rss · Субота, 20.12.2014, 13:08

Опитування

Будинок Культури
Всього відповідей: 36
Сторінка 1 з 3123»
Модератор форуму: Shooler, lusi 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська мова » Навчальна програма "Українська мова, 5—12 кл." (Українська мова, 5—12 кл.)
Навчальна програма "Українська мова, 5—12 кл."
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 22:56 | Повідомлення № 1
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

ПОЯСНЮВАЛЬНА
ЗАПИСКА

 

Програму
з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання
розроблено на
основі Закону України "Про загальну середню освіту” і Державного
стандарту
базової і повної середньої освіти.

В
ній ураховано державний статус української мови, її суспільні функції,
взято до
уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні
функції,
здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний
впливи на
учнів, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої
діяльності
у всіх сферах життя демократичного суспільства, сучасні організаційні
форми,
методи і технології навчання рідної мови в загальноосвітній школі.

Основна
мета
навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої,
духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками
вільно,
комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями,
типами,
жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання,
говоріння,
письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції.
Зазначена
мета передбачає здійснення навчальної, розвивальної і виховної функцій
освітнього змісту навчального предмета.

У
старшій школі досягнення основної мети конкретизується залежно від
обраного
учнем напряму профільного навчання і відповідно передбачає: а) певний
розвиток
передусім мовленнєвої компетенції учнів (рівень стандарту); б) істотне
поглиблення їхньої мовної і
мовленнєвої
компетенцій (академічний рівень); в)
різнобічне поглиблене
вивчення мови
й розвиток мовлення з метою підготовки учня до здобуття професії
філологічного
профілю.

Для
досягнення основної освітньої мети в основній школі та її
конкретизованих
варіантів у старшій школі найбільш відповідним є
комунікативно-функціональний
та особистісно-орієнтований підходи до навчання рідної мови.

Відповідно
до поставленої мети головними завданнями навчання української
мови в
основній і старшій ланках середньої загальноосвітньої школи є:

     
виховання свідомого прагнення до вивчення
української мови;

     
вироблення у школярів компетенцій
комунікативно
виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

     
ознайомлення з мовною системою як основою
для
формування мовних умінь і навичок — орфоепічних, граматичних, лексичних,
правописних, стилістичних;

     
формування духовного світу учнів, цілісних
світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто
прилучення
через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому.

 

Програма
складається із пояснювальної записки, основної частини і додатків.

Основна
частина структурується на дві змістові ланки: основну і старшу школи.

Навчальний матеріал основної
школи

розподіляється відповідно на курси української мови для 5, 6, 7, 8 і 9
класів
разом з вимогами до рівня навчальних досягнень учнів зазначених класів.

Кожен із курсів для певного
класу складається з
чотирьох змістових ліній (мовленнєвої, мовної, соціокультурної і
діяльнісної,
або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній
змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст
навчального матеріалу, а в двох інших відповідно — державні вимоги до
рівня
загальноосвітньої підготовки учнів і кількість годин, що виділяється на
вивчення певної теми.

Окрім
того, складниками основної частини програми є критерії оцінювання
навчальних
досягнень учнів 5—9 класів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності —
аудіювання, читання, говоріння, письма, — з мовних знань і вмінь,
орієнтовне
календарне планування уроків та тематичного контролю за рівнем
навчальних
досягнень учнів з української мови, що визначає тематичну послідовність
вивчення навчального матеріалу, його взаємозв’язок і цілісність тощо, а
також
перелік текстів та тематично об’єднаних прислів’їв, приказок, афоризмів,
які
вивчаються.

Зміст
мовленнєвої змістової лінії викладається за принципом структурної
систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення
мовленнєвознавчих понять та формування вмінь у всіх видах мовленнєвої
діяльності.

Зміст
же мовної змістової лінії подається за лінійним принципом, що
доповнюється реалізацією системи внутрішньопредметних зв’язків, які зумовлюють систематичне
і різнобічне збагаченн
я
мовлення учнів лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними
засобами,
удосконалення мовних і мовленнєвих умінь.

Зазначені
дві змістові лінії (мовна і мовленнєва) є основними, які
визначають
безпосередній предмет навчання, його структуру, супроводжуються вимогами
до
навчальних досягнень учнів, кількістю годин, що виділяються на їх
засвоєння, а
дві інші (соціокультурна і діяльнісна) є засобом досягнення основної
освітньої
мети.

Вимоги
до засвоєння змісту мовленнєвої і мовної змістових ліній є спеціальними.
Саме
вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень
учнів
з предмета. А вимоги до соціокультурної і діяльнісної змістових ліній
мають
загальний характер, що підпорядковується освітнім завданням перших двох
змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через
вимоги
до засвоєння мовного і мовленнєвого компонентів змісту програми.
Водночас
володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою
формування
спеціальних компетенцій (мовної, мовленнєвої, комунікативної), умовою та
показником загального особистісного розвитку учня.

Комунікативно-функціональний
підхід, який покладено в основу навчання рідної мови, передбачає
пріоритетним
розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота над мовною
теорією,
формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку
мовлення.
Тому зміст програмового матеріалу у кожному класі розпочинається
мовленнєвою
змістовою лінією.

Отже,
призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні
цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх
видах
мовленнєвої діяльності — аудіюванні, читанні, говорінні, письмі
(мовленнєва
компетенція). Реалізація її змісту
здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлен
ня, так і
на
уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес
розвитку
мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним.

Призначення
мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями
системних
знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу
пізнання,
спілкування, самовираження людини (мовна компетенція).

Роль
діяльнісної змістової лінії виявляється у вдосконаленні
загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь,
ціннісних орієнтацій, в опануванні стратегій, що визначають
оптимальність
мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і
життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової
лінії
відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу
мовної,
мовленнєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання
засвоєного
інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних
предметів.
Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються.

Соціокультурна змістова лінія є
засобом
опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки
між
поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному
розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум
(соціокультурна
компетенція). Змістове наповнення цієї змістової лінії
здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх
галузей
"Мови і літератури”, "Суспільствознавство”, "Естетична культура” та ін.
Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної
тематики,
що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої
змістових
ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й
емоційно
орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і, зокрема,
вивчення
деяких із них напам’ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової
лінії не
виділяються.

Особливістю
змісту пропонованої програми є систематичне використання у процесі
опрацювання
мовної змістової лінії внутрішньопредметних зв’язків: 1) з
лексикою,
фразеологією, прислів’ями і крилатими висловами; 2) з граматикою
(морфологією і
синтаксисом); 3) з культурою мовлення і стилістикою; 4) із складним
синтаксичним цілим, тобто текстом. Реалізація саме цих зв’язків визначає
спрямування мовленнєвого розвитку школярів.

Здійснення
практично на кожному уроці внутрішньопредметного зв’язку із лексикою і
фразеологією, прислів’ями, приказками і крилатими висловами забезпечує
можливість послідовно збагачувати мовлення учнів цими такими необхідними
засобами. Важливе значення має також послідовне урізноманітнення
граматичного
ладу мовлення школярів на рівні слова, словосполучення і речення.
Загальновизнаною є і потреба в тому, щоб мовлення учнів було правильним
не лише
у правописному аспекті, а й у стилістичному, а також в аспекті
мовленнєвої
культури. При цьому всі відзначені рівні та аспекти розвитку мовлення
школярів
можуть повноцінно реалізуватися лише за умови, якщо вони актуалізуються
на
найвищому рівні — рівні тексту. Саме на рівні тексту здійснюється
вдосконалення
вмінь досягати визначених ними комунікативних цілей, тобто того, що має
безпосередній вихід на мовленнєву практику.

У
зв’язку з цим структурування змісту навчання української мови як на
рівні
навчальної програми, так і підручників, з урахуванням зазначених
внутрішньопредметних зв’язків дає змогу нейтралізувати недоліки
традиційної
лінійної систематизації і викладу навчального матеріалу в програмах і
підручниках, забезпечує можливість систематичного і різнобічного
мовленнєвого
розвитку учнів протягом усього періоду їх навчання у школі.

 

 

 

 

 

 

Добір
навчального змісту й організація навчання української мови здійснюється
на
основі застосування і поєднання основоположних дидактичних і методичних
принципів, що наводяться нижче.

Зокрема, принцип
взаємозв’язку навчання,
виховання і розви
тку передбачає наявність у змісті та в
процесі
навчання української мови таких елементів, які забезпечують гармонійну
реалізацію визначених цим принципом основних загальноосвітніх функцій
навчального предмета. Так, окрім навчальної функції, що є провідною,
добором
системи текстів, тематично визначених соціокультурною змістовою, а також
системою передбачених програмою усних і письмових висловлювань має
здійснюватися цілеспрямоване патріотичне, морально-етичне, екологічне,
естетичне виховання учнів, які, зокрема, мають засвоїти, що на них
лежить
глибока відповідальність за збереження, подальший розвиток української
мови і
культури як перед нашим народом, так і перед іншими націями світу, а
також
глибоко усвідомити, що їхня мовленнєва діяльність обов’язково є носієм
добра чи
зла, тому вони мають виробити рефлексивно-ціннісну звичку оцінювати її з
погляду відповідності загальнолюдським моральним нормам та естетичним
критеріям. При цьому розвивальний вплив під час сприймання чужого
мовлення і
створення власних висловлювань буде тим вищий, чим послідовніше
актуалізуватиметься зміст діяльнісної змістової лінії програми і чим
активнішою
буде участь учнів у цьому процесі.

Принцип демократизації і гуманізації навчання
мови полягає у здійсненні методики партнерського співробітництва вчителя
й учня
задля досягнення визначеної програмою і прийнятої обома суб’єктами
навчання
освітньої мети. Це означає, що вчитель відмовляється від диктату у
взаєминах з
дітьми і будує стосунки з ними на основі толерантності, взаємної довіри,
теплоти, сердечності, високо поціновує й заохочує щирі прояви
інтелектуальної й
емотивної діяльності учня, що знаходять відображення у таких категоріях,
як
самостійність, патріотизм, потяг до істини, до прекрасного, душевність,
людяність, добротворча спрямованість, вірність заповітам предків, любов
до
природи тощо, і які виявляються не лише на словах, а й підкріплюються
відповідними вчинками. Дотримання цього принципу утверджує якісні світоглядні, морально-етичні, духовні
зрушення
в освітній культурі українського суспільства.

Принцип особистісної орієнтації навчання
передбачає
забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого
розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей,
пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у
вивченні української мови, самопізнанні та саморозвитку. З цією метою
вчитель
заохочує і надає допомогу учням у визначенні індивідуальної навчальної
мети,
плануванні й організації роботи над її досягненням у міру їх готовності
до
самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для
реалізації цього
принципу є такі сфокусовані на учневі методи і форми роботи, як
дискусія,
рольова гра, групова робота, керовані дослідження, контракти, проекти,
самостійні дослідження, самооцінювання тощо.

Комунікативно-діяльнісний принцип
означає
вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі
взаємопов’язаного
і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої дiяльності
учнів —
аудіювання, читання, говоріння й письма. Цей принцип передбачає,
зокрема, широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне
поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації
навчального
процесу.

У
формуванні та розвитку мовленнєвих умінь і навичок чільне місце займає
вдосконалення аудіювання (слухання-розуміння), що передбачає регулярне використання
спеціально підготовлени
х,
цілеспрямованих (навчальних і контрольних) завдань з розвитку умінь
слухати,
розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлення (його зміст, особливості побудови,
мовного оформлення то
що),
добір з прослуханої інформації тих її елементів, які необхідні для розв’язання комунікативних завдань.
Зокрема, на
основі прослух
аних текстів інструктивного характеру доцільно
застосовувати завдання, що передбачають короткі відповіді на запитання
за
змістом тексту, складання плану прослуханого, вибір правильної відповіді
із
декількох запропонованих, спостереження за мовними
виражально-зображувальними
засобами; використовувати на уроках тексти художнього, публіцистичного,
наукового (науково-навчального, науково-популярного його різновидів) та
інших
стилів для диктантів, переказів, складання діалогів, читання вголос і
мовчки,
спостережень за мовними засобами, списування тощо.

Другий
вид мовленнєвої діяльності — говоріння — передбачає формування і
розвиток умінь та навичок діалогічного і монологічного мовлення.

Формування умінь і навичок
говоріння здійснюється
в процесі
:

     
заучування учнями невеликих текстів,
віршів,
загадок, прислів’їв, приказок, матеріалів для рольових ігор тощо;

     
складання відповідей на основі почутого
або
прочитаного тексту, усних повідомлень та відповідей на лінгвістичну тему
та
ін.;

     
переказування
почутого
або прочитаного (докладно, стисл
о, вибірково) текстів різних
типів, стилів і жанрів мовлення;

     
складання діалогів і монологічних
висловлювань
різних типів, стилів і жанрів мовлення.

Робота
з читання спрямована на вироблення навичок виразного читання вголос,
що
передбачає його інтонаційну правильність, достатню швидкість, уміння
виражати
за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю
тексту,
авторського задуму та ін.

Важливим
аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки,
практичне
ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним,
переглядовим).
Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж
уголос,
розуміти і запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст,
логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку,
позицію
автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору.

Навчання
рідної мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт
творчого
характеру, серед яких усні й письмові перекази і твори різних типів,
стилів і
жанрів мовлення. При цьому оцінюється зміст і мовне оформлення
(грамотність).
Перекази і твори виступають як підготовчі вправи до оволодіння учнями
життєво
необхідними жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на
зборах,
під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності
школярів, згідно із соціокультурною змістовою лінією, передбачено
надавати
перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б
пов’язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали
інтерес,
прагнення поділитися думками, зближували реальну і навчальну мовленнєву
діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо.

Заняття
з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів
робіт
виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб
учні
успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись
на
знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування,
набували
культури мовлення.

Комунікативна
діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і
письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку зростання їх
складності.
Для надання школярам більше можливостей спілкуватися, висловлювати
власні думки
і почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму
проведення
занять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт.

Соціокультурний принцип — це
вивчення мови на
основі створеної українським
народом
оригінальної і яскравої культури, вiдо
браженої у міфології,
традиціях і
звичаях, усній народній творчості, у творах красного письменства, а
також
акумульованої в перекладних літературних творах культур інших народів,
трансформація учнем відомостей з мови, літератури, історії та інших
предметів,
власного життєвого досвіду, що здійснюється у процесі підготовки усних
та
письмових творів, під час виконання творчих робіт інших жанрів, в
особистісно
неповторний погляд на життя, у переконання, світоглядні установки,
ідеали, у
знання культурних реалій, які забезпечують органічне входження в суспільство, визначення свого місця в
ньому,
реалізацію потенційни
х можливостей особистості. З цією метою
ретельно
добираються, конструюються і систематизуються тексти з виразним виховним
спрямуванням і відповідна тематика творчих робіт, що передбачають
формування
патріотичних, морально-етичних, екологічних переконань та естетичних
смаків.

Принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту і
форми означає,
що вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепічних норм не є
самоціллю,
а засобом досягнення основної освітньої мети.
Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, но
рм,
по-перше, має
здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту
(висловлювання) як
результату мовленнєвої дiяльності, по-друге, передбачати застосування
вивченого
в мовленнєвому процесі. По-третє, набуття і вдосконалення мовленнєвої
компетенції повинно здійснюватися у ході аналізу актуальних навчальних і
життєвих проблем, у розв’язанні яких учні бачать особистісний сенс,
унаслідок
чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням
цього
принципу долається формальний характер мовної освіти.

Принцип здійснення
поліфункціональності рідної мови
у процесі навчання

комунікативної, пізнавальної, культуроносної, експресивної, естетичної,
ідентифікаційної, креативної тощо — засвідчує і реалізує, за умови
вмілого його
використання, невичерпні потенційні освітні можливості української мови,
які
визначають виняткову роль цього навчального предмета, що у свій час
підкреслював К. Ушинський. Тому для реалізації цього принципу необхідний
комплект навчальних засобів, який задовольняв би освітні потреби
школярів,
різнобічна система завдань і вправ, що передбачає актуалізацію і
реалізацію
зазначених функцій мови, а також високий професійний рівень вчителя,
спроможного керувати процесом здійснення зазначеного принципу
.

Принцип практичної спрямованості навчання
знаходить
вияв, зокрема, у різнобічному і систематичному збагаченні мовлення учнів
лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими
виражальними
засобами мови, що мають здійснюватися у процесі реалізації
внутрішньопредметних
зв’язків і забезпечити стабільний приріст і розширення лексичного запасу



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 22:59 | Повідомлення № 2
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

ОСНОВНА
ШКОЛА



 



5-й клас



(122 год, 3,5 год на тиждень)



(10 год — резерв годин для використання на розсуд
учителя)



 



Мовленнєва
змістова
лінія







п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів



1.



28



Відомості про мовлення

Загальне уявлення про мовлення; види мовленнєвої діяльності
(аудіювання,
читання, говоріння, письмо); мета спілкування і адресат мовлення;
мовлення
монологічне і діалогічне, усне й писемне; основні правила спілкування
(бути
ввічливими, привітними і доброзичливими, уважно, не перебиваючи,
слухати
співрозмовника, заохочувати його висловити свою думку, зацікавлено й
доброзичливо вислуховувати її, уміти висловити незгоду з позицією
співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби
голосно,
не вживати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення
та
ін.) (практично). Тема й основна думка висловлювання; тема і
мікротема.
Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна
послідовність,
багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Помилки в
змісті
й побудові висловлювання (практично).



Учень:

розрізняє
такі поняття,
як мовлення, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат
мовлення;
усну та письмову, монологічну та діалогічну форми; тему та основну
думку,
тему й мікротему висловлювання; мовні засоби зв’язку речень у тексті;
стилі
мовлення, сферу їх використання, типи і жанри мовлення, особливості їх
побудови; вимоги до мовлення;

визначає тему, основну думку висловлювання; стилі (розмовний,
художній
і науковий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис
предметів
і тварин, роздум) і жанри мовлення (оповідання, відгук, замітка,
лист);
адресата мовлення і мету спілкування; вимоги до мовлення;

знаходить взаємозумовлені змістові частини тексту — підтеми й
мікротеми,
засоби їх зв’язку між собою, зв’язку окремих речень у тексті;

ділить текст на абзаци.



 



 



Усна і письмова
форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту.

Належність висловлювання до певного стилю: розмовного, наукового,
художнього,
публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення).
Ознайомлення із
розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання.

Типи мовлення (різновиди
текстів): розпові
дь,
опис, роздум. Особливості побудови розповіді
на основі власного досвіду, опису окрем
их предметів і тварин,
елементарного роздуму.

Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх
побудови.



 



2.



 



Види робіт

Сприймання чужого мовлення

Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і
монологічного
характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового;
типів:
розповідь, опис (в т. ч. опис окремих предметів, тварин), роздум;
жанрів
мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня,
вірш,
загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).



Учень:

розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного
прослуховування (тривалість звучання незнайомих текстів розмовного і
художнього стилів 4—5 хв, наукового — 3—4 хв);

складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, в якій
послідовності відбувається);

уміє прогнозувати загальний характер змісту повідомлюваного на
основі
формулювання теми, основної думки;

визначає адресата і мету спілкування, причинно-наслідкові
зв’язки,
зображувально-виражальні особливості тексту;



 



 



Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного
характеру,
що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового;

типів: розповідь, опис (у т. ч. опис окремих предметів, тварин),
роздум;

жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ,
пісня,
вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).



читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти
різних стилів, типів, жанрів
мовлення зі
швидкістю 100—150 слів за 1
хв;

виділяє і запам’ятовує у прочитаному головне, тему і
основну
думку тексту, деталі;

добирає заголовки до його частин (простий план);

ставить запитання до прочитаного, відповідає на них;

переглядає текст швидко і знаходить у ньому вказані елементи
(цифри,
слова у лапках, слова із зносками, слова, написані з великої літери,
тощо);

оцінює прочитаний текст з погляду новизни, змісту, виразності
мовного
оформлення, задуму тощо.



3.



 



Відтворення
готового
тексту


Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів
різних
типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка,
стаття,
легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка
(вивчення
деяких із них напам’ять або близько до тексту).

Перекази (навчальні й контрольні) за простим планом.



Учень:

виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного,
наукового і художнього), типів, жанрів мовлення із достатньою
швидкістю
(80—120 слів за хв), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних
норм;

оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми,
задуму і
мовного оформлення;



 



 



Говоріння.

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами
опису
тварин, роздуму.

Докладний переказ тексту
наукового стил
ю.

Письмо.

Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з
елементами опису
предметів, тварин.



переказує докладно (усно й письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення
(обсягом
100—150 слі
в) зазначених у програмі видів за самостійно
складеним
простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з
урахуванням комунікативного завдання, дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей
та авторського задуму;

помічає і виправляє недоліки в своєму мовленні;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



4.



 



Створення
власних
висловлювань


Діалогічне мовлення

Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації
спілкування,
пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалоги етикетного характеру,
діалог-розпитування), за поданим початком, малюнками.



Учень:

складає, розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6—7
реплік
для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування,
зразку, за
поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної
мети
(тривалість діалогу 3—5 хв);

дотримується теми висловлювання, норм української літературної
мови;

використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу,
формули
мовленнєвого етикету;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення;



 



 



Монологічне
мовлення


Твори (навчальні й контрольні) без плану.

Говоріння.

Твори-описи окремих предметів, тварин (у тому
числі за картиною) в художньому сти
лі.

Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим
планом
або таблицею) в науковому стилі.



складає усні
та письмові твори (вказаних у програмі видів) з урахуванням мети й
адресата
мовлення, типу і стилю мовленн
я;

підпорядковує висловлювання темі та основній думці;

 використовує вивчені мовні засоби зв’язку між реченнями в
тексті;

вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення
(розмовний,
науковий, художній);



 



 



Відгук про
висловлювання
товариша.

Твір-оповідання про випадок із життя.

Письмо.

Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі.

Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому і науковому стилях.

Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому
стилі.

Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.



додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;

знаходить і виправляє недоліки та помилки в змісті,
побудові й
мовному оформленні власних висловлювань;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



 



 



Ділові
папери
.
Лист рідним, друзям. Адре
са.



 



Міжпредметні
зв’язки.
Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього
твору;
розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про
вчинки
героїв (література); усний опис змісту і



художніх
засобів у творах
живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом
жанрової
картини про дітей; спостереження за окремими предметами при малюванні з
натури (образотворче мистецтво).




 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:02 | Повідомлення № 3
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Мовна
змістова лінія



 







п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів





1.



84

1





Вступ

Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова
України.



Учень:

розуміє значення мови в житті суспільства, роль української мови як
державної
в Україні.



2.



9



Повторення
вивченого в
початкових класах


Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник.
Прикметник.
Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

Правопис.

Велика буква і лапки в іменниках.

Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.

Не з дієсловами.



Учень:

розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи
їх
істотні ознаки;

розрізняє нормативну та ненормативну лексику;

правильно пише слова з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні,
однорідних
членах речення;

пояснює вивчені орфограми і пунктограми;

знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні
помилки на
вивчені правила;

вміє користуватися орфографічним і тлумачним словниками;



 



 



Правопис -шся,
-ться
у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови.
Правопис
вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і
антонімів,
у прямому і переносному значенні.

Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і
висловленні
думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й,
а,
але для зв’язку слів у реченні.

Культура мовлення. Розрізнення лiтературної лексичної норми та
ненормативної лексики (вульгаризмів), слів української і російської
мов з
метою уникнення суржика.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й
поліпшувати
висловлювання на основі використання власного досвіду.



будує речення із вивченими частинами мови, використовуючи їх у
прямому,
переносному значенні, як синоніми та антоніми;

оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну
тему з
використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної
комунікативної мети.



3.



7



Поняття про
текст


Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність
двох і більше
речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а
речення в тексті — на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі.

Мовні засоби зв’язку речень у тексті.

Тексти різних типів — розповідь, опис, роздум (повторення).

Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та
публіцистичний
стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка
(практично).

Недоліки в тексті (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських),
прислів’їв, крилатих висловів.



Учень:

називає істотні ознаки тексту;

визначає тему й основну думку, задум, належність до певного
типу
(розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового,
розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного);

виділяє в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні
засоби
зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту;

знаходить і виправляє недоліки в тексті;

складає діалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю
мовлення
відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє
ставлення
до предмета мовлення;

аналізує й оцінює текст з погляду його змісту, будови,
задуму й
мовного оформлення.



 



 



Граматика. Сполучники, прислівники, займенники;
синоніми, спільнокореневі сл
ова, повтори як засоби зв’язку
речень у
тексті. Виділення тематичних речень у мікротемі.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.



 



4.



20

5



Відомості з
синтаксису і
пунктуації


Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його
форми і
речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення
лексичні
та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне
позначення
(практично).

Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з
одним
головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою
висловлювання:
розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення
(повторення).

Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення).
Пунктуаційна
помилка та її умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських) і
фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в
ролі
головного і залежного слова.

Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння
словосполучень, у яких допускаються
помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної
будови.

Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних
речень.

Використання розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних
речень у
вивчених стилях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів.



Учень:

називає, що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення;
межі
речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих;
словосполучення, граматичну основу речення, головне і залежне слово у
словосполученні;

правильно інтонує речення різних видів;

ставить та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;

знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;

добирає синонімічні словосполучення і речення, різні за
будовою, у
тому числі фразеологізми;

формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;

переказує своїми словами почуте і прочитане, вживаючи прислів’я
і
приказки;

використовує у мовленні виразні й доцільні словосполучення з
ряду
синонімічних, різні за будовою і метою висловлювання речення, у тому
числі
прислів’я, крилаті вислови;

виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему,
добираючи
приклади на підтвердження висловлених суджень.



 



 



Текст
(риторичний
аспект).
Удосконалення вмінь
лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань,
переказувати
своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку
прислів’я і
приказки, давати визначення понять.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:06 | Повідомлення № 4
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?







Міжпредметні
зв’язки.
Прислів’я, приказки,
співвідносні із словосполученням і реченнями (література).



 



5.



3



Другорядні члени речення: додаток, означення,
обставини


Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських) і
фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин різними частинами мови.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку
з
допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення
понять,
будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії.



Учень:

розрізняє додатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члени умовними позначками;

будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями,
обставинами, у
тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;

переказує невеликі художні тексти з елементами опису;

складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного
життя,
виражаючи особисте ставлення до навколишнього.



Міжпредметні зв’язки. Відомості про епітет, порівняння, пейзаж,
літературний
портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).



 



6.



7



Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а,
але,
і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення.

Звертання.

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами
(практично).

Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв’язком.



Учень:

розрізняє однорідні члени речення, узагальнюючі слова при них,
звертання, вставні слова в реченні, складні речення;

правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і
вставними словами, складні речення;

розставляє розділові знаки між однорідними членами, при
звертаннях і
вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою
вивчених
правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки
на
вивчені правила
;



 



 



Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при
узагальнюючих
словах у реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на
письмі
комами.

Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень,
входять
у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських) і
фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Додержання правильної інтонації в реченнях з
однорідними членами, із звертаннями і вставними словами, у складних
реченнях.
Використання звертань і вставних слів у розмовному і художньому стилях
мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень.
Засвоєння
складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати
висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи
риторичні
засоби для привернення уваги до адресата повідомлення.



будує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними
словами,
складні речення;

оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у
реченні, а
також складних речень у тексті;

бере участь у діалогах на визначені теми та відповідно до
запропонованої ситуації;

складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням
адресата
мовлення, використовуючи різні за будовою прості та складні речення.



7.



5



Пряма мова.
Діалог


Правопис. Розділові знаки при прямій мові.

Тире при діалозі.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських),
прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інтонації
в
реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і
непрямою
мовою. Засвоєння складних випадків слововживання.



Учень:

розрізняє слова
автора і
пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові
та
діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені
правила;

оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;

складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та
діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та
виразної
передачі почутого і прочитаного.



 



 



Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати
повідомлення, що містять
висловлювання відомих людей, крилаті вислови
в ролі аргументів, брати участь у проц
есі обговорення певних
проблем,
у диспутах.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:08 | Повідомлення № 5
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Міжпредметні зв’язки. Звертання, діалоги в художніх творах
(література).



 



8.



23

10



Фонетика.
Графіка. Орфоепія.
Орфографія


Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки.
Приголосні
тверді та м’які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються
буквами г
і ґ.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення
звуків і
букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї.

Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і
ненаг
олошених
голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в
коренях
слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Орфоепічна помилка (практично).

 Правопис. Орфограма (практично).

Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е],

[и] у коренях слів.

Орфографічний словник.

Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне
українських) і
фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених
голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові
смислового
навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної
вимови
голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями
і
творами на певну соціокультурну тему.

Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення
(логічний
наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).



Учень:

визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні,
ненаголошені й наголошені голосні;

визначає основні випадки чергування голосних і приголосних
звуків;
звукове значення букв у слові;

вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;

користується орфографічним словником;

правильно пише і обґрунтовує слова з вивченими
орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки
на
вивчені правила;

використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим
навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для
самоконтролю
власної вимови;

складає повідомлення на певну соціокультурну тему,
використовуючи
засвоєні слова, фразеологізми, афоризми, дотримуючись інтонації як
риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів
звукової організації тексту, мовних норм.



Міжпредметні зв’язки. Особливості
звуков
ої організації
художнього тексту (література).



 



9.



13



Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.

Найпоширеніші випадки
чергування голосн
их
і приголосних звуків (практично). Чергування [о] — [а], [е] — [і], [е]
— [и];
[о], [е] з [і]; [е] — [о] після [ж], [ч], [ш]; [и], [і] після [ж],
[ч], [ш],
[шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] — [ж], [ч], [ш] —
[з´], [ц´], [с´].

Основні випадки чергування ув, ій.

Орфоепія. Вимова префіксів з- (зі-,
с-),
роз-, бе
з-.

Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі
буквами ь, і, є, ю, я. Сполучення ьо,
й
о.

Правила вживання м’якого знака.

Правила вживання апострофа.
Правильна в
имова та написання слів з апострофом. Подвоєння
б
укв на позначення
подовжених м’яки
х приголосних
та збігу однакових приголосних звукі
в.

Написання слів іншомовного походження: и, і у словах
іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння
букв у
словах іншомовного походження.

Словник іншомовних слів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому
числі
власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення і стилістика.
Засвоєння складних випадків
слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь
висловлювати власні
думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу.



Учень:

розпізнає у словах і словосполученнях явища уподібнення,
спрощення,
чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами й
обґрунтовує ї
х;

користується словником іншомовних слів;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки
на
вивчені правила;

складає речення і мікротексти із засвоєними новими словами,
фразеологізмами, афоризмами;

виступає із усним чи письмовим повідомленням на певну
соціокультурну
тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення
емоційно-ціннісного ставлення до світу.



10.



11



Лексикологія. Фразеологія

Лексичне значення слова. Однозначні і багатозначні слова
(повторення).
Вживання багатозн
ачних
слів у
прямому і переносному значення
х
(повторення). Лексична помилка (практичн
о).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.

Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми.
Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів.

Фразеологізми. Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела українських
фразеологізмів. Прислів’я,
приказки, крилаті

вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологізми в ролі
членів
речення. Ознайомлення із
фразеологічним
словнико
м.

Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови.

Внутрішньопредметні зв’язки

Культура мовлення і
стилістика.
Уживання
слів відповідно до їх значення.
Доречне використання слів із переносним значенням, стилістично
забарвлених
слів, лексичних повторів і
синонімів як
засобу зв’язку рече
нь у тексті, а також синонімів для уникнення
невиправданих повторів слів.
Засвоєння скл
адних
випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Розвиток умінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання
з допомогою
лексико-фразеологічних засобів.



Учень:

знає, що вивчає лексикологія і фразеологія;

визначає належність слів до певної лексичної категорії:
однозначні й
багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені
слова,
групи слів за значенням, фразеологізми, а також їх роль у тексті;

пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх
походження,
значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів;

користується тлумачним і перекладним, етимологічним,
фразеологічним
словниками, словниками синонімів, антонімів;

добирає з-поміж синонімів, антонімів, фразеологізмів найбільш
відповідні контексту;

редагує тексти з лексичними помилками;

використовує вивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в
переносному
значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і
нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення
висловлювання.



Міжпредметні зв’язки. Епітети, порівняння, синоніми,
характерні для усної
народної творчості, фразеологізми (література).



 



11.



9

3



Будова
слова. Орфографія


Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова
(повторення і поглиблення відомостей).



Учень:

виділяє у слові закінчення,
корінь, префікс, суфікс та основ
у;

розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;



 



 



Орфоепія.
Вимова префіксів пре-, при-, пр
і-.

Правопис. Вивчені орфограми в значущих частинах слова
(повторення).
Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому
числі
власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.

Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із
суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності
тексту. Спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті.
Уникнення
помилок, пов’язаних з невиправданим уживанням спільнокореневих слів.
Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити
інформацію до
обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати
ключові
слова для висловлювання,
розташовувати в
логічній пос
лідовності відповідно до задуму.



правильно
пише
й обґрунтовує слова з вивченими
орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки
на
вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення і мікротексти з використанням слів із суфіксами
і
префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту;

створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи
дібрані
відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова і
речення,
надаючи виразності мовному оформленню.



 



 



Повторення й
узагальнення у кінці року


Синтаксис і пунктуація.

Лексикологія, фразеологія.

Будова слова і орфографія.

Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія.



Учень:

повторює вивчені відомості;

класифікує й систематизує їх;

узагальнює поняття, закономірності, правила та винятки з них.




 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:10 | Повідомлення № 6
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Соціокультурна
змістова
лінія





Орієнтовний зміст навчального матеріалу



Орієнтовні вимоги

до вмінь



Cфери відношень



Тематика текстів



Теми висловлювань
учнів



 



Я й українська
мова і
лiтература.

Я і Батьківщина (її природа, історія; рідне село чи місто).



Українська мова
— найбільша
духовна цінність українського народу.

Краса і багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи
кожної
пори року.


Давнє минуле
України.
Історія мого міста, села. Українське козацтво та його роль у
відродженні
української державності. Національна символіка.



"Мова —
найцінніший скарб
народу”.

"Україна-мати”, "Чар-зілля”, "Заквітчаймо свою Україну”. "Квіти — очі
природи”.



Учень:

сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті відомості і добирає й
використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної
комунікативної
мети



Орієнтовні вимоги

до вмінь


 


Я і національна
культура
(звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).



Відомості про
звичаї і
традиції рідного краю; народні свята в Україні; про народну символіку;
рослини в народній уяві; народні обереги. Традиційна повага до старших
в Україні.



"Не хлібом
єдиним живе
людина”, "Народна пісня — душа народу”.



 



Я і мистецтво
(традиційне і
професійне).



Відомості про
народне
українське мистецтво. Народні митці України.



"Краса врятує
світ”.



 



Я й освіта,
наука.



Роль науки та
освіти в
житті людини і в суспільстві.



"Знання —
сила”.



 



Я і ти (члени
родини,
друзі, товариші).



Родина, члени
родини, їхні
професії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні
народження
членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля.



"Ой, роде наш
красний”,

"Вірний приятель — то найбільший скарб”.

"Шкільна родина”,

"Велика родина”.



 



Я і ми (класний
колектив,
народ, людство).



Моя школа, мій
клас.
Український народ. Європейська спільнота.



"Я — українець
(українка)”.



 



Я як
особистість.



Покликання
людини. Видатні
українці.



 



 




Діяльнісна (стратегічна)
змістова лінія





Види умінь


 


Організаційно-контрольні



Учень з допомогою вчителя:



визначає мету власної пізнавальної діяльності; планує
діяльність для
досягнення мети; здійснює намічений план; оцінює
одержаний
результат.



Загальнопізнавальні



Учень із необхідною допомогою вчителя:



аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює,
узагальнює
їх; виділяє головне з-поміж другорядного; моделює
мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.



Творчі



Учень з певною допомогою вчителя:



уявляє
словесно описані предмети і явища; переносить раніше з
асвоєні знання і вміння
в нову
ситуацію; помічає і формулює пр
облему в процесі навчання; усвідомлює
структуру предмета вивч
ення; робить припущення щодо способу
розв’язання певної пробл
еми; добирає аргументи для його
доведення (у
нескладних випадка
х).



Естетико-етичні



Учень:



помічає
красу в мовних явищах, явищах природи, в мистецтві, у вчинка
х і звершеннях людей; спроможний
критично
оцінювати свої вчинк
и.




 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:15 | Повідомлення № 7
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

6-й клас

(105 год, 3 год на тиждень)

(6 год — резерв годин для використання на розсуд
учителя)

Мовленнєва
змістова
лінія

 





п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів



1.



24



Відомості
про мовлення


Повторення вивченого про мовлення. Загальне уявлення про ситуацію
спілкування
та її складові: адресант мовлення (той, хто говорить або пише), адресат мовлення (той,
до кого спрямоване
мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце
спілкування
(практично).

Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні
особливості
тексту: наявність зачину, основної частини і кінцівки, послідовність
викладу
змісту, використання мовних
засобів
зв’язку між ск
ладовими частинами тексту. Види зв’язку речень у
тексті:
послідовний, паралельний (практично).

Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично).
Складний план готового тексту; простий план власного висловлювання.

Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий
стиль.

Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису
приміщення
і природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді
й
опису, розповіді з елементами роздуму).

Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення,
план роботи, оголошення, ос
обливості їх побудови.



Учень:

розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну
частину,
кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті,
нове і
відоме;

визначає ситуацію спілкування, її складові; стилі (розмовний,
художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання,
типи
(розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення
(оповідання,
замітка, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; основні
джерела
матеріалу для твору.



2.



 



Види робіт

Сприймання чужого мовлення

Аудіювання
(слухання-розуміння)

текстів ді
алогічного і
монологічного характеру, що н
а-



Учень:

розуміє з одного прослуховування фактичний зміст висловлювань
інших
людей (розповіді, лекції, повідомлення та ін.), слідкує за змістом
мовлення
та його особливостями (тривалість



 



 



лежать до таких
стилів:
розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів:
розповідь, опис
(в т. ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення:
оповідання,
замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня;
загадка,
прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру,
що
належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-дiлового,
наукового;
типів: розповідь, опис (в т. ч. опис приміщення і природи), роздум;
жанрів
мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка,
легенда,
переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).



звучання
незнайомих
художніх текстів 5—6 хв, текстів інших стилів (в т. ч.
офіційно-ділового) —
4—5 хв);

визначає тему й основну думку, причинно-наслідкові зв’язки,
основну і
другорядну інформацію, зображувально-виражальні особливості тексту;

читає мовчки відповідно до його віку
незнайомі тексти різних ст
илів,
типів і жанрів мовлення зі швидкістю
110—180 слів за 1 х
в;

переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах,
швидко
знаходячи в них указані вчителем елементи тексту та змісту (виділені
спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, зноски, кількість абзаців
на
сторінці та ін., пряму мову та діалог, порівняння, опис чи роздум,
висновки
тощо), основну і другорядну інформацію;

осмислює і запам’ятовує найважливіші
змістові
віхи прочитаног
о;

аналізує структуру тексту, виділяючи в ньому мікротеми,
добираючи до
них заголовки;

складає складний план готового тексту;

оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту,
виразності
мовного оформлення, задуму мовця тощо.



3.



 



Відтворення
готового
тексту


Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних
текстів,
що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка,
п’єса,
казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких напам’ять
чи
близько до тексту).



Учень:

читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів
мовлення
(складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю
(80—120
слів за 1 хв), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та
інтонаційних норм;

оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми,
задуму й
мовного оформлення;



 



 



Перекази
(навчальні й
контрольні)
за простим і складним планами.

Говоріння.

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами
опису
приміщення, природи.

Вибірковий переказ тексту наукового стилю.

Письмо.

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами
опису
приміщення та тексту-роздуму.


Вибірковий
переказ
художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.

Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням.



переказує докладно і вибірково (усно і письмово) почуті і прочитані
тексти
художнього і наукового стилів мовлення обсягом (для докладного
переказу
150—200 слів, вибіркового — в півтора рази більше) зазначених у
програмі
видів, за самостійно складеним простим і складним планами,
підпорядковуючи
висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції,
мовних,
стильових особливостей та авторського задуму;

помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



4.



 



Створення
власних
висловлювань


Діалогічне мовлення

Діалог, його розігрування відповідно до серії малюнків, запропонованої
ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних
подій,
спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного
характеру.



Учень:

складає і розігрує діалоги певного
обсягу
(орієнтовно 7—8 реплі
к для
двох
учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкува
ння, серії
малюнків, запитань, досягаючи комунікативної мети;

додержується норм української літературної мови, правил
спілкування;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми (якщо
незгоду з
позицією співрозмовника, то так, щоб не образити його), уживає
прислів’я і
приказки для висновків та узагальнень;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення;



 



 



Монологічне
мовлення


Твори (навчальні і контрольні) за простим планом.

Говоріння.

Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у
художньому
стилі.

Твір-оповідання за жанровою картиною.

Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі.

Письмо.

Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі.

Твір-опис природи за картиною у художньому стилі.

Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у
художньому стилі.

Твір-оповідання на основі побаченого.

Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей.

Ділові папери. План роботи. Оголошення.



добирає і систематизує для самостійних висловлювань матеріал
на
основі різних джерел;

складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за
простим
планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та задуму стиль
мовлення
(розмовний, науковий, художній, офiційно-діловий); тип мовлення (в т.
ч. опис
приміщення і природи, роздум про вчинки людей), жанри мовлення
(оповідання на
основі побаченого, повідомлення, план роботи, оголошення), мовні
засоби,
ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої
структури
(вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання;

додержується вимог до мовлення і основних правил спілкування;

помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



Міжпредметні
зв’язки.
Інтер’єр і пейзаж у літературному
творі; усна характеристика
літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір;
(література);
переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні
тем
и



(математика);
усний опис
змісту та художніх засобів творів живопису, які зображують інтер’єр,
пейзаж;
усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі і
холодні
кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче
мистецтво).


 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:18 | Повідомлення № 8
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Мовна
змістова лінія

 





п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів





1.



75

1





Вступ

Краса і багатство української мови



Учень:

знає засоби милозвучності української мови;

знаходить їх у тексті;

уміє використовувати у власному мовленні.



2.



5



Повторення,
узагальнення
та поглиблення вивченого


Словосполучення і речення. Головні члени речення. Просте речення.
Звертання,
вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові
знаки у
простому реченні. Складне речення. Пряма мова.

Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове.
Тема й
основна думка тексту. Види зв’язку речень у тексті: послідовний,
паралельний
(практично). Типи і стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль.



Учень:

розрізняє словосполучення і речення, прості речення і складні,
типи і
стилі мовлення;

визначає головне і залежне слово у словосполученні, головні та
другорядні члени речення, типи і стилі мовлення;

знаходить у реченні вставні слова, звертання й однорідні члени
речення;

називає частини мови, якими вони виражені;



 



 



Правопис.

Розділові знаки у простому реченні. Роздiлові знаки у складному
реченні і при
прямій мові та діалозі.

Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин
слова та
основ.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Вставні слова, найуживаніші
фразеологізми
зі звертаннями і вставними словами.


Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова,
однорідні
члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори
спільнокореневих
слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті.

Культура мовлення. Правильне інтонування простих
речень із звертаннями, вставними сл
овами
та однорідними членами речення, різними за метою
висловлювання. Інтонуванн
я
ск
ладних
речень. Засвоєння стандартних висл
овів,
словосполучень в офіційно-діловому сти
лі.

Текст (риторичний аспект). Звертання, вставні слова, однорідні
члени
речення у власних висловлюваннях на певну тему.



розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях і
складних
реченнях;

пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє орфографічні і пунктуаційні
помилки на
вивчені правила;

будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними
членами
речення; із простих речень — складне; тексти офіційно-ділового стилю
та інших
стилів;

помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення
при
інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в структурі і
стилі
тексту;

складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну
соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на
основі
власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова,
прості і
складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги.



3.



7



Лексикологія

Групи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження)
слова. Тлумачний
словник української мови. Словник іншомовних слів.

Активна і пасивна лексика української мови: застарілі
слова
(архаїзми й історизми), неологізми.

Групи слів за вживанням: загальновживані та стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні
слова і
терміни, просторічні слова, жаргонізми.

Офіційно-ділова лексика.

Внутрішньопредметні зв’язки

Фонетика, орфоепія. Вимова слів іншомовного походження,
передача
звуків в українській мові.

Культура мовлення і стилістика. Доречне вживання вивчених
пластів
лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних
стилів.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок
дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.



Учень:

називає основні терміни розділу і знає, що вони означають;

визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням,
походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів,
професійних
слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та
науково-публіцистичних
текстах;

доводить аргументовано приналежність слова до певної групи
лексики;

редагує тексти з лексичними помилками;

користується словником іншомовних слів;

уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти
лексики;

складає висловлювання про професію з описом процесів праці;

бере участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в
офiційно-діловому
стилі.



5.



8



Словотвір.
Орфографія


Змінювання і творення слів. Основні способи словотворення:
префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний,
складання основ (або слів), перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Словотвірний словник.

Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом -ин (а) від

прикметників на -ський, -цький; буквосполученням -чн-
(-ш
н-).
Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами -ськ-,
-цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами -ств (о),
-зтв
(о), -цтв (о).

Складні слова. Сполучні о,
е
в складних слова
х.

Творення складноскорочених слів.

Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-;
правопис складноскорочених слів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених
різними
способами, поетичних неологізмів із художніх творів.

Граматика. Творення самостійних частин мови.

Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і
складноскорочених
слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками і дієсловами.
Складні
випадки слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати
зв’язність тексту, у т. ч. шляхом використання в ньому
спільнокореневих слів.



Учень:

знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін
при
суфіксальному словотворенні;

знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;

визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних
неологізмів;

уміє самостійно утворювати нові слова вивченими способами;

 знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені
правила;

вміє користуватися словотвірним та орфографічним словниками;

 утворює і вживає складноскорочені слова у власному
мовленні,
правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами;

правильно пише і вимовляє складні і складноскорочені
слова;

складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в
іншу,
а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу
увагу
на забезпечення зв’язності тексту;

редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у
стилістичному
використанні засобів словотвору.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:19 | Повідомлення № 9
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

6.



50

1

18



Морфологія.
Орфографія


Загальна характеристика частин мови

Іменник

Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки,
синтаксична
роль.



Учень:

знає, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його
синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни;

знаходить іменники в реченні;



 



 



Іменники —
назви істот і
неістот (повторення). Іменники загальні та власні.

Рід іменників (повторення).
Іменники спі
льного
роду.

Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини
або
тільки множини.

Відмінки іменників, їх значення.

Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни.

Відмінювання іменників І відміни. Відмiнювання іменників ІІ відміни.
Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому
відмінку.
Відмінювання іменників ІІІ—IV відмін. Незмінювані іменники.
Відмінювання
іменників, що мають форму лише множини.

Особливості творення іменників.



визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до
певної
відміни іменників;

пояснює основні значення відмінків;

відмінює іменники;

визначає форму іменника в реченні, значення іменникових
суфіксів;

використовує відмінкові закінчення іменників І—ІV відмін, а
також
незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному
мовленні;

утворює іменники різними способами;



 



 



Правопис
іменників


Велика буква і лапки у власних назвах. Не
з
іменниками.

Букви -а (-я), (-ю) в закінченнях іменників
чоловічого роду другої відміни.

Букви е, и, і в суфіксах -ечок, -ечк,
-ичок,
-ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн
(я)
,
-ив (о), -ев (о).

Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів на
позначення осіб,
предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні
іменників — синонімів,
омонімів.

Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал,
рукопис). Уживання відмінкових
форм
іменникі
в, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю,
Олено,
добродію, батьку).

Синоніміка деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб
(хліба),
твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).

Текст (риторичний аспект). Залежність точності та ясності
висловлювання від правильного вживання іменника; уживання "модних”
слів,
іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від
стилю і
ситуації спілкування.



правильно
пише
іменники з вивченими орфограмами;

утворює і пише правильно чоловічі та жіночі імена по
батькові;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені
правила;

користується орфографічним словником;

уміє використовувати в мовленні іменники-синоніми та
іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, у т. ч. як засіб
милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми
і
крилаті вислови, до складу яких входять іменники;

помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні
недоліки у
вживанні іменників;

створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи
вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, вказаних у
програмі.



Міжпредметні
зв’язки.
Слова з суфіксами
зменшувально-пестливого значення і суфіксами
згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних
назвах
(історія, географія).



 



7.



15



Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід
прикметників з однієї групи в іншу.

Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання
прикметників. Повні й короткі форми прикметників.

Прикметники твердої і м’якої груп.

Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники.



Учень:

знає морфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;

знаходить прикметники в реченні;

визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у
реченні;

відмінює прикметники твердої і м’якої груп;

утворює правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикметників; якісні,
відносні і
присвійні при
кметники від інших частин мови з допомогою відомих
способів словотвору;

складає з ними речення; уживає у власному мовленні;



 



 



Правопис
прикметників


Написання прикметників із
суфіксами: -еньк
-,
-есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-,
-зьк-.

Букви е, о, и у прикметникових суфіксах -ев-(-єв-),
-ов-(-йов-, -ьов-), -ин-, -ін-, -ичн-.

Написання не з прикметниками.

Написання -н- і -нн- у прикметниках.

Написання складних прикметників разом і через дефіс.

Написання прізвищ прикметникової форми.

Внутрішньопредметні зв’язки


Культура
мовлення і стилістика
.
Використання в мовленні прикметників-синонімів.

Правильне вживання в мовленні
вищого і на
йвищого
ступенів порівняння прикметників.

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів з прикметниками.

Прикметники-синоніми та антоніми.

Текст (риторичний аспект). Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму
висловлюванн
я.



правильно
пише
прикметники з вивченими орфограмами і
пояснює їх, користуючись
правилом;

знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників;

робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії,
географії,
фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників;

редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів
прикметників і
заміни їх синонімами;

читає і переказує (усно й письмово) тексти з описами
природи,
приміщення;

складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації,
пов’язаної з
особистими враженнями,
спостереженнями, а також
висловлювання на
соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.



Міжпредметні
зв’язки.
Використання прикметників для
точного опису предметів, явищ і подій
(географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора
(література).



 



8.



8



Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Числівники кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) і
порядкові. Числівники прості, складні і складені.

Відмінювання числівників.

Творення числівників.

Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед
закінченням у
непрямих відмінках.

Роздільне написання складених
числівникі
в.

Написання разом порядкових числівників з -тисячний.

Внутрішньопредметні зв’язки

Культура мовлення і
стилістика.
Правильне
вживання кількісних
числівників з іменниками у всіх відмінках.

Уживання числівників для позначення дат, часу (годин).

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння числівників на позначення
дат і
годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів.

Текст (риторичний аспект). Використання числівників з метою
надання
текстові переконливості, точності; почуття міри у вживанні
числівників.



Учень:

знає загальне значення числівника, його морфологічні ознаки,
синтаксичну роль у реченні;

знаходить числівники в тексті;

визначає їх граматичні ознаки;

утворює і вживає правильно відмінникові форми
числівників;

поєднує правильно числівники з іменниками;

знаходить вивчені орфограми в числівниках, пояснює їх
правилами;

помічає і виправляє помилки на вивчені правила;

аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них числівників;

складає речення, висловлювання з використанням прислів’їв,
крилатих
висловів, до складу яких входять числівники;

створює діалоги з уживанням дат і точного позначення часу, а
також
усні, письмові висловлювання на певну тему, використовуючи виражальні
можливості числівників.



Міжпредметні
зв’язки.

Правильне викор
истання
форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів
(фізика,
математика); використання
числівників у ві
дповідях
на уроках (історія, географія, хімія).



 



9.



8



Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні,
вказівні;
питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені
(ознайомлення).

Відмінювання займенників усіх розрядів.



Учень:

знає значення, морфологічні ознаки і синтаксичну роль
займенника;

знаходить займенники в тексті;

визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні;

утворює неозначені й заперечні займенники;

відмінює правильно всі розряди займенників;



 



 



Правопис
займенників


Приставний н у формах особових і вказівних займенників.
Написання
разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних
займенників.
Написання займенників з прийменниками окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки

Культура мовлення і
стилістика.
Уживання
займенників для зв’язку речень
у тексті.

Використання особового
займенника Ви
у вві
чливому значенні при
звертанні
до однієї особ
и.

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів,
прислів’їв,
крилатих висловів, до складу яких входять займенники.

Текст (риторичний аспект). Займенники я і ми у
спілкуванні.



знаходить вивчені орфограми і пояснює їх;

помічає і виправляє помилки в написанні і вживанні
займенників;

аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;

уживає займенники для зв’язку речень у тексті;

правильно поєднує займенники з прийменниками;

створює монологи і діалоги-роздуми про вчинки людей з
використанням
виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлювання.



Міжпредметні
зв’язки.
Використання займенників у
відповідях учнів на уроках історії,
географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.



 



 



 



Повторення в
кінці року


Лексикологія.

Словотвір і орфографія.

Морфологія й орфографія.



Учень:

знає основні орфограми у вивчених частинах мови;

знаходить у тексті і характеризує за граматичними ознаками
вивчені
частини мови;

правильно вживає їх у власному мовленні;

знаходить помилки в тексті, виправляє і пояснює їх;

складає твори на основі побаченого, почутого.


 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:33 | Повідомлення № 10
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Соціокультурна
змістова
лінія



Орієнтовні вимоги

до вмінь



Орієнтовний зміст навчального матеріалу


Орієнтовні вимоги до
вмінь



Cфери відношень



Тематика текстів



Теми висловлювань
учнів



 



Я і українська
мова та
лiтература.



Краса і
багатство рідної
мови

Історія виживання рідної мови. Вічне життя українського слова.



"Чистіша від
сльози вона
хай буде”.



Учень:

сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті соціокультурні
відомості,
добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної
комунікативної мети.



Я і національна
культура
(звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).



Побут
українців. Хатні
обереги. Збереження традицій. Пісня — душа народу. Мамина колискова.
Обрядові
пісні. З історії кобзарства в Україні. Сиві гомери України.

Гумористична скарбниця народу
(ане
кдоти,
смішинки, байки, гуморески, спiвомовки,

усмішки, небилиці). Національний одяг і сучасна мода. Символіка
народного костюма. Історія народного житла, його інтер’єр.



"Мамина пісня”,

"Дівчина з легенди (Маруся Чурай)”.


"Ой весна,
весна, днем
красна”.


 


"Одягни
вишиванку”.






"Смерекова хата — батьківський поріг”.



 



Я і мистецтво
(традиційне і
професійне).



Декоративно-художнє

оздоблення хати. Українське
народне
мистецтво. Пл
етіння. Мереживо. Виготовлення виробів з бісеру.



"Розсипався
бісер, як
макове зерно”, "Мережила скатертину”.



 



Я і
Батьківщина, людство,
Всесвіт.



Планета Земля.
Космос і
людина. Роль людини в освоєнні космосу.



"Захистімо
планету”.



 



Я і рідна
природа.



Рослинний і
тваринний світ
рідного краю. Єдність людини й природи.



"Барвінковий
край”,

"Бджола на квітці”.



 



Я і ми (родина,
класний
колектив, народ, людство)



Твій рід. Мати —
берегиня
роду. Звичаї в сім’ї. Етика спілкування. Наше духовне коріння. Родинні
обереги — джерело національного духу. Слово як духовна святиня.

Видатні українці.



"Ой, роде наш
красний”,

"Не гасне вогнище родинне в людських запалених серцях”.





"Відомі люди мого краю”,

"Символ нездоланності людини”.



 



Я як
особистість



Світ моїх
захоплень



"Моє
захоплення”.



 


 

 

 

                                                           
Діяльнісна (стратегічна)                                
змістова лінія



Види умінь



                Вимоги до
загальнонавчальних                                           досягнень
учнів



Організаційно-контрольні



Учень самостійно чи з допомогою вчителя:



 



визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює план;

оцінює одержаний результат і робить відповідні корективи.


 


Загальнопізнавальні



Учень самостійно чи з необхідною допомогою
вчителя:



 



аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, систематизує, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.


 


Творчі



Учень з певною допомогою вчителя чи
самостійно:



 



уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної
проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).


 


Естетико-етичні



Учень:



 



помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у
вчинках
людей і результатах їхньої діяльності;

спроможний критично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із
загальнолюдськими моральними нормами;

виявляє готовність творити добро словом і ділом.


 

 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:34 | Повідомлення № 11
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

7-й клас

(105 год, 3 год на тиждень)

(4 год — резерв годин для використання на розсуд
учителя)

Мовленнєва
змістова
лінія

 





п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів



1.



25



Відомості
про мовлення


Повторення вивченого про текст,
його стру
ктурні
особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті
(практично).

Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про публіцистичний
стиль.

Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання.

Ознайомлювальне читання (практично).

Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису
зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру.

Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх
побудови.



Учень:

розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні
засоби
міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність
видо-часових
форм дієслів-присудків, займенники, числівники);

визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний,
художній,
науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис
зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру);
жанри
(оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.



2.



 



Види робіт

Сприймання чужого мовлення

Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і
монологічного
характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного,

розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (в т. ч. опис зовнішності
людини,
процесу праці);

жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда,
перека
з, байка, загадка,
прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).



Учень:

розуміє з одного прослуховування фактичний
зміст
незнайомого те
ксту, тему
та основну
думку (тривалість звучання художнього т
ексту — 6—7 хв,
інших стилів (у т. ч.
публіцистичного) — 5—6 х
в);

 уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням
теми,
поданим планом;

виокремлює ключові слова і записує їх по ходу слухання;

 визначає основну і другорядну інформацію, причинно-наслідкові
зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших
порівняно
з попередніми класами);

складає простий план почутого;

оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм
життєвим
досвідом;



 



 



Читання
мовчки
текстів діалогічного і монологічного
характеру, що належать до таких
стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного,
розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (в т. ч. опис зовнішності
людини,
процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка,
п’єса,
казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки
(об’єднані певною темою).

Ознайомлювальне читання (практично).



читає мовчки відповідно до його віку
незнайомі тексти різни
х стилів, типів і жанрів мовлення
зі швидкістю 120—210 слів за 1 х
в;

 користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації
ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву,
анотацію, початок, кінцівку,
окремі фрагменти тексту,
орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і
другорядну
інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно
охоплює
відібраний матеріал);

складає складний план прочитаного;

визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні
особливості тексту;

оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і
мовного
оформлення.



3.



 



Відтворення
готового
тексту


Виразне читання вголос художніх, науково-популярних,
публіцистичних
текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса,
стаття,
нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я,
усмішки
(вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).



Учень:

виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з
попередніми
класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю
(80—120 слів за хв), плавно, з гарною дикцією відповідно до
орфоепічних та
інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання
особливості змісту, авторський задум;

оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми,
задуму і
мовного оформлення;



 



 



Перекази (навчальні й контрольні) за простим і складним планами.

Говоріння. Докладний переказ розповідного тексту художнього
стилю з
елементами опису зовнішності людини.

Докладний переказ тексту публіцистичного стилю мовлення.

Стислий переказ тексту наукового стилю.

Письмо. Докладні перекази розповідного тексту з елементами
опису
зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі.

Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в
художньому стилі.



переказує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і прочитані
тексти
художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом (для
докладного переказу 200—250 слів, стислого — в півтора рази більше),
підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням
комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей
та
авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним
планами;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і
мовного оформлення.



4.



 



Створення
власних
висловлювань


Діалогічне мовлення

Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування
відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з
характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.



Учень:

складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням,
діалоги
до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;

розігрує діалог (орієнтовно 8—10 реплік для двох учнів)
відповідно до
запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети,
аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання
співрозмовника;

дотримується норм української літературної мови та правил
спілкування;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної
теми,
добираю
чи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї
позиції, даючи
влучну, дотепну відповідь з
використанням
прислів’їв і приказо
к;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення;



 



 



Монологічне
мовлення


Твори (навчальні і контрольні) за простим і складним планами.

Говоріння. Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі.

Твір-опис процесу праці за
власними спо
стереженнями
наукового стилю.

Твір-роздум дискусійного характеру публiцистичного стилю.

Письмо. Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому
стилі.

Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому
стилі.

Твір-оповідання за поданим сюжетом.

Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі.

Ділові папери. Розписка.



складає усні й письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим
і
складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль
мовлення
(розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий),
типи
мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і процесу праці, роздум
дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим
сюжетом,
замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання,
стилю,
типу і жанру мовлення;

збирає та систематизує матеріал для твору;

додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;

помічає і виправляє недоліки у власному і чужому
мовленні;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



Міжпредметні зв’язки. Письмова характеристика літературного
героя;
елементарний аналіз змісту і



художніх
засобів
твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче
мистецтво).


 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:39 | Повідомлення № 12
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Мовна
змістова                              лінія

 





п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів





1.



76

1





Вступ


 Мова — скарбниця духовності народу



Учень:

знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань
народу;

уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку.



2.



4



Повторення та
узагальнення
вивченого.

Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.

Частини мови. Вивчені групи орфограм.



Учень:

розставляє правильно розділові знаки у простому і складному
реченнях
згідно з вивченими правилами;

знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;

доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує
написання
орфограми;

виправляє допущені помилки;

складає прості і складні речення;

читає й переказує тексти з різними видами речень.



3.



20



Морфологія. Орфографія

Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль.

Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник,
дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне
ознайомлення).

Неозначена форма (інфінітив) та
особові фо
рми. Доконаний і
недоконаний види дієслова
.

Часи дієслова. Теперішній час.
Минулий ча
с.
Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ
дієвідмін.
Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу.

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів
умовного
способу і наказового способу.

Безособові дієслова.

Способи творення дієслів.

Правопис дієслів

Не з дієсловами (повторення).

Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).

Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II
дієвідмін
(повторення).

Буква ь у дієсловах наказового способу.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Уживання діє-слів-синонімів, антонімів у переносному значенні;
засвоєння
найуживаніших фразеологізмів (в
т. ч.
приказок і прислів’їв), крилати
х висловів, до складу яких
входять
дієслова.



Учень:

знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки,
синтаксичну
роль;

знаходить дієслово в реченні;

визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до
певної
дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;

правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими
орфограмам
и;

аргументує написання орфограм;

знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені
орфографічні
правила, а також помилки у формі залежного слова;

використовує правильно форми дієслів у мовленні;

аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою,
визначаючи їх виражальні можливості;

конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у
т. ч.
в переносному значенні;

редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами,
уживання
одних дієслів одного способу замість інших;

бере участь у розігруванні діалогів відповідно до
запропонованої
ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у
формі
одного часу і способу замість іншого;

складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну
тему, використовуючи
виражальні можливості дієслова, у т. ч. висловлювання у художньому
стилі з
дієсловами у 2 ос. однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3
особі
множини.



 



 



Фонетика. Орфоепія

Вимова дієслів на -шся, -ться. Чергування приголосних у
дієсловах.

Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.

Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних
словосполучень з
керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм
певного
часу замість інших.

Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому
стилі з
дієсловами у 2 ос. однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у
3
особі множини.



 



Міжпредметні
зв’язки.
Метафора, уособлення (література).



 



4.



12



Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні
ознаки,
синтаксична роль.

Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних
дієприкметників теперішнього і минулого часу.

Дієприкметниковий зворот. Безособові діє-слівні форми на -но, -то.


Правопис дієприкметників

Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.

Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного
іменника).

Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.

Написання -н- у дієприкметниках та -нн- у прикметниках
дієприкметникового походження.

Не з дієприкметниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми,
антоніми;
фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких
входять
дієприкметники.



Учень:

знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки,
синтаксичну
роль;

відрізняє дієприкметник від прикметника;

знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот,
безособові дієслівні форми на -но, -то;

визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх
творення;

пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;

правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому
звороті;

пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми;

знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені
орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;

правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;

складає речення з дієприкметниковими зворотами; проводить
їх заміну
підрядним реченням;

використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на
-но,
-то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких
входять
дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на
певну
соціокультурну тему.



 



 



Синтаксис. Уживання
дієприкметників і ді
є-прикметникових зворотів у ролі
другорядних
членів речення.

Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з
дієприкметниковими
зворотами; синоніміка складних і простих речень з діє-прикметниковими зворотами. Синоніміка речень

активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но,
-то.

Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з
уживанням
дієприкметників і дієприкметникових зворотів.



 



Міжпредметні
зв’язки.
Використання дієприкметників як
засобу творення образності
(література); використання дієприкметників у наукових текстах
(історія,
географія, біологія, фізика).



 



5.



6



Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні
ознаки,
синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники
недоконаного і
доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

Правопис дієприслівників

Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.

Не з дієприслівниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й
антоніми.
Найуживаніші фразеологізми (у т. ч. приказки й прислів’я) з
дієприслівниками
і дієприслівниковими зворотами.

Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів
реченн
я.

Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання
інтонації в
реченнях з дієприслівниковим зворотом.


 


Текст
(риторичний
аспект).
Використання дієприслівників та
дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.



Учень:

знає: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль
дієприслівника;

знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;

відрізняє дієприслівник від дієприкметника;

визначає граматичні ознаки дієприслівника;

пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки при дієприслівниках і
дієприслівникових
зворотах;

виправляє помилки у вживанні та правописі дієприслівників;

правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;

конструює прості речення з дієприслівниками і
дієприслівниковими
зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;

читає й переказує тексти з дієприслівниками та
дієприслівниковими зворотами;

складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні
можливості
дієприслівників і дієприслівникових зворотів.



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:42 | Повідомлення № 13
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Міжпредметні
зв’язки.
Використання дієприслівника для
створення образності (художня
література); використання дієприслі
вника
в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика,
математика).



 



6.



14



Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди прислівників (практично).

Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.

Правопис прислівників

Букви -н- та -нн- у прислівниках.

Не і ні з прислівниками.

И та і в кінці прислівників.

Правопис прислівників на , , утворених від
прикметників та
дієприкметників.

Написання прислівників разом і
через дефі
с.

Написання прислівникових
словосполуче
нь
типу: раз у раз, з дня на день...

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Прислівники — синоніми й антоніми; прислівники — омоніми
до іменників з
прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками.

Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів
речення.

Культура мовлення і
стилістика.
Правильне
наголошування прислівників.
Використанн
я прислівників
як засобу зв’язку речень у текст
і
і засобу підсилення виразності мовлення.

Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах
художнього і публіцистичного стилів.



Учень:

знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль
прислівника;

знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних
і
паронімічних частин мови;

визначає його граматичні ознаки;

уміє утворювати ступені порівняння, практично застосовувати
правила
правопису;

правильно наголошує прислівники;

помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;

аналізує і визначає роль прислівника в художніх і
наукових
текстах;

складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи
прислівник для зв’язку речень у тексті;

створює усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну
тему,
використовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.



Міжпредметні
зв’язки.
Bикористання прислівників у
художніх і наукових текстах (література,
історія, географія, біологія, хімія, фізика).



 



7.



4



Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в
словосполученні.

Непохідні й похідні прийменники.

Правопис прийменників

Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми.

Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції
в
ролі членів речення.

Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками.

Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із).

Текст (риторичний аспект). Використання прийменника в мовленні для
відтворення л
огічних
зв’язків. Стилістичне вживання повт
ору прийменника
в народнопоетичній творчос
ті.



Учень:

знаходить прийменники в реченні;

відрізняє їх від сполучників і часток;

правильно поєднує з іменниками;

вміє застосовувати правила правопису прийменників;

знаходить і виправляє помилки в їх правописі;

аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з
відмінковими
формами іменників;

складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими
конструкціями;

редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових
засобів
милозвучності мовлення.



Міжпредметні
зв’язки.
Використання
прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та
наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).



 



8.



4



Сполучник
як службова частина мови. Уж
ивання сполучників у простому і складному
р
еченнях: сполучники сурядності й
підряднос
ті.

Правопис сполучників

Написання сполучників разом і окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми,
фразеологізми і крилаті вислови зі сполучниками.

Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів
речення,
частин складносурядного і складнопідрядного речення.

Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні
сполучників-синонімів.



Учень:

знаходить сполучники в реченні;

відрізняє їх від прийменників і часток;

називає групи сполучників за функцією в простому і складному
реченнях;


правильно пише сполучники; помічає і виправляє
помилки в їх написанні;

правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них
похідних
складених сполучників;

використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до
функціонального призначення, складаючи прості й складні речення;

редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.



 



 



Текст
(риторичний аспект).

Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу
створення
антитези.



 



Міжпредметні
зв’язки.
Використання
похідних
складених сполучників у наукових текстах (історія, географія,
біологія,
хімія, фізика, математика).



 



9.



5



Частка як службова частина мови. Розряди часток за
значенням.

Правопис часток

Написання часток -бо, -но, -то, -таки.

Не і ні з різними частинами мови (узагальнення).

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія. Частки синонiми та антоніми.
Фразеологізми і крилаті вислови із частками.

Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях.

Культура мовлення. Виразне читання речень із
частками.

Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення
виразності мовлення.



Учень:

знаходить частки в реченні;

відрізняє від інших службових частин мови;

визначає частки за їх роллю у реченні;

правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках
за
допомогою правил;

самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;

аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального
засобу;


складає речення з модальними частками;

редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток;

створює висловлювання, правильно вживаючи частки.



Міжпредметні
зв’язки.
Використання
часток як
виражального засобу в художніх творах (література).



 



10.



2



Вигук як особлива частина мови.

Правопис вигуків

Дефіс у вигуках.

Кома і знак оклику при вигуках.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія.
Найуживаніші фразеологізми (в т. ч.
приказки
і прислів’я) з вигуками.

Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.

Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками.



Учень:

знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток;

правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові
знаки при
них;

пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами;

аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;

виразно читає тексти з вигуками;

доречно використовує вигуки у власному мовленні.



 



 



Текст
(риторичний
аспект).
Використання вигуків для надання
висловлюванню експресії і виразності.



 



Міжпредметні
зв’язки.
Використання вигуків як засобу
виразності в художніх творах
(література).



 



11.



2



Узагальнення й систематизація вивченого про
частини мови, їх правопис і використання у мовленні.



Учень:

визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні
ознаки;

правильно пише і пояснює орфограми;

самостійно помічає і виправляє помилки в усному й
писемному мовленні.


 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:42 | Повідомлення № 14
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

Соціокультурна
змістова
лінія



                                                                               
      
Орієнтовний зміст навчального матеріалу



Орієнтовні вимоги

до вмінь



Cфери відношень



Тематика текстів



Теми висловлювань
учнів



 



Я і українська
мова і
лiтература.



Мова —
скарбниця духовності
народу. Походження терміна "Україна”.



"Мова —
скарбниця
духовності народу”.



Учень:

сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті соціокультурні
відомості про
Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для
досягнення певної комунікативної мети.



Я і національна
історія і
культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська
пісня).



Формування
української
народності. Наш край в період становлення нації.

Наші предки — слов’яни. Письмові вiдомості про них, їх заняття,
поселення.
Слов’яни на території нашої місцевості. Київ — місто Кия.

Матеріальна культура. Народна медицина українців. Народні музичні
інструменти.

Традиції і святкування в Україні. Народні обряди.



"Мандрівка в
минуле”.

"Вісники старовини”.

"В етнографічному музеї”.

"Відгомін минулого”.



 



Я і ми (родина,
класний
колектив, народ, людство).



Родинні
традиції. Взаємини
між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет.

Видатні українські імена.

Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї.

Моральні цінності: доброта,
людяніс
ть,
чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо.



"Моє родовідне
дерево”.

"Краса взаємин”.





"Краса зовнішня і внутрішня”.



 



Я і мистецтво
(традиційне і
професійне).



У світі
прекрасного.
Шевченко — художник. Українські кобзарі. Храми і парки — культурні
скарби
України.



"Прекрасне в
моєму житті”.



 



Я і рідна
природа.



Людина і природа. Різноманітність рослинного
і тваринного світу
на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна
культура
людини.



"Роль природи в
житті
людини”.

"Мій обов’язок перед природою”.



 



Я як
особистість.



Покликання
людини:
пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.



"Мій життєвий
вибір”.



 


 

Діяльнісна (стратегічна)
змістова лінія



Види умінь



                Вимоги до
загальнонавчальних                                           досягнень
учнів



Організаційно-контрольні



Учень самостійно чи з допомогою вчителя:



 



усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і
життєтворчої
діяльності;

планує діяльність для досягнення мети,
розподіляючи її
на етап
и;

здійснює намічений план;

оцінює проміжні й кінцеві результати, робить
відповідні коректив
и.


 


Загальнопізнавальні



Учень самостійно чи з необхідною допомогою
вчителя:



 



аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує
їх;

робить висновки на основі спостережень;

виділяє головне з-поміж другорядного;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.


 


Творчі



Учень самостійно:



 



уявляє словесно описані предмети і явища, фантазує на основі
сприйнятого;

прогнозує подальший розвиток певних явищ;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблеми в процесі
навчання і
життєтворчост
і;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу
розв’язання
певної проблем
и;

добирає аргументи для його доведення;

спростовує хибні припущення і твердження.


 


Естетико-етичні



Учень:



 



помічає й цінує красу в мовних явищах, явищах природи,
у
творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

спроможний критично оцінювати відповідність своїх
вчинків
зага
льнолюдським
моральним нормам,
усувати помічені невідповідност
і;

виявляє здатність поставити себе на місце іншої людини;

готовий великодушно прощати образи з
боку
знайомих і незнайоми
х;

намагається творити добро словом і ділом.


 

 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
mr_smithДата: Неділя, 21.02.2010, 23:44 | Повідомлення № 15
ADMIN
Група: Адміністратори
Повідомлень: 5111
Статус: Offline
х-статус:
You know what I mean?

8-й клас

(70 год, 2 год на тиждень)

(4 год — резерв годин для використання на розсуд
учителя)

Мовленнєва
змістова
лінія

 





п/п



К-ть год.



Зміст навчального
матеріалу



Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої
підготовки учнів



1.



16



Відомості
про мовлення


Повторення відомостей про
мовлення, текс
т,
стилі і типи мовлення. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне,
вивчальне,
критичне. Вивчальне читання (практично).

Особливості побудови опису місцевості, пам’яток історії і культури.

Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект
прочитаного, протокол, особливості їх побудови.



Учень:

розрізняє такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до
мовлення;
різновиди аудіювання, читання (вивчальне), складові ситуації
спілкування;
текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті,
загальні
мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення і узагальнення знань);

визначає стилі (розмовний, художній, науковий,
офіційно-діловий,
публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис
місцевості,
пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання,
повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол).



2.



 



Види робіт

 Сприймання чужого мовлення

Аудіювання
(слухання-розуміння)

текстів, щ
о належать до стилів:
розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового;
типів:
розповідь, опис (в т. ч. опис місцевості, пам’яток історії і
культури),
роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис,
замітка,
вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання — ознайомлювальне, вивчальне,

критичне (практично).



Учень:

розуміє фактичний зміст, тему та основну думку висловлювань
інших
людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повiдомлення,
радіо- і
телепередачі та ін.), слідкуючи за особливостями їх змісту і мовного
оформлення (тривалість звучання художнього тексту 7—8 хв, інших стилів
— 6—7
хв);

визначає причинно-наслідкові зв’язки,
зображувально-виражал
ьні
особливості в текстах, складніших, ніж у попередніх класах;

користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації
різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст
повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого і
запам’ятовує
їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (визначає
власне
ставлення до змісту);

визначає зображувально-виражальні особливості тексту (помiчає
мовні
засоби, що забезпечують зв’язність тексту),

формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане,
співвідносячи
його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом;

складає простий і складний плани почутого;



 



 



Читання
мовчки
текстів, що належать до стилів:
розмовного, художнього,
офіційно-дiлового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис
(в т.
ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість,
п’єс
а,
нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору.
Вивчальне
читання.



читає мовчки
незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах
(швидкість
читання — 130—240 слів за 1 хв);

 користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації
вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту,
розуміє
взаємозв’язок, послідовність його композиції,
максимально

повно охоплює нову інформацію, визначає основне і другорядне,
причинно-наслідкові зв’язки між явищами);

робить короткі записи (план, тематичні виписки, конспект) у
процесі
читання;

 ставить самостійно запитання під час читання і шукає на них
відповідь;

оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і
мовного
оформлення.



3.



 



Відтворення
готового
тексту


Виразне читання вголос художніх, наукових, публіцистичних,
ділових
текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання,
повість,
нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я і
приказки
(вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).



Учень:

виразно читає вголос знайомі (складніші, ніж у попередніх
класах) і
незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою
швидкістю (80—120 слів за 1 хв), відповідно до орфоепічних та
інтонаційних
норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання
особливості
змісту, стилю тексту, авторський задум;

оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми,
задуму і
мовного оформлення;



 



 



Перекази
(навчальні й
контрольні)
за складним планом.

Говоріння. Стислий переказ розповідного тексту з елементами
опису
місцевості в художньому стилі.

Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток
історії та
культури в науковому стилі.

Стислий переказ тексту публіцистичного стилю (у тому числі на основі
прослуханих радіо- і телепередач).

Письмо. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису
місцевості в художньому стилі.

Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток
історії та
культури в публіцистичному стилі.

Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням.

Конспектування як різновид стислого переказу прочитаного
науково-навчального
тексту; тематичні виписки.



переказує докладно, вибірково і стисло (усно чи письмово) прослуханий і
прочитаний тексти художнього, наукового і публiцистичного стилів
мовлення
обсягом (для докладного переказу 250—300 слів, стислого і вибіркового —
в
1,5—2 рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній
думці,
дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського
задуму;

складає самостійно складний план, конспект, тематичні виписки;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і
мовному
оформленні висловлювання;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і
мовного оформлення.



4.



 



Створення
власних
висловлювань


Діалогічне мовлення

Діалог, складений на основі радіо- чи телепередач, дібраних запитань
за текстом,
як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі
ситуації
спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного
характеру,
його розігрування в різних стилях мовлення.



Учень:

складає діалог (орієнтовно 10—12 реплік для двох учнів) як
обмін
думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за
текстом,
прослуханих радіо- і телепередач, що містять розповідь чи роздум
дискусійного
характеру;

додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до
зміненої
ситуації спілкування;

підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання,
формули
мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності у процесі
діалогу
(стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм
української
літературної мови;

обирає самостійно аспект запропонованої теми,
висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, добираючи цікаві,
переконливі а
ргументи на
захист
своєї позиції, у тому числі і з власного життєвог
о досвіду,
змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншог
о;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення;



 



 



Монологічне мовлення

Твори (навчальні й контрольні) за складним планом.

Говоріння. Твір-опис місцевості (вулиці, села,

міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.

Твір-опис пам’яток історії і культури за картиною в публіцистичному
стилі.

Повідомлення на тему про мову, що вимагає зіставлення і узагальнення
матеріалу в науковому стилі.

Письмо. Твори-описи місцевості (вулиці, села, міста), пам’яток
історії
і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому
стилі.

Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням).

Твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми в публіцистичному
стилі.

Ділові папери. Протокол.



складає усні й письмові твори (зазначених у програмі видів) за
складним
планом, обираючи відповідний ситуації спілкування і комунікативного
завдання
стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний,
офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (в тому числі
опис
місцевості, пам’яток історії і культури, роздум на морально-етичну чи
суспільну теми) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, протокол);

додержується основних вимог до мовлення та правил спілкування;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і
мовному
оформленні власного і чужого висловлювання;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного
оформлення.



Міжпредметні зв’язки. Роздуми з елементами аналізу художнього твору,
письмова порівняльна і групова



характеристики
літературних
героїв (література); роздуми на суспільну тему (історія).


 



Жираф - це кінь, виконаний за всіма вимогами замовника.
 
Форум селища міського типу Червоне, Червоне - зробимо кращим »  Школопедія (Школопедия) » Українська мова » Навчальна програма "Українська мова, 5—12 кл." (Українська мова, 5—12 кл.)
Сторінка 1 з 3123»
Пошук:

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.145.183.190
Браузер:

Cайт живе: