rss · Понеділок, 25.09.2017, 12:39

Опитування

Будинок Культури
1. Необхідний в Червоному
2. Мені це не цікаво
3. Замість БК - магазин
4. Є інші заклади, там краще
5. Надам фінансову допомогу
6. Не потрібен Червоному
7. Маю спонсора на ремонт
Всього відповідей: 41
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Туризм 5-й клас (Теоретична підготовка)
Туризм 5-й клас
mr_smithДата: Неділя, 07.06.2009, 21:54 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Види туризму. Орієнтування в поході. Топографічна підготовка. Користування компасом.


Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 03:25 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Види туризму

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання.

У літературі до іменника "туризм" можна знайти безліч різних прикметників - "далекий", "місцевий", "закордонний", "іноземний", "пішохідний", "гірський", "лижний", "водяний", "плановий", ''самодіяльний", "дитячий", "спортивний", "сімейний", "комерційний", "соціальний", "пізнавальний", "екскурсійний", "спелео", "авто", "мисливський" і т.д.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття "туризм". Тому і важко дати йому вичерпне визначення.

Напевно, у школі туризм може іменуватися не тільки шкільним, але і педагогічним туризмом.

Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т.п.

А який корінна, незмінна його ознака? Такий, без якого саме поняття "туризм" зникає ?

"Корінь" туризму полягає в переміщенні людини в просторі від місця його постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає туризму.

Разом з тим і "переміщення" теж не цілком визначає туризм, тому що воно властиво багатьом іншим явищам - науковим експедиціям, службовим відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т.д. Переміщення як неодмінна ознака туризму саме має принаймні три відмітних елементи-ознаки другого порядку, що додають туристському переміщенню специфічні риси:

- переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається добровільно, без примусу, не по обов'язку, а по самостійно прийнятому людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей); тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

- туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових обов'язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

- переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін, після закінчення якого турист повертається до місця постійного проживання.

У шкільному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони - що бере участь (школярі) і організовує, сприяє (адміністрація, учителі школи). За цією ознакою шкільний туризм займає проміжне положення між плановим і самодіяльним туризмом.

У чистому виді самодіяльний туризм у школі - це так звані "самовільні" походи і поїздки дітей без участі школи, у секреті від вчителів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким всіма іншими учасниками.

Для школи такий туризм - явище негативне (тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів). У студентському середовищі такий туризм займає основне положення і не є негативним.

У школярів і у вчителів відношення до туризму різне, але не суперечить одне іншому.

Для дітей туризм - спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичного способу життя. А для учителів він - засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їхній розвиток.

І ті й інші розуміють, що туризм не простий розвага, що в ньому не можна провести чітку розділювальну рису між "справою і потіхою". Якщо і кваліфікувати туризм як відпочинок, то це не той відпочинок, від якого, по вираженню Н.К. Крупської, можна тільки "втомитися".

Однак, з огляду на різницю відносини до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель осягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, що він повинний зрозуміти і прийняти, незважаючи на те, що вони спочатку, як правило, дуже примітивні (не вписуються і педагогічні вимоги, моральні установки).

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання. Для подорожей у відпустку з використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне місце займають розмови і відпочинок, все більше підходить слово туризм. Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню фізичної робото здатності і всесторонньої підготовки. В туристичній діяльності в центрі уваги знаходяться різні форми планомірних і організованих туристичних походів, вело туризм, подорожей на лодках і лижних походів. Крім того, туризм пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний туризм - подорож у пізнавальних цілях. Це одна з найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм - подорож для відпочинку і лікування. Цей вид туризму є дуже розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Діловий туризм - поїздки, зв”язаний з виконанням професійний обов”язків. У зв”язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових контактів діловий туризм щорічно здобуває усе більшого значення. Поїздки відбуваються з метою відвідування об”єкутів, що належать фірмі, чи представляють для неї особливий інтерес; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів чи постачання збуту і т.д. Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощаджуючи час. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів і т.д. У таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв”язку і т.д.

Етнічний туризм - поїздки для побачення з родичами. Ткристські агенства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д.

Спортивний туризм - поїздки для участі в спортивних заходах. До послуг туристських фірм звертаються у цьому випадку як керівники спортивних команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути присутніми на змаганні.

Цільовий туризм являє собою поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм - подорож, що має метою виконання яких-небудь релігійних процедур, місій.

Караванінг - подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм - туризм, зв”язаний з фізичними навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм - поїздки на теплоході, яхті й інших річкових й морських суднах по річках, каналах, озерах, морях. Географічно і за часом цей туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях і океанах. Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко виділити в чистому вигляді.

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види: пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються кілька видів туризму в одному поході (наприклад, частина походу учні пливуть на байдарках, а частина маршруту проходять на велосипедах). Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З усього різноманіття видів туризму найбільш доступні для учнів пішохідний і лижний.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 03:26 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування (лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження (гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на лижний туризм. Любою туристський похід на лижах пред'являє до його учасників серйозні вимоги. У лижному поході крім великого фізичного навантаження на організм туриста роблять вплив низька температура повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнюють рух різний стан (характер) сніжного покриву, підвищений швидкість на спусках та інше. Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного відходу, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження туриста-лижника.

При проведенні водяного походу учні найчастіше користаються розбірними байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні, переносити за плічми до чи озера ріці, по якій пройде маршрут чи походу подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції, походи, подорожі, туристські злети і змагання.

Походи можуть бути одне-, двох- і триденними. Іноді такі походи називають походами вихідного дня.

Подорожі – це багатоденні походи, проведені звичайно в канікулярний час. Походи і подорожі можуть бути ближніми і далекими, тобто їхні маршрути можуть проходити по території рідного краю (ближні) чи виходити за його межі, проходити по інших областях і регіонам країни (далекі).

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п'ять категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту, кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними для даного виду туризму.

Форми і види міжнародного туризму

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей,

поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального об'єму світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму. ВОТ прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: - Манільська декларація про туризм в світі (1980);

- Документи Акапулько (1982);

- Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

- Гаагськая декларація по туризм (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку

міжнародного туризму епізодично, відносяться:

. Конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада

(ЭКОСОС);

. Комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

. Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

. Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 03:33 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Орієнтування в поході

Орієнтування по карті

Служить для визначення свого місцезнаходження. Для цього карту кладуть горизонтально, ставлять на неї, компас і обертають карту разом з компасом так, щоб напрям стрілки компаса співпав з меридіаном. Оскільки напрям магнітної стрілки не точно співпадає з напрямом на географічний полюс, то розрізняють два меридіани - істинний (географічний) і магнітний.

Різниця між дійсним і магнітним меридіанами називається кутом магнітної відміни і може досягати величини в 10-20° і більеш і мати різний знак.

Облік магнітного відхилення.

Необхідний для точного визначення свого місцезнаходження. Місцеву відміну іноді вказують на карті. Але його можна визначити також по Полярній зірці або приблизно, без врахування місцевих магнітних аномалій, по схемі, що додається.

Якщо магнітне відхилення східне, то на картах воно підписується із знаком плюс (наприклад +7°). Це означає, що справжня північ знаходиться ліворуч від напряму північного кінця магнітної стрілки на величину в 7°. Отже, треба повернути компас так, щоб північний кінець стрілки співпав з вказівкою на лімбі «7°». Тоді, вісь лімба Пн - Пд пройде через справжнй географічний меридіан і компас виявиться точно орієнтованим по відношенню до сторін горизонту. У разі західного магнітного відхилення (знак мінус) справжня північ лежить вправо від північного кінця стрілки також на величину градусів магнітного відхилення.

Визначення свого місцезнаходження

Після того, як карта зорієнтована, її «прив'язують» до. місцевості шляхом візування на помітні предмети або за допомогою компаса. Для цього дізнаються за компасом магнітні азимути (мал. 20) на два орієнтири і, зробивши поправки на місцеву магнітну відміну, визначають географічні (істинні) азимути цих орієнтирів. Потім з точки зображення орієнтирів на карті проводять лінії під зворотнім азимутом (зворотній азимут рівний спостережуваному ±180°). Перетин ліній на карті і визначать точку вашого місцезнаходження

Орієнтування з картою без компаса

Орієнтування з картою, але без компаса відрізняється тим. що карту орієнтують по лініях місцевості або по орієнтирах.

Орієнтування по лінії місцевості. У поході застосовується при збігу маршруту з прямолінійною ділянкою дороги, просічи, річки. В даному випадку достатньо провізувати напрям ще на один орієнтир. Перетин цього напряму із зображенням лінії місцевості на карті і дасть точку стояння (метод напівзворотної зарубки).

Точковий орієнтир і метод зворотної зарубки. При знаходженні туриста поблизу точкового орієнтиру слід знайти цей орієнтир на карті і по другому орієнтиру направити верхній обріз карти на північ. Якщо орієнтири знаходяться далеко, то точку стояння визначають методом зворотної візирної зарубки. Для цього зорієнтувавши карту, послідовно візують і прокреслюють напрями до двох орієнтирів. Точка перетину напрямів буде точкою стояння. Для контролю беруть третій напрям.

Спосіб Болотова

Застосовують при неможливості точно зорієнтувати карту. Для цього з однієї точки на листку прозорого паперу послідовно візують і прокреслюють напрями на три видимих на місцевості і пізнаних на карті орієнтири. Потім накладають прозорий папір на карту так, щоб прокреслені напрями на орієнтири пройшли через їх зображення на карті (мал. 28). При такому положенні листка крапка на ньому (і карті) буде точкою місцезнаходження туриста.

На практиці мандрівники часто вдаються також до наближеного орієнтування, визначаючи точку стояння по відстані до найближчого орієнтиру, що є на карті.

Орієнтування без карти і компаса

Орієнтування без карти і компаса дозволяє за допомогою небесних світил і деяких місцевих предметів визначити сторони горизонту.

Орієнтування по годиннику і сонцю. Для цього годинникову стрілку направляють у бік сонця: при такому положенні годинника бісектриса кута між годинниковою стрілкою і цифрою 2 на циферблаті (у період з жовтня по март-цифрой 1) вкаже зразковий напрям на південь. Годинник повинен йти за місцевим часом. Точність орієнтування цим способом літом невелика. Помилка може досягати величини 20-25°.

Орієнтування по Полярній зірці

Напрям на Полярну зірку визначається таким чином. Через дві крайні зірки «ковша» Великої Ведмедиці в думках проводиться пряма, на якій відкладається п'ятикратна відстань між цими зірками. В кінці п'ятого відрізка знаходиться Полярна зірка, точно вказуюча (помилки менш 2°).

Орієнтування по місяцю

Для приблизного орієнтування корисно знати, що літом в першу чверть місяць в 20 годині знаходиться на півдні, в 2 годині ночі - на заході, в останню чверть в 2 години ночі - на сході, у восьмій ранки - на півдні. При повному місяці вночі сторони горизонту визначають так само, як за сонцем і годиннику, причому місяць береться за сонце.

Орієнтування по місцевих предметах

Деякі місцеві предмети і ознаки також можуть служити простим, хоч і не дуже точним «компасом» для мандрівника.

Відомо, наприклад, що мохи і лишайники покривають північну сторону дерев і каменів, смола більше виступає на південній половині стовбура хвойного дерева, мурашки влаштовують свої житла на південь від найближчих дерев або кущів і роблять південний схил мурашника пологішим, ніж північний, вівтар у православних церков знаходиться на сході н т. п.

Не рекомендується орієнтуватися по таких; невірним, хоч і всім відомим ознакам, як густина і пишнота крони з того або іншого боку у дерева, що окремо стоїть або знаходиться в гущавині лісу, по річних кільцях приросту деревини на пнях спиляних дерев. І густина крони і ширина річних кілець залежать від цілого ряду чинників, серед яких освітленість сонцем може бути не головним.

Вельми обережно треба вдаватися до орієнтування по квартальних стовпах в лісі. Хоча вважається, що ребро між двома сусідніми гранями стовпа з найменшими цифрами вказує на північ, потрібно пам'ятати, що просічи в даному лісі метуть бути прорубані не по меридіанах і паралелях, а по лінії рельєфу або паралельно дорогам і межам угідь.

Орієнтування по туристичній маркіровці

Туристична маркіровка-це система спеціальних умовних позначень, які наносяться на місцеві предмети для розмітки туристичних маршрутів.

Маркіровка включає різні види марок, направляючих стрілок, покажчиків і інших знаків, які в своїх символах, формі, кольорі і буквено-цифровому коді несуть необхідну для туриста інформацію і допомагають орієнтуватися на місцевості.

Головний елемент маркіровки - маршрутна марка - має форму прямокутника (основний формат - 180-240 мм), на білому полі якого нанесена кольорова смуга або поставлений на кут квадрат. Марка з червоною смугою позначає багатоденний категорійний маршрут, з синьою - на значок «Турист СРСР», із зеленою - 3-4-денний, з жовтою - 1-2-денний (з нічлігами). МаРки з кольоровими квадратами позначають різні маршрути для походів без нічлігів.

Орієнтуючись по марках, туристи можуть пройти маршрут без карти, компаса і опису: вказівні, застережливі, приписуючі і забороняючі знаки підкажуть, де є об'єкти для огляду, бівуачні майданчики, притулки, природні визначні пам'ятки, що охороняються, місця для купання, яка відстань до того або іншого пункту, які види діяльності туристів дозволені, які небезпеки очікуються попереду і т.п. Деякі з цих єдиних знаків приведені на мал. 33. Оскільки маркіровка в повному об'ємі здійснюється, як правило, лише на планових маршрутах, в самодіяльних подорожах I-III категорій складності для орієнтування використовуються також знаки спрощеної маркіровки.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 03:50 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Топографічна підготовка

1. Понятие карты местности. Классификация карт местности.

Как подготовка туристского похода, так и его проведение требует от туристов умений и навыков работы с картой местности. В подготовительный предпоходный период туристы, пользуясь картографическими материалами, выбирают район проведения похода и разрабатывают подробную нитку маршрута. Непосредственно в походе карта необходима туристам для точного ориентирования на местности и движения по разработанной ими нитке маршрута. Система знаний, умений и навыков, позволяющих читать карты местности по условным знакам, проводить необходимые измерения по карте и туристским схемам составляет понятие топографической подготовки. Топографическая подготовка, в свою очередь, является неотъемлемой частью общей туристской подготовки. Для успешного восприятия дальнейшего материала определим ряд необходимых понятий: «карта», «масштаб», «картографическая проекция».

Что такое карта местности? Карта местности (в дальнейшем - карта) - это основной инструмент (средство) ориентирования на местности. Мы предлагаем Вам определение топографической карты (см. ниже), как карты, наиболее часто применяемой в туристской деятельности. Топографическая карта - это уменьшенное, точное, подробное и наглядное изображение земной поверхности со всеми ее объектами и рельефом, выполненное в определенной картографической проекции и в определенном масштабе. Из данного определения следует вынести следующее. Топографическая карта - это наглядная, пригодная для проведения измерений модель физической поверхности земли, дающая ясное представление о географических характеристиках местности: растительности, речной и дорожной сети, местоположении населенных пунктов, особенностях рельефа и т.д. Таким образом, карта показывает свойства, расположение, взаимосвязи природных и социально-экономических (искусственно созданных) объектов и рельефа местности. При этом карта построена по определенным математическим законам (т.е. в масштабе и определенной проекции).

Что мы понимаем под масштабом карты? Масштабом называется отношение длин линий на карте к длинам горизонтальных проложений этих линий на местности. Иными словами, масштаб карты показывает, во сколько раз линия на местности уменьшается при ее изображении на карте. Масштаб карт всегда связан с линейными мерами, принятыми в данной стране и указывается на листе за рамкой карты. Выделяют численный и линейный масштабы. Численный масштаб карты выражен дробью, числитель которой - единица, а знаменатель - число, показывающее степень уменьшения на карте линий местности (точнее - их горизонтальных проложений); чем меньше знаменатель масштаба, тем крупнее масштаб карты. Например, масштаб 1 : 1 000000 означает, что линия в 1см на карте соответствует линии в 1 000000см на местности (т.е. 10 км местности). К крупномасштабным картам относят карты масштаба 1:10000 - 1:200000. К среднемасштабным картам относят карты масштаба мельче 1:200000 до 1: 1 000000. Карты с масштабом мельче 1: 1 000000 относятся, соответственно, к мелкомасштабным картам. Чертежи местности, выполненные в условных знаках и в крупном масштабе (1:5000 и «крупнее») называют обычно планами местности. Линейный масштаб карты - это графическое выражение численного масштаба. Он представляет изображенную за рамкой карты прямую линию, разделенную на отрезки в один см и менее (масштабная линейка). Деления линейки сопровождаются подписями, означающими действительные расстояния на местности. Линейным масштабом карты удобно пользоваться для измерения расстояний по карте.

Что такое «картографические проекции»? Одна из проблем, с которой сталкиваются картографы, диктуется сложностью точного воспроизведения сферической поверхности земли на плоскость карты. Определим, что картографические проекции - это математические способы изображения на плоскости карты сферической поверхности земного шара. Не вдаваясь в излишние подробности, отметим, что картографическая проекция - это способ перехода от реальной, геометрически сложной поверхности земного шара к плоскости карты. Причем данный переход осуществляется с применением строгих математических зависимостей. В результате использования проекции каждой точке земного шара с определенной широтой и долготой, соответствует одна единственная точка на карте с определенными прямоугольными («плоскими») координатами. Сферические поверхности не развертываются на плоскости без складок и разрывов и по этой причине на картах неизбежны искажения длин, углов, площадей. При этом на крупномасштабных картах искажения могут быть практически неощутимы. Картографические проекции различают, в том числе, по виду вспомогательной поверхности, используемой при переходе от эллипсоида (планеты земля) к плоскости карты. Топографические карты (наиболее часто используемые в туризме), создаются обычно в цилиндрической проекции. При этом проецирование с эллипсоида ведется как бы на поверхность цилиндра.

Ниже мы приводим принятую в географии классификацию карт местности (в дальнейшем - карт) и определяем разновидности карт, наиболее приемлемые для использования в практике спортивного и рекреационно-спортивного туризма.

Как принято классифицировать карты местности на основании их содержания? Все карты местности (в дальнейшем - карты) на основании их содержания принято классифицировать на карты общегеографические и тематические. На общегеографических картах нанесены важнейшие географические характеристики местности: элементы гидрографии и рельефа местности, населенные пункты и дорожная сеть, важные искусственные объекты и сооружения. На тематических картах, на «фоне» общегеографической информации, выделена информация об определенных природных и общественных явлениях. Примерами тематических карт служат карты полезных ископаемых, карты климатических зон, политико-административные карты. Понятно, что для целей туризма важны и используются, прежде всего, общегеографические карты.

По своему масштабу, степени генерализации и детальности изображения местности (см. ниже) общегеографические карты в свою очередь подразделяются на карты обзорные (масштабом мельче, чем 1 : 1 000000), обзорно-топографические (масштабом 1 : 200000 - 1 : 1 000000) и топографические (масштабом 1 : 100000 и крупнее). Обзорные карты дают наиболее общие представления о местности. В туристско-спортивной деятельности их использование весьма ограничено (такие карты могут применяться, например, для определения района похода, удобных путей подъезда туристской группы к району похода). Карты обзорно-топографические применяются в спортивном туризме более широко: как для выбора района похода, так и для разработки обобщенной нитки маршрута (определения пунктов старта и финиша похода; определения тактической схемы маршрута; основных классифицированных участков, мест организации биваков и пр.). В то же время по обзорно-топографическим картам сложно ориентироваться непосредственно на маршруте похода, так как нанесенная на них информация о местности слишком обобщена (не детализирована). Относительно эффективно соблюдать в движении намеченную линию маршрута позволяет лишь двухкилометровая обзорно-топографической карта (1 : 200000), но при этом, на ключевые классифицированные участки маршрута у туристов должен иметься крупномасштабный картографический материал (карты или картосхемы). Наибольшее применение в спортивном и активном рекреационном туризме находят крупномасштабные топографические карты («пятисот метровки», «километровки»). На таких картах местность изображается наиболее подробно, детально; они позволяют, как разрабатывать подробную нитку маршрута, так и эффективно ориентироваться на маршруте похода. Карты с более крупным масштабом в целом при движении по маршруту малопригодны, но на ключевые классифицированные участки маршрута они бывают весьма полезны.

Как принято классифицировать карты на основании их назначения? Еще одно важное основание для классификации карт - их назначение. Назначение карт так же разнообразно, как разнообразны сферы человеческой деятельности. Соответственно, выделяют карты научно-справочные, культурно-просветительные, технические, учебные и т.д. Для нас же наиболее важны карты туристские и карты спортивные. Карты туристские собственно и предназначены для туристской деятельности (для туристов и отдыхающих). Это общегеографические карты с дополнительным нанесением важной для туризма информации: расположения на местности турбаз, кемпингов, экскурсионных объектов, горных перевалов, границ заповедников и заказников, оборудованных туристских стоянок и пр. В спортивном туризме используются как общегеографические крупномасштабные карты (топографические карты), так и туристские крупномасштабные карты. При этом туристские карты, в связи с их специализацией, часто бывают более удобными для разработки и реализации туристских маршрутов.

Карты спортивные предназначены для проведения соревнований в виде спорта «спортивное ориентирование» и для подготовки спортсменов-ориентировщиков. Это крупномасштабные карты местности (1 : 5000 - 1 : 30000), со специфической системой расцветки и условных знаков, подробным изображением объектов и рельефа местности и дополнительным обозначением специфических для вида спорта объектов (например, контрольных пунктов). Спортивные карты, кроме главного их применения, используют и в спортивном (рекреационно-спортивном) туризме. В частности, на соревнованиях по туристско-прикладному многоборью спортивные карты используются для планирования дистанций и ориентирования спортсменов на дистанциях.

2. Условные знаки топографических карт и картографические способы изображения рельефа местности.

Знаковость - одна из главнейших особенностей топографической карты. Условные знаки, цветовое, графическое оформление карты - это особая форма нанесения информации о местности. Знаковостью карта отличается от иных источников информации о местности - текстов, аэрофотоснимков, макетов и т.д. Условные знаки карты не только показывают местоположение объектов на местности, но и передают их качественную и количественную характеристику. Таким образом, условные знаки топографических карт - это система графических, буквенных и цифровых обозначений, с помощью которых показывается на карте местоположение объектов местности, и передаются их качественные и количественные характеристики.

Как принято классифицировать условные знаки карты? В топографии условные знаки принято разделять на следующие виды: масштабные (контурные), внемасштабные и пояснительные. Масштабные (контурные) условные знаки передают информацию о действительных размерах объекта на местности (о его длине, ширине, площади), которые выражаются в масштабе карты. Они состоят из контура (внешнего очертания объекта); и его заполнения значками, цветом или штриховкой, которое передает характер объекта. Например, масштабный знак, обозначающий на карте лесной массив, состоит из контура заполненного зеленым цветом; масштабный знак «озеро» состоит из контура, заполненного синим цветом. Линейные условные знаки, как разновидность масштабных условных знаков, применяются при изображении на карте объектов линейного характера - дорог, линий электропередачи, лесных просек, рек и т. д. При этом местоположение и плановое очертание оси линейных объектов изображаются на карте точно, но их ширина значительно преувеличивается (по ширине линейные знаки внемасштабны). Например, условный знак «шоссейная дорога» на картах масштаба 1: 100000 преувеличивает ее ширину в 8-10 раз. Внемасштабные условные знаки используются для изображения объектов, плановое очертание которых не может быть передано в масштабе карты. Это могут быть геометрические фигурки, схематические рисунки, буквенные символы. Внемасштабными знаками обозначены, например, населенные пункты (на мелкомасштабных картах), отдельные дома, производственные здания, мосты. Пояснительные условные знаки применяются для дополнительной характеристики объектов местности. Например, стрелка, нанесенная рядом с обозначением реки, показывает направление ее течения; фигурка (значок) лиственного дерева на фоне зеленой заливки лесного массива, обозначает, что в данном лесу преобладают лиственные породы деревьев. Кроме того, на картах имеются поясняющие подписи, буквенные и цифровые обозначения (названия населенных пунктов, обозначения ширины реки, характера дна, скорость течения реки и пр.).

Какие графические средства используют картографы для нанесения информации о местности на карту? Для построения системы условных знаков применяют разнообразные графические средства. К ним относятся форма знаков, их расцветка, размер, ориентировка, внутренняя структура. Комбинация данных графических средств позволяет получать бесконечное разнообразие знаков. Используемые на картах цвета и условные обозначения могут различаться в зависимости от страны, в которой карта выпущена, разновидности карты и иных особенностей. Для выполнения топографических карт на территории стран СНГ применяется стандартная система условных знаков. Данная система включает следующие (главные) графические средства.

Значками на карте обозначают локализованные в определенных пунктах местности объекты, не выражающиеся в масштабе карты, например, мосты, отдельные строения (объекты, обозначаемые внемасштабными знаками). Значки могут быть геометрическими, буквенными или иметь вид наглядных рисунков. Линиями, нанесенными на карту с помощью различных графических средств, обозначают качественные или количественные особенности линейных объектов местности. Например, рассмотрим такие объекты, как дороги. Их качество обозначено цветом (черные линии - грунтовые лесные и полевые дороги, линии с коричневой цветовой заливкой - шоссейные дороги). Их количественные параметры обозначены видом линии и толщиной линии (черный пунктир - слабо наезженные, грунтовые дороги; черная сплошная линия - хорошо наезженные грунтовые дороги). Качественный фон в виде цветовой заливки или штриховки используется для построения масштабных знаков и отражает на карте явления сплошного распространения. Например, сплошная синяя заливка используется для изображения озер, а синяя штриховка (штрихи ориентированы с запада на восток) - для изображения заболоченных участков местности. Изолинии на карте - это линии равных значений какого-либо количественного показателя. Изолинии применяются для показа явлений, имеющих сплошное, непрерывное, более или менее плавное распределение на какой-либо территории (акватории). Примером изолиний на карте являются горизонтали, которые служат для изображения рельефа местности. Для активных форм туризма, особенно для путешествий по горным районам, информация об элементах рельефа является весьма существенной. Поэтому мы отдельно уделим внимание способам изображения рельефа на картах. В картографии применяются следующие способы изображения рельефа: способ горизонталей; способ гипсометрической окраски, способ теневой пластики (отмывки).

В чем заключается способ изображения рельефа горизонталями? На топографических картах, на многих туристских картах и на спортивных картах для изображения рельефа используется способ горизонталей. Горизонтали - это частный случай изолиний. Горизонтали - кривые замкнутые линии на карте, объединяющие точки местности с одинаковой высотой над уровнем моря (с одинаковой абсолютной высотой). На туристских, спортивных картах горизонтали (и все прочие знаки, отображающие особенности рельефа) изображены коричневым цветом. Отдельные горизонтали характеризуют высоты местности, но не дают представления о формах рельефа, для этого на картах использована система горизонталей. В совокупности горизонтали передают форму, крутизну и высоту отдельных участков местности и т.о. передают действительные очертания холмов, котловин, лощин, седловин, отдельных горных вершин и хребтов (Рис. 1).

Способ изображения рельефа горизонталями позволяет легко определять на карте абсолютную высоту определенной точки местности и относительную высоту (превышение одной точки над другой точкой). Для этого следует применить специальный показатель - высоту сечения рельефа, указанный за рамкой данной карты. Высота сечения рельефа - это разность высот между точками местности, лежащими на соседних горизонталях. На топографических картах применяют стандартные сечения рельефа, в зависимости от масштаба карты.

Например, на картах масштаба 1:100 000 обычная высота сечения рельефа 20м для равнинных районов и 40м для горных районов. На спортивных картах высота сечения рельефа обычно составляет величину 2.5-5м. Зная высоту сечения рельефа, высота точки местности определяется простым подсчетом числа горизонталей между данной точкой и ближайшей горизонталью с указанной абсолютной высотой над уровнем моря. Порядок определения абсолютных и относительных высот точек местности с использованием карты представлен нами в специальном методическом занятии (см. занятие «Технические приемы ориентирования»). Здесь же отметим, что учет относительных и абсолютных высот по горизонталям на протяжении всей нитки маршрута туристского похода позволяет построить т.н. высотный график маршрута, отражающий в частности величину потенциальных трудозатрат на его преодоление, что, в свою очередь, позволяет разработать грамотный тактический план движения по маршруту.

По картам с горизонталями можно определять и уклон рельефа (крутизну склонов). Крутизна склона находит отражение в расстоянии между горизонталями. Расстояние между смежными горизонталями на карте - это т.н. заложение. Между заложением, высотой сечения и крутизной изображенного на карте склона существует следующая зависимость: при одинаковой высоте сечения, чем меньше заложение, тем круче склон (Рис. 2). И наоборот, чем больше заложение, тем склон более пологий. Тогда на качественном уровне достаточно легко на карте отличить крутые склоны от пологих склонов. При малой крутизне расстояния между горизонталями на карте относительно велики; при большой крутизне - горизонтали наносятся плотно друг к другу. Определение крутизны склонов крайне важно для планирования нитки маршрута в горных походах, выбора способа подъема и спуска со склонов. Изображение рельефа горизонталями дополняется на картах отметками высот характерных точек местности, вершин, седловин и пр.

Способ изображения рельефа горизонталями - ведущий и по отношению к топографическим и туристским крупномасштабным картам. На спортивных картах рельеф показан исключительно горизонталями. Только следует помнить, что горизонтали на спортивных картах показывают не абсолютную высоту расположения точек местности, а относительную - в сравнении с самой высокой или низкой точкой района, «охваченного» картой. Однако на мелкомасштабных географических картах, на некоторых туристских картах, для увеличения наглядности изображения рельефа используют так же и другие способы.

В чем заключается способы изображения рельефа гипсометрической окраской и отмывкой? Способ гипсометрической окраски применяют на мелкомасштабных картах для того. Чтобы повысить их наглядность. В данном случае интервалы между горизонталями (гипсометрические ступени) окрашивают в соответствии с принятой цветовой шкалой. На учебных физических картах рельеф суши чаще всего дается в зелено-желто-коричнево-оранжевой шкале. При этом темно-оранжевый цвет соответствует наибольшим высотам местности, зеленый - наименьшим высотам. Для создания еще большей выразительности при изображении рельефа используют способ отмывки, где кроме шкалы цветов, применяют прием изображения горных склонов со светотенями. Для изображения форм рельефа не выражающихся горизонталями: резких уступов, оврагов, обрывов и т.д. - применяют специальные условные знаки. Они так же даются коричневым цветом. На туристских картах такими знаками четко прорисованы горные обрывы (сбросы).

3. Картографическая генерализация. Туристские схемы.

Даже на наиболее подробных, крупномасштабных картах (например, на спортивных картах) невозможно отобразить местность условными знаками совершенно точно, со всеми ее деталями и особенностями. Различные по назначению и содержанию карты характеризуются такими важными показателями, как точность, детальность, полнота отображаемой информации. Данные показатели зависят в свою очередь от генерализации карты.

Что понимают под термином «картографическая генерализация»? Картографическая генерализация - это отбор и обобщение изображаемых на карте объектов, выделение их основных типических черт и характерных особенностей. Генерализация не только исключает детали изображения местности, но и позволяет сформировать новый графический образ, явственно выделить характеристику главных объектов и особенностей местности, освободив карту от не существенных, мелких деталей.

Полнота и детальность карт (ее генерализация) зависят главным образом от их масштаба и особенностей изображаемой территории. Чем крупнее масштаб карты, тем полнее и детальней изображается местность, (меньше степень ее генерализации). Чем меньше на местности различных объектов, тем полнее они отображаются на карте. На карте масштаба 1:10 000 (например, на спортивной карте) участок местности площадью 1км2 занимает 1 дм2, а на топографической карте масштаба 1: 100 000 тот же участок займет всего 1 см2. Это означает, что всю совокупность объектов и элементов рельефа, показанную на карте крупного масштаба невозможно графическими средствами отобразить на карте меньшего масштаба. Полнота и детальность отображения отдельных объектов на топографических картах масштаба 1:50000-1:500000 среднепересеченной обжитой местности указаны в табл. 1. На всех топографических картах возможно полнее показываются объекты местности, существенно определяющие ее тактические свойства: на картах пустынно-степных районов до масштаба 1:200 000 включительно даются все элементы гидрографии, дороги, тропы, а также местные предметы, имеющие ориентирное значение; на картах труднодоступных районов более полно отображается дорожная сеть и т. п. Холмы котловины, лощины и другие формы рельефа показываются на топографических картах, если их высота (глубина) составляет более половины высоты сечения данной карты.

Генерализация бывает различной на картах разного назначения, даже если они отображают одну и ту же территорию и одинаковы по масштабу. Если создается туристская карта, то она содержит максимум информации о местности, важной для осуществления туристской деятельности, которую можно без потери наглядности карты указать в данном масштабе. Речь идет, в частности, о максимально точном отображении на туристских картах населенных пунктов и хуторов, рек, озер, заболоченных участков (мелкие водоемы, незначительные притоки, ручьи могут быть генерализованы); дорожной сети (тропы обычно генерализованы); перевалов, источников чистой, целебной воды и пр. Наименьшей генерализацией характеризуются спортивные карты. На них указаны фактически все значимые для спортсмена-ориентировщика объекты местности и в деталях прорисован рельеф (указаны все особенности местности, имеющие ориентирное значение).

Таблица 1

Основные нормативы изображения объектов местности



Объекты местности



Изображаются на картах масштаба





1:50 000



1: l00 000



1:200 000



1:500 000




Шоссейные дороги



Все



Все



Все



Частично




Грунтовые дороги



Все



Главные



Главные



Редко




Населенные пункты



Все



Все



С числом домов более 10



Не более одного на площадь 25 кв. км




Отдельные дворы



Все



Частично



Редко



Нет




Реки длиной более



0,5 км



1 км



2 км



5 км




Озера площадью более



0,5 га



2 га



8 га



50 га




Болота площадью более



5 га



25 га



100 га



600 га




Леса площадью более



2,5 га



10 га



40 га



100 га



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:00 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Чем определяется точность карты? Точность топографических карт принято характеризовать средними ошибками положения на карте объектов местности. Наиболее точно (со средней ошибкой 0,1-0,2мм в масштабе карты) показываются геодезические пункты и некоторые ориентиры (отдельные выделяющиеся башни, заводские трубы, церкви и т. п.). Элементы местности, ясно и четко выраженные на местности, изображаются на картах со средней ошибкой 0,5мм. На картах труднодоступных районов (горных, горно-таежных, лесисто-болотистых и др.) такие же элементы местности показываются менее точно - со средней ошибкой 0,75-1мм. Средние ошибки положения горизонталей по высоте на картах равнинной и холмистой местности составляют половину высоты сечения рельефа данной карты, а на картах горных районов - высоту сечения рельефа.

Далеко не всегда на необходимый район путешествия можно получить подробную крупномасштабную карту. Но даже на крупномасштабных топографических картах может отсутствовать необходимая туристам информация (например, камнеопасность и лавиноопасность горных склонов, оптимальный путь преодоления перевала, местонахождение стационарных оборудованных мест отдыха и т.д.). Такая информация не является характерной для топографических карт, она либо отсутствует, либо не выделена специально, «завуалирована» иной информацией об объектах и рельефе местности. Поэтому в практике проведения спортивных походов, для прохождения определяющих сложность маршрута классифицированных участков в дополнение к картам широко используют туристские схемы.

Что такое туристская схема местности? Туристские схемы - это планы местности, зарисованные методом глазомерной съемки с нанесенными на них местными предметами, ориентирами, перевалами, возможными путями прохода и другими данными, позволяющими однозначно пройти данный участок маршрута. Таким образом, на схемах, в отличие от топографических карт, проведен жесткий отбор и обобщение специфической, наиболее значимой туристской информации. Например, вместо детального показа горных хребтов горизонталями, на схеме указывается только их «осевое» местоположение (жирными линиями), главные вершины (треугольники, с обозначенной цифрой абсолютной высотой вершины), перевалы (крестики). На крупномасштабной туристской схеме перевала (локального участка местности) обычно показан путь его возможного преодоления, отражены крутые скальные сбросы, осыпи, камнеопасные кулуары, ледниковые трещины, возможные пути схода лавин и пр. (объективно опасные объекты).

Внимание! Схемы ключевых участков маршрута - крупномасштабные (в одном сантиметре 100-200м), но расстояния на самодельных схемах не столь точны, как на топографических картах. Для более точного ориентирования наиболее важные расстояния указывают на схемах стрелками с размерами в метрах или шагах. Точность взаимного расположения объектов на местности (расстояний, углов) на схеме так же ниже, чем на топографической крупномасштабной карте. Для схем нет и жестко установленной системы условных знаков. При вычерчивании схем пользуются различными знаками для изображения местных объектов, принимая за основу знаки топографических карт. Подчеркнем еще раз, что схемы в походах применяются для детального ориентирования на ключевых участках маршрута в совокупности с иным картографическим и информационным материалом (картами, фотографиями перевалов и пр.).

4. Особенности работы с топографическими картами в пешеходном и лыжном туризме.

Работа туристов с картами в подготовительный (предпоходный) период и собственно на маршруте имеет свою специфику в зависимости от вида туризма и особенностей выбранного района похода. Под спецификой в данном случае мы имеем в виду то, на какую информацию, отраженную на листе топографической карты, нацелено внимание туристов в первую очередь и какие измерения с использованием карты они осуществляют. В данной лекции мы ограничимся лишь краткими комментариями об особенностях работы с картой при подготовке и проведении пеших и лыжных походов по равнинным районам (таким как территория Республики Беларусь). Причем наша задача по изложению данных вопросов существенно облегчается, т.к. Вы уже выполняли самостоятельную работу по подготовке маршрута пешего похода и имеете соответствующие умения и навыки работы с топографическими и туристскими картами.

Какая картографическая информация наиболее существенна при подготовке и проведении пеших походов? Если мы ведем речь о пеших походах по равнинному району, то в процессе работы с картой туристы анализируют следующую существенную информацию:

· информацию о характерных для данных походов классифицированных участках маршрута;

· информацию о дорожной сети;

· информацию о гидрографической сети;

· информацию о сети населенных пунктов.

Разумеется, при подготовке и проведении спортивного похода прорабатывается вся картографическая информация в совокупности (осуществляется системный подход к анализу карты района похода). Мы же для удобства изложения материала остановимся по отдельности на каждом, вышеуказанном информационном пуле.

Каким образом при работе с картой планируются классифицированные участки маршрута? Вы уже знаете, что для пеших походов по равнинной местности характерными классифицированными участками на маршруте являются участки лесных массивов и заболоченные участки разной степени проходимости, водные препятствия. Информацию о локализации на местности, параметрах данных объектов и элементов рельефа, выраженную на карте в виде условных знаков, туристы и изучают при разработке нитки маршрута. Линия маршрута на карте, прежде всего, прокладывается по участкам лесных массивов; в маршрут могут включаться участки заболоченной местности при наличии дополнительных сведений о степени проходимости данных болот. Нитка маршрута может прокладываться через реки, каналы в местах с обозначенными мостами, бродами и без них (в последнем случае предполагается организация переправы через водное препятствие). Картографическая информация о наличии или отсутствии дорог, просек в лесных массивах, о расположении на местности и «густоте» сети рек и каналов, о площади и локализации заболоченных территорий помогает прогнозировать степень технической трудности того или иного участка маршрута и тактически правильно распределить классифицированные участки по нитке маршрута.

Что дает анализ дорожной и гидрографической сети на карте выбранного района путешествия? Анализ дорожной и гидрографической сети района похода при работе с картой весьма важен как для определения на маршруте классифицированных участков, так и для планирования маршрута в целом. Такая информация на карте позволяет выделить участки маршрута более или менее «проблемные» с точки зрения техники их преодоления и ориентирования; выбрать оптимальные приемы, средства преодоления естественных препятствий и ориентирования. Карта «показывает» участки, где в нитку маршрута следует включить «попутные», облегчающие передвижение туристов лесные, полевые дороги и иные линейные ориентиры (просеки, линии электропередач, кромки леса и поля). Для преодоления таких участков маршрута туристы используют технику движения с чтением карты. Анализ карты выявляет и участки маршрута «бедные» линейными и иными ориентирами, на которых рационально осуществлять движение группы по азимуту.

Дорожная сеть района похода, кроме того, внимательно изучается и используется для доставки группы к началу маршрута и отъезда группы по окончании активной части маршрута; для организации «забросок» продуктов и снаряжения; для планирования вариантов аварийного схода с маршрута и выхода в крупные населенные пункты. Указанные на карте объекты гидрографии в районе похода, не только предоставляют информацию об естественных препятствиях на маршруте, но и определяют возможные пункты организации биваков и больших привалов (указывают источники воды для приготовления горячего питания группы). Особенно тщательно гидрографическая сеть и возможные места туристских стоянок изучаются в засушливых степных и пустынных районах.

С какой целью туристы анализируют информацию о сети населенных пунктов в выбранном районе путешествия? Во время подготовки и проведения похода по карте, кроме уже указанной информации, внимательно изучается сеть населенных пунктов: сколько и какие (крупные, мелкие) населенные пункты присутствуют в районе похода. Данные сведения позволяют удачно выбрать пункты начала и окончания маршрута, пункты дневок и организации забросок, пункты пополнения запасов продовольствия на маршруте, пункты для аварийного выхода с маршрута. Число, расположение населенных пунктов в районе похода во многом определяют степень его автономности. Обычно с повышением категории сложности пешего похода степень его автономности так же возрастает. В таком случае, те немногие населенные пункты, которые присутствуют в районе похода (например, в таежном или пустынном районе) приобретают еще большую тактическую значимость для выполнения цели похода.

Какая картографическая информация наиболее существенна при подготовке и проведении лыжных походов? Для лыжных походов анализ картографической информации так же имеет свои особенности. Информация о дорожной сети, сети гидрографических объектов и населенных пунктов, об открытых и покрытых лесом участках района похода здесь так же существенна, как и в случае пеших походов. Однако при планировании нитки лыжного маршрута объекты гидрографии анализируются не столько с целью определения источников воды, для приготовления пищи (вода может быть натоплена из снега), сколько с точки зрения общей проходимости местности, расположения естественных препятствий на нитке маршрута. Например, густая сеть пересекающих нитку маршрута водных преград (зачастую с тонким льдом или с участками открытой воды) может значительно затруднить движение. Напротив, зачастую движение по льду «попутных» рек и озер (с более плотным, «сбитым» ветром снежным покровом) облегчает прокладывание лыжни и увеличивает скорость движения группы. Естественно, что общая проходимость местности в лыжном походе повышается и при наличии совпадающих с направлением движения линейных ориентиров (лесных дорог, просек).

По нашему мнению, в лыжных походах по равнине анализ рельефа местности на карте приобретает особое значение (большее, нежели в пеших походах). В данном случае система горизонталей и иных условных знаков, обозначающих элементы рельефа на карте, указывает расположение холмов, лощин, котловин, оврагов, крутых обрывистых берегов рек и т.д. на нитке маршрута. Она дает представление о перепаде высот на маршруте (его физической сложности), о крутизне потенциальных подъемов и спусков на лыжах. Отметим, что в пешеходном путешествии по равнинному району участки с выраженным рельефом представляют для его участников скорее не техническую, а физическую трудность. В лыжном походе, кроме физической трудности они, несомненно, представляют для них и техническую трудность; требуют применения туристами специфической техники подъемов и спусков со склонов на лыжах. Участки местности с выраженным рельефом, на основе анализа карты, включаются в маршрут, наряду с иными естественными преградами, в качестве классифицированных участков маршрута.

Литература по теме

1. Алешин В.М., Серебрянников А.В. Туристская топография. - М.: Профиздат, 1985. - 160с.

2. Бардин К.В. Азбука туризма. Пособие для руководителей туристских походов в школе. М., 1973.

3. Вяткин Л.А., Сидорчук Е.В., Немытов Д.Н. Туризм и спортивное ориентирование: Учеб. Пособие для студ. Высш. Пед. Учеб. Заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2001. - 208с.

4. Ганопольский В.И. Уроки туризма / Пособие для учителей. - Мн.: НМЦентр, 1998. -216 с. - (Туризм в школе).

5. География: Справ. Материалы: Кн. Для учащихся сред. и ст. возраста/ А.М. Берлянт, В.П. Дронов, И.В. Душина и др.; Под ред. В.П. Максаковского. - М.: Просвещение, 1989. - 400с.

6. Куликов В.М., Константинов Ю.С. Топография и ориентирование в туристском путешествии. - М.: ЦДЮТиК, 2002.

7. Туризм и спортивное ориентирование / Учебник для институтов и техникумов физи-ческой культуры. - Авт.-сост, В.И. Ганопольский. М: ФиС, 1987. - 240с.

8. Уилсон Н. Руководство по ориентированию на местности: Выбор маршрута и планирование путешествия. Навигация с помощью карт, компаса и природных объектов. - Нейл Уилсон. - Пер. с англ. К Ткаченко. - М.: ФАИР ПРЕСС, 2004. - 352с.

9. Федотов Ю.Н., Востоков И.Е. Спортивно-оздоровительный туризм: Учебник/ Под общ. Ред. Ю.Н. Федотова. - М.: Советский спорт, 2002. - 364с



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:17 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Користування компасом.

Ще недавно, до епохи всіляких GPS-ів,
орієнтування в поході, якщо тільки не йшлося  вздовж промаркованого маршруту чи завдяки підказкам місцевих жителів,
відбувалось за допомогою карти  і
компасу. Але і в наші дні питання наявності сильних навиків орієнтування з
картою і компасом залишається актуальним, оскільки покази GPS-ів швидше
відповідають на запитання "Де ти знаходишся?" і "Якою дорогою ти
йшов?", в той час, як у більшості випадків, хотілось би отримати відповідь
на питання "Куди йти?". В кінці-кінців, не кожен турист має GPS, і не
завжди є достатньо часу для його підготовки до використання в поході, тоді як у
випадку "класичного" похідного орієнтування все простіше і швидше -
схопив потрібні листи карт та компас - і готовий до навігації.


В даній замітці не ставлю за мету ознайомити
читачів з усіма правилами і тонкощами роботи з картою-компасом. На разі хотів би
зупинитись тільки на деяких, найголовніших, аспектах роботи в туристичному
поході з компасом.


Отже, компасом називається прилад, який вказує
напрямок на Магнітний Північний полюс Землі (в дальнішому - магнітну північ) -
в північній півкулі, або на Магнітний Південний полюс - у південній.


Основнихтипів компасів існує декілька:


1.Окрема
колба
(мал. А-1).
Звичайно до неї прикріплена рухома шкала. Можлива наявність візирів. Плата
відсутня. До цього типу можна віднести також й деякі моделі 
бусолей (мал. A-2).


2. Плата з
рухомою колбою
(мал.
B-1). Шкала нерухомо прикріплена до колби. До плати в деяких моделях
прикріплене дзеркало з щілиною (B-2).


3.
Пальчиковий компас.
Колба може бути або нерухомо прикріплена до плати (мал. C - центральна модель),
або - якщо на дні колби є лінії (мал. С, моделі зліва і справа) - рухомо.


4. Цифрові
індикатори
напрямку
на магнітну північ
(в даній замітці не розглядаються).



Мал.
А-1. Компаси типу "окрема колба".



Мал.
А-2. Бусолі.



Мал.
В-1. Компаси типу "плата з рухомою колбою" (baseplate).



Мал. В-2. Компаси типу "плата з рухомою
колбою" з дзеркалом.



Мал.
С. Пальчикові компаси.



Мал. D. Компаси з порожньою колбою (повітряні).



Мал.
E. Компаси з супермагнітом.


Безпосередньо самі колби можуть бути порожніми
- повітряними (мал. D), або - для скорочення часу заспокоєння стрілки -
наповнені рідиною  - рідинними (малюнки
A-1, B-1, B-

2, C,
E).


Стрілки-вказівники магнітної півночі можуть
бути намагніченими (на всіх малюнках, крім E), або немагнітними (наприклад, з
пластику) з прикріпленим супермагнітом (мал. E).


До будь-якого типу стрілки може бути прикріплений стабілізатор
(мал. E - модель справа), наявність якого, хоч і дещо сповільнює швидкість
повороту стрілки, проте покази компаса стають менш чутливими до вібрації
(наприклад, під час ходьби). В деяких моделях роль стабілізатора виконує
безпосередньо сама стрілка, яку виготовляють широкою - у вигляді  полоски (малюнки  B-1 i C - моделі посередині).


Щоб на маршруті повноцінно користуватись
компасом типу 1 (див. приведені в цій замітці вправи), потрібно мати в придачу
ще й транспортир, що в похідних умовах є досить незручним.


Компас типу 3 передбачає безпосередній та
безперевний контакт "компас-карта" і особливе багатократне
перегинання карти, тому так само є незручним у поході. Крім того, з ним складно
виконати деякі з приведених вправ.


Магнітна стрілка в компасах з повітряною колбою
в руках цілком практично ніколи не заспокоюється, а поставивши компас  на якийсь нерухомий предмет, заспокоєння
стрілки настає не швидше, ніж за 20-30 секунд. В поході такий компас, ясна річ,
є дуже незручним. 


Час заспокоєння рідинних компасів зі звичайною
магнітною стрілкою (мал. A-1, B-1, B-

2, C)  в
руці людини, що стоїть, -  2-3 секунди.


Час
заспокоєння рідинних компасів з супермагнітом (мал. E) здебільшого дуже
короткий - від  0.5 секунд  (швидкі моделі) до 1.5 секунди (стабільні
моделі). Хоч точність показів цього типу стрілок (особливо швидких
моделей) в середньому трошки нижча  від точності найкращих моделей
компасів зі звичайними магнітними стрілками, проте вони є значно менш
чутливими до кута нахилу плати до горизонтальної площини. Навіть при
значних кутах - 20-25 град. -  відхилення від правильних показів -
незначне. Ця стабільність досягається не в останню чергу завдяки тому,
що більшість стрілок компасів з супермагнітом підтримуються не однією
голкою, а двома - нижньою (несучою) та верхньою (допоміжною). Ці
компаси дещо дорожчі від  рідинних зі звичайною магнітною стрілкою -
роздрібна ціна може змінюватись в межах 100-150 грн.


Практично всі рідинні компаси, незалежно від типу
стрілки, будуть задовільно вказувати на магнітну північ під час ходьби. Якщо би
хтось забажав бігти в поході, надайте перевагу стабільним моделям.


Тому, виходячи з повище викладений міркувань,
брати в похід рекомендую рідинний компас типу 2 - плата з рухомою колбою
("baseplate") - з будь-яким типом стрілки.


Хоч компасів цього типу є багато сотень,
практично всі вони мають, приведені на мал. 1, особливості.



Мал
1.


Для отримання навичок користування компасом
типу  плата з рухомою колбою, пропоную
виконати декілька навчальних вправ.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:22 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправа I. Визначення напрямку на магнітну північ.

Вправа виконується, залежно від типу компасу, за 0.5-3 секунди.

Для чого це потрібно в поході?

- Щоб правильно зорієнтувати карту.

Виконання вправи:

Взяти компас в руки горизонтально. Почекати поки стрілка компасу заспокоїться. Червоний (часом фосфорний) кінець компасу вкаже напрямок на магнітну північ.

Жодного відношення до показів стрілки не мають ні кут поворот колби з шкалою відносно стрілки, ні положення плати компасу відносно колби, ні положення самого компасу відносно інших предметів. Іншими словами, як компас, або його частини, не крути, стрілка завжди має вказувати на магнітну північ.

Можливі помилки:

1-er. Компас не знаходиться в горизонтальному положенні.

Виправлення помилки: Здебільшого ця помилка виникає в поході під час перебування на схилі. Для критичної оцінки положення компасу відносно горизонтальної площини, проведіть поглядом вздовж схилу, а потім переведіть погляд знов на компас.

Примітка: Дуже часто в холодних умовах (для гірших моделей рідинних компасів - це нижче +5С, для кращих - нижче -15С) всередині колби може з‘явитися булька. Також булька з‘являється і в нормальних умовах, коли порушилась герметичність колби. В останньому випадку в холодних умовах булька буде особливо великою (під час ходьби вона може розбитись на декілька менших). Тому в холодну пору бажано носити компас в якмога теплішому місці (наприклад, в кишені на грудях курточки).

Знаходження бульки (бульок) біля одного з країв стрілки погіршує точність її показів, інколи суттєво. Тому, дещо нахиливши колбу, можемо зібрати всі бульки зліва чи справа від стрілки, і тоді вони не впливатимуть на її покази. Не слід забувати, що кожен компас має певний допустимий кут нахилу до горизонтальної площини, в межах якого покази стрілки залишаються незмінними. Для більшості моделей рідинних компасів з магнітною стрілкою це +/- 5-6 град., хоч стрілки деяких моделей починають "заїдати" вже при +/- 3 градусному нахилі, в той же час існують і такі моделі зі звичайною магнітною стрілкою, в яких "заїдання" настає при +/- 10 градусах. Більшість моделей з супермагнітом, як вже згадувалось, будуть задовільно показувати на північ навіть при 20-25-ти градусному нахилі. В будь-якому випадку, перед походом треба дослідити, при якому максимальному нахилі до горизонтальної площини дана модель ще буде правильно функціонувати.

2-er. Поблизу компасу є залізні або намагнічені предмети.

Виправлення помилки: Перед початком роботи з компасом треба переконатись, що подібних предметів поруч немає. Як показує практика, найбільше впливають на покази компасу: наявність поруч (до 20см) ще одного компасу, мобільного телефону (деякі з них до 50см!), гострих предметів (голка, ніж, ножиці - залежно від маси - до 10-30см). Перебування поблизу залізниці (часом навіть колишньої), біля тріангуляційної вежі, в районі залягання залізної руди - так само впливають на покази компасу.

3-er. За північний край стрілки приймають південний (ймовірність цієї помилки зростає в сутінках, темряві, в стресових ситуаціях).

Виправлення помилки: Твердо запам‘ятайте, який саме кінець стрілки вказує на магнітну північ; здебільшого - це червоний або фосфорний, або одне й друге одночасно. Але трапляються випадки, коли північний кінець стрілки пофарбований на білий, а південний - на червоний колір (автор особисто тримав в руках подібні компаси навіть від поважних фірм і в поважних магазинах). В будь-якому випадку, перед використанням компасу на незнайомій місцевості вартує перевірити щойно придбаний компас стосовно того, яка сторона стрілки є північною, а яка південною, у ситуації, де ми твердо переконані в напрямках на сторони горизонту. Не буде зайвим зробити на компасі, чи іншому надійному місці, пам‘ятний напис з цього приводу.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:23 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправа II. Визначення
потрібного азимуту з карти за допомогою компасу.


Вправа виконується за 3-6 секунд.


Для чого це
потрібно в поході?


-
Використовується
в
комбінації з вправою III.


В даному випадку компас служить нам як
транспортир з деякими, правда, відмінностями.


Загальні
зауваження.


1. Відхилення напрямку на магнітну
північ (у північній півкулі) від напрямку на істинну (географічну) північ -
магнітне схилення - суттєво відрізняється від географічного положення району
подорожі.


2. Магнітне схилення для певної
місцевості не є постійною величиною і змінюється в часі. В районі Українських
Карпат воно змінюється зі швидкістю приблизно 2.5 кутові хвилини в рік в
східному напрямку. Це означає, що в даний час напрямок на магнітну північ буде
майже на 2.5 градуси східніше від того, що позначений на генштабівській
топокарті 1947 року.


3. Перед виконанням вправи  (також і  у випадку реального походу) бажано нанести на карту лінії магнітного
меридіану.


4. Можна ігнорувати магнітне
відхилення, якщо воно менше точності приладу (компасу) - це  здебільшого 1 град. (не плутайте точність
компасу з ціною поділки шкали колби).


5. Лінії магнітного меридіану бажано
нанести з інтервалом не менше 3см, щоб в просвіті дна колби можна було побачити
мінімум одну лінію.


Примітка:  Теоретично лінії магнітного меридіану можна й не наносити на карту, а
просто запам‘ятати магнітне схилення. Тоді величину східного магнітного
схилення в деяких випадках (вправа ІІІ) треба буде віднімати від отриманих
результатів, а в деяких  (вправа IV) -
додавати. Ситуація із західним схиленням - протилежна. Надійно пам‘ятати про це
в похідних умовах і стресових ситуаціях - надзвичайно складно. Тому на
практиці  ненанесення на карту ліній
магнітного меридіану з великою ймовірністю приводить до помилок.


6. Азимутом з точки А на точку
B (мал. 2) називається
кут між напрямком на магнітну північ і напрямком з
точки А на точку B. Зафіксувати цей
кут можна двояко:


а) записавши числове значення цього кута;


b) зберігши  положення частин компасу одне відносно  одного, яке отримали в результаті вимірювань. Назвем це "геометричним" азимутом.
Даний термін придуманий мною для цієї замітки; при бажанні можемо його назвати
як-небудь інакше, наприклад, аналоговим азимутом.


Виконання
вправи: 
 


1. Краєм плати з‘єднуємо точку звідки
йдемо (А) з точкою куди йдемо (В), причому туди обов‘язково напрямляємо її
довгу сторону.


2. Колбу прокручуємо таким чином, щоб
лінії колби стали паралельно до ліній магнітного меридіану, нанесених перед цим
на карту.


3. Переконуємось, що
"північний" край ліній колби співпадає з напрямком на північ на
карті.


Якщо надалі колбу чи плату компасу не
крутити, то даний
поворот колби відносно плати і буде "геометричним" азимутом  (див. мал. 2).


Примітка:  Якщо в поході користуватись тільки "геометричним" азимутом,
наявність шкали колби (див. мал. 1) - не обов‘язкова. Тоді не страшно, якщо
числа на шкалі зітруться, або коли, наприклад, на новому компасі  їх не було взагалі.


4. Якщо нам потрібне числове значення
азимуту, відповідне число зчитуємо з того місця шкали колби, куди вкаже
серединна лінія плати (див. мал. 2).


Примітка:  Запам‘ятати чи записати числове значення азимуту часом вартує навіть у
випадках, коли ви збираєтесь користуватись тільки  "геометричним" азимутом, оскільки
під час руху по азимуту колбу можна випадково прокрутити відносно плати, особливо,
якщо колба не надто щільно  до неї
прилягає. Знаючи це число, можна в будь-який момент руху по азимуту, не
виймаючи повторно карти, проконтролювати чи виставлений в даний момент на
компасі азимут, є тим самим, що й в момент "зняття" його з карти.



Мал
2.


Можливі
помилки:


1-er. До точки А приклали довгу сторону
плати, а до точки В направили коротку. В результаті азимут буде на 180 град.
відмінний від правильного.


2-er. Колбу компасу прокрутили так, що її
північна сторона "дивиться" на південь карти.  В результаті, так само, азимут буде на 180
град. відмінний від правильного.


3-er. Внаслідок різних обставин
(нерівності поверхні карти, стресової ситуації, поганої освітленості і т.п.)
точка А з‘єднується не зовсім точно з точкою В, у результаті і знятий азимут
буде в тій самій мірі неточним.


Примітка:  Якщо помилки 1 і 2 зробити одночасно, азимут виявиться правильним. Якщо
це трапилося несвідомо - то просто повезло (шанси 50 на 50). Якщо це робилось
свідомо - щоб швидше "зняти" азимут, бо ліньки було, наприклад,
прокрутити колбу на 180 град. - все ж бажано цього не робити, оскільки подібні
наміри зберігаються в "оперативній" (короткочасній) пам‘яті людини, і
якщо азимут знімався з тим, щоб по ньому реально йти, то за час руху людина
може елементарно про це забути і при повторному використанні того ж азимуту
(див. вправу III-4) помандрувати в протилежному напрямку.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:25 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправа III. Визначення напрямку
руху на місцевості за допомогою азимуту, "знятого" з карти, або
числового значення азимуту.


Вправа виконується за 3-6 секунд.


Для чого це
потрібно в поході?


В комбінації з вправою II:


 -
для
руху на
місцевості без лінійного орієнтира (стежки, дороги, просіки, струмка і т.п.);


 -
для
визначення
(вибору) потрібного лінійного орієнтира з декількох, реально наявних на
місцевості;


 -
для
контролю руху
по слабовиражених лінійних орієнтирах;


 -
для
контролю руху
лінійними орієнтирами в умовах обмеженої видимості (в лісі, в тумані, в
темряві);


- для ідентифікації віддалених об‘єктів
місцевості (вершин, перевалів, населених пунктів і т.п.) з об‘єктами, що
позначені на карті.


Виконання
вправи:


1а.Знімаємо "геометричний"
азимут з карти, як вказано у вправі II-3;


1b.  або виставляємо на колбі числове значення азимуту, відоме з вимірювання,
проведеного у вправі II-4, опису походу, чи з інших джерел. Для цього
прокручуємо колбу так, щоб напроти серединної лінії компасу стало відповідне
потрібному азимуту число.


2. Тримаючи плату горизонтально, чекаємо поки заспокоїться стрілка
і повертаємо весь компас (не зрушивши колбу) таким чином, щоб лінії колби стали
паралельно стрілці компасу, причому північна сторона ліній колби була зі
сторони північного краю стрілки (див. мал. 3-1).


Наскільки точно поставимо лінії колби
паралельно стрілці компасу, настільки точно буде визначений напрямок руху на
місцевості.



Мал
3-1.


3a. Не повертаючи компас, проводимо
поглядом (олівцем, ручкою без залізних деталей і т.п.) по лінії
"середина
магнітної  стрілки-серединна лінія
компасу"
і
"засікаємо" який-небудь, якмога
віддаленіший і якмога виразніший, об‘єкт на місцевості  (С)  в
напрямку, який отримали, проводячи поглядом.


3b.  Багато хто цю процедеру проводить так: проводить поглядом вздовж однієї
з бокових сторін плати (бокового ребра) і "засікає" об‘єкт на
місцевості (C') - див. мал. 3-2 (відстань між точкою С та С' дорівнює половині
ширини плати, тому в дальнішому різниці між ними робити не будемо).


Попри простоту цей спосіб має один суттєвий
недолік:  коли людина дивиться вздовж
довгої сторони плати, вона не може оцінити чи дійсно в цей момент магнітна
стрілка паралельна до ліній колби, оскільки буде дивитися на стрілку дещо
збоку.


Примітка:  "Засікати" об‘єкт С треба обов‘язково. Якщо
цього не зробити, то правильно виставивши азимут і навіть дивлячись у
правильному напрямку, людина дуже часто йде не цілком туди. Так само
"засічка" об‘єкту  С є корисним
у випадку, коли під час руху по азимуту приходиться обходити непрохідні або
тяжкопрохідні ділянки місцевості.



Мал
3-2.


4. В умовах обмеженої видимості,
дійшовши до точки С, проводимо процедуру п.п. II-3 повторно.


Можливі
помилки:


1-er. Не стараймось "загнати"
стрілку компасу в потрібне - паралельно до ліній колби - місце.
"Заганяння" досягається новачками досить часто не поворотом компасу в
горизонтальній площині, а його нахилом відносно цієї площини - тоді стрілку
компаса клинить - і вона починає показувати практично туди, куди того забажав
турист. Психологічною причиною цієї помилки є те, що деяким новачкам буває
складно усвідомити, що відносно великий компас треба повертати довкола
маленької стрілки, залишаючи останню в стані "показу на північ", і аж
ніяк не навпаки.


Виправлення
помилки: 
Отже, не стрілку треба "заганяти", а
компасом повертати.


2-er.  Досить часто, особливо в стресових ситуаціях, північну сторону ліній
колби можуть направити на південь.


Виправлення
помилки:
Переконаймось,
що північна сторона ліній колби знаходиться з північної сторони стрілки.


3-er. Правильно "взявиши" азимут
з карти, турист неправильно "засікає" об‘єкт (С) через те, що  дивився на компас дещо збоку, а отже, і
починає рухатися в неправильному напрямку.


Виправлення  помилки:  Перед
виконанням п. III-3 треба повернутись всім тілом (а не тільки головою!) в
сторону, куди вказує серединна лінія компасу (коротка сторона плати, як завжди,
має бути повернута до вас). Інколи туристу просто буває ліньки це зробити, і,
правильно тримаючи компас, він може рухатись навіть і під кутом 30 град. від
потрібного.


4-er. Правильно почавши рухатись, турист,
врешті, збивається з потрібного напрямку. 


Виправлення
помилки: 
В даному випадку людина або забула
"засікти" об‘єкт (С), або втратила його поглядом, або перейшла за сам
об‘єкт "засічки" (С) і не "засікла" наступний. У будь-якому
випадку, треба зупинитись і провести процедуру пп. III.2-3 повторно.


5-er. Неправильно виставлений числовий
азимут.


Виправлення
помилки: 
Вивчити ціну поділки шкали колби перед початком
вправи (в більшості випадків - це 2 град). Не забуваймо: літера N - буде
означати 0 або 360 град., літера  E - 90
град., S - 180, а W - 270.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:26 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправа IV. Визначення азимуту
на об‘єкт місцевості.


Вправа виконується за 5-10 секунд.


Для чого це
потрібно в поході?


- Для ідентифікації віддаленого об‘єкту
місцевості (гора, село, долина річки, хребет і т.п.) з відповідним об‘єктом,
позначеним на карті.


- Для визначення напрямку на об‘єкти, що
не позначені на карті.


- Для визначення свого місцезнаходження
на карті:


- зворотніми азимутами з щонайменше двох
об‘єктів, відомомих як на карті, так і на місцевості;


- одним зворотнім азимутом з відомого точкового
об‘єкту на відомий лінійний об‘єкт;


- методом знаходження на карті лінійного
об‘єкту, який за напрямком співпадає з тим лінійним орієнтиром, який вимірюємо.
Цей метод дуже ефективний в умовах обмеженої видимості (туман, ніч, густий
ліс).


- Для  зйомки ходу.


- Для  технічного опису нитки маршруту.


Виконання
вправи:


1a. Тримаючи компас таким чином, щоб
довга сторона плати була
від нас, повертаємо плату так, щоб лінія "центр
стрілки-серединна лінія компасу"
вказувала на об‘єкт, на який бажаємо визначити
азимут (D).


Точніше напрямимо плату компасу на об‘єкт -
точніше буде визначений  азимут.


1b. При бажанні "напрямити"
компас на потрібний об‘єкт можемо і дивлячись вздовж однієї з бокових сторін
плати (бокового ребра), причому її довга сторона має бути
від
нас
. На думку
автора, недолік цього способу той самий, що й описаний у п.III-3b.


2. Тримаючи плату горизонтально, чекаємо поки заспокоїться магнітна
стрілка і прокручуємо колбу так, щоб її лінії  стали паралельно стрілці компасу, причому північна сторона ліній колби
має стати зі сторони північного краю стрілки компасу.


Від точності виставлення ліній колби паралельно
стрілці компасу у великій мірі буде залежати точність визначення азимуту на
об‘єкт.


Дане положення колби-плати буде "геометричним" азимутом
на об‘єкт D.



Мал
4.


3. Числове значення азимуту буде
дорівнювати тому числу, на яке вкаже на шкалі колби серединна лінія плати  (див. мал. 4).


Примітка:  Для якмога точнішого визначення азимуту найбільше підходять компаси з
дзеркалами (мал. B-2).


Досить точні результати дає зйомка азимуту
вдвох: пункт IV-1a (або IV-1b) виконує одна людина, а пункт IV-2 в той самий
час - інша.


Вправа V. Нанесення на карту азимуту, "знятого" на
об‘єкт місцевості.


Вправа виконується за 4-8 секунд.


Для чого це
потрібно в поході?


-
Використовується
в
комбінації з вправою IV.


Виконання
вправи:


1. Знаходимо на карті точку (F), звідки
"брався" азимут на об‘єкт (D).


2. Маючи на компасі щойно знятий
"геометричний"  азимут,
повертаємо весь компас (не зрушивши при цьому колбу з положення отриманого у
вправі 4) так, щоб лінії колби стали паралельно до ліній магнітного меридіану,
нанесених на карту у вправі II-3. Північна сторона ліній колби має бути
повернена до півночі на карті.


Примітка:   Якщо маємо в розпорядженні тільки числове
значення азимуту, перед початком виконання п.V-2, прокручуємо колбу так, щоб
серединна лінія плати вказала на шкалі колби на відповідне число.


3. Підсуваємо одну з довгих країв плати
до точки F на карті і проводимо олівцем лінію через точку F в напрямку довгої
сторони плати.


Дана лінія, накреслена  на карту (правильніше - кут між магнітною
північчю і цією лінією) і буде
азимутом на об‘єкт D з точки F (мал. 5).



Мал
5.


Можливі
помилки:


1-er. На карті неправильно визначили точку
F.


2-er. Північну сторону ліній колби
повернули на південь карти.


3-er. Лінії колби виставили паралельно до
ліній північ-південь
координатної сітки карти, а не до ліній магнітного
меридіану.


4-er. Лінії колби виставили паралельно до
ліній "схід-захід" координатної сітки карти (і таке нерідко
трапляється).


Примітка: Не забуваймо, що
переважна більшість написів на топокарті повернуті до її
північної
сторони!
(за
винятком назв річок, хребтів, долин і т.п., які орієнтуються вздовж ліній
об‘єкту).


5-er. Лінію азимуту накреслили дещо в
стороні від точки F. Помилки подібного типу досить часто залежать від манери
людини креслити лінії, і хоч одне таке зміщення великої ролі не грає, але у
випадку креслення на карті ходу, "систематична похибка" може
акумулюватись, приводячи до суттєвих відхилень, навіть при бездоганно
"знятому" азимуті на об‘єкт.


6-er. Лінію азимуту від точки F накреслили
не в напрямку довгої сторони плати, а в напрямку короткої.


Примітка:  Якщо помилку 2 і 6 зробити одночасно, азимут
виявиться накресленим правильно. Дальніші міркування з приводу даної ситуації
аналогічні до приведених у примітці до п.II-3-er.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Середа, 10.06.2009, 04:36 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Вправа VI. Приблизне визначення крутизни схилу.


Вправа виконується за 5-10 секунд.


Для чого це
потрібно в поході?


- Для визначення висоти чи довжини схилу
(в комбінації з іншими вимірами, які тут не описуються) .


- Просто цікаво знати.


Виконання
вправи:


1. Стаємо безпосередньо на схил,
крутизну якого визначаємо, або якмога ближче до нього.


2. Повертаємо компас ребром. Дивимося
вздовж
верхньої бокової сторони плати (бокового ребра), причому, якщо вимірюємо
крутизну схилу
знизу вверх, то зверху
ставимо праву
бокову сторону плати, а якщо вимірюємо схил зверху вниз, то зверху має
бути ліва
бокова
сторона плати.


3. Якщо висота
схилу
, крутизну
якого вимірюємо,
значно більша за наш зріст (вище

100 метрів по
вертикалі), то:


a)  якщо вимірюємо крутизну схилу знизу вверх (див. мал. 6-1), то компас піднімаємо вище рівня очей до такого
положення, щоб
права бокова сторона плати, яку ми напрямили на найдальшу на даному схилі
видиму точку рівно над собою
"зійшлася в точку", причому дивимося з короткої
сторони плати;



Мал
6-1.


b) якщо вимірюємо крутизну схилу зверху
вниз
(див. мал.
6-2), то компас
опускаємо нижче рівня очей до такого положення, щоб ліва бокова сторона
плати, яку ми напрямили на найдальшу видиму точку схилу рівно під собою (Е)
(мал. 6-3),
"зійшлася в точку".  Дивимося, як завжди, з короткої сторони плати.



Мал
6-2.


4. Якщо висота схилу, крутизну якого
вимірюємо,
співрозмірна з нашим зростом (по крайній мірі менша від вказаної в п. 3), то вибираємо
на схилі який-небудь об‘єкт (Е'), висота якого приблизно така сама, що й наш
зріст (мал. 6-3). Якщо ми в лісі, то просто прикидаємо на дереві рівно над або
під нами (в залежності від того в якому напрямку вимірюємо схил) точку, висота
якої над землею приблизно дорівнює нашому зросту. В ту точку і напрямляємо ліву
або праву (в залежності від напрямку вимірювань) бокову сторону плати, а всі
інші дії виконуємо як в пп.3a i 3b.



Мал
6-3.


5. Колбу прокручуємо так, щоб її
лінії стали строго
горизонтально, причому їхня північна сторона має бути напрямлена в
сторону зйомки
(малюнки
6-1 та 6-2).  Щоб краще оцінити, де ж те
"строго горизонтально", можемо, наприклад, дивитись на компас збоку,
проводячи поглядом вздовж схилу (по горизонталі), а після цього перевести
погляд на колбу; або можемо піднести до колби напівпорожню прозору пляшку з
водою (краще з спиртом, бо він має менший коефіціент поверхневого натягу - краї
поверхні  "заломлені" значно
менше, ніж у води, і бульбашок практично немає), і тоді лінії колби виставляємо
паралельно до поверхні рідини.


6. Число, на яке вкаже серединна лінія
компасу на шкалі колби, і буде кутом крутизни схилу.


© Степан Слуцький, 2007.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Фізична культура » Туризм 5-й клас (Теоретична підготовка)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.81.59.211
Браузер:

Cайт живе: