rss · Вівторок, 19.09.2017, 14:30

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 8 клас - Тема: Володимир Підпалий. (8 клас - Тема: Володимир Підпалий.)
8 клас - Тема: Володимир Підпалий.
ShoolerДата: П'ятниця, 10.04.2009, 00:11 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

8 клас - Тема: Володимир Підпалий.

“Тиха елегія”, “Запросини”.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Понеділок, 20.04.2009, 13:56 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ
9.05.1936 — 24.11.1973

Передчасно обірвана пісня

Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок, прожив до болю мало — лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка... Полетіла і його душа «в дорогу за ластівками» (так називається одна з його поетичних збірок). Та ластівки повертаються з вирію в рідну сторону — повертається й поет своїми віршами. Остання збірка В. Підпалого «Поезії» вийшла 1986 року.

Життя письменника — в його творах. Душа поета — у його віршах. А ось життєпис Володимира, викладений ним власноручно. Ця сповідь подається тут уперше.

«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: «Всі наймити, синочку...» Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником...) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня 1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею...

Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн (син палить за нього і за себе) і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії, і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам’ятаю дві його пісні — про Байду та «Ой забіліли сніги». Мабуть тому, що гарне враження про ці пісні залишив мані батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю і нині фальш та штучність, які так згубно діють на все сценічне та вокальне мистецтво України.

Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.

1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.

Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських «Молоді України» та «Зміни» (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка «Зелена гілка», а роком пізніше — «Повесіння» у «Радянському письменникові». Нині підготував дві книги: «Тридцяте літо» для видавництва «Молодь» та «Книгу лірики». Мрію написати пісню...

Працюю старшим редактором поезії у «Радянському письменникові». Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.».

До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того ж року вийшла в світ і згадувана збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього як поета, редактора, громадянина, людину. З них він постає борцем за відродження української культури, людиною-подвижником, що в нелегкі 60 — 70-і роки підтримував справжню літературу, писав і редагував справжні твори.

У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю, почуття любові до Полтавщини. Серед них вірші «Зірка», («Пам’ятаю: над шляхом Лубенським:..»), «Осінній сон», «Пам’яті матері», «Вечірнє», цикл «Григорій Сковорода» та ін.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
mr_smithДата: Четвер, 04.11.2010, 04:18 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

Тиха елегія
Коли мене питають: «Любиш ріки,

річки, і річечки, і потічки?» —

відмовчуюсь: вони в мені навіки,

а для мого народу на віки...

Коли мене запитують: «Народу

чи зможеш прислужитись, як і де?» —

мовчу: на ясні зорі, на тихі води

хай випадкове слово не впаде...

Коли мене питають: «Любиш землю,

степи, озера, яблуні в саду?» —

я знов мовчу: від них не відокремлю

себе й тоді, як в землю перейду...

Коли мене питають: «Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?» —

моя дружина сину колискову

співає тихо... Краще не скажу...

Коли мене питають: «Україну

чи зможеш ти забуть на чужині?»

кричу: «Кладіть отут у домовину

живим!.. Однаковісінько мені...»

Коментар

Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т. Шевченка: «Однаковісінько мені...» Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Четвер, 04.11.2010, 04:18 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5114
х-статус:
You know what I mean?

ЗАПРОСИНИУ холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари -
і на місці...

Я розкажу тобі таке,
чого не зможе інший,
бо таємницею володіємо
я та ніч...

Там,
де три гори зійшлися,
там,
де три ріки злилися,
там,
де три шляхи зав'язалися,
стоїть хатка.

А в тій хатці
за трьома замками,
за трьома дверима,
у якомусь із трьох кутків -
золоті весла...

А в холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари -
і на місці...

Ніч осіння довга -
ходімо!
Нас тепер двоє
знає про весла -
ходімо!

...У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари -
і на місці!
Ходімо!

Навіть
якщо не дійдемо, -
ходімо!

1967



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 8 клас - Тема: Володимир Підпалий. (8 клас - Тема: Володимир Підпалий.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.81.59.211
Браузер:

Cайт живе: