Байки
ЩУКА
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого
обідрала.
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Та два стареньких Цапа,-
Усе народ, як бачите, такий
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле - то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Чи справді так було, чи, може, хто
збрехав
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать…
Не довго думали - рішили -
І Щуку на вербі повісити звеліли.
- Дозвольте і мені, панове,
річ держать,-
Тут обізвалася Лисиця.-
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
- Розумна річ! - всі зачали
гукать.
І Щуку кинули - у річку.
***
Муха й бджола
На ряст, на квіти подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Що як то гарно жить на волі,
Сидить, спесиво поглядає,
Вітрець тихесенько гойдає,
Побачила Бджола близенько:
- Добридень! - каже їй. -
Оддиш хоч трохи, моя ненько,
- Та ніколи мені сидіти, -
Вже час до пасіки летіти:
- Яка погана, - Муха каже,
-
Раненько встане, пізно ляже…
Мені б отак - змарніла б я,
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, -
Чи де бенкет, чи де обід
Або весіллячко, родини, -
І їм, і ласую доволі, -
Не те що клопоти у полі
На річ таку Бджола сказала:
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Або до страви доторкнешся, -
- Стару новинку, - каже Муха,
-
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха…
Велике діло - проженуть!
Не можна в двері - я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку -
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люде,
***
Жаба й віл
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку
погріться.
Та й каже подрузі тихенько
- Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
От будуть жаби дивуваться! -
І де вже, сестро, нам рівняться… -
Казать їй друга почала;
А та не слуха… дметься… дметься…
- Що, сестро, як тобі
здається,
- Та ні, голубонько моя!
- Ну, а теперечки? Дивися!
- Та годі, сестро, схаменися!
-
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула - та й одубіла!
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені - найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.