rss · Понеділок, 20.11.2017, 18:30

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Історія України » 10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр. (10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр.)
10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр.
ShoolerДата: П'ятниця, 13.02.2009, 00:44 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр.

Процеси модернізації економічного і соціального життя на початку ХХ ст. Зміни у повсякденному житті населення. Політичне життя. Духовне життя, звичаї, традиції, побут.
Вплив Першої світової війни на соціальне і економічне життя. Жителі краю — учасники Першої світової війни. Події української революції на території краю. Ставлення населення до полiтичних подій. Руйнація традиційного способу життя.
Вплив військово-політичних подій 1918— 1920 рр. на становище в краї. Зміни влади, перерозподіл власності та ставлення населення до цих процесів. Повсякденне життя мешканців краю. Особливості культурних процесів. Внесок діячів культури краю в розвиток вітчизняної культури.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
ShoolerДата: Вівторок, 02.02.2010, 02:32 | Повідомлення № 2
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

Про Житомир і не тільки

Розгортання революційної боротьби на початку ХХ ст.

Протягом другої половини XIX - початку XX ст. місто помітно зросло. Якщо в 1848 році в ньому було 1242 будинки (з них мурованих 46), то в 1904 році стало 10 030 (мурованих 2110). У цей час тривало спорудження кам'яних будинків на Київській і Бердичівській вулицях. Тут містилися кращі готелі, будинок губернатора, великі магазини та муровані житлові будинки, в яких мешкали багатії. Особняками міської аристократії забудовувалася Вільська вулиця.

Деякі зміни сталися і в організації охорони здоров'я. Якщо на початку XX ст. діяло 5 лікарень на 490 місць і 6 аптек, то в 1913 році відповідно 16 і 8. Користування послугами медичних закладів було платне.

Розвиток капіталізму дав певний поштовх розвиткові освіти й культури. В 1875 році почала діяти фельдшерська школа. Відкрита 1877 року чоловіча прогімназія в 1897 році реорганізована в другу чоловічу гімназію. 1907 року розпочалися заняття в комерційному, а в 1912 - в землевпорядному училищі. 1913 року діяло 2 чоловічі й 4 жіночі гімназії, за навчання в яких треба було платити 50-75 крб. на рік, 7 парафіяльних шкіл. У гімназіях навчалися переважно діти дворян, купців і духовенства. Так, 1914 року в перших класах другої чоловічої гімназії на 101 учня вихідців із селян було лише 4.

Початкові школи, де навчалися переважно діти робітників і селян, були в занедбаному стані. 1914 року після відвідання однієї з народних шкіл єпархіальний наглядач зазначив, що її приміщення зовсім непридатне для навчання. На кінець XIX ст. (1897 р.) в Житомирі письменних було 45 процентів.

Такий стан обумовлювався мізерністю асигнувань на потреби народної освіти. На утримання поліції витрачалося майже в 2,5 раза більше коштів, ніж на народну освіту.

На утиски й знущання підприємців робітники відповідали посиленням боротьби за свої права, яка часто переростала в страйки. Першими у вересні 1902 року застрайкували робітники тютюнової фабрики. Вони вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. Після трьох днів страйку господар підприємства змушений був підвищити заробітну плату чоловікам з 6 до 8 крб. на місяць, а жінкам - з 1 до 2. Страйк охопив також інші тютюнові та гільзові фабрики міста. В результаті страйку робітники добилися підвищення заробітної плати в середньому на 20 процентів.

У листопаді того ж року застрайкували робітники друкарень. Друкарі теж зажадали підвищення зарплати. Підприємці, намагаючись зламати опір страйкуючих, звернулися до власників київських друкарень з проханням прислати їм робітників. Однак на заклик Київського комітету РСДРП робітники київських друкарень підтримали страйкарів Житомира. Солідарність київських робітників з друкарями Житомира допомогла останнім добитися від підприємців задоволення економічних вимог. Робітники міста в 1903 році дружно включилися в страйковий рух на півдні України. У зведенні департаменту поліції за 1903 рік вказувалося на зв'язок страйкового руху в Баку, Одесі і Києві з страйковим рухом у Житомирі. Характерною особливістю цього виступу було зростання організованості й згуртованості робітників, організація страйкових комітетів та кас взаємодопомоги. Друкарям подали грошову допомогу робітники паперової фабрики.

Велике значення для розгортання революційної боротьби на початку XX ст. мало створення за допомогою представників Київської організації РСДРП міської групи соціал-демократів. Житомирська соціал-демократична група в цей час розповсюджувала політичну літературу. В грудні 1902 року поліція виявила в Житомирі до двох тисяч заборонених видань, у т. ч. брошури "Завдання російських соціал-демократів" і прокламацію "Початок демонстрацій", написані В.І. Леніним. За поширення забороненої літератури багатьох членів соціал-демократичної групи було заарештовано.

Проте арешти не змогли перешкодити діяльності соціал-демократичної групи. Розповсюдження політичної літератури тривало й далі. В останніх числах грудня 1903 року в Житомирі з'явилася прокламація під назвою "Повідомлення про черговий з'їзд Російської соціал-демократичної робітничої партії", де в стислій формі викладався зміст роботи з'їзду.

У січні, травні і листопаді 1904 року в Житомирі відбулися масові виступи учнів гімназій, які вимагали припинення поліцейських репресій. У прокламації "До суспільства" та інших листівках, що розповсюджувалися серед гімназистів, був заклик до боротьби з існуючим ладом.

У Житомирі виникли також організації різних буржуазних і дрібнобуржуазних партій (українських есерів, Бунду, сіоністів, анархістів), які намагалися поширити свій вплив на трудящі маси. Однак робітничий рух проходив під лозунгами революційних соціал-демократів, що особливо яскраво проявилося в період першої російської революції 1905-1907 років.

Революція 1905-1907 років

Політичні страйки і демонстрації на знак протесту проти розстрілу робітників у Петербурзі 9 січня 1905 року охопили й Житомир. 15 січня виступ робітників переріс у масову демонстрацію протесту проти кривавих подій у Петербурзі. Мітинг закінчився вигуками "Геть самодержавство і царя!", "Хай живе героїчний петербурзький пролетаріат!". Демонстрантів розігнала поліція.

19-20 січня відбулася таємна сходка представників від робітничих колективів міста, на якій було вирішено провести 25 січня страйк. У той же день і розпочався страйк робітників житомирських підприємств. 26 січня в місті відбулася демонстрація робітників та учнівської молоді, яку розігнала поліція. 80 чоловік власті заарештували й кинули до в'язниці. В сутичці було поранено члена Житомирської соціал-демократичної організації майбутню професіональну революціонерку В.М. Лобову. Страйк тривав до 28 січня.

З січня по травень 1905 року в Житомирі жив уже тоді відомий учасник масового руху в Бессарабії 24-річний Г.І. Котовський. Він був заарештований у Балті і направлений сюди для відбування військової служби в 19-му Костромському піхотному полку. 24 травня 1905 року Г.І. Котовський втік з лазарету, де перебував на лікуванні, і продовжував організовувати збройні загони з селян для боротьби з поміщиками. Страйкова боротьба тривала весною і літом 1905 року. 3-14 березня страйкували залізничники, робітники тютюнових фабрик та шкірзаводу, в квітні - столяри.

Жандармське управління з метою придушення революційних виступів, проводило повальні обшуки і масові арешти, намагалося розпалити національну ворожнечу серед робітників.

Але ні жорстокі репресії, ні організований поліцією з допомогою чорносотенців у квітні єврейський погром - ніщо не могло припинити виступів трудящих проти царизму. В травні революційний рух з новою силою охопив місто. 1 травня відбулася загальна першотравнева демонстрація, під час якої в місті було розповсюджено 1200 революційних прокламацій. 3-5 травня страйкували друкарі, а 30-го травня - робітники гільзових і тютюнових фабрик. Робітники вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, скасування відрядної оплати і заміни її місячною. В результаті страйку робітники домоглися скорочення робочого дня до 9 годин і заміни відрядної оплати на місячну. Страйковий рух продовжувався і в наступному місяці. Кілька страйків відбулося в червні-серпні. Страйкували робітники чавуноливарного і механічного заводів, тютюнових фабрик, електростанції, паркетної фабрики та друкарні.

Під час Жовтневого всеросійського політичного страйку 1905 року в страйкову боротьбу також включилися робітники і службовці станції Житомир. 16 жовтня страйкували меблевики, металісти, робітники тютюнових фабрик, пралень, друкарень, шевці. Наступного дня до них приєдналися робітники трамваю, електростанції і водокачки. Всі магазини і торговельні заклади теж не працювали. Страйкуючі вимагали восьмигодинного робочого дня і демократичної республіки.

З кожним днем революційний рух набирав все більшого й розмаху. Але в міському комітеті РСДРП в цей момент взяли верх меншовицькі елементи. 18 жовтня (на третій день жовтневого страйку в Житомирі) комітет ухвалив припинити загальний страйк. Це було явною зрадою інтересів революції. Але всупереч меншовикам у місті й далі тривали мітинги, політичні демонстрації.

Під впливом Грудневого збройного повстання в Москві 12 грудня знову почався загальний страйк робітників Житомира. Разом в робітниками вийшли на вулиці учні гімназій, щоб продемонструвати свою єдність з московським пролетаріатом і пролетарями інших міст.

Волинському губернському жандармському управлінню було наказано негайно вжити заходів для придушення революційних виступів. 10 грудня в місті почалися арешти. Заарештованих було так багато, що жандармське управління не встигало розглядати справи.

Незважаючи на репресії, страйкова боротьба трудящих Житомира не припинилася. У березні 1906 року відбувся тижневий страйк друкарів Житомира. Страйки мали місце на тютюнових та гільзових фабриках.

Нова хвиля страйків прокотилася на початку 1907 року. Робітники фабрики рукавичок страйкували 51 день, вони домоглися підвищення зарплати. У травні відбувся страйк на шкірзаводі та на інших підприємствах міста.

Виступи в Житомирі протягом 1905-1907 рр. були складовою частиною революційного робітничого руху в країні проти царизму. Щоб покінчити з робітничими виступами, у другій половині 1907 року поліція посилила репресії, їй вдалося розгромити міську соціал-демократичну організацію. В наступні два-три роки в Житомирі діяли невеликі партійні групи та окремі члени партії.

Житомир між революціями

На початку 1914 року в місті діяло 63 підприємства. Найбільшими з них були тютюнова фабрика і фабрика дерев'яних шевських цвяхів та копилів. На всіх підприємствах міста працювало 906 робітників, у ремісничих майстернях - 11300 ремісників, у т. ч. 5088 майстрів, 3810 підмайстрів, 2402 учні. На той час у Житомирі було 86,4 тис. чол., на 20,5 тис. більше, ніж у 1897 році.

В роки столипінської реакції в Житомирі активізували діяльність чорносотенні організації. Житомирський і волинський архієпіскоп Антоній, якого В.І. Ленін називав «владикою» чорносотенних бузувірів, доповідав синоду, що духівництво активно втручається в політичне життя, відкриває відділення чорносотенної монархічної організації «Союзу руського народу», вживає всіх заходів до того, щоб перешкодити поширенню революційної агітації і розповсюдженню прокламацій. Таку ж контрреволюційну діяльність вели й служителі інших релігій.

Коли почалося нове революційне піднесення, в Житомирі активізувався соціал-демократичний і робітничий рух. 1911 року місцеві соціал-демократи в своїх першотравневих листівках закликали робітників широко відзначити міжнародне пролетарське свято. Напередодні святкування в Житомирі було одержано першотравневу прокламацію, видану центральним органом партії - газетою «Социал-демократ». Соціал-демократи міста розповсюдили її серед трудящих. Під впливом агітації відбулася першотравнева демонстрація, що набрала масового характеру, а в травні 1912 року та в червні 1913 року - страйки робітників.

1914 року, коли почалася перша світова війна, багато робітників і ремісників мобілізували в армію. На кінець 1915 року кількість робітників на підприємствах міста зменшилася. Ціни на продукти й товари першої потреби в 1916 році зросли проти цін мирного часу на 339 %. Незадоволення війною, політикою самодержавства наростало з кожним днем.

Хоч царські чиновники намагалися приховати від населення звістку про Лютневу революцію, вона швидко дійшла до житомирян. 4 березня в місті відбулася маніфестація робітників і солдатів. У ті березневі дні представники від робітничих колективів електростанції, механічного заводу і механічних майстерень, фабрики тютюнових виробів, залізничного депо взялися за організацію в Житомирі Ради робітничих і солдатських депутатів. 9 березня 1917 року відбулися організаційні збори, на яких було обрано виконавчий комітет. Водночас з Радою в Житомирі, як і в інших містах України, виник т. зв. громадський комітет - орган буржуазного Тимчасового уряду.

Рада, очолювана меншовиком-оборонцем Вороніциним, перетворилася на придаток буржуазного комітету. Виконавчий комітет Ради, в якому засіли головним чином меншовики й бундівці, фактично підтримував дії міської буржуазії та чиновництва. Вони вітали Тимчасовий уряд і закликали маси підтримувати його дії.

Але незважаючи на це, більшовицькі ідеї поступово здобували дедалі більше прихильників. Як писав Ілляшевич, слюсар чавуноливарного заводу, згодом активний член Житомирського комітету більшовиків, «як не ховали від робітників меншовики більшовицьку газету «Правда», робітники її читали, і вона завойовувала симпатії робітників. Ставало все більше і більше співчуваючих більшовикам».

У березні 1917 року відновлено діяльність профспілок, зокрема профспілки друкарів, кравців, пекарів, меблевиків та металістів. У квітні-червні 1917 року розгорнувся робітничий рух за встановлення восьмигодинного робочого дня. Відзначаючи 1 Травня, трудящі міста на урочистому мітингу біля міського театру ухвалили резолюцію, в якій рішуче вимагали від Тимчасового уряду встановлення 8-годинного робочого дня. Виконання цієї вимоги домоглися робітники тютюнової фабрики, ремонтної майстерні, металісти та ряд інших робітничих колективів.

Меншовики і бундівці всіляко прагнули заволодіти профспілками, відвернути їх від революційної боротьби. Та більшовики, незважаючи на свою нечисельність, уже в перші місяці після Лютневої революції розгорнули роботу щодо перетворення профспілок у бойові революційні організації робітничого класу.

Особливу увагу більшовики звернули на спілку металістів, яка налічувала до 200 робітників. “За останній час різко визначилось, - писала газета «Волынь» 1 липня 1917р., - що в спілці склався більшовицький осередок”.

Величезне значення для згуртування революційних сил мало створення самостійної більшовицької організації, що оформилася в червні 1917 року. Ще в травні 1917 року відбулися збори більшовиків міста, які схвалили Квітневі тези В.І. Леніна. 29 червня загальні збори металістів ухвалили більшовицьку резолюцію про передачу всієї влади Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Наприкінці липня більшовицька організація міста налічувала 25 комуністів, 10 з них працювало в спілці металістів, решта - в гарнізоні. Організація безпосередній зв’язок з Центральним Комітетом РСДРП(б).

У відповідь на лист більшовиків міста в ЦК РСДРП(б) з проханням надіслати до Житомира політичну літературу Я.М. Свердлов, що керував зв'язками ЦК РСДРП(б) з місцевими організаціями, доручив О.Д. Стасовій терміново вислати в Житомир необхідну літературу і просив житомирських більшовиків інформувати ЦК про становище і роботу на місці.

Житомирська більшовицька організація була тісно зв'язана з Київським комітетом РСДРП(б). Члени Київського комітету В.П. Затонський та І.Ю. Кулик часто бували в Житомирі, допомагали більшовикам міста в організації роботи. Більшовики Житомира передплачували і розповсюджували серед робітників і солдатів газету «Рабочий путь». Вживалися заходи щодо налагодження видання місцевої більшовицької газети. Викриваючи соціал-угодовців та їх зрадницьку політику, більшовики посилювали свій вплив на робітничі маси. Під час перевиборів Ради робітничих і солдатських депутатів, що відбулися в серпні 1917 року, до її складу обрано 7 більшовиків, у т. ч. до виконкому Ради два більшовики. В Раді утворилася більшовицька фракція.

У серпні 1917 року більшовицька фракція виникла в профспілці меблевиків, витіснивши з неї бундівців. Окремі групи більшовиків діяли в гарнізоні, в складі виконавчого комітету ополчення, 39-ї мотоциклетної команди, в майстернях 11-ї армії. Більшовики також були в усіх військових частинах, розміщених у Житомирі. На цей час зміцніли зв'язки Житомирської більшовицької організації з організаціями на периферії.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Житомирі активізувалась і діяльність бундівців та сіоністів з організації Поалей-Ціон, які, прикриваючись соціалістичними лозунгами, підтримували контрреволюційну політику Тимчасового уряду, намагалися відірвати єврейських пролетарів від російських та українських робітників, від загальної класової боротьби проти буржуазії та поміщиків. Бундівці, як і сіоністи, створювали окремі організації націоналістичного напрямку. Розколюючи єдність дій житомирського пролетаріату, відволікаючи єврейських робітників від спільної боротьби за владу Рад, бундівці блокувалися з українськими буржуазними націоналістами проти більшовиків.

Під час розгрому корніловщини в Житомирі солдати і робітники негайно зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію, почали арешти вищих чинів армії, причетних до контрреволюційного заколоту. Активну участь у придушенні корніловського заколоту в штабі Південно-Західного фронту взяв М.А. Кост, один з організаторів Житомирської більшовицької організації.

Житомир у роки Великої Жовтневої соціалістичної революції

У жовтні 1917 року в Житомирі відбувся з'їзд селян і солдатів Південно-Західного фронту, які не входили до складу діючої армії. З'їзд ухвалив резолюцію, що вимагала негайного скасування приватної власності на землю, ліси, надра, і доручив повітовим та волосним комітетам взяти на облік реманент і приступити до розподілу землі. З’їзд вимагав передачі всієї влади Радам як у центрі, так і на місцях.

Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді стало відомо в Житомирі на другий день, 26 жовтня 1917 року. Через день відбулося термінове засідання Ради робітничих і солдатських депутатів. На розгляд засідання депутати-більшовики запропонували свою резолюцію, яка вимагала передати владу Радам. Однак есеро-меншовицька більшість Ради проголосувала за довір’я поваленому Тимчасовому уряду. Більше того, Житомирська Рада та губернський комісар оголосили про визнання й підтримку буржуазно-націоналістичної Центральної ради.

Трудящі міста з радістю вітали соціалістичну революцію. 30 жовтня (12 листопада) в Житомирі відбувся багатолюдний мітинг, скликаний більшовиками всупереч діям контрреволюційних угодовців та націоналістів. Більшовики закликали трудящих відстоювати владу Рад. 16 листопада загальні збори солдатів гарнізону ухвалили рішення про підтримку влади Рад, а через два дні на засіданні Ради представник 39-ї мотоциклетної команди вимагав встановити в Житомирі Радянську владу і переобрати Раду, яка складалася з прибічників Корнілова і Керенського. За вимогою більшовиків, робітників, і солдатів, з житомирської в'язниці 23 листопада звільнили 39 солдатів-більшовиків.

Важливою подією в житті більшовиків Житомира, як і багатьох міст України, був обласний з'їзд РСДРП(б) Південно-Західного краю, що відбувся 3-5 грудня 1917 року в Києві, в роботі якого взяв участь делегат від більшовиків Житомира.

Боротьба за владу у 1918-1920 роках

Боротьба за владу Рад набувала в Житомирі дедалі гострішого характеру. Вороги соціалістичної революції створили тут «Комітет охорони громадської безпеки», який наказав взяти під охорону пошту, телеграф і заявив, що всякі революційні виступи будуть негайно придушені силою зброї. Буржуазно-націоналістична Центральна рада за допомогою меншовиків, есерів та бундівців наприкінці листопада прибрала владу в місті до своїх рук. Боротьба проти сил контрреволюції ще більше активізувалася після Першого Всеукраїнського з'їзду Рад, який проголосив встановлення Радянської влади на Україні і закликав трудящих усіма силами охороняти і зміцнювати братерський союз з робітниками і селянами Росії.

Радянську владу в Житомирі встановлено 8-9 січня 1918 року, але вона протрималася недовго. Місто захопила контрреволюційна Центральна рада, яка після вигнання радянськими військами з Києва в кінці січня втекла до Житомира, а звідти далі на Захід. У Житомир радянські війська, якими командував В.С. Кіквідзе, вступили 17 лютого 1918 року. У визволенні міста брали участь частини 1-го гвардійського корпусу та загони моряків Балтійського флоту, які прийшли на допомогу українським трудящим. Того ж дня в місті створено військово-революційний комітет. 18 лютого 1918 року влада в Житомирі перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Для боротьби з контрреволюцією було організовано червоногвардійський загін з робітників і солдатів. Але 22 лютого Житомир захопили війська Центральної ради, а 24 лютого 1918 р. місто окупували німецькі війська.

Більшовики, перебуваючи в підпіллі, продовжували керувати боротьбою за владу Рад. Першого травня 1918 року в місті відбулася демонстрація трудящих. Вони висловлювали готовність рішуче боротися проти окупантів та їх прислужників.

У травні-червні 1918 року відбулися страйки пекарів та друкарів, а 17 липня почався страйк залізничників Житомира.

У вересні 1918 року з ініціативи Житомирського партійного комітету було скликано першу конференцію більшовиків Волині, яка поставила на порядок денний підготовку до збройного повстання, обрала делегатів на другий з'їзд КП(б)У, в т.ч. від Житомирської партійної організації.

4 січня 1919 року повстання трудящих Житомира проти буржуазно-націоналістичної Директорії, яка захопила владу після краху німецької окупації, закінчилася відновленням Радянської Влади. Та сили були нерівні. 7 січня 1919 року петлюрівці, підтягнувши додаткові війська, вдерлися до міста. На початку березня, визволивши Бердичів, радянські війська вийшли в тил петлюрівцям, які перебували в районі Житомира. Розвиваючи наступ, кавалерійська бригада, в складі якої діяв полк червоного козацтва на чолі з В.М. Примаковим, 14 березня 1919 року визволила Житомир. Того ж дня військово-революційний комітет, створений у лютому 1919 року, від імені Тимчасового робітничо-селянського уряду України звернувся до жителів міста з відозвою про встановлення Радянської влади. 17 березня 1919 року вийшов перший номер газети «Известия» - органу Житомирського ревкому. 19 березня було проведено вибори до Ради робітничих депутатів.

Але ворог не хотів миритися з втратою Житомира. Одержавши підкріплення, петлюрівці 22 березня 1919 року знову захопили місто. Вони намагалися використати його як плацдарм для наступу на Київ. Та Червона Армія зірвала плани противника. 12 квітня 1919 року радянські війська під командуванням М.О. Щорса визволили Житомир. Цього ж дня народний комісар військово-морських справ УРСР М.І. Подвойський від імені уряду Радянської України привітав війська, що визволили Житомир. Губернський ревком закликав трудящих міста до будівництва нового життя.

14 травня загальні збори робітників-металістів, на яких були присутні представники від багатьох інших підприємств міста, в телеграмі, надісланій Раді Народних Комісарів Української РСР, заявляли, що «вони всіма силами і зі зброєю в руках до останньої краплі крові будуть підтримувати Червону Армію у боротьбі з світовою буржуазією за краще майбутнє, за торжество ідей комунізму».

18 травня 1919 року на першій сесії новообраної Ради робітничих депутатів було обрано виконком у складі 15 чоловік, з них 14 більшовиків, у т. ч. О. Гілінський, М. Кручинський, І. Лес.

Трудящі Житомира під керівництвом більшовиків розгорнули боротьбу за зміцнення Радянської влади, ліквідацію господарської розрухи і посилення допомоги Червоній Армії. Створена у квітні 1919 року Рада народного господарства, розпочала облік і націоналізацію промислових підприємств. На приватних підприємствах запроваджувався робітничий контроль, вводився 8-годинний робочий день. На фабриках і заводах створювалися комітети охорони праці.

Для боротьби з контрреволюційними бандами і надання допомоги Червоній Армії в Житомирі в середині 1919 року створюється 1-й Волинський радянський полк, введено «всеобуч», всі трудящі міста віком від 18 до 40 років були охоплені навчанням на курсах військової підготовки, група комсомольців виїхала в Київ на курси червоних командирів. Велику допомогу більшовикам подавав Центральний Комітет КП(б)У.

17-18 червня 1919 року в Житомирі відбулася друга губернська конференція більшовиків. З доповіддю “Про роботу в Червоній Армії” на конференції виступив Народний комісар військово-морських справ України М.І. Подвойський. З 24 травня в місті і в губернії було оголошено масовий запис добровольців у Червону Армію. За кілька днів у Житомирі добровільно вступило в Червону Армію близько 600 чоловік.

Загальні збори міської парторганізації 17 червня 1919 року ухвалили мобілізувати і відправити на фронт 25% комуністів.

Бойовим помічником більшовиків міста була комсомольська організація, що організаційно оформилася 29 квітня 1919 року. Робота серед молоді в справі надання допомоги Червоній Армії була основною ланкою в діяльності комсомолу.

Знаменним для міста було перебування в ньому Першої Української Радянської дивізії. Політвідділ дивізії здійснював велику масово-політичну роботу серед населення, спрямовану на зміцнення Радянської влади. Начдив М.О. Щорс організував у Житомирі школу червоних командирів, до якої прийняли 300 молодших командирів і бійців, які відзначилися у боях. Велику виховну та політико-освітню роботу проводили відкриті в червні 1919 року перший комуністичний клуб ім. К. Маркса, будинок освіти червоноармійців та школа політичної грамоти для робітничої молоді.

На початку серпня 1919 року в зв'язку з новою спробою петлюрівців піти на Київ Житомир знову опинився в смузі бойових дій. Кілька днів у районі міста точилися запеклі бої. Місто переходило із рук в руки. Проти петлюрівців пліч-о-пліч з бійцями 44-ї дивізії безстрашно билися курсанти Житомирської школи червоних командирів. 19 серпня під Житомиром загинув командир Таращанської бригади В.Н. Боженко. Трудящі міста і бійці Червоної Армії поховали Боженка на бульварі, біля пам'ятника Пушкіну. 20 серпня 1919 року частини 44-ї дивізії за наказом радянського командування залишили місто і відійшли на північ у район Коростеня. Увірвавшись до Житомира, петлюрівці зруйнували могилу Василя Боженка, поглумилися над останками мертвого героя. І на цей раз петлюрівці не змогли довго утримати місто. 19 вересня 1919 року спільними діями Південної групи військ і 44-ї дивізії Житомир було визволено. У бою за місто особливо відзначилася кавалерійська бригада Г.І. Котовського, яка входила до 45-ї стрілецької дивізії.

У розробленні та здійсненні плану визволення Житомира важливу роль відіграли командуючий Південною групою військ Й.Є. Якір, командир 44-ї дивізії І.Н. Дубовий, члени Реввійськради групи військ Я.Б. Гамарник, В.П. Затонський та Л.Й. Картвелішвілі.

Після визволення міста ревком звернувся до трудящих з закликом надати йому всебічну допомогу в зміцненні Радянської влади і остаточному розгромі контрреволюції. Ревком та міська більшовицька організація вживали термінових заходів щодо відновлення діяльності радянських установ. Налагоджувалася робота підприємств і профспілкових організацій. Населення забезпечувалося хлібом.

Наприкінці вересня 1919 року під час денікінської навали, коли майже вся Україна була захоплена ворогом, Житомир залишався Радянським. З другої половини жовтня і майже до кінця 1919 року член ВУЦВК’у Д.З. Мануїльський тривалий час, перебував у Житомирі. Він спрямовував роботу радянських і партійних органів міста, виступав з доповідями перед трудящими, керував селянською секцією губпарткому, брав участь у підготовці та проведенні 1-го селянського з'їзду Волині.

Для зміцнення органів Радянської влади в Житомирі багато робила комсомольська організація. Комсомольці вели боротьбу з спекуляцією, бандитизмом та саботажем. У ході цієї боротьби зростали лави організації, створювалися нові комсомольські осередки. 1 листопада 1919 року відбулися загальні збори комсомольців міста, на яких було ухвалено резолюцію про мобілізацію молоді на боротьбу з Денікіним і вирішено видавати комсомольську газету «Пути Красной молодежи». (Перший номер її вийшов у листопаді 1919 року).

7 листопада 1919 року трудящі Житомира урочисто відзначили 2-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. На урочистому мітингу на площі біля міського театру промовці закликали трудящих до зміцнення союзу робітників і селян, до об'єднання всіх зусиль для остаточного розгрому ворогів Радянської влади. Мітинг закінчився співом «Інтернаціоналу». Після мітингу відбулася демонстрація.

Завдяки перемогам Червоної Армії на фронтах громадянської війни становище в Житомирі на початку 1920 року значно поліпшилося. За роки війни зріс авторитет більшовиків. Під час партійного тижня, який проходив у місті з 9 по 16 січня 1920 року в партію вступив 161 чоловік. 72% з них становили робітники.

Під час «тижня єднання тилу з фронтом» робітники міста відробили без оплати понад 3 тис. годин. Вони відрахували у фонд оборони дво- і триденні заробітки. Наприкінці квітня 1920 року мирна праця житомирян, як і всього народу, була перервана розбійницьким нападом буржуазно-поміщицької Польщі. 26 квітня Житомир опинився в руках інтервентів. Ворог розправлявся з комуністами та радянськими активістами. Щодня на Сінній площі чинилися криваві розправи. На початку червня Червона Армія перейшла в рішучий наступ. 7 червня 4-а дивізія Першої Кінної армії під командуванням Ф. Літунова визволила Житомир. Наступ радянських кіннотників був настільки стрімким, що штаб Пілсудського ледь уник полону. Радянським військам дістались у Житомирі великі трофеї, з полону було визволено 5 тис. червоноармійців.

12 червня 1920 року в Житомир вступили основні сили Першої Кінної армії. 19 червня 1920 року в місті опубліковано наказ Реввійськради Першої Кінної армії про відновлення діяльності всіх радянських установ та організацій. Цей наказ підписали член ВУЦВК К.Є. Ворошилов і командуючий Першої Кінної С.М. Будьонний. В.І. Ленін надавав великого значення визволенню Житомира: «Цими днями, - повідомляв він делегатів 2-ї Всеросійської наради по роботі на селі,- виявилось, що нашою кіннотою взято Житомир; остання дорога, яка сполучає Київ з польським фронтом, з півдня і з півночі уже перерізана нашими військами, і Київ, значить, пропав для поляків безнадійно».

Економічний розвиток після громадянської війни

У визволеному місті швидко налагоджувалася робота промислових підприємств, транспорту, відновлювалася діяльність шкіл і культурно-освітніх закладів. Голова ВУЦВК Г.І. Петровський, який відвідав Житомир на початку вересня 1920 року, відзначив, що робітники міста охоплені великим трудовим піднесенням. Виступаючи на мітингу бійців і командирів житомирського гарнізону, а також на загальних зборах залізничників станції Житомир, Г.І. Петровський закликав трудящих міста докласти всіх сил, щоб скоріше відбудувати зруйноване господарство. У резолюціях, ухвалених на мітингах і зборах, трудящі Житомира палко вітали В.І. Леніна і запевняли Радянський уряд, що не пошкодують сил для здійснення планів соціалістичного будівництва.

Мобілізуючи трудящих на відбудову народного господарства, партійна організація водночас приділяла багато уваги боротьбі проти бандитизму та буржуазних націоналістів. У квітні 1921 року губком КП(б) України звернувся з листом до всіх комуністів міста, в якому закликав їх оволодіти військовою справою і подати дійову допомогу органам Державного політичного управління, Червоній Армії в розгромі бандитизму. Борючись за виконання історичних рішень X з'їзду РКП(б), партійна організація Житомира завдала рішучої відсічі троцькістам та іншим антипартійним групам, що засіли в профспілках і гальмували справу відбудови господарства, а також українським та єврейським буржуазно-націоналістичним елементам.

Для трудящих Житомира перехід до мирного будівництва ускладнився тим, що за роки війни від більшості фабрик і заводів залишилися одні руїни, їх майно та устаткування було розграбоване або вивезене окупантами до Німеччини чи панської Польщі. Особливо великих руйнувань і пограбувань зазнало комунальне господарство.

Після закінчення громадянської війни губернська Рада народного господарства взяла на облік усі промислові об'єкти, дрібні і середні майстерні. За офіційними даними на 1 листопада 1921 року, в місті діяло 31 державне підприємство. Багато підприємств працювало з великими перебоями, а лісозавод і шпилько-колодочна фабрика через відсутність сировини і нестачу палива припинили свою роботу. В місті діяло 66 кустарних артілей і водночас налічувалося дві тисячі безробітних.

Під керівництвом партійної організації велику роботу здійснювала міська Рада, до складу якої входило понад 200 депутатів. Вона залучила актив, а через нього широкі маси трудящих до боротьби з розрухою. Лише з березня по липень 1921 року в Житомирі проведено 9 суботників та недільників, в яких взяли участь понад 6,5 тис. чоловік, у т. ч. 2,3 тис. комуністів.

Комуністична партія і Радянський уряд подавали Житомиру повсякденну допомогу, особливо кадрами. 1921 року з Москви, Петрограда, Донбасу та інших місць приїхали на постійну роботу досвідчені партійні і радянські працівники, господарники і спеціалісти.

Для мобілізації трудящих Житомира на відбудову народного господарства велике значення мав приїзд у березні 1922 року голови Всеросійського ЦВК М.І. Калініна та голови ВУЦВК Г.І. Петровського. 16 березня в міському театрі відбулися збори, на яких М.І. Калінін виступив з доповіддю «Про міжнародне становище», а Г.І. Петровський - «Про міжнародне становище і голод». Зміцнення Радянської держави і перші успіхи в господарському будівництві країни піднесли політичну і виробничу активність трудящих. Робітники чавуноливарних майстерень, як і багатьох інших підприємств показували зразки свідомого соціалістичного ставлення до праці, державної власності. Їх приклад наслідували трудівники шпилько-колодочної фабрики, електростанції та інших підприємств.

В міру відбудови підприємств відбулось і їх об'єднання, 1921 року на базі колишніх майстерень власників Вайнштейна і Линника, на яких працювало 50 чоловік, створено 1-й Волинський державний чавуноливарний і механічний завод «Сільмаш».

Відбулися зміни і в кустарній промисловості. Кустарі ставали на шлях кооперування. З допомогою держави утворювалися промислові артілі, що спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів широкого вжитку - шкіряних, текстильних виробів, сільськогосподарського реманенту - грабель, лопат, возів, жорен.

Ленінська ідея створення Союзу РСР була палко підтримана робітниками й службовцями. Вони одностайно схвалили рішення 3-го Волинського губернського з'їзду Рад, що відбувся 28 листопада - 1 грудня 1922 року, про встановлення тіснішого зв'язку радянських республік.

Успіхи в господарському, культурному і державному будівництві радували трудящих. Але ця радість була затьмарена смертю В.І. Леніна. На траурних мітингах, які відбулися на підприємствах і в установах, на центральній площі трудящі давали клятву бути вірними заповітам свого вождя. До газети «Волынский пролетарий» надходило багато резолюцій, листів, у яких робітники, червоноармійці, вчителі, учні, студенти висловлювали свій сум з приводу смерті Ілліча і запевняли Комуністичну партію, що вони будуть йти по шляху, який вказав трудовому народу великий Ленін.

У день похорону Ілліча на центральній площі міста, яку потім названо ім. В.І. Леніна, відбулася закладка пам'ятника вождю. 1-го травня 1926 року його урочисто відкрито (перший пам'ятник відкрито 1922 року).

Робітники і службовці заводу «Сільмаш» у своїй резолюції, опублікованій на сторінках «Волынского пролетария», писали: «Тепер, після смерті Леніна, ми ще більше згуртуємось навколо Комуністичної партії. На злість ворогам ми подесятеримо нашу роботу по відбудові господарства». За ленінським закликом до партії пішли найкращі робітники від верстатів, що зміцнило міську парторганізацію. Після доповіді секретаря губкому М.Н. Демченка на зборах колективу 1-ї державної друкарні до лав Комуністичної партії було прийнято 16 поліграфістів.

Колективи підприємств та установ, у перших рядах яких ішли комуністи, успішно розв'язували завдання господарського і культурного будівництва. Завдяки цьому до кінця 1925 року основні галузі промисловості були відбудовані. На фабриках і заводах зростала кількість робітників, підвищувалась їх продуктивність праці.

Відбудовуючи фабрики й заводи, робітники Житомира, який до 1925 року був губ



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Історія України » 10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр. (10 клас - Тема 5: Історія рідного краю у 1900— 1920-ті рр.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.144.57.183
Браузер:

Cайт живе: