rss · Субота, 23.09.2017, 08:30

Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба). (10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба).)
10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба).
ShoolerДата: Неділя, 12.04.2009, 01:07 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба).

“З журбою радість обнялась...”
“Чари ночі”
“О слово рідне! Орле скутий!..”
“По дорозі в Казку”



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Середа, 06.05.2009, 23:38 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
(1878—1944)

Справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба. Інший псевдонім — В. Валентин.
Олександр Олесь народився
5.12.1878р. у м. Білопіллі, в тодішнім Лебединськім повіті Харківщини.
Його дід по матері орендував великий панський маєток у селі
Верхосулі, на північнім краю українського степу, тут прожив свої
молодечі літа Олесь. Батько працював на рибних промислах у Астрахані,
утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома
дітьми повернулася до рідного містечка. Тут майбутній поет закінчив
початкову школу й двокласне училище, а з п'ятнадцяти років продовжив
навчання у Дергачівській землеробній школі на Харківщині. Там Олександр
брав участь у випуску рукописного журналу, в якому почали з'являтися
його перші вірші. Потім Олесь навчався на агрономічному відділенні
Київського політехнічного інституту, якийсь час працював на Херсонщині.
У 1903р. він став студентом
Харківського ветеринарного інституту. Здобуті знання пізніше
забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб
працею ветеринарного лікаря на Дарницькій скотобойні. У цьому ж році
поет побував у Полтаві на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському,
зустрівся з Борисом Грінченком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським,
Володимиром Самійленком, що справило на нього велике враження і певною
мірою визначило його шлях в українській поезії. .
У 1905р. Олександр вперше
публікується (в альманасі «Багаття»). Саме на цей час революційного
піднесення визвольного руху припадає становлення поета.
У 1907 р. на кошти
українського громадського діяча Петра Стебницького під псевдонімом
Олександр Олесь вийшла перша збірка «З журбою радість обнялась» при
сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила
вірші молодого автора). Творами талановитого поета-лірика захопилася
освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.
У 1909р. вийшла збірка
«Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм»), у 1911 р. —
третя збірка «Поезії».
Подорож Гуцульщиною у 1912р.
збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в
Криворівні, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які
спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і
сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром
усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне,
як мак, багаття... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей
прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і
старосвітські звичаї, повні краси. Зустріч з Гуцульщиною знайшла
втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див»
асоціюється з вільним духом українського народу.
У 1912 р. поет пише драматичну
поему «По дорозі в Казку»/ у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії,
написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч
підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську
мариністичну лірику, тобто пов'язану із зображенням морських пейзажів.
Поет радісно чекає повалення
самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував
національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій
синові Олегові, який згодом стане відомим поетом під ім'ям Олег Ольжич,
Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися
у кожну епоху на священну боротьбу:
Земля розступилась! І з праведних трун Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун! / з Волі знімають кайдани міцні. І слізьми співають щасливі пісні.
У 1914р. виходять «Драматичні
етюди. Книга IV», у 1917р. поет видає нову книжку поезій, в якій
особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими
інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної
самостійності. Ліричний герой віршів циклу схвильований бурхливими
подіями будівництва української державності, йому не віриться, що над
поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи. Поет
підносить хвалу рідній землі, Образ України асоціюється в його творах з
образом матері, яка скликає синів «під корогви», благословляючи їх на
боротьбу за свободу. Як і Павло
Тичина в поемі «Золотий
гомін», Олександр Олесь передає всенародну радість визволення з
імперського ярма.
Але трагічна доля випала
українській революції: молоду українську державу душили зовнішні
інтервенти, роздирали внутрішні суперечності. Політична неписьменність
і національна затурканість мас приносять поетові гірке розчарування.
У 1919р. він залишає рідний
край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі.
Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому
повім печаль мою» (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль
Олександра Олеся:
Душа розірвана, як рана.»
Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя. Там, там,
лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»)
Осмислюючи складну долю
України, поет часто звертається до історії, він багато пище про
міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київської Русі.
Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні
(так з'являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у
Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в
Україні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про
розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким
та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія,
яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за
кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».
Отже, в еміграції (1919 —
1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле
України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою...»
(1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).
Тяжкими були останні роки
життя поета. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь,
угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської
України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не
покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору.
Восени 1941 р. юнаклобуваву Києві, мріючи про відновлення української
державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і
в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно
обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета
Ольжича.
22 липня 1944 р. Олександр
Олесь помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина
Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі..
Багато творів Олесь написав
для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя»,. «Іменини»,
поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за
українськими народними казками. Відомий Олександр Олесь і як
перекладач: казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло,,
арабські казки, та інше. Він є автором драматичних творів «По дорозі в
Казку», «Над Дніпром», «Ніч, на полонині».
Добірка віршів .«Минуле
України в піснях. Княжі часи» була створена поетом: восени 192,0 року,
коли Українська Народна Республіка зазнала поразки. Ці вірші є
поетичною оповіддю про минуле українського народу, про князів Київської
Русі, про їхню мудрість, любов до рідної землі, хоробрість та мужність.
Олександр Олесь ніколи не
стояв осторонь тих процесів,, які. відбувались у його країні, навіть
перебуваючи в еміграції. Виступаючи, в передреволюційній атмосфері" в
лавах молоді і разом з нею відчуваючи, всім своїм єством! приливи й
відливи революційної енергії, поет свідомо хотів віддати своє слово в
службу революційному відродженню, свого народу «О слово! Будь мечем
моїм!»,— пише він в поезії: 1907р. Слова: «Будь мечем моїм» Олесь хотів
поставити й заголовком своєї другої, книги,, що. містила поезії 1907 і
1908 p., в котрих особливо сильно відбивались громадські настрої. Але в
тодішніх цензурних умовах такий заголовок був неможливий.
Трагедію революційного
проводиря і маси-юрби з її інерцією і вульгарним скептицизмом або. так
званим здоровим розумом, глибоко відчувши: її в тодішніх відносинах,
поет відтворив у своїй драматичній поемі «По дорозі в Казку»,
найбільшому і,, мабуть, чи не найкращому своєму творі, написаному у
1912 році. В-символічнім образі шукання стежки в глухому лісі Олесь
зумів прозоро й сильно представити складний шлях пошуку ідеалу життя, з
гіркотою демонструючи трагічну суперечність між духовністю, мрією і
жорстокістю,, прагматизмом, обмеженістю пригніченого лихом: натовпу;
переходи, до віри й обожнювання вождя під його самопевним покликом;
короткий революційний пафос і раптовий упадок при перших проявах
слабкості й вагання «вчителя». Безперечно, такий сюжет не може не
викликати асоціації з поемою І. Франка «Мойсей», де ізраїльський народ,
шукаючи шлях до обіцяної Богом землі, також легко зрікається свого
лідера, втративши віру в світле майбутнє.
Через кілька років Олександр
Олесь ще раз звернувся: до цієї теми, що, глибоко його займала,— в
гарній поезії «Лебідь», де знов-таки символічно показав поводиря, який
тільки ціною власної крові зумів відкрити своїй «зграї» шлях до
«світлого майбутнього»:
На болоті спала зграя
лебедина, Вічна ніч чорніла, і стояв туман... Спало есе навколо, тільки
білий лебідь Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран...
Але невірним було б вважати,
що лірика Олександра Олеся складається суто з поетичних творів
суспільно-політичної тематики. Адже його пейзажна та інтимна лірика
варта не меншої уваги, ніж громадянська. Твори поета декламували
гімназисти й студенти, на літературних вечірках, а відомі композитори
Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич
клали їх на музику. Так, ьаприклад, поезія «Чари ночі» стала улюбленою
народною піснею «Сміються, плачуть солов'ї!». Вона сприймається як гімн
юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини та
природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких
обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче»,
природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя тільки
«єдина мить». А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент «сум, думки
і горе», влити струмінь власної душі в буйне, «шумляче море» життя
природи.
В поезії «Любов» автор
майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до
різних прийомів, щоб передати глибину його переживань. Блакитна ніч
така неповторна, бо, як уявляється юнакові, чекала на прихід його
коханої. Герой переконаний, що прозора «срібна мла», якою все оповите,
не випадкова, адже «ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло
розлила».
Отже, Олександр Олесь —
неперевершений автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів,
один з найкращих продовжувачів справи Т. Шевченка, Лесі Українки, І.
Франка та інших корифеїв української літератури.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Середа, 06.05.2009, 23:40 | Повідомлення № 3
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

"З журбою радiсть обнялась..."

(поезiя Олександра Олеся)
Хтось ударив без жалю по серцi моïм,
Ї
i забилося серце в вогнi золотiм...
I посипались iскри яснi,
I в дзвiнкi обернулись пiснi.
О. Олесь
Радiсть i журба злилися в поезiях Олександра Олеся
Ї тонкого лiрика, спiвця краси й кохання. Його твори сповненi глибоким лiризмом,
щирiстю й подекуди сумом. Так у життi переплiтаються щастя i горе, сльози i смiх,
бiле i чорне. Тому назва першоï збiрки поета видається символiчною: журба i
радiсть
Ї одвiчнi супутники людськоï долi:
В обоймах з радiстю журба.
Одна летить, друга спиня...
I йде мiж ними боротьба,
I дужчий хто
Ї не знаю я...
У багатьох вiршах Олесь намагається передати сприйняття свiту, природи через звуки
i барви ("Є слова, що бiлi-бiлi..."). Мабуть, саме тому велика кiлькiсть його
поезiй покладена на музику. Так, наприклад, романс "Чари ночi" має кiлька
варiантiв музичного супроводу; ця пiсня давно вже стала народною:

Смiються, плачуть солов'ï
I б'ють пiснями в груди:
"Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï,
Ї
Знов молодiсть не буде!"
Провiдна iдея твору, як, мабуть i всiєï творчостi Олександра Олеся,

Ї гармонiя людини i природи. Цей вiрш називають гiмном життю, веснi, коханню.
Автор закликає любити життя, не забувати про те, що воно
Ї мить, так швидко спливає, тому треба насолоджуватися кожним прожитим днем,
кожною хвилиною:
Лови летючу мить життя!..
...Гори! Життя
Ї єдина мить,
Для смертi ж
Ї вiчнiсть цiла.
Але помилкою буде вважати, що Олесь обмежувався сферою iнтимноï лiрики.
Тематика громадянськоï поезiï митця рiзноманiтна: поет-патрiот вболiває
за Украïну, докоряє землякам за рабську покору, короткозорiсть, обмеженiсть,
закликає до боротьби за свободу, спонукає поважати мову рiдноï землi. У вiршi
"О слово рiдне! Орле скутий!" слово є символом усього рiдного, найдорожчого: це
спадок батькiв, втiлення краси природи, степiв, лiсiв, Днiпра. Через твiр
проходить думка про те, що для поета слово є тiєю зброєю, за допомогою якоï
вiн бореться з несправедливiстю, злом, жорстокiстю, захищає Батькiвщину:

О слово! Будь мечем моïм!
Нi, сонцем стань! вгорi спинися,
Осяй смiй край i розлетися
Дощами судними над ним.
Але про що не написав би Олександр Олесь,
Ї про кохання i природу, про Батькiвщину, народ i рiдне слово,
Ї в його поезiях мотив журби i радостi, що утворюють єдине цiле. Сум змiнюється
надiєю на краще. Нелегким було життя поета, але вiн змiг залишити по собi
неоцiненний спадок
Ї слово, що зберiгається в пам'ятi народу.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Середа, 06.05.2009, 23:41 | Повідомлення № 4
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

“Чари ночі”

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Середа, 06.05.2009, 23:44 | Повідомлення № 5
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба). (10 клас - Тема: Олександр Олесь (О. Кандиба).)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.140.5
Браузер:

Cайт живе: