Жанр „історична пісня" відомий усім слов'янським народам. Це
ліро-епічні твори, присвячені певній історичній події чи відомій
історичній постаті. Слід зауважити, що це не хроніка подій, не
документ, в якому важливу роль відіграють факти; це художній твір,
тому в ньому можливий творчий домисел.

Головна вимога до історичної пісні - правильно відобразити епоху, суть
доби, її дух, національну спрямованість (Б. Степанишин). За обсягом
історичні пісні менші за думи, але більші, ніж ліричні пісні. Епічний
характер виявляється у розповіді про події, які зображуються
об'єктивно, але без чіткої фіксації подій, життя історичних
персонажів. Наявні в піснях символіка, гіпербола, емоційно-оцінні
елементи.

В українську фольклористику поняття „історична пісня" увів М.Гоголь. У
статті „Про малоросійські пісні" (1833 р.) він указує на визначальну
рису даного жанру: „вони не відриваються ні на мить від життя і...
завжди відповідають тодішньому стану почуттів".

Серед особливостей історичних пісень варто відзначити також: показ
важливих суспільних подій та історичних осіб; стислу розповідь про
них; наявність застарілих слів та висловів; строфічну або куплетну
побудову.

Речь возговорит казацкий атаманушка:

"Гой, вы, братцы, вы, братцы, вы, донские казаки!

Вы справляйте, братцы, полтораста возков,

Положите вы в каждый по семи казаков,

По восьмом мы положим атаманушке,

По девятом мы положим кашеварушке,

По десятом мы положим погонщику,

Вы ежайте, братцы, под Азов-город!»

Помолились казаки. В путь отправились,

А в Азове-то турецкий паша погуливает,

Он у первого погонщика спрашивает:

"как и что за у вас за товар в возах?"

Речь возговорит млад донской казак:

"Что у нас в возах дорогой товар:

Есть куницы, есть лисицы, бобры, соболи!"

Речь возговорил турецкий паша Мурза:

"Вы платите нам за все пошлину!"

На ответ ему сказал донской казак:

"Подождите плату вы до завтрева, -

Мы заплотим вам за весь товар

И все пошлины заплотим во сто раз!"

Как не черный ворон закрычал в полночь,

Закрычал, загичал наш казацкий атаман:

"Уставайте, казаки, вы оправляйтеся,

За ружьица, за сабельки вы принимайтеся,

Басурманская орда теперь вся пать легла,

Вы их бейте, рубите, в полон не берите!"

Как и тут наши казаки придобичылись.

Они отъехали немного. Обеспечились

И тем самым себе худо сделали:

Не поставили караула, сами спать легли -

Враг побил, порубил тех донских казаков,

Всех донских казаков, всех охотчиков!

Ой що то за крячок

(пісня про взяття Азова)

Ой що то за крячок,

Що по морю літає?

Ой що то за бурлачок

Да молодців збирає?

Збирайтеся, братця,

Все народ мастеровий,

Зділаємо, братця,

Півтораста возів.

Да накупимо ми, братця,

Півтораста пар волів!

Посадимо ми, братця,

По семи молодців,

А по восьмому -

Поганяльничку,

По дев'ятому -

Кашоварничку,

А по десятому -

Для сторожності!

Поїдемо, братця,

У славний город у Азов

І станемо ми, братця,

У двадцять рядів!

Виходять, братця,

Азовськії купці:

"Показуйте ви,

Славні чумаченьки,

Славний товар із возів".

"Ой єсть у нас

Лисиці, куниці

Ще й чорні соболі,

Да до завтрого не покажем".

Ой купці пішли ночувать…

А вставайте, милі братця,

Потихесеньку,

Заряжайте ружжя

Помалесеньку!

Да тоді тряхнули!

Да й узяли Азов!

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії — у полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу .
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А в закаулку
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!

Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.

Гей, то військо, славне запорізьке,
Та на Кримський шлях із Січі виїжджало,
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.

А ж то Сірко, та козак же Сірко,
Та на конику він виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

А ж то військо та славне запорізьке
Та на вороних конях в степу виграває,
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.

А ж то козак Сірко, та козак же Сірко
На битому шляху та татар оступає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

Не так тая Україна як те Славне Військо
Заплакала Морозиха ідучи на Місто

Ой не плач не плач Морозихо не плач не журися
Піди з нами Козаками та і Мед-вина напийся

Ой чомусь мені Милі Браття Мед-вино не п'єцця
Ой десь мій Син Морозенко з Ворогами б'єцця

Із-за Гори з-за Крутої Горде Військо виступає
Попереду Морозенко Сивим Конем виграває

Ой і став же він Морозенко в Чистім Полі гуляти
Ой і стали Морозенка та і Турки обступати

Морозенко-козаченько як Мак розпускався
Морозенко-козаченько у Неволю тай попався

Повели ж Його Морозенка на Савур-могилу
Подивися Морозенку тай на свою Україну

Ой вони ж Його не стріляли не четвертували
Тільки з Нього Молодого живцем Серце тай виймали


(Пісня про Богдана Хмельницького)

Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
«А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду».
Утікали ляхи — погубили шуби...
Гей, не один лях лежить, вищиривши зубиі
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
Утікали ляхів де якії повки,
Їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі цвіти,—
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця,—
Не по однім ляху зосталась вдовиця! 

Хлопці, не зівайте,

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу,

Як згадаю про їх муку —

Сам гірко заплачу.

Зібрав собі славних хлопців,—

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто їде, чи хто йде,

Треба їх спитати,

Як не має він грошей —

Треба йому дати!

Аж тут їде сам владика:

«А здорові, хлопці!»

«Ой довго ми вас чекали,

Благослови, отче!»

Ой вилічив сам владика

Сорок тисяч грошей,

Подивився кругом себе —

Все хлопці хороші.

Ой чи їде, чи хто йде,

Треба його ждати.

Ой прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.

Ой прийдеться Кармалюку

Марне пропадати,

Бо немає пристанища,

Ані свої хати.

Асесори, ісправники

За мною ганяють,

Більше вони людей б'ють,

Як я гріхів маю.

Зовуть мене розбійником,

Кажуть — розбиваю.

Ще ж нікого я не вбив,

Бо й сам душу маю.

З багатого хоч я й візьму —

Убогому даю.

Отак гроші поділивши,

Я гріхів не маю.

Судять мене вдень і вночі,

Повсяку годину,

Ніде мені подітися,

Я од журби гину.

Чи хто їде, чи хто йде,

Часто дурно ждати,

Отак треба в лісі жити,

Бо не маю хати.

Пішов би я до дітей —

Красу мою знають:

Аби тільки показався,

То зараз впіймають.

А так треба стерегтися,

Треба в лісі жити.

Хоч, здається, світ великий,

Ніде ся подіти!

Прийшла туга до серденька,

Як у світі жити?

Світ великий і розкішний

Та ніде ся діти!

У неділю дуже рано

У всі дзвони дзвонять,

А мене, Кармалюка,

Як звірюку гонять.

Нехай гонять, нехай ловлять,

Нехай заганяють,

Нехай мене, Кармалюка,

В світі споминають!