вечірня проза, смуток і грёзи.

Все починається з того, як нібито все було як у всіх, жили-були ми собі, як прості люди, і тут таке почалося…

Це, звісно, зацікавлює простий люд, ми ковтаємо наживку, а там вже все залежить, як глибоко ми її проковтнули і скільки хисту у розповідача: чи швидко ми виплюнемо ту «гидоту», що ковтнули, чи довго нас ще буде нудити і паморочитися в голові…

Цікаві ми створіння – гомо-сапієнси…

Навіть диву даєшся, як ми можемо бути такі схожі в деяких випадках, і які ми можемо бути різні в залежності від обставин! Як може одна людина бути « безхребетна», а інша своєю незламною волею гори може «звернути»? в критичних ситуаціях ми можемо те, що в повсякденному житті навіть і не мріємо зробити. Чому ми користуємось тільки 10% можливістю нашого мозку? Хто нам понаставляв «бар’єрів»? кому це потрібно? Чому, якщо людина має можливість використовувати тільки 14% свого мозку – вона вже вважається генієм! ? а що буде коли люди все ж таки зможуть користуватись 100% своїх можливостей? Що тоді? Соціум... Кому він вигідніший? 

Одні запитання…
Відповідей немає.
Небезпечно жити – від цього вмирають!
Приємно снувати – ніхто й не помітить!
Цікаво – а як же ті люди, що творять, кохають?
Нав’язують відповідь – не варто і мітить!
Піднятися б вгору? Ні, високо, впадеш!
Розправити б крила? Подумай, спечеш!
А може помріяти? Що ти?! Дуркуєш!?
Не рви собі серце, все рівно помреш…
Небезпечно жити – від цього вмирають!
Приємно снувати – ніхто й не помітить!

Висновок простий: Людина народжується вільною і довершеною. І якщо вона це зрозуміє, поставить перед собою чітку ціль, то ніщо не стане їй на заваді, і вона досягне своєї мети! 

17,10,11