rss · Субота, 23.09.2017, 17:35

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Баскетбол 7-й клас (Теоретична підготовка)
Баскетбол 7-й клас
mr_smithДата: Неділя, 07.06.2009, 22:17 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Техніко-тактичні дії в баскетболі. Вплив занять спортом на формування особистості. Надання першої допомоги


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:21 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Техніко-тактичні дії в баскетболі

1. Школа техніко-тактичної підготовки.

Баскетбол вміщує велику кількість спеціальних прийомів і дій, які роблять гру непередбачуваним і захоплюючим видовищем. Визначити в цьому багатстві прийомів і дій, що є головним, а що другорядним або похідним від головного, буває часто важко, особливо для початкуючих тренерів. Мета цього розділу – допомогти партнеру обдумати базові елементи гри, повзуючи їх логічно злагоджену систему. Елементи цієї системи є канвою, яка допомагає орієнтуватися в матеріалі учбової програми. Вони відтворюють змістовну сторону того, що часто називають школою баскетболу. Відмінна особливість елементів школи є їх логічна обумовленість вимогам ігрового протиборства. Звідси і деяка специфічність у виборі ігрового матеріалу. Такі прийоми техніки, як переміщення, перевороти, стрибки, входять складовою частиною в ігрові дії, які є елементами школи, і окремо не розглядаються. Матеріал школи повинен лежати в основі техніко-тактичної підготовки баскетболістів.

2. Передача м‘яча.

Існує один найкращий вид передачі м‘яча для кожної ігрової ситуації, коли передача виконується без опору супротивника. Одним із критеріїв відбору виду передачі служить віддаль, на яку передається м‘яч. Велика віддаль вимагає передачі однією рукою від плеча, мала – передача двома руками від грудей. Традиційна техніка цих видів передач легко засвоюється у звичайних вправах в парах у слідчих методичній послідовності, передача на місці гравцю, який стоїть на місці, передача на місці гравцю, який рухається ; передача в русі гравцю, який рухається , передача в русі гравцю, який рухається. Більшість помилок при цих випадках передач пов‘язано з недооцінкою правильного положення кистей або кисті передаючої руки в завершальній фазі передачі. Повністю випрямлені руки при передачі двома руками від грудей або випрямлена рука при передачі однією рукою від плеча з пальцями на приймаючий м‘яч партнера, виключають бокове обертання м‘яча, яке є причиною неточних передач. Логіка виду вибору передачі, коли перед передаючим м‘яч гравцем розташований захисник, базується на п‘яти можливих точках передачі: 1 – над головою; 2 – над лівим плечем; 3 – біля лівої ноги; 5 – над правим плечем.

Цей вибір визначається положенням рук захисника: 1 – обидві руки захисника опущені; 2 – ліва рука опущена; 3 – ліва рука піднята; права рука піднята, 4 – права рука опущена.

Гравці повинні пам‘ятати, що своєчасно і точно виконані передачі забезпечують добрі умови для кидка партнера. Добра передача забезпечує добрий кидок.

3. Ведення м‘яча.

Багато командних взаємодій засновані на вмінні вести м‘яч. Воно часто допомагає створити самому дриблеру або його партнерам добрі умови для кидка. Ведення допомагає перемогти пресинг. Практично кожен раз, коли команда переходить від захисту до нападу, гравці завжди використовують ведення. Отримавши м‘яч, нападаючий повинен пред‘являти подвійну погрозу для захисника – кидком і проходом до кошика з веденням. Щоб дії нападаючого з м‘ячем були більш ефективними, він повинен знати прийоми обігрування захисного та початкового ведення, таким як: викрокування, перехресний крок і поворот.

Викрокування: виконуючи цей прийом, нападаючий робить перший крок вперед, заставляючи захисника відступити, потім починає рух назад, роблячи вигляд, що хоче повернутися у вихідне положення і провокуючи рух захисника вперед. При цьому вага тіла нападаючого переноситься на позаду стоячу ногу, що дозволяє зробити більший крок вперед попереду стоячою ногою в початковому напрямі і почати ведення.

Перехресний крок: Нападаючий робить пружинястий крок вперед – в бік, заставляючи захисника змінитися в напрямі можливого проходу, різко відштовхується від підлоги поставленою ногою, робить нею перехресний крок і починає ведення в другому напрямі.

Поворот. Нападаючий робить пружинястий крок вперед – в сторону, заставляючи захисника зміститися в напрямі можливого проходу, різко відштовхується від підлоги, поставленою ногою і виконує швидкий поворот назад, до того моменту, поки не буде з боку захисника, випускає м‘яч в підлогу ближньою до напряму повороту рукою і починає прохід з веденням.

4. Кидки.

Кінцевою метою переміщення гравця по майданчику з м‘ячем і без м‘яча, ловля і передача м‘яча, являються кидки в кошик. Говорячи про кидки в баскетболі, слід мати на увазі три основні їх характеристики, вид кидка, стиль, стиль і техніку, структуру рухів при кидку.

Кидок двома руками від грудей повинен зосереджуватися на тому, щоб рука гравця витягувалася вверх в вперед в напрямку кошика. В заключній фазі кидка, великі пальці рук повинні завернутися всередину вниз.

Першою ознакою стилю кидка одною рукою є висота підняття ліктя ридаючої руки перед кидковим рухом. Є три основні стилі виконання кидка по висоті підняття ліктя: кидок з ліктем, піднятим на одну чверть; наполовину і на три чверті. Висота підняття ліктя не порушує траєкторій польоту м‘яча.

5. Підбір і добивання м‘яча.

Команда, яка програє підбір, програє гру. Команда, яка частіше володіє м‘ячем при відпусканні має можливість частіше атакувати кошик. Успіх в боротьбі за м‘яч при відскаку відзначається трьома факторами. Перший з них – швидкість. Другий фактор – досвід гравця, третім, можливо самим важливим фактором є агресивність дій. Добивання м‘яча в кошик при відскоку здійснюється одною або двома руками. Добивання виконується м‘яким рухом кисті з широко розставленими пальцями випрямленої руки. При добиванні нападаючому потрібно швидко вийти в зручну позицію і розрахувати свій стрибок так, щоб добити м‘яч в вищій точці. Нападаючий може використовувати фінти при виході до м‘яча, стараючись не залишатися за спиною захисника погляд нападаючого повинен бути постійно спрямований на м‘яч, а дії захисника він контролює периферійним оглядом.

Підбору м‘яча при відскоку від щита або кільця в захисті, як правило попередні дії, спрямовані на попередження виходу нападаючого в позицію, зручну для добивання. Після кидка захиснику потрібно спочатку виконати оберт, закрити нападаючому короткий шлях до кошика після чого повинен почати активний рух до м‘яча. При кидку м‘яча захиснику спочатку потрібно зробити один або два кроки і напрямку м‘яча або кошика, який охороняється. При кидку захиснику потрібно зробити один, ва або кроки в напрямку захисника, виконати блокуючий поворот вперед, не гублячи м‘яча з поля зору, а потім подати швидкий рух до кільця для підбору. При підборі захисник повинен розрахувати свій стрибок так, щоб зловити м‘яч двома руками в точці стрибка і різко висмикнути його в положенні перед грудьми. В цьому випадку м‘яч захищається тілом від нападаючого, який хоче заволодіти ним з-за спини захисника. Після оволодіння м‘яча гравцем мусить швидко виконати передачу партнеру для організації прориву, або ведучи м‘яч, вийти з небезпечної зони під кошиком. Інтенсивність вправ і підборі і добиванні м‘яча можна підвищити завдяки використанню простіших приспосіблень у вигляді заслонок, які не дозволяють м‘ячу пройти всередину кошика.

6. Гра в нападі.

Баскетбол має багато тактичних ситуацій, на кожну з них гравець повинен швидко реагувати. Школа включає взаємодію двох, трьох нападаючих, які базуються на трьохосновних рухах гравця без м‘яча – до кошика, до партнера з м‘ячем, до партнера без м‘яча.

Взаємодія двох нападаючих. Передача і ривок до кошика – найпростіший приклад взаємодії двох нападаючих. Передаючи м‘яч партнеру, гравець виконує ривок до кошика з метою звільнитися від захисника і отримати зворотню передачу. Передача і ривок до кошика із зміною напрямку використовується для введення захисника в оману, нападаючий робить два-три кроки в напрямі партнера з м‘ячем, а потім проривається до кошика, готуючись отримати м‘яч.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:22 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Ривок за спиною захисника. Коли захисник, перейшовши на лінію передачі, утруднює отримання м‘яча намагається, нападаючий намагається зробити ривок за його спиною до кошика. Партнер з м‘ячем повинен бути постійно готовий негайно передати м‘яч. Передача гравець передає м‘яч партнеру і робить ривок за передачею, обходячи партнера ззовніі наводячи на нього свого захисник. Отримуючи зворотню передачу він може виконати кидок через заслін.

Передача і прохід через заслін з наведенням. Після отримання передачі від партнера гравець може пройти до кошика з веденням через заслін.

Передача після проходу через заслін наведенням. Якщо захисник переключається на гравця, який виходить з веденням через заслін, його партнер повинен зробити ривок до кошика і отримати м‘яч від дриблера.

7. Гра в захисті.

Так, як і шкалу нападу, шкалу захисту визначають дії одного, двох або трьох гравців. Основою для класифікації індивідуальних захисних дій є позиції опікуваного гравця на майданчику і його відношення відносно м‘яча – з м‘ячем на ближчій до м‘яча сторони майданчику, на дальній від м‘яча стороні майданчика. Групові взаємодії захисників включають три класи – дія в числовій меншості, протидія заслонам, створення ситуації оправданого ризику при спробі перехопити м‘яч.

Індивідуальні захисні дії. Успіх гри в захисті залежить від знань правил поведінки в кожній з цих ситуацій і швидкого реагування на їх зміни. Ситуація на майданчику може змінюватися. Любий рух противника в нову позицію і люба передача м‘яча автоматично створюють нову ситуацію для захисника.

Захист навіть більше, ніж напад вимагає універсальної підготовки. Загальний принцип школи захисних дій передбачає давати нападаючим відносної свободи просування м‘яча поперек майданчика і максимальне утруднення просування м‘яча вздовж майданчика.

Література.

Е.Р. Яхонтова. Юний баскетболіст. – Москва: Фізкультура і спорт., 1987.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:36 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вплив занять спортом на формування особистості

Однією з умов всебічного розвитку особистості є його фізична підготовленість, як результат фізичного виховання, заняття спортом. Формування особистості, яка поєднує в coбi духовне багатство, моральну чистоту i фізичну досконалість, стало програмою виховання людей у сучасному суспільстві.

Однак спорт виступає не тільки як засіб покращення фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, розвиток рухових якостей. В поєднанні з іншими засобами виховання спорт сприяє всебічному розвитку людини. Вирішуючи загальноосвітні завдання, заняття спортом впливають на підвищення культури людини (зокрема фізичної), утверджуючи в її свідомості вирішальне значення розумової i фізичної активності для розвитку особистості, формування потреб у систематичних заняттях спортом, готовності до раціональної організації рухової діяльності протягом дня, оволодіння необхідними гігієнічними навиками, а також системою знань про шляхи збереження i зміцнення здоров'я, покращення працездатності, на розуміння суті спорту, його соціального значення i місця в суспільстві.

Спорт впливає на моральні якості, розвиток, вольової та емоційної сфер людини, естетичних i етичних уявлень i потреб. Він впливає на формування характеру людини, тобто тих особливостей особистості, які відбиваються на вчинках i відносинах з іншими людьми та зовнішнім світом.

Заняття спортом позитивно впливають на інтелектуальну сферу. Рухова активність, яка лежить в їх основі, сприяє:

• формуванню в людини уявлень про рухові можливості свого власного тіла;

• розвитку спостережливості, оскільки спортивна діяльність вимагає зосередження уваги на умовах, які супроводжують рух, а також швидкого переключення уваги на різного роду подразники;

• розвитку швидкості орієнтації, так як більшість видів спорту виробляють здатність до адекватної зміни поведінки в залежності від умов, які виникли;

• розвитку мислення, оскільки спортивна діяльність є творчою; в процесі тренувань треба аналізувати причини успіхів та невдач своїх досягнень, правильно оцінити ситуацію, що виникла, вести пошук шляхів раціонального вирішення рухових задач.

Разом з розвитком інтелектуальної сфери відбувається и духовне зростання людини, що займає сьогодні найбільш вагоме місце в досягненні загальної мети виховання.

Фізкультурно-спортивна діяльність людини, має чимале духовне навантаження. Ще П'єр де Кубертен висловився про те, що головна сила i досягнення спорту в тому, що він є школою морального благородства та чистоти, фізичної витривалості та енергії. В спорті особливо чітко виражаються всі людські якості: характер, ставлення до справи, воля, совість, чесність. Це саме той вид діяльності, де особливо чітко перевіряються морально-вольові якості людини.

Виходячи з цього, предметом нашого дослідження стали проблеми особистісного становлення молодих людей, життя яких тісно пов'язане з фізкультурно-спортивною діяльністю.

Така діяльність вимагає не лише цілеспрямованого, наполегливого, систематичного та довготривалого тренування, а й спеціальної психологічної підготовки. Розробляючи та впроваджуючи найбільш ефективні методики тренування та управління діяльністю спортсменів під час змагань, тренери не повинні обмежуватись тільки формуванням у спортсменів високого рівня психомоторних функцій, чого вимагає техніка i тактика конкретного виду спорту.

У процесі всієї педагогічної роботи їм доводиться (свідомо чи несвідомо) впливати i на формування їх активної життєвої позиції, інтелектуального, морально-духовного формування особистості. Багаторічні спостереження та аналіз сучасних методик підготовки спортсменів доводять, що теорії «нейтрального спорту» не виправдовують себе. Навпаки, саме недоліки у формуванні високих особистих якостей спортсменів, їх морально-вольових якостей, світоглядних позицій часто є головною причиною поразок у змаганнях, навіть при наявності відмінної фізичної та технічної підготовки.

Забезпечення духовного розвитку особистості через заняття фізкультурно-спортивною діяльністю набуває великого соціального значення.

Не слід ототожнювати поняття «особистість спортсмена» з поняттям «добре підготовлений атлет». При характеристиці особистості спортсмена варто, в першу чергу, мати на увазі зрілість його громадянської свідомості, стійкість характеру, високі моральні якості.

Безумовно, сам змагальний характер спортивної боротьби часто створює «сприятливі» умови для прояву таких індивідуалістичних рис особистості, як прагнення до голого рекордизму, до перемоги в змаганнях заради особистого успіху i пов'язаних з ним матеріальних благ. У таких спортсменів на першому місці постають індивідуальні інтереси, що нерідко пов'язано з прагненням досягти перемоги будь-якими, в тому числі неспортивними засобами. Це протиріччя є інколи джерелом внутрішніх конфліктних ситуацій, яке породжує боротьбу між суспільними та особистими мотивами спортивної діяльності.

В результаті роботи з учнями навчальних закладів та аналізу особистісного становлення, фізичного вдосконалення та їх духовного розвитку, сформувались певні наукові припущення, які склали основу гіпотези нашого дослідження, що полягає в наступному:

1. Внутрішня структура індивідуально-психологічних властивостей особистості визначає вибір виду спорту;

2. Кожен вид спорту специфічно впливає на формування особистості учнів, що відображається як у мотивації їхньої спортивної діяльності, так i у розвитку конкретних особистісних якостей;

3. З ростом рівня спортивної майстерності відбуваються зміни у структурі особистості спортсменів, що відображається у якісних показниках розвитку індивідуально – психологічних властивостей.

Так в результаті використання таких методів, як педагогічне спостереження, бесіди, анкетування та інтерв'ювання ми побачили, що приймаючи участь у змаганнях одні учні ставлять перед собою мету досягнути позитивного результату для підняття свого престижу, підвищення власної значущості, інші – ідентифікують себе, виходячи з тих цінностей, які переживають у групі. А ще ряд учнів беруть участь у змаганнях i досягають непоганих результатів, усвідомлюючи свій професійний обов'язок по відношенню до майбутньої професії.

Аналізуючи дані групи мотивів участі у змаганнях можна зробити певні висновки щодо рівня сформованості деяких особистісних якостей учнів, що спеціалізуються з окремих видів спорту.

Так, бажання підняти свій престиж, досягнути власної вигоди переважає у більшості учнів, які займаються індивідуальними видами спорту. Це приводить до формування впевненості у власних силах, вміння бачити перед собою конкретно визначену мету i досягати її, хоча в багатьох випадках це сприяє розвиткові егоїзму, замкнутості.

Учні, у яких основним видом занять є командні види спорту, більше спрямовують свої інтереси на взаємодію з партнерами, взаємодопомогу i підтримку, на співвідношення свого внутрішнього «Я», своїх власних потреб з навколишнім середовищем i оточуючими людьми. Але й тут, в деяких випадках, не виключено переслідування певних егоїстичних цілей.

Дослідження триває. Вивчивши динаміку розвитку особистісних якостей в залежності від обраного виду спорту та рівня майстерності ми зможемо розробити ряд педагогічних рекомендацій педагогам та тренерам з організації виховної роботи з учнями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахчанян Г.С. Мотивація інтересу до занять фізичною культурою та спортом // Педагогіка і психологія. - № 4. – 1997. – С.41

2. Кузь В.І. Основи національного виховання. – К: ІВЦ «Київ», 1993.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:37 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ПЛАН

1 Вирішення загальновиховних завдань на уроках фізичної культури

2 Специфічні психологічні особливості виховних завдань на уроках фізичної культури

3 Двоплановість виховного впливу вчителя фізичної культури на учня

4 Формування моральності школярів у процесі занять фізичною культурою і спортом

5 Етапи формування моральної поведінки

6 Самовиховання учнів у процесі занять фізичною культурою

7 Завдання вчителя фізичної культури з керівництва самовихованням школярів

8 Виховання учнів із відхиленням від норм поведінки у процесі занять фізичною культурою і спортом

1 Вирішення загальновиховних завдань на уроках фізичної культури.

Фізичне виховання, як предмет шкільної програми, вирішує поряд з іншими предметами загальновиховні завдання. Фізичне виховання в школі здійснюється в тісному зв'язку з моральним, трудовим, естетичним та ін. вихованням.

Для загального процесу формування особистості має значення, в якому віці впливають на людину ті чи інші фактори, які є сприятливими для її розвитку. Фізичні вправи є особливо цінними для всестороннього розвитку особистості в дитячому та юнацькому віці. Засобами фізичного виховання можна ефективно формувати такі дуже важливі моральні якості, як працелюбність, відповідальність та обов'язок, товариська взаємодопомога, гуманізм, чесність та ін.

Вихованню дружби, товариської взаємодопомоги сприяє правильне підсумовування занять, коли вказується на достатній або недостатній прояв цих якостей. Часто, наприклад, після гри або естафети тільки оголошується результат. Якщо проаналізувати поведінку кожної команди, показати, що команда, яка перемогла, правильно розподілила свої сили, проявила взаємовиручку і тому перемогла, виховний вплив уроку значно підвищується. Важливу цінність для формування особистості мають спортивні змагання. Вони використовуються як для розвитку масового спорту, так і для вирішення завдань морального виховання. Якщо змагання є одним з важливих загально-шкільних традиційних заходів, яким передує велика підготовча робота, тоді їхню виховну цінність важко переоцінити. Відповідальність учасників змагання пов'язана не тільки із захистом своїх власних інтересів, але й насамперед із спортивними інтересами колективу, за який вони виступають.

2 Специфічні психологічні особливості виховних завдань на уроках фізичної культури

Однією з фундаментальних потреб людини є потреба в рухах. Про її розвиток та значення для людини свого часу писали Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, П.Ф. Лесгафт та ін. В немовлячому віці розвиток психіки проходить в тісному зв'язку з розвитком рухів. З віком можливості задоволення потреб у рухах обмежуються. Через це відбувається поступове згасання і самої потреби в рухах.

За словами академіка М. М. Амосова, здоров'я людини визначається не тільки відсутністю у неї хвороб, але і об'ємом, різноманітністю, інтенсивністю рухів, які вона може виконати за день. Обмеженість рухових можливостей є ознакою нездоров'я.

Для підтримання нормальної рухової активності школяр повинен кожного дня виконувати 23-30 тисяч кроків, а дошкільник - 12 тисяч. Спостереження доводять: і ті, і інші виконують половину.

Сьогодні нормальний день старшокласника - шість уроків у школі та 2-3 години на самопідготовку вдома, 3-4 години перегляд телепередач і читання книг.

Діти стоять на зупинках, чекаючи тролейбус, щоб проїхати одну-дві зупинки. Діти чекають ліфт, щоб піднятись на другий-третій поверх.

Фізичне навантаження дуже потрібне дітям! Воно не тільки тренує серце і судини, готуючи до життя, але і розвиває м'язи - периферичне серце, які при потребі приходять на допомогу організмові.

Щоб дитина нормально розвивалась, вона повинна неорганізовано займатись будь-яким фізичним навантаженням не менше двох годин, організовано - одну годину кожного дня. А пульс її повинен підніматись до тренувального ефекту, не менше 140 ударів за хвилину.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:38 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

3 Двоплановість виховного впливу вчителя фізичної культури на учня

Виховуючи учнів на уроці або під час тренувань, учитель враховує той факт, що школярі знаходяться під виховними впливами школи, сім'ї та соціального середовища. При цьому, ці впливи не завжди збігаються за своєю спрямованістю. Тому виховний вплив учителя повинен мати характер двоплановості: щоб кожна вимога вчителя сприймалась школярем не тільки як вимога уроку або школи, але і як вимога до особистого і суспільного життя школяра.

Для цього вчитель повинен передусім відмовитись від однопланового впливу, розширити горизонт виховних заходів, сприймання вчинків учнів. Для вчителя піклуванням повинні стати не стільки послух учня на уроці, скільки принципово життєві установки; не успішність, а ставлення до навчання, праці, доручень; не конкретний вчинок, а прояв у ньому характеру. Кожен урок, кожне заняття в спортивній секції повинно розглядатись як частина життя школяра, і тому норми поведінки учня повинні бути нормами поведінки в житті поза школою.

4 Формування моральності школярів у процесі занять фізичною культурою і спортом

Формування моральних якостей особистості учнів вимагає дотримання таких умов:

1. Набуття учнями знань про моральну поведінку.

2. Правильна організація життя і діяльності школярів, набуття ними позитивного досвіду моральної поведінки.

3. Формування у школярів соціальної потреби моральної поведінки.

5 Етапи формування моральної поведінки

Перший етап - вимушене прийняття вимог, які ставляться до школяра педагогами.

Другий етап - школяр приймає вимоги добровільно, усвідомлюючи свої обов'язки, проте ці вимоги залишаються для нього зовнішніми спонуканнями вчинків.

Третій етап - моральні вимоги, які йдуть від учителя, стають особистими, внутрішніми вимогами. Це відбувається тоді, коли у школяра виробляється система переконань та ідеалів.

Четвертий етап - школяр активно впливає на дітей, що його оточують, намагаючись змінити їх поведінку згідно зі своїми переконаннями та ідеалами.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:43 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

6 Самовиховання учнів у процесі занять фізичною культурою

Самовиховання - це діяльність людини, яка спрямована на зміну своєї особистості. Воно, разом із наслідуванням і самоосвітою є (або повинно бути) одним із шляхів самовдосконалення. Але для цього потрібно знати, що слід удосконалювати. Ці знання про себе учні одержують від педагогів, батьків, товаришів і шляхом самопізнання.

Прийоми самопізнання


Класифікація прийомів самовиховання


7 Завдання вчителя фізичної культури з керівництва самовихованням школярів


Перше завдання - пробудити (або підтримати) прагнення школяра розвити в собі позитивні риси особистості та звільнитись від негативних. Важливе значення тут має ідеал людини, який стає для нього еталоном поведінки, світогляду (реальний спортсмен або літературний герой).

Друге завдання - формування в учня самосвідомості високого рівня, завдяки якому появляється можливість самопізнання. Чим молодший школяр, тим менше в нього розвинена самосвідомість. Тому завданням учителя є поступове формування прийомів самопізнання.

Третє завдання - допомогти школяреві скласти програму самовиховання, намітити, які особливості поведінки, риси особистості слід розвивати і які змінювати, викорінювати.

Четверте завдання - вказати розумні шляхи і способи самовиховання.

8 Виховання учнів із відхиленням від норм поведінки в процесі занять фізичною культурою і спортом

Дисципліна - це визначений порядок поведінки, який відповідає нормам та вимогам що сформувались. Вона буває двох видів: свідома (внутрішня) і з примусу (зовнішня). Роль дисципліни на уроці фізичної культури зводиться: до попередження травматизму, підвищення щільності уроку, до підвищення успішності завдяки кращому засвоєнню навчального матеріалу.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 13:44 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Недисциплінованість - це негативна морально-вольова якість особистості, яка виражається в невмінні або небажанні організувати свою поведінки відповідно до суспільних норм та вимог. Причинами недисциплінованої поведінки є:

• відсутність чіткої системи організації суспільно корисної діяльності і залучення до неї школярів; на уроці фізичної культури це стосується насамперед підготовки спортивного залу до занять, в тому числі і силами самих учнів;

• недостатнє врахування вчителями фізичного виховання психологічних особливостей школярів різного віку;

• незадоволеність учнів стосунками з педагогами (часто педагоги не помічають у школярів нічого позитивного);

• прорахунки в організації навчально-виховної роботи і як наслідок - пониження інтересу учнів до уроку;

• відсутність єдиних вимог як з боку педагогічного колективу школи, так і з боку батьків. Часто вчителі теоретичних дисциплін і батьки зневажливо ставляться до фізичної культури. Це ставлення може закріпитись у свідомості учня, може створити у нього враження непокарання за недисципліновану поведінку на уроці фізичної культури;

• часте непокарання порушників дисципліни.

Одним із проявів недисциплінованості є пропуск учнями уроків фізичної культури. У більшості випадків пропуски учнями уроків без поважних причин, а іноді і "у зв'язку з хворобою" (з наявністю довідки від лікаря) мають суб'єктивний характер. Перш за все це:

• Відсутність цілеспрямованості та інтересу до уроку фізичної культури. Встановлено, що від молодших до старших класів число школярів з негативним ставленням до уроку фізичної культури збільшується.

• Соромливість. Школяру, який слаборозвинений фізично, багато вправ є не посильні. Він соромиться показати свою слабкість, особливо якщо однокласники не скупі на насміхання. У старших класах соромливість виникає через сумісне навчання хлопців та дівчат.

• Іноді зауваження, осуд, які робить сам учитель фізичної культури в нетактовній формі, відкриті насміхання призводять до того, що школяр не бажає терпіти приниження і перестає відвідувати уроки, ненавидить учителя.

Виховання недисциплінованих дітей у процесі занять фізичною культурою

Важковиховуваними дітьми вважаються ті, хто має відхилення в моральному розвитку, закріплені негативні форми поведінки, хто постійно проявляє недисциплінованість.

За ступенем педагогічної і соціальної занедбаності підлітків і старших школярів можна поділити (умовно) на три групи:

Перша група - мають нормальні стосунки з навколишніми, але є недоліки в характері, які часто пояснюються "хворобою росту", психологічними віковими особливостями. Вони не вміють лагодити з батьками, педагогами і однолітками. У них не вироблено правильних критеріїв оцінки життєвих ситуацій, тому вони не завжди можуть відділити хороше від поганого. Свої недоліки ці школярі знають, але боротися з ними не можуть, бо не вміють правильно користуватися своєю самостійністю, вони не підготовлені батьками і школою до свободи дій.

Друга група - мають надмірний егоцентризм, який перетворює наявні у них окремі недоліки і звички в негативні риси характеру, робить їх важкими у спілкуванні. Вони самолюбиві, егоїстичні, невживчиві. На осуд їх поведінки реагують озлобленням, заздрістю, бажанням все робити навпаки, робити іншим боляче. Такі діти нікого не хочуть слухати, заперечують за будь-ким право на їх виховання. Усе в житті стає для них нецікавим, учитись не хочуть, будь-яка робота для них є важкою. Такі школярі легко потрапляють у нехороші компанії.

Третя група - діти, які схильні до хуліганства. Стосунки з батьками у них порушені, унаслідок чого в них низька самооцінка, і як своєрідна її компенсація виникає бажання почуватись у ролі "героя", заставити більш слабшого визнати його переваги. Вони часто потрапляють у міліцію.

"Важкі діти" - це ті, які вимагають до себе особливого ставлення, більшої уваги вчителів та колективу класу, до яких більше, ніж до інших потрібний індивідуальний підхід.

Дослідження доводять, що "важкі" учні тричі менше захоплюються читанням книг, удесятеро менше цікавляться технічною творчістю. Проте заняття фізичною культурою та спортом їх цікавлять не меншою мірою, ніж соціально благополучних однолітків. Тому фізична культура та спорт в організації дозвілля важких дітей повинна займати одне з головних місць.

Завдання вчителя фізичної культури - помітити у важкому учневі хороші риси характеру, які приховані іноді за зовнішнім проявом грубощів, негативізму, а іноді і цинізму.

Психологічна дія такого підходу полягає в тому, що такі діти переконані, що вони погані, що з них нічого хорошого не вийде. Усвідомлення своєї невиправності негативно впливає на їх поведінку. Коли ж з допомогою педагога дитина знаходить у собі щось позитивне, тоді ця свідомість змінює її самооцінку, відкриває для нього надію на виправлення, якщо вона дійсно цього хоче. Помітивши свою користь для людей, вона вже не усувається від них, не протиставляє себе класу або спортивній команді. Практика показує, що в роботі з важковиховуваними дітьми корисно залучати минулих своїх вихованців-спортсменів, які самі раніше були "важкими". Вони є для таких дітей наочним прикладом того, що є ще час для виправлення.

Література

1. Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта. - К.: Вища школа, 1985.

2. Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте. - М.: ГЦОЛИФК, 1980.

3. Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. - М.: ФиС, 1982.

4. Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. - М.: ФиС, 1979.

5. Дойзер Э. Здоровье спортсмена. - М.: ФиС, 1980.

6. Допинговый монстр. - Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. - М., 1996.

7. Ильин Е.П. Психология физического воспитания. - М.: Просвещение,1987.

8. Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. - М.: ФиС, 1984.

9. Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. - М.: ФиС, 1978.

10. Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. - М.: Просвещение, 1990.

11. Мартенс Р. Социальная психология и спорт. - М.: ФиС, 1979.

12. Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. - М.: ФиС, 1987.

13. Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. - М.: ФиС, 1979.

14. Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке спортсменов. - М.: ФиС, 1985.

15. Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. - Кишинев: Штиинца, 1983.

16. Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа, 1975.

17. О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. - Тарту, 1973.

18. Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. - М.: ФиС, 1984.

19. Попов А.Л. Спортивная психология. - М.: Московский психолого-социальный институт. Флинта, 1998.

20. Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. - М.: ФиС, 1973.

21. Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. - М.: ФиС, 1979.

22. Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, - М.: ФиС, 1959.

23. Пуни А.Ц. Психология. - М.: ФиС, 1974.

24. Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. - М.: ФиС, 1973.

25. Родионов А.В. Психофизическая тренировка. - М.: ТОО "Дар", 1995.

26. Рудик П.А. Психология. - М.: ФиС, 1958.

27. Рудик П.А. Психология. - М.: ФиС, 1974.

28. Семиченко В.А. Психология общения. - К.: "Магистр-S", 1997.

29. Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий спортсменов по критериям результатов. - М.: Теория и практика ФК, № 2, 1996

30. Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

31. Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. - М.: Медицина, 1985.

32. Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. - М.: Просвещение, 1987.

33. Станкин М.И. Этика спортивного педагога. - М.: Знание, 1983



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 14:00 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Надання першої допомоги

Прийоми й способи припинення кровотечі
Розрізняють кілька видів кровотечі: капілярна, артеріальна і венозна. Капілярна кровотеча пов'язана з ушкодженням дрібних судин. Кров тече з усієї
поверхні рани, немов із губки. Така кровотеча ніколи не буває сильною. Зупинити капілярну кровотечу можна, наклавши тугу пов'язку безпосередньо на рану.
Артеріальну кровотечу можна відразу розпізнати за яскраво-червоним кольором крові. Вона викидається з рани пульсуючим струменем. Артеріальна кровотеча дуже небезпечна для життя, тому що в результаті поранений втрачає велику кількість крові за зовсім невеликий проміжок часу. Слід якнайшвидше зупинити кровотечу. Для цього потрібно притиснути пальцями артерію трохи вище місця поранення.
Слід однак зауважити, що притискати артерію рекомендується тільки протягом короткого часу, за який можна встигнути підготувати джгут або закрутку на кінцівки або стерильну тугу пов'язку на інші ділянки тіла.
Якщо артеріальна кровотеча відкрилася на гомілці, то слід притискати підколінну артерію. Роблять це двома руками. Великі пальці кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а іншими пальцями намацують артерію в підколінній ямці й притискають її до кістки.
Коли артеріальна кровотеча починається із судини верхньої кінцівки, слід притискати плечову артерію до плечової кістки біля внутрішньої поверхні двоголового м'яза плеча чотирма пальцями руки. Наскільки це ефективно, перевіряють за пульсацією променевої артерії.
Якщо кровотеча почалася зі стегна, необхідно притискати стегнову артерію, що знаходиться у верхній частині стегна безпосередньо під паховою складкою.
Із шийної рани кровотечу можна зупинити, притиснувши сонну артерію на боці поранення нижче рани.
Найнадійнішим способом зупинки артеріальної кровотечі при пораненні кінцівок є накладення гумового, матер'яного джгута або закрутки, зробленої з підручних матеріалів — ременя, рушника тощо.
Під час накладення джгута (закрутки) слід дотримуватися таких правил:
джгут (закрутку) необхідно накладати якомога ближче до рани з того боку, який ближчий до тулуба;
джгут (закрутку) необхідно накладати поверх одягу (або поверх кількох шарів бинтів); накладений джгут (закрутку) повинно бути добре видно, його не можна закривати одягом або бинтом;
затягувати джгут (закрутку) треба до припинення кровотечі; надмірне затягування джгута (закрутки) посилює болісні відчуття і найчастіше травмує нервові стовбури; слабко затягнутий джгут (закрутка) збільшує кровотечу;
у холодну пору року кінцівку нижче джгута треба тепло закутати, але забороняється застосовувати штучне зігрівання;
джгут (закрутку) не можна тримати більше 1,5—2 годин, інакше може бути омертвіння кінцівки. Якщо після накладання джгута (закрутки) минуло 1,5— 2 години, то джгут потрібно плавно послабити, ушкоджену артерію в цей час притиснути пальцями вище рани, а потім знову накласти джгут, але трохи вище того місця, де він був накладений раніше;
під джгут (закрутку) обов'язково підкладають записку, у якій вказується час (година, хвилина) їхнього накладення.
Після того як був накладений джгут (скрутка), пораненого з артеріальною кровотечею необхідно негайно відправити до найближчого медичного пункту. У холодний період часу рекомендується на короткі проміжки щопівгодини послабляти джгут.
Зупинити кровотечу можна також шляхом максимального згинання кінцівок
Щоб зупинити кровотечу з ран кисті й передпліччя, необхідно покласти згорнутий з марлі, вати або тугого м'якого матеріалу валик у ліктьовий згин, зігнути руку в лікті й щільно прив'язати передпліччя до плеча.
Якщо ушкоджено плечову артерію, валик кладуть у пахвову ямку і зігнуту в лікті руку міцно прибинтовують до грудної клітки.
У випадку кровотечі в пахвовій ямці зігнуті в ліктях руки максимально відводять назад і лікті зв'язують. При цьому підключична артерія повинна бути притиснута ключицею до першого ребра. Однак при переломі кісток кінцівок цим прийомом користуватися не можна.
У випадку ушкодження дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови, живота, шиї й інших місць тіла артеріальну кровотечу можна зупинити накладанням стерильної тугої пов'язки. У цьому випадку на рану треба накласти кілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно забинтувати.
Венозну кровотечу можна визначити за темно-червоним, вишневим кольором крові, що витікає з рани безперервним струменем, але повільно, без поштовхів. Це може бути сильна кровотеча. Щоб її зупинити, накладають стерильну тугу пов'язку і піднімають постраждалу частину тіла. Якщо ушкоджуються великі вени, на кінцівки накладають джгут.
При носовій кровотечі хворий повинен лежати або сидіти з розстебнутим коміром сорочки, без головного убору, голова повинна бути ледь закинута назад, до ніг потрібно прикласти грілку, на перенісся — холодні примочки.
Внутрішня кровотеча є наслідком сильних ударів. Ознаки такої кровотечі: різка блідість обличчя, слабість, прискорений пульс, задишка, запаморочення, сильна спрага і непритомний стан. Після виявлення цих ознак необхідно негайно викликати лікаря, а до його приходу забезпечити потерпілому повний спокій. Необхідно прикласти до місця травми пакет із льодом, тому шо холод звужує судини і сприяє припиненню кровотечі. Важливо не давати пити постраждалому без дозволу лікаря. Таких хворих слід транспортувати першими й з особливою обережністю.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 14:00 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Правила й прийоми накладання пов'язок
Ранами називаються механічні порушення" цілості шкірних покривів або слизових оболонок. Існує кілька різновидів ран: різані, колоті, рублені, роздроблені, рвані, вогнепальні й інші.
Є рани поверхневі. При таких ранах ушкоджуються тільки верхні шари шкіри (садна). Рани можуть бути і глибокими. При цьому ушкоджуються не тільки всі шари шкіри, але й тканини, що лежать глибше (підшкірна клітковина, м'язи і т. д.).
Якщо рана проникає в грудну, черевну порожнину або в череп, вона зветься проникною. Більшість ран починає кровоточити через ушкодження кровоносних судин.
Якою ж має бути перша допомога при пораненні? Спочатку слід зупинити кровотечу, вберегти рану від забруднення, створити спокій ушкодженій кінцівці.
Накладанням пов'язки можна найефективніше захистити рану від забруднення й зараження мікробами. Як пов'язку використовують марлю й вату, що мають високу гігроскопічність. Сильну кровотечу можна зупинити за допомогою накладання тісної пов'язки або кровоспинного джгута (на кінцівки). Під час накладання пов'язки дотримуються таких правил:
1. Ніколи не слід промивати рану, тому що при цьому в неї можуть бути занесені мікроби.
2. При потраплянні в рану шматків дерева, обривків одягу, землі й т. п. витягати їх можна лише в тому випадку, якщо вони розташовані на поверхні рани.
3. Не можна торкатися поверхні рани (опікової поверхні) руками, тому що на шкірі рук знаходиться особливо багато мікробів
4. Перев'язку потрібно робити тільки чисто вимитими руками, протертими, якщо є можливість, одеколоном або спиртом.
5. Перев'язний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним. У випадку відсутності стерильного перев'язного матеріалу можна використовувати чисто випрану хустку або шматок тканини, переважно білого кольору, попередньо пропрасований гарячою праскою.
6. Перед накладанням пов'язки шкіру навколо рани необхідно протерти горілкою (спиртом, одеколоном), причому протирати слід в напрямку від рани, а потім змазати шкіру йодною настойкою.
Перед накладанням пов'язки на рану треба покласти марлеві серветки (одну або кілька, у залежності від величини рани), після чого рану бинтують. Бинтування звичайно роблять зліва направо, круговими ходами бинта. Бинт беруть правою рукою, його вільний кінець захоплюють великим і вказівним пальцями лівої руки.
Існують різні типи пов'язок.
Найпростішою пов'язкою е кругова, її накладають на зап'ястя, нижню частину гомілки, чоло і т. д. При цьому бинт кладеться так, щоб кожен наступний його оберт повністю закривав попередній.
Спіральну пов'язку (такі пов'язки застосовуються при бинтуванні кінцівок) починають накладати так само, як і кругову, роблячи на одному місці два-три оберти бинта для того, щоб закріпити його. Починати бинтувати потрібно з найтоншої частини кінцівки. Щоб бинт прилягав щільно, після одного-двох обертів його перевертають. Після закінчення бинтування бинт фіксують шпилькою або розрізають його кінець уздовж і зав'язують.
Існують і висівкоподібні пов'язки, які застосовуються при бинтуванні ділянки суглобів стопи, кисті. Називаються вони так тому, що при їхньому накладанні бинт немовби утворює цифру «8».
Колосоподібна пов'язка застосовується при пораненні плечового суглоба. А от косинкова накладається при пораненні голови, ліктьового суглоба й сідниці.
Пращеподібна пов'язка потрібна при пораненнях підборіддя, носа, потилиці й чола. Щоб її зробити, необхідно взяти шматок широкого бинта завдовжки близько 1 м і з кожного кінця розрізати уздовж, середню частину залишаючи цілою. Якщо ж рана невелика, то, щоб її закрити, досить буде і наклейки.
Під час накладання пов'язки потерпілого слід посадити або укласти, тому що, навіть при невеликих ушкодженнях, під впливом нервового збудження, болю може трапитися короткочасна втрата свідомості — непритомність.
Існують деякі особливості накладання пов'язок при проникних пораненнях живота й грудей. Наприклад, при проникному пораненні живота з рани можуть випадати нутрощі, найчастіше петлі кишечника. Вправляти їх у черевну порожнину в жодному разі не можна — це може зробити тільки хірург під час операції. Подібну рану слід закрити стерильною марлевою серветкою і забинтувати живіт. Це потрібно зробити не занадто туго, щоб органи не були здавлені.
При проникному пораненні грудної клітки при кожному вдиху повітря зі
свистом заходить в рану, а при видиханні — із шумом виходить крізь неї Таку рану необхідно закрити якнайшвидше. Для цього на рану кладуть кілька шарів марлі, товстий шар вати і накривають її шматком клейонки, компресного паперу, прогумованою оболонкою індивідуального пакета або яким-небудь іншим матеріалом, що не пропускає повітря, після чого туго забинтовують


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 14:01 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Надання першої допомоги при переломах, опіках, шоку, непритомності
У результаті сильного удару або падіння можуть трапитися переломи кісток. Бувають закриті переломи. Це такий стан, коли кістка зламана, однак цілість шкіри на місці перелому не порушена. Є й відкриті переломи, коли в ділянці перелому є рана. Під час надання першої допомоги слід забезпечити нерухомість місця перелому. Це зменшить біль і допоможе запобігти подальшому зміщенню кісткових уламків. Цього можна досягти за допомогою накладення іммобілізувальної, тобто фіксувальної, пов'язки.
З цією метою використовують стандартні шини. Але найчастіше на місці події їх немає, тому людина, яка надає першу допомогу, повинна швидко зорієнтуватися й використати для шин підручний матеріал: ціпки, тростини, лижі, парасольки, підходящі за розміром дошки, шматки фанери, лінійки, пучки очерету і т. п.
Спочатку необхідно забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів: одного вище перелому, іншого — нижче місця перелому.
Під час накладання шин слід керуватися такими правилами: <• ушкоджену кінцівку не можна витягати;
якщо в місці перелому є відкрита рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут вище рани й перелому, потім пов'язку на рану, а після цього — шини з двох боків кінцівки;
обидві шини повинні захоплювати суглоби, розташовані вище й нижче місця перелому;
шина перед накладанням повинна бути обгорнена ватою або м'якою тканиною.
Якщо перелом закритий, то необхідну допомогу слід надавати дуже обережно. Інакше можна викликати додаткові ушкодження в результаті зміщення уламків кісток
Накладати шину треба таким чином, щоб вона щільно прилягала до зламаної кінцівки. При переломі кісток передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому і суглобі під прямим кутом так, щоб долоня була повернена до груді її клітки. Далі накласти шину, щоб пальці рук охоплювали один її кінець, а другий заходив f за ліктьовий суглоб. У такому положенні необхідно шину закріпити бинтом або іншим матеріалом, а руку підвісити на косинці.
Коли зламана плечова кістка, передпліччя потрібно зігнути під прямим ку-ком у ліктьовому суглобі. На зламану кістку плеча накласти по можливості дві шини: одну — із зовнішнього боку плеча так, щоб один її кінець був вищий за плечовий суглоб, другий трохи нижчий за ліктьовий суглоб, а іншу — від пахвової емки до ліктьового суглоба. Потім обидві шини прибинтовують до плеча, а зігнуте передпліччя підвішують на ремені, косинці і т. п. При переломі стегна для накладання шинної пов'язки потрібно мати дві великі шини. Одну з них накладають уздовж зовнішньої поверхні ушкодженої кінцівки. При цьому довжина шини повинна бути такою, щоб один Гі кінець знаходився під пахвою, а інший ледь виступав за стопу. Другу шину накладають уздовж внутрішньої поверхні ноги з таким розрахунком, щоб один кінець її сягав ділянки промежини, а інший — трохи виступав за край стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовуються. При цьому широким бинтом, поясним ременем або рушником верхню частину зовнішньої шини прикріплюють до тулуба.
Перша допомога при переломі гомілки аналогічна до допомоги при переломі стегна.
Якщо зламано ключицю, слід насамперед підвісити руку на косинці, потім зшити два ватно-марлевих кільця, надягти їх потерпілому на руки і підсунути до плечових суглобів, плечі постраждалого максимально відвести назад, а кільця ззаду, над лопатками, зв'язати.
Якщо поламані кістки таза, пораненого необхідно покласти на спину, зігнути нога в колінах і покласти під ділянку колінних суглобів згорнуте пальто, подушку і т. п., щоб зменшити напруженість м'язів живота.
Якщо ушкоджено хребет, то потерпілого кладуть на тверду поверхню {дошку, фанеру, двері тощо) — на спину або живіт, у залежності від того, у якому положенні він знаходиться. Піднімати постраждалого потрібно дуже обережно, покликавши на допомогу трьох-чотирьох осіб. Слід уникати при підніманні будь-яких струсів і згинів хребта.
Якщо ушкоджені ребра, на грудну клітку накладають тугу кругову пов'язку.
При переломах щелепи треба прикрити рот, потім зафіксувати щелепу праіце-подібною пов'язкою.
Опіками називаються ушкодження, що викликаються дією світлового випромінювання ядерного вибуху, а також високої температури (полум'я, гаряча пара, окріп або їдких хімічних речовин (міцні кислоти, луги).
Існують опіки кількох ступенів:
I ступінь, коли на обпеченому місці з'являється почервоніння І відчувається біль;
II ступінь, коли на місці опіку є пухирі;
III ступінь, що характеризується омертвінням усіх шарів шкіри;
IV ступінь, коли уражена не тільки шкіра, але і тканини під нею: сухожилля, м'язи, кістки.
Якщо площа опіків займає більш 1/3 поверхні тіла, людина може загинути.
При наданні першої допомоги слід, насамперед, загасити на потерпілому одяг. Для цього потрібно облити потерпілого водою або накинути на нього ковдру, піджак або пальто, щоб припинити доступ кисню. Далі обпалену частину тіла звільняють від одягу, розрізаючи його. Частини одягу, що пристали, треба не зривати, а обрізати навколо і залишити на місці. Пухирі зрізати й зривати також не слід. Якщо опіки великі, то після знімання одягу рекомендується потерпілого загорнути в чисте простирадло. Потім ужити протишокових заходів і відправити потерпілого до лікувальної установи.
Якщо обпалені окремі ділянки тіла, то шкіру навколо опіку потрібно протерти спиртом, одеколоном, водою, а на обпалену поверхню накласти суху стерильну пов'язку. Обпалену поверхню не рекомендується нічим змазувати.
Якщо опіки невеликі — І ступеня, — то на почервонілу шкіру потрібно накласти марлеву серветку, змочену спиртом. Спочатку печіння й відчуття болю трохи посиляться, але незабаром біль стихне, почервоніння зменшиться.
Якщо опіки II, а тим більше III і IV ступеня, то постраждалого потрібно негайно відправити до лікувальної установи.
Перша медична допомога при опіках від світлового випромінювання надається так само, як і при звичайних опіках.
У потерпілого від перенапруження нервової системи у зв'язку із сильними больовими подразненнями, втратою крові при пораненнях і переломах, а також при опіках часто настає рЬкий занепад сил і зниження всіх життєвих функцій організму. Дихання практично не відчувається, обличчя стає блідим, пульс прискорюється і погано прощупується. У постраждалого помітна байдужність до оточення. Проте він, незважаючи на біль, не просить про допомогу. Однак він притомний. Такий стан називають шоком.
Необхідно при перших ознаках шоку негайно усунути біль. Наприклад, при переломах уже одне накладання шини сприятливо діє на хворого, тому що це відразу ж зменшує біль. Можна ввести потерпілому болезаспокійливі засоби (промедол) і серцеві ліки — камфору, кофеїн. Постраждалому необхідно створити всі умови, щоб полегшити біль і неприємні відчуття. Для цього слід зігріти його, накрити ковдрою, обкласти грілками, якщо немає ушкодження черевної порожнини, дати йому гарячого солодкого міцного чаю, вина, у холодну пору року внести його до теплого приміщення.
Непритомністю називається стан, який розвивається в результаті нервового потрясіння, переляку, великої крововтрати. Ознаками непритомності вважаються різке збліднення, холодний піт, ослаблення серцевої діяльності, втрата свідомості.
Потрібно розстебнути у постраждалого комір, зняти ремінь, винести потерпілого на відкрите місце, де є вільний доступ повітря. Ноги підняти вище голови. Це робиться для того, щоб покращилося кровопостачання мозку. У результаті таких заходів потерпілий повинен опритомніти. Якщо ж цього не відбулося, йому необхідно дати понюхати нашатирний спирт, сприскати груди й лице холодною водою.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 14:02 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Перша допомога при ураженні електричним струмом
Організм може зазнати шкідливого впливу електричної енергії, потрапивши під розряд атмосферної електрики (удар блискавки) або при випадковому зіткненні з електричним струмом.
Явища, що виникають від зіткнення з електричним струмом, залежать від ряду умов, серед яких головну роль відіграють властивості електричного струму функціональний стан самого організму. Властивості електричного струму визначаються характером струму (постійний або змінний), його напругою й частотою, напрямком, тривалістю дії. Постійний струм діє швидше, ніж змінний, але змінний більш небезпечний за постійний при відносно невеликій його напрузі й низькій частоті, тому що опір тканин до змінного струму слабший, ніж до постійного. Збільшення частоти періодів зменшує шкідливу дію струму. Високочастотні струми безпечні й застосовуються в лікувальних цілях.
Сила струму виражається у відношенні напруги струму до того опору, який чинять при цьому тканини При однаковій напрузі вона тим більша, чим менший опір тканин. Шкідлива дія струму буде набагато сильнішою при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль відіграє величина поверхні тканини, що торкається електродів.
Істотне значення має те, через які органи проходить струм. Особливо небезпечним є проходження струму через серце, головний мозок, тому що це може викликати зупинку серця й дихання. Взагалі у випадку будь-якої електротравми відбувається ураження серця. У важких випадках розвивається картина, що нагадує кардіошок: прискорений м'який пульс, низький AT, потерпілий блідий, наляканий, спостерігається задишка, нерідко судороги, припинення дихання.
Ступінь порушень, викликаних електричним струмом, залежить від тривалості дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є смертельним, якщо діє менше 0,1 секунди. Чутливість до електричного струму різна в різних видів тварин і навіть індивідів одного виду. Функціональний стан організму, його нервової системи відіграє в цьому відношенні велику роль: чим більш збудливою є нервова система, тим різкіша ΰ реакція при пропусканні струму. Електричний струм великої сили діє також безпосередньо на тканину. У місцях входу й виходу струму (найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі електроопіки аж до обвуглювання. У легших випадках з'являються так звані мітки струму — округлі плями від 1 до 6 см у діаметрі, темні усередині й синюваті на периферії. На відміну від термічних опіків волосся залишається необпаленим.
Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили) виявляється у вигляді головного болю, нудоти, частим є прискорення серцевого ритму й дихання, підвищення AT і наступне незначне Його зниження, параліч м'язів, набряк і водянка.
Дія сильного струму (100 мА і вище) у результаті порушення нервової системи спочатку викликає підвищення AT і задишку. Потім настає гальмування ЦНС, що супроводжується значним зниженням AT, ослабленням і навіть тимчасовим припиненням дихання, запамороченням, іноді втратою свідомості. Такий стан може проявитися у вигляді «мнимої смерті». Якщо надати своєчасну допомогу, нерідко вдається відновити життєві функції. При електрошоку можуть початися судороги, параліч дихання і повне припинення діяльності серця.
Спочатку потерпілого слід звільнити від контакту з електрострумом (якщо це не зроблено раніше). Необхідно відключити джерело живлення. Якщо ж це з якоїсь причини зробити неможливо, треба скинути обірваний провід дерев'яним сухим ціпком.
Якщо людина, яка надає допомогу, одягнена в гумові чоботи й рукавички, то потерпілого можна відтягнути від електропроводу.
При припиненні дихання роблять штучне дихання. Потім уводять серцеві й серцево-судинні засоби (10 %-ний розчин адреналіну — 1 мл, кордіамін — 2 мл, 10-%-ний розчин кофеїну — 1 мл підшкірне), засоби, що стимулюють дихання (1%-ний розчин лобеліну - 1 мл внутрівенне повільно або внутрім'язово).
На електроопікову рану накладають стерильну пов'язку.
Штучне дихання слід проводити протягом тривалого часу. При зупинці серця рекомендується непрямий масаж серця, внутрісерцеве введення розчину адреналіну і 10 мл 10 %-ного розчину хлориду кальцію. г


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 14:02 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Транспортування потерпілих
Надавши першу допомогу, потерпілого треба негайно відправити до медпункту або лікувальної установи. Постраждалого зазвичай виносять; якщо він здатен рухатися, необхідно його вивести. Способи залежать від характеру поранення, стану транспортованого хворого, наявності засобів для виносу й кількості потерпілих. Найзручніше використовувати ноші.
Щоб розкласти ноші, носіям необхідно стати біля їхніх кінців, розстебнути ремені. Після цього, потягнувши за ручки, розкрити ноші і, впираючись коліном у розпори, повністю їх випрямити. Кожен із носіїв зобов'язаний перевірити, чи добре закриті замки розпорів.
Для того щоб покласти потерпілого на ноші, двом носіям необхідно підвести під нього руки: один під голову й спину, другий — під таз і ноги. Одночасно вони повинні підняти й покласти людину на ноші.
Тих, хто постраждав від поранення в потилицю й спину, кладуть на ноші на бік; із травмою живота — на спину з напівзігнутими в колінах ногами. Якщо в людини постраждали лице й щелепи, її слід повернути набік обличчям. Якщо поранено передню поверхню шиї, потерпілого транспортують у положенні напівсидячи зі схиленою на груди головою.
Переносити потерплого на носилках потрібно в такий спосіб. Йти не в ногу, спокійно, щоб ноші не розгойдувалися і не заподіювали потерпілому додаткових страждань. Несуть потерплого ногами вперед, а у важкому стані — головою вперед, щоб задні носії могли спостерігати за його станом. Людині, що втратила свідомість, необхідно дати понюхати нашатирного спирту, а при припиненні Дихання — покласти ноші на землю і зробити штучне дихання.
При обслуговуванні нош групою з чотирьох осіб, двоє несуть ноші за ручки, а інші підтримують із боків. Потім носії міняються місцями. При підйомах і спусках необхідно стежити, щоб ноші залишалися в горизонтальному положенні.
Якщо під рукою немає нош, їх можна зробити з підручних засобів. Як матеріал використовуються одна-дві палиці або жердини. На них можна покласти пальто, шинель, мішок, простирадла, ковдри, намети, прив'язавши їхні кінці до палиць (жердин). Потерпілих можна переносити і на розкладушках, широких дошках, щитах, дверях, драбинах, при цьому слід забезпечити м'якість нош.
Переносити потерпілого може й один носій. Існує три способи перенесення в залежності від відстані.
Перший спосіб: для перенесення на невелику відстань носій, опустившись на одне коліно збоку від потерпілого, підхоплює його одною рукою під сідниці, іншою — під лопатки; а той обхоплює шию носія. Носій піднімається й переносить хворого.
Другий спосіб: на довгі відстані потерпілі переносяться на спині. Хворий сідає на узвишшя, носій опускається на одне коліно між його ногами, спиною до нього, підхоплює стегна постраждалого, а останній обхоплює носія за верхню частину грудей. Потім носій встає й переносить людину.
Третій спосіб: на порівняно великі відстані найзручніше переносити потерплого на плечі.
Переносити потерплого за допомогою двох носіїв можна двома способами.
При першому один із носіїв бере хворого під пахви, а другий, стоячи між ногами потерплого і спиною до нього, підхоплює його ноги трохи нижче колінних суглобів (при переломі кінцівок і ушкодженнях хребта цей метод не застосовується).
Другим способом є перенесення на «замку». Його роблять, з'єднавши чотири руки. Для цього кожен із носіїв захоплює правою рукою свою ліву руку (біля зап'ястя), а лівою — праву руку товариша (теж біля зап'ястя).
У випадку, якщо потерпілий має невелику вагу або доводиться увесь час його підтримувати, «замок» робиться з двох рук (одна рука одного й одна рука Іншого носія) або з трьох рук (дві руки одного носія й одна рука іншого)


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Баскетбол 7-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.198.165.74
Браузер:

Cайт живе: