rss · Середа, 18.10.2017, 08:21

Опитування

Будинок Культури
1. Необхідний в Червоному
2. Мені це не цікаво
3. Замість БК - магазин
4. Є інші заклади, там краще
5. Надам фінансову допомогу
6. Не потрібен Червоному
7. Маю спонсора на ремонт
Всього відповідей: 41
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 9 клас - Тема: Григорій Сковорода. (9 клас - Тема: Григорій Сковорода.)
9 клас - Тема: Григорій Сковорода.
ShoolerДата: П'ятниця, 10.04.2009, 00:46 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

9 клас - Тема: Григорій Сковорода.

“Бджола та Шершень”, “Собака і Вовк”, “Всякому місту — звичай і права”, “De libertate”, “Вступні двері до християнської добронравності”, афоризми (наявні у всій творчості).



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Субота, 09.05.2009, 23:55 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
(1722—1794)

Григорій СавичСковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'їмалоземельного козака.
У 1738 р. вінвступив до Києво-Могилянської академії. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзі, бувспіваком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці,флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музикуна власні вірші. Навчання продовжив в Київськійакадемії.
У 1750 р. у складі російськоїмісії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною,Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухавлекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські працій, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різнихкраїн.
Повернувся в Україну у 1753р.,викладав поетику в Переяславському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики«Роздуми про поезію і порадник до майстерностіоної».
Протягом 1754—1759 pp. жив у селіКоврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працюваввикладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючив Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.),склав дві вступні лекції-проповіді до курсуетики.
У 1766р. філософ написав трактат«Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори«Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань пропізнання самого себе».
Протягом 1769—1774pp. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названудвоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавнійсвіт», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті»(«Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи букварсвіту».
У 1775—1776 pp. були написані твір«Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльськийзмій»)та «Книжечка про читання святого письма, названа ДружинаЛотова».
Твори «Суперечка архістратигаМихайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написанів 1783—1784 рр.
У 1785 р. Сковородаоб'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественнихпісень».
У 1787р. він написав «ВдячногоЕродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791р. завершив філософський твір «Діалог.Ім'я йому — Потоп зміїний».
Поет імандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (ниніСковородинівка Золочівського району). Цікавою є епітафія (надгробний напис намогильній плиті): «Світ ловив мене, та невпіймав».
Щоб зрозуміти суть епітафії,слід детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його філософськими поглядами.Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, вигадками й викликалаінтерес. Та це й не дивно, бо Григорій Сковорода ще за життя став легендою. Зцього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народнихпостатей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ. На всьомуобширі від Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Йогомандрівне життя є предметом оповідань ілегенд...».
У дитинстві малий Гриць дужелюбив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці,подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованомустановищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявивсянезвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першимспіваком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.Здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорійстав одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів. Пізнішевін був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладавстародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тихетичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав —найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написавйого сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, щоледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабароммусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів:можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить,пора прокидатися!». І з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючисьрізноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, іцерковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? —відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем.Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу!Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як матисвоє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савичсаркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу,доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки невпіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купитирозум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а вжитті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторовіна пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходительство! Світподібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі заздібностями. Після великого випробування себе побачив, що не можу представляти втеатрі світ жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — ізадоволений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моясопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті.Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав,навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки (показовий такийепізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора.Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжногопоета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо неуявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і неодружився).
Сковорода навчав^ що в природі— краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт(навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкоютісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй.Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві йпринесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: одинходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пастичереду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо дієвсупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнанняприроди — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправнихлюдей, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «златожадного»,«дамського». Такими поглядами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх віні смертю: . у 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де живйого учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїхтворів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодомвийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» —запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гостіроз'їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й...заснув навіки.
З творчої спадщини ГригоріяСковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга«Байки харківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковородиполягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях —лірик.
Ліричний герой збірки «Садбожественних пісень» — у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великийнародолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичнимтвором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремовиділив усіх тих, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники,підлабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживаютьсвоїм становищем. На противагу всім їм герой твору думає не про маєтки й чини, апро те, щоб жити мудро, не заплямити совісті, бо тільки така людина може небоятися смерті:
Знаю, що смерть — як косазамашна.
Навіть царя не обійдевона.
Байдуже смерті, мужик то чицар,—
Все пожере, як соломупожар.
Хто ж бо зневажить страшну їїсталь?
Той, в кого совість, як чистийкришталь.
Але Григорій Сковорода — не лишеталановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Він створив ЗО прозових байок,оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві(Сааді — великий перський поет), написані гарною, подекуди граціозною мовою».Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке, надумку Сковороди, .завдання й призначення байки. Тому деякі його твори гостросатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Кабана просто кабаном, невідаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Оленицяговорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А ділаКабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше:він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерпніше, бо Кабан нібитозвеличився над іншими звірами.
Значначастина байок присвячена темі «сродної праці». Кожна людина, на думку Сковороди,наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавшиприродними задатками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі йсуспільству. «Не змагай до того, що не дано від природи»,— повчав він. Саме цядумка покладена в основу байки «Бджола і Шершень». Бджоли збирають мед, тому що«для цього народжені», для них сам процес збирання меду «незрівнянно більшарадість від споживання його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід,наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджола — се символ мудрої людини, яка уприродженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкоючужого» і проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки проста: працяповинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тодіжиття матиме зміст і красу. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повиннобути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Байка «Бджолаі Шершень» стала популярною за життя байкаря, бо її мораль відображала поглядинароду й була спрямована проти суспільства, в якому пани-нероби споживалирезультати праці мільйонів робітників.
Убайках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа доЛессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще однаособливість байок Григорія Сковороди: мораль, яку він називає «силою», є'в кількаразів більшою, ніж основна частинабайки.
Спадщина композитора, поета,байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням українськоїнаціональної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівногофілософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, селоІванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, убагатьох містах споруджено оригінальні пам'ятники на його честь, про ньогонаписано чимало книжок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини«Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М.Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. Довженка знято художнійфільм «Григорій Сковорода».



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Субота, 09.05.2009, 23:56 | Повідомлення № 3
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

“Бджола та Шершень”

— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не
стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість
нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у
вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й
ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як
часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно
більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо
такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас
найлютіша мука.

Сила:
Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те
тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у
природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до
прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не
матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: «Веселість серця —
життя для людини» — і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха.
Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він
веселіший? — Тоді,— відповість вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачніший? —
Тоді,— відповість мисливець,—коли добре за ним полюю.
Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч
бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку
бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних
лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого
діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись
природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка
тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка
людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий
Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як
видно з Ціцеронової книжечки «Про старість»...
Але ж розкусити треба, що то значить—жити за натурою. Про се сказав древній
Епікур таке: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а
важке непотрібним».



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 00:16 | Повідомлення № 4
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

СОБАКА ТА ВОВК

У Тiтира24, пастуха, жили Левкон та Фирiдам, два пси, у великiй дружбi. Вони прославились i серед диких i серед домашнiх звiрiв. Вовк од заздростi на їхню сдаву вишукав момент i став набиватися до них у друзi.
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої,— сказав Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.
Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“25.
Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.
Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.

С и л а.
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 00:18 | Повідомлення № 5
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

Всякому місту - звичай і права ...
* * *

Всякому місту - звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю - любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть - як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине, все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак,-
А мне. одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур,-
А мне. одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.

Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 00:18 | Повідомлення № 6
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

DE LIBERTATE

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
1 Про свободу (лат.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 00:24 | Повідомлення № 7
Шановний мешканець
Група: Друзі
Повідомлень: 458

АФОРИЗМИ

...істина є безначальна.
...немає смертельнiшої для суспільства виразки, як марновiрство - сховок
лицемiрам, прикриття шахраям, затiнок дармоїдам, стрекало і піджога
недоумкуватим.
Природа є першопочаткова всьому причина i саморухома пружина.
...правдиве начало скрізь живе. Через те воно не частка і не складається з
часток, але ціле..., єдине, безмірне, надійне.
Нi про що не турбуватися, ні за що не переживати - значить не жити, а бути
мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - це рух.
Наскiльки трудне все те, що непотрiбне дурне! Наскiльки легке і солодке все, що
істинне і потрiбне.
Не знайдеш дня без темряви і свiтла, а року без зими і тепла. Не знайдеш і
стану, щоб iз гiркого та солодкого не був змiшаним. Так весь світ складається.
Протилежнi протилежному сприяє.
Видно, що життя живе тоді, коли думка наша, люблячи істину, любить
висліджувати стежинки її, і, зустрівши око її, торжествує і радіє з цього
незаходимого свiтла.
Існування означає: родитися, годуватися, рости і зменшуватися, а життя є
плодопринесення, яке проросло вiд зерна істини, що царить в серці їх.
Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати i чого домагатися.
Поглядаєш на тінь, не пам’ятаючи про саму яблуню, дивишся на слід, а
не думаєш про лева, куди цей слід веде? Задивляєшся на райдугу, а
забуваєш про сонце, яке утворено барвами її. Це означає: лише пусте в собі
бачити, а тому й не розуміти і не знати себе, самого себе. Розуміти ж -
означає поверх видимої речi прозрівати умом щось невидиме, обiцяне
видимим...
...не суди лиця, суди слово...
...хто сліпий, тому скрізь нiч. Якщо ти темрява - скрiзь для тебе пекло.
Не хапайся за хвіст, поминувши голову.
Не все те невірне, що тобі незрозумiле.
Не вихваляйся твоєю прозорливістю.
...ти зверни увагу не на вишуканість, а на те, чи мислимо ми благочестиво,
на силу висловлених думок визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що
добро. А не взнавши свого у себе, як можна взнати і вигнати його в інших.
Я ще й тепер не вмiю користуватися часом, і навіть той час, який тепер у
моєму розпорядженні, витрачається на дрiбниці або, що ще гiрше, на смуток...

Довго сам учись, коли хочеш навчати інших.
Немає години, непридатної для занять корисними науками, і хто помiрно, але
постійно вивчає предмети, корисні як в цьому, так і в майбутньому життi, тому
навчання - не труд, а втіха. Хто думав про науку, той любить її, а хто й
любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні вiн i здавався
бездіяльним.
Хворий смак твій - тим поганий і суд твій.
Вiрно, що більше єлею має в своїх гладеньких словах улесник, анiж батько, коли
карає, що фальшива позолота блищить краще вiд самого золота... Але згадай
приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови
нема».
[Любов] ... є джерело всього життя...
Для мене нема нiчого дорожчого чи солодшого, нiж душа, яка мене любить, хоч
би бракувало всього іншого.
Чисте серце перебуває в любовi, а любов залишаеться в ньому ж.
Хiба не любов все повднуе, будуе, творить, подiбно до того, як ворожiсть
руйнує?
Хiба не мертвою є душа, позбавлена iстинної любові?..
Що дає основу? - Любов. Що творить? - Любов.
Що зберiгає? - Любов, любов. Що дає насолоду? - Любов, любов, початок, середина
кінець, альфа і омега.
Любов ніяким чином не може бути вiчною і мiцною, якщо породжується тлiнними
речами, тобто багатством...
Все минає, любов же нiколи, все тебе облишить, крiм любого, в тобi сущого.
...хороша любов є та, яка є iстинною, міцною і вічною.
...я буду з тобою в пам’яті, в думці, в мовчазнiй бесiді: до такого ступеня
любов сильнiша самої смерті!
...людська душа і друг, безсумнівно, цiннiш а все інше.
Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю.
Всiх подарункiв дружніх миліше сам друг тому, хто взаємно є друг.
Я належу до тих, хто настiльки цінує друга, що ставить його над усе і вважає
друзів... найлiпшою прикрасою життя.
...як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і мiж
негідними людьми не виникає дружби.
Без ядра горiх ніщо, так само як і людина без серця.
...нам треба найретельнiше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю
найліпшу окрасу життя, більше того - неоцiненний скарб, по недбальству не
потрапити на щось пiдроблене i мниме, що називається пiдлесником.
...я люблю тривожитися душею за благополуччя друзiв, щоб коли-небудь зазнати
також і втіхи... Бо що може бути приємнішим, ніж любов друга?
Я зневажаю Крезів, не заздрю Юлiям, байдужий до Демосфенiв, жалiю багатих
[...]. Я ж, якщо маю друзів, вiдчуваю себе не лише щасливим, але й
найщасливішим.
Коли в тебе людське серце - спiвчувай, а якщо хочеш - ревнуй і гнiвайся, та
уникай ворогування і злобної зарозумiлостi з ядучою насмiшкою.
Нащо ж мені докоряти,
Що в селі родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо в гору дметься.
Немає іншого і бiльшого нещастя, як коли душа болить. Вона болить тоді,
коли болять думки.
Живуть на землі й тi, хто ні про що не думає, як лиш розбагатіти, нажертися,
напитися, нарядитися. Тікайте від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці
їх погане сім’я виплоджує жовч і зміну отруту, що вбиває душу.
Щасливий той, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто
вміє користуватися ним.
...розумним і добрим серцям набагато миліший і поважнiший природжений чесний
швець, ніж неприроджений статський радник.
Найбільша справа, коли вона без природженостi робиться, втрачає свою честь і
вартiсть.
Правда, що наука робить довершеною природженiсть. Та коли немає природженостi,
що тодi наука може зробити? Наука є практика і звичка і є дочка природи.
Птах може навчитися літати - не черепаха.
Ніхто не пожне мiцної слави від будь-якого покликання, якщо працю за цим
покликанням не вважатиме за найсолодшу, більшу вiд самої слави втiху.
...найнижча посада буває людинi причиною щастя, коли до неї є природний нахил.
Хто спотворює і розтлiває всяку справу? - Неприродженiсть. Хто умертвляє
науки i мистецтва? - Неприродженiсть... Вона всякiй посадi внутрiшня отрута і
вбивця.
Без смаку страва, без очей погляд, без керма корабель, без толку мова, без
природи справа... є те саме, що без розмiрiв будувати, без закрою шити..., а без
такта танцювати...
Будь вовк кухарем, ведмiдь м’ясником, а лошак пiд верхівцем. Це справа
чесна. Коли ж вовк грає на сопілцi, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску,
не можна не сміятись. Всяка нешкiдлива непристойність смiшить. А коли вже
став вовк пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда.

...найгірша хвороба - хворіти духом.
Якщо важливо лiкувати тiло, то чи не найважливiше разом з тілом зберiгати і
душу людини цілою, здоровою, незiпсованою?
Коли хто не мае нового серця, тому весь світ є старе лахмiття. Коли чия
душа тужить, тому весь свiт плаче. Коли чие серце мучиться i страждає, тому
весь рiк без свята... Коли чий розум мертвий, тому весь вiк без життя.
Так само як боязкi люди, захворівши під час плавання на морську хворобу,
гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли i великого судна пересядуть
на невеличкого човна, а вiдти знову переберуться у тривесельник, але нiчого
сим не досягають, бо разом i собою переносять жовч і страх,- так і життєві
змiни не усувають з душі того, що завдав прикростi і непокоїть.
Якщо ти здоровий, радiю; якщо ти до того ще й веселий. радiю ще бiльше, бо
веселiсть - це здоров’я гармонiйної душi. Душа, вражена яким-небудь
пороком, не може бути веселою.
Немає бiльшоi муки, як хворiти думками, мучитись серцем, мерзнути душею
вiд холодного скрежету і відчаю. О, коли б ми цього морозу хоча б вполовину
боялись!
...коли хто веселий, той і в хворобi здоровий. Не всякий, тілом здоровий,
весело живе. Тож видно, що одна річ здоров’я й інша річ - веселість душi.
О, якби у мене був духовний меч! Я б знищив у тобi скупість, убив розкiш і
дух нетверезості, вразив би честолюбство, розтрощив би марнолюбство...
З плодiв та i того, який кiнець, суди всяку справу.
...соколи i орлами вгору, в простiр чистого неба нехай пiдносяться, залишивши
трясовину для низького невiгластва.
Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж нi, то переможи в собі поганий сором i страх, якi тебе вiдвертають вiд порядних справ... О, якби
ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязкими, як часто ми
буваємо боязкими з хибно соромливими в порядних вчинках.
3атiнок тіні милий, а нiч темряві люба. Близьке до близького схильне, а
приязнь обох зливає воєдино. І сам ти такий, яке те, що любиш і осягаєш.
...охота - мати праці, праця все перемагає.
Уникай товариства поганих людей!
Я не люблю ніякого дару, якщо він не пов’язаний з любов’ю і доброзичливiстю.
У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгiршим.
...помилки друзів ми повинні уміти виправляти або зносити, якщо вони не
серйозні.
Добра, тобто справжня людина, завжди виносить добре із доброго скарбу серця.
Немає нічого небезпечнiшого, нiж пiдступний ворог, але немає нічого більш
отруйного вiд удаваного друга... Жоден диявол ніколи не приносить бiльше, нiж
такі удавані друзi.
Побiльше думай і тоді вирiшуй.
Соловей вчить спiвати дiтей своїх [...] Батьки суть нашi кращі вчителi.
Смерть людинi - спокiй.
О книги, найкращі порадники, найвірнiші!
...найкраща помилка та, яку допускають при навчаннi.
Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати i чого домагатися.
...як хто посiє в юності, так пожне в старості.
Де серце повне вагань, там огида i нудьга.
...сміх є рідний брат радості...
...з усіх втрат втрата часу найтяжча...
Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати - це наполовину завершити.
Надмiрність породжує пересиченість, пересиченiсть - нудьгу, нудьга ж -
душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.
Справдi всяка страва i пиття корисні і добрi є, але знати треба час, мiсце, міру
i особу.
Я... дуже задоволений тим, що не подобаюсь... мерзотникам....похвально
не подобатись поганим.
...ситість тілесна не дасть бадьоростi серцю, позбавленому своєї їжі.
Збери всерединi себе свої думки і в собi самому шукай справжнiх благ. Копай
всерединi себе криницю для тії води, яка оросить i твою оселю, і сусiдську.
Духовна зброя сильніша за тілесну...
Немає нiчого кращого, як хороше виховання...
...Все те не наше, що нас покидає.
В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.
Життя не те означає, щоб тільки їсти та пити, але й бути веселим та бадьорим.
...хто дочекається кiнця у вічноплинному джерелі?
Істинна дружба, правдиве щастя і пряма юність ніколи не зiстаряться.
Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 9 клас - Тема: Григорій Сковорода. (9 клас - Тема: Григорій Сковорода.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.167.202.184
Браузер:

Cайт живе: