П.Лисицин и Г.И.Царегородцев (1986) дают следующее определение: "Здоровый образ жизни - это способ жизнедеятельности, направленный на сохранение и улучшение здоровья людей как условия и предпосылки существования и развития других сторон образа жизни ". Здоровый образ жизни воплощает грань образа жизни, органически присущую обществу и направленную на заботу о людях.
Здоровый образ жизни выражает и определенную ориентированность деятельности личности в направлении укрепления и развития личного и общественного здоровья. Тем самым здоровый образ жизни связан с личностно-мотивационным воплощением индивидами своих социальных, психологических, физических возможностей и способностей. Отсюда понятно огромное значение формирования здорового образа жизни в создании оптимальных условий функционирования индивида и общества.
Формирование ЗОЖ не сводится только к пропаганде или отдельным видам медико-социальной деятельности.
Здоровый образ жизни - основа профилактики заболеваний (Изуткин Д.А., 1982). Следует подчеркнуть, что в нем реализуется самый ценный вид профилактики - первичная профилактика заболеваний, предотвращающая их возникновение, расширяющая диапазон адаптационных возможностей человека. Однако функция ЗОЖ значительно шире, она выходит за рамки чисто медицинской проблемы.
Сотрудник сектора социологии ВНИИФК Г.В.Дивина (1993) справедливо отмечала, что понятие "здоровый образ жизни" пока еще не определено, пользующиеся им вынуждены оговаривать, что конкретно они имеют в виду, для того, чтобы быть правильно понятыми Возможно, в скором будущем необходимость в этом отпадет, так как понятие обретет методологическую и концептуальную "униформу" Пока же хотелось бы употребить вместо "здоровый образ жизни" понятие "культурный образ жизни" (цивилизованный, гуманистический), подразумевая, что здоровье неотъемлемо от культурного образа жизни и является не самоцелью, а органичным компонентом развития и совершенствования как общества, так и отдельного индивида Древние говорили: "Здоровый дух в здоровом теле", подчеркивая таким порядком слов приоритетность здоровья духовного, которому сопутствует и здоровье физическое; другими словами - если человек культурен в широком смысле этого понятия, духовен, то и за своим физическим здоровьем он не сможет не следить. Но в практику нашего физкультурного движения эта древняя мудрость пришла в искаженном, перевернутом виде, что и сказалось на некоторых концептуальных просчетах. У нас она звучит, как "в здоровом теле - здоровый дух", а значит, телесное как бы ставится, выпячивается на первый
план, являясь гарантом того, что телесное здоровье может служить залогом духовного здоровья, что, как мы тому имеем множество свидетельств совсем не так.
Образ жизни - здоровый, культурный, цивилизованный - реализуется в конкретной предметной деятельности, которая имеет два необходимых условия протекания: пространство и время.
Для того чтобы какая-либо деятельность вошла в повседневный быт индивида, необходимо, чтобы этот индивид мог достаточно стандартизировано выделять на эту деятельность время из своего бюджета времени, а сама деятельность осуществлялась бы в пространстве, а не только в мыслях и мечтах.
Состояние человека, лежащее между здоровьем и болезнью, совмещает в себе и то, и другое. Еще классик античной медицины Гален назвал его третьим состоянием.
Так же как и болезнь, третье состояние может быть вызвано самыми различными причинами. Современные условия жизни порождают воздействия на организм человека физической, химической, биологической, психической природы, они приводят к так называемым болезням цивилизации. Но, по мнению некоторых ученых, те же воздействия вызывают общие симптомы, свойственные третьему состоянию. Это неврастения, потеря аппетита, раздражительность, головные боли, усталость, сухость кожи и т.д.
В основу ЗОЖ, по мнению Д.А.Изуткина, следовало бы положить ряд основных принципов:
1) здоровый образ жизни - его носителем является человек как существо деятельное и в биологическом, и в социальном отношении;
2) человек выступает как единое целое, в единстве биологических и социальных характеристик;
3) здоровый образ жизни способствует полноценному выполнению социальных
функций;
4) здоровый образ жизни включает в себя возможность предупреждения заболевании.
Здоровый образ жизни - это "типичные и существенные для данной общественно-экономической формации формы жизнедеятельности людей, укрепляющие адаптивные возможности организма человека способствующие полноценному выполнению им социальных функций и достижению активного долголетия" (1981).
Здоровый образ жизни - совокупность духовных ценностей и реальных видов, форм и благоприятных для здоровья эффектов деятельности по обеспечению оптимального удовлетворения потребностей человека.
Сущность здорового образа жизни - обеспечение оптимального удовлетворения потребностей человека при условии и на основе оптимизации развития, состояния и функционирования организованных внутренних и внешних систем и связей индивида и общества.
Структура здорового образа жизни - целостное единство предметно-вещного природного, социокультурного и духовного компонентов социально творимого информационного, энергетического и пластического обеспечения оптимальной жизнедеятельности человека и общества. Структура ЗОЖ включает духовное, социокультурное и правовое пространство развития и деятельности родового человека, экологическую и предметно-вещную среду обитания индивида, что, в свою очередь, зависит от экономических, промышленно-производ-ственных. агрокультурных, коммуникационных факторов.
Формирование здорового образа жизни - сложный системный процесс, охватывающий множество компонентов образа жизни современного общества и включающий основные сферы и направления жизнедеятельности людей.

1.1. ЗДОРОВЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ И ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА
Существует необходимый и достаточный уровень физической активности человека, характеризуемый общими показателями рационального содержания, структуры и использования активного двигательного режима. Этот уровень определяется анаболическим восстановлением после активной трудовой деятельности, при котором происходит увеличение и накопление пластических и энергетических ресурсов организма, повышающих его потенциал и работоспособность.
Регулярная физическая тренировка, повышенный двигательный режим у людей разного возраста способствуют повышению функциональных возможностей организма, Улучшению здоровья (Н.Д. Граевская, Р.Д. Дибнер, В.П. Казначеев, Р.С. Карпов, А.В. Коробков, И.В. Муравов, Л .Н. Нифонтова. В.С. Фомин и др.). Особенно это проявляется у лиц, профессиональная деятельность которых имеет малоподвижный характер, не требует физических напряжений, а также у немолодых людей.
Рациональная форма двигательной активности - такая двигательная активность, которая обеспечивает необходимые и достаточные показатели физического развития и физической подготовленности, физической готовности к выполнению основных социальных функций, высокую профессионально-трудовую работоспособность, относительно низкую утомляемость в процессе и циклах труда, устойчивость внутренней среды организма, прочное здоровье и низкую заболеваемость в стандартных и меняющихся условиях труда и быта. Важным компонентом рациональной двигательной деятельности является физкультурно-спортивная двигательная деятельность человека, которая характеризуется ее объемом - количеством времени, затраченного на занятия физической культурой и спортом за определенный календарный цикл - сутки, неделю, месяц, год; интенсивностью занятий, измеряемой показателями физической нагрузки на организм, потреблением кислорода на килограмм веса человека; распределением физкультурно-оздоровительных занятий в календарном цикле; содержанием средств, используемых в занятиях, и способом их применения. Рациональный, удовлетворяющий биологические потребности организма двигательный режим повышает устойчивость организма к воздействиям внешней среды, в том числе различных неблагоприятных и критических факторов, способствует повышению общей и специфической работоспособности (М.И. Виноградов, Н.В. Зимкин, З.М. Золима, А.В. Коробков, С.Л. Косило", В.В. Михайлов, И.В. Муранон, К.Л. Хайрова и др.).
По мнению философа И.М.Быховской, ФК может стать элементом образа жизни людей, стать неотъемлемой частью культуры лишь тогда, когда человеческое тело осознается обществом, группой, индивидом как некоторая ценность или самоценность, как объект социально и индивидуально значимого характера (1993). А известный теоретик физической культуры Г.С.Туманян полагает, что формирование ФК и прочных навыков здорового образа жизни человека предопределяется решением комплекса пяти групп задач:
1) Формирование духовной сферы личности.
2) Укрепление здоровья, усвоение правил и норм ЗОЖ, повышение сопротивляемости организма неблагоприятным факторам внешней и внутренней среды за счет полной сохранности механизмов гомеостаза.
3) Физическое (точнее физкультурное) образование учащихся, включающее формирование специальных знаний в области ФК; совершенствование координационных способностей и расширение двигательного опыта в трех плоскостях пространства и в различных условиях опоры.
4) Совершенствование тех функциональных свойств или кондиционных возможностей, которые определяют успех двигательной деятельности.
5) Физическое развитие, формирование основных тотальных размеров, массы, пропорций, конституции тела, правильной осанки, предупреждение плоскостопия и т.п. (1993).
Он же сетует, что в государственных учебных программах по ФК для учащейся молодежи все замыкается на уровне физической подготовки. Отсутствует указание на необходимость формирования ЗОЖ, т. с. умение правильно питаться, соблюдать режим дня, применять гигиенические и закаливающие процедуры, избирать для конкретного случая правильный комплекс упражнений, определять рациональную последовательность и дозировку их выполнения и многие другие компоненты ФК.
Обобщая сказанное в предыдущих главах, следует заключить, что ФК способствует достижению и сохранению крепкого здоровья, высокой и устойчивой общей и специальной работоспособности, надежной резистентности и лабильной адаптации к меняющимся и сложным условиям внешней среды обитания.ФК помогает формированию и соблюдению полезного для здоровья рационально организованного режима трудовой и бытовом деятельности, обеспечивают необходимую и достаточную двигательную активность, а также активный отдых, то есть рациональным двигательный режим (РДР).
Занятия ФК обеспечивают формирование, развитие и закрепление жизненно важных умений, навыков, привычек личной гигиены, социальной коммуникативности, организованности и содействуют соблюдению социальных норм поведения в обществе и дисциплины, активному противоборству с нежелательными привычками и видами поведения.
В реальном осуществлении ЗОЖ возрастающую роль играет организующая и регламентирующая деятельность общества, в частности необходимая стандартизация уклада быта и включение в него активных занятий ФК. Прогрессивная стандартизация бытового уклада - рациональное добровольное и сознательное ограничение бытовой деятельности и наполнение ее наиболее полезными и общественно ценными занятиями с целью наилучшей реализации творческого потенциала людей для их всестороннего развития и совершенствования, всемерного развития способностей человека и на этой основе достижения наивысшей эффективности полезного труда. Стандартизация бытового уклада предусматривает необходимость рационализации; упорядочения двигательного и гигиенического режима средствами ФК, исключения бесцельного время провождения, обязательного включения активных занятий ФК в структуру бюджета времени.
Здоровый образ жизни (ЗОЖ) как обновленное научное и бытовое понятие охватывает собой объективную потребность современного общества в здоровье, физическом совершенстве человека, в физической культуре личности (В.Г. Агеевец, В.А. Астахов, Г.П. Богданов, И.М. Быховская, Н.Г. Валентинова, Н.Н. Визитей, Г.В. Дивина, А.Г. Кирищук, О.А. Мильштейн, В.П. Моченое, Б.И. Новиков и др., 1990). Характеризуя социокультурный аспект проблемы ЗОЖ, Н.Н. Визитей и В.П. Моченов справедливо отмечали, что проблема физической культуры как культуры телесного бытия человека не может быть сведена к какому-либо одному эмпирическому модусу своего проявления, хотя в настоящее время как в массовом, так и в теоретическом сознании преобладает узкое понимание физической культуры лишь как двигательной активности человека. В роли синтетического собирательного понятия, способного разрешить трудности анализа эмпирического материала, помогающего осмыслить современные явления практики физкультурно-спортивного движения все чаще применяется понятие "здоровый образ жизни". О.А. Мильштейн указывал, что ЗОЖ выступает важнейшей характеристикой образа жизни личности и общества, отражает объективную потребность современного общественного развития. Одним из важнейших социальных факторов формирования образа жизни вообще и здорового образа в частности, выступают физическая культура и массовый спорт, называемые в последние 15-20 лет во многих странах "спортом для всех". ЗОЖ, по мнению В.Н. Мошкова (1990), - это активная жизнедеятельность человека в гигиеническом и социальном аспектах. ЗОЖ неразрывно связан с природными и социальными условиями и реализацией человеческих способностей в области труда отдыха, питания, культурных развлечений, соблюдением режима. занятиями ФКС и полнотой духовной жизни. ЗОЖ - это совершенствование активной адаптации к различным условиям внешней среды, а физическая культура представляет собой основу неспецифической профилактики нарушений различных функций организма.
Касаясь проблем ЗОЖ, Ю.Н.Теппер отмечал, что принцип здравостроительства был выдвинут еще в 20-х годах и что в наше время теория здоровья должна получить новое содержание и обеспечить деятельность в небывалой по остроте эколого-технологической ситуации, где речь идет не столько об укреплении здоровья, сколько о проблеме выживания. Президент ассоциации "Спорт для всех" А.В. Царик подчеркивал, что физическая культура - стержневое, главное условие здорового образа жизни и в значительной степени охватывает собой понятие и явление ЗОЖ. Этот же автор признавал, что процесс формирования физической культуры тесно связан с такими объективными факторами образа жизни, как экономика и наличие свободного времени, экология и условия труда, жилищно-бытовые и другие условия, а также условия физкультурно-спортивных занятий.

1.1.1. СОЦИОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ВЗАИМОСВЯЗИ "ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА - ЗДОРОВЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ"
Много лет в общественное сознание насаждалась мысль о том, что здоровье, его обретение и сохранность - поприще медицины, хотя даже в Большой медицинской энциклопедии сказано, что "медицина - одна из древнейших наук, имеющая целью лечение и предупреждение болезней человека", а это означает, что предписанная деятельность медицины - преимущественно на поле нозологии, но не в жизни здорового человека. В 1994 - 1995 годах по заданию Совета безопасности группа медицинских экспертов (профессор Д.Д. Венедиктов, А.Н. Разумов, академик РАМН О.П. Щепин и др.) производила оценку состояния здоровья населения России и предлагала меры по его охране. В заключительной справке к заседанию Межведомственной комиссии Совета безопасности РФ по охране здоровья населения эксперты свидетельствовали, что работы Московского центра проблем здоровья при правительстве Москвы, Института проблем гуманизма и милосердия, НИИ социальной гигиены, экономики и управления здравоохранением им. Н.А. Семашко показывают, что основной задачей социальной политики государства должно
стать сохранение и укрепление здоровья народа, а не борьба с уже возникшей болезнью. Существующая система здравоохранения, ориентированная главным образом на борьбу с возникшими заболеваниями, неспособна радикально улучшить состояние здоровья населения нашей страны.
Действительно, выявление, изучение и смягчение последствий таких факторов риска, как социальные конфликты и социально-психологические напряжения, стрессы и психологический дискомфорт, а такие факторы риска охватывают более 70% населения, выходят из зоны профессиональной деятельности медицины. Здесь главным образом необходимы усилия социологов и психологов, социальных работников и педагогов. А к ряду приоритетных и действенных средств снятия социально-психологических напряжений, предотвращения и смягчения конфликтов и психических стрессов относятся занятия ФК, спортом, туризмом, рекреационные занятия физическими упражнениями.
О внедрении и развитии физической культуры и спорта (ФКС) среди трудящихся и членов их семей обстоятельно рассказывал президент Международной конфедерации спортивных организаций "Профспорт" Б.Н. Рогатин на международном симпозиуме "Физическая культура и спорт в жизни трудящихся", состоявшемся в середине августа 1994 года в Москве. Он указывал, что основным девизом конфедерации является достижение высокой трудовой и общественной активности трудящихся при максимальной продолжительности жизни. Основной задачей является помощь людям любого возраста, независимо от состояния здоровья, найти наиболее удачный вариант физкультурных рекомендаций, которые бы продлили им жизнь, сделал и работоспособными с наибольшей отдачей сил. (Б.Н. Рогатин, 1995). Ссылаясь на данные социологов, Б.Н. Рогатин подчеркнул, что человек, систематически занимающийся спортом, в 2-3 раза легче переносит тяготы жизни, на 15-20 % более инициативен в работе, общественной жизни коллектива, оказывает больше помощи своим товарищам, у него выше творческая активность, общительность, он больше уверен в себе, стремится добиться лучших результатов на том участке, где прилагает усилия, будь то производственная или общественная деятельность, учеба.
Это теоретизированное обобщение социальных функций ФКС в структуре ЗОЖ корреспондирует, соотносится с заключениями В.П. Моченова в его диссертации о социально-педагогических аспектах использования нетрадиционных форм и средств ФК в практике физкультурно-оздоровительной работы (1994). Автор сформулировал одну из исходных теоретико-методологических позиций как признание, что физическая культура как феномен культуры не может быть сведена к природным явлениям, к физическим качествам человека, свойствам его организма и биологическим системам жизнеобеспечения, телесность человека является базисной характеристикой человека, но его духовность, интеллект неотделимы от человека и от его физической культуры.
Все высказанное выше позволяет заключить, что активная роль ФКС в реализации ЗОЖ несводима к выполнению систем физических упражнений, но охватывает среду формирования, развития и совершенствования личности, социализации человека. Следовательно, проблема внедрения ЗОЖ в быт не может решаться изолированно от решения других экономических, политических, социокультурных проблем, стоящих перед обществом. Г.В.Дивина (1989) указала, что проблема ЗОЖ и использования ФКС в его осуществлении решаема на трех уровнях: социальном, инфраструктурном и личностном.
Иными словами, создание и обеспечение экономических, правовых, этических и прочих общесоциальных норм отношения к ФКС и ЗОЖ должно осуществляться самим обществом на общесоциальном уровне.
Это значит, что решение проблем ЗОЖ, развития ФКС в значительной мере и весьма тесно связано с использованием людьми, обществом в целом своего свободного времени, являющегося неизмеримым социальным богатством и объективным пространством осуществления культуры человека.

1.1.2. СВОБОДНОЕ ВРЕМЯ И ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА
Социальная сущность свободного времени в том, что оно превращает того, кто им обладает, в иного субъекта, и в качестве этого иного субъекта он вступает затем в непосредственный процесс производства. В человеке воедино заключены объект и одновременно субъект деятельности свободного времени, а также субъект трудового процесса.
Безусловно, различаются особенности личного отношения человека к трудовой деятельности, с одной стороны, и к занятиям в сфере свободного времени, - с другой. Если в первом случае определяющим выступает необходимость, то во втором преимущественную роль играет свободное волеизъявление при выборе форм и видов деятельности. Общество в историческом процессе развития выявило и определило ценности свободного времени, которые необходимы для дальнейшего социального прогресса. Общество заинтересовано в том, чтобы такого рода ценности, и в частности занятия физическими упражнениями, спортом, избирались и включались индивидом, разумеется, с личной добровольностью, в состав деятельности свободного времени. Осознанное принятие личностью необходимых видов социального поведения составляет сущность свободной деятельности в свободное время.
Свободное время используется отдельным человеком преимущественно в соответствии с его индивидуальными представлениями о целесообразности его расходования, которые складываются, как правило, эмпирическим путем. В поведении человека в свободное время, в том числе в занятиях физическими упражнениями, спортом, туризмом, играми, сказываются социально-психологические явления традиций и конформизм в принятии норм поведения непосредственно окружающей общественной среды.
ФКС имеют в современных условиях весьма высокую социально-экономическую значимость для общества в целом и для отдельного человека (В.У. Агеевец, А.М. Алексеев и др.), поскольку занятия ими развивают, совершенствуют многие важные социальные и биологические качества людей, оказывают прогрессивное влияние на формирование и гармоническое развитие и воспитание человека (П.А. Виноградов, В.М. Ныдрин, А.П. Душанин, К.А. Кулинкович, Л.П. Матвее". О.А. Милыптейн,. Н.И. Пономарев, В.А. Пономарчук, В.И. Столяров, 13.И. Старшинов, П.С. Стеновой и др.). Это учитывается обществом при планировании и осуществлении затрат свободного времени общества в целом и отдельными людьми, поскольку свободное время должно использоваться рационально и эффективно с точки зрения интересов общества в целом. В свою очередь, каждый человек должен получить в сфере свободного времени максимум реально возможного в конкретных условиях и обстоятельствах для своего всестороннего и гармоничного развития, постоянного совершенствования личности.
Анализ отношения разных групп населения к ФКС Показал, что 7-18 % взрослого населения участвовали в каких-либо физкультурно-оздоровительных и спортивных мероприятиях, организованных в производственных коллективах, и 23-29 % занимались физической культурой самостоятельно, по месту жительства и отдыха.
По данным исследований "Правда-77", "Советская Россия-81", "Советский спорт-83-84" (П.А. Виноградов и др.), из 1796 обследованных соответственно (данные первого, второго и третьего исследований) среди мужчин и женщин: занимались ФКС самостоятельно (%) 30.0 и 1.5.6; 49,1 и 38.3; 47,9 и 39,4; в группах ОФП, здоровья - 1,8 и 2,0; 10,6 и 6,3; 10,8 и 9,8. Эти данные корреспондируют с многочисленными материалами других исследований и свидетельствуют о том, что ФКС среди трудящихся развиты еще недостаточно.
В монографии "Физическая культура и здоровый образ жизни" приведены многочисленные данные социологических исследований, которые показывают реалистическую, но безрадостную картину масштабов физкультурно-оздоровительного движения, использования свободного времени для занятий ФКС и развития ЗОЖ. Выяснилось, что учащиеся 9-10-х классов, особенно девушки, затрачивали на занятия ФКС не более 1-5 % свободного времени (1983). Среди восьмиклассников в Красноярском крае постоянно занимались ФКС 40,3 %, от случая к случаю - 35,3, совсем не занимались - 24,4 %. У десятиклассников эти показатели выглядели так: постоянно занимались - 39,9 %, от случая к случаю - 41,2, совсем не занимались - 18,9 %. Оздоровительным бегом, велосипедными прогулками, катанием на коньках не занимались около 80 % школьников. Зимой 59,3 % юношей и 55,4 % девушек выходили на лыжню от 1 до 5 раз, а 69,9 % юношей и 93,5 % девушек вообще не катались на коньках. Всего 30 % школьников были привлечены к внеурочным формам занятий физическими упражнениями, а остальные 70 % посещали только уроки физической культуры (1986). Среди студентов вузов регулярно занимались в спортивных секциях и участвовали в внутривузовских соревнованиях 21,8 % студентов, вообще же не занимались ФКС - 67,2 % (Л.Я.Рубин, 1981). Исследования Л.И. Лубышевой (1988) в четырех пузах Западной Сибири выявили, что лишь 10 % студентов систематически использовали средства физической культуры в свободное время. В.А.Бауэром (1987) установлено, что ФКС являются реальным компонентом образа жизни только для 25 % студентов и для 12 % учителей школ.
В 1987-1988 годах при опросе более 500 врачей и медицинского персонала учреждений здравоохранения Ленинского района Москвы выяснилось, что 35% из них совсем не занимались ФКС и лишь около 5% занимались в спортивных секциях и группах ОФП, ГТП, здоровья (П.Д.Виноградов).
Наиболее объективным показателем развития ФКС является время, затрачиваемое на занятия физическими упражнениями, и для взрослых оптимальные временные режимы в недельном объеме колеблются от 6 до 10 часов (П.А. Виноградов, В.И. Жолдак, Л.Н. Ни-фонтова, Ю.В. Окуньков. 1973).
Опрос же показал, что 86 % занимающихся физической культурой не выходят на оптимальные режимы занятий. Среди рабочих занимались в неделю 6 - 8 часов 6,3 %; среди работников сферы обслуживания - 8; среди ИТР - 8,7; среди интеллигенции - 10,7; среди пенсионеров - 4; среди учеников 9 - 10-х классов - 6 %.
В 80-х годах все более широкое распространение получили самостоятельные индивидуальные и групповые физкультурно-оздоровительные занятия. Все больше людей ориентировались не на традиционные тренировки в спортивных секциях или на подготовку к сдаче нормативов комплекса ГТО. а на либерализованные занятия по интересам, увлечениям, пристрастиям, организованные вблизи места жительства или в зонах отдыха, в парках, на пляжах.
Особенности отношения людей к занятиям физической культурой и спортом в современных условиях явились предметом специального исследования (В.А.Астахов), поскольку в последние годы произошли значительные изменения в социально-экономической структуре общества, что не могло не отразиться на состоянии массовой физкультурно-оздоровительной работы. С целью изучения общественного мнения по вопросам ФКС в период социально-экономических реформ 1986 - 1992 годов был проведен анкетный опрос лиц, самостоятельно занимающихся в местах массового отдыха населения, и сравнительный анализ с данных опросов, проводимых в 1980 - 1985 годах. Опрос был проведен в два этапа - в 1990 году (2-й период) и в 1993 году (3-й период), причем последний проведен дифференцированно среди лиц, живущих вблизи и далеко от зон массового отдыха.
Всего было опрошено 594 человека, из них во втором периоде - 374, в третьем - 220 человек. По профессии респонденты распределялись следующим образом: работники физического труда составляли 140 человек (20,3 %), работники умственного труда - 464 (79,7 %). Из общего количества опрошенных женщин было 364, мужчин - 230.
Сравнительный анализ данных всех трех периодов показал, что количество лиц, систематически занимающихся ФКС, за период 1986-1991 годов уменьшилось почти в 1,2 раза. При этом снижение более заметно (почти в 1,5 раза) среди лиц умственного труда (18,5% против 28,44 %).
Во втором периоде обследования отмечалось заметное увеличение числа лиц, совсем не занимающихся ФКС, 39,4 % против 34,9 % в первом периоде обследования.
Несколько иная картина наблюдалась в третьем периоде обследования: наибольшее количество систематически занимающихся ФК отмечалось в возрастной группе 19-25 лет, затем количество занимающихся резко снизилось (с 33 % до 9 % и 11 % в возрастных группах 26-30 лет и 31-40 лет соответственно). Количество занимаюшихся вновь повышается в возрастной группе 41-50 лет (21 %).
В старших возрастных группах число систематически занимающихся снизилось до 1 %.
Среди совсем не занимающихся ФК наибольший процент составляли лица в возрастных группах 18-25 лет. 31-40 лет и старше 60 лет во втором периоде обследования и в возрастных группах 31-40 лет и 41-50 в третьем периоде обследования.
Во втором периоде обследования уменьшилось количество лиц, систематически занимающихся ФК, имеющих высшее образование (20 % против 28,8 % в предыдущие годы). Однако этот показатель возрос почти в два раза в третьем периоде обследования (59 % против 28,8 % первого периода).
Интерес к занятиям ФКС в большей степени проявлен у лиц, имеюших детей, 58,8 % и 25,4 % бездетных.
Возрос интерес к самостоятельным занятиям физическими упражнениями и спортом на свежем воздухе и в спортивных секциях, особенно у лиц, живущих вблизи зон отдыха.
За период социально-экономических реформ изменились и формы проведения активного отдыха. Так, в последние годы посещаемость парков культуры и отдыха увеличилась в 1,5 раза (44,5 % против 25.6 % в первом периоде), пляжей - в 1,1 раза (43,6 % против 38,4 % в первом периоде). В то же время резко уменьшилось количество лиц. посещающих водноспортивные базы, - почти в 3,7 раза во втором периоде и в 3,3 раза - в третьем периоде обследования.
Это до некоторой степени можно объяснить понижением жизненного уровня трудящихся, особенно в первые годы социально-экономических реформ.
В числе основных причин прекращения занятий в период социально-экономических реформ было, по мнению большинства респондентов, отсутствие времени, большая занятость домашними делами и уходом за детьми, плохое состояние здоровья и отсутствие спортивной одежды и обуви. В последние полтора - два года существенно изменилось отношение широких слоев населения к занятиям спортом. Систематические учебно-тренировочные занятия существенно сокращены (до 2-4 раз) многими любителями спорта. Все возрастающую популярность получили самодеятельные групповые и индивидуальные физкультурно-оздоровительные занятия по месту жительства и отдыха. Этот период в отношении городского населения к физической культуре и спорту можно оценивать как современную тенденцию развития и функционирования физкультурно-спортивного движения.
Увеличение свободного времени, расширение досуга может сопровождаться растущим распространением пассивных форм деятельности, потреблением материальных благи информации и сокращением активной деятельности, в том числе занятий ФКС при условии, если регуляция досуга, свободного времени будет осуществляться стихийно, самотеком.
Важную социально-педагогическую роль играет организующая и регламентирующая деятельность общества, в частности необходимая стандартизация уклада быта, которая в той или иной степени имела место во все времена и в различных социальных общностях.
Прогрессивная стандартизация бытового уклада означает выбор и активное потребление полезных и ценных для развития и совершенствования человека и общества благ и оптимальную структуру затрат добровольно расходуемого времени.
Она отвергает бесполезные, бесцельные и вредные для гармоничного развития человека виды досуга, наполняя его полезным и приятным содержанием в соответствующих гуманистическому назначению этой деятельности привлекательных формах.
Включение и использование средств ФКС в свободном времени зависит от сложившихся или создаваемых заново бытового режима, повседневного быта семьи, обычного распределения затрат времени на различные виды деятельности.
При этом определяющее влияние оказывают экономические условия семьи, существующие в ней и преобладающие ценностные ориентации и социально-психологические отношения, а также интенсивность и эффективность воздействия внешних стимулов, формирующих социальное поведение членов семьи.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Таким образом, в общественном сознании прочно утверждается мнение, что физическая культура общества в целом и каждого человека в отдельности представляет собою базовое условие формирования и осуществления здорового образа жизни (ЗОЖ), который, в свою очередь, - не только основа хорошего самочувствия и б



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 09.07.2009, 02:26 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Організація і проведення активного відпочинку з дітьми молодшого віку

Недооцінка фізкультурних хвилинок і пауз є однією з причин тієї парадоксальної статистики, яка свідчить, що кількість дітей із різними захворюваннями з класу до класу не зменшується, а навпаки, збільшується, досягаючи 4-5 (!) разів порівняно з початком навчання у школі.

Організація фізкультурних хвилинок передбачає підготовку приміщення й учнів, які для виконання вправ виходять з-за парт, послаблюють комірці, ремені. Фізкульт хвилинки проводяться в І-УІІІ класах на кожному уроці за перших ознак втоми (порушення уваги, зниження активності), яка наступає переважно після 20-30 хв. роботи (залежно від віку та інтенсивності розумової діяльності дітей). Час початку фізкульт хвилинки визначається вчителем. У старших класах проводяться фізкультпаузи тільки під час занять у навчально-виробничих майстернях за типом виробничої гімнастики.

Виняткове значення фізкульт хвилинки мають у роботі з молодшими школярами, котрі швидко втомлюються внаслідок одноманітної роботи. Внутрішнє гальмування призводить до зниження уваги учнів, а короткочасне виконання фізичних вправ викликає збудження в інших ділянках головного мозку, що сприяє відпочинку.

Організовуючи фізкультурні хвилинки, дуже важливо дотримуватися певних методичних умов, а саме: належної їх тривалості (2,5-3 хв.), включення 3-4 вправ з 6-8-разовим повторенням кожної. Окремі вправи для рук, для відчуття постави можуть виконуватися за партою.

Комплекс передбачає вправи для м'язів рук, спини, ніг, які здатні зняти статичне напруження, активізувати дихання, посилити кровообіг (усунути застійні явища).

Фізкультурні паузи проводяться у групах подовженого дня і в домашніх умовах учнями середніх і старших класів протягом 10-15 хв. кожних 50-60 хв. навчальної праці. Крім загальнорозвиваючих вправ, виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, зазвичай, опрацьовують домашні завдання з фізичної культури. Якщо є змога музично супроводжувати фізкультпаузи, то це є додатковим фактором відпочинку дітей.
Години здоров'я

Серед усіх форм занять фізичною культурою — чільне місце посідає організація годин здоров'я.

У практиці роботи вчителів давно йшов пошук шляхів оптимізації фізичного виховання учнів. Уже на початку 70-х років (про це в той час писала "Спортивна газета") ми вивчали досвід учителів Тернопільщини, які почали проводити фізичні вправи і рухливі ігри на довгих шкільних перервах. Наприкінці 70-х років газети та журнали широко пропагували такий досвід на матеріалах роботи вчителів Білорусії та Прибалтики. Під різними назвами ("ігри та фізичні вправи на подовжених перервах", "година активного відпочинку", "динамічна пауза", "олімпійський урок" і т. ін.) описувались ідентичні, або близькі за організацією, змістом і методикою форми занять фізичними вправами.

Характеризуючи цю форму фізичного виховання, висловлюємо надію, що вона знайде прихильників серед молодих педагогів. За задумом авторів [3], які вивчали досвід багатьох шкіл, години здоров'я проводяться щоденно після 2-3 уроку і тривають 45 хв., для чого спеціально вивільняється час, як звичайно, за рахунок великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Залежно від місцевих кліматичних умов, кількості класів, матеріальної бази, традицій школи вони можуть проводитись і в інший час або через день. Проте в будь-якому випадку проведення годин здоров'я повинно визначатися розкладом занять. Вони організовуються переважно на свіжому повітрі. Години здоров'я доцільно вводити поступово, створюючи необхідні для цього умови.

Бажано, щоб учителі школи були не тільки організаторами, а й активними учасниками годин здоров'я.

Організація годин здоров'я покладається на класних керівників і вчителів початкових класів, яким допомагає учнівський актив. Організаційно-методичне забезпечення здійснюють учителі фізичної культури, вони готують керівників занять, консультують їх.

Загальне керівництво проведенням годин здоров'я покладається на директора школи і його заступників.

Учні займаються у спортивній формі. Учителі можуть займатися разом з учнями або окремою групою. Проводячи години здоров'я, використовують не тільки власну базу, а й спортивні споруди, розміщені неподалік (незалежно від їхньої відомчої належності). Доцільно створювати і спеціальні найпростіші споруди, стежки здоров'я, смуги перешкод, кросові та лижні траси, тренажерні майданчики тощо. У випадку несприятливої погоди замість годин здоров'я проводять наступні за розкладом уроки.

Раціональне розміщення класів і окремих груп учнів, забезпечення інвентарем, розподіл активу учнів (суддів, інструкторів) для організації та суддівства змагань, ігор і естафет можливі лише за умови чіткого планування усієї роботи. Для цього вчитель складає тижневий графік проведення годин здоров'я, згідно з яким кожен день для кожного класу передбачено новий вид занять, а отже, й місце, що врізноманітнює заняття і посилює інтерес учнів. Така робота дає хороші наслідки в Бишівській середній школі Львівської області. Можна запропонувати також метод колового тренування: протягом години здоров'я учні кожного класу через певний час змінюють місця занять. Інструктори та судді закріплюються постійно за видом (місцем) занять. Актив інструктується один раз на тиждень (переважно в п'ятницю чи суботу).

Графік вивішується на видному місці (у кутку фізичної культури), що дає змогу всім учням школи за 2-3 хв. зайняти свої місця, де їх уже чекають інструктори, класні керівники, судді.

Бажано, щоби вихід на заняття починався традиційними позивними і далі супроводжувався музикою.

Якщо хтось із класу виявив бажання в цей день займатись іншими вправами, то він іде до місця їх проведення, попередивши про це фізорга класу.

Починаючи з восьмого класу, дівчата і хлопці займаються окремо, але спеціальні ігри для хлопчиків і дівчат доцільно практикувати вже з другого класу.

Окремо можуть тренуватися збірні команди школи й учні, віднесені за станом здоров'я до спеціальних медичних груп.

Під час перерв повинні чергувати медпрацівники школи. Окремі, найбільш активні учні, за своїм бажанням можуть займатися індивідуально (з дозволу вчителя фізичної культури). Для проведення ігор часто зводять (особливо в малокомплектних школах) близькі класи (наприклад, шості та сьомі), окремо дівчат і хлопців.

Визначаючи методику проведення фізичних вправ під час годин здоров'я, не дублюйте методики уроку. Тут не повинно бути заорганізованості, примусу до обов'язкового виконання певних вправ. Навпаки, всебічно заохочуйте ініціативу і бажання самостійно добирати засоби, приймати рішення.

Водночас кожне заняття повинно будуватися з дотриманням закономірностей функціонування організму, щоби не завдати шкоди організмові. У плані кожного заняття доцільно передбачити поступове впрацьовування (перша частина), утримання функцій організму на рівні малої або середньої інтенсивності навантаження (друга частина — основна) і поступовий вихід із робочого стану (третя частина — заключна).

Засобом є матеріал навчальної програми кожного класу. При цьому перевага надається вправам та іграм, які найбільше цікавлять учнів. Наприклад, старшокласники більше люблять народні ігри, кидки м'яча в баскетбольний кошик, гандбольні ворота, удари по футбольних воротах, вправи з гантелями та іншими вантажами, кроси; молодші школярі — ігри та розваги просто неба (наприклад, взимку — спорудження снігових фортець, сніговиків, кидання сніжок, спуск із гірок на санках, хокей).

Під час годин здоров'я рекомендуємо організовувати змагання між класами. Учні переважно самі визначають ті чи ті види занять, готують спортивний інвентар, обладнання, місця занять.

Зміст і характер годин здоров'я можуть визначатися поточними завданнями, що розв'язуються школою на кожному конкретному етапі (участь у районних змаганнях, спартакіада "Старти надій", підготовка масових виступів школярів, участь у святах тощо). Методика проведення заняття загалом і окремих його фрагментів повинна забезпечувати найсприятливіші умови для перевірки вміння використовувати фізичні вправи самостійно та сприяти формуванню цього вміння.

У заняттях молодших школярів на самостійні ігри відводять 30-35% часу, а для учнів середнього шкільного віку (у зв'язку з їхнім потягом до самостійності та руховим досвідом) цей час може бути збільшено на 50-70 %.

Спостереження вчителя за ходом ігор повинні дати йому інформацію про ефективність методики його роботи на уроках і викликати роздуми про шляхи подальшого їх удосконалення.

Критерієм оцінки ефективності цієї форми фізичного виховання учнів є її вплив на успішність із фізичної культури та інших предметів.
Спортивна година у групах подовженого дня

У групах подовженого дня треба привчати дітей чергувати розумову і фізичну діяльність, раціонально будувати режим життя, суворо дотримуватися гігієнічних вимог, зміцнювати здоров'я, покращувати свій фізичний стан, готуватися до майбутнього дорослого життя.

Організацію спортивної години треба розглядати в тісному взаємозв'язку з іншими формами занять, їх розміщення в режимі шкільного дня повинно здійснюватися з урахуванням часу проведення години здоров'я, прогулянок, а також прийому їжі та відпочинку.

Організовуючи спортивні години, вчитель прагне до тісної взаємодії з вихователями груп. Для цього створюють методичні об'єднання вчителів,

на яких систематично розглядаються питання фізичного виховання. Із вихователями розробляються і розучуються конкретні вправи й ігри, їх ознайомлюють із доступними методами навчання (показ, пояснення, ігровий метод, використання навчальних карток тощо), прийомами дозування навантаження і попередження травм, ознаками втоми. Із цих питань думки висловлює не тільки вчитель, а й усі учасники семінару. Далі — обговорення, питання і відповіді. Корисна форма взаємодії — обов'язкове відвідування уроків фізичної культури вихователями, а занять спортивної години -— учителем. Це дає вихователю змогу визначити стан здоров'я і рівень фізичної підготовленості учнів, ознайомитися зі змістом фізичних вправ, що вивчаються, домашніми завданнями, ходом підготовки до наступних масових заходів тощо.

У свою чергу, вчителі фізичної культури надають методичну допомогу вихователям. Із практики роботи груп перших-четвертих класів відомо, що більшість вихователів — учителі початкових класів, які знають зміст програми з фізичної культури, володіють основами методики проведення занять фізичними вправами і за певної допомоги вчителя-фахівця самі все проводять на задовільному рівні. Значно складніше налагодити цю роботу вихователям груп подовженого дня старших класів, оскільки їхніми вихователями є, зазвичай, учителі-предметники.

Зацікавлений в ефективності спортивних годин, учитель фізкультури складає графік занять груп, вказуючи місце І час їх проведення. Як і під час організації годин здоров'я, варто прагнути до врізноманітнення змісту занять у різні дні тижневого циклу. Бажано, щоб час проведення спортивних годин збігався з часом занять секцій і спеціальної медичної групи. Це дасть змогу одночасно залучити всіх учнів до корисної справи.

Щотижня бажано влаштовувати внутрішньогрупові та міжгрупові змагання. Програма змагань визначається за домовленістю вчителя, вихователя, учнів. За потреби на допомогу вихователеві готують громадського інструктора-старшокласника. Крім цього, вчитель повинен потурбуватися про забезпечення занять інвентарем і приладами в доповнення до того, що має у своєму розпорядженні кожна група.

У багатьох школах (особливо малокомплектних) в одну групу входять учні з різних класів. Зрозуміло, у цих випадках зміст занять і навантаження для них повинні бути різними. Учні, віднесені за станом здоров'я до спеціальної медичної групи і тимчасово звільнені від занять після хвороби, займаються за індивідуальними завданнями вчителя фізкультури. Тренуються учні у спортивній формі.

За найменшої можливості заняття проводяться на свіжому повітрі і тільки за несприятливої погоди — у приміщенні (залі).

Особливістю методики занять є те, що вони відбуваються у вільній, невимушеній обстановці і мають ігровий характер. Проте заняття треба чітко організувати, на його початку визначити завдання, провести розминку. Розминка переважно відбувається у вигляді рухливих ігор або естафет зі включенням ходьби, бігу, подолання перешкод, танцювальних та інших підготовчих і підвідних вправ. Тривалість розминки — до 15 хв. Далі (за тривалості заняття 60 хв.) біля 25-30 хв. відводять на організовану частину під керівництвом вихователя (інструктора), 15-20 хв. — на самостійну роботу і 5-8 хв. — на завершення у вигляді ігор низької інтенсивності.

Зміст основної організованої частини складають добре засвоєні на уроках вправи в бігу, стрибках, кидках, рухливі ігри, естафети; взимку — лижі, ковзани, санки. Під час самостійної роботи учні виконують завдання щодо засвоєння й удосконалення розучених на уроках вправ.

Молодшим школярам подобаються прості змагання, конкурси. Вони можуть мати форму завдань: хто швидше пробіжить 25-30 м, хто покаже кращий результат зі стрибків у довжину (висоту) з місця чи з розбігу, хто якнайдалі кине м'ячик (сніжку, камінець), хто влучить у ціль. Бажано використовувати й такі види змагань, як біг з обручем (в обручі), скакалкою, стрибки на швидкість і точність. Ці та інші змагання, які організовуються дітьми самостійно у дворах за місцем проживання, дають значний ефект у фізичному вихованні дітей. Цікаві та корисні для молодших школярів спортивні розваги й атракціони (катання на санках, велосипедах, накидання кілець, ігри в кеглі, їзда на самокатах тощо).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 11-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.167.202.184
Браузер:

Cайт живе: