rss · Субота, 18.11.2017, 13:29

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 212»
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 10-й клас (Теоретична підготовка)
Теоретико-методичні знання 10-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 00:30 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Робота м’язового апарату під час занять фізичними вправами. Вікові особливості розвитку учнів старшого шкільного віку, урахування їх у процесі розвитку рухових якостей. Гігієнічні основи організації занять фізичними вправами, загартування. Фізична культура в сім’ї. Правила безпеки під час занять фізичними вправами.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 15:54 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Робота м’язового апарату під час занять фізичними вправами

Однією з найважливіших властивостей живого організму являється пере-

cування в просторі. Цю функцію у ссавців (і людини) виконує опорно-рухо-вий апарат, який складається із двох частин: пасивної і активної. До першої відносяться кістки, з’єднані між собою різноманітним способом, до

другої – м’язи.

Опорно-руховий апарат має велике значення для фізичного розвитку дитини. Від правильного та своєчасного його розвитку залежить успішне оволодіння дитиною різноманітними рухами. Фізичний розвиток – це су-

купність морфологічних та функціональних властивостей організму, що характеризують процес його росту та формування. Фізичний розвиток дітей

і підлітків є одним з найважливіших показників здоров’я. Фізичний розвиток хлопчиків і дівчаток відбувається нерівномірно до 18-20 років, підкоряючись

біологічним законом, а також залежить від багатьох зовнішніх факторів: особливості харчування, умови життя, екологія, рухова активність, тощо. У сучасних умовах фізичні навантаження у дітей значно зменшились через захоплення комп’ютерними іграми, телепередачами. Гіподинамія веде до сповільнення фізичного розвитку, порушення постави та інших захворювань.

Однією з необхідних умов покращення фізичного

розвитку дітей є раціональне фізичне виховання, що являє собою комплекс умов, в яких живе дитина. Багаточисельні спостереження свідчать, що у дітей, які займаються спортом, розвиток опорно-рухового апарату вищий, ніж у їхніх ровесників,

що цураються фізичної культури. У дітей, що відвідують спортивні секції, краще розвинена мускулатура, менше зустрічаються деформації хребта, грудної клітки, тазу, а також кінцівок; вони менше хворіють і мають кращу успішність. Хоча занадто велике фізичне навантаження може також негатив-

но вплинути на розвиток скелета, м’язевої системи: затримати ріст кісток, спричинити їхнє викривлення. Але помірні й доступні вправи стимулюють формування і зміцнення всього організму.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 15:56 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури.

Наука про організм дитини – це найтрудніший розділ науки про людину.

Якщо сформований організм дорослої людини являє собою відносно одно-рідну систему складних функцій, то по відношенні організму дитини таке судження не стверджується. Навіть саме слово – дитина – потребує обов’яз-ково пояснення про який вік дитини йде мова. Ще в 1847 р. С.Ф.Хотовиць-кий говорив, що „організм дитини (на відміну від дорослого) пояснюється не в меншій величині органів, а в особливості будови органів і їх функцій’.

З моменту запліднення яйцеклітини основним регуляторним механізмом являється генетичний апарат. В міру розвитку організму в якості контролю-

ючого мезанізму на перший план виступають взаємодії речовин, вироблених органами і тканинами. Кожний орган і тканина виробляють речовини, що стимулюють й пригнічують свій власний ріст, а також ріст інших частин тіла.

Складається складна система взаємовпливів, в якій нейросекреторним речо-

винам і гормонам належить ведуча роль.

В рамках ендокринної системи існує негативній зворотній зв’язок, коли

підвищена концентрація гормону периферичної залози викликає гальмуван-

ня активності центральної ендокринної залози. Мають місце і визначеність взаємовпливів, що основані на антагоністичних або співдружніх ефектах, на участі гормонів одних залоз в регуляції процесів синтезу і метаболізму гор-монів інших залоз. Багаточисельність біологічних ефектів, викликаних гор-монами, надає ендокринній системі здатність управляти всіма сторонами обміну речовин в організмі людини і впливати

практично на всі види його клітини. Механізм ж дії гормонів на клітини полягає в тому, що гормони тим чи іншим чином вміщуються в процеси зчитування генетичної інформації і синтезу молекулів білео й інших речовин. Це вторгнення призводить до збільшеного вироблення визначених ферментів або білоїв-переносників,

внаслідок чого являється посилення деяких метаболічних процесів в клітині, а значить, і здійснення клітинами відповідних фізіологічних функцій (17).

Серед ендокринних залоз існує строге „розподілення обов’язків’, кожна виділяє свій особливий гормон, з особливими властивостями і відповідним

впливом на організм. Крім того, кожному віковому періоду життя людини властиві визначені анатомо-фізіологічні особливості функціонування залоз.

Таким чином, для кожного стану антогенезу характерні свої специфічні анатомо-фізіологічні особливості. Відмінності між віковими групами визна-чаються не тільки кількісними, але і якісними особливостями морфологічних структур і функціональних ознак окремих органів, систем і всього організму в цілому. Формування дитячого організму характеризується інтенсивно іду-

чими процесами морфогенезу. Розвиток організму відбувається нерівномір-

но, періоди посиленого росту змінюються періодами його сповільнення, під час яких відбувається інтенсивна диференціація тканин організму, їх форму-

вання. В процесі вікового розвитку змінюються всі властивості організму:

хімічні, фізико-хімічні, морфологічні і функціональні. Вікові зміни визнача-

ються протіканням обміну речовин і енергії, а також збільшенням скелетної

мускулатури. (4, 10, 24).

Процеси росту і морфологічного вдосконалення органів і тканин яв-ляють собою єдиний процес. Організм – це надзвичайно-складна організація функціональних систем, в якому багаточисельні ланки взаємозв’язані і зна-ходяться під кореляційним впливом нейроендокринної системи. Одна зміна тягне за собою багато інших. Ось чому розвиток організму не завжди відбувається плавно і послідовно, але разом з тим йде безперервно. Чим молодша дитина, тим своєрідніший організм, тим в більшій мірі він відріз-няється від дорослої



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 15:59 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

людини. (21).

Не зменшуючи значення фенотипічних властивостей в розвитку орга-нізму, відомі вчені І.М.Сєчєнов, І.П.Павлов підкреслювали вирішальний

вплив середовища на формування особливостей регуляції функцій, на якісну характеристику й інтенсивність утворення різноманітних пристосувальних

реакцій. Еволюційний розвиток забезпечив людському мозку можливості найбільшої прояви найскладніших пристосувальних реакцій. Багатство ма-

теріального субстрату мозку, вкладене в нього еволюцією, передбачає одер-жання впливу оточуючого середовища. Інформація зовнішнього середовища повинна бути не тільки адекватною в якісних відносинах, але і відповідати визначеному віковому періоду. (17).

Вікова періодизація може розглядатися з позицій біологічної надійності систем організму.

У житті людини визначають такі періоди.

1. Внутрішньоутробний період – час від моменту зачаття до народження

дитини. У ньому виділяють фази плацентарного та ембріонального розвитку. Це один із найважливіших періодів життя людини, який обумовлює всі наступні періоди.

2. Період новонародженості (перший 2-8 днів життя людини) – ранній та

пізній періоди адаптації до зовнішнього середовища.

3. Період грудного віку (з 4 тих до 12 міс. життя).

4. Переддошкільний період (від 1 року до 3 років).

5. Дошкільний період (від

3 до 5 років).

6. Молодший шкільний вік (від 6 до 11 років).

7. Старший шкільний вік (від 12 до 17 років).

8. Молодший і зрілий вік (від 18 до 44 років)

9. Середній вік (від 45 до 59 років).

10. Похилий вік (від 60 до 74 рокув).

11. Старечий вік (від 75 до 89 рокув).

12. Довгожителі (понад 90 років).

Період грудного віку триває від 29-го дня життя дитини до 1 року. У

цей період спостерігається дуже інтенсивний ріст та нервово-психічний, моторний, інтелектуальний розвиток дитини. Максимальний темп розвитку відбувається на 2-4-му місяці життя. Зріст дитини протягом 1-го року збільшується на 50% (24-28 см), а маса тіла потроюється. Такий темп розвит-

ку забезпечується переважанням анаболічних процесів. Висока інтенсивність обміну речовин пояснює часті порушення обміну речовин, що призводить до

виникнення рахіту, гіпотрофії, залізодефіцитної анемії. Неадекватність хар-чування в цей період може стати причиною затримки фізичного і нервово-психічного розвитку.

Переддошкільний період тривав від 1 до 3 років. Він характеризується зниженням темпів фізичного розвитку дітей. До кінця 2-го року закінчується

прорізування зубів. У дитини розширюються рухові можливості й тому виникає проблема травматизму. Навчання в цей період здійснюється через гру, у дітей проявляються риси характеру, формується поведінка. Виховання

поступово стає головним елементом догляду за дітьми.

Дошкільний період триває від 3 до 6 років. Для нього характерний посилений ріст кісток. Наростання маси тіла стає меншим, але збільшується довжина кінцівок, формується обличчя, імунний захист досягає зрілості. У

цей період починається зміна молочних зубів на постійні. Вік 5-6 років на-

зивають періодом розвитку інтелекту.

Молодший шкільний вік триває від 6 до 11 років. У цей період закін-чується заміна молочних зубів на постійні. Між хлопчиками і дівчатками виявляються різні ознаки в типі росту і дозріванні, у формуванні конститу-ційного типу складу тіла. У дітей розвивається складна координація рухів дрібних м’язів, поліпшується пам’ять, підвищується інтелект. У цей період виявляються порушення постави, гостроти зору, часто діагностується карієс. Збільшується кількість дітей із зайвою масою тіла. Залишається високим травматизм.

Старший шкільний вік триває від 12 до 17-18 років. Цей період харак-теризується різними змінами функцій ендокринних залоз. Для дівчат – це пе-ріод бурхливого статевого дозрівання, для хлопців – початок статевого до-зрівання. На цей вік припадає другий період посиленого росту. У кожної ди-тини може бути індивідуальний темп біологічного розвитку. Для цього періо-ду характерні порушення фізичного розвитку, статевого дозрівання.(15, 30).

Питання періодизації досить невизначені, оскільки немає єдиної думки про критерії границь між віковими етапами. До того ж ростучий організм

розвивається індивідуально, проходить своїм неповторним шляхом, із своїми відхиленнями. Часто фізичне і розумове дозрівання, функціональна дієздат-ність рухового апарату і внутрішніх органів, загальний стан організму,

тобто все те, що характеризує

так званий біологічний вік не співпадає з календарним віком, випереджає його, або, навпаки, замітно відстає. (6).

Опорно-руховий апарат складається з кісток, м’язів, зв’язок, хрящів, суглобів. Скелет людини представлений черепом, кістками тулуба та кінці-вок. Остеогенез у людини не має аналогів серед інших представників тва-ринного світу. Тільки у людини кістка має пластинчасто-трабекулярну будову з каналами остеома.

Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5-8-му тижні внутріш-

ньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мем-

брани утворюється двома шляхами. Перший шлях (термальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діалізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розвиваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на основі хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і

змінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах розвитку ембріона скелет

хрящовий і становить 45% від маси тіла. Кінцева структура кісток формуєть-

ся після народження.

Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. Суглобові щілини в плечовому та культо-вому суглобах з’являються на 6 тижні ембріогенезу, у ліктьових і колінних – на 8-му тижні, в інших – на 8-9-му тижні. До моменту народження суглобів капсули і зв’язки анатомічно сформовані. (30).

У ембріона скелетні м’язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з дорсального відділу мезодерми утворюються соміти,

верхня частина яких є міотом для утворення м’язів. На 4-му тижні вже утво-рюються клітини – міобласти, вони швидко розмножуються і мігрують у різні ділянки тіла у майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються колірнорецепторні білки, вони проникають у мембрану і зу-мовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5-10 тижнів відбувається злиття міобластів і утворенням мотрубочок. Після 20-го тижня вони стають м’язовими волокнами. З’являються синоптичні контакти з нервовими во-локнами. Скорочення м’язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М’язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м’я-зах і м’язах спини. М’язи кінцівок розвиваються пізніше. (30).

У момент народження дитини діалізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток – із хрящової тканини. Після народження з’являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну

закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біоло-гічного розвитку дитини і називається скелетним віком.

Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом. Одночасно

відбувається

збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а саме – клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбу-вається перебудова структури кісткової тканини. Інтенсивний остеогенез і перемоделювання пов’язані зі зменшенням щільності кісткової тканини в ранньому віці та збільшенням кількості органічних речовин, що посилює схильність кісток до деформації. Головний мінеральний компонент кісток – гідроксіопатит. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років (5).

У процесі остеогенезу виділяють три стадії. У 1 стадії утворюється біл-

кова основа кістки. У П стадії відбувається мінералізація остеоїдів. У Ш – кістка поновлюється, перебудовується. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість рос-

ту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов’язані між собою процеси

знову посилюються в період статевого дозрівання. (1, 22).

Особливістю дитячого віку є відносно більша товщина і функціональна активність окістя. Кістки дітей мають рівну поверхню, кісткові гребені, гор-

бистості утворюються з розвитком м’язів. У дітей віком понад 12 років кіст-ки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як і у дорослих.

Череп у новонародженого має велику кількість кісток. У доношених ді-

тей відкрите велике тім’ячко, заднє тім’ячко відкрите у 25% дітей. У недоно-шених дітей відкриті й бічні тім’ячка. Мале тім’ячко закривається до 3 міся-ців, а велике – до 9-10 місяців.

Хребет новонародженого не має вигинів і вгинів. Шийний лордоз фор-мується до 2 місяців. Грудний кіфоз встановлюється у віці 6-7 місяців, попе-рековий лордоз з’являється у віці 9-12 місяців, а закінчує формуватись у шкільному віці. Після 12 місяців формується крижово-куприковий кіфоз. Недостатній розвиток м’язів, нефізіологічні пози призводять до змін форми хребта. Грудна клітка новонародженого широка і коротка з горизонтальним розташуванням ребер. Поперековий розмір її більший, ніж повздовжній, на 25 %. Поступово грудна клітка росте в довжину, при цьому передні кінці ребер опускаються. Після трьох років стає ефективним реброве дихання, яке

до цього часу було діафрагмовим.

У дітей раннього віку основне положення грудної клітки – це положення максимального вдиху. Після 12 років грудна клітка переходить у положення максимального видиху.

Кістки таза відносно малі, форма таза у новонароджених нагадує лійку, ріст кісток таза відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період ста-білізації розмірів таза (6-12 років). У період статевого дозрівання найінтен-сивніший ріст кісток таза спостерігається у дівчаток. (11, 30).

Після народження дитини м’язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості м’язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м’язового волокна кількість ядер на одиницю площі

зменшується. У момент народження посмугованість скелетних м’язів не ви-

ражена. Рецепторний апарат м’язів у новонароджених сформований. У здо-

рових дітей у перші 2-3 місяці життя

спостерігається підвищений тонус, що пов’язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіпертонус відсутній або слабкий. Поряд з формуванням м’язових волокон формується сполучно-тканинний каркас м’язів, його будова закінчується у віці 10 років. Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м’язах сприяють швид-кому вимиванню молочної кислоти, тому діти мають високу фізіологічну активність, втомлюються менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м’язи. У новонароджених м’язова маса становить 23%, у 17-річних – 44% маси тіла. Розвиток м’язів у дітей відбувається нерівномірно. Спочатку розвиваються великі м’язи плеча,

передпліччя, пізніше – м’язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати особливості кістково-м’язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у змаганнях.

Потреба в русі, підвищена рухова активність являються найбільш важ-ливими біологічними особливостями дитячого організму. Нестача рухів яв-ляється однією із причин порушення осанки, погіршення функції стопи, по-яви надлишкової маси та інших порушень у фізичному розвитку; причиною сповільнення рухового розвитку, пониження функціональних можливостей серцево-судинної системи та ін.. Недостатня м’язева діяльність не тільки затримує розвиток організму, погіршує здоров’я, але й призводить до того, що на послідовних вікових етапах школяр з трудністю засвоює або зовсім не може оволодіти тими чи іншими життєво необхідними руховими навиками. (34).

Із всіх систем організму під впливом систематичної м’язевої діяльності найбільшій загрузці перш за все піддається опорно-руховий апарат. Тому

благополучний і неблагополучний вплив занять спортом особливо помітно відображається на опорно-руховому апараті. З посиленням кровообігу в опорно-руховому апараті поліпшується і кровопостачання головного мозку, в той час як активізація травлення викликає відтік крові від органів опори і руху, а також від головного мозку. Із цього видно, що нормальна фізична треніровка організму веде до позитивних зрушень кровообігу в головному

мозку і, навпаки, надмірні фізичні навантаження, перенапруження можуть

бути причиною негативного впливу як на опорно-руховий апарат, так і на ЦНС. (14).

Кісткова система. Фізичні вправи, заняття спортом впливають на ріст трубчастих кісток до закриття (осифікації) зон і ліній росту. Як відомо, зони росту закриваються на плечовій кістці у віці 13-14 років, в ліктьовому сугло-бі в 15-17 років, в колінному суглобі до 20 років. На деяких кісках поясу верхньої кінцівки до 25-річного віку ще замітні епіфізарні лінії. Тому вплив фізичних вправ на ріст нижніх кінцівок, розвиток плечового поясу і ріст верхніх кінцівок теоретично може здійснюватися тривалий час.

До цього часу ще не доказано збільшення росту тіла у зв’язку із занят-тями фізичними вправами. Одні автори вважали, що гімнасти дещо відріз-няються від інших спортсменів більш високим

ростом. Це на їх думку, ре-зультати впливу систематичних занять фізичними вправами. Інші не підтвер-джують ці дані. В той же час треба відмітити, що для окремих видів спорту характерними являються визначені типи тілобудови і співвідношення макро морфологічних ознак і функціональних особливостей. Однак це перш за все внаслідок відбору, а не формування ознак у результаті впливу фізичних вправ. Однак, є дослідження в яких показано, що на розвиток грудної клітки (її ширина, діаметр) можуть впливати заняття фізичними вправами. Ці дані

мають велике значення, якщо вважати, що в теперішній час, коли ріст і роз-виток молоді піддані акселерації, ціленапрямлені, систематичні, методично правильно організовані заняття фізичними вправами можуть впливати на формування окремих макро морфологічних і функціональних ознак і тим самим сприяти гармонічному розвитку тіла, організму в цілому. (5, 13, 32).

В спеціальній літературі немає даних про вплив фізичних вправ на при-ріст товщини кісток. Хоча на рентгенограмах в місцях приєднання сухожиль до кісток, у зв’язку з постійною тягою при роботі скелетної сумкулатури, відмічається помітна осифікація периросту і сухожилля. Це особливо часто зустрічається в місці приєднання м’язів великобедрової кістки до її внут-рішньої поверхні із-за значного їх напруження при бігу і стрибках. (15).

Існуюча асиметрія тіла використовується для підвищення спортивних

досягнень. У ѕ людей ліва нога довша від правої (різниця досягає в серед-ньому 0,8 см). Антропометричні дослідження показують, що у стрибунів в висоту частіше довша нога (тобто великий важель) являється по-

Штовховою. У футболістів, навпаки, при обробці м’яча і ударах по ньому

Частіше використовується коротша нога, так як менша довжина важеля до-

Зволяє швидше виробляти необхідні рухи, в той час як довша нога являється опорною.

У більшості людей права рука довша на 1 см і важча лівої. При цьому права частина плечового поясу опущена дещо нижче лівої. У фектувальщиків

ще більше усугубляється ця різниця в положенні над плечей, у зв’язку з чим в період росту і розвитку організму необхідно особливу увагу приділяти ко-

регуючим вправам. (14, 19).

М’язева система. Фізичні вправи сприяють збільшенню об’єму м’зевої маси. Це досягається завдяки потовщення і укріплення кожного м’язевого волокна. При цьому, як відомо, кількість м’язевих волокон не збільшується, не відбувається формування нових м’язевих волокон і зберігається, таким чином, біологічна цінність в організмі. Оскільки у осіб астенічної тіло будови збільшення м’язевої маси у зв’язку з регулярними треніровками виражено в значно меншій мірі, ніж в осіб атлетичної тіло будови, то можна стверджу-вати, що у більшій мірі гіпертрофія мускулатури взагалі зумовлена гене-тично і в меншій мірі залежить від виду і характеру біологічного подраз-нення. Тим не менш слід відмітити, що найбільша гіпертрофія м’язу дося-гається при максимальному його напруженні;

в той час як напруження м’язу протягом одного дня всього тільки в 1/5 максимальної сили призводить, навпаки, до замітного зменшення його об’єму. За даними І.А.Аршавського (1967), інтенсивність кровопостачання м’язів буває більш вираженою в тих м’язах, які раніше починали відчувати велике навантаження. Значно наро-щується сухожильний компонент м’язів, що посилює прикріплення м’язів до кісток і підвищує коефіцієнт корисної дії до 14-15 років. Розвиток сухожи-льного м’язевого і звязочного апарату досягає висого рівня. В цей же час відмічається збільшення загальної маси м’язів. Поряд із збільшенням маси м’язів змінюється діаметр м’язевих волокон і збільшується їх товщина. В 14-15 років м’язи за своїми властивостями вже мало відрізніються від м’язів дорослих людей. Внаслідок чого збільшується сила м’язів і здатність їх до довготривалої роботи (20, 21). Нестача кисню стимулює гіпертрофію м’яза, так що чиста статистична робота (наприклад, довготривале утримання грузу) скоріше веде до гіпертрофії, ніж динамічна робота. Однак, такий гіпертро-фований м’яз не еластичний і задавлений, тому для спортивної діяльності, не дивлячись на його великий об’єм і масу, мало придатний. Сама по собі гіпертрофія проявляється не в процесі вправ, а в наступному періоді. Однак відносно менша кількість рухів, що виконує важкоатлет на треніровці з мак-симальною силою, краще сприяє потовщенню м’язів, ніж більша кількість рухів легкоатлета-марафонця, що виконуються з незначною м’язевою силою. Фізичні навантаження на витривалість сприяють формуванню тонких м’язів з малим вмістом води і жиру. Швидкісно-силові вправи сприяють форму-ванню добре вираженого м’яза з еластичною тканиною. Для якості швид-кості велике значення має сила, з якою м’яз скорочується і, крім того здат-ність його до розтягування, що дозволяє повністю використовувати його довжину.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:01 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Якість швидкості, сили і витривалості м’яза поліпшуються в про-цесі фізичних вправ у визначеному поєднанні і взаємозалежності. Тому для гармонічного фізичного розвитку необхідно рівномірно тренувати всі три якості (швидкість, сила, витривалість) ще до вузької спеціалізації в будь-якому виді спорту.(14, 20, 21).

Суглоби. Під впливом фізичних вправ суглоби укріплюються, збільшу-ється їх рухомість, суглобні хрящі стають більш еластичні, значно підвищу-ється тонус капсули суглоба і зв’язок (15).

Хребет. Виконує захисну функцію для спинного мозку і являється ор-

ганом опори для всього тулуба. Крім того, кістковий мозок хребців продукує

еритроцити і депонує фосфор і кальцій.

Рухливість хребта в різних його відділах неоднакова. В шийному відділі рухливість хребта на повертання, згинання й розгинання найбільша, в той час, як в грудному відділі рухливість хребта значно обмежена. Навіть при

максимальному розгинанні хребта (вигинання назад) не зникає кифотичність в його грудному відділі. В поперековому відділі рухливість хребта на зги-нання і розгинання достатньо висока. Еластичні властивості хребта, його функція амортизатору забезпечується хрящовими дисками і S-видною його

формою.

Фізіологічні вигини хребта у дітей у віці до 10 років виражені в меншій мірі. З віком формується лордоз в шийному і поперековому відділах.

Слід відмітити, що кіфоз у грудному відділі чоловіків більш виражений, ніж у жінок і особливо часто зустрічається в осіб відносно тяжчого фізичного труду. (13).

Відомо, що у гімнастів при односторонніх треніровках, особливо на брусках, збільшується тонус, маса і сила грудних м’язів (при цьому вони відносно скорочуються) і в той же час дещо вкорочуються м’язи спини. Нерідко зустрічається сутула спина у боксерів, що пов’язаено в деякій мірі з одностороннім розвитком грудних м’язів постійною захисною стойкою боксера, коли він намагаючись захистити щелепу, притискає підборідок до грудної клітки, згинає хребет в шийному і грудному відділі, піднімає плечі, захищає лице рукавицями, а груди і черевний прес ліктями, Вершина дуги при згинанні хребта у боксерів лежить дещо нижче, ніж у гімнастів. Харак-

терним для порушення осанки у боксерів являється компенсаторне замітно виражене у багатьох із них лордозування хребта в поперековому відділі.

Тому з цієї точки зору особливо небезпечні односторонні треніровки для дітей підлітків у віці 14-18 років, коли спортивна активність їх зростає, а ріст хребців і формування хребта в цілому ще не закінчені. Це може бути причи-ною виникнення неправильної осанки. Одностороння треніровка розгиначів спини у ростучого організму часто призводить до сколіозу, наприклад, у гребців.

Одним із важливих факторів, що мають значення для рухливості хребта, являється стан хрящових з’єднань між хребцевих дисків. Ці диски побудова-

ні із волокнистого хряща. В центральній частині дисків є студеності ядра, що сприяють збільшенню пружності міжхребцевих з’єднань. Слід відзначити,

що пружністьі рухливість хребта змінюються протягом дня. Уже через 1,5-

2 години після нічного сну довжина хребта зменшується на 0,5-1 см. Тяжка фізична робота і надмірне навантаження в спортивній треніровці сприяють ущільненю хрящових з’єднань і тим самим зменшенню товщини хребта. З віком також зменшується хребет, але вже із-за зменшення хрящових з’єднань у зв’язку з дегенеративними процесами в них. Відмічені особливості фун-кціонального стану хребта в залежності від фізичних навантажень і віку не-обхідно завжди мати на увазі. Недостатня рухова активність у зв’язку з різ-ними захворюваннями і хронічними запальними процесами, з порушенням обміну речовин, ожирінням і т.д. веде до значного зниження тургору тканин

і загального фізичного тонусу організму (15, 24, 32).

Еластичність міжхребтових дисків і всієї хрящової тканини залежить від загального тонусу організму і тому в деякій мірі може бути покращена при треніровці фізичними вправами.

При цьому особливо зміцнюються міжхребтові зв’язки. Однак, якщо представити собі колосальні навантаження, які терплять міжхребтові хрящові з’єднання і зв’язки у спортсменів, особливо при заняттях тяжкою атлетикою, гімнастикою, при

метанні диска і молота, то зрозуміло, що нераціональне заняття деякими видами спорту і надмірні навантаження можуть бути при-чиною розриву міжхребтових зв’язок, грижі міжхребцевих дисків.

В цілому при методично правильних заняттях іншими видами спорту деформації і пошкодження хребта і складових його елементів зустрічаються рідко. Основні умови профілактики можливих пошкоджень хребта – посту-пове підвищення навантажень, дотримання правильної, раціональної техніки рухів, участь у змаганнях тільки після відповідної треніровки і підготовки опорно-рухового апарату до допустимих фізичних навантажень. (24).

Фенотипічні ознаки організму формуються під впливом швидкої при-роди людини і оточуючого середовища. Фізичний розвиток дітей і підлітків в цьому відношенні – яскравий приклад. Частина впливу спадкових і сере-довищних факторів, які формують особливості фізичного розвитку, може значно коливатися. Спадковість і зовнішнє середвище не являються альтер-нативними категоріями що взаємно виключають одна одну, навпаки, їх взаємодія і визначає фенотип.

Взаємодія в системі організм-середовище багатостороння, вона відбу-вається одночасно на різних рівнях: клітина, функціональна система, орга-нізм, хоча організм відповідає на ці впливи як цілісна система, що саморе-гулюється і самоуправляється. Впливи середовища різноманітні, і можна сказати, що достатність цих можливих варіантів зумовлює додатково до особливостей генотипу суто індивідуальний характер цих зв’язків. (17).

Розвиток людини закодований в спадковому апараті. Генетично запро-грамований розвиток кожної клітини, тканини, органу, процеси росту і ди-ференціювання, ступінь гетерохронності розвитку систем і всього організму. Однак генотип людини являє собою план розвитку, ступінь реалізації якого залежить від конкретних взаємодій з факторами організму і середовища. (40).

Фізичний розвиток людини генетично представлений дуже складно. Багато морфо функціональних показників (довжина і маса тіла, окружність грудної кліткт та ін..) мають полігенну, тобто плейотронну спадковість не-переривну мінливість, їх розвиток зумовлений функціонуванням багатьох

генів, генотипу і організму в цілому, Відмінності між успадкуванням нор-мальних і аномальних ознак, що представляють розміри тіла, проявляються кількісно неоднаково. Яскравий вияв спадковості спостерігається лише в тих випадках, коли генрідко аномальний і перекриває дію всіх нормальних генів і оточуючого середовища.

В літературі фенотипічні властивості представлені дуже широко.

Регулююча роль нервової системи зумовлена її подвійними зв’язками з внутрішнім і зовнішнім середовищем. За словами А.І.Іванова-Смоленського, діяльність вищого відділу ЦНС, з однієї сторони, повернена у зовнішній світ, уловлюючи зміни оточуючого середовища, а з іншої – протікає в межах соми, виражаючись в безсильному багатстві і різноманітності внутрітілесних змін.

Цілісність і високе пристосування організму до умов середовища забез-печується механізмами зворотнього зв’язку: ефект доб зумовлений не тільки особливостями поступаючих подразнень, але і станом внутрішнього сере-довища організму і сигналами про адекватність ефекту. (13).

Вивчення впливу окремих факторів на процеси росту і розвитку окремої людини – неможливе через наявність багатьох факторів, що впливають на

організм. Однак методи, що використовуються в популярній генетиці, де

вивчаються групи за складним фенотипом і характерними особливостями середовища їх заселення, дозволяють виявити вплив провідних факторів і напрямок їх дії.

Зовнішній світ являє собою не просту сукупність окремих факторів, а дуже складний взаємопов’язаний комплекс. Комплекс цей динамічний, мін-ливий і в часі, і в умовах соціально-історичного розвитку суспільства. Все більше факторів – клімат, харчування, рухова активність та ін.. – відчувають вплив соціальних перемін, та і сама основа біології людини – спадковість –

не залишається незмінною. В даний час фактори зовнішнього середовища, які впливають на людину, в основному соціально зумовлені, і чим дальше буде розвиватися суспільство, наука і техніка, тим вища буде ця зумовле-ність. Однак, існують зовнішні фактори, які неможна віднести до соціальних, наприклад, космічний вплив.

В теперішній час все більше уваги заслуговують фактори, які пов’язані з науково-технічним прогресом. Природа їх дуже різноманітна: це і хімічні речовини, і фактори фізичного природи, і екстремальні кліматичні умови. Багато шкідливостей діє на людину в умовах виробничого середовища, і їх

вплив на дитину розглядається безпосередньо через організм батьків. Інші шкідливі фактори розповсюджені більш широко і можуть відіграти роль еко-логічних агентів (забруднення атмосферного повітря, грунту, води токсични-ми речовинами), і на кінець, фактори, які всюди розповсюджені (іонізуюча радіація, електромагнітне поле і ін..), впливають на населення всієї планети. (17).

В літературі широко висвітлено вплив шкідливих факторів в умовах ви-робництва, в тому числі на підприємствах, де висока частина жіночої праці. Деякі хімічні речовини здатні виявляти ембріотоксичну, терато-і мутагенну дію.

Виявлена підвищена чутливість дітей до токсинів і шкідливих факторів, відмічено швидке настання змін і при більш низьких концентраціях, ніж у дорослих деколи на рівні або нижче ГДК. Серед несприятливих зрушень часто спостерігаються неврологічні синдроми, дистонії серцево-судинної системи, ендокринні порушення і зниження загальної реактивності організ-му. Виражений несприятливий вплив токсичних речовин перш за все відо-бражається на дітях, що відстають у фізичному розвитку, у яких контакт з токсинами ще більше підсилює ретардацію.

Накопичення токсичних речовин і ріст шкідливих факторів в середовищі життя людини зазнали загрозливого характеру, Щорічно арсенал нових хімічних сполук збільшується на 2,5х10. В США, Англії, Японії, Німеччині та ін.. країнах забруднення зовнішнього середовища стало серйозною загро-зою для здоров’я і життя людини.

Цілий комплекс шкідливих речовин забруднюють атмосферне повітря, в тому числі вихлопні гази, фотооксиданти, продукти викидів промислових підприємств, ядохімікати та інші. (17).

Нормальний розвиток організму йде при непереривній взаємодії з фак-торами середовища в тому об’ємі і напрямку, які склались в філогенезі. Змі-ни звичайних факторів за силою або впливом нових факторів змінюють про-тікання біологічних процесів в організмі. В звичайних умовах динамічність комплексу, яка зумовлена багатьма факторами, його складових, і мінливістю кожного фактору,

врівноваження складними механізмами регуляції росту-чого організму. Зміни середовища життя викликають у людини відповідні адаптивні реакції, які генетично запрограмовані в ході еволюційного проце-су, а екстремальні впливи, торкаючись в багатьох випадках генетичного апа-рату соматичних і статевих клітин, можуть підсилювати мутагенезі підвище-нні варіабельності відповідних реакцій організму. Зовсім нові фактори ото-чуючого середовища можуть виявитися сильними мутагенами, до яких про-цес видової адаптації буде формуватися через адаптацію і природний добір окремих індивідів, але це для людини тяжкий процес, і тому він повинен бути зупинений розумними мірами оточуючого середовища. (17).

Звичайно, під впливом різноманітних факторів середовища виникають як специфічні реакції, так і загальні неспецифічні, які характеризують цілісну реакцію пристосування організму до впливу шкідливих факторів: істинні адаптації, порушення адекватної адаптації або стан неспецифічно підвищеної опірності. Виникнення тієї чи іншої реакції зумовлено не тільки характером фактору і його силою, але і віковими, індивідуальними властивостями орга-нізму і його станом здоров’я. (14).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:02 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

РОЗДІЛ 2. Методика та об’єкти дослідження.

Для вивчення росту і розвитку опорно-рухового апарату у дітей були використані методи дослідження, що характеризують фізичний розвиток.

2.1.Методика антропометричних досліджень.

Однією з основних умов для проведення антропометричних досліджень являється їх строга уніфікація. Тільки одноманітність прийомів, викорис-тання точного, завчасно провіреного обладнання може забзезпечити прав-дивість одержання результатів.

Всі вимірювання проводяться на роздітій дитині, в світлому, теплому приміщенні. Діти при цьому повинні зберігати потрібне положення тіла. Ан-тропометричні дослідження проводять в першій половині дня, того як дов-жина тіла до кінці дня зменшується на 1-2 см, а маса збільшується в серед-ньому майже на 1 кг.

2.1.1.Соматометрія.

Довжина тіла (ріст стоячи) являється ознакою, що характеризує стан пластичних процесів в організмі. Вимірюється з допомогою станкового дере-в’яного ростоміру або металічного антропометру.

Дерев’яний ростомір являє собою стояк довжиною 2 м, закріплений на широкій стійкій платформі. По стояку пересувається муфта з планшеткою. На бокових поверхнях стояка є сантиметрові поділки; з однієї сторони відлік ведеться від платформи, з іншої – від поверхні лавочки. На площадці ростоміру закріплена відкидна лавочка, що використовується для вимірю-вання росту сидячи. Висота лавочки для дітей 25 см, для дорослих – 35-40 см.

При вимірюванні росту стоячи дитина стає на платформу спиною до вертикального стояка. Вона стоїть випрямившись, підібравши живіт і випря-мивши плечі, руки опущені вздовж тіла, п’ятки разом, носки розведені. При цьому дитина повинна торкатися вертикального стояка п’ятами, сідницями і міжлопатковою ділянкою. Голова встановлюється в таке положення, при якому нижній край очного яблука і верхній край вуха (на черепі – верхній край зовнішнього слухового проходу) знаходяться в одній горизонтальній площині. Пересувна планка ростоміру опускається до стикання з маківкою голови. Відлік ведеться від платформи ростоміру по вертикальному стояці. Точність вимірювання

0,5 см.

Ріст дітей до 2 років вимірюють ростоміром інакшої конструкції. На дерев’яній дошці довжиною 100-120 см знаходяться дві планшетки. Одна з них, нерухома, служить для упори голівки дитини, інша – рухома – підводить

ся до її ніжок. В момент вимірювання дитину кладуть спиною на дошку рос-томіру, ніжки випрямляють, стопи згинають до прямого кута, голову фік-сують так, щоб нижній край очного яблука і верхній край вуха знаходились на одній вертикальній лінії. Збоку дошки нанесені поділки, відлік ведеться від головного кінця.

Дерев’яним станковим ростометром можна виміряти тільки ріст стоячи і сидячи, а антрометром – і різноманітні довжини: довжину всієї частини верх-ньої або нижньої кінцівки, довжину тулуба і т.д. Антропометр портативний і зручний в експлуатаційних умовах.

Антропометр складається із чотирьох металічних штанг рівної довжини, що щільно встановлюється одна в одну відповідно за цифровими показника-ми, що зазначені на кінцях. Загальна довжина антропометра 2 м. На кінці верхньої штанги нерухомо закріплена муфта, в яку може вставлятися лінійка. Друга муфта вільно пересувається по всій довжині антропометра; вона має виріз через який видно поділки. В цю муфту вставляється лінійка скошеним кінцем вверх. По всій довжині антропометра розміщується шкала з ціною поділки 1 мм, відлік ведеться знизу вверх. З іншої сторони антропометра є шкала, яка йде зверху вниз протягом 100 см.

При вимірюванні росту антропометром дитина стає лицем до світла по стійці “смирно’. Вимірювач розміщується справа від дитини, тримає антро-пометр правою рукою, взявши чотирма пальцями штангу і великим пальцем рухому муфту знизу. Антропометр встановлювати строго вертикально спереду дитини, на деякій відстані. Лівою рукою вимірювач фіксує голову дитини в правильному положенні, великим пальцем лівої руки пересуває муфту з горизонтальною лінійкою до щільного стикання з маківкою. Дотор-кання лінійки антропометра до маківки проводиться під контролем лівої руки вимірювача; ліва рука підтримує кінець лінійки, пересуваючи її взад і вперед і забезпечує точку фіксації. Результат вимірювання відмічають за верхнім краєм вирізу муфти на панелі, що йде знизу вверх. Точність вимірювання 1 мм.

Окружність грудей являється одним із основних показників фізичного розвитку. Вона характеризує об’єм тіла, розвиток спинних і грудних м’язів, а також функціональний стан дихальних органів. Вимірювання окружності проводять стальною рулеткою (довжина 1 м) або полотняною сантиметровою стрічкою довжиною 1,5 м. Рулетка містить пружний механізм для скручу-вання стальної стрічки. На стрічці нанесені міліметрові поділки. Переваги стальної рулетки в тому, що вона стійка, не розтягується. При користуванні тканинною сантиментровою стрічкою необхідно її періодично перевіряти і після декількох сотень вимірювань замінювати новою.

Окружність грудей визначають в стані спокійного дихання (пайза), мак-симального вдиху і максимального видиху. Стрічку накладають ззаді по ниж-ніх кутах

лопаток при відведенні в сторони руках. Потім руки опускають;

стрічка, зсуваючись, лягає під кутами лопаток. Спереду стрічка проходить на рівні сосків. Стрічка не повинна звисати, повинна щільно прилягати до тіла, разом з тим не заважати глибокому вдиху і вільно рухатись за грудною кліткою. Спочатку вимірюють окружність грудей в паузі, при цьому рекомнендується відвернути увагу дитини розмовою. Потім визначають окружність грудей пр максимальному вдиху і, накінець, при максимальному видиху. Всі три вимірювання проводять поступово при одномоментному

Накладанні стрічки. Точність вимірювання 0,5 см.

Маса виражає сумарну масу тіла (розвиток кістково-м’язового апарату, жирової клітковини, внутрішніх органів). Зважування проводять на важель-них медицинських вагах типу Фербенок. Перед зважуванням ваги пере-віряють і регулюють поворотом спеціальних важелів. При зважуванні дитина стає на середину площі ваги, стоїть спокійно. Переміщуванням важельків встановлюється рівновага. Точність зважування 50 г.

Найбільш точні результати дають електронні ваги, які зручні в корис-туванні і вигідні в експидеційних умовах.

Зважування дітей раннього віку проводять на спеціальних вагах в поло-женні дитини лежачи або сидячи.

2.1.2.Фізіометрія.

Фізіометрія – визначення функціональних показників. При вивченні роз-

витку опорно-рухового апарату вимірюєтьмя м’язева сила рук.

М’язева сила рук характеризує ступінь розвитку мускулатури; вимірю-ють її ручним динамометром. Дитина стоїть прямо, дещо відводить руку вперед і в сторону і, обхвативши динамометр кистю, максимально стискає його. Ніяких інших рухів в плечовому і ліктьовому суглобах не допускається. Проводиться 2-3 вимірювання, записуюють найбільший показник. Відлік ведеться в кілограмах.

2.1.3. Соматоскопія.

При дослідженні стану опорно-рухового апарату поряд з даними, одер-жаними інструментальним шляхом, враховуються і описові ознаки – дані зовнішнього обстеження. Багато описових ознак (розвиток мускулатури, ступінь жировідкладення та ін.) оцінюються за трьохбальною системою. Слабкий розвиток ознаки позначається цифрою 1, середній – 2, виражений або великий – цифрою 3.

Кістяк. Про розвиток кістяка судять по товщині і масивності кісток, зрості і ширині плечей. Розрізняють три типи кістяка: тонкий або вузький (1), характеризується вузькими плечима і грудною кліткою, малими розмірами кисті рук і стопи; масивний або широкий (3) – широкими плечима, великими розмірами кисті і стопи; середній (2) займає проміжне місце.

Визначають також:
ступінь розвитку мускулатури
форму хребта
форму грудної клітки
форму ніг.

Постава – привична поза і форма тіла вільно стоячої людини. Залежить

вона від форми хребта, рівномірності розвитку і тонусу мускулатури торсу. Розрізняють поставу правильну, сутулу, кифотичну, лордотичну і випрямлену.

Для визначення постави проводять візуальну оцінку тіла в фас і профіль. Оцінюють положення лопаток, рівень плечей, положення голови. Спостере-ження доповнюються інструментальним вимірюванням глибини шийного і поясничого вигинів і довжини хребта за методом Ковальової. З цією метою до дитини, яка стоїть в привичній позі, приставляють ззаді антропометр так, щоб він був в строго вертикальному положенні і доторкався хребта в

одній точці. Лінійкою вимірюють відстань від антропометра до остистого відрост-ку УП шийного хребця і до найбільш глибокої частини поясничої кривизни. Довжину хребта вимірюють таким чином. Дитина стоїть в стійці “смірно’, антропометр становлять ззаді і паралельно середньої лінії тіла, але не дотор-каючись хребта; з допомогою поперечної лінійки вимірюють висоту стояння верхньої точки хребта (найбільш низько прощупупуюча кісткова точка чере-па вздовж серединної лінії) і його кінця (кінець копчика); різниця між висо-тою стояння цих точок і складав довжину хребта. Одержані цифрові показ-ники глибини шийної точки і поясничого вигину порівнюють із даними таблиці для визначення видів постави (табл.14)., враховуючи при цьому стать дитини і довжину хребта.

2.2.Додаткові методи дослідження.

Найпоширеніший метод – ренгенографія, яка дозволяє визначити ано-малії розвитку кісток, запальні, пухлинні, дегенеративні процеси, зменшення щільності кісток.

Допоміжне значення мають такі методи, як ультразвукове обстеження, сканування та магнітно-резонансна топографія.

Можна використовувати такі методи, електроміографія – метод біолек-тричної активності м’язів; хронаксиметрія – метод визначення мінімального проміжку часу від нанесення електроподразнення до скорочення м’яза.

Всі вимірювання проводять в одних і тих же умовах, в першій половині дня через 2-4 год після прийому їжі, без верхнього одягу і босоніж, в теплому приміщенні (медичний кабінет, медпункт).

Об’єкт дослідження: ріст і розвиток опорно-рухового апарату дітей різного віку.

На кожного учня заповнювалась окрема карточка, в якій вказувались: календарний вік, стать і досліджувані показники. Отримані антропометричні показники оброблені статистично, виведені середні величини, які занесені в таблиці.

Розділ 3. Результати дослідження та їх обговорення.

3.1.Результати досліджень.

Завданням нашої роботи проведеної в 2005-2006 навчальному році було вияснити вплив фізкультури і спорту на ріст і розвиток опорно-рухового апарату у дітей від 3 до 17 років, також стан постави у дітей і особливості її порушень. Робота проводилась на базі чотирьох шкіл і трьох дитячих садків

м.Івано-Франківська. Дані медичного обстеження опорно-рухового апарату для роботи взяті з міської поліклініки м.Іванло-Франківська кабінету ортопеда.

Методика нашої роботи була така: спочатку було проведено антропомет-

ричні вимірювання таких показників: маса, ріст, окружність грудної клітки, ширина плечей, довжина тулуба спереді (від яремної ямки до лобкової лінії), довжина тулуба ззаді (від 7-го шийного хребця до міжсідничої складки), довжина хребта. Проводився клінічний огляд учнів з участю ортопеда, травматолога, хірурга.

Методика і техніка всіх антропометричних вимірювань була строго стандартизована і відповідала загальноприйнятій. Крім того, нами було визна

чено показники сили кисті рук з допомогою динамометра Матьє-Коллена. Вимірювання проводились нами завжди в один і той же час (в ранкові годи-ни) одними і тими ж інструментами. Всі антропометричні вимірювання про-водились два рази: в жовтні 2005 року та в березні 2006 року. З кожної вікової групи частина дітей не займалась фізкультурою взагалі або інколи.

При

дослідженні стану опорно-рухового апарату використовувалися методи соматоскопії, де визначали поставу, форму грудної клітки, форму ніг.

3.1.1. Вплив корегуючих занять на опорно-руховий аппарат дітей дошкільного віку.

Нами було виміряно дітей трьох дитячих садків м.Івано-Франківська. Було виміряно основні показники: ріст, масу, обхват грудної клітки. Перші вимірювання проводились в жовтні 2005 року. Було виміряно 12 хлопчиків

і 25 дівчаток трьох років, 17 хлопчиків і 21 дівчину чотирьох років, 29 хлоп-

чиків і 27 дівчаток п’яти років, 30 хлопчиків і 24 дівчинки шести років. Се-редні показники антропометричних вимірювань занесені у таблицю 1. Також був проведений огляд цих дітей ортопедом. Було виявлено, що в багатьох дітей існує порушення постави: зведені плечі, сутулість, криловидні лопатки, сколіотична постава, збільшення поперекового лордозу, ущільнення стопи. В більшості випадків ці ознаки поєднувались одні з одними. Частота і характер порушень постави у хлопчиків і дівчаток були приблизно одинакові.

У трьохрічних дітей не було виявлено відхилень в поставі. Із 38 дітей чотирирічного віку тільки у 7 були помічені дуже невеликі порушення поста-ви. У дітей 5-6 років порушення постави зустрічались досить часто, при цьому розрповсюдження і вираження їх наростали від 5 до 6 років. Ці дані наведені у таблиці 2.

Більшість дітей були практично здорові, що давало їм змогу займатись фізичною культурою. Для цього був збільшений час занять по гімнастиці з 5-6 хвилин до 10-12 хвилин. При цьому було збільшено тривалість бігу з 15-20

секунд до 20-30 секунд (відповідно для середньої і старшої групи). Замість 2-3 вправ, що давались колись дітям, тепер їм давали 4-5 вправ для різних груп

м’язів (з повторенням кожного по 5-6 разів).

Також з групою дітей (40 осіб) проводились додаткові заняття по гімнас-

тиці із спеціальним підбором вправ, що коррегують поставу (табл. 3). Інші

Діти такого ж віку умовно склали другу групу, що використовувались для контролю ефективності цих занять. Заняття для дітей 1 групи проводились три рази на тиждень після денного сну протягом 15-20 хвилин. При прове-денні цих занять вихователі враховували, що об’єктом впливу профілактич-ної гімнастики повинен бути цілий організм дитини, а не окремі групи м’язів, так як коррегуючі вправи, що покращують роботу серця, легень, посилюють обмін речовин і підтримують життєвий тонус. Також було вра-ховано особливості м’язевої системи дошкільного віку: слабкий тонус м’язів-розгиначів порівняно із згиначами. В зв’язку з цим використовува-лись різноманітні вправи, що посилюють групу м’язів –розгиначів, розширю-ють грудну клітку, розпрямляють плечі, зближують лопатки, укріплюють м’язи спини і живота. Для цього було використано різноманітні фізкультурні знаряддя (палки, обручі, м’ячі, лавочки і т.д.), так як вони допомагали здійснити поставлене завдання.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:09 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Таблиця 1. Середні показники антропометричних вимірювань дітей дошкільного віку, жовтень 2005



р.

Вік (в роках) | Хлопчики | Дівчатка


Зріст (см) | Маса (кг) | Об’єм грудної клітки (см) | Зріст (см) | Маса (кг) | Об’єм грудної клітки (см)


3 | 92-99 | 13,7-18,9 | 52,7-53,7 | 91-99 | 13,1-16,7 | 52,1-52,9


4 | 98-107 | 15,5-18,9 | 54,5-55,4 | 96-106 | 14,4-17,9 | 54,1-54,4


5 | 105-116 | 17,4-22,1 | 56,9-57,1 | 101-114 | 16,5-20,4 | 55,4-57,2


6 | 111-121 | 19,7-24,1 | 58,6-59,4 | 111-120 | 19,0-23,6 | 57,6-59,3

Таблиця 2. Розподіл дітей 4-6 років за станом постави, квітень 2005 р.

Вік і стать

Число дітей | 4 роки | 5 років | 6 років

Хлопчики | дівчатка | Хлопчики | дівчатка | Хлопчики | дівчатка

Загальне число дітей | 17 | 21 | 29 | 27 | 30 | 24

Число дітей з порушеннями постави | 3 | 4 | 14 | 14 | 16 | 13

Із них з більш вираженими порушеннями | - | - | 5 | 5 | 7 | 6

Таблиця 3. Умовний розподіл дітей 4-6 років на І і ІІ групи

Вік

Групи | 4 роки | 5 років | 6 років

І | 12 | 12 | 16

ІІ | 26 | 38 | 38

При другому вимірюванні, яке ми проводили у березні 2006 р., поряд із загальним покращенням фізичного розвитку і станом здоров’я всіх дітей діти І групи порівняно з ІІ, показали кращі результати по всіх показниках.

Так, біля половини дітей в обох групах мали прибавку у масі до 1 кг, при цьому 18 дітей (із 40) І групи дали прибавку вище 1 кг, тоді як у ІІ групі таку прибавку у масі дали тільки 12 дітей (із 102), тобто у І групі – 45 % дітей, у ІІ групі – 11,5 %. У великої кількості дітей збільшився обхват грудної клітки, при чому в І групі більш помітно.

У дітей трьохрічного віку зміни відбулися незначні.

У чотирьохрічних дітей середні показники росту в хлопчиків у жовтні 2005 року складати 98 – 107 см, у дівчаток – 96 – 106 см (табл. 1). У березні 2006 року середні показники росту хлопчиків І групи були 99 – 108 см, дівчаток – 98 – 104 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи середні показники становили 98 – 108 см, у дівчаток – 97 – 104 см (табл. 5).

У дітей п’яти років середні показники росту у жовтні 2005 року в хлопчиків складали 105 – 116 см, в дівчаток – 104 – 114 см (табл. 1). У березні 2006 року у хлопчиків І групи середні показники

росту були 106 – 118 см, в дівчаток – 105 – 115 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи середні показники становили 106 – 116 см, в дівчаток – 104 – 114 см (табл. 5).

У шестирічних дітей середні показники росту у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 114 – 121 см, у дівчаток – 111 – 120 см (табл. 1). У березні 2006 року у хлопчиків І групи середні показники росту були 114 – 125 см, у дівчаток – 112 – 120 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи середні показники були 112 – 122 см, в дівчаток – 112 – 119 см (табл. 5).

У дітей чотирьох років середні показники маси у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 15,5 – 18,9 кг, в дівчаток – 14,4 – 17,9 кг (табл. 1). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків І групи становили 16,4 – 19,5 кг, у дівчаток – 15,1 – 18,5 кг (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи ці показники становили 15,8 – 18,9 кг, у дівчаток – 14,6 – 18,1 кг (табл. 5).

У п’ятирічних дітей середні показники маси у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 17,4 – 22,1 кг, у дівчаток – 16,5 – 20,4 кг (табл. 1). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків І групи становили 17,8 – 23,5 кг, у дівчаток – 17,1 – 21,5 кг (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи ці показники становили 17,5 – 22,3 кг, у дівчаток – 16,7 – 20,5 кг (табл. 5).

У дітей шести років середні показники маси у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 19,7 – 24,1 кг, у дівчаток – 19,0 – 23,6 кг (табл. 1). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків І групи становили 20,5 – 25,1 кг, у дівчаток – 19,8 – 24,7 кг (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи ці показники становили 20,1 – 24,7 кг, у дівчаток – 19,2 – 24,2 кг (табл. 5).

Таблиця 4. Середні показники антропометричних вимірювань дітей І групи, березень 2006 р.

Вік (в роках) | Хлопчики | Дівчатка

Зріст (см) | Маса (кг) | Об’єм грудної клітки (см) | Зріст (см) | Маса (кг) | Об’єм грудної клітки (см)

4 | 99 – 108 | 16,4 – 19,5 | 55,6 | 98 – 104 | 15,1 – 18,5 | 54,6

5 | 106 – 118 | 17,8 – 23,5 | 57,2 | 105 – 115 | 17,1 – 21,5 | 56,8

6 | 114 – 125 | 20,5

– 25,1 | 58,7 | 112 – 120 | 19,8 – 24,7 | 58,6

У чотирьохрічних дітей середні показники об’єму грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 54,5 – 55,4 см, у дівчаток – 54,1 – 54,4 см (табл. 1). У березні 2006 року середні показники об’єму грудної клітки у хлопчиків І групи становили 55,6 см, у дівчаток – 54,6 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи ці показники були 54,9 см, у дівчаток – 54,1 (табл. 5).

У дітей п’яти років середні показники об’єму грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 56,9 – 57,1 см, у дівчаток – 55,4 – 57,2 см (табл. 1). У березні 2006 року середні показники об’єму грудної клітки у хлопчиків І групи становили 57,2 см, у дівчаток – 56,8 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ групи ці показники були 56,5 см, у дівчаток 55,9 см (табл. 5).

У шестирічних дітей середні показники об’єму грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 58,6 – 59,4 см, у дівчаток – 57,6 – 59,3 см (табл. 1). У березні 2006 року середні показники об’єму грудної клітки у хлопчиків І групи становили 58,7 см, у дівчаток – 58,6 см (табл. 4), у хлопчиків ІІ груп ці показники становили 58,2 см, у дівчаток – 58,1 см (табл. 5).

Також у багатьох дітей І групи значно збільшилась м'язова сила рук (майже на 2 – 3 кг).

Найбільша відмінність між двома групами дітей при другому огляді (у березні) виявилась у відношенні постави. Це зумовлено, напевне, тим, що з дітьми І групи проводились, окрім, загальноукіплюючих, заходи, напрямлені спеціально на покращення постави. В обох групах число дітей, що мають які-небудь порушення постави, залишилось все ж значне, що пояснюється, напевне, відносно невеликим періодом проведення занять. Але ступінь порушень у більшості із них зменшилась. В І групі у 9 дітей порушення постави зовсім зникло, у інших настало покращення, при чому не залишилось ні однієї дитини з вираженим ступенем змін.

У ІІ групі у багатьох дітей настало певне покращення постави, але повністю постава не нормалізувалась ні в однієї дитини.

3.1.2. Вплив фізичних вправ на ріст і розвиток опорно-рухового апарату учнів 1 – 4 класів

Нами було виміряно учнів 1 – 4 класів, тобто 7 – 10 років, чотирьох шкіл міста Івано-Франківська. На кожного учня заповнювалась окрема карточка, в якій вказувалось календарний вік, стать і досліджувані показники, що характерні для вивчення опорно-рухового апарату. Отримані антропометричні показники оброблені статистично, виведені середні величини, які занесені у відповідні таблиці. Також всіх учнів умовно

поділено на дві групи: ті, які займаються фізкультурою, і ті, що не займаються по різних причинах. Крім того, за допомогою описових методів (соматоскопії) було визначено стан опорно-рухового апарату (постава, форма грудної клітки, форма ніг).

Всі вимірювання проводились два рази: в жовтні 2005 року та в березні в 2006 року. На основі одержаних даних зроблено відповідні висновки щодо впливу фізкультури і спорту на ріст і розвиток опорно-рухового апарату.

Діти, які займаються фізкультурою, окрім занять у школі відвідують різноманітні спортивні секції та гуртки. Учні, що не займаються фізкультурою, або взагалі не відвідують уроків фізичного виховання через різні причини (хвороби, травми), або відвідують не регулярно відведені уроки (часто хворіють, прогулюють).

Всього було виміряно 149 учнів 1 – 4 класів: 80 хлопчиків та 69 дівчаток.

У семирічних дітей, які займаються фізкультурою, середні показники росту у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 125 см, у дівчаток – 124,1 см (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків становили 124,6 см, у дівчаток – 123,8 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники росту у дітей, які займаються фізкультурою, були 125,2 см у хлопчиків, у дівчаток – 124,3 см (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники росту хлопчиків – 124,6 см, у дівчаток 124,1 см (табл. 9).

У дітей восьми років, які займаються фізкультурою, середні показники росту у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 128,5 см, у дівчаток – 127,6 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники росту у дітей, які займаються фізкультурою, у хлопчиків були 128,6 см, у дівчаток – 128,5 см (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники росту хлопчиків – 128,5 см, дівчаток – 127,8 см (табл. 9).

У дев’ятирічних дітей, які займаються фізкультурою, середні показники росту у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 133,7 см, у дівчаток – 132,9 см (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків становили 132,6 см, у дівчаток – 132,7 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники росту у дітей, які займаються фізкультурою, у хлопчиків були 133,8 см, у дівчаток – 133,4 см (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники росту хлопчиків – 132,7 см, дівчаток – 132,9 см (табл. 9).

У дітей десяти років, які займаються фізкультурою, середні показники росту у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 138,5 см, у дівчаток – 138,2 см (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків складали 137,8

см, у дівчаток – 137,9 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники росту у дітей, що займаються фізкультурою, у хлопчиків були 138,6 см, у дівчаток – 138,5 см (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків становили 137,9 см, у дівчаток – 138,4 см (табл. 9).

У семирічних дітей середні показники маси у жовтні 2005 року становили у хлопчиків 25,6 кг, у дівчаток – 25,5 кг, які займаються фізкультурою (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків складали 25,2 кг, у дівчаток – 25,2 кг (табл. 7). У березні 2006 року при повторному вимірюванні середні показники маси у хлопчиків, які займаються фізкультурою, складали 26,8 кг, у дівчаток – 26,7 кг (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники маси у хлопчиків становили 25,6 кг, у дівчаток – 25,5 кг (табл. 9).

У дітей восьми років, які займаються фізкультурою, середні показники маси у хлопчиків у жовтні 2005 року становили 27,7 кг, у дівчаток – 26,9 кг (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків були 27,4 кг, у дівчаток – 26,1 кг (табл. 7). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків, які займаються фізкультурою, становили 28,0 кг, у дівчаток – 27,2 кг (табл. 8).

У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники маси у хлопчиків становили 27,5 кг, у дівчаток – 26,4 кг (табл. 9).

У дев’ятирічних дітей, які займаються фізкультурою, середні показники маси у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 30,5 кг, у дівчаток – 29,7 кг (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники у хлопчиків були 30,0 кг, у дівчаток – 29,2 кг (табл. 7). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків, які займаються фізкультурою, становили 30,8 кг, у дівчаток – 30,4 кг (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники маси у хлопчиків становили 30,4 кг, у дівчаток – 29,8 кг (табл. 9).

У дітей десяти років, які займаються фізкультурою, середні показники маси у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 33,7 кг, у дівчаток 33,3 кг (табл. 6), у дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники складали у хлопчиків 32,9 кг, у дівчаток – 32,8 кг (табл. 7). У березні 2006 року середні показники маси у хлопчиків, які займаються фізкультурою, становили 33,9 кг, у дівчаток – 33,6 кг (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники маси у хлопчиків становили 33,2

кг, у дівчаток – 32,9 кг (табл. 9).

У семирічних дітей, які займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 62,5 см, у дівчаток – 60,6 см (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники складали у хлопчиків 62,1 см, у дівчаток – 60,2 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники окружності грудної клітку у хлопчиків, які займаються фізкультурою, становили 62,7 см, у дівчаток – 60,8 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у хлопчиків були 62,1 см, у дівчаток – 60,2 см (табл. 9).

У дітей восьми років, які займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 63,9 см, у дівчаток – 62,0 см (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою, такі ж показники складали у хлопчиків 63,4 см, у дівчаток – 61,8 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники окружності грудної клітки у хлопчиків, які займаються фізкультурою, становили 63,9 см, у дівчаток – 62,3 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у хлопчиків були 63,5 см, у дівчаток – 63,0 см (табл. 9).

У дев’ятирічних дітей, які займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків складали 64,5 см, у дівчаток – 63,3 см (табл. 6), у дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники складали у хлопчиків 64,2 см, у дівчаток – 62,9 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники окружності грудної клітки у хлопчиків, що займаються фізкультурою, становили 64,6 см, у дівчаток – 63,5 см (табл. 8). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки становили у хлопчиків 64,3 см, у дівчаток – 63,0 см (табл. 9).

У дітей десяти років, які займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки у жовтні 2005 року у хлопчиків становили 66,9 см, у дівчаток – 66,1 см (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, такі ж показники складали у хлопчиків 66,5 см, у дівчаток – 65,8 см (табл. 7). У березні 2006 року середні показники окружності грудної клітки у хлопчиків, що займаються фізкультурою, становили 67,2 см, у дівчаток – 66,8 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники окружності грудної клітки становили у хлопчиків 66,6 см, у дівчаток – 65,8 см (табл. 9).

Також було проведено вимірювання м’язової сили рук, яке дало такі результати:

Діти, які займаються фізкультурою (табл.

10, 12)

жовтень, 2005 | березень, 2006

хлопчики

7 р. 8 р.

/ \ / \

12,61 кг 11,91 кг 14,7 кг 13,72 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

16,89 кг 15,33 кг 19,61 кг 18,15 кг

дівчатка

7 р. 8 р.

/ \ / \

10,85 кг 10,44 кг 12,31 кг 11,48 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

12,90 кг 12,43 кг 15,30 кг 14,20 кг | хлопчики

7 р. 8 р.

/ \ / \

12,8 кг 12,36 кг 15,36 кг 14,32 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

17,23 кг 15,97 кг 20,11 кг 19,04 кг

дівчатка

7 р. 8 р.

/ \ / \

11,36 кг 10,89 кг 13,03 кг 12,03 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

13,85 кг 13,15 кг 15,97 кг 14,82 кг
Діти, які не займаються фізкультурою (табл. 11, 13)

жовтень, 2005 | Березень, 2006

хлопчики

7 р. 8 р.

/ \ / \

12,38 кг 11,24 кг 13,91 кг 12,76 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

15,26 кг 14,38 кг 18,57 кг 17,61 кг

дівчатка

7 р. 8 р.

/ \ / \

10,36 кг 9,78 кг 11,87 кг 11,03 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

12,53 кг 11,86 кг 14,62 кг 13,58 кг | хлопчики

7 р. 8 р.

/ \ / \

12,32 кг 11,18 кг 14,05 кг 12,53 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

15,20 кг 14,52 кг 18,64 кг 17,58 кг

дівчатка

7 р. 8 р.

/ \ / \

10,42 кг 9,83 кг 11,86 кг 11,20 кг

9 р. 10 р.

/ \ / \

12,62 кг
11,75 кг 14,75 кг 13,67 кг

Також був проведений огляд всіх учнів ортопедом. Дослідження постави виявило значне розповсюдження серед учнів 1 – 4 класів дефектів постави і початкових форм викривлення хребта. Заслуговує уваги поява в учнів 3 – 4 класів S-подібних сколіозів, з дещо переважаючими таких у хлопчиків (4,2%) порівняно з дівчатками (1,3%).

Напевно, S-подібні сколіози являються далеко зайденими формами сколіозу, що появляється в результаті довготривалих негативних впливів.

Простий сколіоз в учнів 3 – 4 класів так само, як і в учнів 1 – 2 класів, частіше зустрічається у дівчаток (8,5%), ніж у хлопчиків (6,3%). Порівняно високий відсоток дітей з асиметрично стоячими плечима, причому у хлопчиків це відхилення зустрічається частіше (34,8%), ніж у дівчаток (31,8%).

Найбільш розповсюдженим видом порушення постави в учнів являється сутула спина, причому серед дітей 1 – 2 класів цей вид відхилення частіше зустрічається у хлопчиків, а серед дітей 3 – 4 класів – у дівчаток.

Виступаючі лопатки в учнів 1 –

2 класів відмічаються в більшості випадків у хлопчиків, а серед учнів 3 – 4 класів – у дівчаток.

В значно меншій кількості випадків і однаково часто у дівчаток і хлопчиків зустрічається лордо-кіфоз.

Багато дітей мають одночасно декілька вказаних вище відхилень.

Слід зазначити, що при огляді учнів у жовтні 2005 року порушення постави зустрічались, як серед дітей, які займаються фізкультурою, так і серед тих, які не займаються. При огляді учнів 1 – 4 класів у березні 2006 року, кількість порушень постави в учнів, що займаються фізкультурою, зменшилась, а в тих, що не займаються, навпаки – збільшилась.

3.1.3. Вплив фізкультури і спорту на опорно-руховий апарат учнів 11 – 17 років

Аналогічно, як і в учнів молодших класів, нами було виміряно учнів 5 – 11 класів чотирьох шкіл Івано-Франківська. На кожного учня теж заповнювалася окрема картка, в якій вказувалося календарний вік, стать і досліджувані показники антропометричних вимірювань, які були оброблені статистично, виведені середні результати, які занесені у відповідні таблиці. Також всіх учнів умовно поділено на дві групи: ті, які займаються фізкультурою, і ті, що не займаються по різних причинах. Було визначень стан опорно-рухового апарату за допомогою описових методів. Всі вимірювання було проведено два рази: в жовтні 2005 року та в березні 2006 року.

Всього було виміряно 172 учні, із них 94 дівчинки і 78 хлопчиків. Найбільш цікавий вік дітей 12 – 14 років. В цьому віці спостерігається посилений ріст тіла у довжину, хребет відмічається великою гнучкістю, а ріст м’язів відстає від розвитку кісткової системи [4], тобто складається невідповідність між посиленим ростом тіла, силою м’язів і міцністю хребців. В цей час досить часто зустрічається порушення постави.

Серед учнів, які займаються фізкультурою, багато займаються різними видами спорту, при цьому враховується особливості кістково-м’язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у змаганнях (табл. 15).

У дітей одинадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопчиків були 144,5 см, маси – 36,4 кг, окружності грудної клітки – 68,6 см; у дівчаток середні показники росту становили 143,9 см, маси – 37,4 кг, окружності грудної клітки – 68,6 кг (табл. 6). У дітей, які не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків були 143,7 см, маси – 35,8 см, окружності грудної клітки – 68,2 см; (табл. 7). У дівчаток середні показники росту становили 143,5 см, маси – 36,7 см, окружності грудної клітки 68,2 см.

У березні 2006 року при повторному вимірюванні у дітей, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків становили 144,7 см, маси – 36,5 кг, окружності

грудної клітки – 68,8 см; у дівчаток середні показники росту були 144,2 см, маси – 37,8 см, окружності грудної клітки – 68,7 см (табл. 8).

У дітей, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопчиків становили 144,2 см, маси – 36,4 кг, окружності грудної клітки – 68,4 см; у дівчаток середні показники росту були 144,1 см, маси – 36,8 кг, окружності грудної клітки – 68,2 см (табл. 9).

У дітей дванадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопчиків становили 148,2 см, маси – 40,2 кг, окружності грудної клітки – 71,4 см; у дівчаток показники росту були 150,0 см, маси – 141,6 кг, окружності грудної клітки – 71,8 см (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків становили 147,8 см, маси – 40,7 кг, окружності грудної клітки – 70,8 см; у дівчаток середні показники росту становили 150,1 см, маси – 41,7 кг, окружності грудної клітки – 71,4 см (табл. 7).

У березні 2006 року у дітей, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків були 148,5 см, маси – 40,5 кг, окружності грудної клітки – 71,6 см; у дівчаток середні показники росту становили 150,4 см, маси – 41,8 кг, окружності грудної клітки – 72,0 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту були у хлопчиків 148,3 см, маси – 40,9 кг, окружності грудної клітки – 70,9 см; у дівчаток середні показники росту становили 150,3 см, маси – 42,5 кг, окружності грудної клітки – 71,9 см (табл. 9).

У дітей тринадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопчиків становили 153,7 см, маси – 44,3 кг, окружності грудної клітки – 74,5 см; у дівчаток середні показники росту були 155,2 см, маси – 46,3 кг, окружності грудної клітки – 74,9 см (табл. 6). У дітей, що не займаються фізкультурою середні показники росту у хлопчиків становили 153,2 см, маси – 44,2 кг, окружності грудної клітки – 74,1 см; у дівчаток середні показники росту були 155,0 см, маси – 46,5 кг, окружності грудної клітки – 74,5 см (табл. 7). У березні 2006 року у дітей, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків становили 153,9 см, маси – 44,8 кг, окружності грудної клітки – 74,8 см; у дівчаток середні показники росту були 156,2 см, маси – 47,2 кг, окружності грудної клітки – 75,3 см (табл. 8). У дітей, що не

займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопчиків становили 153,6 см, маси – 44,8 кг, окружності грудної клітки – 74,1 см; у дівчаток середні показники росту становили 155,8 см, маси – 46,9 кг, окружності грудної клітки – 74,8 см (табл. 9).

В учнів чотирнадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопчиків становили 160,7 см, маси – 50,1 кг, окружності грудної клітки – 78,3 см; у дівчаток середні показники росту були 159,1 см, маси – 50,6 кг, окружності грудної клітки 78,1 см (табл. 6). В учнів, що не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків становили 160,1 см, маси – 50,3 кг, окружності грудної клітки – 77,9 см; у дівчаток середні показники росту були 158,7 см, маси – 51,3 кг, окружності грудної клітки – 78,2 см (табл. 7). У березні 2006 року у дітей, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопчиків складали 161,2 см, маси – 50,5 кг, окружності грудної клітки – 78,9 см; у дівчаток середні показники росту були 159,8 см, маси – 50,8 кг, окружності грудної клітки – 80,8 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопчиків становили 160,5 см, маси – 51,2 кг, окружності грудної клітки – 77,9 см; у дівчаток середні показники росту були 159,5 см, маси – 52,4 кг, окружності грудної клітки – 78,6 см (табл. 9).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:11 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

В учнів п’ятнадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопчиків становили 165,4 см, маси – 55,3 кг, окружності грудної клітки – 81,4 см; у дівчат середні показники росту були 160,7 см, маси – 54,0 кг, окружності грудної клітки – 80,4 см (табл. 6). В учнів, що не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопців становили 164,7 см, маси – 56,2 кг, окружності грудної клітки – 81,2 см; у дівчат середні показники росту були – 80,5 см (табл. 7). У березні 2006 року в учнів, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопців становили 166,5 см, маси – 55,4 кг, окружності грудної клітки – 81,7 см; у дівчат середні показники росту були 161,2 см маси – 54,6 кг, окружності грудної клітки – 81.4 см (табл. 8). У дітей, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопців становили 165,5 см, маси – 57,0 кг, окружності грудної клітки – 81,2 см; у дівчат середні показники росту були 161,2 см. Маси – 55,3 кг,

окружності грудної клітки – 80,6 см (табл. 9).

В учнів шістнадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту у хлопців становили 170,4 см, маси – 60,1 кг, окружності грудної клітки – 84,7 см; у дівчат середні показники росту були 161,9 см, маси – 55,7 кг, окружності грудної клітки – 80,8 см (табл. 6). В учнів, що не займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопців становили 170,1 см, маси – 60,8 кг, окружності грудної клітки – 84,6 см; у дівчат середні показники росту були 161,6 см, маси – 56,0 кг, окружності грудної клітки – 80,8 см (табл. 7). У березні 2006 року в учнів, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопців становили 171,6 см, маси – 60,2 кг, окружності грудної клітки – 85,2 см; у дівчат середні показники росту були 162,0 см, маси – 55,8 кг, окружності грудної клітки – 81,6 см (табл. 8). В учнів, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопців становили 171,1 см, маси – 61,3 кг, окружності грудної клітки – 84,6 см; у дівчат середні показники росту були 161,9 см, маси – 56,9 кг, окружності грудної клітки – 80,8 см (табл. 9).

В учнів сімнадцяти років, які займаються фізкультурою, у жовтні 2005 року середні показники росту в юнаків становили 172,8 см, маси – 61,9 кг, окружності грудної клітки – 85,0 см; у дівчат середні показники росту були 162, 3 см, маси – 57,3 кг, окружності грудної клітки – 84,4 см (табл. 6). В учнів, що не займаються фізкультурою, середні показники росту в юнаків становили 171,9 см, маси – 62,3 кг, окружності грудної клітки – 85,2 см; у дівчат середні показники росту були 162,0 см, маси – 58,2 кг, окружності грудної клітки – 83,3 см (табл. 7). У березні 2006 року в учнів, що займаються фізкультурою, середні показники росту у хлопців становили 172,9 см, маси – 62,0 кг, окружності грудної клітки – 85,8 см; у дівчат середні показники росту були 162,3 см, маси – 57,4 кг, окружності грудної клітки – 84,7 см (табл. 8). В учнів, що не займаються фізкультурою, в той же час середні показники росту у хлопців становили 172,0 см, маси – 64,2 кг, окружності грудної клітки – 85,2 см; у дівчат середні показники росту були 162,0 см, маси – 59,3 кг, окружності грудної клітки 83,3 см (табл. 9).

Також помітна різниця в середніх показниках м’язової сили рук дітей, що займаються фізкультурою і тим, що не займаються. При

вимірюванні м’язової сили рук у жовтні 2005 року в дітей, що займаються фізкультурою, середні величини у дітей одинадцяти років становили у хлопчиків 21,93 кг – правої руки, 20,37 – лівої; у дівчаток 17,19 кг – правої руки, 15,80 кг – лівої. У дітей дванадцяти років середні показники становили у хлопчиків 24,01 кг – правої руки, 21,86 – лівої; у дівчаток становили 19,42 кг – правої руки, 17,96 лівої. У тринадцятирічних дітей середні показники м’язової сили рук у хлопчиків становили 25,80 кг – правої руки, 23,27 – лівої; у дівчаток ці показники становили 22,61 кг – правої руки, 21,13 – лівої. У дітей чотирнадцяти років середні величини становили у хлопчиків 30,5 кг – правої руки, 27,00 – лівої; у дівчаток були 25,02 кг – правої руки, 23,37 – лівої. У п’ятнадцятирічних учнів середні показники м’язової сили рук у хлопців становили 37,83 кг – правої руки, 33,38 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 27,21 кг – правої руки, 24,78 кг – лівої. В учнів шістнадцяти років ці показники становили у хлопців 43,30 кг – правої руки, 39,09 кг – лівої, у дівчат ці ж показники були 28,11 кг – правої руки, 25,56 – лівої. В учнів сімнадцяти років середні показники м’язової сили рук в юнаків становили 48,24 кг – правої руки, 43,7 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 28,56 кг – правої руки, 26,05 кг – лівої (табл. 10).

У дітей, що не займаються фізкультурою у жовтні 2005 року середні величини м’язової сили рук у дітей одинадцяти років становили у хлопчиків 20,86 кг – правої руки, 19,75 кг – лівої; у дівчаток були 16,98 кг – правої руки, 15,21 кг – лівої. У дітей дванадцяти років середні величини становили у хлопчиків 23,68 кг – правої руки, 20,88 кг – лівої; у дівчаток становили 18,49 кг – правої руки, 17,14 кг – лівої. У тринадцятирічних дітей середні показники м’язової сили рук у хлопчиків становили 25,53 кг – правої руки, 23,02 кг – лівої; у дівчаток ці показники становили 21,84 кг – правої руки, 20,93 кг – лівої. У дітей чотирнадцяти років середні величини становили у хлопчиків 29,74 кг – правої руки, 26,23 кг – лівої; у дівчаток ці показники були 24,67 кг – правої руки, 22,89 кг – лівої. У п’ятнадцятирічних учнів середні показники м’язової сили рук у хлопчиків становили 36,81 кг – правої руки, 32,79 кг – лівої; у дівчаток ці показники становили 27,00 кг – правої руки, 24,02

кг – лівої. В учнів шістнадцяти років ці показники становили у хлопців 42,59 кг – правої руки, 38,80 кг – лівої; у дівчат ці показники були 27,91 кг – правої руки, 25,10 – лівої. В учнів сімнадцяти років середні показники м’язової сили рук в юнаків становили 47,21 кг – правої руки, 42,94 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 28,13 кг – правої руки, 25,87 кг – лівої (табл. 11).

У березні 2006 року при повторному вимірюванні м’язової сили рук у дітей, що займаються фізкультурою, середні показники в дітей одинадцяти років становили у хлопчиків 22,38 кг – правої руки, 20,88 кг – лівої; у дівчаток були 18,08 кг – правої руки, 16,37 кг – лівої. У дітей дванадцяти років середні величини становили у хлопчиків 24,49 кг – правої руки, 22,20 кг – лівої; у дівчаток становили 20,12 кг – правої руки, 18,54 кг – лівої. У тринадцятирічних дітей середні показники м’язової сили рук у хлопчиків становили 26,86 кг – правої руки, 24,53 кг – лівої; у дівчаток ці показники були 23,05 кг – правої руки, 21,90 кг – лівої. У дітей чотирнадцяти років середні величини становили у хлопчиків 31,24 кг – правої руки, 27,78 кг – лівої; у дівчаток ці показники були 25,90 кг – правої руки, 24,11 кг – лівої. У п’ятнадцятирічних учнів середні показники м’язової сили рук у хлопців становили 38,52 кг – правої руки, 34,25 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 28,03 кг – правої руки, 25,29 – лівої. В учнів шістнадцяти років ці показники становили у хлопців 44,27 кг – правої руки, 40,97 кг – лівої; у дівчат ці ж показники були 28,89 кг – правої руки, 26,00 кг – лівої. В учнів сімнадцяти років середні показники м’язової сили рук в юнаків становили 49,15 кг – правої руки, 44,62 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 29,37 кг – правої руки, 26,75 кг – лівої (табл. 12).

У дітей, що не займаються фізкультурою, у березні 2006 року середні величини м’язової сили рук у дітей одинадцяти років становили у хлопчиків 20,89 кг – правої руки, 19,91 кг – лівої; у дівчаток були 16,87 кг – правої руки, 15,30 кг – лівої. У дітей дванадцяти років середні величини становили у хлопчиків 23,78 кг – правої руки, 21,03 кг – лівої; у дівчаток становили 18,56 кг – правої руки, 17,26 – лівої. У тринадцятирічних дітей середні показники м’язової сили рук у хлопчиків становили 25,96 кг – правої

руки, 23,36 кг – лівої; у дівчаток ці показники були 21,67 кг – правої руки, 20,90 кг – лівої. У дітей чотирнадцяти років середні величини становили у хлопчиків 29,68 кг – правої руки, 26,62 кг – лівої; у дівчаток ці показники були 25,02 кг – правої руки, 23,00 кг – лівої. У п’ятнадцятирічних учнів середні показники м’язової сили рук у хлопців становили 37,02 кг – правої руки, 32,64 кг – лівої руки; у дівчат ці показники становили 27,30 кг – правої руки, 23,96 кг – лівої. В учнів шістнадцяти років ці показники становили у хлопців 42,73 кг – правої руки, 38,25 кг – лівої; у дівчат ці ж показники були 27,24 кг – правої руки, 24,87 кг – лівої. В учнів сімнадцяти років середні показники м’язової сили рук в юнаків становили 46,97 кг – правої руки, 42,66 кг – лівої; у дівчат ці показники становили 28,00 кг – правої руки, 25,64 кг – лівої (табл. 13).

За допомогою соматоскопії було визначено поставу дітей за допомогою таблиці 14. Постава спостерігалась нормальна, сутулувата, лордотична, кифотична, випрямлена. У дітей, що займаються фізкультурою, постава здебільшого правильна, у 5% дітей спостерігається сутулість.

При правильній поставі показники глибини шийного і поперекових вигинів близькі за значенням і коливаються в межах 3 – 4 см в молодшому шкільному віці і 4 – 5,5 см в середньому і старшому, корпус підтримується прямо, голова піднята, плечі розпрямлені і знаходяться на одному рівні, плечі опущені.

При сутулій поставі збільшується глибина шийного вигину, але згладжується поперекового, голова нахилена вперед, плечі опущені.

В учнів, що не займаються, фізкультурою, частіше зустрічається викривлення хребта, постава в більшості випадків сутула, зустрічається також лордотична і кифотична. При лордотичній поставі збільшується поперековий вигин, згладжується шийний; живіт випуклий, верхня частина тулуба дещо відкинута назад. Кифотична постава характеризується збільшенням глибини як шийного, так і поперекового вигинів; спина кругла, плечі опущені, голова нахилена вперед живіт випуклий. Випрямлена постава характеризується згладженням обидвох вигинів; спина випрямлена, живіт підібраний.

Також була проведена оцінка розвитку мускулатури. Розвиток мускулатури характеризується кількістю м’язової тканини і її пружністю. Про розвиток мускулатури додатково судять за положенням лопаток і формою живота. Розвиток вважається слабким (1), коли рельєф м’язів не виражений, пружність їх понижена, спостерігаються крило видні лопатки, живіт відвислий. При доброму (3) розвитку мускулатури м’язи мають добре виражений рельєф, достатньо пружні і великі за об’ємом; кути лопаток підтягнені до грудної клітки і не виступають, живіт підтягнений. При середньому розвитку мускулатури (2) дещо визначений рельєф м’язів, м’язи мають середню пружність, інколи виступають кути лопаток. Із 172

учнів (94 дівчатка і 78 хлопчиків) 90 займаються фізкультурою і спортом. Із 90 учнів у 81 добрий розвиток мускулатури (3) і у 9 учнів – середній розвиток (2). Із 82 учнів, що не займаються фізкультурою, у 5 добрий розвиток мускулатури (3), у 12 учнів середній розвиток (2), в інших – слабкий (1) (табл. 16). Найбільша кількість припадає на старших учнів.

Таблиця 16. Розвиток мускулатури в учнів 11 – 17 років

Ступінь розвитку

Групи | Добрий розвиток мускулатури,

к-ть учнів | Середній розвиток мускулатури,

к-ть учнів | Слабкий розвиток мускулатури,

к-ть учнів

І | 81 | 9 | -

ІІ | 5 | 12 | 65

Примітка: І група – учні, що займаються фізкультурою і спортом

ІІ група – учні, що не займаються фізкультурою.

При огляді учнів в березні 2006 року серед тих, що займаються фізкультурою, значно покращився стан мускулатури, покращилась постава, але значні порушення постави залишилися без змін.

За даними, взятими із міської дитячої поліклініки, на кінець 2005 року:

Із 12000 дітей до 14 років:

Сколіоз – 635

Плоскостопість – 783

Хвороби Переса-Келлера – 195

Вроджена кривошия з 116

Вроджена дисплазія кульшових суглобів – 247

Вроджений вивих стегна – 143

Вроджена косолапість – 46

Із 15000 підлітків:

Сколіози – 636 (269 хл.)

Вроджена патологія к/м системи – 56 (19) хл.

Всі ці учні звільнені від занять фізичною культурою.

3.2. Обговорення отриманих результатів

В даній роботі нашим завданням було показати вплив фізкультури і спорту на ріст і розвиток опорно-рухового апарату в дітей різного віку. Для цього нами було виміряно дітей від 3 до 17 років. Вимірювання проводилось два рази, дітей було поділено на дві умовних групи. Всіх дітей, що займались і не займались фізкультурою було підібрано приблизно з однаковим фізичним розвитком (без фізичних і психологічних порушень).

Серед дітей дошкільного віку було проведено коригуючи заняття по гімнастиці.

Зараз у багатьох дошкільних закладах переважає малорухливий спосіб життя дітей. Одна з його найхарактерніших ознак – зменшення заходів з фізичного виховання в загальному режимі дня, що викликає тривалі перерви між фізичними навантаженнями на вихованців. Наприклад, у дитячому садку проводять лише заняття з фізичної культури та рухливу гру на прогулянці. Іноді не використовують і цих так званих традиційних форм роботи, а самі заняття з фізичної культури проводяться нерегулярно: у молодшій і середній групах замість двох занять на тиждень відбувається одне. Одноразове ж заняття практично нічого не дає, бо при таких тривалих інтервалах наслідки реакцій організму зникають. Зараз багатьом дітям бракує фізичних навантажень. Буває так, що при запізненні сніданку дітям не дозволяють рухатися, змушують сидіти на стільчиках; в перервах між заняттями рухливість дітей обмежуються: їм пропонують гратися, сидячи на килимку, або знаходитися в роздягальні. Ці

обмеження посилюють негативні зрушення в їх функціональному стані, які виникають при тривалому сидінні за столами в період занять, і знижують працездатність малят. В умовах такого пасивного режиму у дітей спостерігаються дуже низькі показники зросту, ваги, об’єму грудей, динамометрії кисті руки. Дані темпів їхнього росту теж низькі. Приріст показників розвитку рухів за три роки становив 18%, тоді як у групах активного режиму 70% (дані М.П.Голощокіної).

При першому вимірюванні і огляді дошкільнят було виявлено в них відхилення в поставі, починаючи з чотирьохрічного віку. Поділивши дітей на дві групи, з І групою було проведено додаткові заняття по гімнастиці. При наступному вимірюванні і обстеженні цих дітей у березні 2006 року, поряд із загальним покращенням фізичного розвитку і станом здоров’я всіх дітей, діти І групи порівняно з ІІ показали кращі результати по всіх показниках. Так, біля половини дітей в обох групах мали прибавку у масі до 1 кг, при цьому 18 дітей (із 40) першої групи дали прибавку вище 1 кг, тоді як у ІІ групі таку прибавку у масі дали тільки 12 дітей (із 102), тобто у І групі – 45% дітей, у ІІ – 11,5%. У великої кількості дітей збільшився обхват грудної клітки, при чому у дітей І групи обхват збільшився більше як 1,5 – 2 см. Значно зросла сила рук, особливо у хлопчиків.

Також в ході роботи ми зауважили, що порушення постави у дітей дошкільного віку зустрічаються з 4 років. Частота відхилень в поставі і рівень їх вираження наростають з віком. Хлопчики і дівчатка дошкільного віку за станом постави значно не відрізнялися. Найбільш часто зустрічались наступні види порушення постави: зведені плечі, сутулуватість, крило видні лопатки, сколіотична постава. В більшості випадків ці порушення мають функціональний характер і виражені в невеликій кількості. У більшості дітей з порушенням постави спостерігаються також порушення м’язового тонусу. Для виправлення початкових невеликих ступенів порушення постави необхідно проводити додаткові заняття по гімнастиці (3 рази на тиждень), що включають загальноукріплюючі вправи з елементами корекції. Корекція порушень постави досягається тим ефективніше і скоріше, чим молодша дитина, тобто на ранніх стадіях порушень постави.

Учнів 1 – 4 класів було розділено на дві групи: ті, що займаються, фізкультурою, і ті, що не займаються. У дітей, що займаються фізкультурою, у березні 2006 року порівняно з тими показниками, що були у жовтні 2005 року, значно збільшився обхват грудної клітки (майже на 1,5 см), зросла маса на 1 – 1,5 кг. У дітей, що не займаються фізкультурою, обхват грудної клітки збільшився в меншій мірі (до 0,7 см), маса зросла до

1 кг. Зріст збільшився в однаковій мірі в дітей; що займаються фізкультурою: і в дітей, що не займаються. До цього часу ще не доказано збільшення росту тіло у зв’язку із заняттями фізичними вправами. Фізкультура і спорт значно впливає на м’язову силу рук. У дітей, що займаються фізкультурою, м’язова сила правої руки зросла приблизно на 2 кг, лівої – на 1 – 1,5 кг. У дітей, що не займаються фізкультурою, м’язова сила значно менша була при першому вимірюванні у жовтні 2005 року і залишилась практично без змін при наступному вимірюванні у березні 2006 року. У дітей, що займаються фізкультурою, кращий тонус м’язів, вони виглядають більш підтягнутими. Різноманітні дефекти постави і викривлення хребта, а також зміна нахилу стопи в школярів в теперішній час зустрічаються досить часто і кількісно зростають від молодших класів до старших. Найбільш часто в учнів 1 – 2 і 3 – 4 класів зустрічаються сутулуваті спини, виступаючі лопатки, асиметрія в положенні плечей і лопаток. Сколіози з переважанням лівосторонніх і ущільнення стопи частіше зустрічаються у дівчаток, ніж у хлопчиків. S-подібні сколіози зустрічаються в учнів 3 – 4 класів і не зустрічаються в учнів 1 – 2 класів. Переважаюча більшість змін в поставі і хребті в учнів 1 – 4 класів має суто функціональний характер, що підтверджується рентгенографічними даними. Для профілактики і корекції порушень постави необхідно, окрім ранкової зарядки і навчального уроку, проводити спеціальні заняття з профілактичної гімнастики. Боротьба з порушеннями постави та їх попередженнями в учнів повинні проводитися шкільним лікарем і вчителями шкіл, в першу чергу вчителями з фізичної культури.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:12 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Також аналогічно проводились вимірювання учнів 11 – 17 років. Нас особливо цікавили учні віком 12 – 14 років, коли спостерігається посилений ріст тіла у довжину (не залежно від занять фізкультурою і спортом), хребет відмічається великою гнучкістю, а ріст м’язів відстає від розвитку кісткової системи, тобто складається невідповідність між посиленим ростом тіла, силою м’язів і міцністю хребців. Координація точності рухів в дітей спостерігається після 10 років. Багато учнів 11 – 17 років займаються різними видами спорту, але при цьому обов’язково вирішується питання щодо занять спортом та участі дитини у змаганнях, враховуючи особливості кістково-м’язового апарату (табл. 15). В учнів, що займаються фізкультурою і спортом, порівняно з тими, що не займаються, при вимірюванні у жовтні 2005 року спостерігались більші показники в обхваті грудної клітки, м’язовій силі рук, у них кращий розвиток мускулатури, менше порушень постави, в них маса не перевищувала норми. У березні 2006 року при повторному вимірюванні, в учнів, що займаються фізкультурою, обхват

грудної клітки збільшився на 1,5 см, у хлопців 15 років – на 2,5 см.

У віці 12 – 14 років маса у дівчаток, що займаються фізкультурою, зросла на 1,5 – 2 кг, у дівчаток, що не займаються фізкультурою, - на 2 -3 кг, що дещо перевищує норму. У хлопчиків теж зросла маса на 2,5 – 3 кг, в тих, що не займаються фізкультурою. Значно відрізняються показники м’язової сили рук учнів, що займаються фізкультурою від тих, що не займаються; також в учнів, що займаються фізкультурою взагалі не зустрічається слабкого розвитку мускулатури, майже в усіх розвиток мускулатури на високому рівні, в декількох випадках зустрічається середній розвиток. В учнів, що не займаються фізкультурою і спортом розвиток мускулатури слабкий, є декілька випадків середнього розвитку і зовсім мало – високого. Спостерігається багато порушень постави, особливо у дівчаток. Порушення постави спостерігається навіть у дітей 11 – 17 років, які займаються спортом. Порушення постави в більшості випадків мають функціональний характер і можуть бути виправлені в умовах масової школи. Корекція постави може бути досягнена тільки при умові регулярного і довготривалого проведення комплексу загальнооздоровчих і лікувально-профілактичних заходів разом з заняттями по профілактичній гімнастиці. Для досягнення позитивного результату тривалість впливу на різні види порушень постави повинно бути різною. Окремі види порушення потребують для корекції більшого часу (за В.В.Анісімовою). Ефективність проведених занять тим більша, чим в більш ранньому віці ці заходи починають проводитись. Найкращі результати були замітні в покращенні стану постави в учнів 11-14 років. У хлопчиків 15 і дівчаток 15 – 16 років за період від жовтня 2005 року до березня 2006 року при заняттях фізкультурою і спортом покращення постави не наступило.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:13 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Висновки

В учнів, що займаються фізкультурою і спортом, розвиток опорно-рухового апарату дещо кращий, ніж в учнів, що не займаються фізкультурою, що особливо помітно в молодшому віці.

Заняття фізичними вправами сприяє правильному розвитку кістково-м’язової системи, особливо в дошкільному і молодшому шкільному віці, коли в організмі відбуваються процеси росту, відбувається формування тіла. В дитячому віці можлива корекція постави дефектів розвитку, особливо в кістковій системі, за допомогою фізкультури, тобто спеціально підібраних вправ.

Порушення постави в дітей зустрічаються вже з 4 років, частота відхилень в поставі і ступінь їх вираження наростають з віком. При заняттях фізкультурою і спортом найкращі результати були замітні в покращенні стану постави в молодших дітей, чим старша дитина, тим менший вплив фізкультури на покращення постави.

В школі учні повинні відвідувати уроки фізичного виховання, по можливостях займатися у спортивних секціях або школах, цьому мають сприяти батьки, вчителі, лікарі. Не дивлячись на це, в багатьох

школах Прикарпаття спортивна база недостатня і урокам фізкультури приділяється мало уваги. Ряд учнів по різних причинах не тільки не займаються спортом, але не відвідують уроки фізкультури, мало рухаються.

Зараз недостатньо вивчається вплив фізкультури і спорту на розвиток опорно-рухового апарату дітей. У зв’язку з цим наша робота є актуальною і може мати практичне значення для розробки.

Список літератури

Андрєєв Ю.А. Три кита здоровья. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 336с.

Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985. – 80с.

Борисова О.Г. Физическое воспитание детей в семье. – м.: Знание, 1985.

Бунак В.В. Об увеличении роста и ускорении полового созревания современной молодежи в свете соматических исследований. – В кн.: Вопросы антропологии. – М., 1968, вып. 28.

Буров С.А. о сроках окостенения скелета конечностей человека // Суд. мед. Эсксперт. – 1973. - № 3. – с. 11 – 14.

Буцька Л.К. Періоди розвитку дитини. – К.: Здоров’я, 1969. – 120 с.

Вавилова Е.Н. Укрепляйте здоровье детей: Пособие для воспитателя дет. сада. – М.: Просвещение, 1986. – 128 с.

Вільчковський Е.С. Заняття з фізичної культури в дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1985. – 224 с.

Вильчковский Э.С. Развитие двигательной функции у детей. – К.: Здоров’я, 1983. – 208 с.

Гальперин С.И. Физиологические особенности детей. – М.: Просвещение, 1985. – 180 с.

Глущенко А.Г. Виховання правильної осанки у дітей. – К.: Держ. мед. видавництво, 1960. – 32 с.

Горчакова Л.П. Физическое воспитание в малокомплектной школе: Пособие для учителей. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1983. – 160 с.

Гужаловский А.А. Проблема критических периодов онтогенеза и ее значение для теории физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – С. 211 – 222.

Гужаловский А.А. Проблемы теории спортивного отбора //Теор. и практ. физ. Культуры. – 1986. - № 8. – С. 24 – 25.

Детская спортивная медицина /Под ред.С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева. – Руководство для врачей. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Медицина, 1991. – 560 с.

Дмитренко Т.І. Руховий режим у дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1980. – 96 с.

Дорожнова К.П. Роль социальных и биологических факторов в развитии ребенка. – М.: Медицина, 2983. – 64 с.

Задесенець М.П. Вікові особливості розвитку дітей і формування їх особистості. – К.: Вища школа, 1982. – 136 с.

Кеткин А.Г., Варламова Н.Г., Евдокимов В.Г. Антропометрические показатели и физическая работоспособность. Физиология человека, 1984, т. 10. № 1, с. 112 – 116.

Круглый М.М., Зиньков Ю.И., Куприянова И.А. Мышечная активность и иммунологический статус детей в норме и патологии// Физическая культура, спорт и здоровье. – М., 1968. – С. 34 – 36.

Мазниченко

В.Д. Зависимость формирования двигательных навыков от развития и проявлени я двигательных качеств //Теория и практика физ. культуры. – 1964. - № 2. – С. 62 – 64.

Мельникова М.М. О соотношении процессов общего роста и полового созревания на разных стадиях пубертатного периода //Вопр. охр. мат. – 1975. - № 11. – С. 72 – 76.

Методические указания по оценке физического развития детей школьного возраста (7 – 17 лет). – К., 1992. – 70 с.

Миронова З.С., Меркулова Р.И., Богуцкая Е.В., Баднин И.А. Перенапраяжения опорно-двигательного аппарата у спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1982. – 95 с.

Пушкарев С.П. Критерии оценки гармонического и морфологического развития детей школьного возраста //Теория и практика физ. культуры. – 1983. - № 3. – С.18 – 21.

Рапопорт Ж.Ж., Прахин Е.И. Физическое развитие детей. – Красноярск, 1970. – 398 с.

Руководство к практическим занятиям по гигиене детей и подростков. /Под ред.А.З.Белоусова. – М.: Медицина, 1972. – 304 с.

Силла Р.В. Повышение двигательной активности школьников как фактор укрепления здоровья // Вестн.АМН СССР. – 1972. - № 4. – С. 81 – 88.

Ставицкая А.Б., Арон Д.И. Методика исследования физического развития детей и подростков. – М.: Медиц, 1959. – 79 с.

Тарасюк В.С., Титаренко Г.Г., Паламар Г.В., Титаренко Н.В. Ріст і розвиток людини. – К.: Здоров’я, 2002. – 272 с.

Туманцуев В.И. Возрастные изменения работоспособности при выполнении упражнений на силу у девочек школьного возраста // Мышечная деятельность детей в норме и патологии: Сб. научных трудов. – Горький, 1974. – С. 23 – 25.

Франке К. Спортивная травматология. М.: Медицина, 1981. – 352 с.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:18 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вікові особливості розвитку учнів старшого шкільного віку, урахування їх у процесі розвитку рухових якостей. Гігієнічні основи організації занять фізичними вправами, загартування. Фізична культура в сім’ї.

Гігієнічна характеристика вікових анатомно-фізіологічних особливостей дітей шкільного віку. Шкільна гігієна, галузь гігієнічної науки, що вивчає вплив різних зовнішніх факторів – природних та штучно створених в умовах праці і побуту – на організм учнів, на стан їх здоров’я та фізичний розвиток.

Всі завдання шкільної гігієни тісно пов’язані з працею викладачів фізичного виховання. Від них вимагається уміння використовувати знання гігієни для вирішення питань, які стосуються нормування фізичних навантажень під час занять фізичною культурою і спортом, умов їх проведення, визначення їх місця в режимі дня школярів та ін.

Дитячий організм знаходиться у стані безперервного росту і розвитку. Під ростом мають на увазі зміни організму, що характеризуються кількісними показниками, а під розвитком – якісні зміни органів і тканин.

Розрізняють наступні періоди дитинства: дошкільний – до 7 років, молодший шкільний – від 7 до 12 років, середній – від 12 до 16 років і старший – від 16 до 17-18 років. На кожному віковому етапі відбуваються певні морфологічні та функціональні зміни, знання яких потрібно для вірної організації навчання і виховання дітей, їх фізичного розвитку і створення належних умов зовнішнього середовища. Недотримання гігієнічних норм і правил може погіршити нормальний розвиток організму і спричинити захворювання.

У дітей молодшого шкільного віку кісткова система відрізняється недостатньою міцністю через те, що в її складі більше органічних речовин ніж мінеральних (кальцій, фосфор, магній). Це спричинює деформації хребта при неправильному положенні тіла, наприклад під час читання або письма. Процес окостеніння кісток рук закінчується лише до 10-13 років, що важливо враховувати при навчанні дітей писати (неприпустимо перевантаження цією роботою, особливо на першому році навчання).

М’язова тканина у цей період починає прискорено розвиватися, проте збільшення об’єму м’язів і зростання сили відбуваються нерівномірно: розвиток крупних м’язів тулуба, переважно спини, плеча, передпліччя, стегна, відбувається скоріше, мілкі ж м’язи, наприклад кистей рук, ще значно відстають у розвитку. Це утруднює виконання дрібних і точних рухів, їх координацію. Діти зазначеного віку ще неспроможні до тривалої м’язової діяльності, що пов’язана з більш-менш значним напруженням сил.

Розвиток моторики залежить не лише від стану кістково-м’язового апарату, але й від рівня розвитку ЦНС. Недосконалість рухів у дітей цього віку обумовлено недостатнім розвитком координаційних механізмів у корі головного мозку. Для них притаманною є мінливість нервових процесів, переважання процесів збудження над процесами гальмування. Цим пояснюється мінливість уваги і швидка стомлюваність. Потрібно враховувати це під час організації як розумової, так і фізичної праці, нормуючи тривалість, характер і величину навантажень і плануючи більше перерв для відпочинку.

У дітей середнього шкільного віку кісткова тканина має таку ж структуру, як і у дорослих, проте процес її формування продовжується. Окостеніння хребта може бути ще не завершеним, тому зберігається небезпека його викривлення та інших порушень постави під час тривалих напружень і неправильному положенні тіла. Внаслідок частого стискування грудної порожнини, наприклад спираючись на край парти, можливі зміни форми грудної клітини, що спричиняє порушення нормальної функції легень і серця. Через неповне зрощення окремих кісток скелету, зокрема тазу, під час стрибків з висоти на тверду поверхню можуть виникнути зміщення тазових кісток з невірним зрощуванням в подальшому. Такі зміни форми тазу у дівчат можуть в майбутньому несприятливо відбитися на пологах. Через незавершеність процесів окостеніння скелету неприпустимі надмірні фізичні навантаження, особливо однобічного напруження, і рекомендуються помірні, посильні фізичні вправи, які сприяють зміцненню кісткової тканини і виправленню можливих порушень постави.

М’язова система характеризується посиленим ростом м’язів і збільшенням їх сили, особливо у хлопчиків. Підвищується здатність організму до тривалішої м’язової роботи, удосконалюється координація рухів. Проте навантаження на силу і витривалість долаються ще погано; краще і швидше опановуються швидкісні вправи.

Середній шкільний вік співпадає з початком статевого дозрівання, який триває у дівчат з 12-14 до 17-18 років і у хлопців з 14-15 до 19-20 років. В цей період, особливо на початку, спостерігається підвищена збудливість нервової системи та її мінливість, що негативно відбивається на пристосуванні до фізичних навантажень і наступному відновному періоду. Через це при організації занять Фв потрібний індивідуальний підхід. При дотриманні цієї вимоги та раціональній методиці, фізичні вправи можуть сприяти нормалізації загострених реакцій на зовнішні подразники і процесу статевого дозрівання.

У старшому шкільному віці формування кісткової та м’язової систем майже завершується. Відбувається прискорений ріст тіла у довжину, значне зростання маси і найбільший приріст станової сили. Інтенсивно розвиваються дрібні м’язи та удосконалюється точність і координація дрібних рухів. Показники фізичного розвитку поступово наближуються до показників дорослої людини. У цей період вже доступна спеціалізація у будь-якому виді спорту.

Функціональний розвиток головного мозку досягає значної досконалості, стають можливими найточніші та найскладніші форми його аналітичної та синтетичної діяльності, посилюються гальмівні процеси, удосконалюються процеси диференціювання та ін.

Крім наведених анатомно-фізіологічних особливостей, які притаманні дитячому організму, дуже важливо для вірної організації фізичного виховання має урахування вікових змін серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем, органів чуттів, травлення і обміну речовин (треба пригадати матеріал вікової фізіології). Розвиток, формування і удосконалення окремих органів і систем відбуваються не ізольовано, а у взаємозв’язку – розвиток одних органів впливає певним чином на розвиток інших.

Гігієнічні вимоги до форм оздоровчих фізичних вправ (ОФВ), структури, змісту і дозування навантажень на одному занятті. Під час занять ОФВ вирішуються виховні, освітні і оздоровчі завдання. Складовими оздоровчих завдань є: розвиток і підтримка рухових якостей на рівні гігієнічних нормативів, підготовка до переходу на новий рівень функціонування з підвищенням розумової та фізичної працездатності, відновлення нормального рівня функціонування організму, його окремих систем і органів при втомі або перебуванні в умовах, що утруднюють нормальну функцію.

Ці завдання вирішуються шляхом використання різноманітних за структурою та інтенсивністю Фв, що застосовуються у певних формах фізичної культури (формах ОФВ).

Найпоширенішими формами ОФВ є: урок фізичного виховання у дитячому садку, школі, вузі, тренування у групах здоров’я, у секції масового спорту, самостійне тренування, ранкова зарядка, вправи на початку роботи, прогулянки, малорухомі ігри.

В залежності від основних гігієнічних завдань всі форми ОФВ можна поділити на три групи: розвиваючи – до неї належать урок фізичного виховання, тренування в групі здоров’я, самостійне тренування; підготовчо-стимулюючи – ранкова зарядка, зарядка після денного сну, вправи на початку роботи; відновні (активного відпочинку) – прогулянки, туристські походи на невеликі відстані, малорухливі ігри, фізкультпаузи і фізкультхвилинки. Проте варто зазначити, що у кожній формі занять, поруч з основним завданням, у певній мірі вирішуються й решта.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень розвиваючих форм занять ОФВ. До розвиваючих форм занять ОФВ належать: урок фізичного виховання в школі, заняття фізичними вправами в дитячому садку, у вузах, тренування. Ці форми занять вирішують одне гігієнічне завдання – розвиток і підтримка рухових якостей на рівні гігієнічних нормативів. Тому і гігієнічні вимоги до їх структури, змісту і дозування навантажень в принципі однакові і полягають у наступному: на кожному з цих занять повинен бути отриманий терміновий і відставлений тренувальний ефект, достатній для кумулятивного ефекту, що забезпечує розвиток і підтримку основних рухових якостей на рівні гігієнічних нормативів: структура, зміст і дозування навантажень кожного заняття повинні забезпечувати профілактику негативного впливу фізичних вправ на здоров’я (перенапруження, травми). Для виконання зазначених вимог структура заняття повинна містити три частини – підготовчу, основну і заключну.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:18 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

У підготовчій частині виконуються вправи, які підвищують працездатність організму, його систем і органів, що дозволяє, з одного боку, виконувати більш інтенсивні навантаження і з іншого – зменшити ризик їх негативного впливу (травми, перенапруження). Для вірного виконання розминки важливо розуміти її фізіологічні механізми. Прості рухи без великої амплітуди та обтяжень викликають виділення в середину суглобів синовіальної рідини, яка оберігає суглобові хрящі від безпосереднього тертя і тим самим від їх пошкодження і захворювань – остеохондрозу та його ускладнень (артрозу, радикуліту при остеохондрозах суглобів хребта).

Не рекомендується починати тренування з бігу, оскільки в кульшових, колінних, гомілковостопних суглобах, в суглобах хребта ще немає достатньої кількості синовіальної рідини, а під час бігу після фази польоту в кожному кроці відбувається приземлення з досить сильною ударною хвилею на суглоби ніг і хребта, тому до бігу потрібно виконувати елементарні рухи в суглобах ніг і хребта (присідання, махові рухи ніг, підйоми на пальці ніг, нахили і оберти тулуба та шиї у вихідному положенні стоячи або під час ходьби). Якщо ці рухи будуть спрямовані на розтягування збільшиться еластичність сухожилок і зв’язок, що захистить їх від розриву при більш потужних зусиллях в основній частині заняття.

Оптимальні умови для найефективнішої праці м’язів створюються, коли їх температура досягає близько +38˚С. При цьому зменшується їх в’язкість, витрати енергії на внутрішнє тертя, м’язи набувають здатності виконувати рухи найшвидше і найпотужніше, зменшується можливість їх розриву та пошкодження.

Для підготовки організму до виконання інтенсивних навантажень потрібно посилити функцію аеробної системи. Період впрацьовування останньої близько 3 хв і тому для стимуляції її функції потрібно не менше 3 хв, а краще 5-6 хв навантаження на рівні 50% від МСК (130-150 уд/хв) – це може бути біг помірної інтенсивності. За цей період активізується апарат зовнішнього дихання, зростає кількість функціональних одиниць бронхоальвеолярної системи і забезпечується координація їх функцій із системою легеневого кровообігу; зростає кількість активних судин (артеріол, капілярів, венул, лімфатичних протоків – робоча гіперемія) в скелетних м’язах; поступово підвищується ударний об’єм та хвилинний об’єм кровотоку, збільшується спроможність систем крово- та лімфообігу виводи продукти обміну з працюючих м’язів. Останній чинник є важливим для профілактики локальних м’язових перевтом. Тому аеробна розминка важлива перед інтенсивними анаеробними навантаженнями (силовими, швидкісними). Посилення кровообігу в шкірі сприяє підвищенню тепловіддачі і попередженню перегрівання.

У процесі розминки посилюється тонус нервової системи, покращується координація рухів, зменшується ризик травм і пошкоджень при виконанні технічно складних вправ.

Таким чином, розминка у будь-якому розвиваючому занятті ОФВ повинна включати гімнастичні вправи у всіх суглобах з помірними зусиллями на розтягування з метою підготовки до інтенсивних навантажень м’язів і суглобів і циклічні вправи (біг), які стимулюють функцію анаеробної системи, які сприяють підготовці до основної частини занять практично усіх систем організму і особливо серцево-судинної та дихальної систем. Перша частина розминки має переважно підготовчу функцію, друга – розвиваючий ефект.

Основна частина заняття (ОЧЗ) ОФВ змінюється в залежності від форми (урок, тренування та ін.), умов і місця занять, віку та статі, тих хто займається.

Загальною гігієнічною вимогою до структури, змісту та дозування навантажень ОЧЗ ОФВ є те, що вони повинні забезпечувати належний тренувальний ефект для досягнення та збереження відповідного рівня рухових якостей гігієнічного нормативу. Для вирішення цього завдання повинен бути виконаний певний об’єм спрямованих вправ протягом тижня. Тому зміст кожного заняття повинен будуватися з урахуванням загально тижневого комплексу ОФВ.

Разом з тим незалежно від кількості та змісту занять протягом тижня на кожному занятті в ОЧЗ повинні витримувати деякі загальні положення при виконанні фізичних вправ: 1) на одному занятті доцільно розвивати декілька рухових якостей, тобто зміст повинен бути комплексним; 2) об’єм навантаження, щодо розвитку певної якості, повинен бути достатнім для досягнення вираженого термінового та відставленого тренувального ефекту, що визначається показниками лікарсько-педагогічного контролю та самоконтролю (приміром, за ознаками втоми);

Навантаження потрібно чергувати за інтенсивністю впливу на серцево-судинну систему (по ЧСС), за характером енергозабезпечення (аеробні та анаеробні), за спрямованістю на певні м’язові групи.

Виконання першого положення потрібно для комплексного розвитку рухових якостей, оскільки лише всебічність, гармонійність фізичної підготовленості відповідають вимогам здоров’я. Розвиток декількох рухових якостей на одному занятті підвищує ефективність тренування кожної з них, оскільки вправам, які мають переважно однобічний вплив притаманним є і додатковий, але слабкіший вплив на інші рухові якості. Наприклад, біг на швидкість (короткі відрізки) сприяє переважно вплив на розвиток швидкісних якостей, проте якщо використовувати з цією метою лише біг на швидкість, то швидко настає втома, оскільки будуть задіяні певні структурно-функціональні утворення. Використання стрибкових вправ, які розвивають швидкісно-силові якості (стрибучість), не лише урізноманітнить заняття та дещо перенесе акцент впливу на інші структурно-функціональні утворення, але й буде ефективним засобом удосконалення швидкісних якостей, розвиваючи їх силовий компонент.

Для виконання наступного положення повинні враховуватися приблизно наступні орієнтири об’ємів та інтенсивності. Тренування аеробної системи досягається оптимальним навантаженням, інтенсивність якого відповідає рівню ПАНО (ПАНО=170 – вік у роках). Об’єм такого навантаження повинен бути не менше 3-6 хв, а краще 10-20 хв, тобто тренувальний ефект буде кращим тоді, коли бігаєш довший час з однаковою інтенсивністю, ніж коли застосовувати повторний метод з тривалими інтервалами відпочинку.

При тренуванні силової витривалості або сили м’язів ефективними будуть методи, які розглядалися в курсі фізіології.

Чергування навантажень (третє положення) дозволяє уникнути перевтоми, оскільки навантаження іншого спрямування може бути чинником, що зменшує втому (за принципом активного відпочинку І.М.Сеченова).

Таким чином, дотримання зазначених положень дозволить ефективно виконувати як першу гігієнічну вимогу до занять ОФВ – досягнення тренувального ефекту, достатніх для виходу на рівень гігієнічних нормативів по комплексу основних рухових якостей, так і другу – профілактику перевтом і перенапружень.

Гігієнічне значення заключної частини заняття полягає у поступовому відновленні організму, особливо роботи серця. Після припинення інтенсивної роботи ХОК ще деякий час, особливо перші 3-5 хв, залишається підвищеним, що обумовлено потребою ліквідації кисневого боргу, виведення продуктів обміну з тканин, певною інерцією в роботі серця. При цьому потужний лівий шлуночок забезпечує кровотік по артеріальному руслу до капілярів (кровотік уперед), а правому шлуночку (присмоктуюча дія), слабкішому, важче повернути той же об’єм крові по венозному руслі (кровотік назад). Під час роботи цьому допомагає «м’язовий насос» - «периферичне серце», який допомагає руху крові по венах у напрямку правого шлуночка.

Проте, якщо після інтенсивної роботи людина різко зупиняється, то «м’язовий насос» виключається, що може спричинити серцево-судинну недостатність (оскільки венозна кров не повертається повністю до правого шлуночка і депонується на периферії) з важкими наслідками аж до смерті. Крім того, поступове зниження інтенсивності навантаження у заключній частині зменшує збудження нервової системи, створюючи умови для переключення на іншу діяльність, наприклад на розумову роботу. У заключній частині можуть використовуватись спеціальні вправи, які посилюють відновний ефект (на розслаблення, дихальні).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:18 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Підготовчо-стимулюючі засоби ОФВ. Найпоширенішим засобом є ранкова зарядка. Її завданням є стимулювання функцій організму для скорішого переходу до нового рівня активності після сну. Структура, зміст і дозування навантажень на зарядці в принципі аналогічні розминці в розвиваючих заняттях. Потрібні гімнастичні вправи на всі суглоби без обтяжень на розтягування, які дозволяють ліквідувати продукти обміну з тканин («м’язовий насос»), що зосередилися там за ніч внаслідок зниженої гиподинаміки. Виробляється синовіальна рідина, яка потрібна для нормального функціонування суглобів, підвищуються функція апарату зовнішнього дихання та еластичність сухожилок, зменшується в’язкість м’язів, посилюється периферичний на центральний кровообіг. Рухи м’язів рефлекторно посилюють тонус нервової системи та її працездатність, посилюється гемодинаміка мозку, рефлекторно і через контактно-масажні впливи при рухах діафрагми та м’язів черевної стінки посилюється функція шлунково-кишкового тракту.

Підготовчі заняття перед початком роботи та занять у школі проводяться з метою підвищення ефективності наступної професійної діяльності або навчання і скорішого досягнення оптимуму працездатності. Рекомендується включати наступні групи вправ: ходьба, потягування, нахили і повороти тулуба, вправи на розтягування, присідання, підскоки, вправи на влучність і концентрацію уваги. Включаються вправи, які імітують наступні виробничі рухи.

Відновні форми ОФВ. До них належать фізкультпаузи, фізкультхвилинки, організовані заняття на великих перервах і спеціальні заходи між уроками в школі. Мета цих занять – зняти втому, відновити працездатність; підбір вправ залежить від характеру втоми. Вправи на розтягування рекомендуються для м’язів, які довго не працювали. При робочих позах, що порушують поставу, доцільні вправи з витяжкою хребта. Виключаються вправи аеробної спрямованості – біг (або біг на місці), підскоки, що посилюють функцію кровообігу та дихання і тим сприяють виведенню кінцевих продуктів обміну з тканин. Силові вправи покращують периферичний кровообіг, тонізують нервову систему. Вправи на розслаблення ефективні для втоми м’язів, особливо при статичних навантаженнях.

При розумовій втомі використовують різні вправи головою – нахили, повороти, колові рухи, поєднання рухів голови і рук, вправи з швидкою зміною положення голови – «рубка дров», імітація безкрокового лижного ходу, вправи з напруженням м’язів шиї – нахили і повороти з протидією руками, напруження м’язів спини – зведення лопаток, з’єднання рук за спиною, закинувши одну назад доверху, а другу назад донизу, напруження м’язів живота – утримання кута на стільці або дещо піднявшись в упорі на руках, підтягування колін до тулуба, рухи очей по вертикалі, горизонталі, діагоналі, колові рухи.

Фізкультпаузи виконуються через 3 год роботи, їх тривалість – близько 10 хв.

Фізкультхвилинки виконуються через 1-1,5 год роботи і складаються з 2-3 вправ – потягування, присідання, нахили, розгинання тулуба, оберти головою тривалістю 1-2 хв.

Змістом рухливих перерв є обов’язкова довільна рухова активність протягом 45 хв, як правило, на свіжому повітрі, основним засобом якої є рухливі ігри. Основна мета – активний відпочинок, відновлення розумової працездатності, профілактика гіподинамії. Навантаження повинно бути помірної інтенсивності, але з високою моторною щільністю.

Динамічна пауза – проводиться в середині навчального дня протягом 60 хв. На початку виконується повільний біг протягом 5-10 хв, загально розвиваючі вправи – 8-10 хв і організована заключна частина – 3-5 хв В основній частині – ковзання на лижах, ковзанах, рухливі ігри. Рекомендуються спортивні костюми по погоді, щоб поєднувати руханку та загартовування.

Відновні та підготовчі форми занять ОФВ відіграють важливу роль у профілактиці ряду захворювань. Повторюючись відносно через нетривалі інтервали часу, вони покращують кровообіг суглобів, сприяють виділенню синовіальної рідини покращують стан суглобових хрящів і, у такий спосіб, знижують небезпеку захворювань остеохондрозом і артрозом, порушеннями постави, м’язові скорочення сприяють видаленню з тканин продуктів обміну, стимулюють обмінні процеси, справляють масажний вплив на судини, сприяючи попередженню обмінних і судинних захворювань.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування фізичних навантажень, до комплексу занять ОФВ протягом доби та тижня.

При нормуванні навантажень в заняттях ОФВ потрібно враховувати їх структуру, зміст і дозування в тижневому мікроциклі, який є основним циклом у системі занять ОФВ. Поєднання та кількість занять ОФВ в окремі дні тижня можуть бути однаковими або різнитися, але тижневі цикли приблизно схожі, на відміну від спорту, в якому використовують декілька варіантів тижневих мікроциклів у різноманітних поєднаннях в залежності від періоду підготовки.

Дозування навантажень у тижневому циклі занять ОФВ може змінюватися в залежності від того, яке з двох основних завдань у даний момент вирішується – досягнення гігієнічного нормативу фізичної підготовленості або його утримання. У першому випадку буде спостерігатися тенденція до збільшення об’єму та інтенсивності навантажень у послідовних тижневих мікроциклах, у другому випадку тижневі мікроцикли будуть відносно стабільні.

Підготовчо-стимулюючі форми занять ОФВ повинні застосовуватися щоденно або в робочі дні, відновні форми – щоденно (прогулянка перед сном або лише у вихідні, туризм вихідного дня).

Розвиваючі форми застосовуються в різних варіантах протягом тижня, проте в їх розкладі повинні дотримуватися три основні гігієнічні вимоги: повинно бути не менше двох розвиваючих занять в тижні (оптимально 3-7 занять); інтервали між заняттями повинні бути приблизно однаковими (при 2-, 4-кратних заняттях у тиждень); заняття бажано проводити приблизно в один і той же час доби.

Перша вимога обумовлена тим, що при одноразових заняттях у тиждень, терміновий і відставлений тренувальні ефекти практично зникають, і все починається ніби спочатку, тобто сумації (кумуляції) тренувальних ефектів не виникає, а отже, розвиток рухових якостей не відбувається. Більше того, досягнутий рівень, який відповідає гігієнічному нормативу, може навіть зменшитися. До того ж, при одноразових заняттях у тиждень підвищується небезпека перенапружень і травм, оскільки адаптації до навантажень практично не виникає.

При дворазових заняттях у тиждень тренованість зростає в меншій мірі, ніж при трьохразових при одному і тому ж об’ємі виконаної роботи за тиждень, тобто варіант тричі в тиждень по 60 хв дає більший ефект, ніж двічі по 90 хв При більш дробному розподілі об’єму істотної різниці в ефекті не спостерігається, тобто варіанти 3×60 хв і 4×45 хв на тиждень дають приблизно рівний тренувальний ефект за інших рівних умов.

Проте при цьому повинна витримуватися друга вимога до структури тижневого циклу приблизно однакові інтервали між заняттями. При дворазових заняттях у тиждень інтервал між заняттями не повинен перебільшувати 96 год, другий інтервал – 72 год. Якщо один інтервал буде більшим 96 год, то тренувальний ефект від попереднього заняття буде послаблюватися. При трьохразових заняттях у тиждень два заняття повинні проводитися з інтервалом більше 48 год і одне – через 72 год; при чотирьохразових – три інтервали по 48 год і один – д 24 год Сенс такої періодизації – у становленні певного біоритму в поєднанні процесів втоми та відновлення.

Третя вимога про доцільність проведення розвиваючих занять в один і той же час також обумовлено виробленням біоритму. При виконанні головного, найбільшого навантаження дня у певний час виробляє умовний рефлекс на час, узгоджено, за певним стереотипом протікають підготовчі процеси (організм готується до навантаження – «розминається»), оптимально сприймається саме навантаження і відновлення після нього.

Якщо проводити самостійні та групові розвиваючі заняття, то у день групових занять самостійне тренування проводити не треба. Це пов’язано з тим, що інтервал у декілька годин між двома заняттями буде незвично коротким, друге тренування відбуватиметься на фоні недовідновлення і може спричинити перенапруження. Особливо небезпечно це для осіб похилого віку, у яких відновні процеси відбуваються повільніше, а адаптаційні можливості організму до засвоєння підвищених об’ємів фізичних навантажень знижені.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:19 | Повідомлення № 14
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Самостійне розвиваюче тренування ОФВ краще виконувати один раз на добу, поєднуючи в ньому вправи різного спрямування (аеробні та анаеробні), оскільки кожна з них посилює дію іншої і є засобом активного відпочинку, сприяючи відновним процесам.

Якщо протягом одного дня проводяться два розвиваючих тренування ОФВ, то доцільно, щоб вони мали різне спрямування (приміром, одне переважно аеробне, друге – анаеробне, силове).

Відновні форми занять виконуються декілька разів на день (2-4), підготовчі – 1-2.

Особливості гігієнічного забезпечення підготовки юних спортсменів. Наукові дослідження і практика свідчать про те, що вірна підготовка юних спортсменів у відповідності до гігієнічних вимог забезпечує їх гармонійний розвиток і дозволяє їм досягти високих спортивних результатів на міжнародній арені. Поруч із тим встановлено, що систематичні заняття спортом позитивно відбиваються на успішності, дисципліні і організованості школярів, привчають їх до суворого дотримання режиму.

Спортивні педагоги повинні уміло застосовувати гігієнічні фактори під час тренувань юних спортсменів.

1. Перед тим як розпочати роботу з юними спортсменами, вони повинні пройти медичне обстеження і отримати відповідний дозвіл. Медичний контроль повинен здійснюватися не менше двох разів на рік.

2. Потрібно дотримуватися вікового цензу під час відбору дітей у спортивні секції (наприклад, спортивна гімнастика і акробатика 6-7 років, лижний спорт 9 років, спортивні ігри і двобої 10 років, легка атлетика і веслування 11 років тощо).

3. Під час відбору і підготовці юних спортсменів потрібно орієнтуватися не лише на паспортний вік спортсмена, але й на його біологічний вік, який характеризує індивідуальні темпи фізичного і психічного розвитку, а також статевого дозрівання.

4. У групах початкової підготовки юних спортсменів особлива увага звертається на розширення функціональних можливостей організму і розвиток фізичних якостей. Здійснюється цей всебічний розвиток за рахунок застосування широкого кола різноманітних Фв. Передчасна вузька спеціалізація може негативно відбитися за здоров’ї дитини і досягнення нею високих спортивних результатів.

5. Особливу увагу потрібно приділити дозуванню тренувальних навантажень. Вони повинні відповідати індивідуальним особливостям і мірі підготовленості школярів. Збільшення тренувальних навантажень обумовлюється не спортивним ростом учнів, а виконанням ними навчальної програми, що виражається у стажі навчання, виконанні контрольних нормативів по загальній і спеціальній підготовці і спортивної спеціалізації.

6. Тренувальні заняття, по можливості, потрібно проводити на відкритому повітрі, з тим щоби максимально використовувати позитивний вплив природних факторів зміцнення здоров’я і загартованості юного організму.

7. У підготовці юних спортсменів важливу роль відіграють змагання. Вони сприяють зміцненню здоров’я школярів, фізичному розвитку і росту спортивних досягнень. До участі у змаганнях повинні допускатися лише ті спортсмени, які пройшли відповідну підготовку і мають дозвіл лікаря. Програми змагань, їх періодичність, вік учасників повинні відповідати діючим правилам змагань по видах спорту і припустимим нормам навантажень, які затверджуються Комітетом по фізичній культурі і спорту.

8. При підготовці юних спортсменів потрібно суворо витримувати всі положення, які пов’язані з особистою гігієною, харчуванням, загартовуванням, необхідними санітарно-гігієнічними умовами занять.

9. Важливе значення для юних спортсменів має вірно складений розпорядок дня. В ньому, перш за все, потрібно передбачити: виконання діяльності в суворо визначений час, вірне чергування навчальних і тренувальних занять, що сприяє профілактиці втоми і активному відпочинку, регулярне харчування, тривалий і повноцінний сон, застосування процедур по загартуванню організму.

Виконання вище перерахованих гігієнічних положень забезпечить умови для позитивного ефекту занять і досягнення юними спортсменами високих спортивних результатів.

Гігієна житла. Значну частину свого життя людина проводить у житлі, і від того, наскільки відповідає воно санітарно-гігієнічним нормам, залежать її здоров’я, настрій і працездатність. Факторів, що створюють сприятливі умови у житлі, багато. Це такі, як температура, відносна вологість, рух повітря, його чистота, освітленість, організація внутрішнього простору приміщення та благоустроєність, рівень шуму в ньому, відсутність шкідливих комах тощо. Оптимальні температурні умови житла – температура повітря в умовах помірного і теплого клімату 19-20˚С, в умовах холодного клімату 20-22˚С, у спальних кімнатах 16-18˚С; відносна вологість повітря при цьому 30-60%, рух повітря 0,1-0,15 м/с.

При підвищеній вологості (понад 70%) і високій температурі (понад 30˚С), коли для підтримання сталої температури організм може віддавати надлишок тепла лише випаровуванням поту з поверхні шкіри, висока вологість утруднює цей процес, що приводить до перегрівання. За низької температури, коли організм віддає тепло в основному внаслідок перемішування нагрітого тілом повітря з більш холодним і випромінюванням, висока вологість повітря посилює віддачу тепла, спричинює охолодження тіла. Якщо людина не загартована, можуть виникнути простудні захворювання (катар верхніх дихальних шляхів, ангіна та ін.). При дуже низькій вологості й високій температурі інтенсивно випаровується піт внаслідок посилення кровообігу в судинах шкіри. Організм втрачає багато води, мінеральних солей і вітамінів Підвищується навантаження на ССС. При тривалій дії таких умов самопочуття людини може погіршитись.

Іноді вологість у приміщенні надмірно підвищується. Причинами цього можуть бути: велика кількість кімнатних рослин, акваріуми, кип’ятіння води, сушіння білизни при поганому провітрюванні.

Для нормальної життєдіяльності людини потрібне чисте повітря з достатнім вмістом кисню. Особливо чутливий до нестачі останнього мозок, на долю якого припадає шоста частина усього кисню, що споживає організм. Відомо, що у людини фізіологічні відхилення починають відмічатися тільки при зниженні вмісту кисню у повітрі до 16-17 %. У звичайних умовах, навіть у погано провітрюваних приміщеннях такого зниження, як правило, не буває. Тому усі зрушення, що мають місце в таких умовах, відносять не за рахунок дефіциту кисню, а внаслідок забруднення повітря приміщення шкідливими газоподібними речовинами, що зв’язане з життєдіяльністю людини. Головне джерело забруднення – видихуване повітря. Вуглекислого газу в ньому у 1000 разів більше, а кисню в 1,3 рази менше, ніж в атмосферному. Крім того, в ньому міститься більше 30 летких токсичних речовин обміну. Серед них: чадний газ, ацетон, аміак, сірководень, альдегіди, фенол, крезол та ін. Видихуване повітря також містить водяні пари. Близько 100 летких речовин надходить у повітря внаслідок розкладання солей поту, шкірного сала, органічних речовин, які є на одягу, в кімнатному пилу. Багато токсичних речовин потрапляє в повітря, коли горить газ, особливо при неправильному користуванні газовими приладами (максимальне відкривання газових пальників, установлення на плиті посуду з широким дном без підставки з високими ребрами, що забезпечує вільний доступ кисню, забруднення газових пальників, відсутність надходження свіжого повітря через відкриту кватирку, фрамугу). Є ще одне джерело забруднення повітря леткими отруйними речовинами – куріння.

Крім летких отруйних речовин, житло повсякденно забруднюється пилом. Пилові частинки мають різне походження: це – дрібні грудочки ґрунту, волокна тканин, тощо. У пилу добре зберігаються мікроорганізми, у тому числі хвороботворні. Кількість їх особливо зростає, коли в приміщенні є хворий на грип, ГРЗ, ангіну, коклюш та ін.

Є багато засобів, за допомогою яких людина позбавляється забруднень, але найважливіший з них – вентиляція приміщення. Незначною мірою цей процес відбувається через щілини у вікнах і дверях, через пори стін. Посилити вентиляцію можна, відчинивши кватирки, фрамуги, вікна. Чим більша площа відчинених поверхонь, тим швидше відбувається обмін повітря. Найкраще провітрювання – це протяги (за відсутності людей).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 04.07.2009, 16:19 | Повідомлення № 15
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Провітрюванню сприяє й витяжна вентиляція на кухні, у ванній, туалеті. Проте на кухні, коли горить газ, повинна бути відчинена кватирка (фрамуга, стулка вікна), а потім ще 15-20 хв після його виключення. Бажано у витяжному каналі влаштувати також електричний вентилятор, а над плитою – повітроочищувач.

Тривалість провітрювання залежить від сили вітру, різниці температур між зовнішнім і внутрішнім повітрям, площі отвору, через який іде обмін повітря, забрудненості повітря, наявності протягу. Можна порекомендувати орієнтовну тривалість провітрювання. Так, у кімнаті з кубатурою 23 м 3, де живе одна доросла людина, тривалість провітрювання при безвітряній погоді взимку може бути 3 хв щогодини при відчиненій кватирці площею 0,26 м2, восени, весною – 5 хв, улітку вікна мають бути відчиненими як можна довше.

Важливу роль у створенні відповідної гігієнічної обстановки житла відіграє раціональна організація внутрішнього простору. Кількість меблів, їх розташування має відповідати потребам господарів. Надлишок їх створює захаращеність, утруднює вільне пересування, зменшує кількість повітря та освітленість. Зручні меблі, зі смаком підібрані декоративні тканини, предмети оздоблення і, звичайно, чистота створюють сприятливий емоційний настрій, поліпшують самопочуття, підвищують продуктивність праці. В естетичному оформленні житла значне місце відводиться кімнатним рослинам, їх можна розмістити на настінних полицях, на підлозі, підвіконні (на підвіконні вони не повинні займати більше 15% вікна).

Основна гігієнічна вимога до приміщень, де перебуває людина, – підтримувати чистоту. Щоб не заносити бруд у квартиру, перед дверима кладуть килимок для очищення взуття (гумовий, повстяний, дротяний), який час від часу треба чистити. Верхній одяг, взуття знімають у прихожій або коридорі і змінюють його на кімнатне. Для боротьби з пилом проводять вологе прибирання, користуються пилососом, яким збирають пил з м’яких меблів, килимів, книжок, одягу та ін. Мішок з пилом обережно витрушують у відро. Поліровані меблі витирають сухою м’якою ганчіркою, інші меблі, підвіконня, двері – за допомогою вологої м’якої ганчірки.

Серед факторів, що визначають комфортність житла, є достатньо низький рівень шуму в ньому. Джерела шуму – транспорт, різне промислове та побутове устаткування, відсутність гігієнічної культури в поведінці людей (неправильне використання радіоапаратури, невчасне виконання різних робіт, що спричинюють шум). Наслідки дії шуму шкідливі (пригадайте матеріал курсу фізіологія людини «Фізіологія слухового аналізатора»). Щоб запобігти зайвому шуму у житлі, будівельники повинні правильно розташовувати будинки, квартири, передбачати протишумовий захист. Поряд із цим слід виховувати навички культурної гігієнічної поведінки, насамперед у дітей.

Гігієнічні вимоги до світлового режиму в спортивному залі. Приміщення, в яких проводяться заняття фізичною культурою і спортом, повинні бути забезпечені достатньою кількістю природного і штучного світла, рівномірно розподіленого по всій площі приміщення, яке не створює різких тіней.

Недостатнє або нераціональне освітлення спричинює напруження зору, що призводить до втоми очей і ЦНС, зниженню уваги, працездатності, може бути причиною травм та ін. У спортивних залах під час виконання Фв із зменшенням освітленості погіршується зорова просторова орієнтація, чіткість бачення, що негативно відбивається на виконанні окремих вправ.

Для освітлення і збереження теплового режиму в спортивних залах і в будь-яких житлових приміщеннях, важливе значення має правильна орієнтація вікон щодо сонця. Потрібно, щоби прямі сонячні промені забезпечували безперервне опромінення приміщень протягом не менше 3 годин на добу (тепловий і бактерицидний ефекти). Ця вимога витримується, якщо орієнтація вікон буде на південь або південний-схід. Західна орієнтація є поганою, оскільки сонячні промені попадають у приміщення в другій половині дня, коли повітря і без того нагріте.

Добре освітлення залежить також від форми вікон, їх розмірів, відстані між будинками. Остання повинна дорівнювати полуторній або подвійній висоті найбільшого з будинків.

Освітлення в спортивних приміщеннях повинно забезпечуватися прямим світлом; вікна розташовуються в повздовжніх стінах, з підвіконниками на висоту не нижче 2 м від підлоги. Бокове освітлення планується, як правило, лише на одній з стін. Слід пам’ятати, що сонячне світло затримують брудні вікна (іноді до 50%), занавіски, великі квіти на підвіконні. Залежить природна освітленість також і від кольору стін, стелі. Чиста біла стеля відбиває 60-80% світла, світлі шпалери (жовті, салатні, кремові) 50-60%, а червоні, сині, коричневі лише 20-30 %.

Для штучного освітлення звичайно використовують, лампи розжарювання та люмінесцентні світильники. Останні мають більшу світловіддачу, меншу яскравість поверхні, ближчі до природного світла за спектральним складом і майже втричі економічніші за лампи розжарювання. Проте в них є і недолік – мікропульсація світлового потоку. Коли використовують багатолампові світильники, мікропульсація окремих ламп взаємно зрівноважується. Якщо ж світильник обладнують 1-2 лампами, створюються несприятливі умови для зору. У зв’язку з цим у житлі краще використовувати лампи розжарювання. Їх підбирають так, щоб на 1 м2 площі припадало 10-12 Вт, тобто для кімнати, площа якої 15 м2, потрібна лампа потужністю 150 Вт.

Потрібно також враховувати й те, що при однофазному підключенні люмінесцентних ламп спостерігається так званий стробоскопічний ефект – мікропульсація світлового потоку, тому предмети які рухаються можуть сприйматися такими що двояться. Тому суміжні світильники повинні підключатися до різних фаз електричної мережі.

Не придатні в гігієнічному відношенні для використовування у спортивному залі світильники прямого світла. Вони не забезпечують рівномірного освітлення, утворюють під лампами різкі тіні, справляють осліплюючий вплив і можуть викликати у спортсменів під час виконання фізичних вправ негативні рефлекси в ЦНС. Крім того, яскраве світло стомлює очі, сприяє розвитку втоми нервової системи. Все це може негативно позначатися на спортивній працездатності.

Світильники відбитого світла є кращими. Велика частка світлового потоку спрямовується до стелі і звідти вже відбивається донизу у вигляді рівномірного, приємного для очей світла. Проте дане освітлення є дорогим, оскільки вимагає застосування ламп великої потужності.

Світильники розсіяного світла задовольняють гігієнічні та економічні вимоги, забезпечують рівномірне освітлення і захист очей від яскравого світла.

Гігієна праці. Праця – невід’ємна частина нашого життя. Якщо її організувати правильно, вона буде високопродуктивною, сприятиме фізичному та розумовому вдосконаленню людини, її психічному здоров’ю. Нераціонально організована праця, навпаки, малопродуктивна і призводить до погіршення здоров’я.

Після довгої або напруженої роботи в організмі з’являється об’єктивний стан стомлення. При цьому виникає суб’єктивне відчуття втоми, знижується працездатність. Стомлення – нормальний фізіологічний стан. Воно охороняє організм від можливого виснаження, сприяє відновним процесам. Якщо людина стомлюється, їй потрібний відпочинок. Якщо відпочинок не буде достатнім і наступна робота почнеться в умовах, коли відновні процеси ще не закінчилися, тоді виникає перевтома. Це вже хворобливий стан, коли послаблюється мислення, пам’ять, увага, з’являється апатія, головний біль, погіршується сон, апетит, знижується опірність до несприятливих факторів. Перевтома може стати також причиною нервово-психічних розладів. За умови раціональної організації праці втома настає набагато пізніше, а перевтома не допускається. Інтенсивна розумова праця висуває високі вимоги до організму, тому добре здоров’я – необхідна умова її високої ефективності.

При розумовій праці діяльність організму змінюється: частішає дихання, зменшується ЧСС, підвищується АТ, збільшується кровонаповнення судин головного мозку і зменшується кровонаповнення судин кінцівок, черевної порожнини, порушується рівновага між процесами збудження і гальмування.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 10-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 212»
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.146.251
Браузер:

Cайт живе: