rss · П'ятниця, 22.09.2017, 19:56

Опитування

Маєток Терещенка
1. Відреставрувати
2. Музей і монастир
3. Мені байдуже
4. Тільки музей селища
5. Тільки монастир
6. Нехай розвалиться
Всього відповідей: 67
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 6 клас - Тема: Ірина Жиленко. (6 клас - Тема: Ірина Жиленко.)
6 клас - Тема: Ірина Жиленко.
ShoolerДата: Четвер, 26.03.2009, 01:21 | Повідомлення № 1
Супермодератор
Група: Модератори
Повідомлень: 3529
х-статус:
Veni! Vidi! Vici!

6 клас - Тема: Ірина Жиленко.

Ірина Жиленко. “Жар-Птиця”, “Підкова”, “Гном у буфеті”.



Я - волк! И вожака хочу я трон.
Ведь жизнь имеет волчий нрав.
В ней справедливейший закон -
Кто всех сильнее тот и прав!
 
lusiДата: Четвер, 26.03.2009, 23:17 | Повідомлення № 2
Шановний мешканець
Група: Модератори
Повідомлень: 458

ЖИЛЕНКО Ірина Володимирівна народилася 28 квітня 1941 року в м.Києві. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою "Соло на сольфі", яка спричинила тривалу дискусію у пресі.

Закінчила Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. Кандидат богослов’я.

Ірина Жиленко - автор близько двадцяти книг: "Соло на сольфі", "Автопортрет у червоному", "Вікно у сад", "Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна", ", "Дім під каштаном", "Ярмарок чудес", "Останній вуличний шарманщик", "Вечірка у старій винарні", "Пори року", "Євангеліє від ластівки: Вибрані твори"; для дітей - "Достигають колосочки", "Вуличка мого дитинства", "Двічі по два дорівнює кульбабці", "Казки про буфетного гнома", "Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером".

Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка та премії імені В. Сосюри.

Додано (26.03.2009, 22:16)
---------------------------------------------
"ЖАР-ПТИЦЯ"

Сусідка моя — чарівниця —

годувала надвечір родзинками

у клітці золоту Жар-птицю

з очима-намистинками.

І як воно трапилось — хто його зна —

та тільки дверцят не замкнула вона.

Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,

і враз освітилась

казково столиця.

Летіла все вище, так гарно, так вільно,

як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...

Дорослим і дітям

яснішали лиця:

«Як хороше жити

під сонцем Жар-птиці!»

І тільки ота трьохсотлітня ґава,

яка себе називала Павою

(старезна, без ока, та ще й кульгава),

знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.

І вся вороняча орава

зчинила люту стрекотняву:

«Вона яскра-яскра-яскррава!

Таку чужу нескромну птицю

тримать годиться

тільки в клітці!»

Вже третій день — нема Жар-птиці.

І людям посмутніли лиця.

О, не сумуйте. Її нема,

бо — розумієте? — зима.

Жар-птиця ж — птаха екзотична,

південна, до снігів незвична.

Ну, от і простудилась трішки.

Лежить вона терпляче в ліжку,

п’є молоко, клює родзинки,

чита «Барвінок» і «Мурзилку».

Пішли на лад у неї справи.

І скоро знов злетить вона

на злість лихим, кульгавим ґавам,

на новорічну радість нам!

Додано (26.03.2009, 22:17)
---------------------------------------------
"ПІДКОВА"

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,

на місяць схожим, серпиком лежала, —

аж розгубились в небі літаки,

кричали: «Мама!» —

Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

Зійшлися і роззявили роти

сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,

то голубий, то ніжно-фіалковий.

Вони стояли вперто, день при дні, —

зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада...

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати.

Додано (26.03.2009, 22:17)
---------------------------------------------
"ГНОМ У БУФЕТІ"

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий –

старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям,

а маму — малим дівчатком,

гукав пустунам: «Ай-яй!»,

Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,

золотить на свята сервізи.

Багріє його ковпачок

за склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,

смоктати м’ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер

в одної маркізи з фарфору.

Сказала маркіза: — Тепер

дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча

втягніть у петлицю троянду.

І прошу до мене на чай

Разом з цвіркуном-музикантом;

Століття, і друге, і третє, —

прислухайся! — чуєш? – завжди

клопочеться гном у буфеті,

бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.



Я - Ангел!.. Только крылья в стирке, нимб на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное...))))
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська література » 6 клас - Тема: Ірина Жиленко. (6 клас - Тема: Ірина Жиленко.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.26.116
Браузер:

Cайт живе: