ДРУГУ

Квітне яблуня в саду моєму білим цвітом,
Як завжди йдеш до мене ти з палким привітом!
Восени і взимку, влітку й на весні мій друже,
Знаю я, що ми з дитинства дружим дуже-дуже!
І буває, що прийде негода в двір і в серце,
Чомусь темніє у очах й за хмарами не видно сонце,
Ти відчуваєш це і де б не був в якій сторонці,
Година-дві – ти тут стоїш і стукаєш в віконце!
Привітним голосом озвешся, спокійно озирнувшися довкола,
І скажеш: Здоров був козаче! Чому ти так насупив брови?»
Життя чудове і стрімке й нестримно-різнобарвне,
Воно завжди таке для нас і дивне і доволі гарне!
Згадай ось тільки, як в дитинстві ми з тобою,
Без страху, без вагань, пірнали в вирій з головою!
Давай з тобою знов розправим плечі, надінем шапки і накидки по козацькі,
Пройдемось по селу на радість всій малечі, й покажем звідки родом і які ми заліхвацькі!
Від гарних, дружніх слів стає на серці радісно і світло,
І знову квітне яблуня в саду моєму білим цвітом!