rss · Середа, 20.09.2017, 10:19

Опитування

Будинок Культури
1. Необхідний в Червоному
2. Мені це не цікаво
3. Замість БК - магазин
4. Є інші заклади, там краще
5. Надам фінансову допомогу
6. Не потрібен Червоному
7. Маю спонсора на ремонт
Всього відповідей: 41
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 9 клас - Тема: Драматургія. (9 клас - Тема: Драматургія.)
9 клас - Тема: Драматургія.
ShoolerДата: П'ятниця, 10.04.2009, 00:45 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

9 клас - Тема: Драматургія.

Час і місце побутування шкільної драми, її роль, виконавці. “Владимир” Ф. Прокоповича — зразок шкільної драми. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва.
Вертеп як вид лялькового театрального дійства. Автори і виконавці вертепу. Його євангельська й етнографічно-побутова основи.
Відродження вертепної традиції в наш час.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:16 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

Драматургія.
----------------------------------------
Открывая для себя теорию драматургии, мы вступаем во вселенную, развивающуюся по законам, поражающим своей математической точностью и красотой. Космическая гармония, подобная произведениям Баха или Леонардо Да Винчи, строится на твердом основании теории драмы. Основной закон, которым руководствуется драматургия – это закон гармонического единства: драма, как и всякое произведение искусства, должна быть цельным художественным образом.

Благодаря выстроенной композиции, пьесы классиков воспринимаются как единый живой организм, который не может быть безболезненно лишен какого-либо из своих членов. Захватывающие конфликты драматургии заставляют зрителя трепетать уже много веков.

Естественно, чтобы написать пьесу, мало сухого выполнения законов драматургии, знания особенностей драмы, в нее нужно вдохнуть жизнь, и именно внутренняя жизнь придает смысл постановке. Но владение ремеслом помогает автору донести идею пьесы до зрителя, держать его в эмоциональном напряжении.

Многие произведения современной драматургии интересны именно отступлением от классической драматической конструкции, но чтобы понять их своеобразие необходимо четко представлять себе основные законы классической драматургии.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:16 | Повідомлення № 3
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

Драматический процесс
Единое действие.

Драма есть процесс; драматическое произведение есть изображение этого процесса. Драма есть процесс действия; основным элементом драматического произведения является изображаемое действие – так было признано теоретиками, начиная с Аристотеля. Слово в драме полежит рассмотрению как мысль, как чувство, как образ, как звукосочетание, как ритм; но прежде всего оно подлежит анализу, как действие – в ряду, в цепи других действий, ибо это есть слово-действие.

Основным элементом драматического произведения является поэтически изображенное действие, иногда действие-поступок, выраженное в ремарках, иногда действие-слово.

Ремарки (указывающие на действие-поступок) и диалог – материал по содержанию своему однородный; потому-то в этих внезапных, ошеломляющих сценических положениях, в этих бурных или вкрадчивых речах, в этой пестрой борьбе и смятении возможно гармоническое единство.

Цельность, единство художественного образа, хотя бы самого причудливого – основное требование эстетики.

Единство, цельность придает драме (драматическому произведению) единое, цельное в своем развитии действие; драму формирует, прежде всего единое, цельное стремление главного героя, стремление, направленное либо к материальной цели (к власти, обогащению и т.п.) , либо к цели идеальной (напр., к осуществлению каких-либо отвлеченных принципов). Отдельные действия, на которые распадается роль главного действующего лица, являются звеньями единого действенного процесса, единого действия.

Драма есть процесс единого действия. Каждый может попасть в драматическое положение; но героем драмы может быть только человек, способный к такому цельному и, поскольку ему приходится упорствовать в своем стремлении, страстному действию (он может сам начать борьбу, вести действие, или быть к нему вынужденным, вести противоборство). Таков бешеный честолюбец Макбет, таков непримиримый протестант Чацкий, таковы герои трагедий и комедий.
Сталкиваясь с противоборством других действующих лиц, это стремление главного действующего лица растет, крепнет и обычно принимает характер истинной страсти.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:25 | Повідомлення № 4
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

В Л А Д И М И Р

Всіх словеноросійських стран князь і повелитель. От невірія тьми во великий світ євангельський духом святим приведен в літо от рождества христова 988, нині же в преславнои академії могило-мазеповіанськой кієвськой, привітствующои ясневельможного єго царського пресвітлого величества войська запорозького обоіх стран Дніпра, гетьмана і славного чину святого Андрея-апостола, кавалера Іоанна Мазепи, превеликого своєго ктитора, на позор російському роду от благородних російських синов, добрі здє воспитуємих, діиствієм, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія, літа господня 1705, і юля 3 дня, показанний.

ПРОЛОГ К СЛИШАТЕЛЕМ

Служаще обичному уставу, в академії нашой от літ многих хранимому, се і ми, аще і посліднійшії, недозрілі плоди трудов наших на позор вам производим, великоіменитіє і благороднії слишателіє! А яко не іно что, токмо повість о обращенії к Христу равноапостольного князя нашого Владимира обичним дійствієм представити умислихом. Вина бяше, яко то і місту сему прилично і свойственно слишателем мнится бути: приличен дому єсть образ господина; свойственная пам'ять сином отшедшого далече отца своего. Се же і дом Владимиров, се і Владимирова чада, крещенієм святим от него рожденная (что паче всіх ізящніє на тебі является, ясневельможний пане, ктиторе і добродію наш, ему же і строєніє сего отчества Владимирового по царю от бога врученно єсть, і Владимировими ідяй равними ему побідами, равною в Росії ікономією, лице єго, яко отчеськоє син, на тебі показуєш). Убо сего ізображеніе прийми от нас, яко того ж великий наслідник, вмісто привітствія. Зри себе самого в Владимир;, зри в позорі сем, аки в зерцалі, твою храбрость, твою славу, твоей любви союз з монаршим серцем, твоє істинноє благолюбіє, твою іскренную к православной постольской единой католичеськой вірі нашой ревность і усердіє.

ДІЙСТВІЄ 1

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Я р о п о л к

З безди подземних, з огненной вихожду геєнни
Ярополк, братним мечем, люті убієнний,
Брат князя Владимира. Ні! Глагол сей ложний.
Не Владимир мой брат єсть, но враг мой,
безбожний
Братоубійця. Кая лесть! Многажди красно
ім'я будет, но своей вещі несогласно.
Владимир — владініє мира знаменует,
а брат мой з родственною кровію воюет.
Брат мой — о горе! — і сей глагол неістовий:
враг мой, супостат люгий, жрець моєя крові.
Сіє ли знаменіє братней любві? Сіє
усердіє ко брату? О вік мой! О дніє
Лукаві! Да помрачит вас мрак нечаянний!
Но гді єсьм? О люті мні! Гді єсьм, окаянний?
Что вижду? Кієв се єсть. Горе мні! О горе!
Умерши єдиною, се уже повторе
Умерти чаю. Почто, плачевний удоле
адський, послал мя єси сімо? Сіє поле
Большую скорб і позор лютійший імієт:
увидить мя Владимир і паки убієт.
Аще же і не может меч духа убити,
обаче кая туга, кая скорб видіти
Міста сія! Зді княжий престол, зді державу
всеросійськой області і толику славу
Брат зависний содержить; аз же приях рани,
аз смерть под'ях горькую, тоєяжде страни
Отчич, дідич, наслідник. Кто от вас, о бозі,
тако владіет миром? Єдин іли мнозі
Промисл віщий імате? Такова ли ваша
правда? Братоубійці честь за казнь прияша!
А єго же убиша, смерті неповинна,
єще низвержен єсть в ров темний! О безчинна
Сонма вашего, бозі! Но как мя сила,
чия вражда на сіє місто понудила
Ізийти з бездн адових? Скорб там велика,
но горіє от огня гризет человіка
Зависть неутолима. Зді убо утробу
мою зависть снідаєт; зді мене ко гробу
Болізнь влечет внутрняя. Лучше би умріти
паки; тако не могу, окаянний, зріти
На цвітущую область враждебного брата.
Зді его сокровища, зді царська палата;
Зді враг мой, на престолі сидя превисоком,
сам честен сии, протчіїх величавим оком
Презирает. Сам токмо драгий, світлий, златий;
протчії, пред ним просто не сміюще стати,
Гиблють себе смиренно; іний же, под нозі
пав, лежить і бездушен трепещет на мнозі.
Мнозі от іноземних приходять зо дари,
господем зовуть; он же окружен боляри,
Легким степенем сімо і овамо ходить
і, всіх удивляюще, бров горду возводить.
О люті мні! Люті мні! Весьма іщезаю!
Весь гину от зависті! І не ощущаю
Утроб во мні зажженних. Вещ єсть невозможна
не завидіти тому, іже брат сии ложна
Імене іскренному брату своей часті
завидить і зависной не наситить страсті,
Аще не в братней крові меч лютий упоїть.
Коїх убо зол ему желати достоїть?
О граде тяжкий моїм очесам! О злого
жилище розбойника! Добрі такового
Князя достоїн єси, але болізнь чужда
не болить тебі, аще неправда і нужда
Місто імат у тебе. І еще повсюду
проноситься вість, не вім, ізшедше откуду,
Аки би Христов закон в тебі імат бити
і з богами Владимир дерзнет брань творити.
Христе, аще ти єси цар і господь всея
твари, гді суд істинний? Гді правди твоєя
Неложное мірило? Убійця во славі
от тебе вінчан будет і тако державі
Твоей угождаєтся! Сродственния крови
губитель любим тебі? О суд неістовий!
Но ви, бозі лучшие, привратіте сімо
уми прозорливиє, виждте, что творимо
Зді будет: Владимиру брата не довлієт
убити, брань вознести на богов імієт.
Что вам мниться? Тебі же найпаче, державний
Перуне? Виділ єси, когда мя злославний
Убиваше мучитель, і стріл огневидних
отнюд не пустил єси і сим всіх безбідних
Розбойников сотворил. Вижд, что імат бити:
брат мой тебе самого хощет сокрушити.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Жеривол волхв, Ярополк

Ж е р и в о л
Кто зді тако на боги хулить?
Я р о п о л к
Стой, не бойся.
Ж е р и в о л
О люті мні!
Я р о п о л к
Не бойся.
Ж е р и в о л
Перуне, устройся.
Поможи, сильний боже!
Я р о п о л к
Что тако безумен
Стал єси, Жериволе? Іли дітоумен
вік тебі возвратися? Ні ли мене віси,
Кто єсьм аз? Стой, не бойся. Кії тамо біси
смущають тя і мещуть?
Ж е р и в о л
Вім тя, о владико!
Князь Ярополк єси ти.
Я р о п о л к
Что убо толико
Вид мой тя ужасает?
Ж е р и в о л
Мертва тя спишахом,
того ради, видя тя, коліблюся страхом.
Я р о п о л к
Вім, яко на мертвецов і зріти живії
от трепета не могуть. Но позори сії
Тебі, мню, не страшні суть: ти тайними слови
каменнія от гробов откриваеш крови
І гниющія уже возбуждаєш тіла;
к тому воздушних, лісних і геєнських сила
Духов повинується тебі, а на чари
твоя сонце міниться, померкають зари.
День во тьму облачиться. I недавно в темной
сітующе геєнні, слишахом от земной
Страни глас проходящий — пініє то бяше
тайн твоїх. Абіє все сонмище наше
Возтрепета, сам токмо цар не ужасеся
і позна глас і, єгда многое стечеся
К нему полчище духов. "Поспішно летіте —
рече — Жеривол гласить, что велить, творіте",
І многих посла к тебі.
Ж е р и в о л
Всегда аз довольний
любві его, за что єсьм сам ему невольний,
Ні свобод, в раба ему з тілом і душею
вірно себе написал кровію моєю.
Недавно он мні присла дар неоціненний,
злат сосуд, нікоєя сили ісполненний,
От него же аще что мало іспиваю,
аб-іє со мертвими і біси дерзаю
Сходитися. Тебе же нині устрашихся,
яко сили тоєя єще не напихся.
Прости, о владико мой! Не буди твоєму
величію противно, дам кріпость моєму
Малодушію.
Я р о п о л к
Ність в сем моей укоризни,
не требі гнушатися царськой даровизни.
Ж е р и в о л
О вісти сей веселой! Кого вижу, княже!
Ярополк єси, добрі познаю. Коя же
Вини к нам пришел єси от мертвих?
Я р о п о л к
Вас ради.
Ж е р и в о л
Како?
Я р о п о л к
В бідах вам ваших желая отради,
Не прийде ли во слух вам, что ваш умишляєт
князь на ви?
262
Ж е р и в о л
Что новое? Он давно являет
Сверіпство своє: уби тебе, брата родна.
Я р о п о л к
Жертва великих богов ність к тому свободна.
Ж е р и в о л
Что слишу?
Я р о п о л к
Християнський закон восприяти
Умисли, от богов же всячеськи отстати
хощет.
Ж е р и в о л
Га! Га! Га! Га! Га! Істинноє слово.
Аз сам без вісти сея (повім нічто ново
і вам невідомоє), аз (глаголю вірно),
Аз первий в сем подозріх его. Лицемірно
начат богом служити. Слиши тайну странну.
Первіє он ко богом і жерцом пространну
імі руку і, єгда жертву приношаше,
Радость, празник, торжество, веселіє наше
бі тогда; воли толсти і тучниє крави
Убиваєми бяху, і довольни страви
не боги токмо, но і жерці іміяхом
І не токмо ни мало тогда не алкахом.
Но — віруй ми, о княже! — жрець Перуна-бога
Добрі чрево ісполнил от тука премнога.
Со Перуном (віси, что імам глаголати),
Со Перуном могох мя, грішна, соравняти.
Но уже тую щедрость ізміни. О студа!
Даде вчера єдного козла, тако худа,
тако престарілого, тако безтілесна,
Тако ізнуренного, ізсохша, безчесна,
тонка, лиха, немощна, безкровна, безплотна —
Єще ножа не приях, а смерть самохотна
постиже єго. Гнів ли уби єго божий,
їли яко не бі в нем, кромі лихой кожи
і под кожею костей, тілесе ни мало.
Что убо мниться тебі? Кое се настало
время! Не нам се нужда твориться, но, стада
Не ядше, ізмруть бозі.
Я р о п ол к
Єще прежде глада
побієт їх Владимир, дерзнувший пролита
Кров братнюю, дерзнет он і богов побити.
Же р и в ол
О лютой дерзості! Но повіжд ми подробну,
Молю, коїм образом тако неподобну
смерть под'ял єси. Аз бо ничто же вім іно,
Токмо яко брат брата умертви безчинно.
Я р о п ол к
Відом єсть вам давній наш свар. Но се не буди
Дивно: претикаємся часто, суще люди.
Зри же, како не равни братніє бувають
Серця. Уви, над міру себе возвишають.
Владимир, мній возрастом, долженства своего
Ни мало не пом'яну, ни проси моего
он, престарілой отець сущі злоби, мира.
Аз просих, но не бяше злобі его мира.
Всемощний, но не могий явним і оружним
Видом мя побідити, побіди безмужним.
Лесть приять вмісто меча; мниться бути
мирний
Во слові, во серці же ношаше яд звірний.
З моего ж смиренія он хищнія сіти
Соплет на мя, взиваєт дому посітити
і утвердити завіт. Аз прост і ничтоже
Злого в толицей любві чаях — но бо може
вірная любов бути, ні распря почиєт,
Где любові знаменія віра не імієт —
пойдох аки ко брату. О день і час лютий!
Камо ідох, безумен? Три крати на пути
конь преткнуся, три крати вран прелеті черний,
Третій час дне три крати нарекох вечерний.
І воспящаше мя друг, даяй совіт здравий,
Но не воспященни суть божія устави.
Прийдох уже ко дверем, чая яко тіми
Вхожду в дом братний — во мрак вічний вніндох
іми.
Єгда бо праг преступих, отсюду і сюду
На мечі мя под'яша. Моїх же оттуду
всіх воєв воспятиша; един со двоїми
Всує брахся, весь люті на мечах носимий,
яко медвідь, ему же в перси ловець сильний
Рожен вонзет, мещется всує і бездільний
гнів ярить, і єлико бореться кріпчае,
Толико в онь желізо входить глубочає;
сице аз, бідний, брахся, посліди же тамо
Падох і валяяся сімо і овамо
в крові моей, сугубим путем пустих душу.
Же р и в ол
Не могу се слишати, но отмстити мушуі
О бозі, помозіте! Аще мої пісні
Сильні суть і могуть что, да пройдуть в безвісні
міста, в дебрі, в пещери, в ріки, в бездни,
в гроби,
В глубокія великой матері утроби.
Подвигну мертвих, адських, воздушних і
водних
Соберу духов, к тому звірей многородних
созову купно, прийдуть змії страховидні,
Гади, смоки, полози, скорпії, єхидни;
совлеку сонце з неба, помрачу світила,
День в нош, претворю: яві будет моя сила.

ДІЙСТВІЄ 2

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

К у р о я д ж р е ц ь
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.
Слишіте, рустії люди!
Доми, орудія, труди,
Торги, купля оставіте,
спішно на празник ідіте!
Воли, крови ізбирайте,
толстії жертви давайте!
Он єсть бог молнієлучний,
любить м'яса зіло тучні.
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Піар з Куроядом

П і а р
Курояде, престани, престани, престани!
К у р о я д
Что тако, о Піаре?
П і а р
Всує нині страни
Оглашаєш, не будет, не будет днесь жрома
жертва; не движи людей.
К у р о я д
Невіже! Єсть грома
Празник.
П і а р
Чесний Жеривол не готов єсть.
К у р о я д
Како
Жеривол не готов єсть?
П і а р
Не готов єсть всяко.
К у р о я д
Ко чему єсть не готов?
Піар.
Не готов єсть жерти.
К у р о я д
Дадіте ми, о бозі, да аз тако терти
Возмогу кури моя, яко он всеціло
трет воли безмірния! І на сіє діло
Что єсть нужно, молю тя, повіжд.
П і а р
Ність удобна
времені, яко вижу.
К у р о я д
Річ се неподобна.
Жерти ему ність время? Прелщаєшся, друже,
і віруєш; аз же ні, но чаю, что уже
Он би хотіл, даби бил празник непрестанний,
Дивну вещ реку: видіх, когда напитанний
Многими он жертвами лежаше во хладі,
а чрево его бяше превеликой кладі
Подобное; обаче в ситості толикой
знаменіє бі глада і алчби великой:
Скрежеташе зубами, на мнозі без міри
движи уста і гортань. І достойно віри
Слово твоє, Піаре: "Время не імієт".
І во сні жрет Жеривол.
П і а р
Се не розумієт
Любимий мой Курояд Піарева слова!
Ріх "не імат Бремені", видя, не готова
Єго бити.
К у р о я д
Мню, зубов не ізостри іли
не іспразни стомаха.
П і а р
Ругаєшся; ні ли
Во гріх не вміняєши дерзок сміх творити
з мужа толь велебного! Что ж імієт бити,
Увіси потом.
К у р о я д
Почто празника не творить?
П і а р
Нині сіє довлієт.
К у р о я д
То он нас поморить
Гладом.
П і а р
Нужда терпіти.
К у р о я д
Но молю тя, кая
нужда се необична?
П і ар
Аз, дрова збирая
На жертву, ходя нині сквозі ліс пустинний,
і се біжаше скорий, простовлас, безчинний
Жеривол і, от землі вихром подносимий,
не позна мя при путі, но неудержимий
Біг творя, пущаше вопль в дебрі необичний,
от всіх же стран пустині страшні і различні
Отповідаху гласи, і свисти, і кихти.
К у р о я д
Скорб нікую імієт.
П і а р
Сего ради ріх ти,
Яко ність готов жерти.
К у р о я д
Убо потерпімо,
что се будет. Но се он, се он біжить сімо!

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Жеривол, Курояд, Піар

Ж е р и в о л
Скорб веліяі Люті мні! Скорб, братіє, зільнаї
К у р о я д
Что ти єсть, Жериволе? Престани! Бездільна
Толикая печаль єсть. Аще і что злое
случиться ти, сотворше совіт, можем тое
Ісправити і в добрий случай премінити.
П і а р
Скажи, да совітуєм.
Ж е р и в о л
Ничтоже совіти
Успіють, аще сами не потщаться бозі.
Не вісте ли, о друзі, яко зіло мнозі.
Супостати на богов і на нас возсташа?
Воводять Христов закон.
П і а р
Убо, чесность ваша,
Призови силу богов: твоїх они піній
слухати навикоша, ниже повеліній
Преступають.
Ж е р и в о л
Нині біх в дебрех непроходних
і созвах безчисленних, лютих, страхородних
Сонм духов неізчетний. Єгда же познаша
нужду мою, скоро всі равним совіщаша
Гласом, яко не требі вести всего полка.
"Ми — рекше — увидіхом от слов Ярополка,
Яко князь ваш Владимир, іже скорб толику
наводить, страсть імієт зільну і велику
Ко похоті тілесной і ко мирской власті.
Того ради цариков, іже тіми страсті
Владіють, звати треба. Тріє суть: біс мира,
біс плоті, біс противства божія. Тим віра,
Нам неблагоприятна, коліблется всюди.
Но тії где-сь странствують. Убо наші труди
Будуть в том, да поіщем і пришлем їх скоро".
Се рекше, полетіша поспішно і споро.
Тих на помощ аз чаю.
К у р о я д
Люті! Что се странно?
Ж е р и в о л
Что ти єсть, Курояде?
К у р о я д
Бозі нечаянно
Возтрепеташа.
П і а р
Ність то, разві примрак нікий
і мечтаніє ти бисть.
К у р о я д
О позор великий!
Смотри ж сам.
Же р и в о л
Знаменіє сіє єсть ужасно!
Пі а р
Зови сих, Жериволе! Труби велегласно!
П і с н ь Ж е р и в о л а
Аде, на помощ возстани,
спішно двигни твоя брани,
двигни сили, двигни власти,
твоя імат честь упасти.
Вітре пернатий, воскорі
преносяй корабль по морі,
помощной нам адской силі
подаждь воскоріє крилі.
Летіте, дусі, летіте
нам на помощ, не медліте!
Ізостріте гніва жало:
люто время нам настало.

ЯВЛЕНІЄ ЧЕТВЕРТОЄ

Біс мира, Жеривол

Б і с м и р а
Что се тако нужное і кая потреба
тако скорой помощі, Жериволе?
Ж е р и в о л
З неба
О господіє мої, послаша вас бозі.
Не вісте ли, в Кієві что твориться? Мнозі
Лжемудрці, лжепророки, хульники возсташа:
пасти імат закон ваш, пасти віра наша.
Б і с м и р а
Кто таких злих навітов вина?
Ж е р и в о л
Князь вельможний.
Б і с м и р а
Не бойтеся, дерзайте! Ні ли он, безбожний,
Приймет моїх совітов, аз отмщу сторично.
270
Обаче не мню тако: князю ли прилично.
Да свою розп'ятому і нищему вию
Христу приклонить? Люті! Аз недоумію
Об'яти се мислію, ниже помисл умний
может сіє сказати. І аще безумний
Сотворить тако, аще от греков прельстися,
вісте ли ви, кому он в сем уподобиться?
Константину2 оному, іже риболова
Петра, всіх худійшого, і з ним неістова
Шатерей ділателя Павла, во сні п'яний
узрів, тако восприять совіт їх поганий,
Аки би був болярский, і себе в неславу
толикую воверже, яко злату главу.
Не усрамися старцю Сильвестру худому
преклонити смиренно. Всі царського дому
Возсміяшася тогда; ми же наєдині
на мнозі плакахомся і даже донині
Плачем, толику его погибель помняще.
О Христе! Аще прельстиш і сего і аще
Поймеши Владимира, буди (яко лживий
твердить о тебі народ), буди бог правдивий!
Аз же да не буду цар, да не буду чесний,
да не буду всесильний. Калугеров лестний
Вождь, о мой Жериволе, язик да устроїть
і да много глаголет; мні же надостоїть
Словом прельщати, ділом хощу показати
что могу.
Ж е р и в о л
Равно тебі благодарствовати
Не можем ми, о царю! Твоя будет слава,
але твоя сих лестцов побідить держава.
Б і с х у л и
Не менш о сем потщуся і аз, Мире златий!
Зріте же, аще любить істинну розп'ятий.
Яко сам злодій бяше (не бо среді двою
злодію розп'ят би був), тако зо собою
І полки злодійськія вести зіло любить.
Кому се ність ізвісно? Сам он гласно трубить
В своем євангелії. "Не прийдох призвати
праведников — глаголет — но грішних
взискати".
Тожде ділом являет. Донелі державний
Владимир ім'я іміл доброе і славний
Мужеством бі, і Христу он мняшеся бити
непотребен. Но єгда сродную пролити
Дерзну кров і княжеський сан сотвори мерзкий —
сотвори себе Христу любима, да дерзкий
Будет оттоль розбойник: убо богов сила
ненавидить всячеськи толь скверного діла.
Но недолго гріх ходить вольний і безказний,
во слід злодіянія пойдет неприязний
Гнів мой: вложу в мисль ему христоненависні
помисли, на язик же наведу безвісні
Хули. Мняшеся тебі, о тектонов сину,
яко Владимир будет равен Константину —
Будет противу тебе Іуліян вторий.

ЯВЛЕНІЄ ПЯТОЄ

Біс тіла і Жеривол

Б і с т і л а
Простіте, аще мало закосних; аз скорий
Всегда на сицевую помощ, днесь єя же
іщеши, Жериволе!
Ж е р и в о л
Ні, о любві княже,
Не на мя пущай стріли; вім, яко твоего
лука язви сладкі суть, но тіла моего
Всі уди, всі утроби твоїх ран суть полни.
Язви князя нашего.
Б і с т і л а
Но он весь єсть больний
От стріл моїх: триста стріл, ядом напоєнних,
внурих ему во серце, триста жен сочтенних
Біситься любовію.
Ж е р и в о л
Но вся отринути
хощет уже.
Б і с т і л а
Кто тако жестокий і лютий
Любов ему от'ємлет?
Ж е р и в о л
Єдин, убо віси,
един безчеловічний всесладкія біси
Христос от душ ізгонить і всім єсть противний.
Б і с т і л а
Не скорбіть. Покажу вам образ зіло дивний
Християнськой чистоти. Яко к вам позванний,
не скор прийдох; не вісте, чим бих удержаниий.
В далекой страні, Христа держащей устави,
двоє суть княженія особной держави.
Двоїм їх князем любов ко единой діві
вліях в серце; недолго убо в тайном гніві
Прибиша зо собою, скоро ярость звірну
откривше, лютую брань і силу безмірну
Двигнуша і единой жени ради тако
кров людей безчисленних проливають, яко
Троянськая іногда брань 3 долго ліяше,
когда греком Єлена похищенна бяше.
Тако мя побіждають християне!
Ж е р и в о л
Убо
со Владимиром тебі братися сугубо
Удобнійша брань будет: понеже бо зіло,
яко повіствуєш, єдной жени тіло
Двох мужей побіждаєт; колми паче триста
зв'язати єдиного могуть і од міста
Двигнутися не дадуть, аще приложиши
о том попеченія.
Б і с т і л а
Всує ся трудиши,
Жерйвояе! Наша в том печаль, наші труди.
Ти отсел і, молим тя, безпечал"н буди. —
Ж е р и в о л
Братія, радуймося: еще не уможет
Христос торжествовати, ні ему поможет —
Многорічіє жерцов єго.
П і а р
Нам прилично
еще пред побідою піти краснолично.
К у р о я д
Прилично воістину.
Ж е р и в о л
Устройтеся спішно,
спішно до скаканія, аз же вам утішно
Явлю зде знаменіє: понеже імами
сладкіє піти пісні, бозі же зо нами
Будуть скакати, токмо первіє їм мушу
пришептати і дати коємуждо душу.
Ідоли зо жерцями, поющими піснь, скачуть.

ДІИСТВІЄ З

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Владимир, Борис, Гліб

В л а д и м и р
Борисе, чадо моє!
Б о р и с
Что, отче, велиши?
В л а д и м и р
Виділ єси от греков посла? Что ти мниши
О єго віщанії?
Б о р и с
Закон свой прията
совітуєт, но требі боліє слишати
О том, да вся ізвісна будуть.
Г л і б
Аще вольно
что мниться мні сказати, о отче?
В л а д и м и р
Довольно
Глаголи, чадо Глібе!
Г л і б
Аз отнюд не знаю
в чем стоїть закон Христов; обаче не чаю,
Даби не любве ради посла сицевого
послал цар візантійський. Аще бо би злого
Був он ухищренія, з лукавим навітом,
не то би своїм тебі представлял совітом,
Что самим їм свято єсть, велико і чесно.
Но егда что сам любить, то давать не лестно
Мниться дарованіє. К тому кой зде бити
может подзор лукавства? Єгда-бо змісити
Кров їх з нами хощеши, чаю, видять ясно,
яко мир їм даєши, ниже что ужасно
їли враждебно от нас себі ожидають.
Враги не сим образом кров свою змішають.
Убо молю, не спішно і не без отвіта
отслиши філософа, но его совіта
Не возгнушався, вели ему, да подробну
закон Христов із'яснить і віри удобну
Покажет віру свою.
В л а д и м и р
Аки би єдино
серце імами, Глібе! Аз ничтоже іно
Помишляю; прочее віруйте ми, чада:
мнозі к нам прихождаху з Візантії-града
Царськії посланници, обаче єднако
іміх серце, ниже что внутр іміх. Інако
От сего сотворися: єдва-бо он слово
прорече ми і Христа пом'яну, что-с ново
Не вім і дивну в серці ощутих ізміну
і, что всіх єсть дивніє, аки не єдину
Річ слишах, двоїх ніких устен слово бяше.
Філософ убо, стоя, своя глаголаше.
В мислі же моей нікто тайним си язиком
(отселі, мню, не слишан бисть он чоловіком)
Повість філософову кріпкими ізвіти
утверждаше. Моя же утроба горіти
Мняшеся, і страх нікий пронзе мя; оттолі
не вім, како ко моей приліпися волі
Ім'я християнськеє, наші же мні мертви
бозіє мняться бути і мерзкі їх жертви.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:26 | Повідомлення № 5
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Вісник, Владимир, Жеривол

В і с н и к
Жеривол входа просить, княже!
В л а д и м и р
Невозбранно.
Повіми ему о сем слово нечаянно.
Жер и во л
Іменем богов наших многих літ желаю,
княже, державі твоей.
В л а д и м и р
Что нового чаю
Слишати, Жериволе?
Ж е р и в ол
Вельможний владико!
Желал би лучшую вість носити. Велико
І страшно знаменіє бозі нам дадоша:
зіло розболішася.
В л а д и м и р
Но не у помроша?
Ж е р и в ол
Не буди то, господи!
В л а д и м и р
Се убо не тако
страшно, яко рекл єси.
Ж е р и в о л
Умирати всяко
Бозі не могуть, їх бо вредити ничтоже —
ні огнь, ні меч, ні вода, ні земля — не може.
В л а д и м и р
Не вім сего.
Ж е р и в ол
Єсть един вред смертний: от глада
умирають іногда, того ради стада
Тучнії їм на жертву обикоша слати
боголюбці, от них же первого тя знати
Должни єсьми, о княже!
В л а д и м и р
Но рци, в чем боліють
бозі твої.
Ж е р и вол
Первіє твої суть. Іміють
Сокрушенні нікіє кійждо своя уди.
Милостив убо буди їм, молю тя, буди
Милосерд.
В л а д и м и р
Что же творим? Послухай моего
совіта, Жериволе! Інного коєго
Большого взищім бога.
Ж е р и в о л
Бути се не может.
О княже, како един толиким поможет
Народом твоїм?
В л а д и м и р
Ні ли един аз владію
всім народом? Что се єсть, аз недоумію
Сказати.
Ж е р и вол
Ність се дивно, ність ни мало чудно.
Ти больш смисла імаши, їм же тако трудно
Мудрствовати. Ти, єгда ізийдеш от тіла
(не лгу, ні ласкательно глаголю), до зіла
Превознесен будеши і над всіх немало
богов болій: мал тебі Позвізд, мал Купало,
Мал Мошко, мал Коляда, мал Волос;
сравненний
з тобою і сам Перун будет умаленний.
В л а д и м и р
Аз толик сий, обаче от меча боюся
смерті. Богов же како (что се єсть дивлюся),
Богов како не может тоєжде вредити?
Ж е р и в о л
Ріх, яко кромі глада не могуть умріти.
В л а д и м и р
Вім убо, Жериволе, како тя сотворим
безпечальна, да гладом больних сих поморим.
Ж е р и в о л
Что слишу? Аз погибох. О княже всезлатий,
вседрагий, вселюбимий, всемощний, багатий!
Престани сих помислов! Буди милосердний!
Виждь слези, виждь трепет мой, виждь плач
мой усердний,
О княже! О господи! О владико! Кую
злобу богов видиши, яко сицевую
Ярость на них воздвиже?
В л а д и м и р
Аз от любви сіє,
не от ярості творю, да бозі благіє
В болізни не мучаться. К тому, что пользують
больні? На что погребні суть?
Ж е р и в о л
Ясти требують.
В л а д и м и р
Жериволе, вижу тя великого бити
боголюбца; но сіє нужно отложити
На інно время. Нині послушай моєя
потреби. Дойде ли вість чесності твоєя
О прибувшем к нам послі царськом?
Ж е р и в о л
Слишах, княже.
В л а д и м и р
Мню убо, яко віси і вину, єя же
Приход его єсть!
Ж е р и в о л
Не вім, но боюся зіло
прихода его сімо: імат бути діло
Ратно, немирное.
В л а д и м и р
Ні єще завіщанний
мир зо нами кріпчає хощет сей посланний
Утвердити: совіт же дает в кріпость мира,
да і от нас Христова восприйметься віра.
Ж е р и в о л
О княже! Что се слишу? Се мир? Се брань зільна,
яковой от літ древних Росія всесильна
Єще не іміяше,
В л а д и м и р
Не нанесет брани
цар, аще і не приймем віри їх. Престани
Всуе скорбіти. Твой же кой совіт єсть? Како
на се їм отвіщаєш?
Ж е р и в ол
Не хощем вас всяко
Послушати, ні ваша прияти совіти.
Ми больш богов імієм.
В л а д и м и р
Но на їх ізвіта,
Імя же нас приводять, что реши імами?
Ж е р и в о л
Вім, что се єсть: прітися словом хощут з нами.
Аще тако добрі єсть; всує уповаша,
яко ність ум в Росії, яко область ваша
Мудрецов не імієт Да урозуміють
невіжу Жеривола.
В л а д и м и р
Скоро зде іміють
Бути, аз бо їх просих. Ти же удалися
мало; їм же, пришедшим, паки возвратися.
Дерзок єсть, но не чаю, не препрін от слова
мудрець наш аще будет.
Г л і б
Обично такова
Дерзость величавая в ділі не бувает
многомощна і себе суєтну являет.
Б о р и с
Посел, яко же слишах, вельми єсть славимий
во Греції філософ, і между своїми
Єдва ему, глаголють, обрітеся равен.
Іскусен в ученії, красномовством славен;
К тому же і страннії ізучи язики,
умієт і наш руський. Муж же сій толикий
Не кичиться, глаголють, но кроток єсть в нраві.
В л а д и м и р
Вірно слово: бесіда єго творить яві,
Яко славное его ім'я не єсть тощно,
з бесіди бо, каков кто внутр єсть, знати мощно.
В і с н и к
З гречеськой землі посел паки входа просить.
В л а д и м и р
Да прийдет зді, іже нам добру вість приносить.

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Філософ, Владимир, Жеривол

Ф і л о с о ф
Первий мой приход, княже, велінний ми бяше
царем моїм, нині же величество ваше
Прийти веліл ми єси. Аз яко моего
царя і величества, такожде твоего
Творити волю готов: оному повинно,
тебі любовно должен, обоїм всечинно.
В л а д и м и р
Сіє ти усердіє і любов толика
велить ми потщатися, да цар і владика
Твой мене не побідить ниже да превзийдет
в любві своей ко тебі. Но да больший прийдет
Сей долг на мя любовний; молю тя, не буди
тяжек (аще хощеши, да не всуе труди
Пути твоего пойдуть), скажи нам подробну
глави ваших уставов; сотвори удобну
Увіренію бути віру нам Христову
да увіми, какову взяти і какову
Отвергти подобает.
Ф і л о с о ф
Во всякой потребі
должен тебі єсьм, в сей же найпаче єсть требі
Да служу неліносно; на діло бо сіє
не токмо мя цар посла, но і приліжніє
Сам бог завіщаваєт.
Ж е р и в ол
Что ми велить ваше
величество? Се прийдох.
В л а д и м и р
Давно ми мисль бяше
Призвати чесность твою; угодна обаче
не бі времені, нині єсть. Тебі найпаче
Достоїть се відати, кія ми совіти
преподает цар римський: закон ізмінити
Совітуєт, ти же нам закону начало.
Ж е р и в ол
Непотребна ізміна, ідіже ни мало
Зла не обрітаєтся. В нашем же уставі
кій порок єсть? Разві то відомо державі
Твоей буди? Большіє жертви приносити
богом должно єсть; зри-бо, что нам сотворити
За нелюбов прещають. В сію нощ до ложа
приступи ко мні нікто худ, сух, кость і кожа
Єдина; аз не познах, Купало же бяше.
І, скорбен, возрів на мя, рече; "Чесо
Беззаконіє растет, малить же ся зіло
боголюбство? Видиши, Жериволе, тіло
Моє коє єсть? Гді суть многотучні жертви?
Мните ли, яко бозі сильнії суть мертві?
І не требують ясти? І тебе самого
козлоядом назвати требі. Такового
Зла не терпим прочее! Не даєте ясти!
Ми убо вас жаждею сотворим пропасти.
Ізсушим Дніпр іли біг єго воспять пустим,
но і самий по малі род скупий опустим".
Се рек, мняшеся на Дніпр скоро отходити,
аз же остах трепетен. Что убо творити
Імами і коєй нам требі єсть ізміни?
Отсюду познай, княже!
Ф і л о с о ф
Соннія то сіни
Бяху і позорище трезвим не ужасно.
Слиши, что не от нощна примрака, но ясно
Пред всіми ти глаголю: не токмо вод річних
не ізсушать вам бозі, но, аще от вічних
Обителей бог призрить милостивно на ви,
в воді той богов ваших сокрушаться глави.
Ж е р и в о л
Да на твою-то прежде обратиться, мерзкий
хулниче, клеветниче!
В л а д и м и р
Что ти тако дерзкий,
Жериволе? Посел єсть і откуду, віси,
і до кого прислан єсть. їли в слові ніси
Іскусен? Словом чинним, не сваром преприся.
Же р и в о л
Аще тако велиши, княже, добрі случися
Час мні сей. Но что імам глаголати з вами?
Єдин вам токмо єсть бог?
Ф і л о с о ф
Єдного імами.
Ж е р н в о л
Слишах тако. Се же что? І како он нужди
всіх человік понесет? Како ему чужди
Скорби во сердце внійдуть? К тому аще бозі
вам кромі єдиного не суть, почто мнозі
Жерці во вас? Єдин ли всім тим довольствует
вол на жертву? Что се єсть? Сам же что готуєт
Ясти себі бог? Рци ми. Веліл єси, княже,
словом препиратися; аз нікоєяже
Не вижу в нем мудрості: молчить, не віщает.
Ф і л о с о ф
Таков слову твоєму отвіт подобает.
Ж е р и в о л
Таков і аз вім, ібо аще достизати
висоти моїх словес не можеш, молчати
Нужда ти єсть. Но рци ми, коей найбольш сласти
в яденії бог іщет? Что найпаче ясти
Любить он? Рци, молю тя.
Ф і л о с о ф
Аще би не тако
земен був, могл би єси знати, яко
Дух сокрушенний — богу жертва єсть любима.
Ж е р и в о л
Ха, ха, ха, ха! Слишіте! Слишіте славима
Бога християнського! Убо ниже пієт;
жаждний, гладний і бідний — дух ему довлієт,
Парею сит.

Всі жерці сміються.

Ф і л о с о ф
О, сміх ваш достоїн слез многих.
Ж е р и в о л
Ми же богов імами не тако убогих:
Упиваються медом; гусей, курей страви
тучать їх, а найпаче тучнійшіє крави
І воли пожирають. Єще ти немногу
вещ реку: кое лице свойственно єсть богу,
Красное ли білоє? Кий шар їм приємний?
Ф і л о с о ф
Вім, кий вид богов ваших — черні суть і темнь
Ж е р и в о л
Ваш же каков?
Ф і л о с о ф
Не віми, єсть-бо невидимий.
Ж е р и в о л
Слишіте, что нам сказа? Се ли он хвалимий
Філософ? Чуждих богов вість, не вість своего!
Не вість, в кого віруєт. Княже, виждь коєго
Учителя імаши.
В л а д и м и р
Престани! Стижуся
красномовства твоего.
Ж е р и в о л
Владико, чуждуся
Твоєму величеству. Віруй ми, нігде же
тишайшія бесіди не суть, но понеже
Кратким словом істину хранити ність вольно,
ділом смирю хульника, а смирю довольно.

ЯВЛЕНІЄ ЧЕТВЕРТОЄ

Філософ, Владимир, Борис, Гліб

Ф і л о с о ф
Не буди величеству твоєму в досаду —
се ли в вас мудреці суть? Аз овчему стаду
Не дал би сицевого вождя,
В л а д и м и р
Сіє возписати
не требі єсть закону, ниже порицати
Державу нашу: род наш жесток, і безсловний,
і письмен ненавидяй — сему єсть виновний.
Но не во всем Жеривол глагола безумні:
како єсть бог невидим, не вім аз.
Ф і л о с о ф
Розумні
Отсюду начал єси. Аще бо видимий
був би бог чоловіком, не був би множимий
Собор многобожія, но ниже би вірі
возмогло тогда бути місто во всем мирі.
Віра єсть віровати во вещ таїнственну,
ниже єсть неприлично бути сокровенну
От очес смертних богу. Сонце, ходяй горі,
обаче дерзких очес не терпить: воскорі
Отвращает зіницу. І ви, земні суще
і тожде со іними естество імуще,
Честі ради не всім вас хощете являти,
многим на престол царський невольно взирати.
К тому бог дух єсть, ниже вещество імієт,
і тако до зрінія его не довлієт
Око плотськоє. Се же яві єсть отсюду,
яко і душі нашей не можем отнюду
Видіти, какова єсть.
В л а д и м и р
Како убо віми,
яко бог єсть, понеже нам єсть невидимий?
Ф і л о с о ф
Сей розум от естества імієт начало.
Древнії бо елліни, не суще ни мало
От бога ізученні, сіє іміяху
познаніє. Єгда бо весь мир розсуждаху,
ВиДяще в нем толь многу твар і толь различно
зданіє і всім вещем данное прилично
Свойство і согласіє, яко і в толиком
множестві не ратують на ся, но в великом
Мирі стоять і в един конець наміряють,
ниже когда данний їм чин свой ізміняють.
Свой путь імуть світила, свой брег знають води,
своє время відаєт земля, із ней плоди
Ісходять, кийждо от них во время подобно.
То зряще, філософи ріша: "Неудобно
Бути сим без начала і потребной власті.
Но нікто созда сія і держай упасти
Не дает і премудрим смотренієм строїть:
убо того і богом нарещи достоїть".
Тако всі мудрствоваху.
В л а д и м и р
Добрі се. Но кая
нужда єсть, да многія твари розсуждая,
Познаїм токмо бути єдиного бога?
Многих бо создателей твар требует многа.
Ф і л о с о ф
Ні, княже! Не может-бо что началом бути,
аще не єсть єдино: началу іміти
Первенство подобает. Убо аще мнозі
суть во вас; всі ли тіє первіє суть бозі?
Аще ні, един убо; аще же всі, како
в многом числі ність вторий, ні третій? І тако
Всім вину подобаєт іміти єдину.
В л а д и м и р
Но откуду вісно єсть, яко єще інну
Жизнь глаголете бути і вік іний, новий
сему преставшу?
Ф і л о с о ф
Сіє ізвіщенно слови
Пророков нам єсть; ниже віру невозможно
от'яти, ібо о них многажди неложно
Собитіє познахом. Но і сіє вісно
бисть древним любомудрецем. Платон 9 бо
ізвісно
Творить в єдной бесіді, яко душа наша
єсть безсмертна, і єго розум всі прияша;
Єдин токмо Епікур 10 не хощет прияти.
Єще же і отсюду тожде само знати
Мощно єсть. Бог, всякоя вещі сій начало,
імат всі совершенства, от них же ни мало
Видим в различной тварі. Аще убо цвіти
красния зрим, должно єсть тожде розуміти
І о бозі, яко єсть всей красоти полний.
Видим світила, убо світа єсть довольний
Істочник бог. Чудимся величеству мира:
велик убо і бог єсть, і ність ему міра
Равна в тварі словесной. Знаем всемогуща,
видяще кріпость мужей; знаем всеімуща,
Зряще на власть царськую; мудра бути знаем
от мудрості созданной. Сице устрояем
Правди его ізвіти; сіє же едино
довольно показуєт, яко імать інно
Житіє бути кромі временного, єже
во различних случаях преходить. Понеже
Не равна діла нині творять человіці:
ін добронравен, ін єсть лукав; в сем же віці
Не всі по ділом своїм мзду і казнь приємлють;
многожди добрі страждуть, лукаві же
вземлють
Честі превисокия, убо не вінчаєт
на землі бог праведних, ні злих осуждает.
Како убо сам прав єсть, аще зді кончати
всю нашу жизнь імами, ні іной чаяти?
Обаче не тако єсть: бог, правди хранитель,
ін вік нам уготова, в нем же і отмститель
Злим будет, а праведним воздасть мзду сторичну;
сим радость безконечну, оним же казнь вічну.
В л а д и м и р
Прежде твоей бесіди сим образом тоє
порозумівах всегда: єгда бо что злое
Аще і втай сотворих, совість мя мучаше.
Розмишлях, что боюся: все житіє наше
Зді кончается, мні же кто зді может бути
судія? Но так внутрней скорбі утопити
Не могох. Скажи еще: како о сем мирі,
како о человіці, како о сей вірі
Христовой мудрствуете?
Ф і л о с о ф
Прежде всего віка
бог, сии доволен в себі, созда человіка
Во Бремені, от своей благості, единой,
не да зді живет присно, но ко лучшей інной
Жизні да свой путь творить. Мир же сей всеродний
дал ему в напутіє, даби путь угодний
Іміл, і того ради лице понуренно
іним даде животним, нам же возвишенно,
Да ідіже отчество, тамо ум возводим.
Сего і от елліиськой мудрості доходим.
Но человік, своєя не розумів честі,
ні познав благодати, сведен же от лесті;
Скотом, от них же лицем разнствует, тім страсно
серцем уподобися. I мню, яко ясно
Віси, яже о падшем Адамі обично
повіствуєт: тебе-бо со всяким различно
Общество есть народом, і со християни
бесідуєши часто. І оттуду на ни.
Аки от істочника, вся нужди і скорби
істекоша, болізні, распрі, брані, борби,
Глади і губительства; сама смерть тогожде
корене і, что смерті лютійше єсть, тожде
На розум наш наведе облак нікий темний,
ім же був осліпленний человік, весь земний
Сотворися; горі же мало кто возводить
серце, і сим ідолом честь скверную родить.
Сим себе весь мир тако обезумил бяше,
яко кромі іудей весь род почиташе
Мертво діло рук своїх. Но смотри, коликий
бог наш есть во милості; не терпить вовіки
Мир тако погибати, хощет возвигнути
лежащих от падежа, не відущих пути
Ісправити, пліненних з ада свободити,
еще же да і правді удовлетворити
Божієй за преступство человік возможет.
Но понеже ні ангел, ні человік может
Ізвести сія в діло, созданну бо силу
превосходить, сам к тому (дивная вещ!) ділу
Знійде. І зри, коль мудрі! Сам плоть человічу
восприять на ся, прошед утробу дівичу,
І бисть бог і человік, єдинім связуєм
лицем в двою естеству. Того іменуєм
Христа; той-бо пострада і утоли за ни
гнів божий, той смертію своєю от страни
Адськоя возведе нас, той научи, како
о бозі да мудрствуем. І сказа нам, яко
Єдин єсть бог істинний, но лице тройственно —
отець, син і дух святий; отцю єсть свойственно
Рождати от нідр сина, духа ізводити,
онім же от єдина отця ісходити.
Син убо плоть ізволи нашу возприяти
от діви, в той пострада, на кресті розп'ятий,
Умре і погребен бисть, воскресе і явно
многим сіє сотвори, потом же, преславно
Возшед на небо, сіде одесную бога.
Суть же і інна, яже даде нам премнога;
Но не всім вся годствуєт повідати. Когда
обпечешся во Христа крещенієм, тогда
І інная увіси. Нині еще сіє
увідай і у пам'ять паче всіх сильніє
Водрузи: ми віруєм ізвісно і ясно,
яко будет день судний, страшно і ужасно
Время, день стенанія, день туги, день гніва
божія, вон же люта і неувітлива
Месть погубить грішников, блази же вінчаний
будуть во славі. Прежде убо нечаяпний
Глас труби пройдет землю, той мертвих возбудить
(дивна вещ воістину!) і на суд понудить
В єдино собратися; во огнь облеченний
судія сядет, зді же і полк безчисленний
Огненних слуг предстанет. Да і всім же вірний
свидитель — совість своя вся-бо наша знает
Тайная: той судія і серця пронзает.
Розлучить убо благих і злих на дві части:
Тих в радость воведет, а їм же мира сласти
препяша путь спасенний пошлет во огнь
вічний.
Вічний огнь! Се страшно єсть. Кто безчеловічний
тако будет, его же не устрашить сія!
Княже, добрі о себі розсмотри. Виждь, кія
совіти даю тебі. Первіє вся мира
Состави розверзуться, неже наша віра
ізміну приймет: сію нам предвозвістиша
Пророци неложнії, в піснех предгласиша
і древнія сівілли, еллінськіє діви,
Но вземшії от бога розум прозорливий.
Сію царіє, сію прияша всеціло
Премудрії людіє, і многія зіло
чудеса утвердиша, і мнозі за сію
Кров свою ізлияти, под меч нести вию,
нищету, ізгнаніє, темниці, окови
І вся нужди терпіти биваху готови.
Багатства, слава і чин княжеський великий
Минуть скоро і стати не могуть вовіки,
яко же і прочіїх минуша; но яже
Аз глаголю не імуть конця никогда же.
В л а д и м и р
Дар, его же нам посла цар ваш, честен бяше;
Но безцінний єсть бісер, єго же ми ваше
благородіє нині дарует. Той убо
Должна мя в любові моей творить, да сугубо
вірну приязнь утвержду, аки ко моєму
Брату; по за премудра словеса твоєму
благородію в том мя должна знаю бути,
Да буду тя отселі во отця іміти:
цареві-бо дар за дар отслати довлієм,
За твой дар равно дати ничтоже імієм,

ДІИСТВІЄ 4

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Владимир, Борис, Гліб

В л а д и м и р
Імате ли нікоє сумнініє, чада,
во слові філософа?
Б о р и с
Мні еще отрада
Великая на серці; єгда-бо он слово
простираше, мниться мні, яко вино ново
Вливаше ми во серце.
В л а д и м и р
І аз таковую
радость іміх, но нині інну во мні чую
Ізміну: сон мя нікий устраши до зіла.
Нікиїм черним мужем ізведен от тіла
Мняхся бути і водим сквозі дебр пустинну,
потом ввержен в дол темний, потом же ко іну
Місту, світлу і злачну, но не вім, коего
страха полну, приведен — доселі моего
Покоїти не могу серця. К тому громи
зільнія слишах, потом весь от огня жгомий
Люті бих; отвсюду же пси лаяху мнозі.
Боюся, да не гнів свой поощряють бозі.
Г л і б
Істинна єсть, яко гнів поощряють біси,
но суєтний їх меч той. Віми, яко ніси
Сам устрашен. Нашего серця іспитати
хощеши, отче! Ми же тебі подражати
Во всем приобикшії, ни мало в сем ділі
не разнствуем от тебе; бісовськой же силі
Весьма поругаемся: во сні страх наводять.
Почто, аще сильні суть, яві не ісходять
На брань? Аки татіє, покровенни тьмою,
дерзають на спящого і сінь со собою
Ведуть на помощ. Лютий полк суть і ужасний,
лаяху же, яко пси, добрі; ібо гласний
Крик імуть, но ничтоже криком успівають,
не ложни в том, яко в пси себе притворяють.
Ми, отче, велінія от твоей держави
ожидаем; аз сею рукою їм глави
Покрушу, аки скудель.
Б о р и с
І о мні не іно
імі розумініє, отче! Непремінно
Согласіє наше єсть; ниже кров сродственна
тако нас вяжет, яко віра божественна.
В л а д и м и р
Радуюся, о чада, яко ко благому
преклонні єсьте зіло; обаче влекому
Волю ко желанному не всегда пользуєт
свободно простирати, но да совітуєт
Первіє трезвий розум на мнозі, і тогда
безбідно пойдет воля: она бо іногда,
Мняще бути вещ добру, ізбираєт злую.
Отидіте на время. Аз зді совітую
Наєдині зо мною. З воску імуть діти
серце, скоро їх на вся преклониш совіти.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Владимир, помисли гордиє

В л а д и м и р
помишленіем гордим

Коль многі совіти суть, їх же лице красно
мниться бути, но єгда розсмотриш опасно,
Інако являються. Первое се яві:
породиться от сего укоризна славі
Нашей. Не повергу ли гречеським под нозі
царем вінця моего? І їх же на мнозі
Усмирих побідами, тим сам подчиненний
буду? Не оружієм, єдним побіжденний
Словом філософовим! Інако же носить
обичай: да закону побіжденний просить
От побідника, сей же тому да владієт.
К тому мир знает, яко сили ми довлієт,
Да з римським царем сяду купно же і равно,
не тако, аще его ученик єсьм. Явно
Се всім укореніє. Но уже і время
мину ученичества; єгда мал бих, бремя
Сіє на мні не бяше — нині, на престолі
княжем сидяй, поддам мя учительской волі?
Доселі бих невіжа, і невіжи бяху
князі праотці мої; всі бо почитаху
Сих богов несумінно. "Убо от безумних
порожден єсть Владимир?" — Кто от
многоумних
Боляр не повість тако? І не токмо сіє
рекуть, но (что ми серце уязвить лютіє)
Рекуть, яко не ради віри приях віру,
но страха ради, хотя й завіщану миру
Кріпость дати, аки би страшна мні зо греки
брань була. Но что сія возмогуть вопреки
Оглашенной істині? Что сего порока
множає аз боюся, неже цар? Висока
Вельми і его слава. Но нам совітуя,
креститися не рече, да не аз, дряхлуя,
Творити се явлюся. Аще же і тоє,
єже аз мишлю, будет, что же се єсть? Коє
Зло єсть хулиму бути от рода лукава?
Дим єсть єдин — людськая і хула і слава.
А яко стар учуся, то ли будет бідно?
Учитися доброго во всяком не стидно
Єсть времени: "До смерті (обще гласит слово)
всяк человік учиться". Но на мні се ново
Явиться — от праотець нікто же не бяше
християнин. Что к тебі? Аще бо і наше
Не було би от князей сродство, князем бути
не требі би нам було! Како же смирити
Імами славу? Ні ли і во християнех
суть князі? Суть царіє, суть кріпкі во бранех
Воїни. Аще же то і не будет тако,
что єсть цвіт мира сего? Не видиш ли, како
Цвітуще увядает! Вся, аки дождевний
туман, аки дим, аки крин єдинодневний,
Аки сон іщезають! А і сіє благо
толь худоє колико імат в себі злаго,
Вражд, завситей, болізней, случаев различних!
Сія ли мя усладят? Сія от благ вічних
Удержат мя? Не буди! Но камо ідеши,
княже бідний? Триста жен гді суть? Не
брежеши?
Всіх отвращаєшися? Убо ти звір дивий,
а не человік єси; тако горделивий
Будеши, хотяй бути смиренний. І сію
мзду воздаси за любов? Уви мні! Весь тлію,
Жегом огнем сердечним, весь внутр ізгоряю,
пламень внійде в утробу. О горе! Не чаю
Жив бути, аще прийму закон нелюбимий,
іго тяжкое, ярем неудобносимий.
Аще же ми ісперва сіє повіданно
було би, когда еще не бі прив'язанно
Серце моє толь долгим обичаєм сластей,
удобніє було би. Нині же огнь страстей,
Толику силу вземши, како єсть удобно
угасити? Отсюду мниться неподобно
Ученіє Христово: учить утоляти
похоть плотськую. Како се єсть — уязвляти
Єстество? Єстеству се наноситься нужда.
Како убо он єсть бог? Воля его чужда
Єсть смотренія, богу отнюд не свойственна.
Аще он єсть создатель мира вещественна,
То почто созданію своєму противний
закон вносить? Аще же кто ін мир сей дивний
Проізведе в битіє, ін убо кто мира
начало єсть, убо єсть ложна о нем віра.
Владимире, что тако біснуєшся? Кія,
біси (о люті тебі!) наводять ти сія
І мислі, і глаголи? Тако єси краткой
пам'яті, забув уже проповіди сладкой
Філософа? Что бо он рече неізвісно?
Что противно розуму? Откуду безмісно
Помишленіє сіє? Єстества начало
ізвісно показася Христос, но ни мало
Он всякому єстеству не творить обиди.
Аще вождь дасть воїну меч, да тім побіди
Іщет, іли літ ему єсть употребити
на зло і вмісто врага тім друга убити?
Тако похоть плотськую бог всія во плоти
нашей, но да єй чинно, не яко же скоти,
В ситость употребляем. Здравому согласно
се єсть розсужденію, но мрачить мні страсно
Ум, обикновеніє, обичай зломити
обичаєм противним. Аще же се бити
Трудно мниться; трудно єсть, обаче возможно;
трудно, но удобіє зло єсть і безбожно;
Трудно, но мзди без труда никто не імієт;
трудно, но пом'янути на труд сей довлієт
Огнь вічний. О Христе мой! (Моїм нарицаю,
чужд тебе, окаянний!) В твоєй уповаю
Помощі; твоїм бути желаю всеціло,
тебі мою отдаю і душу, і тіло.
Угаси огнь, отжени і хульнія біси,
єдину ми сохрани славу, ібо віси,
Коль род мой горделивий княжеськой державі
поругається, аще вірую в тя яві.
Буди угодно тебі, да оттай крещуся.
О нечувства моего! Кого аз стижуся
І пред ким? Во студ мні єсть, безумну, цар
вишний?
Честен же мниться бути лукавий і грішний
Род сей? Не тако. Всюду да проходять вісти.
о мні: се яві іду Христа ісповісти.
Се іду, творю волю божества твоего,
і закон твой посреді чрева єсть моего.
Х о р
П р е л е с т ь
Возврати, Владимире, возврати біг спішний,
негли постой і слиши плач мой неутішний!

Познай, любезне,
Кто зовет слезне.
Кого любиши?
Камо біжиши?

В кія ідеш страни?
Откуду гнів на ни?
Плач тя не утолить,
Глас мой не умолить.

Тако єси твердий,
Тако жестосердий!
Любві ми єдина!
Кая се ізміна!

Пом'яни, Владимире, дні прежніє тіє,
когда тя об'ятіє іміяше сіє.
Кое тогда пространство, кая радость бяше!
Триста жен лобзаніє серце воміщаше.
Скоки і плясанія бяху непрестанно,
сласть всякая течаще в душу невозбранно.
Коїх тогда сладостей не бивахом сити!
Поминати сладко єсть, что ж ділом творити!

Вспомни, когда ко серця охладі
бих з тобою в красном вертограді,
Єстество цвіт являше различний;
аз представлях жени краснолнчни.
Красно місто от цвітов тих бяше,
но краснійше позорище наше;
Стидашеся всюду цвіт червленний,
живих цвітов лицем побіжденний.
Гді дні тіє? Зайдоша в дол подзємний,
помрачи їх вечер темний,
Померче день світозрачний,
найде — люті! — облак мрачний.
Владимире, возлюбленна главо!
Кто тя сведе так лукаво?
На самого себе лютий
хощеши гнів воздвигнута.
О мої люди!
То вам не буди,
путем Христовим не ідіте!
Жесток єсть зіло,
удручить тіло,
тяжкого іга не носіте!
Кая лютось, о княже!
Благ моїх новий враже!
Аще тебе самого
мучити мниться благо,
Что інних тебе ради
жаль мучить без отради!
Триста сердець вздихаєт,
шестьсот очес ридаєт.
Се аз умножаю всує плач безмірний,
не слишить той каменний, той і зловірний.
Не от княжа он єсть рода,
но от тигров лютих плода, весь єсть
звірний,
Весь каменний, весь желізний, весь жестокий,
нечувственний, страховидний, яроокий!
Хулить он наша совіти
і побіди мнить-то бути верх високий.
Воістину отмщу тебі, звіре дивий,
отмщу тебі сей наш укор горделивий.
Увіси от месті данной,
како любві поруганной
жаль гнівливий.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:26 | Повідомлення № 6
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ДІЙСТВІЄ 5.

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Курояд, Піар

К у р о я д
Ясти мні хощется, о ясти! Горе! Ясти!
Ястп хочу. Горе мні! Приходить пропасти.
П і а р
Курояде, гді ти був? Гді був єси нині?
К у р о я д
Даби тако не жив був князь наш (наедині
З тобою бесідую), яко богом жертва
чрез него вся оскуді! О, аще би мертва
Слишах єго, слишах би вість радосну, нову.
П і а р
Кая вина?
К у р о я д
Увірив філософа слову,
Запріти приносити жертву по всім градом.
П і а р
Мала се єще злоба.
К у р о я д
Убивати гладом
Малу злобу зовеши? А єще пречесних
жерцов і молебников за весь мир незівстних!
Се аз ходих на село курей куповати.
І когда сіє бяше!
П і а р
Горшее слишати,
Вижу, ти не случися? Что глаголють мнозі,
молю тя, кто болій єсть — жерці іли бозі?
К у р о я д
Вім, что вопрошаєши: аки би скорб сію
о мні іміл. Ні, друже! Мене не жалію,
Жалію богов. Ібо аще оскудіет
жертва, аз куплю м'яса, но бог не іміет
Пінязей і не пойдет на село: глад убо
нам — єму смерть готова. І сіє сугубо
Печалива мя творить.
П і а р
Єще ти не віси
злоби єго горшія? Како єго біси
На богов воз'яриша? Повелі повсюду
крушити боги. Видіх, како уд от уду
Отторжен валяшеся, многим носи, нозі
урізаніє видіх. О благіє бозі!
Болію за вас зіло. Чи не скорб се, друже?
Ладо не может уже плясати, єму же
Сіє діло от богов всіх єсть порученно,
но токмо лакти движет всує недійственно.
Мошко же отнюд кадил не возможет чути,
Позвізд (О скорб моя! О жалю мой лютий!)
Пребиту голень імат і храмлет стеная.
Но слиши множайшія і крайняя злая.
Что видіх, окаянний! Зри вещ неподобну:
діти студнії, кумир розсікши подробну,
Во главу, аки в сосуд, ізпразняють стомах.
К у р о я д
Что главі творять?
П і а р
Стомах ізпразняють.
К у р о я д
Ах, ах!
Да како їх не пожрет земля, се видяще!
Вість ли сіє Жеривол?
П і а р '
Курояде, аще
Увість сія Жеривол, предасть духа богу.
К у р о я д
Но гді он єсть? Не віси?
П і а р
Впаде во премногу
Болізнь от скорбей многих і едва возможет
убіжати от смерті. Зіло бо не может
Ясти, ні вкуса чует; третій день минаєт,
отнель он єдиного токмо пожирает
Бика на день.
К у р о я д
О люті! Всі ми ізмрем гладом!
О княже беззаконний! Да би ти над адом
Царствовал, не над нами, не над руським родом!
П і а р
Молчиї Тішимся твоїм, господи, приходом.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Мечислав, вождь Храбрий, Піар, Курояд

М е ч и с л а в
Кое зде діло, жерці? Воістину дивний
упор сей! Ви єдині імате противні
Бути волі княжеськой? О столпи безумні!
Скоти безсловеснія! Старці дітоумнії
К у р о я д
Что толиким, господи, движеши нас страхом?
М е ч и с л а в
Ні ли слиша-сьте волі княжей? .
К у р о я д
Не слишахом
Воістину. Кая єсть?
Храбрий
Убо єста глуха?
Трубний глас ізвіщаше.
П і а р
Но не дойде слуха
Нашего. Ми зде равно прийдохом от пути;
не бихом днесь в Кієві. Но воспом'янути
Ізвольте, господіє, кой указ єсть княжий.
Ми творим волю єго. Воістину вражий
Дух би був, аще би кто противился волі
толикого владики.
М е ч и с л а в
Убо вам дотолі
Ність вістно, яко всюду крушити кумири
князь повелі, .наставшей християнськой вірі?
П і а р
Се новое слишим ми.
К у р о я д
Ниже нам чаянно.
М е ч и с л а в
Како? Вся вість Росія, вам же неслиханно
Доселі єсть. Лжете, пси!
П і а р
О господи, буди,
яко же глаголеши; обаче ми люди
Простії, не сдишахом.
К у р о я д
Да не прогнівиться
власть твоя, ваша повість отнюд бути мниться
Неудобвірительна: наш боголюбивий
князь єсть.
М е ч и с л а в
О горе тебі! Тті ли мні, псе лживий,
Лгати велиши? Убо от твоего ж діла
явлю істину; круши ідоли.
К у р о я д
Січила
Не імам зо собою.
М е чи сл а в
Воїни, дадіте
оружіє.
К у р о я д
Милості прошу, не мучіте
Больного. Внждте, яко не ногу под'ятя.
М е ч и с л а в
Уд непослушний мечем достоїть от'яти.
К у р о я д
Люті мні!
М е ч и с л а в
Достизайте! Ти на місце друга
наступи. Ні ли і ти тогожде недуга
Вредом ослаблен єси?
П і а р
Послухай мя мало,
владико! Се Ладо єсть бог, а се Купало,
А се Перун великий; з тіми убо, яко
хощете ви творіте, сего же нікако
Не вредіте, молю вас. Ах, з коликим страхом
поминаєм, что о нем от древних прияхом.
Прорекоша древніє жерці, яко аще
вредить кто бога сего, тогда, то видяще,
Сонце лучі закриєт. Дніпр же возп'ятиться,
Кієв, трусом низвержен, во прах обратиться.
Молю вас, не дерзайте.
Х р а б р и й
Друзі, дерзнім сіє
увідати: діло нам страх сей явственніє
Покажет. О великий! О боже преславний!
Не прогнівайся на ни: что велі державний
Князь достоїть творити. Аще погибаем,
яко же прещаєши, обаче дерзаєм.
П і а р
Не дерзайте, молю вас. О люті! О горі!
Зріте: трясеться земля, паде град воскорі.
Паде град! Что творите? Не могу стояти
на ногах.
М е ч и с л а в
Лживий лестче! Не досить ти лгати?
П і а р
Сонце ізміняється.
М е ч и с л а в
О колико бяше
лщеніє! Колико же невіжество наше!
Кая сліпота! Камень і древо бездушно,
аки бога, лживого, усердно, вседушно
Умильно почитати і тих рабом бути,
їх же раб мой, художник, обиче творити.
Христе, світе істинний! Что тебі імами
воздати за толику милость, юже з нами
Нині сотворил єси!
Х р а б р и й
Но не ізволися
власті вашей видіти, како князь крестися?
М е ч и с л а в
Желал от усердія; воїнськеє діло
удержа мя, не могох настигнути. Зіло
Жалію того. Ти же добрія нам вісти
подажд, виділ-бо єси.
Х р а б р и й
Но кто ісповісти
Предивний позор может! Никогда толика
торжества аз не видіх. Два полка велика
їдяху стройно, в єдном словеноросійський,
в другом бяше ізбранний народ візантійський,
Двор світлого деспоти, іже возприяти
князя послан єсть царем; на всіх воєх златий
Цвіт в одеждах ткан бяше; броня же толикий
світ іспущаху, яко зрящим і страх нікий.
I радость родяшеся. В толиком позорі
прийде князь наш ко храму. Храм низу і горі
Весь ікони украшен; посреді стояше
сосуд сребрен великий, яко в нем можаше
Єдин погрузитися человік; на десной
страні стояше престол утвари пречесной —
Первому єпископу сідалище, інним —
мало нижайша бяху; ошуюю чинним
Образом вся особно білії лежаху
одежди, білостію крини побіждаху.
Утвар сію деспота Владимиру, сину
духовному своему, сотвори по чину
Древнему у християн. Вся же та полата,
аки звізд, полна бяше кованих от злата
Лампад і світильников. От восточной страни
сладкая ісхождаше воня безпрестани.
Ставшу при дверех князю, се златими врати
от олтаря ідяше клір весь. Аз, об'ятий
Страхом радосним (віруй, благородство ваше!),
забих, гді єсьм; серце же во мні трепеташе.

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Вісник, Мечислав

В і с н и к
Великий князь Василій здравіє і радость
благородству твоєму посилаєт.
М е ч и с л а в
В сладость
Приємлю такую вість. Но кое гласиши
ім'я ново — Василій? Чаю, приходиши
От князя ти нашего.
В і с н и к
Наш мя посилаєт
князь к тебі, Мечиславе, но тебі желает
Здравствовати Василій.
М е ч и с л а в
Тайно твоє слово.
В і с н и к
Владимир в крещенії прият ім'я ново,
Василій нареченний. Хартія ізвісно
сія явить.
М е ч и с л а в
Храбрий, чти, да все будет вістно.
Х р а б р и й
чтет посланіе Владимирова

Владимир, в святом крещенії нареченний Василій,
князь кієвський і всіх російських стран повелитель, Мечи-
славу, вірному воєн наших вождю, здравствовати,
Не случися доселі ниже мні писати,
ні тебі честі сіє, что от благодати
Божієй прияхом; і юже получаю
радость нині ні в коем прежде нам случаю
Не бисть когда, аще бо і многія гради
во плін прияли бихом. Убо аще ради
Побід наших должно вам радосними буТЙ,
колми паче достоїт нині вам іміти
Торжество з нами. Вісте, яко по совіту
царську, по милості же божієй, ко світу
От тьми прийдох, єже єсть, оставлше кумири
бездушшя, восприях істиннія віри
Істинний закон Христов. Сіє нині діло
тогожде помощію крайні і всеціло
Соверших: приях білу, сложих утвар черну,
во Христа облекохся і древнюю скверну,
В ней же і родихомся, омих совершенно
тайною крещенія. Се же ізвіщенно
І от бога чудесні бисть нам, ібо когда
внійдох в святую купель, абіє же тогда
Отпаде ми безбідно сквернивая тина
от очес, но і по всім тілі ні єдина
Вреда видіх прочее. Божіє то бяше
призрініє і милость, яже мя учаше,
Простого і невіжду, яві і чудесні,
яко внутр очистихся, очищен тілесні.
Сія вість да радосна будет вам і чесна,
аще в вас єсть істинна, вірна і нелестна
Любов ко нам; се бо мя украшает паче,
неже тисяща вінцев побідних. Обаче
Что сам обрітох, того і іним желаю,
совітую же токмо, не повеліваю.
Се же повелініє наше єсть, да всюди
ідоли сокрушаться, і оттоль не буди
На корогвах воєнних ні громовой стріли,
ниже вінцев купальних, ні іних безділий;
Знаменіє крестное да будет прекрасно
ізображенно всюди, сіє-бо ужасно
Всему противству будет; сим вооруженний
Константин он Великий погна безчисленний
Полк Максентієв. При сем полку посилаєм
хоругов, тебі же щит крестом знаменаєм,
М е ч и с л.а в
Совіт княжий усердно приємлю, понеже
прежде Христа вседушно возлюбих і єже
Ідоли сокрушити ділом ісполнихом,
что творити указом первим должни бихом.
За хоругов усердно полк благодарствуєт,
за щит же тако кріпкий вельми долженствует
Мечислав, да сам своя перси вмісто щита
дасть ему, от всякого вражія навіта
Защищая власть его. О вон! Се элатий
возсія день; достоїть всім торжествовати,
Х о р
А н д р е й – а п о с т о л с о а н г е л и
Се уже день возсія, — о радості многа! —
день прийде, ізвіщенний мні прежде от бога!
Се той єсть світ, его же, духом зде водимий,
обіщах ти, Кієве, граде мой любимий!
Дотоль во тьмі був єси, і зрак твой пред миром
світел от діл преславних, но яко кумиром
Темним бяше подчинен, бяше зіло черний.
Се ціло тя просвіти світ он невечерний!
Но гді єсьм? Что се вижду? Кія єще літа
откриваєш мні, царю віков? Світ от світа
(Вижду) умножается — яко-бо вначалі
мал поток з гор ізходить, потом же во малі
Умноженний от інних, зтекшихся в єдино,
пространними лієтся струями. Не інно
Чудо о твоей славі вижду, граде божий!
Се ти мученичеськой крові ростуть рожі!
Борис, Гліб, вітви святі корене святого.
Люті! Уже мещет біс брата проклятого,
Уже, вижу, копіє і нож поощряет!
Но радуйся, о граде! Зіло украшает
Скорб сія лице твоє. Се же что? О странно
чудо! Гори, зрящії на юг, нечаянно
Світ велій ізпустиша. Ви же, сідиною
чеснії, о мужіє (ібо предо мною
Не криєт вас і земля), что творите тамо?
Світло вас двоїх вижу, і се, един прямо
Другому, в горах себі глубокія ями
копають ізсохшими от поста руками.
Коль же многі приходять к оним от стран многих!
Но і князі славнії — чудо! — у убогих
Старцев багатства іщуть. О коль много чесних
лиць вижду! Но толикий от кругов небесних,
Коликий світ ізийде от пещер тих темних.
Росіє! Се ти небо в пропастех подземних!
Но і вся кієвськія гори драгоцінну
утвар приємлють всюди. Всюди благочинну
Красоту вижу; аки во вінці драгіє
бісери, по всіх горах зрю храми святив.
Уви мні! Укроти гнів, царю прогніванний!
Что крещеніє сіє? Что страх нечаянний,
Граде, велик гнів на тя приять огнепальна
месть божія? Вельми тя сотворить печальна!
Нікоєму Батию меч подасть огненний,
тім погублен будеши і тім посіченний
Цвіт людей твоїх падет і скоро повянет.
Но не до конца забвен будеши: возстанет,
Возстанет ізбран богом, іже тя возставить,
возвратить ти доброту і паки прославить.
Седмий-бо вік отнині світила премнога
на златой колесниці везет ти от бога.
Вижу мужей премудрих, учительних, сильних,
к тому і храбрих в брані, к тому ж
многодільних,
Посреді же всіх оних велія світила
два сіяють. Єдин власом убілен до зіла,
Митра же єму злата сідину пречесну
украшает: в другом же знамені небесну
Вижу утвар: звізди бо купно зо луною
і в небо перущою зримі суть стрілою.
О церкви російській! Коль много ти світа
от сих світил прибудет во оніє літа!
Другого же воїнську вижу бронь носяща,
всего пламенна, всего палимим горяща
Гнівом. І вижу купно, како полки многи
вражія устрашает і ломить їм роги.
Вижу і се: вражія Магомета гради
трясуться пред ним, падуть, не чають
отради.
Но нікий лев яриться і на мужа сильна
ногті острить. Но ярость твоя єсть бездільна,
Звіре гордий! Поспішно, о вожде великий,
поспішно іди, будет сверіпий і дикий
Хищник роздран от тебе і іздше воскорі,
ти же наречешися от всіх Сампсон вторий.
Но он на се от мене оружія просить.
Почто? Твоє-бо в щиті благородство носить
Крест самого господа, на вся супостати
страшний. Обаче мниться он мні глаголати!
"Твоїм бути воїном велить ми, Андрею,
цар Петр, за помощію ратую твоєю".
Ратуй мні, оружниче! Ратуй, вожде мощнийі
Аз, аще в чем возмогу, буду ти помощний.
Се же кий во слід его позор поспішаєт?
Образ вижу аз нікий, его же являет
Предзрініє божіє. Многа і чудесна
вижу на нем зрінія. Зде равнонебесна
Обитель Печерськая каменнії стіни
подносить, а дівая ісполнь своей сіни
Намет розпростираєт, намет світа полний,
намет, ко Маріїну жилищу довольный.
Зде інно чудо вижу: аки би забвенний,
аки не бивий еще, давно поверженний
Престол переяславський і лежавший долі
возстаєт уже красно; на том же престолі
Посажен бисть муж нікий честен, добронравен,
древним оним пастирем ревностію равен.
Зде іниє многіє зрю доми святиє.
От всіх же краснійшоє позорище сіє:
Зиждется дом учений. О дней тих блаженних,
Росіє! Колико бо мужей совершенних
Произведет ти дом сей! Над всіми же сими
храминами зиждитель Іоанн славимий
Начертан зрится. Боже дивний і великий,
откривий мні толику радость і толикий
Світ на мя ізлиявий! Даждь кріпость і силу,
даждь многоденствіє, даждь ко всякому ділу
Поспіх благополучний, брань всегда побідну!
Даждь здравіє, державу, тишину безбідну!
Даждь сія царю Петру, от тебе вінчанну,
і єго вірнійшему вождю Іоанну!


Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:28 | Повідомлення № 7
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

Роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва.
Києво - Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно - політичних змін, народно - визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Виникненню Києво - Могилянської Академії передував культурно - національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно - освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько - католицький гніт ставав нестерпним.

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистеньский,письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622), Памва Беринда - лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво - Печерського монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького.

Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських магістрацьких книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу руського, православного. . . А щоб тая фундацій скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - тозараз. . . в той двір. . . школу впровадила й впроваджаю". Таким чином 15 жовтня 1615р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію я Київська братська школа, родоначальниця Києво - Могилянської академії.

Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, то саме цим вона підтримала Киівське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до братства, що мало неабияку вагу в становленні і розвитку Києіської братськой школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традицій українских братств: вони гуртувалися біля монастирів, або створювали іх з метою підтримкм шкіл, їх учителів й неймущих учнів, друкарень. Таким став і Братський Богоявленьский учительний монастир у Києві, історія тісно пов'язана з історією КМА. Першу церкву - Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

У 1639р. на місці старої, дерев'ної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подола. На жаль, 1934 р. Богоявленьский храм був зруйнований радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовнісю українського народу.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановити полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем которої був Сагайдачний, він цікавився справами закисту вітчизни й правосланої релігії від утиску чужинців. У 1620р. гетьман Сагайдачний вступає до Киівського братства "зі всім Войськом". Таким чином Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення українськой державності науку і освіту.

Окрім того, як член Братства й опікун Києво - Братського училищного монастиря Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві Сагайдачний майже все майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених . . . дітям християнським. . . за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи".

Варто загадати й перших ректорів. Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світи. У 1615 - 1619р. р. ректорував Іов (в миру - Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замоській академіях, викладав у Львівській братьській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі Украіни. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. З 1619р. Борецький - настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620р. обраний митрополитом Київським. Для швидкого розвитку Киівської братської школи були спрятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї Украіни. Мала підтримку Війська Запорізького. А ще - досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської і Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручник та освічених вчителів. А також - Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку. Острозька школа -

Це перша спроба створення школи вищого типу. З Острога вийшло багато визначних вчених, громадських та політичних діячів, зокрема, Іван Борецький, Милетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, брати Дем'ян та Северин Наливайки. Першим її ректором був Герасим Смотрицький. Одночасно він був перекладачем й разом з іншими вченими упорядником знаменитої "Острозької Біблії" - першого повного видання Біблії слов'янською мовою, яка вийшла в світ 1581р. Її примірники за честь вв



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:31 | Повідомлення № 8
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

Вертеп як вид лялькового театрального дійства

Верте́п (старослов'ян. — печера) — народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 ст.).
Він у своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західно-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. «свята», більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібності та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його «жартами».
Микола Маркевич, що видрукував текст вертепу в 1860 р., писав у передмові: «Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича Сагайдачного, до 1600—1620 рр., коли він почав відновляти Київське братство і Академію».
Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає теж близькі до цього дати — 1591—1639 рр. Під 1666 р. ми знаходимо вже письмову згадку про вертеп у матеріалах львівського ставропігіального братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині XVIII. Особливо в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли число вертепників поповнювалося вихованцями Академії, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Така форма була найзручніша, з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати у народу любов і плекання своїх колядок та поширювати правду про такі, наприклад, історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що йдеться у вертепі «Запорожець».
Нині вертеп зберігся на свято Різдва, переважно в західних землях України.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
lusiДата: Неділя, 10.05.2009, 14:32 | Повідомлення № 9
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

Відродження вертепної традиції в наш час.

З часів язичеських несе магічну силу та мудрість українського роду
Упродовж тисячоліть наші пращури, наслідуючи Творця, ліпили з глини і тіста, майстрували з соломи, лози, дерева тощо іграшки – за своїм образом і подобою та образом і подобою навколишнього світу. І так само, як і Творець, намагалися вкласти в них свою душу, щоб іграшка ожила.
Кожен край має свої іграшкові традиції, бо мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки. У наш час крім ритуальної та ігрової ляльки з’явилася лялька колекційна й сувенірна, яка виготовляється народними майстрами та професійними художниками.
Культура іграшки –
важливий елемент загальної культури нації
Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч – сопілку. За старими повір’ями, то були символічні атрибути – обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу.
Шили ляльку з клаптиків лляної тканини, шовку, конопель, кропиви, вовни. Вона мала три- чи семиколірну гаму. Поєднувалися кольори зовсім несподівано: білий, малиновий, коричневий; зелений, білий, коричневий, малиновий, моркв’яний, чорний, синій.
Лялька слугувала не тільки для заспокоєння й забави, а й була оберегом немовляти від «насланих» хвороб, «поганого» ока.
Сопілку для хлопчика зрізали з гілок калини чи верби, що росли коло хати з сонячного боку. З ударами перших дзвонів у церкві батько повинен був зрізати перші отвори в сопілці на знак гарного росту й розвитку сина. Коли хлопчик хворів, батько чи дідусь грали на сопілці, проганяючи хворобу з хати.
Іграшки вчили дитину дивитися й бачити, слухати й запам’ятовувати, думати й розмовляти. То була ціла наука – народна педагогіка, усна, древня, повчальна. Залишки її збереглися і до наших часів.
Свідченням цьому може слугувати виставка «Українська традиційна іграшка та лялька», яка проходить у Національному музеї Тараса Шевченка. Автор проекту – Олексій Доля. Участь у ній беруть Державний музей народної архітектури та побуту НАН України, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Національна спілка майстрів народного мистецтва України, гурт «Гончарик» (ЗОШ №297, м.Київ), КЮМ «Шквал» (керівник Наталія Трегубова), ЦДЮТ Дніпровського району (керівник Ірина Плєхова), гурт «Травоплетіння» (ЗОШ №105, м. Київ, керівник Катерина Філоненко). Представлені також роботи з приватних колекцій Олександра Найдена, Леоніда Сморжа, майстрів Тетяни Федорової, Івана Панкова, Романа Чмерука, Сергія Святного, Анатолія Бровченка, Світлани Рак, Сергія Танадайчука, Івана Приходька, Юрія Мельничука, Світлани Грибан, Ольги Бердник, Оксани Цюпи, Олени Орєхової.
Експонати виконано з різноманітних природних матеріалів: дерева, глини, тканини, соломи, рогози, трави тощо і доставлено з різних регіонів України – Полтавщини, Івано-Франківщини, Києва, Київщини, Черкас та Черкащини, Чернігівщини, Рівненщини, Вінниччини, Житомирщини, Львівщини, Волині, Харківщини.
Вертеп – «живий театр»
На виставці також представлені унікальні речі з Музею театрального, музичного та кіномистецтва України – вертепні скрині, ляльки, музичні інструменти та живописні роботи, пов’язані з українським вертепом, серед яких ляльки Сокиринського вертепу ХVІІІ ст.
Вертеп – стародавній народний театр. Існує в багатьох країнах Західної та Східної Європи. Самобутність кожного і зокрема українського визначили традиції народної творчості, давнього лялькового театру та різдвяної містерії.
Найпоширеніша гіпотеза щодо походження вертепного театру пов’язує його з давніми часами, коли в католицькому світі під час різдвяних свят почали виставляти зображення ясел із нерухомими фігурами діви Марії з немовлям, Йосипа, пастухів, янголів, царів та ягнят. Потім ці фігури «ожили», ілюструючи різдвяний сюжет, перетворюючись на театральну дію.
У ХVІІ–ХVІІІ ст. містерію заборонили виставляти в межах святині і вона опинилася на вулиці – виконували її мандруючі лялькарі. В Україні розвивається зовсім інша гілка цього видовища – абсолютно своєрідна (як і білоруська батлейка та російський вертеп, що виникли під впливом українського), на яку надзвичайно вплинув фольклор (пісні, прислів’я і приказки, замовляння, народне образне слово). Поступово «народна» частина українського вертепу відокремлюється від «релігійної», тому й скриня має новий вигляд: у ній до горішнього поверху – «неба» – добудовують нижній – «земний». Вертеп набирає свого остаточного змісту й вигляду – його будова складається із двох поверхів, а дія – із двох частин.
Перша згадка про вертепне дійство в Україні датується 1666 р. Його поширенню у ХVІІ–ХVІІІ ст. сприяли викладачі братських православних шкіл, семінаристи й бурсаки. Надалі вертеп поступово переходить до рук ремісників і селян. Заняття це було переважно родинним і передавалося від батька до сина.
Залишаючи незмінною релігійну частину, вертепники розвивають водночас і другу, світську, у веселу і патріотичну дію, де надзвичайно сильним був елемент імпровізації.
З кінця 20-х і впродовж 30-х рр. вертепні вистави зникали, традиції, пов’язані з ними, поступово згасали. Повноцінно вони зберігалися лише у Західній Україні, що до 1939 р. не входила до складу СРСР.
Так звана «відлига» 60-х рр. уможливила відродження українського вертепу. Нині він побутує на сценах професійних і аматорських театрів, набуває нових форм, водночас зберігаючи традиційні. Так, у Луцьку є спеціальний Міжнародний фестиваль «Різдвяна містерія», що збирає вертепні вистави з усього світу. Вертеп продовжує радувати не тільки як «експонат старожитностей». Ідеться про театр живий, що має незмінний успіх у глядачів. І це відрадно, бо нагальною потребою нашого суспільства є формування і виховання нової людини – чистішої душею, благородних помислів. Тому ми всі, повертаючись до витоків національних оберегів – іграшок, маємо творити добро, сприяти тому, щоб наші взаємини ґрунтувалися на загальнолюдських цінностях, які сягають глибини віків.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 9 клас - Тема: Драматургія. (9 клас - Тема: Драматургія.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.81.197.127
Браузер:

Cайт живе: