rss · Середа, 22.11.2017, 14:15

Опитування

Будинок Культури
1. Необхідний в Червоному
2. Мені це не цікаво
3. Замість БК - магазин
4. Є інші заклади, там краще
5. Надам фінансову допомогу
6. Не потрібен Червоному
7. Маю спонсора на ремонт
Всього відповідей: 41
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Туризм 9-й клас (Теоретична підготовка)
Туризм 9-й клас
mr_smithДата: Понеділок, 08.06.2009, 00:22 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Засоби підвищення працездатності, прискорення відновлення. Профілактика травматизму і патологічних станів організму. Надання першої допомоги. Зв’язок туризму і краєзнавства.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 18:46 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Отдых и восстановление.

4.1 Изменение работоспособности в результате воздействия нагрузки.

Когда спортсмен начинает тренироваться, его работоспособность постепенно повышается. В связи с этим возникают два на первый взгляд простых вопроса. Во-первых, почему работоспособность растёт под воздействием нагрузки, а, во-вторых, как часто нужно тренироваться, чтобы работоспособность росла наиболее быстрыми темпами? Попытаемся ответить на эти вопросы.

Предположим, что спортсмен, личный рекорд которого составляет 20 подтягиваний, решает без разминки выполнить подход на максимум. Первые два-три подтягивания ему даются достаточно легко, так как организм пока справляется с предъявляемой нагрузкой – подъёмом на некоторую высоту и опусканием груза, равного весу тела. Постепенно в мышцах под влиянием нагрузки начинают происходить изменения. Так как одной из задач организма является сохранение постоянства его внутренней среды, включаются механизмы, которые пытаются привести в соответствие возможности организма с требованиями, предъявляемыми нагрузкой. Увеличивается частота сердечных сокращений, происходит углубление и учащение дыхания, включаются в работу дополнительные мышечные волокна и т.д. Эти меры позволяют выполнять подтягивания на фоне прогрессирующего утомления. Но рано или поздно наступает момент, когда организм уже не справляется с нагрузкой и, допустим, после пятнадцати подтягиваний спортсмен заканчивает работу из-за того, что его силовые способности падают ниже уровня, позволяющего произвести очередное подтягивание.

Если теперь после кратковременной паузы отдыха (10-15 секунд) спортсмен попытается выполнить ещё один подход, можно предположить, что вследствие утомления от предыдущего подхода его результат будет гораздо меньше пятнадцати раз. Это означает, что сразу после выполнения напряжённой нагрузки работоспособность спортсмена значительно снижена. Если интервал отдыха до повторного подхода увеличить до 2-3 минут, можно ожидать, что спортсмен сможет подтянуться раз двенадцать-тринадцать. Таким образом, реакция организма на нагрузку такова, что сразу после её выполнения работоспособность максимально снижена, затем идёт её восстановление.

Если же перед повторным подходом спортсмен сделает значительную паузу отдыха (минут десять-пятнадцать), то можно ожидать, что сможет повторить результат первого подхода. А с учётом того допущения, что первоначальный подход спортсмен выполнил без разминки – не подготовив организм к последующей работе – спортсмен возможно даже превзойдёт результат первого подхода. Приведённый пример иллюстрирует тот факт, что в ходе отдыха после нагрузки работоспособность спортсмена восстанавливается до прежнего уровня, а при определённых условиях – превышает его.

Если без соблюдения количественных пропорций изобразить схему процессов изменения работоспособности спортсмена в ходе выполнения нагрузки и процессе восстановления, она будет иметь вид волнообразной кривой (рисунок 4.1).

Самым важным для нас в этой схеме является наличие фазы повышенного (по сравнению с исходным) уровня работоспособности. Эта фаза называется фазой сверхвосстановления (суперкомпенсации) и отражает тот факт, что в процессе отдыха организм не просто восстанавливает свои возможности до первоначального уровня, но и временно увеличивает их.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 18:48 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Таким образом, отвечая на первый из поставленных
вопросов, можно сказать, что под воздействием регулярно повторяющихся нагрузок
работоспособность спортсмена растёт благодаря особенности реакции организма на
нагрузку, заключающуюся в том, что в фазе восстановления наблюдается временное
увеличение работоспособности организма сверх исходного уровня.

В качестве ответа на второй вопрос - о частоте тренировочных занятий - будет
уместно привести цитату из книги Н.Н. Яковлева «Химия движения»:

«Во время фазы сверхвосстановления
работоспособность на некоторое время возрастает, но затем возвращается к исходной. Отсюда вывод: упражнения необходимо выполнять
повторно и регулярно. Каждую следующую физическую нагрузку нужно осуществлять в
наиболее выгодном для организма состоянии после предыдущей нагрузки.

Чтобы под влиянием упражнений (тренировки) получить
стойкое повышение работоспособности, последующие упражнения (занятия) нужно
выполнять не в любое время, а в фазе сверхвосстановления
после предыдущего занятия. Если повторную работу всякий раз начинать в фазе
неполного восстановления, то будет прогрессировать истощение, а если начинать
её по окончании фазы сверхвосстановления, когда следы
от предыдущей работы уже сгладились, положение останется стационарным: мы будем
топтаться на месте».



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 18:49 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

На первый взгляд, всё очень просто. Интервал отдыха между тренировками целесообразно делать таким, чтобы каждая последующая тренировка, направленная на развитие каких-либо качеств, проводилась в фазе суперкомпенсации от предыдущей тренировки такой же направленности. Если повторные нагрузки выполнять в фазе повышенной работоспособности, тренированность организма будет непрерывно повышаться (рисунок 4.2.III). А вот в результате серии тренировок, проведённых на фоне неполного восстановления от предыдущих нагрузок, работоспособность снижается, а риск получить перетренированность, наоборот, увеличивается (рисунок 4.2.II).

К сожаленью, одной из существенных особенностей восстановительных процессов является неодновременность (гетерохронность) возвращения различных показателей к исходному уровню. Так, восстановление основных показателей кислородотранспортной системы происходит раньше, чем энергетических ресурсов, а участие в ответственных соревнованиях, связанное с большой эмоциональной нагрузкой, часто приводит к тому, что наиболее длительным оказывается восстановление психических функций спортсменов [23].

Разный период восстановления имеют не только различные двигательные качества (быстрота, сила, выносливость и т.д.), но и даже такие взаимосвязанные показатели, как сила и силовая выносливость. Например, если сила кисти после статической работы к 5 минуте восстановления уже достигает 90% от исходной величины, то силовая выносливость, от которой зависит объём повторной работы, на 6 минуте восстановления ещё на 40% ниже исходного уровня [2].

Для того, чтобы чередование нагрузки и отдыха приводило к максимальному росту работоспособности, необходимо знать особенности протекания и продолжительность восстановительных процессов после применения различных нагрузок.

При планировании нагрузки нужно учитывать и индивидуальные особенности спортсмена, касающиеся продолжительности восстановления после применения нагрузок различной направленности. Из того, что повышение уровня работоспособности происходит не во время выполнения нагрузки, а в период восстановления между нагрузками, следует важный практический вывод: своевременно отложенная (перенесённая) тренировка даёт больший тренировочный эффект, чем несвоевременно проведённая.

Период восстановления условно делится на 4 фазы: быстрое (срочное), замедленное (отставленное), суперкомпенсации, длительное (позднее). Первым двум фазам соответствует период восстановления работоспособности, сниженной в результате работы (см. рисунок 4.1), третьей фазе – повышенная работоспособность, четвёртой – возвращение к предрабочему уровню работоспособности [19].

4.1.1 Срочное восстановление

На этапе срочного восстановления устраняются продукты анаэробного обмена, такие как креатин и лактат. Креатин превращается в креатинфосфат при химическом соединении с АТФ, избыток которой создаётся в мышцах после окончания работы в процессе протекания реакций аэробного окисления. На устранение креатина в случае выполнения тяжёлой работы большого объёма требуется не более 5 минут; после более лёгких физических нагрузок запасы креатинфосфата восстанавливаются значительно быстрее. В течение этого времени наблюдается повышенное потребление кислорода, называемое алактатным кислородным долгом [11]. Некоторую часть алактатного кислородного долга составляет кислород, идущий на восстановление запасов «мышечного» кислорода, связанного с миоглобином.

Лактат, образующийся и накапливающийся в ходе гликолиза, в фазе восстановления может устраняться путём окисления до углекислого газа и воды, превращаться в гликоген в мышцах и печени, превращаться в белки, или удаляться с потом и мочой. Хотя окисление лактата может происходить в самых разных органах и тканях, наибольшая его часть окисляется в скелетных мышцах. Для устранения молочной кислоты обычно требуется не более 1,5-2 часов. Так как все превращения лактата происходят с участием кислорода, в этот период наблюдается повышенное (по сравнению с дорабочим) потребление кислорода. Количество кислорода, требующееся для устранения лактата после окончания мышечной работы, называется лактатным кислородным долгом.

Молочная кислота устраняется из крови быстрее при активном отдыхе, т.е. в условиях работы сниженной мощности, чем при пассивном отдыхе. С физиологической точки зрения, положительный эффект заключительной работы невысокой мощности в конце тренировки или после соревнований (так называемая "заминка") является проявлением активного отдыха [19].

4.1.2 Отставленное восстановление

В этот период в организме восполняются запасы химических соединений и восстанавливаются внутриклеточные структуры, разрушенные или поврежденные во время работы. Синтез гликогена идет в мышцах и в печени, причём в первую очередь накапливается мышечный гликоген. Предельное время восстановления в организме запасов гликогена составляет 24-36 часов, при этом мышечный гликоген (что особенно важно при подтягивании для обеспечения работы динамически сокращающихся мышц) может восстанавливаться в течение первых 2 часов. Синтез белков, в основном, идёт в мышечной ткани, максимальное время синтеза составляет 48-72 часа. Отставленное восстановление включает также и восстановление повреждённых внутриклеточных структур. Это касается миофибрилл, митохондрий, различных клеточных мембран. По времени это самый длительный процесс: он требует до 72-96 часов [11].



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 18:49 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

4.2 Продолжительность интервалов отдыха между подходами.

Нагрузка может иметь непрерывный характер, когда при выполнении упражнения отсутствуют паузы отдыха, либо прерывный, когда между повторениями одного и того же упражнения или разными упражнениями имеются интервалы отдыха, обеспечивающие восстановление уровня работоспособности, снизившегося в результате работы [5].

Если очередное выполнение упражнения приходится на фазу недовосстановления работоспособности, интервал отдыха между упражнениями называют неполным. Полный отдых обеспечивает восстановление до исходного уровня. При использовании экстремального (суперкомпенсационного) интервала отдыха очередная нагрузка выполняется в фазе повышения работоспособности. При длинном интервале отдыха последующую нагрузку выполняют в тот момент, когда следы от предыдущей уже утрачены.

Дли того, чтобы лучше разобраться в вопросе о влиянии интервалов отдыха на тренировочный эффект, рассмотрим типичную тренировку, проводимую повторно-серийным методом.

Допустим, что после разминки спортсмен выполняет нагрузку, состоящую из трёх серий подтягиваний по два подхода в каждой серии, причём в первых подходах всех серий спортсмену нужно подтянуться по 25 раз, а во вторых подходах он должен подтягиваться до отказа, но не более 25 раз. Пусть интервал отдыха между подходами в серии составляет 2 минуты, а между сериями - 10 минут.

Предположим, что тренировочный план спортсмен выполнил с такими показателями: в первой серии он подтянулся 25+20 раз, во второй – 25+25 раз и в третьей – 24+19 раз. Тогда, если анализировать результаты с точки зрения продолжительности интервалов отдыха, можно прийти к выводу, что интервал отдыха между подходами в первой и третьей сериями оказался неполным, между подходами во второй серии – полным, отдых между 1 и 2 сериями был экстремальным, а между 2 и 3 сериями – неполным.

Вряд ли, выполняя аналогичную нагрузку в реальной тренировке, спортсмен задумывается о структуре отдыха, а между тем направленность и степень воздействия нагрузки в значительной степени определяются именно продолжительностью интервалов отдыха.

Так как процессы, ведущие к повышению работоспособности спортсмена, происходят не во время выполнения нагрузки – нагрузка только запускает восстановительные процессы – а во время отдыха, продолжительность интервалов отдыха между нагрузками зачастую важнее самой нагрузки.

В то время, когда один спортсмен ежедневно истязает себя изнурительными тренировками, но вместо роста результатов оказывается в функциональной яме, другой может непрерывно прогрессировать, тренируясь 1-2 раза в неделю при условии рационального сочетания величины нагрузки и продолжительности периода восстановления.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 18:49 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

4.3 Характер отдыха между подходами.

По своему характеру отдых может быть активным и пассивным. При пассивном отдыхе между отдельными упражнениями спортсмен не выполняет никакой работы, во время активного отдыха паузы между упражнениями заполняются какой-либо деятельностью. Эффект активного отдыха зависит прежде всего от характера утомления: он не обнаруживается при лёгкой предшествующей работе и постепенно возрастает с увеличением её интенсивности. Малоинтенсивная работа в паузах отдыха оказывает тем большее положительное воздействие, чем выше была интенсивность предшествующих упражнений [23].

В условиях нарастающего утомления эффективность активного отдыха может снижаться, а роль пассивного отдыха возрастать. В зависимости от решаемых задач, величины и характера нагрузки, степени развития утомления у спортсменов возможны различные сочетания активного и пассивного отдыха. Такой вид отдыха называется смешанным (комбинированным) [5].

В процессе всех видов отдыха возможно применение дополнительных средств ускорения восстановительных процессов, что позволяет сократить интервалы отдыха между упражнениями, увеличить интенсивность выполнения упражнений, повысить суммарный объём нагрузки.

Рассмотрим некоторые способы ускорения восстановления, которые можно применять в паузах отдыха между подходами в тренировке по подтягиванию.

После выполнения длительных подходов, особенно подходов, выполняемых «до отказа», нередко наблюдается «задубение» или даже полная потеря сократительной способности мышц предплечий, связанная с повышенной концентрацией молочной кислоты и падением резерва силовых способностей мышц-сгибателей пальцев до минимального уровня. По этой причине спортсмен после выполнения подхода в течение некоторого времени оказывается даже не в состоянии ни разогнуть пальцы, ни сжать их в кулак. Для скорейшего вывода из мышц молочной кислоты и улучшения их снабжения кислородом полезно произвести несколько энергичных (насколько это возможно) сгибаний-разгибаний пальцев с использованием резинового кистевого эспандера (в виде кольца), поочерёдно сжимая его правой и левой кистью до тех пор, пока мышцы не начнут восстанавливать свои силовые способности. После того, как мышцы опять «начнут слушаться», полезно провести лёгкий массаж предплечий, причём массажные движения лучше выполнять в направлении от запястий к локтевым суставам, помогая оттоку крови, затруднённому в разбухших после выполнения тренировочного подхода мышцах.

Длительные статические напряжения приводят к тому, что мышцы-сгибатели пальцев закрепощаются и после снятия нагрузки остаются в несколько укороченном состоянии. Чтобы вернуть мышцам эластичные свойства, нужно растянуть их в направлении, противоположном направлению их сокращения. Для мышц-сгибателей пальцев это можно сделать, например, путём активного разгибания кисти одной руки с помощью другой или используя для разгибания вес тела – при поочерёдном отталкивании раскрытыми ладонями от какой-либо опоры (например, от стены).

Для того чтобы быстро избавиться от неприятных ощущений в мышцах рук, возникающих после выполнения нагрузки, можно использовать контрастный душ. Для этого предплечья каждой руки (вместе или по отдельности) подставляют под струю воды, периодически изменяющей свою температуру от холодной до горячей. Процедуру прекращают после того, как неприятные ощущения в мышцах начинают уменьшаться. При использовании контрастного душа на это обычно уходит 1-2 минуты. Заканчивать обливание желательно тёплой, а не холодной водой.

Когда время между подходами составляет более 10 минут, возникает вопрос, чем его заполнить? Так как во время отдыха между нагрузками происходит устранение последствий гликолиза в мышцах, находящихся на периферийных участках тела, необходимо поддерживать величину кровотока, достаточную для снабжения мышц кислородом и питательными веществами и удаления продуктов гликолиза. Кровоток будет меньше, если спортсмен неподвижен или держит руки в холоде. Отсюда следует, что неинтенсивная работа в комфортных температурных условиях (особенно с поднятыми вверх руками) будет способствовать восстановлению спортсмена между напряжёнными тренировочными подходами.

Конечно, можно в перерыве между подходами и сериями вообще ничего не делать - восстановление всё равно будет идти своим чередом. Но если захочется сократить время на тренировку, то для этого придётся приложить некоторые дополнительные усилия.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Субота, 27.06.2009, 19:21 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ

Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі травми об'єднуються в поняття "травматизм". Під терміном "травматизм" розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження, мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі, скільки як джерело інфекційних ускладнень, що призводять до тимчасової втрати працездатності.

Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого припадає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травматизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстернях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо. Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вуличний, побутовий, спортивний та дитячий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних міркувань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чинників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допитливість і рухливість. Причини невиробничого травматизму у дітей і дорослих однакові. Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні травми, тобто травми, одержані на війні. Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності. Найбільшу питому вагу в травматизмі має механічна травма, вона складає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов'язано з механізацією на виробництві та в побуті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будівництвом, спорудженням великих технічних комплексів (підземних магістралей, каналів, телевізійних веж, високовольтних електроліній тощо), масовими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речовин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми називати політравмами. За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмованих перевищує 2 млн (за іншими повідомленнями — 8 млн). Ці цифри далекі від справжніх показників (переважно вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смертності від травми. Якщо в Бельгії смертністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внаслідок автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особливо прикро, що ці та інші травми є го-ловною причиною смерті людей молодого віку (20—40 років). Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму. Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо потерпілі не зв'язані з виробничою діяль ністю), незалежно від того, був потерпілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспортних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння. Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними засобами). Більшість вуличних травм зумовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зимовий період та у вечірні години. Серед цих травм переважають переломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та поранення. Вуличний травматизм спричиняється поганою організацією вуличного руху, неякісним покриттям та освітленням вулиць, незадовільним їх станом, зокрема в період ожеледиці тощо. Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умовах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з прибиранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побутові травми виникають у чоловіків, зокрема молодих. Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи), а також голови та тулуба. До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (дорожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються частіше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %). Загальна смертність дітей від нещасних випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток. Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробництві — у промисловості чи сільському господарстві. Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови праці, недосконалі або несправні знаряддя виробництва або неправильна їх експлуатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин виробничого травматизму є безліч конкретних обставин, пов'язаних з особливостями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом та кваліфікацією робітників тощо. Порушення техніки безпеки на виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря, неадекватне освітлення), недостатня кваліфікація робітника, перевтома, численні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють травматизмові. Найпоширеніші виробничі травми: рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм сьогодні в зв'язку з механізацією та електрифікацією сільського господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового. Також переважають поранення, забиття, закриті пошкодження, переважно кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм — легкі. Більшість травм належить до невиробничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на дорогах". Жертвами цього виду травматизму щорічно стають мільйони людей, четверть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, статистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно. ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ Для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру. Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілактики є ретельна організація на виробництвах заходів з техніки безпеки та суворий контроль за їх виконанням усіма працівниками. Дорожньо-транспортний травматизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів ма-шин, а також водіїв та пішоходів. Благоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з безпечним кермом, обов'язкове користу-вання прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення кваліфікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортного травматизму. Введення лише при-в'язних поясів безпеки в машинах сприяло значному зменшенню кількості за-гиблих на місці катастрофи. Побутовий травматизм можна зменшити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комунальних послуг, збільшення кількості і до-ступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побутових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін. У профілактиці вуличного травматизму головними напрямками є благоустрій вулиць (своєчасний ремонт їх покриття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми. Профілактика спортивного травматизму зводиться до удосконалення організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, контролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею передбачені добре налагоджена робота, медичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту. Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, дошкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім'ї. Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гратись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілактики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти. У першій лінії боротьби з травматизмом роль медичної науки і її пред-ставників полягає в науковому обгрунтуванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігієністів, фізіологів та насамперед ліка-рів—терапевтів, хірургів, травматологів. Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, колективів та батьків з лікарями щодо розробки і дотримання в цих колективах заходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення. Третя лінія боротьби — головна лінія — медична. Проводиться за спри яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація. У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Національна академія медичних наук, науково-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівники лікарень, санепідемстанцій, науково-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприємствах, шкільні та дільничні лікарі.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 28.06.2009, 00:29 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Як прикро буває, коли хтось із близьких потрапляю в травматичну ситуацію, а ми не знаємо, чим і як йому допомог­ти. У цьому розділі є найбільш необхідне, що допоможе в по­трібний момент виявитися на «висоті», допомогти не тільки собі, але й іншим.

Причини нещасливих випадків можуть бути різними: і за­пальний автолюбитель, що не владнав із керуванням, і необе­режний плавець, і, нарешті, людина, яка вступила у боротьбу з вогнем, — усі вони можуть виявитися потерпілими, що по­требують кваліфікованої медичної допомоги. Однак далеко не завжди вона може бути надана відразу ж на місці події. Тим часом стан потерпілого буде погіршуватися з кожною хвили­ною. Виходить, ще до зустрічі з лікарем хворому повинна бути "зроблена перша медична допомога. Від якості її може залежа­ти не тільки перебіг хвороби, але і саме життя людини.

Хто ж повинен надати першу допомогу? Будь-яка людина, що виявилася поруч. Іноді, якщо він у змозі, першу допомогу надає собі сам потерпілий.

Виходить, кожна людина повинна володіти необхідним мініму­мом знань і навичок для надання медичної допомоги.

Нижче ми розглянемо цілий ряд спеціальних прийомів пер­шої допомоги. Почнемо з двох методів, що повинні застосовува­тися в тих випадках, коли людина непритомніє, перестає дихати чи різко слабшає діяльність серця. Такі стани можуть виникати при утепленні, ураженні струмом, отруєннях, пораненнях. Якщо в цих випадках не застосувати штучне дихання і непрямий ма­саж серця, то і лікарська допомога може вже не знадобитися.

Штучне дихання і непрямий масаж серия

Найбільш ефективними методами штучного дихан­ня є так звані «рот у рот» і «рот у ніс».

Потерпілого, що знаходиться в непритомному стані, уклада­ють горизонтально на спину, розстебнувши одяг, і максималь­но закидають його голову назад. Той, хто надає допомогу, розташовується праворуч від хворого, відкриває йому рот великим пальцем чи натискає йому на нижню щелепу двома руками. Вказівним пальцем, закутаним у носову хустку чи край сорочки, очищають рот від слизу, мулу (у випадку утопления) чи блювотних мас. Потім, утримуючи голову потерпілого в за­кинутому положенні, відтягають йому великими пальцями ниж­ню губу. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих і щільно притискає свій рот до накритого хусткою роту того, кого рятують, затискаючи одночасно йому ніс рукою. Вдмуху­вання повітря продовжується до видимого розширення груд­ної клітки хворого. Видих відбувається пасивно. Частота вдму­хувань — 12—15 разів на хвилину. При цьому методі частина повітря потрапляє в шлунок, тому час від часу потрібно натис­кати рукою на область під грудьми (мал. 32).

Мал 32. Штучне дихання методом рот у рот:

а — положення голови потерпілого;

б — вдихання повітря через рот

Якщо щелепи хворого міцно стиснуті, вдмухування повітря роблять у ніс. Рот потерпілого при цьому міцно затискають, піднімаючи його нижню щелепу.

Непрямим масаж називають тому, що серце масажується через стінку грудної клітки, на відміну від прямого масажу, за­стосовуваного в хірургії під час операції, коли розкрита грудне клітка і серце безпосередньо масажується рукою.

Метод базується на зсуві грудей при натисканні на них не 3—5 сантиметрів у напрямку до хребта, що спричиняє легке стискування серця і «видавлювання» з нього крові в судини (мал. 33, 34).

Мал. 33. Механізм зовнішнього масажу серця:

а — штучна систола (скорочення серця);

б — дистола серця (розслаблення і заповнення шлуночків кров'ю)

Хворого укладають на тверду поверхню: дошки, підлогу, де­рев'яний щит, розстібають одяг. Той, хто надає допомогу, стає ліворуч від потерпілого і поміщає долоню однієї руки йому на нижню третину грудей. Інша рука накладається на тильний бік першої руки для посилення тиску.

Двома руками, використовуючи при цьому і масу тіла, енергій­но та швидко натискають на груди. Такі натискання здійснюють з частотою 50—70 разів на хвилину і після кожного натискання швидко опускають руки, щоб груди могли розправитися, а сер­це — наповнитися кров'ю. Якщо одній людині доводиться одно­часно проводити і штучне дихання і непрямий масаж серця, то після кожних 7—8 натискань на груди здійснюється вдмухування повітря в легені.


Мал. 34. Правильне розташування рук при зовнішньому масажі серця

Тепер, знаючи два основних методи, які використовуються для оживлення потерпілих, незалежно від причини, що спри­чинили зникнення (ослаблення) дихання і пульсу, розглянемо заходи першої допомоги, застосовувані при різних нещасли­вих випадках.

Слід твердо запам'ятати одне: домедична допомога здій­снюється негайно на місці події, одночасно вживаються заходи або із виклику медичного персоналу (телефоном, з попутною машиною), або із транспортування потерпілого до найближчої медичної установи (лікарня, поліклініка, амбулаторія, аптека), якщо стан хворого дозволяє таке транспортування.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 28.06.2009, 00:30 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Рани - це механічне ушкодження шкіри і слизових оболонок з порушенням цілісності тканин, що лежать глибше. Види ран: операційні (стерильні) та випадкові (інфіковані).

Є рани поверхневі (подряпини, садна), глибокі непроникні (з ушкодженням шкіри, м’язів, кісток) і проникні (що проникають у порожнину тіла - черепа, грудної клітки, суглоба тощо) без ушкодження і з ушкодженням внутрішніх органів. Залежно від того, чим нанесено рани, розрізняють: різані - рівні краї, широке зяяння, значна кровотеча, невелика травматизація тканин, швидке загоювання.

Колоті рани - вузький рановий канал, значна глибина, ушкодження порожнин, органів, судин, нервів, ускладнення нагноєнням і правцем.

Рвані й забиті рани - значні розриви тканин, невеликі кровотечі, змертвіння тканин, інфекційні ускладнення.

Розтрощені рани - розтрощення тканин, іноді відрив кінцівок та внутрішніх органів, тяжкий шок, велика крововтрата, інтоксикація, ускладнення анаеробною інфекцією і правцем.

Рубані рани - значний удар тканин, глибоке ушкодження кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани, їх ускладнення гнильною інфекцією, загоювання повільне.

Отруєні рани як наслідок проникнення різних отруйних речовин (укусів змій, скорпіонів тощо).

Вогнепальні рани: кульові, осколкові, поранення дробом і сіллю; наскрізні, сліпі, дотичні рани. їх характеристика: значна травматизація й руйнування тканин, ушкодження судин, нервів, внутрішніх органів.

Основні ознаки ран: біль, зяяння, кровотеча, порушення функцій ушкодженої частини тіла. Ускладнення ран: гостра кровотеча, крововтрата, травматичний шок, ранова інфекція.

Ранова інфекція - це хворобливий процес, спричинений патогенними мікробами. Види ранової інфекції: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна, змішана. Шляхи проникнення мікробів у рани: зовнішній (контактний, краплинний, повітряно-пиловий, імплантаційний), з джерела інфекції до організму хворої людини. Місцеві ознаки вогнищевої гнильної інфекції: посилення пульсуючого болю, почервоніння, набряк рани, місцевий жар та гній у рані. Вогнищева гнійна інфекція: фурункул, абсцес, флегмона, бешиха, панарицій, лімфаденіт тощо.

Інфекція, занесена у рану в момент пошкодження, називається первинною інфекцією рани. Вторинна інфекція заноситься в рану при неправильних діях під час надання першої медичної допомоги.

З метою надання першої допомоги при пошкодженнях необхідно насамперед зупинити кровотечу, зробити туалет рани та накласти стерильну пов’язку для захисту рани від вторинної інфекції. Перед наданням першої допомоги рекомендується добре вимити руки. Не можна промивати рани жодною рідиною, оскільки при цьому інфекція з поверхні рани заноситься вглиб. Можна тільки обережно видалити бруд навколо рани, при чому це потрібно робити від країв рани до периферії, а не в напрямку рани, бо цим можна ще більше забруднити її. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем та видаляти з неї інородні тілаПісля туалету рани шкіру навколо рани для знешкодження мікроорганізмів змазують розчином йоду, а за його відсутністю - спиртом, горілкою, одеколоном. Не можна, щоб ці засоби потрапили в рану — це може викликати опік пошкоджених тканин і сповільнити подальше загоєння.

Приступаючи до перев’язки рани, не можна доторкатися руками до тієї поверхні стерильного бинта, котра лягатиме на рану. В усіх дитячих закладах в аптечці для надання першої допомоги обов’язково треба мати пакети стерильного бинта, стерильних серветок та індивідуальні пакети. При відсутності стерильного бинта користуються чистою серветкою, носовичком, попередньо пропрасованими.

Якщо після накладання пов’язка почне промокати, міняти її не слід, а потрібно лише зверху підбинтувати. Дитина під час накладання пов’язки повинна сидіти або лежати, щоб не впасти від можливого запаморочення. При великій рані або ураженні суглоба треба обов’язково шинувати кінцівку.

Бувають випадки, коли і породне тіло (палка, гілка, ніж і т. д. ), спричинивши ралу в ділянці грудної стінки або стінки живота, лишаються стирчати в ній. Таке інородне тіло ні в якому разі не можна самостійно видаляти, не чіпати його, а слід терміново доставити потерпілого в лікарню. У зв’язку з тим, що при великих розмірах ран їх обробляють у лікарні під наркозом, щоб запобігти блюванню, не можна годувати дитину після нещасного випадку.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 28.06.2009, 00:36 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Перша допомога при кровотечах. Кровотечею називають крововилив із ушкоджених судин у навколишнє середовище, тканини та органи або в яку-небудь порожнину тіла. Кровотечі бувають як наслідок змін судинної стінки при деяких захворювання (туберкульоз, запалення, пухлини, променева хвороба тощо). Травматичні кровотечі - наслідком прямої механічної травми органів і тканин (стихійні лиха, транспортні катастрофи, хірургічні втручання). Кровотеча обов’язкова при кожній рані. Ступінь і сила кровотечі залежить від калібру, кількості та виду поранених судин. Розрізняють артеріальну, венозну та капілярну кровотечі.

Артеріальна кровотеча буває при пошкодженні артерій. При цьому кров має яскраво-червоний колір (насичена киснем) і б’є з рани сильним неперервним струменем. При пораненні великої судини у потерпілого може бути відсутній пульс на пораненій кінцівці нижче місця пошкодження.

При венозній кровотечі кров витікає з рани темним неперервним струменем. Спосіб зупинки кровотечі залежить від її виду і сили.

Симптоми гострої крововтрати - швидке падіння артеріального тиску, пульсу, дихання, блідість шкіри, позіхання, задишка, спрага, непритомність, параліч дихального центру, серцевої діяльності. Повітряна емболія можлива внаслідок закупорки повітрям судин серця, легень, мозку. При наданні першої допомоги користуються методами тимчасової зупинки кровотечі. Для зупинення артеріальної кровотечі слід покласти джгути на кінцівку вище місця поранення. При цьому необхідно дотримуватись визначених правил: джгут накладати на м’яку підкладку (хустка, рушник і т. д. . ), щоб не прищемити шкіру. Потім затягують його до тих пір, поки на периферійних артеріях пораненої кінцівки не припиниться пульс. Якщо джгут здавлює судини не достатньо, кровотеча продовжується. В тому випадку, коли джгут у потрібну хвилину відсутній, треба зробити закрутку: під пасок, пояс, скручену хустку підсовують один кінець палички і закручують її до тих пір, поки не зупиниться кровотеча, другий кінець її прив’язують до кінцівки, щоб закрутка не послабилась. Слід пам’ятати, що з накладанням джгута зупиняється доступ крові до ураженої кінцівки. Щоб запобігти її омертвінню, в такому стані потерпілого можна тримати не більше 1,5-2 годин. Саме тому при направленні хворого в лікарню необхідно вказати точний час накладання джгута.

Іноді до виготовлення джгута артеріальну кровотечу зупиняють притисканням великого пальця до місця, де артерія розташована поряд з кісткою, до якої її можна притиснути. При кровотечі з рани пошкодженої ноги артерію притискують в області паху, руки - на внутрішній поверхні середньої третини плеча. До цього методу вдаються і в тому випадку, якщо джгут накладено на кінцівку більш ніж на 2 години: притиснувши артерію до вказаного місця, джгут послаблюють, надаючи цим можливість надходженню крові до кінцівки допоміжними судинами.

Зупинку венозної і капілярної кровотеч роблять таким чином: поранену кінцівку піднімають вгору. При цьому вени спустошуються і кровотеча може зупинитися; накладають тугу пов’язку із стерильної марлі або бинта і міцно прибинтовують.

Кровотеча з носа буває при забиттях обличчя і носа, а також при деяких захворюваннях. Ступінь кровотечі при цьому може бути різним: від короткочасної, з втратою декількох крапель, до довготривалої та інтенсивної.

При кровотечі з носа дитину треба заспокоїти, розстебнути всі комірці, пасок, посадити із злегка закинутою назад головою і притиснути крила носа пальцями. Якщо це не допоможе, можна носові ходи закласти тампонами з вати, змоченими розчином перекису водню, а на перенісся покласти холодний компрес або шматочок льоду, снігу, загорнувши в непромокаючу тканину. Після зупинення кровотечі треба прослідкувати за тим, щоб дитина протягом години не “шморгала” носом, оскільки при цьому згустки крові, що закупорюють судини, можуть відірватися і кровотеча відновиться. Якщо всі вище вказані заходи кровотечі не зупинять, дитину відвозять у медичний заклад.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 28.06.2009, 01:06 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Зв’язок туризму і краєзнавства

В Україні склалася і успішно діє система дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, яка є невід’ємною складовою позашкільної освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.

З прийняттям Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (постанова КМУ від 29.04.2002 №583) і Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року (постанова КМУ від 10.06.2002 №789) дитячо-юнацький туризм і краєзнавство перейшли на важливий етап свого розвитку, адже туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки і соціальної сфери України і це дає можливість центрам туризму і краєзнавства учнівської молоді якісного оновлення своєї діяльності. На виконання зазначених програм обласними державними адміністраціями розроблені і затверджені регіональні програми розвитку туризму і краєзнавства, у яких приділена значна увага питанням розвитку дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, вдосконалення матеріально-технічної бази центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Мережа центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді

На сьогодні в Україні діє 100 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму в регіонах. Слід відзначити, що останнім часом серед позашкільних навчальних закладів зростає саме мережа центрів туризму і краєзнавства: якщо в 1998 році їх було 84, в 2000р.- 87, то зараз - вже 100. І цей процес продовжується: внутрірайонні центри в містах набувають статусу міських (така тенденція характерна для м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, де в місті діє зараз 5 центрів туризму), набуває поширення створення філій обласних центрів: започаткували цю роботу в Івано-Франківському обласному центрі туризму ( діє вже 7 філій), а зараз філії створені в Донецькій, Запорізькій областях, створюються в Чернівецькій області.

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області – по 8 кожна, Луганська і Полтавська - по 7, Львівська, Черкаська, Волинська - по 6, Донецька, Харківська - по 5.

Немає центрів туризму обласного рівня в Київській, Одеській та Сумській областях, де відбулося злиття всіх позашкільних навчальних закладів, але в комплексних позашкільних навчальних закладах цих регіонів працюють відділи туризму і краєзнавства.

Нормативна база дитячо-юнацького туризму

З прийняттям Закону України „Про позашкільну освіту” розпочався процес створення нормативно-правової бази діяльності позашкільних навчальних закладів, в т.ч. і туристсько-краєзнавчого напряму. А саме, прийняті:

1) Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002–2008 роки, затверджена постановою КМУ від 28.03.2002 №378;

2) Наказ МОН від 12.07.2001 №510, зареєстрований Мін’юстом від 06.09.2001 за №788/5979 „Порядок видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту” та наказ МОН від 24.03.2003 №161, зареєстрований Мін’юстом від 08.04.2003 за №275/7596 „Про внесення змін до Порядку видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту”;

3) Положення про центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станцію юних туристів, затверджене наказом МОН від 19.12.2002 №730 і зареєстроване Мін’юстом від 8.01.2003 за №10/7331;

4) Розпорядження КМУ від 12.05.2004 №298-р „Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” та наказ МОН від 11.06.2004 №473 на його виконання;

5) Наказ МОН від 11.05.2004 №379 „Про затвердження Положення про Всеукраїнську координаційно-методичну раду з питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій”, затверджений наказом Мін’юстом від 26.05.2004 № 379 (підготовлений з метою сприяння реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки та програми розвитку краєзнавства до 2010 року, розробки стратегії і програми розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій в Україні);

6) Постанова КМУ від 17.11.2004 №1564 „Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися держаними навчальними закладами” (підготовлений з метою розширення можливостей позашкільних навчальних закладів у період недостатнього бюджетного фінансування у надання платних послуг, кошти від яких спрямовуються на виконання статутних завдань та утримання закладів);

7) Наказ МОН від 16.05.2005 №295 „Про затвердження Положення про туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії навчальних закладів системи МОН”, зареєстрований Мін’юстом від 01.06.2005 за №601/10881 (підготовлений з метою створення умов для безпечного проведення туристських походів з учнівською і студентською молоддю).

8) Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” від 4.07.2005р. №1013/2005 (на виконання Указу підготовлений наказ МОН від 29.07.2005 №454 „Про заходи МОН по реалізації Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”).

Гурткова робота

Одним з показників, що характеризують розвиток дитячо-юнацького туризму і краєзнавства є робота туристсько-краєзнавчих об’єднань – їх кількість та охоплення дітей. І ці показники такі:

- 2000 рік - 5897 гуртків/ 105911 учнів;

- 2001 рік - 5960 гуртків/101263 учні;

- 2002 рік - 5972 гуртки/100051 учень;

- 2003 рік - 6565 гуртків/109444 учні;

- 2004 рік – 6446 гуртків /106578 учнів.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 28.06.2009, 01:06 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Найбільш масовою гурткова туристсько-краєзнавча робота є в Харківській, Херсонській, Чернігівській, Івано-Франківській, Полтавській областях.

Слід зазначити, що заняття туризмом і краєзнавством проводиться не тільки в центрах дитячо-юнацького туризму, а і в інших профільних та комплексних позашкільних навчальних закладах.

Наприклад, такі гуртки є в:

- центрах, палацах естетичного виховання - 3159 гуртків/52810 уч.;

- відділеннях МАН - 304/3671;

- центрах, будинках технічної творчості - 94/1356;

- еколого-натуралістичних центрах - 91/1398.

Спортивний туризм

У 2004 році у загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах туристсько-краєзнавчого профілю, Палацах, Будинках дитячої творчості працювало 4 826 гуртків спортивно-туристського профілю, в яких навчалось 78 521 учнів.

Найбільш масовими видами спортивного туризму в Україні є пішохідний туризм та спортивне орієнтування.

Так, за програмами “Спортивний туризм” працювали 1790 гуртків, за програмою “Спортивне орієнтування” – 613 гуртків.

Крім того, діяли такі гуртки:

- 79 - водного туризму;

- 65 - гірського туризму;

- 71 - велосипедного туризму;

- 106- спелеотуризму;

- 18 - туристів-провідників;

- 14 - лижного туризму;

- 21 - молодших інструкторів туризму;

- 13 - топографів -геодезистів;

- 14 - юних суддів туристських змагань;

- 5 - скелелазання та інші.

Виходячи з вищезазначеного, традиційними є змагання з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування. Але запроваджуються і нові види: наприклад, зимові багатоденні змагання учнів зі спортивного орієнтування, з гірського туризму та інші. Так, протягом 2004 р. центрами туризму проведено близько 250 змагань з різних видів туризму. Всього ж у масових заходах зі спортивного туризму взяли участь 78 902 учасники, і це не враховуючи учасників таких поширених загальношкільних заходів як “Тиждень туризму”, туристсько-спортивних зльотів до Всесвітнього дня туризму, масових сходжень на найбільш відомі вершини Криму та Карпат, походів по рідному краю тощо.

Крім того, гуртківці центрів туризму змагаються на міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту постійно беруть участь у міжнародних змаганнях із спортивного орієнтування в Чехії та Словакії. Команди центрів туризму беруть участь у змаганнях, які проводить Федерація спортивного туризму України (відкриті змагання зі спортивного туризму „Кам’янецькі скелі”, Всеукраїнські змагання з спортивного орієнтування на приз О.Онищука, кубок Вінницької області з техніки водного туризму „Вінницькі перегони” тощо).

З метою розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму щорічно проводиться заочна Першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож.

Своєрідним підсумком роботи туристсько-спортивних гуртків є участь у Всеукраїнських змаганнях із спортивного туризму. Останні такі змагання - XXXIV - відбулися цього року у Волинській області.

Краєзнавство

Одним з напрямів роботи центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів є впровадження в практику освітянської роботи краєзнавчого принципу навчання і виховання, введення краєзнавчого компоненту в роботу гуртків спортивно-туристського напряму, проведення різноманітних краєзнавчих експедицій, зльотів, акцій тощо, безпосередня робота краєзнавчих гуртків. Так, у 2004 році у загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах туристсько-краєзнавчого профілю, Палацах, Будинках дитячої творчості працювало 8921 краєзнавчих гуртків, в яких навчалось 144 311 учнів. Серед них переважають гуртки історичного та екологічного краєзнавства і народознавства. Крім того, працюють фольклорно-етнографічні гуртки, музеєзнавства та мистецтвознавства, юних геологів, археологів, фототуризму тощо.

Всього протягом 2004 року було проведено 167 краєзнавчих масових заходів , в яких взяли участь 64 503 чол.

Стрижнем краєзнавчої роботи учнівської молоді в Україні є рух учнівської молоді за збереження і примноження звичаїв, традицій і обрядів українського народу “Моя земля - земля моїх батьків”, Всеукраїнська туристсько-краєзнавча експедиція “Краса і біль України” та історико-географічна експедиція “Сто чудес України”.

Крім того, на місцях успішно діють регіональні краєзнавчі пошукові експедиції. Так, наприклад, у Донецькій області проводилась операція „Дитинство, обпалене війною”, в ході якої передбачено створення відеофільмів про дітей, які в роки війни були “синами полків”, юнгами, зв’язковими та підпільниками в партизанських загонах, мають нагороди за роботу на трудовому фронті в тилу. У ході цієї операції було створено 57 відеофільмів про дітей війни, що проживають в містах і районах області.

У Закарпатській області проводиться міжнародна комплексна еколого-археологічна волонтерська експедиція “Замки Закарпаття”.

З метою вивчення історії рідного краю, пропаганди ідеї консолідації нації серед наймолодших громадян нашої країни, зближення і взаємному розумінню школярів західних і східних регіонів на Львівщині проводився міжобласний (Харківська і Львівська області) конкурс школярів „Моя Україна від краю до краю”.

Це лише декілька прикладів, а різноманітні краєзнавчі заходи проводяться в кожній області.

Краєзнавчі матеріали, віднайдені юними краєзнавцями, знаходять своє місце в шкільних музеях, які є центрами виховної роботи в навчальних закладах. За підсумками проведення огляду (на 30 грудня 2004 р.) в навчальних закладах системи МОН зареєстровано 3265 музеїв, що на 743 більше у порівнянні з відомчою реєстрацією 2001 року. Разом з тим, 46 музеїв припинили своє існування з різних причин: ліквідація навчального закладу, аварійний стан приміщення музею, не актуальність тематики, зміна профілю.

За значні успіхи у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу, формуванні і збереженні музейного фонду України, пропаганді пам’яток історії, культури та природи у 2004 р. 94 музеям навчальних закладів присвоєно звання „Зразковий музей”.

Форми і зміст туристсько-краєзнавчої роботи постійно оновлюються. Так, Міністерством освіти і науки України, Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді спільно з Радою Організації ветеранів України, Всеукраїнською спілкою краєзнавців, Національним музеєм Історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. проведена Всеукраїнська історико-краєзнавчої акції учнівської молоді “Збережемо пам’ять про подвиг”, присвячена 60-річчю визволення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У заходах акції взяли участь близько 2-х тисяч пошукових загонів. За результатами проведення акції Почесними грамотами МОН нагороджені 35 шкільних музеїв та 12 пошукових загонів навчальних закладів.

Спільно з Інститутом історії НАН України, Всеукраїнською спілкою краєзнавців була організована участь юних краєзнавців – членів Малої академії наук України в XI Всеукраїнській науковій конференції до 60-річчя визволення України від фашистських загарбників у м.Хмельницькому.

Започаткована нова цікава форма краєзнавчої роботи – проведення регіональних учнівських конференцій з дослідження історико-культурної спадщини географічно, економічно та етнографічно поєднаних територій. Ініціаторами зазначеної форми роботи стали педагоги Донецького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Змагаються ж юні краєзнавці під час Всеукраїнських зльотів-змагань юних туристів-краєзнавців - активістів руху учнівської молоді “Моя земля - земля моїх батьків”. Така форма організаційно-масової роботи серед учнівських колективів позитивно себе зарекомендувала та знайшла широке схвалення на місцях. Останній, V-й, такий зліт відбувся цього року у Центральному таборі туристського активу учнів України. Участь у заході взяли 19 команд з різних областей України.

До суддівства зльоту залучались науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, висококваліфіковані педагоги обласних центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Загалом, різними формами туристсько-краєзнавчої роботи всіма позашкільними навчальними закладами України у 2004 р. було охоплено близько 20% дітей від загальної кількості учнів в Україні.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Туризм 9-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.224.102.26
Браузер:

Cайт живе: