rss · Середа, 20.09.2017, 10:30

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон” (5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон”)
5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон”
ShoolerДата: Четвер, 12.02.2009, 12:36 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон”

Цікава сторінка з життя митця.
Різні життєві позиції царя Плаксія і Лоскотона (песимістична і оптимістична). Казкова історія і сучасне життя.
ТЛ: віршована мова, рима, строфа.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Середа, 25.03.2009, 00:20 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
(1935—1963)
Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942—1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942—1946), решта — у сусідніх селах Єньківцях (1946—1947) і Тарандинцях (1947—1952). У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
У 1957— 1960 рр. працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960—1963 pp.,— у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.
1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».
У середині 1962р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
13-го грудня 1963р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.


Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
mr_smithДата: Неділя, 05.09.2010, 00:58 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Василь
Симоненко

Цар Плаксій та Лоскотон

 

    Цареве сімей­ст­во

    Там,
де го­ри і до­ли­ни,

    Де
гу­ляє вітровій,

    Там
цвіте кpa­ca-країна

    З
див­ним ім’ям Сльозо­лий.

    І
ко­лись в країні тій

    Був
на троні цар Плаксій,

    Голова
йо­го мов боч­ка,

    Очі
- ніби ка­ву­ни.

    В
Плаксія бу­ло три доч­ки

    І
плак­си­вих три си­ни.

    Старша
зва­ла­ся Ну­до­та,

    Середульшенька
- Вай-Вай,

    Третя
до­неч­ка - Пла­ко­та,

    Всі
сльозливі че­рез край.

    А ца­реві три си­ни

    Так
і зва­лись - Плак­су­ни.

    Отака
бу­ла сім’я

    У
ца­ря у Плаксія.

    Цілі
дні во­ни сиділи,

    Голосили,
та сопіли,

    Та
стог­на­ли, та рев­ли,

    Сльози
відра­ми ли­ли.

    Цар
Плаксій велів сер­ди­то:

    «Хай із ни­ми день при дні

    Плачуть
всі в країні діти,

    Бо
сміятись і радіти

    У
моєму царстві - ні!

    Хто
всміхнеться - в часі тім

    Я
то­го не­гай­но з’їм!

    Ще
бу­ла у Плаксія

    Грізна гвардія своя:

    В ній слу­жи­ли мо­лодці

    Забіяки-сльозівці.

    Хто
сміявсь - во­ни ха­па­ли

    І
на­гай­ка­ми шма­га­ли,

    Так
що в царстві то­му скрізь

    Вистачало
пла­чу й сліз.

    Цар
лю­бив, як пла­чуть діти,

    Бо
лю­бив їх сльози пи­ти.

    Отакий
був цар Плаксій

    У країні Сльозо­лий.

    

***

    

    Дядько
Лос­ко­тон

    Але
в то­му ди­во-царстві,

    Зневажаючи
за­кон,

    Жив
у манд­рах і ми­тарстві

    Добрий
дядько Лос­ко­тон.

    Він
при­хо­див кож­ний вечір -

    Хай чи дощ іде, чи сніг -

    До
го­лод­ної ма­лечі

    І усім при­но­сив сміх.

    Мав
він вда­чу теп­лу й щи­ру,

    Ще й лу­ка­вин­ку в очах.

    І
бу­ла на­кид­ка сіра

    В
Лос­ко­то­на на пле­чах.

    Лоскотливі
мав він ву­са

    І м’якенькі, на­че пух.

    І м’яке во­лос­ся ру­се

    Розсипалося
до вух.

    Він як прий­де, за­лос­ко­че,

    То
сміється, хто й не хо­че.

    Тільки
де він по­яв­ляв­ся,

    Зразу
плач там при­пи­няв­ся,

    І
при­хо­див до усіх

    Голосний
та щи­рий сміх.

    Не
лю­би­ли Лос­кот­на

    Цар
Плаксій і Плак­су­ни,

    Видавали
за­бо­ро­ни

    Проти
лос­ко­ту во­ни.

    І
за дядьком Лос­ко­то­ном

    Із
на­гай­ка­ми в ру­ках

    Охоронці
злих за­конів

    Полювали
по ха­тах.

    Але
дядько Лос­ко­тон

    Не
бо­яв­ся цих зас­лон:

    Він
хо­див по всій країні

    І
но­сив з со­бою сміх

    В
роз­мальованій тор­бині,

    В
пальцях лагідних своїх.

    

***

    

Арешт Лоскотона

    

    Розізливсь
тоді Плаксій -

    Цар
країни Сльозо­лий.

    Гнівно
він гук­нув із тро­ну:

    «Гей,
ле­дачі сльозівці!

    Хто
впіймає Лос­ко­то­на,

    Буде
муж моїй дочці!

    Хто
йо­го по­са­дить в льох -

    Вибирай
од­ну із трьох!

    Бо
уже цей Лос­ко­тон

    Скоро
нам роз­ва­лить трон:

    Що
тоді ми бу­де­мо пи­ти,

    Як
не бу­дуть пла­кать діти!

    І
зав­зяті сльозівці

    Понеслись
у всі кінці,

    Щоб
ска­ра­ти по за­ко­ну

    Баламута
Лос­ко­то­на.

    Довго
скрізь йо­го шу­ка­ли,

    У
всі шпа­ри заг­ля­да­ли

    

    Перерили
всі дво­ри,

    Обходили
всі бо­ри,

    Час
пот­ра­ти­ли дар­ма:

    Лоскотона
скрізь не­ма,

    Бо
йо­го завж­ди і всю­ди

    Од
ловців хо­ва­ли лю­ди.

    Опівночі
Лос­ко­тон,

    Коли
всіх ко­ли­ше сон,

    Йшов
собі в бідняцькі ха­ти

    Їхніх
діток роз­ва­жа­ти.

    

    Був
тоді у Плаксія

    Лютий
посіпа­ка,

    Віроломний,
як змія,

    Капітан
Ма­ка­ка.

    Так
хотіло­ся йо­му

    Царським
зя­тем ста­ти,

    Що
ні ра­зу в ту зи­му

    Не
ля­гав і спа­ти.

    Все хо­див, усе він слу­хав

    І
на­решті все роз­ню­хав.

    На
світан­ку Лос­ко­тон,

    Насмішивши
діток,

    У міцний по­ри­нув сон

    Між
кле­но­вих віток.

    А
лу­ка­вий капітан

    Підікрався змієм

    Й
Лос ко­то­нові ар­кан

    Зашморгнув
на шиї.

    Руки
ви­вер­нув на­зад,

    Міцно спу­тав но­ги

    І
мерщій у Плак­сог­рад

    Руш ив у до­ро­гу…

    

***

    

Весілля в палаці

    

    Лоскотона
по­са­ди­ли

    За
ву­зенькі ґра­ти,

    А
в па­лаці поріши­ли:

    - Час
весілля гра­ти… -

    Гей,
зійшли­ся ца­ре­ня­та

    І
прид­вор­на сви­та

    Наречених
ша­ну­ва­ти,

    Сльози
діток пи­ти.

    До вінця ве­де же­них

    Висохлу
Ну­до­ту,

    Та
ди­ви­ти­ся на них

    Зовсім
не­охо­та.

    Хоч
Ма­ка­ка був брид­кий,

    А
во­на ще гірша,

    Їм по­ет один глад­кий

    Присвятив
ще й вірша.

    Стільки там бу­ло хвальби,

    Так
скра­сив їх вро­ду -

    Навіть
жа­би від ганьби

    Булькнули
у во­ду!

    Але
цар хо­див, пи­шав­ся,

    Він із зя­тем цілу­вав­ся,

    Похвалявся:
«Ну, те­пер

    Лоскотон,
вва­жай, умер!

    Недоступним
став для всіх

    Голосний
та щи­рий сміх.

    Тож
від ра­дості стри­бай­те!

    Тож
від ра­дості ри­дай­те!

    Ми
те­пер вста­но­вим скрізь

    Віковічне
царст­во сліз!»

    Так
розх­вас­тав­ся Плаксій

    Цар
країни Сльозо­лий.

    

***

    

Звільнення Лоскотона

    

    Та
по­ки гу­ло весілля,

    То
п’яниці вар­тові

    Напились
яко­гось зілля

    Та й пос­ну­ли у траві.

    

    А
вночі йшли до в’язниці

    Батраки
й робітни­ки,

    Щоб
звільни­ти із тем­ниці

    Лоскотона
на віки.

    Рознесли
всі пе­ре­по­ни,

    Гнули
ґра­ти, мов пру­ти:

    - Гей,
ве­се­лий Лос­ко­то­не,

    Це
прий­шли твої бра­ти!

    Йди
до нас, ве­се­лий бра­те,

    В
на­шу здру­же­ну сім’ю!

    

Підем разом догравати ми весілля Плаксію…

    

***

    

Продовження весілля

    

    У па­лаці ко­жен ска­че

    Та
від щас­тя гірко пла­че,

    Ллються
сльози, як ріка, -

    Бачте,
радість в них та­ка!

    Раптом
цар упав на трон:

    - Ой,
ря­туй­те - Лос­ко­тон!

    Всі
відра­зу «ох!» та «ах!»,

    Жах
у кож­но­го в очах.

    А
ве­се­лий Лос­ко­тон

    До
ца­ря стриб­нув на трон

    І
ска­зав йо­му як­раз:

    - Насмієшся
ти хоч раз!..

    Став
ца­ря він лос­ко­та­ти,

    І
Плаксій став ре­го­та­ти.

    Так
сміявсь - аж за­ли­вав­ся,

    Аж
від ре­го­ту ка­чав­ся,

    Кулаками
очі тер

    Потім лоп­нув і по­мер.

    Ой,
бу­ла ж тоді потіха -

    Цар
Плаксій по­мер од сміху!

    З
ним прид­ворні одубіли,

    Бо
сміяти­ся не вміли.

    А ца­реві три си­ни,

    Три
зав­зяті Плак­су­ни,

    Так
сміялись-ре­го­та­ли,

    Що
шта­ни з них пос­па­да­ли -

    Тож
всі троє без штанів

    До
чу­жих втек­ли країв.

    

    Три
царівни теж навтьоки

    У
чо­ти­ри бігли бо­ки.

    Кровопивці-сльозівці

    Стали
п’явка­ми в ріці,

    А
Ма­ка­ка-забіяка

    З’їв
се­бе із пе­ре­ля­ку.

    Так
ве­се­лий Лос­ко­тон

    Розвалив
по­ганський трон.

    Сам
же він жи­ве й по­нині,

    Дітям
но­сить щи­рий сміх

    В
роз­мальованій тор­бині,

    В
пальцях лагідних своїх.

    Схочеш
сам піти в цей край,

    То
марш­рут за­пам’ятай:

    Треба
йти спо­чат­ку пря­мо.

    Потім впра­во за­вер­нуть,

    А
тоді поміж ду­ба­ми

    Поведе
наліво путь.

    Після цього вже по­ма­лу

    Чимчикуй
ку­ди по­па­ло:

    Як
од вто­ми не впа­деш -

    В цю країну по­па­деш.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 05.09.2010, 01:01 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Василь
Симоненко
 

Гей, нові Колумби й Магеллани

    Гей,нові
Ко­лум­би й Ма­гел­ла­ни,

    Напнемо
вітри­ла на­ших мрій!

    Кличуть
нас у манд­ри оке­ани.

    Бухту
спо­кою об­ли­зує прибій.

    Хто
ска­зав, що все уже відкри­то?

    Нащо
ж ми на­род­жені тоді?

    Як
нам помісти­ти у ко­ри­то

    Наші
сподіван­ня мо­лоді?

    Кораблі!
Ши­куй­тесь до по­хо­ду!

    Мрійництво!
Жа­го моя! Жи­ви!

    В оке­ані
рідно­го на­ро­ду

    Відкривай
ду­ховні ост­ро­ви!

    Геть
із му­лу якорі іржаві -

    Нидіє
на якорі ду­ша!…

    Б'ються
гру­ди об вітри ту­жаві,

    Каравелла
[1] в манд­ри ви­ру­ша.

    Жоден
вітер Сон­ця не ос­ту­дить.

    Півень
зем­лю всю не розг­ре­бе!

    Україно!
До­ки жи­ти бу­ду.

    Доти
відкри­ва­ти­му те­бе.

    Мріяти
й шу­ка­ти, до­ки жи­ти,

    Шкварити
бай­дужість на вогні!…

    А як­що
відкрию вже відкри­те, -

    Друзі!
Ви підка­же­те мені…

    

    ____________________

    [1] Ка­ра­ве­ла - ста­ро­вин­ний
вітрильник із трьома або чо­тир­ма щог­ла­ми, на яко­му іспанці та пор­ту­гальці
здійсню­ва­ли морські по­до­рожі.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 05.09.2010, 01:03 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Василь
Симоненко

Лебеді материнства

    Мріють
кри­ла­ми з ту­ма­ну ле­беді ро­жеві,

    Сиплють
ночі у ли­ма­ни зорі сур­гу­чеві.

    

    Заглядає
в ши­бу каз­ка си­ви­ми очи­ма.

    Материнська
доб­ра лас­ка в неї за пле­чи­ма.

    

    Ой,
біжи, біжи, до­са­до, не вер­тай до ха­ти.

    Не пу­щу
те­бе ко­лис­ку си­но­ву гой­да­ти.

    

    Припливайте
до ко­лис­ки, ле­беді, як мрії.

    Опустіться,
тихі Зорі, си­нові під вії.

    

    Темряву
три­во­жи­ли кри­ка­ми півні.

    Танцювали
ле­беді в хаті на стіні.

    

    Лопотіли
кри­ла­ми і ро­же­вим пір'ям,

    Лоскотали
ма­ре­во зо­ло­тим сузір'ям.

    

    Виростеш
ти, си­ну, ви­ру­шиш в до­ро­гу,

    Виростуть
з то­бою прис­пані три­во­ги.

    

    У
хмільні смер­кан­ня мав­ки чор­ноб­рові

    Ждатимуть
твоєї ніжності й лю­бові.

    

    Будуть
те­бе кли­кать у са­ди зе­лені

    Хлопців
чор­но­чу­бих ди­во-на­ре­чені.

    

    Можеш
ви­би­ра­ти друзів і дру­жи­ну,

    Вибрати
не мож­на тільки Батьківщи­ну.

    

    Можна
виб­рать дру­га і по ду­ху бра­та,

    Та не
мож­на рідну матір ви­би­ра­ти.

    

    За то­бою
зав­ше бу­дуть манд­ру­ва­ти

    Очі
ма­те­ринські і біля­ва ха­та.

    

    І як­що
впа­деш ти на чу­жо­му полі.

    Прийдуть
з Ук­раїни вер­би і то­полі,

    

    Стануть
над то­бою, лис­тям затріпо­чуть,

    Тугою
про­щан­ня ду­шу за­лос­ко­чуть.

    

    Можна
все на світі ви­би­ра­ти, си­ну.

    Вибрати
не мож­на тільки Батьківщи­ну.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 05.09.2010, 01:04 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Василь
Симоненко
 

Перехожий

    Присвята Ліні Кос­тен­ко

    

    Як
він ішов!

    Струменіла
до­ро­га,

    Далеч
у жадібні очі тек­ла.

    Не
прос­то сту­па­ли -

    Співали
но­ги,

    І ти­ша
му­зи­ку бе­рег­ла.

    Як
він ішов!

    Зачарований
світом,

    Натхненно
і муд­ро тво­рив хо­ду -

    Так
нові пла­не­ти гря­дуть на орбіти

    З ша­ле­ною
радістю на ви­ду!

    З ша­ле­ним
щас­тям і сміхом га­ря­чим,

    З
гімном вул­кан­ним без му­зи­ки й слів!

    Як
він ішов!

    І
ніхто не ба­чив,

    І
ніхто від кра­си не зомлів.

    В зем­лю
по­лус­ка­ну втю­пив­ся ко­жен,

    Очі в
пи­люці без­дум­но волік…

    Раптом
-

    Шепіт
поміж пе­ре­хо­жих:

    - Що
там?

    - Спіткнувсь
чо­ловік…

    Одні
співчу­ва­ли йо­му убо­го,

    Інші
не втри­ма­лись до­ко­рять:

    - Треба
ди­ви­тись ото під но­ги,

    Так
мож­на го­ло­ву по­те­рять…

    Трохи
в фут­бо­ла пог­ра­ли сло­ва­ми,

    Обсмакували
чу­жу біду.

    А він
зно­ву йшов.

    І ди­вив­ся
пря­мо.

    І зно­ву

    Натхненно
тво­рив хо­ду!



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 05.09.2010, 01:05 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Василь
Симоненко
 

Ти знаєш, що ти - людина

    Ти
знаєш, що ти - лю­ди­на.

    Ти
знаєш про це чи ні?

    Усмішка
твоя - єди­на,

    Мука
твоя - єди­на,

    Очі
твої - одні.

    

    Більше
те­бе не бу­де.

    Завтра
на цій землі

    Інші
хо­ди­ти­муть лю­ди.

    Інші
ко­ха­ти­муть лю­ди -

    Добрі,
лас­каві й злі.

    

    Сьогодні
усе для те­бе -

    Озера,
гаї, сте­пи.

    І жи­ти
спіши­ти тре­ба.

    Кохати
спіши­ти тре­ба -

    Гляди
ж не прос­пи!

    

    Бо ти
на землі - лю­ди­на,

    І хо­чеш
то­го чи ні -

    Усмішка
твоя - єди­на,

    Мука
твоя - єди­на,

    Очі
твої - одні.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон” (5 клас - Тема: Василь Симоненко. “Цар Плаксій та Лоскотон”)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.81.197.127
Браузер:

Cайт живе: