rss · Четвер, 14.12.2017, 22:05

Опитування

Маєток Терещенка
1. Відреставрувати
2. Музей і монастир
3. Мені байдуже
4. Тільки музей селища
5. Тільки монастир
6. Нехай розвалиться
Всього відповідей: 67
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості. (5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості.)
5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості.
ShoolerДата: Четвер, 12.02.2009, 12:29 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості.

Міфи і легенди українців
“Про створення землі”, “Чому буває сумне сонце?”, “Про зоряний Віз”, “Про вітер”, “Про вогонь”, “Про дощ”, “Чому пес живе коло людини?”, “Лісова панна”, “Берегиня”, “Дажбог”, “Неопалима купина” (на вибір)
Первісні уявлення про всесвіт і людину, реальні та фантастичні елементи людської поведінки, добро і зло. Їхня роль у житті.
ТЛ: міф, легенда.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Середа, 29.04.2009, 22:29 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

Чому буває сумне сонце?
Якось Сонце вкрало у батьків красуню дочку й узяло її собі за дружину. Брат дівчини пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила його, злякалася, що Сонце його запече, й сховала у погріб.
Сонце прийшло, скинуло свої ризи на погріб, а брат ледь не загинув там од спеки. Тоді сестра відлила його водою й повела до хати. Сонце попросило брата, щоб той пішов замість нього на небо хоч на день. Хлопець погодився, вдягнув ризи й поліз на небо. Там він усе потрощив, поперекидав, набив вітра та мороза, що перешкоджали йому в дорозі. Потім забрав сестру та й утік разом із нею.
Сонце, побачивши безладдя на небі, так розсердилось, що цілий тиждень не показувалося людям.
Коментар
Таким чином давні люди в легенді пояснювали зміну погоди — ясні та похмурі дні, те, що сонце довго не показується на небі. Легенда є нагадує відомі казки.

ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ

Здавна, як землі ще не було, всюди була вода. Не було і нас ще. А чорт жив десь так у хатах, хтозна-де жив. Дак Бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс піску в руці. Він пурнув, так не винесе — вода вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє з руки. Дак Бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Дак Бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став... Кажуть люди cтapі, що так було.

ОЙ ЯК ТО БУЛО З ПОЧАТКУ СВІТА
Слова: народні
Музика: народна
Колядка стародавня: Різдво Світа

Ой як то було з Початку Світа
Як ще не було Неба ні Землі
Ой но на Морі Єдна Павутинка

На тій Павутинці Три Товариші
Єден товариш Ясне Соненько
Другий товариш Ясний Місяченько
Третий товариш Дрібний Дощенько

Чим ся похвалиш Ясне Соненько?
Ой як я зійду в Неділю рано
Ой як огрію Діти Малії
Діти Малії і Люди Старії

Чим ся похвалиш Ясний Місяченьку?
Ой освічу я гори-долини
Гори-долини Церкви-й-костьоли
Церкви-й-костьоли Гостя у Дорозі

Чим ся похвалиш Дробний Дощику?
Ой як я впаду Три Рази в Маю
Ой зрадується Жито-пшениця
Жито-пшениця всяка Ярениця

А за тим Словом бувайте здорові
Здоровля у той Дім на Челядоньку
Щастенько на Двір на Худобоньку

ПРО ВІТЕР

Молотив один господар. Як змолотив, розпочав віяти зерно і ані, дай Боже, звіяти; він собі стане на тім боці, і вітер також по тім боці дує; він стане на другім боці, і вітер по другім боці дує; так йому все помішав, що не міг cі ради дати. Відтак розсердився, схопив ніж і верг ним, а ніж десь ізчез. Від той хвилі вже тому ґазді вітер не перешкоджав, але вже му ся нич не вело. Іде той господар раз в дорогу, приходить до одного села, там ся лише в єдиній хаті ще світить, а в тій хаті мешкав той вітер, що за ним тот ножем верг, і тот ніж єму ся в литку зап’яв, а тот вітер не міг його собі вийняти. Приходить той господар до тої хати і проситься на ніч, а тот йому відповідає: «Як же я тебе маю на ніч прийняти, коли мені ти ніж у литку вп’яв». І не хотів його прийняти доти до себе на ніч, доки йому не вийняв того ножа з-за литки.

ПРО ВОГОНЬ

Вогонь одного господаря здибався з вогнем другого господаря, й вони почали між собою говорити. Перший каже: «Мені добре в мого господаря, бо він гарно обходиться зо мною — коли треба, то кладе гарних дровець, а як не треба, то бере чистої водиці й мене заливає. Так що мені добре». Другий каже: «Мені дуже зле, бо господар дає погані дрова, а коли мене не треба, то заливає помиями. Ото я хочу йому відомстити тим, що піду гуляти по його господарстві». Перший каже: «Коли будеш гуляти, не спали там колеса мого господаря, яке знаходиться на подвір’ї твого».

От вночі розпочалась пожежа в другого господаря, й згоріло все, а колесо першого викотилося та й залишилося.

ПРО ДОЩ

Бог має особливі склади дощу на краю світу... Коли з’являється потреба пускати дощ на землю, Бог посилає пророка Іллю і глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару і розносять його по світу. При цьому буває нерідко так, що як почнуть вони пускати дощ, то пускають його безперервно декілька днів поспіль. Так стається тому, що глухий янгол запитує в Бога, куди потрібно пускати дощ. Бог каже йому: «Ходи там, де чорно»; а він, не розчувши, ходить там, де вчора. Бог каже: «Іди туди, де просять», а він, не розчувши, іде туди, де косять. Бог каже: «Іди туди, де ждуть», а він, не розчувши, іде туди, де жнуть.

ЧОМУ ПЕС ЖИВЕ КОЛО ЛЮДИНИ?

Давно, дуже давно пес жив собі самітний. На кінець надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив собі знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

— Вовче, брате, жиймо в’єдно!

Вовк одповів:

— Чому би ні!

Зачали жити в’єднo. Раз, як ночували в лісі, вчув пес якийсь шелест і зачав трястися-боятися. Пробудив вовка, а той йому каже:

— Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас!

Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

— Ведмедю, братику, жиймо в’єднo!

— Коли в’єднo, то в’єдно, — відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і зачав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:

— Затягнімся в корч, бо ще надійде лев та роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева.

— Леве, Леве, королю звірів, жиймо в’єднo!

— За слугу прийму тя, — відповів лев.

Пес зостався з ним. Раз так понад вечір зачав пес боятися й зачав вити, гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому:

— Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!

Пес замовк, але зараз здогадався, що та людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.

Пішов пес до людини і пристав до служби в неї. Від того часу й живе пес з людиною.

ЛІСОВА ПАННА
Один молодий лісоруб рубав якось у сихівському лісі соснину, а коли вже він добре ухекався, то примостився на траві відпочити. Раптом бачить – клубок якийсь викотився з-за кущів і просто йому до ніг прикотився. Що за диво, здивувався він. Звідки в лісі клубок?
Підвівся та почав роззиратися на всі боки. Аж бачить на сосні серед гілля сидить така красуня, що й у сні краща не насниться. Сидить вона в гіллі й вишиває сорочку.
Панна глянула на лісоруба, всміхнулася й сказала:
– Що ж ти став наче вкопаний? Подай мені клубок!
Підняв він клубок і подав. Панна взяла, подякувала та й далі вишивати заходилася. А лісоруб став, як укопаний, і очей не відведе. Хто зна, скільки 6 він отак стирчав, якби панна на нього не зиркнула й не нагадала:
– Чи ти сюди працювати прийшов, чи на мене дивитися?
Взявся він знову до роботи, а на душі така туга, весь час панна ввижається, голос її бринить, очі її сяють. От якби вона озвалася до мене, мріє він, от якби знову клубок їй випав…
Не витерпів таки й глянув на сосну, а там нікого вже нема, білка тільки скаче з гілки на гілку. З тих ото пір лісоруба паче хто підмінив. Ходить він, мов при чмелений, ночами стогне, щось вигукує. В снах йому панна з'являється, руки простягає, щось шепоче, а що – не розібрати.
Носив свою тугу при собі, ні з ким не хотів поділитися. Скільки жінка не допитувалася, усе марно. Аж якось узимку сам їй розповів
Жінка довго не думала, подалася до ворожки і напитала такого зілля, котре помогло її чоловікові.
– Маю я таке зілля, – відказала ворожка, – але як запариш його, то даш напитися чоловікові з такої ложки, котра дванадцять разів освячена.
Жінка зраділа, що може помогти чоловікові, й поквапилася додому. Зварила вона те зілля, але так їй хотілося якнайскоріше зайнятися лікуванням, що подала чоловікові напитися зі звичайної ложки, а не з висвяченої.
Тільки-но лісоруб спробував зілля, як відразу позеленів, очі йому вибалушилися, зірвався він на ноги й, замахавши руками, вискочив з хати і погнав до лісу. Ще довго лунав його розпачливий крик.
Жінка й діти вибігли за ним, зібрали людей, обнишпорили ліс, але не знайшли й сліду. Пропав чоловік, і більше ніхто про нього ніколи нічого не чув.
БЛУКАЮЧИЙ ВОГНИК
Довелося одному парубкові затриматися в гостях. Був уже пізній вечір, коли він зібрався іти додому.
– Краще залишайтеся ночувати, – радили йому. – Дорога ж через ліс. Як у потемки доберетеся?
– Пусте. Скільки того лісу? За годину дійду.
– Як собі знаєте. Але там, кажуть, щось страшить.
– Байки, – махнув рукою хлопець. Попрощався і пішов.
Ніч була зоряна й тепла. Місяць освітлював лісову дорогу, а обабіч то тут, то там блимали ліхтарики світлячків. Раптом попереду засвітився дивний вогник. Він скидався на світло вуличного ліхтаря, але не стояв на місці, а стрибав з боку на бік. Часом забігав у лісову гущавину і петляв у кущах, то наближаючись, то віддаляючись. А то за спиною опинявся, і це було наймоторошніше, бо доводилося увесь час озиратися. Врешті хлопець не витримав і загукав:
– Гей, хто там?! Чого тобі треба?! Хочеш мене збити з дороги?! Вогник зупинився неподалік і промовив:
– Обіцяй, що врятуєш мене.
– Як?
– Спочатку обіцяй.
– Обіцяю зробити все, що в моїх силах.
– Треба, щоб одинадцять чоловік зі мною поздоровкалися, а ти будеш дванадцятим. Завтра увечері я буду чекати.
Хлопець щасливо добрався додому, а наступного дня пішов по сусідах, розповів свою пригоду. Йому вдалося знайти охочих піти увечері до лісу
Вогник уже їх чекав. Кожен, проходячи повз нього, вітався: „Слава Йсу!", а вогник кланявся і відповідав: „Навіки слава!".
Після того, як привітався хлопець, вогник його затримав.
– Зачекай, маю тобі щось сказати.
І от вони зосталися наодинці. Вогник вдарився об землю і перетворився на чоловіка. Щось знайоме було в його обличчі. „Десь я мав його бачити" – подумав хлопець.
– Дякую тобі. Скільки я вже людей просив, але ніхто не згодився помогти мені. Можна я тебе проведу до села?
– Та чого ж… звичайно…
Йшли вони якийсь час мовчки, лише кроки їхні відлунювали у вечірній тиші.
– Ти мав старшого брата? – спитав чоловік.
– Мав… Служив при австрійському війську стрільцем. Вже три роки як загинув.
– Я тобі розповім, що з твоїм братом сталося. Був це хоробрий хлоп, кулі не боявся. Одного разу марширували вони в Італії. Ішли з раннього ранку, натомилися. А сонце парило так немилосердно, аж їм кабати до спин поприлипали від поту. Вода у флягах закінчилася, а по дорозі ніде й брудної калюжі не було. Тріскали губи від спраги, а сухий язик, наче камінь у роті перевертався. Очі засліплені порохом пекли й наливалися кров'ю. Пухли ноги в розпечених чоботях. Як на зло – жодної хмарки не було в небі, щоби те пекельне сонце затулити. А вони йшли і йшли, проклинаючи ту Італію і цісаря, що їх сюди запроторив, і те сонце немилосердне… Нарешті твій брат не витримав, зірвав із плеча карабіна, націлив у сонце і закричав: „Заб'ю тя! Заб'ю! Чортове огниво!" І вистрілив…
Чоловік замовк.
– А що було потім?
– Потім… потемніло… З'вилися хмари і затулили сонце. А твій брат мертвим упав… І звідтоді мусив маленьким вогником по світу блукати, чекаючи, хто його од напасті збавить…
Сказав це і враз у темряві розчинився. Лише здалини долинуло:
– Дякую тобі, братчику мій!

БЕРЕГИНЯ

Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на Сонце.

І нічого не таїв од людей Сварог, все показував і пригощав хлібом. Їли вони той хліб і казали: «Хочемо й ми піч мати та хліб пекти».

І казав їм Сварог: «Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті...»

Тоді просили його люди: «Навчи ставити ті кутини».

І сказав їм Сварог: «Ось піду я від коша до коша показувати, як ставити хатину, як піч мурувати, як жорна тесати».

«Коли ж се буде?» — нетерпляче доскіпувалися люди.

«Ось тільки закінчу ткацький верстат будувати».

«А що воно таке?»

«Се таке, що на ньому ткатимете полотно так, як навчить вас Берегиня».

Тоді промовляла до людей Берегиня:

«Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати».

Люди слухали й раділи. Та надходила ніч і страх виповзав на Землю з усіх шпарин. Бо починала Земля трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог. Він шаленів, метався в своєму похмурому Підземному Царстві, несамовито гупав усім тулубом своїм у Землю, намагаючись її розвалити чи перевернути. Та — дарма.

Тоді гримів його трубний голос:

«Он Сварог вже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати... А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого. Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...»

І зійшлися Чорнобог і Мара, і стали вони нутрощі свої спорожняти. І з тої твані смердючої вродилося ціле стадо ящерів — чорних панцирних потвор.

І повелів їм Чорнобог іти на Землю й розтоптати хатину Сварога й Берегині, і їхню піч, і жорна, і їх самих разом зі Сварожичами.

Тоді здригнулася й загупотіла Земля, коли по ній важко полізли чорні ящери. Вони нестримно — тупою панцирною лавою — сунули на білу хату Сварога й Берегині.

І вихопилися назустріч потворам хоробрі Сварожичі, але їхні двогострі мечі відскакували від зроговілого панцира ящерів і сини Сварога мусили відступити геть. Не зміг зупинити Чорнобогове військо і бог Сварог — він кидав у плазунів палаючі смолоскипи, проте їхній панцир не горів і не пікся.

І коли загрозливо наблизились ящери й мали ось-ось розчавити першу на Землі хатину, з неї вийшла Берегиня. Вся в яскраво-білому вбранні, з червоними, вишитими на білому полотні «стрілами Перуна» та «соколами». Богиня здійняла догори руки — і... чорне військо враз зупинилося, ніби заворожене білою красою.

Тоді Берегиня сміливо рушила з піднятими руками на ящерів, і вони стали понуро відповзати.

І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався назад чорний морок потвор. І тоді загнала Берегиня чорних ящерів у річку Рось. І закишіла вода від них, і почорніла, і загнила вмить. І сморід дійшов до Вирію, і в гніві великому Білобог — творець Росі — змахнув чарівною рукою своєю — і тої ж самої миті панцирні потвори перетворились в скелі, що обрамили береги цієї річки.

І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил. І, навчившись робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки «стріли Перуна» та «соколів», а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно.

ДАЖБОГ І ЖИВА

І тоді Сокіл-Род мовив до Білобога й Перуна:

«Негоже нам, богам, залишати дітей своїх напризволяще, мусимо допомогти їм».

І зніc Творець Золотий Жолудь і Золоте Зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі й полити Живою Водою.

І зробив так Білобог.

І сталося диво: з Жолудя виріс крислатий Дуб, вершиною якого був небаченої вроди юнак, що спав міцним сном. А Золоте Зернятко спородило пишний Житній Колос, вершиною якого була чарівної вроди дівчина, що спала міцним сном.

І враз поповзли дві змії по Житньому Колосу й по Дубові. То Чорнобогові слуги кинулись кусати юнака і юнку, аби вони ніколи не прокинулися зі сну. Та вдарив блискавкою Перун — і тої ж миті обидві зміюки перетворилися у в’юнкі стебла рослини, яку згодом назвуть плющем. І прикрасила рослина-плющ стовбур Дуба та стебло Житнього Колоса.

А Сокіл-Род злетів з Прадуба й вдихнув життя у вуста юнака. Так само передав він свій дух і дівчині. І враз обоє — юнак та юнка — почали дихати, ожили, розплющили очі і в один голос мовили:

«Як довго ми спали!»

І сказав сокіл:

«Ви спали вічність. Тепер я даю вам вічне Життя».

І повелів їм творець прийти до Вирію. І довго йшли вони пустельною Землею серед напівтемряви й пронизливого холоду. І таки прийшли у світлий Вирій, де співали пташки і було тепло. І стали вони перед Прадубом, на вершечку якого сидів Сокіл-Род.

І сказав Творець юнакові:

«Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш».

І сказав Сокіл-Род дівчині:

«Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш».

І сказав Сокіл обом:

«Ви є чоловік і жінка. Ви народжуватимете богів і людей, аби і Вирій, і Земля не були пустельними, як того хоче Чорнобог. Будете ви щедрими на віддавання, творитимете Добро і Красу на Землі і у Вирії — на зло всьому темному царству. А тепер вкусіть молодильні яблука і скупайтеся у Священному Озері».

Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука й стали безсмертними.

Скупалися вони у живій воді й стали вічно молодими.

І були вони готові прикрашати й збагачувати Світ.

НЕОПАЛИМА КУПИНА

Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська і підступили до стін славного міста Дорогобужа (зараз райцентр Смоленської області). Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли усім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували, що місто буде спалене і на ласку переможців сподіватися нічого.

Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його і провели на узвишшя, де на золочених стільчиках возсідали королі.

— Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину із схожим на ясенове листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

— Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе?

Посланець вклонився:

— Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно.

Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:

— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє. Він узяв із багаття палаючу гілку і підніс її до квітучого куща. В ту ж мить увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожевоквітний, усміхнений.

І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум. І мовив угорський король польському:

— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

...Давно це було.

Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу.

Неопалима купина. Так називається це зело. Здавна так називається.

Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто, зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима купина».

На ній зображення богородиці з сином на руках вписується у восьмикутну зірку, яка складається з двох — червоного і зеленого чотирикутників з гострими і увігнутими всередину сторонами, зелений колір означає кущ купини, червоний — полум’я, яке охопило рослину. Ця ікона, виставлена у храмі чи в хаті, нібито зберігає приміщення від пожежі та блискавки.

Неопалима купина — поетичне відображення долі України та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, грабували, нищили століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Україна». Але, як писав наш Великий Кобзар:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого народу — ось що символізує рожевоквітна неопалима купина. Знай це.

Додано (29.04.2009, 21:29)
---------------------------------------------
Народні легенди - скарбниця первісних уявлень українців
про Всесвіт і людину
Чому одні дерева восени скидають листя, а інші лишаються зеленими протягом року? Чому сонце щоранку сходить в тому самому місці і щовечора ховається за тими самими пагорбами? Звідки береться вода у струмочку і куди вона потім тече? І чому? І що було спочатку, коли не було ще ані курки, ані яйця - нічого?
Тисячі років тому на ці запитання відповідали не так, як зараз. Розвиток природничих наук дозволяє відповісти на всі "чому", "як" і "звідки" з усіма подробицями. Мовою графіків і багатоповерхових формул. Наші далекі пращури використовували іншу мову - образну. Вони наділяли людською подобою не лише природні явища, а й усе, що бачили навкруги. Дерево й ліс, пагорб біля селища й усі гори на світі, будівля у три віконечка й принципи будови всесвіту для наших предків мали душу й розум, характер і волю. І всі на світі: люди й гори, квіти й сонце, вітер і водяник були родиною.
У найдавніших легендах, наче метелик у краплі бурштину, застиг світ таким, яким його бачила людина тисячі років тому, та людина, що звала братом Вітер і дідусем - Сонце.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))

Повідомлення відредактовано lusi - Середа, 29.04.2009, 22:33
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості. (5 клас - Тема: Світ фантазії. мудрості.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.226.227.175
Браузер:

Cайт живе: