rss · П'ятниця, 25.05.2018, 23:38

RSK - Червоне


Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39

ПЕРЕХРЕСТЯ РОЗЛУК

ЕЛЕГІЯ

Вечір розсипав холодні вогні,
Місто зморене сном,
Світло горить у твоємі вікні,
Я і дощ – за вікном.

Темні каштани старі і сумні,
Марять давнім теплом,
Світло погасло в твоєму вікні,
Я і дощ – за вікном.


Мокру стіну підпираю плечем,
Сили немає підти,
Буду до ранку в обіймах з дощем
Сни твої берегти.





Я – НАЧЕ ПТИЦЯ

На перехресті доріг і долі
Далекі зорі зовуть до себе.
Я – нічия, як вітер в полі,
Я – нічия, як сонце в небі.
Я – наче птиця…

У мене тільки одна розрада –
Ловити в хмарах твій погляд милий;
Мені відомі любов і зрада,
Польоту радість і біль безкрилих.
Я – наче птиця…

Туманом ночі мене накрили,
Моя самотність дійшла до краю,
Зболілись очі, втомились крила,
І де гніздо моє – я не знаю.
Я – наче птиця…

Я іншої і не шукаю долі,
І щастя більшого мені не треба, –
Бо народилась для польоту й волі,
На мене жде високе синє небо!
Я – наче птиця…




СМІХ БЕЗ ПРИЧИНИ…

Хай кожен б’ється і не здається,
Хай кожен має мрії крилаті,
Добре сміється той, хто сміється,
Краще сміятись, ніж сумувати!


Скільки літ і зим
Життя за собою водить по колу,
Гріх часто буває смішним,
Сміх грішним не буває ніколи!

Знову над світом сонячне літо,
Неба душа розчинена навстіж,
Сміх без причини – не відсутність освіти,
Це значить, що в мене радісний настрій!

Хай кожен б’ється і не здається,
Посмішка долі – щаслива ознака…
Добре сміється той, хто сміється
Навіть тоді, коли хочеться плакать!



ЛЮБОВ КОРОТША ЗА ЖИТТЯ

Не треба більше зайвих слів, мене спинить ти не зумів,
На щастя, може, може, на біду,
Болять непрошені думки, ти ще на відстані руки,
Але так сталося, і я від тебе йду!
І мій літак злітає в ніч, а ти не можеш зрозуміть,
Чому так швидко догорів вогонь,
Втікаю я від звичних фраз, від поцілунків і образ,
Від ніжності твоїх долонь.

Прощаю і прощаюся,
До тебе знов вертаюся,
Крізь спогади іду до каяття,
Та все чомусь пригадую,
Як падав сніг на райдугу, –
Любов, на жаль, коротша за життя…

У нас на двох – один квиток, і я роблю свій перший крок,
На щастя, може, може, на біду,
І гасне полум’я свічі, а я гублю твої ключі,
Не озираючись, від тебе йду.
Є для розлуки сто причин,
Ти знов лишаєшся один,
Хай плаче осінь на твоїм плечі,
З очей у ніч втікає сон,
І не врятує телефон,
І про розлуку шепотять дощі…




СОКОЛИНА ГОРА

Скільки б літ не пройшло, скільки б зим не мело,
Я завжди повертаюсь до теба,
Соколина Гора – мого батька село,
Що на скелях стрімких поруч з небом.

Тут течуть крізь віки у потоках стрімких
Річки Кам’янки води прозорі,
І летять з висоти райдуг світлі мости,
А на хвилях гойдаються зорі.

Крізь холодні дощі журавлинні ключі
Щовесни прилітають до тебе,
Соколина Гора – світ любові й добра,
Що на скелях стрімких поруч з небом.

Я вертаюсь з доріг на знайомий поріг,
У село, що зоветься крилато,
А під небом старих рідних батьківських стріх
Підростають нові соколята.




НАВПАКИ

З дитинства ми звикли вірити слову,
Та наше життя має різні боки:
Доярка на березі доїть корову,
В воді ж відбивається все навпаки.

Віримо свято, вірим наївно,
Що, як роса, згинуть всі вороги,
Співаєм про це ми у нашому гімні,
В житті ж відбувається все навпаки.


Будемо жити щасливо й багато,
Мабуть, уже у найближчі віки,
Великі проблеми, маленька зарплата,
А як би хотілось, щоб все – навпаки!





ЗАЗДРІСТЬ

Важко боротись з грубою силою,
Легше померти, померти зі славою, –
Заздрість ніколи не буде білою,
Тільки чорною, тільки іржавою.

Я вночі запалю свічу – і помовчу…

Заздрість ніколи не буде доброю,
Тільки злопам’ятною і лукавою,
Ходить по світу з дірявою торбою
В парі з брехнею й з ножем за халявою.

Я вночі запалю свічу – і помовчу…

Заздрість ніколи не стане чистою,
Бути судилось їй вічно брудною,
Заздрість ніколи не буде ситою,
Завжди голодною й завжди злою.

Я вночі запалю свічу – і помовчу…

Плачу за життя посивілими скронями,
Знову рахую помилки і втрати…
І прикриваю душу долонями –
Більше не маю чим прикривати…





ВІКНА

Раніш ми були знайомі,
Більше того – любили,
Крізь вікна у нашому домі
На світ
дивились.

Раніш ми були знайомі,
І раптом якось несміло
У вікна нашого дому
Щастя
залетіло.

…Були ми, були знайомі,
Та щастя пішло непомітно,
У домі, в усьому домі
Плакали
вікна.

Раніш ми були знайомі,
Хоч часу минуло мало,
Та вікна у нашому домі
Мене
не впізнали…





МЕТАМОРФОЗИ

Мабуть, неможливо збагнути одразу,
Що головніше: бджоли чи мед...
Зад вже не хоче бути іззаду,
Зад вже іззаду йде наперед!

Один нас “кидає”, інший нам “гонить”,
Літа пролітають, зникають, мов дим,
Червоне не хоче вже бути червоним,
Лише жовто-синім, або голубим!

У тому то й діло, у тому то й справа,
Що наше життя кожна змінює мить,
І праве не хоче ходити направо,
А мріє про те, щоб наліво сходить!


ТИ – МІЙ ДЕНЬ ВЧОРАШНІЙ 

В синім небі зоря остання
Спалахнула живим вогнем,
Був ти першим моїм коханням,
Ну а став учорашнім днем.

Ти – мій день, ти – мій день вчорашній,
В спогади відлітай,
Ти – мій день, ти – мій день вчорашній,
Назавжди прощавай!

Тягне дощ свої довгі жала,
Я самотності не боюсь,
Ще учора я сумувала,
А сьогодні – уже сміюсь.

Ти – мій день, ти – мій день вчорашній,
В спогади відлітай,
Ти – мій день, ти – мій день вчорашній,
Назавжди прощавай!



ЗИМНО

Зимно в світі .
Сховала ніч твої сліди.
Квіти – в літі,
Зостались в літі назавжди.

Ще замітає твій поріг
Байдужий і холодний сніг,
Ще нам зимові сняться сни,
Та журавлів летять ключі,
Тремтить, мов полум’я свічі,
П’янке передчуття весни!

Мерзнуть звуки.
Бринить кришталь холодних слів,
Час розлуки
До вічності не відлетів.

В світі зимно…
Розмалював мороз шибки…
Ніжно й дивно
Сплелися наші дві руки.

Ще замітає твій поріг
Байдужий і холодний сніг,
Ще нам зимові сняться сни,
Та журавлів летять ключі,
Тремтить сльозою на щоці
П’янке передчуття весни!

Зимно в світі
одній…




ЩЕ РАЗ ПРО ЛЮБОВ

Вік – живи, вік – люби,
Користуйся щасливим моментом.
Вік – живи, вік – учи,
Так і помреш студентом…


Познайомились ми у школі,
Переходили з класу в клас…
Непомітно так і поволі
Почуття захопило нас.

Моя мрія, моя розрада!
Вірив я, що ніколи й ніде
Не обдурить вона і не зрадить,
І, як важко, не підведе.

Почуття набирало сили,
Проявлялось і там, і тут,
Разом з нею ми поступили
На філфак у педінститут.

Я любив її світанково,
Наче мавпа банани, любив,
Та доцент із кафедри мови
Враз моє щастя розбив.

Той доцент був лисий, як бубон,
І носив окуляри доцент,
Випадково мою він помітив любу,
І у мене відбив у момент.

Я кохав її щиро і палко,
Як самого себе кохав,
А доцент мою вірну…
шпаргалку
Відібрав і на клапті порвав.

Він збезчестив мене настільки,
Що в мені закипіла кров, –
У відомість поставив двійку…
Ось і все. Ось така любов.


ЧУДОВО ВСЕ, ТОВАРИШУ МІНІСТРЕ!

- Алло-алло, хто біля апарата?
Задовольніть мій інтрес.
Як там проходять спільно з блоком НАТО
Навчання наших ВМС?
І взагалі, яка погода
І як наш флот, на що він годен,
Кому на груди дати треба орден,
Ну а кому по шиї дать!?

- Алло-алло, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
На складі спирту повна є каністра,
Її нам мічман принесе.
І лиш одна дрібничка сталась:
В нас плоскогубці поламались…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!

- Що ж, плоскогубці, справді, то дрібниця,
На плоскогубці наплювать!
Та я і сам хотів би подивиться,
Як це їх можна поламать.
- Ні, плоскогубці залетіли
В електорощит і там згоріли…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!

- Ало, ало, мені не зрозуміло,
Тут дивина, ні дать, ні взять…
Хіба ж це плоскогубці мають крила,
І хто дозволив їм літать!?
- Як ліг на борт ракетний катер,
Усе в нас почало літати…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!

- Цього мені лише не вистачало…
Я вас розжалую усіх!
Чому це ви одразу не сказали,
Що хтось у вас на когось ліг?
- Лягла корма на дно затоки,
Та ніс іще стирчить, нівроку…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!

- Апло-алло, мені потрібно сісти,
Свідомість втрачу я ось-ось…
Даю наказ: негайно доповісти,
Що в вас насправді відбулось!

- Ми вийшли в море, як завжди,
Шукати ворога сліди,
Та тільки дав наш катер газ,
Екран локатора погас.
Тоді “всліпу” дали ми залп,
І розбомбили… морвокзал!
Я матом шткрмана покрив,
Той від образи закурив,
Чомусь забув згасить сірник,
Сірник в ракетній шахті зник
І підпалив боєзапас,
Боєзапас рвануло враз!
На борт раптово катер ліг,
І нас усіх звалило з ніг.
Побачив я, коли підвівсь, –
Щит електричний загорівсь.
Щоб екіпаж урятувать,
Хотів контакти роз’єднать,
Та тільки полуи’я не збив
І плоскогубці загубив.
Вони замкнули всі дроти,
Реактор почало трясти…
Що не робили, все дариа,
В воді сховалася корма,
Ми перебралися на ніс,
А мічман спирту всім приніс,
І нам тепер усе одно, –
Наш корабель іде на дно…

А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!




ЗАПОВІТ ВЧИТЕЛЯ

За невідомим автором

Як умру, то поховайте продалі від школи,
На педраді не згадуйте більше вже ніколи,
На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу,
Бо я знаю, що вчительсьво не має запасу.

На могилі залишіте які-небудь квіти,
А в головах покладіте план самоосвіти,
Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки
І згадайте, друзі милі, шкільні мої муки:

Не прожив я так, як люди, недосипав ночі,
Все над тими зошитами вилазили очі,
З’їла школа моє серце і ще півпечінки,
Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки.

Місцевкому передайте моє шанування,
Так путівки й не діждався я на лікування,
Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє,
Бо мене вже на цім світі живого немає…

Ось іще запам’ятайте, вчителі майбутні:
В школі добре працювати, як нема в ній учнів.
А як трапиться колись, що буде зарплата,
То випийте ви за мене по сто грам на брата.

Прощавайте назавжди, двійки й одиниці,
І ви, колеги-вчителі та учи-телиці.
Далі мучтеся без мене, бо я точно знаю:
Хто учитель на цім світі – той піде до раю!


ІРОНІЧНА БАЛАДА

Десь образили вас, довели аж до сліз,
Зіпсували вам нерви й не тільки…
На базарі вам хтось у кишеню заліз
І потяг звідти все до копійки, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!

Ви втомились від слів, ви втомились від справ,
Вам не хочеться бачить нікого,
А в трамваї вас хтось ні за що обізвав,
Та ще йболяче став вам на ногу, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!

Ну а ось популярний сьогодні сюжет:
Той живе, слава Богу, нівроку,
Бо на себе потратив державний бюджет,
Ну а ви без зарплати два роки, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!

Мабуть, варто відкрити усім свій секрет
І загоїти зболені рани;
У негідника ж, вибачте, є туалет,
А на кухні і ванній є крани, –
Я йому не бажаю ні зла, ні біди,
Хай у нього ніколи не буде… води!

Автор твору: www.shynkaruk.com.ua


Рейтинг: 4.0/4
02.06.2009, 02:34
Додав: mr_smith · Автор: ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ · Переглядів: 3931

Популярні твори:

Всього коментарів: 0
Вгору
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.68.137
Браузер:

Cайт живе: