rss · Субота, 18.11.2017, 11:16

Опитування

Будинок Культури
1. Необхідний в Червоному
2. Мені це не цікаво
3. Замість БК - магазин
4. Є інші заклади, там краще
5. Надам фінансову допомогу
6. Не потрібен Червоному
7. Маю спонсора на ремонт
Всього відповідей: 41
Сторінка 1 з 212»
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 7-й клас (Теоретична підготовка)
Теоретико-методичні знання 7-й клас
mr_smithДата: Неділя, 07.06.2009, 22:13 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Олімпійські ігри Стародавньої Греції. Засади здорового способу життя. Поняття про оздоровчі системи. Питний режим. Правила техніки безпеки під час виконання фізичних вправ.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:10 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Олімпійські ігри Стародавньої Греції

У святкові дні греки влаштовували спортивні змагання – ігри. Найзнаменитіші були ігри в Олімпії, що лежить у мальовничій долині Пелопоннесу. Ігри проводилися раз на чотири роки на честь Зевса Олімпійського; звідси й походить їхня назва.

На Олімпійських іграх найсильніші грецькі атлети змагалися з бігу, стрибків, боротьби, кидання диска, списа, кулачного бою. Один день призначали для змагання юнаків.

Найнебезпечнішими змаганнями були перегони колісниць, запряжених четвериками коней. Треба було 12 разів об’їхати арену іподрому. Візники, стоячи на колісницях, правили кіньми. Колісниці шалено мчали і нерідко зачіплювалися за поворотний стовп або за чуже колесо; на розбиту колісницю налітали інші. В одному із заїздів з 10 колісниць розбилось 8.

Судді нагороджували переможців вінками з галузок маслинового дерева. Коли переможець повертався додому, усе населення міста виходило йому назустріч. На знак того, що він прославив свою батьківщину, ставили його статую.

Вважалося, що змагатися в іграх могли всі вільні елліни. Та до ігор треба було готуватися кілька років, а селяни й ремісники не могли приділяти спорту багато часу. Тому в іграх брали участь в основному заможні люди. Купити бігових коней могли тільки найбагатші греки. Якось один дуже багатий афінянин послав на змагання сім четвериків, які посіли перше, друге і четверте місця. Переможцем на кінних змаганнях вважали власника коней, а не візника, який ризикував своїм життям і виявляв велику майстерність, правлячи кіньми.

Жінкам доступ на Олімпійські ігри було заборонено під страхом смертної кари.

Для греків Олімпія була священним місцем. У центрі її здіймався величний храм, у якому стояла величезна статуя Зевса, що її створив Фідій. Статуя була виконана в тій самій техніці, що й статуя Афіни в Парфеноні. Навколо храму Зевса містилися інші споруди і статуї богів, героїв та переможців на іграх.

На час Олімпійських ігор припинялися війни в Греції. Десятки тисяч людей їхали до Олімпії на візках і верхи, йшли пішки, пливли на кораблях. На ігри збиралися глядачі не тільки з самої Греції, а й з колоній. Навколо Олімпії виростало ціле місто з наметів. Щоб побачити змагання, глядачі сідали на пагорбах, які оточували долину. Гучними криками вони підбадьорювали атлетів, що змагалися.

На Олімпійські ігри приїздили письменники й поети, щоб почитати свої твори перед тисячами слухачів, які зібралися з усього еллінського світу. За переказом, Геродот тут уперше читав уголос “Історію”.

Греки лічили роки від перший Олімпійських ігор, які, за переказом, були в 776 році до н.е.

Минуло близько 2400 років з часу розквіту грецької культури, але вона справила такий величезний вплив на дальший розвиток культури в цілому світі, що її значення ми відчуваємо досі.

Любов греків до змагань, що прищеплювалась з ранніх дитячих років, залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аренах, але й музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав без проведення поєдинків.

Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від самих богів, життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами. З легенд та міфів ми знаємо про існування могутніх Зевса, Посейдона, Плутона, Аполлона, Артеміди, Гермеса, Діоніса та інших богів. Захоплюють і вражають героїчні вчинки їхніх дітей —Геракла, Прометея, Персея, Пелопа, Паріса, Ахілла та інших міфічних для, нас персонажів.

Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпійським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовер­жець на честь своєї перемоги над батьком Кроном, який поїдав своїх власних дітей, аби ті не заволоділи його троном.

На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та інші.

Серед героїв, які продовжили традиції богів, називають то Геракла Ідейського, то Пелопа, який переміг сильного і підступного Еномая, батька прекрасної Гіпподамії. Стверджують, що саме на честь Пелопа один з грецьких островів дістав назву Пелопоннес.

В “Іліаді” Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені пам'яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися в їзді на колісницях, кулачному бої, звичайному бігу, метанні важкого диска, списа, стрільбі з лука. Поема Гомера— перше літературне джерело, що розповіло людству про спортивні змагання в Стародавній Греції.

А як було в самій Олімпії, в долині ріки Алфею, де жили та змагалися прості її мешканці? Хто перший запропонував проводити змагання, які згодом привернули до себе загальну увагу?

В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. правителі Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми народами, уклали угоду про перемир'я. На честь цієї події було вирішено провести Олімпійські ігри.

Ще один документ також називає цю дату, її підтверджують й інші джерела. Відомо, що в Греції задовго до Іфіта та Лікурга від­бувалися різноманітні свята. Вони здебільшого присвячувались богині Деметрі, покровительниці землеробів. Ці свята та змагання, без яких греки не уявляли свого життя, тривали між жнивами та збиранням винограду.

Людству відома ще й хроніка Малаласа із Сірії. Вона згадує царя Саула, який жив ще в XI віці до н. е. Він теж був палким при­хильником різноманітних змагань, серед яких Олімпійські ігри займали не останнє місце.

Та повернемося знову до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут священного перемир'я, взявши за основу проведення ігор чотирирічний цикл. Найголовніша умова складеної угоди — заборона усіх військових дій. Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не допускали до змагань. У ті часи це вважалося найбільшим приниженням. Ізольованих від суперництва на аренах сторонилися навіть найближчі друзі.

Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився священний гай — Алтій. Тут відбувалися обряди посвячення та вибори царів, здійснювались різноманітні культові ритуали. Згідно з міфологією тут знаходились могили Пелопа і Тераксіпа. Але найголовнішими торжествами вважалися свята на честь Зевса — наймогутнішого грецького бога.

Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до н. е. Переконав усіх елідський математик та філософ Пп-пій, який жив у V віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім'я першого олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець змагань з бігу. До речі, через фонетичні особливості мови різних народів та різні підходи до тлумачення знаків на камені ім'я елідського кухаря вимовляється та пишеться по-різному. Незмінним лишається лише корінь слова “кор”.

Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олімпіад, що відбулися за два століття до нього. Зрозуміло, що в цих списках багато білих плям. Це підтверджує випадок з ім'ям першого чемпіону.

Тому Гіппій наполягає, що Ігри, на яких переміг Коройб, були лише 27-ми. Так зазначено на камені. З них починається літопис Олімпіад, оскільки відсутні відомості про переможців та програми попередніх змагань. Погодимося з цим і ми.

Пізніше, у IV віці до н. е., списки переможців, складені Гіппієм, перевірив та доповнив великий Арістотель.

Що ж являли собою спортивні споруди давньої Олімпії? Проведені вченими розкопки в середині XVIII — на початку XIX століть показали, що там було п'ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд прямокутника або видовжену підковоподібну форму. Вздовж арен розміщувались трибуни для глядачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.

Змагання з бігу відбувалися не на крутих доріжках, як це прийнято зараз, а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувались місця для поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м'ячем. Тут були також лазні, кімнати для масажу, інші приміщення. Неподалік височіло кілька приміщень “олімпійського селища”, де розташовувались атлети — учасники ігор.

Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, посвяченням у ранг олімпійців.

На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій (звідси — стадіон). Не у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший дорівнював 192,27 метра і практикувався саме в Олімпії. Допускають, що він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим Гераклом.

Нам нічого невідомо про секунди атлетів під час забігів. Досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь.

Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не зали­шаючи на піску слідів. Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах, і навіть ловив зайців.

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін — приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: “Ми перемогли!” і впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження!



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:11 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експансивні та темпераментні греки над усе цінували благородство та мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

Водночас не дозволялося сміятися над переможеними. Учасникам та глядачам Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним атлетам. Як було не захоплюватись силою славнозвісного Мілона Кротонського! Він шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять — на істмійських, дев'ять — на німейських, шість — на піфійських. Ще хлопчиком у 532 році до н. е. він здобув свою першу перемогу. А через 20 років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по стадіону. А ввечері, на бенкеті, він самотужки з'їв засмаженого бика.

Протягом 30 років перемагав у кулачних двобоях атлет Феаген. На Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко зараз повірити такому досягненню спортсмена.

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей рекорд “сімейності” не перевершено й досі.

Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у боротьбі з п'ятиборства, вони поклали свої вінки на го­лову батька і на руках понесли його по стадіону.

— Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? — запитували глядачі. Щасливий батько помер на руках синів від радощів, що переповнили його серце.

Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній — оливковий вінок, скріплений стрічкою.

До рідних місць переможців відряджали скороходів або найви-триваліших бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне забезпечення та інші блага.

Театральні вистави влаштовували двічі-тричі на рік; тривали вони з ранку до вечора протягом трьох днів. Щодня ставили кілька п’єс.

Чоловіки виконували й жіночі ролі. Актори декламували, співали, танцювали.

На обличчя вони надівали маски, які відповідали ролям: чоловічі й жіночі маски, що виражали гнів і благання, веселощі і розпач. Яскраво розмальовані маски було добре видно і з задніх рядів величезного театру. За ходом п’єси актори міняли маски. Щоб здаватися вищими, вони взували особливе взуття з дуже товстою підошвою.

З глузливих сценок виникли комедії – забавні п’єси. Слово “комедія” означає “пісні веселих поселян”. Комедії не тільки веселили глядачів. Часто в них порушувалися питання, що хвилювали в той час громадян, наприклад вести далі війну чи укласти мир. Боротьба, яка починалася на народних зборах, тривала в театрі – автори комедії зображували своїх супротивників шахраями, брехунами, тупицями. Глядачі легко вгадували в дійових особах сучасників.

Дотепністю і злою глузливістю характеризувалися комедії афінянина Аристофана.

Греки дуже любили театр. У дні вистав вони приходили до театру на світанку з їжею і питвом. На вистави до Афін приїздило багато людей з інших міст. Нелегко було догодити тисячам вимогливих глядачів. Вони бурхливо виявляли своє схвалення чи осуд п’єси та акторів.

Після вистав особлива комісія, беручи до уваги думку глядачів, присуджувала перемогу авторам найкращих п’єс і найкращим акторам. Їх нагороджували вінками і цінними подарунками.

Автори п’єс були в надзвичайній пошані. Есхілові та Софоклу поставили в афінському театрі пам’ятники-статуї.

Театр називали в Греції “школою для дорослих”. Мислитель V століття до н.е. назвав авторів трагедій “вождями мудрості”.

Література

Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

Зарубіжна та українська література. Підручник. – К., 2001.

Історія Стародавньої Греції. – К., 1998.

Грецька міфологія. – К., 1986.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:14 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Олімпійські ігри були заборонені християнами в 1-му році 293-ої Олімпіади (394 р.) імператором Феодосієм як язичницькі.

Традиція, що існувала в стародавній Греції, в кінці XIX століття була відроджена французьким громадським діячем Пьера де Кубертеном. Олімпійські ігри, відомі також як Літні Олімпійські ігри проводилися кожні чотири роки, починаючи з 1896, за винятком років, що припали на світові війни. У 1924 році були установлені Зимові Олімпійські ігри, які спочатку проводилися в той же рік, що і літні. Проте, починаючи з 1994 року час проведення Зимових олімпійських ігор зрушений на два роки щодо часу проведення літніх ігор.

Олімпійська ідея і після заборони античних змагань не зникла назовсім. Наприклад, в Англії протягом XVII століття неодноразово проводилися «олімпійські» змагання і змагання. Пізніше схожі змагання організовувалися у Франції і Греції. Проте, це були невеликі заходи, що носили, в кращому разі, регіональний характер. Першими справжніми попередниками сучасних Олімпійських ігор є «Олімпії», які проводилися регулярно в період 1859-1888 років. Ідея відродження Олімпійських ігор в Греції належала поетові Панайотісу Суцосу, утілив її в життя громадський діяч Евангеліс Заппас.
У 1766, в результаті археологічних розкопок в Олімпії, були виявлені спортивні і храмові споруди. У 1875 археологічні дослідження і розкопки продовжилися під німецьким керівництвом. У той час в Європі були в моді романтичний-ідеалістичні настрої античності. Бажання відродити олімпійське мислення і культуру розповсюдилося досить швидко по всій Європі. Французький барон Пьер де Кубертен (фр. Pierre de Coubertin) сказав тоді: «Німеччина розкопала те, що залишилося від стародавньої Олімпії. Чому Франція не може відновити стару велич?».
На думку Кубертена, саме слабкий фізичний стан французьких солдатів став однією з причин поразки французів у Франко-пруській війні 1870-1871. Він прагне змінити положення за допомогою поліпшення фізичної культури французів. Одночасно з цим, він хотів подолати національний егоїзм і зробити внесок в боротьбу за мир і міжнародне взаєморозуміння. «Молодь миру» повинна була мірятися силами в спортивних змаганнях, а не на полях битв. Відродження Олімпійських ігор здавалося в його очах кращим рішенням, щоб досягти обох цілей. На конгресі, проведеному 16-23 червня 1893 в Сорбонне (Паризький університет), він представив свої думки і ідеї міжнародній публіці.
У останній день конгресу (23 червня) було затверджено, що перші Олімпійські Ігри сучасності повинні відбутися в 1896 році в Афінах, в країні-родоначальниці Ігор - Греції. Щоб організувати проведення Ігор, був заснований Міжнародний Олімпійський Комітет (МОКНУВ). Першим президентом Комітету став грек Demetrius Vikelas (1835-1908), який був президентом до закінчення I Олімпійських Ігор 1896 року. Генеральним секретарем став барон Пьер де Кубертен. Плакат перших Олімпійських ігор Перші Ігри сучасності пройшли дійсно з великим успіхом. Не дивлячись на те, що участь в Іграх прийняла менше 250 атлетів, Ігри стали найбільшою спортивною подією, що пройшла коли-небудь з часів Стародавньої Греції.
Грецькі офіційні особи були такі задоволені, що висунули пропозицію про «вічне» проведення Ігор Олімпіади на їх батьківщині, в Греції. Але МОКНУВ ввів ротацію між різними державами, щоб кожні 4 року Гри міняли місце проведення. Після першого успіху, олімпійський рух випробував першу в своїй історії кризу. Ігри 1900 в Парижі (Франція) і Ігри 1904 в Сент-Луісі (штат Міссурі, США) були суміщені з Усесвітніми ярмарками.

.

Спортивні змагання тягнулися місяцями і майже не користувалися інтересом у глядачів. У Іграх в Сент-Луісі брали участь майже тільки американські спортсмени, оскільки з Європи добратися через океан в ті роки було дуже складно з технічних причин. На Олімпійських іграх 1906 в Афінах (Греція) знов вишли на перше місце спортивні змагання і результати. Хоча МОКНУВ спочатку визнавав і підтримував проведення цих «проміжних Ігор» (всього через два роки після попередніх), зараз він ці Ігри не визнає олімпійськими.
Деякі спортивні історики рахують ці Ігри 1906 порятунком олімпійської ідеї, оскільки вони перешкодили іграм стати «безглуздими і непотрібними». Сучасні Олімпійські ігри Принципи, правила і положення Олімпійських ігор визначені Олімпійською хартією, основи якої затверджені Міжнародним спортивним конгресом в Парижі в 1894, що прийняв за пропозицією французького педагога і громадського діяча Пьера де Кубертена рішення про організацію Ігор за зразком античних і про створення Міжнародного олімпійського комітету (МОКНУВ). Згідно хартії Ігор Олімпіади «.объединяют спортсменів-любителів всіх країн в чесних і рівноправних змаганнях.
По відношенню до країн і окремих осіб не допускається ніякої дискримінації по расових, релігійних або політичних мотивах.». Ігри проводяться в перший рік олімпіади (4-річного періоду між іграми). Рахунок олімпіадам ведеться з 1896, коли відбулися перші Олімпійські ігри (I Олімпіада - 1896-99). Олімпіада отримує свій номер і в тих випадках, коли ігри не проводяться (наприклад, VI - в 1916-19, XII-1940-43, XIII - 1944-47). Символ Олімпійських ігор - п'ять кілець, що скріпляють, символізуючих об'єднання п'яти континентів в олімпійському русі, т.з. олімпійські кільця.
Колір кілець у верхньому ряду - блакитний для Європи, чорний для Африки, червоний для Америки, в нижньому ряду - жовтий для Азії, зелений для Австралії. Крім олімпійських видів спорту, організаційний комітет має право по своєму вибору включити в програму показові змагання 1-2 видам спорту, не визнаним МОКНУВ. У тому ж році, що і Олімпіада, з 1924 проводяться зимові Олімпійські ігри, які мають свою нумерацію. Місце проведення Олімпіади вибирає МОКНУВ, право їх організації надається місту, а не країні. Тривалість не більше 15 днів (зимових ігор - не більше 10). Олімпійський рух має свої емблему і прапор, затверджені МОКНУВ за пропозицією Кубертена в 1913.
Емблема - олімпійські кільця. Девіз - Citius, Altius, Fortius (швидше, вище, сильніше). Прапор - біле полотнище з олімпійськими кільцями, з 1920 піднімається на всіх Іграх.
Серед традиційних ритуалів Ігор: запалювання олімпійського вогню на церемонії відкриття (вогонь запалюється від сонячних променів в Олімпії і доставляється факельною естафетою спортсменів в місто-організатор Ігор); вимовлення одним з видатних спортсменів країни, в якій відбувається Олімпіада, олімпійської клятви від імені всіх учасників ігор; вимовлення від імені суддів клятви про неупереджене суддівство; вручення переможцям і призерам змагань медалей; підняття державного прапора і виконання національного гімну на честь переможців. З 1932 місто-організатор будує «олімпійське село» - комплекс житлових приміщень для учасників ігор.
Згідно хартії, Ігри є змаганнями між окремими спортсменами, а не між національними командами.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:28 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Засади здорового способу життя

Що таке здоров'я? За енциклопедичним визначенням, це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: «Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів.» Одначе настільки широке соціологічне визначення здоров'я є дещо суперечливим, оскільки соціальна повноцінність людини не завжди збігається з його біологічним станом. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов.

Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційний (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботвірного начала, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини. У зв'язку з цими властивостями виникло поняття «практично здорова людина», за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність хворобного стану, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби за впливу на організм надзвичайних подразнювачів. До факторів, що визначають здоров'я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня та ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров'я у даному регіоні і, що, вкрай важливе – спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно. Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров'я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя – це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально-біологічних чинників. У ХХ столітті ВООЗ були визначені засади наукової організації охорони здоров'я окремих осіб : підвищення захисних властивостей людського організму, а також створення умов, які попереджують контакт людей з особливими патогенними подразнювачами або послаблюють їхню дію на організм.

Охорона здоров'я в усьому світі, в тому числі і в Україні, прагне розвивати, охороняти та зміцнювати людське здоров'я. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розсповсюдженість кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально-профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Особливе місце у системі охорони здоров'я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню.

Фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини. Основні показники стану фізичної культури в суспільстві – рівень здоров'я і фізичного розвитку людей, ступінь використання фізичної культури у сфері виховання та освіти, у виробництві, побуті, спортивні досягнення.

Фізичне виховання – це органічна частина загального процесу виховання, соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійний розвиток форм і функцій людського організму. Основні засоби фізичного виховання – заняття фізичними вправами, загартування організму, гігієна праці та побуту.

На відміну від охорони здоров'я, фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їй попереджає, допомагає їх уникнути.

Здоровий спосіб життя є невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою: чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні – завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані «шкідливі звички», які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, дія яких щороку призводить до зростання смертності та погіршення загального стану здоров'я населення України.

Те, що погіршення здоров'я молоді – основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації – може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході – ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здововому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ'єктивне. В результаті фізичне виховання стає. . . Ще одним чинником психологічного тиску, що аж ніяк не сприяє здоровому способу життя. Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, проектування їхнього реального стану здоров'я на комплекс заходів, що мають бути щодо нього вжиті.

Запропонована нижче інформація відноситься до оздоровчої фізичної культури, яка, на мою думку, в перспективі може бути прийнята «на озброєння» українською освітньою системою.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:30 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОРМ ОЗДОРОВЧОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

По мірі впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (в залежності від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і а циклічного характеру. Циклічні вправи -- це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування. У а циклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивна гра, єдиноборства. Аби кличні вправи впливають переважний чином на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах, лабіальність нерв норм*якового апарату. До видів з переважним використанням а циклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки (ЗАЛП), ритмічну і атлетичну гімнастику, гімнастику за системою «хатха-йога».

РАНКОВА ГІГІЄНІЧНА ГІМНАСТИКА

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації нерв норм*якового апарату, діяльності сердечно-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкіряних і м*якових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

ВИРОБНИЧА ГІМНАСТИКА

Цей вигляд оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м*якових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов'язані з тривалим збереженням сидячої робочої пози і точністю виконання дрібних механічних операцій.

Фізкультурні паузи організуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності -- в залежності від виду діяльності і контингенту працюючих. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м*язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам'яті, мислення і. концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.

РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА

Особливість ритмічної гімнастики складається в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних коштів, що впливають на організм. Так, серії бігових і страйкових вправ впливають переважно на сердечно-судинну систему, нахили і присідання -- на руховий апарат, методи релаксації і. самонавіювання -- на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість в суглобах, бігові серії -- витривалість, танцювальні -- пластичність і т. д. В залежності від вибору коштів заняття, що застосовуються ритмічною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, міра посилення функцій дихання і кровообігу залежать від вигляду вправ.

Серія вправ партерного характеру (в положеннях лежачи, сидячи) впливає найбільш стабільний чином на систему кровообігу ЧАС не перевищує 130-- 140 узд/міна, т. е. не вийде за межі аероб ний зони; споживання кисня збільшується до 1,0--1,5 л/міна; зміст молочної кислоти не перевищує рівня ПАНО -- біля 4,1 ммоль/л. Таким образом, робота в партері носить переважно аеробний характер. У серії вправ, що виконуються в положенні стоячи,. локальні вправи для верхніх кінцівок також спричиняють збільшення ЧСС до 130--140 уд/міна, танцювальні рухи -- до 150--170, а глобальні (нахили, глибоке присідання) --до 160--180 уд/міна. Найбільш ефективний вплив на організм надають серії рухових і стрибкових вправ, в яких за певного темпу ЧСС може досягати 180--200 уд/міна, а споживання кисня -- 2,3 л/міна, що відповідає 100%МПК. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (або змішаний з переважанням анаеробного компонента); вміст лактата в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л, кисневий борг -- 3,0 л (В. В. Матов, Т. С. Лісицька, 1985).

У залежності від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180--200 уд/міна може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. У цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводиться пригнобленням аеробний механізмів енерго- забезпечення і зниженням величини МПК. Істотної стимуляції. жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; в зв'язку з цим не спостерігаються зменшення мас тіла і нормалізація холестеринового обміну, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.

На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися таким чином, щоб тренування носило в основному аеробний характер (із збільшенням ЧСС в межах 130--)(150 уд/міна). Тоді нарівні з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м'язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливо і підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншій мірі, ніж при виконанні циклічних вправ.

АТЛЕТИЧНА ГІМНАСТИКА

Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервно-м'язового апарату): гіпертрофію м'язових волокон і збільшення фізіологічного поперечника м'язів; зростання м*язової мас, сили і силової витривалості. Ці зміни пов'язані в основному з тривалим збільшенням кровотока в працюючих м'язових групах внаслідок багаторазового повторення вправ, що поліпшує трофіку (живлення) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і - аеробний продуктивності організму. Більш того внаслідок значного приросту м*язової мас гіршають відносні показники найважливіших функціональних систем -- життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисня (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м*язової мас супроводиться зростанням жирового компонента, збільшенням вмісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних чинників ризику сердечно-судинних захворювань.

При спостереженні за 30-літніми чоловіками, протягом двох років що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічене підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мам рот. ст. (а у 30 % з них--де 140/80 мам рот.ст.), зниження життєвого індексу (внаслідок збільшення мас тіла) з 72 до 67 мал/кг, збільшення ЧАС в спокої з 71 до 74 узд/міна (Ю. М. Даного, 1974). При виконанні функціональної навантажувальної проби кількість антипічних реакцій на навантаження збільшилася від 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу -- від 2,9 до 3,7 мін. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлене перенапруження міокарда у 12 % що займаються.

Крім збільшення м*якової мас, цим негативним змінам сприяють також велике нервове напруження і затримка дихання при напруженні. При цьому різко підвищується внутрішньо грудний тиск, меншає притока крові до серця, його розміри і ударний об'єм; в результаті знижується міокардіальне ліжечко і розвивається короткочасна ішемія міокарда. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, вказані зміни можуть придбати безповоротний характер (особливо у людей старше за 40 років). Ось чому нарощування м*язової мас не повинно бути самоціллю.

Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків -- в поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню аероб ний можливостей і загальної витривалості. Так, наприклад, при поєднанні вправ з обтяженнями зі спортивною грою відмічене підвищення фізичної працездатності по тесту PWC170 з 1106 до 1208 кгм/міна, а з біговий тренуванням -- до 1407 кгм/міна, тоді як при заняттях «чистим» атлетизмом такого ефекту не спостерігалося (А. Н. Мамитов, 1981). При поєднанні силових вправ з плаванням і бігом (4 рази в тиждень --)( атлетична гімнастика і 2 рази --)( тренування на витривалість) нарівні з вираженим збільшенням сили і силової витривалості відмічене збільшення показників тесту PWC170 з 1100 до 1300 кгм/міна і МПК з 49,2 до 53,2 мл/кг.

Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводяться великими перепадами артеріального тиску, пов'язаними із затримкою дихання і напруженням. Під час напруження внаслідок зниження притоки крові до серця і серцевого викиду різко падає систолічний і підвищується діастолічний тиск. Відразу ж після закінчення вправ -- внаслідок активного кровонаповнення шлуночків серця систолічний тиск підіймається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастолічний різко падає.

Ці негативні зміни можуть бути значною мірою нейтралізовані при зміні методики тренування (робота з обтяженнями не більше за 50 % від максимальної ваги і підйом снаряда в фазі вдиху), що автоматично виключає затримку дихання і напруження. Дана методика запропонована фахівцями Болгарії, де атлетична гімнастика широко застосовується в оздоровчих цілях.

Необхідно критично віднестися до доцільності її використання особами середнього і немолодого віку (враховуючи вікові зміни- сердечно-судинної системи і негативний вплив на чинники ризику). Заняття атлетичною гімнастикою, як вже відмічалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям при умові оптимізації тренувального процесу і поєднання атлетичних вправ з тренуванням на витривалість (біг і інш.). Люди більш зрілого віку можуть використати лише окремі вправи атлетичного комплексу, направлені на зміцнення основних м*язових груп (м'язів плечового пояса, спини, черевного пресу і інш., як доповнення після тренування на витривалість в циклічних вправах.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:30 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ГІМНАСТИКА ЗА СИСТЕМОЮ «ХАТХА-ЙОГА»

Незважаючи на те що ця гімнастика досить популярна в нашій країні, її фізіологічний вплив на організм вивчений поки недостатньо. Цілком ймовірно, що діапазон її впливу вельми широкий -- внаслідок різноманіття коштів, що використовуються.

Хатха-йога -- це складова частина індійської йоги, яка включає в себе систему фізичних вправ, направлених на вдосконалення людського тіла і функцій внутрішніх органів. Вона складається з статичних поз (асан),, дихальних вправ і елементів психорегуляції. Вплив на організм асан залежить принаймні від двох чинників: сильного розтягнення нервових стовбурів і м*язових рецепторів, посилення кровотока в певному органі (або органах) внаслідок зміни положення тіла. При збудженні рецепторів виникає могутній потік імпульсів в ЦНС, стимулюючий діяльність відповідних нервових центрів і внутрішніх органів. У позі «ширса-сану» (стойка на голові) збільшується притока крові до головного мозку, в позі лотоса -- до органів малого таза. Виконання спеціальних дихальних вправ (дихання, що контролюється ), пов'язаних із затримкою дихання, крім нервно-рефлекторного впливу на організм сприяє збільшенню життєвої місткості легких і підвищує стійкість організму до гіпоксії. «Сава-сану» («мертва поза») з повною м*язовою релаксацією і зануренням в напівсонний стан використовується для більше за швидке і повне відновлення організму після сильних м*язових напружень в статичних позах. Стимуляція відновних процесів і підвищення ефективності відпочинку відбувається завдяки зниженню потоку імпульсів від розслаблених м'язів в ЦНС, а також посиленню кровотока в м*язових групах, що працювали.

У останні роки отримані нові дані про те, що під час релаксації (так само як і в процесі м*язової діяльності) в кров виділяються ендорфіни, внаслідок чого поліпшується настрій і знімається психоемоційне напруження -- найважливіший чинник нейтралізації психологічного стресу.

При динамічному спостереженні за молодими людьми, що займаються за системою «хатха-йога», виявлений ряд позитивних змін в організмі. Так, відмічене зниження ЧСС і артеріального тиску в спокої, збільшення ЖЕЛ (в середньому з 4,3 до 4,8 л), а також збільшення вмісту в крові еритроцитів і гемоглобіну і часу затримки дихання. У найбільшій мірі збільшилися показники гнучкості -- з 4,4 до 11,2 див. Помітного підвищення аеробний можливостей і рівня фізичної працездатності не спостерігалося. Тест PWC170 збільшився з 1220 до 1260 кгм/міна, а МПК -- з 3,47 до 3,56 л/міна, що статистично недостовірно (Джанарадж, 1980). У дослідженнях останніх років показаний позитивний вплив йоги на хворих бронхіальною астмою і гіпертонічною хворобою (дихання, що контролюється і прийоми психорегуляції), а також відмічається зниження здатності згущуватися крові і підвищення толерантності до фізичних навантажень.

Таким чином, система «хатха-йога» може використовуватися в оздоровчій фізичній культурі. Наприклад, успішно застосовуються такі вправи, як черевне і повне дихання йогів, аутогенная тренування (яка, по суті, є варіантом «мертвої пози»), деякі вправи на гнучкість. («плуг» і інш.), елементи гігієни тіла і живлення і т.д. Однак гімнастика за системою «хатха-йога», мабуть, не може виступати як досить ефективний самостійний оздоровчий засіб, оскільки вона не приводить до підвищення аеробний можливостей і рівня фізичної працездатності. Населення Індії, незважаючи на масові заняття за системою «хатха-йога», має самі низькі показники ПМК в порівнянні з іншими народами. Необхідно також врахувати, що систему занять, що дає позитивні результати в умовах Індії, не можна механічно перенести в нашу середу з несприятливою екологічною обстановкою, напруженим темпом життя, дефіцитом вільного часу і відсутністю досвідчених методистов. Система «хатха-йога» вимагає виконання асан рано вранці на свіжому повітрі (в паренні, лісі, біля моря), а після заняття обов'язкова повна релаксація (розслаблення) хоч би протягом 15--20 мін. Навряд чи все це здійсниме в умовах сучасного суспільства.

Описані вище форми оздоровчої фізичної культури (з використанням а циклічних вправ) не сприяють істотному зростанню функціональних можливостей системи кровообігу і рівня фізичної працездатності, а значить, не мають вирішального значення як оздоровчі програми. Ведуча роль в цьому відношенні належить циклічним вправам, що забезпечують розвиток аероб ний можливостей і загальної витривалості.

Як видно, найбільші показники аеробний потужності мають представники циклічних видів спорту -- лижники, бігуни, велосипедисти. У спортсменів ациклічних видів (гімнастика, важка атлетика, метання) величина МПК не перевищує показники у нетренованих чоловіків -- 45 і 42 мл/кг. Підвищення аеробний можливостей і загальної витривалості (ВВАЖАЮ є найбільш важливою властивістю всіх циклічних вправ. Тому вони отримали назву аеробний, або просто аеробіки (за Купером).

Аеробіка -- це система фізичних вправ, енергозабезпечення яких здійснюється за рахунок використання кисня. До аеробний відносяться тільки ті циклічні вправи, в яких бере участь не менше за 2/3 м*язової маси тіла. Для досягнення позитивного ефекту тривалість виконання аеробний вправ повинна бути не менше за 20--30 мін, а інтенсивність -- не вище за рівень ПАНО. Саме для циклічних вправ, направлених на розвиток загальної витривалості, характерні найважливіші морфофункціональні зміни систем кровообігу і дихання: підвищення скорочувальної і «насосної» функції серця, поліпшення утилізації міокардом кисня і т. д. Відмінності окремих видів циклічних вправ, пов'язані з особливостями структури рухового акту і технікою його виконання, не мають принципового значення для досягнення профілактичного і оздоровчого ефекту.

ОЗДОРОВЧА ХОДЬБА

У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/ч) її інтенсивність може досягати зони тренуючого режиму (ЧСС 120--)(130 уд/міна). У США, наприклад, прискореною ходьбою (за даними інституту Геллопа) займається 53 млн американців. При таких умовах за 1 ч ходьбу витрачається 300--400 ккал енергії в залежності від мас тіла (приблизно 0,7 ккал/кг на 1 км пройденого шляху). Наприклад, людина з масою тіла 70 кг при проходженні 1 км витрачає біля 50 ккал (70ХО.7). При швидкості ходьби 6 км/ч сумарна витрата енергії становитиме 300 ккал (50*6). При щоденних заняттях оздоровчою ходьбою (по 1 ч) сумарна витрата енергії за тиждень складе біля 2000 ккал, що забезпечує мінімальний (пороговий) тренувальний ефект -- для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму.

Це підтверджується результатами дослідження максимальної аеробний продуктивності. Так, через 12 тижнів тренування в оздоровчій ходьбі (по 1 ч 5 раз в тиждень) у випробуваних спостерігалося збільшення МПК на 14 % в порівнянні з початковим рівнем. Однак такий тренувальний ефект можливий лише у непідготовлених початківців з низьким УФЕ. У більш підготовлених фізкультурників оздоровчий ефект ходьби знижується, оскільки із зростанням тренованості інтенсивність навантаження стає нижче пороговою. Збільшення ж швидкості ходьби більше за 6,5 км/ч скрутне, бо супроводиться непропорційним зростанням енерговитрат. Ось чому при пересуванні з швидкістю 7 км/ч і більш повільно бігти легше, ніж швидко йти.

Прискорена ходьба як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише при наявності протипоказань до бігу (наприклад, на ранніх етапах реабілітації після перенесеного інфаркту). При відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчого) етап тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями. Надалі, по мірі зростання тренированности, заняття оздоровчою ходьбою повинні змінятися біговий тренуванням.

Група вчених Вашингтонського університету спостерігала 11 чоловіків і жінок у віці 60--65 років, що мають надмірну масу тіла (в середньому 75,3 кг при зростанні 161 см) і порушення холестеринового обміну. На першому етапі тренування протягом 6 місяців використовувалися навантаження низької інтенсивності: оздоровча ходьба при ЧСС, рівна 60 % від максимума (5 разів в тиждень по 30 мін); після цього було відмічене збільшення МПК на 12 % в порівнянні з початковим рівнем. Наступні 6 місяців інтенсивність занять була збільшена до 80 % від максимальної ЧСС (біг); в результаті МПК збільшилося ще на 18 %, холестерин крові знизився, а зміст ЛВП зріс на 14 %.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:30 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Цікаві дані про комбінований вплив на організм тривалої ходьби в поєднанні з низькокалорійним живленням приводять фінські вчені. 13 жінок і 10 чоловіків під час 7-денного пішого переходу подолали 340 км, проходячи в середньому по 50 км в день (з швидкістю 3,5 км/год). Їх харчовий раціон складався з води, включаючи мінеральну, фруктових соків і декількох натуральних продуктів. За цей час маса тіла знизилася на 7 %, холестерин і тригліцериди крові -- на 30--40 %, зміст ЛВП підвищився на 15 %. У вечірні години спостерігалося різке зниження змісту глюкози в крові і інсуліну. Незважаючи на це, працездатність випробуваних зберігалася на досить високому рівні. Автори зазначають, що метаболічні зсуви в організмі були істотно більше, ніж при роздільному використанні ходьби і голодування.

ВИСНОВКИ

Очевидною є величезна роль, яку відіграє фізкультура, спорт і фізвиховання у людському житті, житті суспільства, ширше – цілої країни. Але продовження тієї лінії, яку провадив у фізичній культурі та її застосуванні у суспільному житті Радянський Союз, може бути згубним для України. Нам давно уже пора приспільнятися до загальносвітових стандартів, робити фізкультуру демократичною, загальноприйнятною, пропагандувати здоровий спосіб життя. Для освітніх закладів це насамперед виявляється у необхідності зробити образ фізичного виховання привабливим, позитивним для учнів, змусити їх займатися своєю фізичною культурою «мирним» шляхом. Ані примусова медицина і охорона здоров'я, ані примусова фізична культура не є прийнятними для незалежної країни. Це в жодному разі не є заклик до скасування обов'язкового предмету «фізична культура» у системі середньої та вищої освіти. Необхідний особистий підхід, демократичні і педагогічні методи роботи з учнями. І останнє – фізичне виховання не повинне проходити без урахування реального стану здоров'я даної людини. Інакше воно може зашкодити її фізичному та психічному здоров'ю.

ЛІТЕРАТУРА

1)Радянський Енциклопедичний Словник, Москва, 1981.

2)Выдрин В.М., Зыков Б.К., Лотоненко А.В. Физическая культура студентов вузов.

3)Дёмин Д.Ф. Врачебный контроль при занятиях ФК.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:44 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Поняття про оздоровчі системи

Засновником науки про здоров’я людини в сучасному її розумінні справедливо вважають І.І.Брехмана, який працював у Владивостоку. Саме він сформулював методологічні основи збереження та зміцнення здоров’я практично здорових осіб. Під час своїх досліджень ролі адаптогенів, наслідком чого став запропонований ним новий науковий напрям — фармакосанація (“ліки” для здорових), він дійшов висновку про необхідність зміни всієї стратегії охорони здоров’я шляхом вивчення етіології, діагностики якості та кількості здоров’я індивіда. В узагальненому вигляді І.І.Брехман назвав це “валеологією” (від лат. valeo — бути здоровим) і 1987 р. видав монографію “Введення до валеології — науки про здоров’я”. В книзі автор стверджував, що наука про здоров’я не може обмежуватися тільки медициною, а повинна формуватися також на основі екології, біології, психології та інших наук, тобто бути інтегративною. Другим після Владивостока центром розвитку валеології став Київ, де формування валеологічного напряму було пов’язано із спортивною медициною і де 1985 р. на виїзному засіданні Бюро Наукової Ради АМН СРСР “Медичні проблеми фізичної культури та спорту” вперше було представлено модель для оцінки рівня соматичного здоров’я індивіда (Г.Л.Апанасенко).

Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані.

Наука валеологія виникла на стику низки наук, зокрема медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо.

Об'єктом сучасної медицини є хвора людина та людина, яка перебуває у «третьому стані». Ця наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовані, головним чином, на захист людей від певних захворювань.

Об'єктом науки валеології є здорова людина і людина, котра перебуває у «третьому стані», а її предметом – здоров'я індивіда, що живе в реальному, складному світі.

Людям доводиться відчувати на собі переважно негативний вплив факторів навколишнього середовища, які призводять до виникнення у них стану передхвороби, або «третього стану».

Завданням, валеології є не тільки констатація «третього стану» організму, але й розробка методів і способів виведення людини з нього, а також запобігання цьому станові з метою покращання здоров'я.

Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не на ліквідації хвороб (цим займається в основному медицина), а на недопущенні їх, створюючи умови для запобігання їхньому виникненню.

Валеологія має переважно прикладний характер і дає практичні рекомендації людині для підтримання здоров'я на всіх рівнях: духовному, психічному, фізичному та соціальному. Основною метою цієї науки є виховання здорового, повноцінного члена суспільства.

Існує дві стратегії щодо досягнення здоров’я населення: по-перше — через лікування хворого і по-друге шляхом збереження здоров’я практично здорової людини. Перша стратегія породила вчення про хворобу (патологію) та клінічну медицину. Друга стратегія реалізується в рамках комплексу гігієнічних дисциплін. Практика показала, що за допомогою першої стратегії досягти бажаного неможливо. Цей висновок підтверджується також тим, що людство не в змозі використати сучасні досягнення медичної науки для всіх, хто має у цьому потребу, через високу вартість діагностичних та лікувальних заходів. У другій половині ХХ ст., коли виникла і набула широкого розповсюдження “епідемія” хронічних неінфекційних захворювань, вочевидь стає факт, що з метою досягнення здоров’я якнайбільшої кількості населення слід надавати перевагу другій стратегії — охороні здоров’я практично здорової людини. Однак з’ясувалося, що гігієнічна наука, яка очолювала цю стратегію, також не може вирішити дану проблему. Справа в тому, що в центрі уваги гігієни опинились не сама людина та її здоров’я, а умови людського існування. В той же час проблема здоров’я невіддільна від проблеми людини як біосоціального об’єкта. Вона виникає разом з людиною і змінюється відповідно до розвитку культури людства. Здоров’я є дуже складною для визначення категорією, що характеризує результат взаємодії індивіда та довкілля (умов його існування), головних мотивів його життєдіяльності та світосприйняття в цілому. Всяка категорія як явище є значно ширшою за ті визначення, котрими її спробують характеризувати. З такими труднощами у понятійному апараті ми стикаємося й при створенні теорії здоров’я. Збереження і укріплення здоров’я по суті являють проблему управління здоров’ям. Процес управління складається з таких формальних етапів: збирання та аналіз інформації про стан об’єкту, прогноз; формування програми управлінських дій, її реалізація; аналіз адекватності та ефективності програми (зворотний зв’язок). Сучасний стан медичної науки не дає можливості висунути аргументовану програму управління здоров’ям. Створення “здорових” умов існування, за наукове обгрунтування яких несе відповідальність гігієнічна наука, — це “пасивно-оборонний” шлях профілактики. Активну ж позицію оздоровлення неможливо обгрунтувати без визначення суті, кількісної характеристики індивідуального здоров’я, яким слід керувати. Це і є основною проблемою вчення про здоров’я. Ще Гіппократ і Авіценна говорили про декілька градацій здоров’я. Гален сформулював поняття про “третій стан” — перехідний між здоров’ям та захворюванням. Наприкінці ХІХ ст. І.І.Мечников в доповіді “Про цілющі сили організму” на з’їзді природознавців та лікарів (1883) протиставив “етіологічному” погляду на виникнення хвороб Р.Коха власну теорію. Він вважав, що виникнення хвороби — це процес взаємодії між збудником (причиною) та організмом. Однак успіхи клінічних дисциплін на тому етапі розвитку медицини загальмували розвиток учення про ці властивості організму. Як реакцію на кінцевий незадовільний результат діяльності клінічної медицини слід розглядати спробу патологів. С.М.Павленка (м.Ростов) та С.Ф.Олейника (м. Львів) сформулювати положення про механізми здоров’я та способи впливу на них. В 60-ті роки ХХ ст. вони обгрунтували науковий напрям, що отримав назву “санологія”. Санологію визначали як “загальне учення про протидію організму захворюванню”. Основу протидії складає “саногенез” — динамічний комплекс механізмів пристосування, який виникає під впливом надзвичайного подразника. Фундатори цього напряму стверджували, що механізми саногенезу можна удосконалювати з метою підвищення стійкості організму та підтримки здоров’я в цілому. Слабкою стороною цього напряму було положення про те, що “динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів формується лише тоді, коли з’являється небезпека захворювання”. Цей теоретичний прорахунок майже не згубив всю концепцію саногенезу, а матеріали трьох санологічних конференцій, що проходили у Львові (1967, 1968, 1969), були присвячені ролі захисних механізмів, що починають діяти виключно на етапах передхвороба — хвороба — одужання. Концепція саногенезу не була поцінована належним чином і забулась майже на 20 років. Тим часом стало очевидним, що механізми саногенезу діють постійно й у здорової людини. Тільки при порушенні рівноваги між силою шкідливого фактора та адаптаційними можливостями організму вони вплітаються в патогенез як протидія механізмам власне пошкодження, сприяючи збереженню гомеостазу та одужанню. Подальший вагомий внесок у розвиток проблем саногенезу зробили представники військової медицини (70-ті роки ХХ ст.), що займалися медичним забезпеченням осіб, які працювали в екстремальних умовах (льотчики, підводники, космонавти, водолази). При цьому перед медиками завжди стояло завдання щодо оцінки “міцності” здоров’я їх підопічних. Саме в цій площині було сформульоване поняття донозологічної діагностики (Р.М.Баєвський, 1973). На жаль, такі дослідження проводились без серйозних методологічних узагальнень. Вперше про здоров’я як конкретну категорію, що має кількісну оцінку за прямими показниками, висловився М.М.Амосов. У книзі “Роздуми про здоров’я” (1978) він запропонував термін “кількість здоров’я”, яка може бути визначена через резервні можливості функцій організму. Однак при всій правомірності методологічного підходу до проблеми реалізація його через конкретну методику (оцінка функціональних резервів всіх органів та систем) не є реальною. В той же період з’явилися роботи з проблеми нормології (О.А.Корольков, В.І.Петленко, 1977). Однак “норма” має таке саме відношення до валеології, як “синдром” до патології. Плідно працювали у напрямку вивчення стану організму практично здорової людини співробітники Київського НДІ медичних проблем фізичної культури та спорту МОЗ України (1968 — 1986). Засновником науки про здоров’я людини в сучасному її розумінні справедливо вважають І.І.Брехмана, який працював у Владивостоку. Саме він сформулював методологічні основи збереження та зміцнення здоров’я практично здорових осіб. Під час своїх досліджень ролі адаптогенів, наслідком чого став запропонований ним новий науковий напрям — фармакосанація (“ліки” для здорових), він дійшов висновку про необхідність зміни всієї стратегії охорони здоров’я шляхом вивчення етіології, діагностики якості та кількості здоров’я індивіда. В узагальненому вигляді І.І.Брехман назвав це “валеологією” (від лат. valeo — бути здоровим) і 1987 р. видав монографію “Введення до валеології — науки про здоров’я”. В книзі автор стверджував, що наука про здоров’я не може обмежуватися тільки медициною, а повинна формуватися також на основі екології, біології, психології та інших наук, тобто бути інтегративною. Другим після Владивостока центром розвитку валеології став Київ, де формування валеологічного напряму було пов’язано із спортивною медициною і де 1985 р. на виїзному засіданні Бюро Наукової Ради АМН СРСР “Медичні проблеми фізичної культури та спорту” вперше було представлено модель для оцінки рівня соматичного здоров’я індивіда (Г.Л.Апанасенко). В моделі використовувались прямі показники, що відкривало перспективу її застосування в широкомасштабних профілактичних та оздоровчих заходах. Того ж року статтю Г.Л.Апанасенка з цієї проблеми опублікував журнал “Гігієна і санітарія”. Перший навчальний посібник з медичної валеології для студентів з’явився в Алтайському медичному інституті (м. Барнаул, 1989), де при кафедрі нормальної фізіології було створено відповідний курс (професор В.П.Куликов). Наприкінці 80-х р. ХХ ст. Ю.П.Лисицин написав серію статей, де поновив термін “санологія”. Під цим терміном він розумів науку про суспільне здоров’я, фундаментом якої є категорія “спосіб життя”. У 1989 р. в МОЗ України було подано проект кваліфікаційної характеристики до практичної спеціальності “лікар-валеолог”, але при затвердженні цього документа було вжито назву “лікар-санолог” (1991). Перша в світі кафедра для підготовки лікарів-санологів (валеологів) була відкрита 1992 р. при Київському інституті удосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупіка). Це кафедра спортивної медицини та санології (завідувач кафедри професор Г.Л.Апанасенко, керівник циклу санології — д-р. мед. наук Л.О.Попова). Наявність відповідної медичної спеціальності дозволила колективу кафедри сформулювати критерії валеології як науки, визначити її цілі та завдання, методологію, об’єкт дослідження, методи спостереження; створити навчальну програму та програму комп’ютерного тест-контролю рівня знань практикуючих лікарів, що проходять передатестаційну підготовку; проводити цілеспрямовані наукові дослідження. У 1997 р. за спільним рішенням МОЗ та АМН України створено проблемну комісію “Санологія” (голова Г.Л.Апанасенко), котра координує наукові дослідження в цій галузі. В Росії науково-практичні проблеми валеології успішно вирішують спеціалісти Державного науково-дослідного центру профілактичної медицини МОЗ Росії (І.А.Гундаров, О.О.Александров), науково-координаційного центру валеології (м. Владивосток), Російського інституту профілактичної медицини (м. С.-Петербург, генеральний директор професор П.П.Горбенко). Щороку проводяться конгреси з проблем валеології, видаються збірники наукових праць, журнал та газета “Валеологія”, діє громадський рух “Здоровий світ”. Заради об’єктивності неможна не згадати про протидію формуванню валеології як науки з боку деяких гігієністів, що претендують на монополію в науці про здоров’я. Однак за 150 років свого існування наукова гігієна так і не змогла виділити “індивідуальне здоров’я” в самостійну категорію. Міністерства освіти Росії та України належним чином оцінили важливість нових підходів до проблеми збереження здоров’я молодих людей і ввели в педагогічних навчальних закладах викладання предмету “Валеологія”. За кордоном набувають поширення напрями “health promotion” та “health education”. Валеологія виокремлює коло своїх інтересів проблемою індивідуального здоров’я. Разом з тим, валеологи добре уявляють роль соціально-гігієнічних факторів у справі збереження та зміцнення здоров’я індивіда. В системі оздоровчих заходів передбачаються відповідні дії, що корегують спосіб життя людини. Саме методи валеології, що виявляють зміни в рівні здоров’я конкретної людини, дозволяють в перспективі застосувати нову технологію контролю за станом здоров’я населення, особливо з огляду на перехід до загальносімейної медичної практики. Валеологія — не є альтернативою нозологічній медицині, а поповнює її, розширює кордони медицини взагалі. Разом з патологією та гігієною вона може стати основою загальної теорії медицини та нової стратегії практичної охорони здоров’я.

Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Культурна людина є не тільки «споживачем» свого здоров'я, але й його «виробником».

Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми.

Елементом культури здоров'я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку і самовдосконалення своєї особистості.

Культура здоров'я – це не тільки сума знань, обсяг відповідних умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гуманістичної орієнтації. Рівень культури здоров'я визначається знанням резервних можливостей організму (фізичних, психічних, духовних) і вмінням правильно використовувати їх.

Отже, довголіття, здорове, щасливе життя багато в чому залежать і від самої людини.

Якщо люди часто хворіють, мають надлишкову масу тіла, вживають алкоголь, палять, дратівливі, некомфортно почувають себе з оточуючими, тобто не дотримуються здорового способу життя, – це означає, що у них низький рівень культури здоров'я.

Аргументоване обгрунтування необхідності бути здоровим і прагнути стати таким – це і є елементи культури здоров'я, якими повинна володіти кожна сучасна людина.

Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму навчання та відпочинку, правил харчування й особистої гігієни, визначення й обов'язкове виконання фізичних вправ, які забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвідомлення шкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну. При цьому велике значення має правильний вибір індивідуальних оздоровчих систем або їхнє поєднання та практичне використання з метою зміцнення здоров'я (самомасаж, загартовування, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:45 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров'я, сприяє інтелектуальному і духовному розвиткові особистості, успішному навчанню.

Спосіб життя впливає й на фізичний стан здоров'я людини. Оптимальний руховий режим сприяє гармонійному розвиткові її тіла і забезпечує високий рівень функціонування систем організму. Це, у свою чергу, є умовою високої працездатності людини. На фізичне здоров'я позитивно впливає дотримання правил особистої гігієни, режиму навчання і відпочинку, правильного харчування, загартовування, а також ряд інших чинників, які зумовлюють

позитивне функціонування організму.

Здоровий спосіб життя людини, позитивно впливаючи на стан її здоров'я, на її духовність, моральні орієнтири, формування певних рис характеру (напр., волі, оптимізму, цілеспрямованості) та інші якості, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, у свою чергу, про високий рівень її психічного здоров'я.

Підтриманню такого рівня сприяє, наприклад, релаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольового управління станом людини.

Духовне здоров'я та краса – нерозривні поняття, а краса – це гармонія всебічних якостей особистості, що забезпечує її цілісність.

Здоровий спосіб життя людини допомагає їй зрозуміти, у чому полягає сенс життя. Він виховує певною мірою співчуття, доброзичливість, терпимість до оточуючих.

Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Спосіб самореалізації індивіда залежить від його устремлінь, а також від шкали моральних цінностей, яка склалася в його уяві.

Поміркуйте про себе і спробуйте визначитись у тому, хто ви і що ви собою становите. Зафіксуйте дані самоаналізу, а після закінчення школи знову себе перевірте і зіставте результати.

Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров'я особистості та суспільства в цілому. Він включає в себе

цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості.

Вчений І.П.Павлов стверджував: «Здоров'я – це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок...»



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:46 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Основна мета валеологічної освіти в Україні – збереження і зміцнення здоров’я українського народу шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості.

Серед різноманітних форм організації валеологічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах особливе місце займають заняття з фізичної культури. Учитель за допомогою всіх форм навчальної та позакласної роботи повинен закласти фундамент фізичної культури та вказати учневі шляхи оволодіння знаннями, навичками й уміннями необхідними для забезпечення здорового способу життя.

Валеологія – наука про індивідуальне здоров’я людини – розглядає фізичні вправи, як чинник здоров’я. Розроблена навчальна програма з валеології для факультетів фізичного виховання педагогічних вузів має за мету формування у студентів знань та умінь організації оздоровчих тренувань, як форми організації фізичного виховання школярів.

Студенти повинні засвоїти принципи і правила складання та методику організації оздоровчого тренування; ознайомитись з його основними засобами, оздоровчими програмами та системами; оволодіти навичками самоконтролю.

Основними завданнями навчальної програми є:

1. Сформувати у студентів знання для вирішення практичних питань організації самостійних оздоровчо-тренувальних занять.

2. Навчити студентів використовувати науково-методичні знання з метою розробки та реалізації індивідуальних оздоровчо-тренувальних програм.

3. Поглибити знання та уміння діагностики фізичного стану школярів, визначення мети, завдань та мотивів здорового способу життя, засобів їх реалізації та дозування фізичного навантаження відповідно до індивідуальних особливостей людини.

Особливості програми:

визначення мети і завдань курсу у відповідності до вимог підготовки спеціаліста;

систематизація тем теоретичного матеріалу і практичних робіт;

поєднання теоретичного та практичного матеріалу по кожній темі;

утворення системи з іншими медико-біологічними дисциплінами;

професійна спрямованість змісту програми;

включення тем щодо профілактики захворювань.

Послідовність вивчення навчального матеріалу програми може бути різною. Проте всі теми навчальної програми тісно пов’язані між собою, де кожна попередня є основою для розгляду наступної з утворенням системи знань. Тому логічною буде наступна послідовність вивчення навчального матеріалу.

С початку доцільно розглянути матеріал теми «Проблема здорового способу життя в сучасному суспільстві», яка розкриває суть поняття і проблеми здоров’я населення України та факторів, які його обумовлюють. Цей навчальний матеріал є основою для розгляду наступної теми «Адаптаційний потенціал людини як критерій здоров’я».

Здоров’я людини визначається процесами адаптації до змін навколишнього середовища, тому тема адаптації розглядається досить широко.

Логічним продовженням у формуванні знань з валеології є тема «Оздоровчого тренування в системі забезпечення здоров’я людини», де розглядаються питання видів рухової активності та їх обсягів, поняття гіпокінезії і гіподинамії та впливу фізичного виховання на здоров’я людини.

Ведення активного способу життя, в якому чільне місце посідає оздоровче тренування – позитивне явище, яке, однак, вимагає наукового підходу до його організації. Тут необхідно дотримуватись певної послідовності дій: від визначення засобів оздоровчого тренування залежно від індивідуальних особливостей учня та виявлення мотивів занять фізичними вправами до постановки завдань залежно від етапу та тривалості занять та до організації самоконтролю. Ці питання є змістом теми про організацію активного способу життя.

Реалізація завдань та очікуваних результатів, що обумовлені мотивами занять фізичними вправами при організації оздоровчих тренувань, можлива лише за умови знань особливостей їх засобів. В темі «Засоби оздоровчого тренування» пропонується характеристика різноманітних видів фізичних вправ: від давніх східних оздоровчих систем до найсучасніших; від традиційних (біг, ходьба, плавання) до рідкісних; від вправ аеробного характеру до систем, спрямованих на розвиток гнучкості. Тут же заплановано ознайомлення студентів з індивідуальними авторськими системами оздоровчого тренування з метою створення у студентів широкого уявлення про мету і засоби авторських тренувальних програм.

Формування здорового способу життя як основи соматичного здоров’я є актуальним соціальним завданням. Одним з шляхів вирішення даної проблеми є застосування на уроках фізичної культури методики оптимального дихання, керування та мобілізації основних функцій організму, його захисних і пристосувальних реакцій, спрямованих на досягнення високої якості життя особистості. Тому програмою передбачено вивчення методики формування довільного керування диханням при виконанні різноманітних рухів, застосування дихальних вправ для мобілізації функцій організму, прискорення відновних процесів.

Виконання фізичних вправ в процесі оздоровчого тренування супроводжується втомою. Знання ознак і причин втоми, а також принципів організації відпочинку є необхідною умовою отримання максимального оздоровчого ефекту від самостійних тренувань.

При розробки власних індивідуальних тренувальних систем необхідні будуть знання основних теоретичних положень, які лягають в основу їх створення. Змісту таких принципів присвячена окрема тема навчальної програми.

Недотримання основних принципів при розробці індивідуальних оздоровчо-тренувальних програм є основною причиною травматизму при виконання фізичних вправ. Питання профілактики травматизму та першої допомоги при травмуванні є важливою структурною одиницею в системі валеологічної підготовки вчителя фізичної культури.

Оздоровче тренування в активному способі життя людини має профілактичне значення. Профілактика різних патологій через виконання фізичних вправ передбачає виконання різних за змістом та характером вправ. Програма пропонує для вивчення теми, в яких розглядаються питання використання фізичних вправ в оздоровчому тренуванні з метою профілактики найбільш розповсюджених серед школярів патологій і тих, де фізичні вправи виступають найважливішим засобом їх попередження: порушення постави, захворювання дихальної та серцево-судинної систем.

На самостійне опрацювання рекомендується матеріал загальної характеристики чинників, що визначають стан здоров’я людини; нетрадиційних підходів щодо зміцнення та відновлення здоров’я; першої допомоги при невідкладних станах.

Програма не встановлює жорсткого регламентування часу на вивчення окремих тем, кожна кафедра сама визначає на яку тему скільки відвести часу.

Навчальний матеріал програми вивчається на 3 курсі протягом 5 семестру, який закінчується складанням екзамену. На курс валеології відводиться 80 годин
(1,5 кредити) з них на лекції 28 годин, практичні заняття 30 годин, на самостійну роботу 22 години.

На лекціях викладається матеріал з теорії валеології та питання збереження і покращання здоров’я людини. Студентів знайомлять з сучасними засобами оздоровлення, характеризуючи особливості кожного з них. Особлива увага приділяється питанням профілактики порушень постави, розвитку серцево-судинних та інших захворювань цивілізації засобами фізичних вправ. Висвітлюються також питання методики організації та проведення оздоровчих тренувань. Лекційний матеріал повинен визначати напрямок, основний зміст і характер всіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з валеології.

Основна дидактична мета практичного заняття – розширення, поглиблення і деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів.

Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, при потребі, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.

На практичних заняттях формуються уміння визначення рухової активності та складання індивідуальних оздоровчих програм. Студенти знайомляться з сучасними методиками діагностики здоров’я та щоденником самоконтролю

В послідовності розташування тем практичних занять закладена наступність дій вчителя фізичної культури при реалізації його інструкторської функції щодо самостійного використання фізичних вправ школярами в оздоровчому тренуванні. Формування таких умінь та навичок включає в себе використання різноманітних методик.

Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у розв’язуванні практичних завдань оцінюються викладачем і враховуються при виставленні підсумкової оцінки з валеології.

Зміст самостійної роботи студента визначається навчальною програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Викладач визначає обсяг самостійної роботи, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, розробляє методичні засоби проведення поточного та підсумкового контролю, аналізує результати самостійної навчальної роботи кожного студента.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум, таблиці, схеми тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента (тести, пакет контрольних завдань тощо).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:48 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Орієнтовний розподіл годин
з урахуванням

самостійного опрацювання студентами зазначених тем.



Теми



Кількість годин



1



2



3



Проблема здорового способу життя в сучасному
суспільстві



4



4



4



Адаптаційний потенціал людини як критерій здоров’я



2



2



 



Оздоровче тренування в системі забезпечення здоров’я
людини



2



2



 



Організація активного способу життя



2



2



 



Засоби оздоровчого тренування



2



4



10



Дихальні вправи в оздоровчому тренуванні



2



2



 



Втома та відпочинок у забезпеченні здоров’я людини



2



2



4



Принципи складання індивідуальних оздоровчих програм



4



4



 



Профілактика травматизму при виконанні фізичних вправ
та перша допомога при травмуванні



2



2



4



Фізичні вправи в забезпеченні емоційної гармонії людини



2



2



 



Профілактика соматичних захворювань засобами фізичного
вправляння



4



4



 



Всього



28



30



22


Примітка: 1 –
лекції; 2 – практичні заняття; 3 – самостійна робота.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:49 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з валеології може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах. Форми самостійної роботи можуть бути різноманітні: завершення практичних робіт, які були розпочати на заняттях, виготовлення унаочнення, робота студентів над навчально-дослідними завданнями.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

Удосконалення застосування валеологічних знань в методиці викладання фізичної культури в школі здійснюється в процесі педагогічної практики.

Проблема здорового способу життя в сучасному суспільстві

Валеологія в системі підготовки спеціаліста в галузі фізичного виховання. Валеологія, як науково-навчальна дисципліна, предмет наукового пізнання, об’єкт прикладання зусиль, методологічні основи, мета, завдання та методи їх вирішення у валеології. Історія розвитку валеології. Валеологія та нетрадиційні і народні методи діагностики і стимуляції здоров’я людини.

Поняття здоров’я та його значення. Здоров’я як одне з найбільших людських цінностей. Здоров’я, передумова продуктивної праці людини, економічної могутності держави. Визначення «здоров’я» за Сигеристом Г. на рівні популяції. Визначення «здоров’я» за Б.М.Коганом на рівні індивідуальності. Визначення «здоров’я» за ВООЗ. Фізичне, психічне та соціальне здоров’я: визначення та діагностика. Вчення М.М.Амосова про «кількість здоров’я». Здоров’я, як динамічний атрибут.

Загальна характеристика чинників, що визначають стан здоров’я людини. Фактори, що визначають здоров’я людини: генетичні, спосіб життя, стан навколишнього середовища, брак знань про здоровий спосіб життя1.

Спадковість у системі чинників, які впливають на здоров’я людини. Конституція людини та норми реакцій, що формуються генетичним потенціалом здоров’я – основні елементи групи генетичних факторів. Поняття конституції людини. Сутність конституції: рефлексивна, генотипічна, лімфогематологічна, гормональностатева, дермато­гліфічна, енерго-акупунктурна. Фактори, що викликають порушення генома статевих клітин.

Фактори, що визначають спосіб життя людини: особливості харчування, рухова активність, режим праці і відпочинку, шкідливі звички, матеріальні і культурні потреби людини.

Стан навколишнього середовища у забезпеченні здоров’я людини.

Брак знань про здоровий спосіб життя і відсутність навичок його підтримання як чинник, що визначає стан здоров’я людини.

Елементи сутності здоров’я та кількісний показник його рівня. Поняття «кількості здоров’я». Енергопотенціал, що проявляється в аеробній здатності людини, як складова сутності здоров’я. Поняття про «безпечний рівень» здоров’я. Біологічна організованість, як оптимальний взаємозв’язок та гармонійність між функціями та органами організму – інший компонент сутності здоров’я.

Третій стан здоров’я. Загальна характеристика передпатологічного стану, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки, причини виникнення. Про складові передпатологічного стану: передхвороба та маніфестація патологічного процесу.

Практична робота. Правила користування приладами і оформлення протоколу валеологічних досліджень. Діагностика індивідуального здоров’я людини (В.П.Войтенко, М.М.Линець). Комплексна оцінка стану здоров’я школярів та ступеню розвитку серцево-судинних захворювань (В.С.Язловецький, С.О.Душанін). «Паспорт здоров’я», як сертифікат фізичної культури і здоров’я.

Адаптаційний потенціал людини як критерій здоров’я

Загальна характеристика адаптації. Адаптація як процес пристосування організму до змін, що відбуваються в організмі та навколишньому середовищі. Адаптивність, як рівень вроджених та набутих якостей, які забезпечують процес пристосування. Фізіологічні та психологічні властивості, що забезпечують процес адаптації. Єдність вроджених та набутих якостей індивіда, які забезпечують здатність пристосовуватись. Вікові зміни адаптації.

Види адаптації. Адаптація в залежності від соціального статусу та діяльності людини. Види адаптації: професійна, соціально-психологічна, дидактична, до фізичних навантажень, до клімато-географічних умов. Стадії адаптації до фізичних навантажень. Адаптаційний потенціал людини. Поняття «перехресної адаптації».

Практична робота. Адаптаційний потенціал системи кровообігу (Р.М.Баєвський).

Оздоровче тренування в системі забезпечення здоров’я людини

Фізична культура і здоров’я людини. Природа оздоровчого впливу засобів фізичної культури. Основні шляхи реалізації оздоровчого впливу засобів фізичної культури: тренування, активний відпочинок. Оздоровчий ефект фізичної культури. Фізичні навантаження та імунологічна реактивність. Фізичні вправи у профілактиці психічних розладів та очищення організму.

Рухова активність людини. Визначення «рухова активність». Поняття мінімуму, оптимуму та максимуму рухової активності. Обсяг рухової активності для дошкільнят і школярів, який забезпечує їх здоров’я. Диференціація рухової активності школярів в залежності від віку та статі.

Енергетичні резерви організму у забезпеченні індивідуального підходу для визначення оптимуму рухової активності.

Поняття гіподинамії та гіпокінезії. Визначення та причини. Взаємозалежність гіпокінезії та гіподинамії. Профілактичні заходи. Гіперкінезія. Вплив обмеженої та надмірної рухової діяльності на функціонування органів та систем організму (опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну, нервову систему).

Практична робота. Критерії оцінки обсягу рухової активності учня за тиждень (О.О.Гужаловський). Ранкова гімнастика у забезпеченні мінімуму та оптимуму рухової активності людини.

Організація активного способу життя

Індивідуальні особливості і зміст рухової активності людини. Види занять фізичними вправами щодо потреб і можливостей людини. Потреби людини як визначник умов занять і характеру оздоровчих фізичних вправ. Зміст рухової активності і можливості людини.

Характеристика мотивів активного способу життя. Зменшення ризику захворювань. Зниження артеріального тиску. Зменшення маси тіла. Підвищення функціональних можливостей організму. Покращання самопочуття. Покращання зовнішнього вигляду. Засоби реалізації мотивів.

Завдання активного способу життя. Формування звички активного способу життя. Етапи реалізації завдання. Ведення активного способу життя. Реалізація завдання з урахуванням мотивів та можливостей особистості.

Самоконтроль в оздоровчому тренуванні. Поняття самоконтролю та його значення. Щоденник самоконтролю. Об’єктивні та суб’єктивні показники самоконтролю. Правила самоконтролю за станом власного здоров’я.

Практична робота. Індивідуалізація оздоровчо-тренувальних програм (Р.С.Паффенбаргер, Е.Ольсен). Самоконтроль в оздоровчому тренуванні.

Засоби оздоровчого тренування

Характеристика східних оздоровчих систем. Комплексність тріади: рух, дихання, свідомість – основна особливість східних оздоровчих систем.

Китайські оздоровчі гімнастичні системи. Завдання цигун. Елементи цигун. Характеристика основних шкіл цигун.

Гімнастика тай-цзи-цюань як сучасний спортивно-оздоровчий стиль. Оздоровчий ефект тай-цзи-цюань.

Індійська оздоровча гімнастика. Індійська оздоровча гімнастика йога як філософсько-релігійна система. Хатха-йога як напрямок йоги. Елементи хатха-йоги. Асани та їх оздоровче значення. Пранояма як аспект практики хатха-йоги.

Сучасні засоби оздоровлення. Загальна характеристика сучасних засобів фізичного виховання, що використовуються в оздоровчому тренуванні: аеробних, анаеробних, силового спрямування, на розтягування

Аеробіка. Особливості спрямованого використання техніки і дихання бігу підтюпцем. Переваги занять бігом.

Оздоровчий вплив плавання на здоров’я людини.

Ритмічна гімнастика: переваги та недоліки. Особливості оздоровчої ритмічної гімнастики. Музика у ритмічній гімнастиці.

Шейпінг – оздоровча система для корекції фігури жінки.

Фітнес, як комплексна оздоровча система.

Колланетика – оздоровча система з використанням засобів переважно ізометричного спрямування.

Загальна характеристика різновидів аеробіки: каратебіка, степаеробіка, хай-імпект, лоу-імпект, бодітонінг, фанк-аеробіка, стріт-денс та інші.

Оздоровчі системи, спрямовані на розвиток гнучкості.

Стречінг – спеціальна система вправ на розтягування.

Бойовий гопак – комплексна система гармонійного розвитку особистості. Оздоровчий напрямок гопака. Гопак – єдність сили духу, сили розуму та сили тіла. Загальна характеристика технічних елементів Бойового гопака. Моральні вимоги до гопаківця та їх формування. Засоби розвитку духовності гопаківців.

Індивідуальні та авторські системи оздоровчого тренування.

Система К.Купера «Нова аеробіка». Система М.Амосова «Тисяча рухів». Оздоровча система для дітей 7-8 річного віку Ю.Юровського.

Практична робота. Фізичні вправи в оздоровчому тренуванні (М.М.Амосов).

Дихальні вправи в оздоровчому тренуванні

Оздоровчий вплив дихальних вправ на організм людини. Значення дихальних вправ та необхідність дотримання техніки правильного дихання під час та після виконання фізичних вправ. Вплив дихальних вправ та правильного дихання на основні системи організму.

Правила правильного дихання. Переваги носового дихання. Особливості виконання вдиху та видиху. Загальні правила виконання циклу повного дихання (ЦПД) у стані спокою. Загальні вимоги до процесу дихання при виконанні фізичних та дихальних вправ.

Методика навчання правильному диханню. Зміст теоретичних відомостей про дихання. Техніка основних типів дихання та контроль за її виконанням. Поняття повного дихання: фази і співвідношення між ними. Методика навчання диханню при виконанні циклічних вправ. Формування дихальних навичок при виконанні ациклічних вправ. Навчання правильному диханню при виконанні силових вправ. Техніка виконання заспокійливого, тонізуючого та мобілізуючого дихання. Прийоми регулювання навантаження при виконанні дихальних вправ.

Практична робота. Правила складання комплексу оздоровчої дихальної гімнастики (О.О.Гужаловський, Т.Д.Кузнєцова, П.М.Левитський, В.С.Язловецький).

Втома та відпочинок у забезпеченні здоров’я людини

Загальна характеристика втоми. Втома як фізіологічний стан організму. Значення втоми. Характеристика видів втоми в оздоровчому тренуванні. Загальна характеристика зовнішніх ознак втоми. Перевтома як патологічний стан організму. Причини її виникнення. Ознаки перевтоми. Стомленість, як суб’єктивне переживання людини.

Принципи організації відпочинку. Значення відпочинку у житті людини. Систематичність відпочинку – принцип, що забезпечує ритмічність роботи організму. Різноманітність відпочинку людини. Оздоровчий характер відпочинку. Активний відпочинок. Поєднання активного та пасивного відпочинку (сон). Відмінність понять, змісту і впливу на організм активного відпочинку та оздоровчого тренування. Поєднання активного відпочинку з оздоровчим тренуванням як умова підвищення його результативності.

Практична робота. Зовнішні ознаки фізичної втоми.

Принципи складання індивідуальних оздоровчих програм

Принцип різноманітності засобів оздоровчого тренування. Різноманітність фізичних вправ та їх специфічний вплив на організм людини. Значення принципу та шляхи його реалізації в оздоровчому тренуванні.

Принцип поступовості збільшення інтенсивності та об’єму навантажень. Оздоровчий ефект рухової активності середньої інтенсивності. Хвилеподібна, прямолінійна та ступінчаста форми підвищення навантажень. Рекомендовані норми підвищення навантажень в оздоровчому тренуванні від заняття до заняття, потижнево, в межах окремого заняття.

Принцип систематичності оздоровчих тренувань. Регулярність організації оздоровчих тренувань. Планування системи оздоровчих тренувань.

Принцип індивідуальності оздоровчих тренувань. Визначення максимально допустимих та оптимальних фізичних навантажень в залежності від віку та фізичної підготовленості. Відповідність видів рухової активності індивідуальним особливостям людини.

Практична робота. Визначення оптимального співвідношення між інтенсивністю та тривалістю бігу (М.С.Федоров, О.С.Федоров). КОНТРЕКС-2 – тренувальна програма для здоров’я ( С.А.Душанін, О.Я.Пірогова, Л.Я.Іващенко).

Профілактика травматизму при виконанні фізичних вправ
та перша допомога при травмуванні

Травматизм та його профілактика. Причини травмувань при заняттях фізичними вправами. Больові відчуття та їх роль. Види травм та їх характеристика. Гострі патологічні стани, що можуть виникати при заняттях фізичними вправами. Тренування колін та спини – найбільш розповсюджені травми в оздоровчому тренуванні. Попередження травматизму при організації оздоровчого тренування.

Перша допомога при невідкладних станах. Особливості реанімації при утопленні. Перша допомога при переохолодженні та відмороженні. Перша допомога при перегріванні, тепловому та сонячному ударах. Перша допомога при травмах (переломи, вивихи, пошкодження). Перша допомога при гострих патологічних станах.

Практична робота. Перша допомога при травмуванні та патологічних станах під час занять фізичними вправами.

Фізичні вправи в забезпеченні емоційної гармонії людини

Загальна характеристика стресу. Стрес, як «загальний синдром адаптації». Джерело стресу, як один з головних його компонентів. Сукупність реакцій на стрес, як елемент поняття стресу.

Стрес і здоров’я людини.«Хвороби цивілізації», як результат хронічного стресу. Стрес і розлади функцій організму. Депресія – порушення психічного стану внаслідок стресу.

Особливості дії фізичних вправ, як антистресового засобу. Особливості реакції тренованого організму на дію стресогенних факторів. Фізичні вправи як природній транквілізатор. Роль фізичних вправ у підвищенні інтенсивності метаболізму катехоламінів. Вплив рухової активності на психічну сферу людини.

Практична робота. Оцінка особистісної тривожності (Дж.Тейлор). Методики психічної саморегуляції.

Профілактика соматичних захворювань
засобами фізичного вправляння

Профілактика порушень постави. Значення правильної постави у забезпеченні здоров’я людини. Формування постави в процесі онтогенезу. Ознаки правильної постави. Правила збереження правильної постави при ходьбі, сидінні, під час сну. Засоби фізичного виховання для профілактики порушень постави.

Профілактика серцево-судинних захворювань. Актуальність проблеми серцево-судинних захворювань. Фактори ризику серцево-судинних захворювань. Атеросклероз, як «дитяча» хвороба. Механізми оздоровчого впливу рухової активності на серцево-судинну систему. Раціональне використання засобів фізичного виховання з метою профілактики серцево-судинних захворювань.

Практична робота. Засоби профілактики порушень постави.

Основна література

1. Амосов Н.М. Раздумья о здоровье. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 64 с.

2. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – С.-Птб.: Петропролис, 1992. – 124 с.

3. Апанасенко Г.Л., Попова Л.О. Медична валеологія (вибрані лекції). – К.: Здоров’я, 1998. – 248 с., іл.

4. Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье. – М.: ФиС, 1990. – 208 с.

5. Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. – К.: ІЗМН, 1997. – 224 с.

6. Войтенко В.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. – К.: Здоров'я, 1991. – 245 с.

7. Душанин С.А., Иващенко Л.Я., Пирогова Е.А. Тренировочные программы для здоровья. – Киев: Здоров’я, 1985. – 32 с.

8. Душанін С.А., Пірогова О.Я., Іващенко Л.Я. Оздоровчий біг. – К.: Здоров'я, 1982. – 128 с.

9. Иващенко Л.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. – К.: УТУФВС, 1994. – 126 с.

10. Иващенко Л.Я., Страпко Н.П.Самостоятельные занятия физическими упражнениями. – К.: Здоров'я, 1988. – 156 с.

11. Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. – К.: Здоровья, 1989. – 136.

12. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической кульутры и спорта. – К.: Здоров'я, 1989. – 266 с.

13. Основы валеологии / Под ред. акад. В.П.Петленко. – В 3 кн. – К.: Олимпийская литература, 1998.

14. Паффенбергер Р., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 320 с.

15. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоров'я, 1986. – 148 с.

16. Сухарев А. Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина, 1991. – 430 с..

17. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности: Учеб. издание. Пер. с англ. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 504 с.

18. Управлять здоровьем смолоду. – К.: Молодь, 1985. – 112с

19. Язловецький В.С., Поярков В.О., Івасюта Ю.М. Формування валеологічних знань та навичок здоров’я в учнів на уроках фізкультури. – Кіровоград, 1995. – 150 с.

Додаткова література

1. Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физические упражнения. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Здоров’я, 1985. – 80 с.

2. Бугайов В.М., Лагутін А.Ю., Рогожин ОТ., Козак С.С. Зміни здоров'я населення України внаслідок Чорнобильської катастрофи. – К.: Абрис, 1996. – 170 с.

3. Гужаловский А.А. Сегодня и каждый день. – М.: ФиС, 1983. – 142 с.

4. Гундаров И.А., Полесский В.А. Актуальные вопросы практической валеологии //Валеология: диагностика, средства и практика обеспечения здоровья. – СПб.: Наука, 1993. – С.25.

5. Дінейка Кароліс. Рух, дихання, психофізичне тренування. – К.: Здоров’я, 1984. – 168 с.

6. Дубовис М.С. Твій фізичний гарт.–К.:Здоров’я,1983.– 80с

7. Душанин С.А., Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я. Самоконтроль физического состояния. – К.: Здоров'я, 1980. – 128 с.

8. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність. – Львів, 1993. – 132 с.

9. Оздоровительный и лечебный бег трусцой /Сост. Н.Фёдоров, А.Фёдоров. – Симферополь, СОНАТ, 1997. – 208 с.

10. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. – К.: Здоров'я, 1989. – 168 с.

11. Пирогова Е.А. Физическая культура, здоровье, долголетие.– К.: Знання, 1983.–56 с.

12. Сухарев В.А. Меридианы здоровья. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 432 с.

13. Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным здоровьем. - К.: Здоров'я, 1991. - 232 с.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 01:59 | Повідомлення № 14
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Питний режим

Для нашого нормального самопочуття і для забезпечення життєдіяльності організму необхідне дотримання питного режиму.

Людина надзвичайно гостро відчуває зміни вмісту води в організмі і може прожити без неї усього декілька діб. При втраті води до 2% ваги тіла (1-1,5 л) з'являється спрага, при втраті 6-8% наступає стан напівнепритомності, при нехватці 10% з'являються галюцинації. Втрата понад 20% води для організму смертельна. Тому важливо дотримувати питний режим.

Правильний питний режим має на увазі збереження фізіологічного водного балансу - це урівноваження надходження і утворення води з її виділенням.

Добова потреба дорослої людини у воді – 30 -40 грам на 1 кг ваги тіла. Вважається, що в середньому людина споживає сумарно в добу 2,5 літра води; стільки ж виводиться з організму.

Коли в організм поступає недостатня кількість води, - такий баланс називається негативним; при цьому знижується вага тіла, збільшується в'язкість крові, у зв'язку з чим порушується постачання тканин киснем, може підвищуватися температура тіла, частішає пульс і дихання, виникає спрага, нудота, знижується працездатність.

При надмірному вживанні рідини відбувається перевантаження серцево-судинної системи (через розрідження крові), порушується травлення (через розбавлення шлункового соку), збільшується навантаження на нирки (через посилення вироблення сечі), розвивається виснажуюче пітовиділення, ослабляється організм. З потом і сечею інтенсивно виводяться мікроелементи, що порушує сольовий баланс. Це небезпечно тим, що навіть короткочасне перевантаження організму водою може привести до швидкої стомлюваності м'язів і до судорог. Тому спортсмени під час змагань ніколи не п'ють, а тільки полощуть рот водою.

У вигляді різних напоїв або рідкої їжі доросла людина одержує в добу близько 1,2 л води (48% добової норми), іншу бракуючу воду організм одержує з їжею - близько 1л (40% добової норми). Цікаво взнати, що в кашах міститься до 80% води, в хлібі - близько 50%, в м'ясі - 58-67%, в овочах і фруктах - до 90% води, тобто "суха" їжа перебуває на 50-60% з води.

А близько 3% (0,3 л) води утворюється в результату біохімічних процесів в самому організмі.

Тепер доречно пригадати шляхи виведення води з організму: в основному, вода виводиться з організму через нирки -1,2 л (48%); 0,85л (34%) виводиться з потом; 0,32 л (13%) - при диханні; 0,13л (5%) - через кишечник. Зрозуміло, що приведені цифри дуже усереднені, не врахований ступінь фізичного навантаження, температура і вогкість оточуючого повітря, стан хвороби і т.д.

В організмі дорослої людини міститься близько 65% води; Чим молодо організм, тим він багатше водою. Місячний ембріон перебуває на 97% з води, новонароджений - на 75-80%. В немолодих людях зміст води - 57 і менше відсотків.

В різних тканинах зміст води різний. Кров, наприклад, рідка, "водяниста тканина". Багато води містить печінку, нирки, м'язи (75-80%). Бідні водою кістки (20-30%) і особливо жирова тканина (10-12%).

Так що роль води для людини величезна. Сьогодні кожна людина може створити для себе умови збереження безцінного водного балансу шляхом правильної організації питного режим



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 17.06.2009, 02:05 | Повідомлення № 15
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Правила техніки безпеки під час виконання фізичних вправ.

Під час занять фізичними вправами слід додержуватися правил техніки безпеки. Велике значення має підготовка місць занять, наявність підготовленого справного спортивного обладнання і інвентаря. Спортивні майданчики для занять фізичними вправами і рухливими іграми повинні бути розташовані на відстані не менше 10м від учбових корпусів та інших приміщень. Покриття майданчиків повинно бути рівним, без камінців та інших предметів.

Особливі вимоги до обладнання спортивних залів. Підлога залу повинна бути рівною, пофарбованою, що дозволяє швидко проводити вологе прибирання. На початку занять підлога повинна бути не тільки чиста, але й суха. На вологій поверхні можна посковзнутися, особливо в спортивних і рухливих іграх, при бігу і стрибках.

Для того, щоб не було травматизму, треба займатися в взутті на гумовій підошві. Взуття на шкіряній підошві слизьке навіть на сухій поверхні.

Спортивне обладнання і снаряди повинні бути не пошкоджені і відповідати гігієнічним вимогам. При виконанні фізичних вправ інвентар повинен знаходитися в закріпленому положенні. Коло гімн. снарядів та під ними обов'язково треба покласти гімнастичні мати. Під час падіння або зіскоків вони запобігають різним пошкодженням.

Під час бігу на короткі дистанції не можна перебігати на сусідню доріжку, це може привести до зіткнення учнів. Усі бігові змагання проводять при руху в одному напрямку.

У стрибках треба чітко дотримуватися черги виконання . Особливої обережності потребує метання. Не можна знаходитися в місцях приземлення м'яча, гранати. Категорично забороняється на усіх заняттях порушувати дисципліну, виконувати вправи без дозволу вчителя.

1. Гімнастика.

1. Бути уважним і обережним при виконанні фізичних вправ разом з товаришами. Наприклад, не можна розгойдуватись в горі на перекладині, якщо вправу в підтягуванні виконують разом 3-4 учні.

2. Не можна стояти на доріжці розбігу і місцях приземлення під час опорних стрибків.

3. Не починати складних вправ без розминки.

4. При зіскоках з снарядів (коня, козла, колоди, гімнастичної драбини) приземлятися треба на обидві ноги.

5. Спускатися з канату треба повільно, по черзі перехоплюючи руками і тримаючи ногами.

6. Акробатичні вправи і вправи на снарядах можна починати тільки після дозволу або команди вчителя.

7. Бути обережним при виконанні вправ з гімнастичною палицею.

2. Легка атлетика.

8. Бігти з прискоренням тільки по своїй доріжці.

9. В бігу на довгу дистанцію у повільному темпі не розмовляти, в кросі, де нерівна місцевість (камінці, дерева, які лежать, кущі) долати з підвищеною увагою.

10. Спочатку, ніж виконувати стрибки, треба перевірити правильність того, як положенні гімнастичні мати на місці приземлення. Якщо стрибки виконуються на спортивному майданчику потрібно перевірити готовність ями для стрибків (пісок повинен бути рихлим і рівним, брусок для відштовхування не повинен бути вище рівня землі).

11. Будь-який стрибок виконується після того, як попередній учень покине місце приземлення.

12. Метання виконується тільки в тому напрямі, який вказав вчитель. Не можна метати м'ячі і гранати в той час, коли учні збирають їх.

3. Лижна підготовка.

13. Одяг не повинний стримувати рухи, повинний бути легким, але досить теплим, щоб захищати від вітру.

14. При переході через проїжджу частину, треба обов'язково знімати лижі.

15. Якщо товариш на колії, не наступайте на його лижі. Треба попросити звільнити колію і перегнати його.

16. При стрибках з гір не виставляйте палиці перед собою, при падінні можна наколотися на них.

17. Не брати з старту велику швидкість, а перед стартом зробити розминку.

4. Кросова підготовка.

18. Не слід бігти з прискоренням, розподіляти сили потрібно рівномірно.

19. З дерев, які лежать, з круч треба робити зіскок на обидві ноги і м’яко приземлятися.

20. Місце, де є бите скло, ржавий дріт, слід обходити.

5. Ковзани.

21. На ковзанці рухатися тільки проти годинникової стрілки.

22. Якщо втрачаєте рівновагу, падати треба тільки на бік, не виставляючи руки вперед, голову треба нахилити вперед, підборіддя на груди.

23. Не залишайте сміття на льоду ковзанки.

24. Не можна сідати на сніг.

6. Баскетбол.

25. Грати можна тільки в гумовому взутті.

26. Під час гри не рухати гравців, не штовхатися з ними при пересуванні.

27. Не кричати під час гри.

28. Не можна сидіти під баскетбольним щитом.

29. Не виставляйте вперед великі пальці рук під час ловіння м'яча.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Теоретико-методичні знання 7-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 212»
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.161.108.158
Браузер:

Cайт живе: