rss · П'ятниця, 25.05.2018, 23:38

RSK - Червоне


Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35

ПЕРЕХРЕСТЯ РОЗЛУК ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ ТА ТЕКСТИ ПІСЕНЬ

* * * 

Ніч.
Місто.
Будинки.
В одних вікнах –
світло,
В інших –
темрява.
Може, шибки
Віддзеркалюють
душі тих,
Що живуть
за ними?



РОЗБИТИЙ СМІХ

Час зупиняє
біг,
Світить крізь ніч
вогонь,
Спалюю
білий сніг
Полум’ям
долонь.

Замість
весняних втіх
Розпач в душі
вгніздивсь.
З вуст моїх
випав сміх.
Випав.
Розбивсь.
Затих…


* * *

Це трапиться колись, я знаю.
Заcвітиться росою ранок,
Запахне медом волошкове літо,
І грона гроз, мов грона винограду,
Повиснуть на вітрах у світлім небі.
Все буде так,
але мене не буде.
Піду у спокій, у бездонну тишу.
Дружина зойкне, як підбита птаха,
Впаде в нестямі на холодний ганок,
А на ворота сядуть чорні круки…
Заплачуть діти,
стануть наді мною,
Гарячими
солоними вустами
Лише на мить мою зігріють скроню.
А далі – все.
А далі – тиша й спокій.
Замовкнуть струни, обірветься пісня,
Залишиться
гітара
Назавжди сиротою.



* * *

Ніч осліпла,
Бо хмара
Чорним повіком
Закрила
Жовте око
Місяця
уповні.



* * *

Тихо ввійшла,
всміхнулась привітно,
Закутана в пахощі
сонця і м’яти,
Якщо в моїм домі
не стане світла,
Знатиму:
ти перестала
всміхатись.



* * *

Посеред вкритих пилом трав
Дорога мчить у даль незриму…
Колись якийсь мудрець сказав,
Що всі шляхи ведуть до Риму.

У цих словах невірна суть,
Тому і вірить їм не треба.
Не всі шляхи у Рим ведуть!
Мене вони ведуть –
до тебе!



ВІДЬМА В ЦЕРКВІ

Намотала на ноги онучі дороги,
Що лягли повз хрести і розриті могили,
І у церкву прийшла, щоб звернутись до Бога,
Та люди набожні мене не впустили.

Бо, видно, забули про Божі закони…
Кляли і плювали у очі зелені…
Дивилась байдуже Божа матір з ікони, –
Божа матір, що дивно так схожа на мене.

Відьма! –
Летіло у мене каміння.
Відьма! –
Розлючені люди свистіли услід.
Відьма!..
Я втікала до лісу,
під тепле гіллясте склепіння,
Щоб не чули плачу мого,
щоб не бачили сліз.

Не хочу,
не можу,
не знаю,
не чую!
Помираю й відроджуюсь в сивій імлі, –
Неначе танцюю,
танцюю,
танцюю
Босоніж
на битому склі…



ГРОЗА

Вітер
Примусив дерева
Впасти навколішки.

Злива
Перерахувала листя,
Перетворила озеро
На зім’ятий аркуш
Сірого паперу.

Блискавка
Розчахнула небо навпіл,
Гострим жалом
Вп’ялася в землю,
Стала
Кривавим деревом
З неіснуючого саду,
Стала
Тремтячою рукою жебрака,
Що просить у Господа
Милостиню…

Громом –
грюкіт у двері,
Блискавкою –
телеграма:
“Померла мама”…


ДОЩОВА СЮЇТА


* * *
Закотився
в ринви
Тихий
Сміх
Дощу.
А викотились
Сумні
потоки
Сліз.


* * *

Дощ поєднав
Небо і землю.
Довгі й прозорі
Його нитки
Швидко змотались
В срібні клубки
Калюж…



* * *

Із сірої хмари
На темний асфальт
Виплеснулась дощем
Душа
Бога.











ТИХЕ БАГАТТЯ


* * *

Сподівавсь,
Що прийде
Теплий і світлий
День.

А прийшла
Перевдягнена в біле
Ніч.



ПЕРЕХРЕСТЯ ЧОТИРЬОХ РОЗЛУК

Громів осінніх віщий перегук,
Веселий серпень повернувся з поля,
На перехрестя чотирьох розлук
В холодний вечір привела нас доля.

Дороги, мов дві схрещені стріли,
Далекий обрій – тятивою лука…
В який би бік з тобою ми не йшли,
На нас однак чекає
лиш розлука.


* * *

Осінь,
Що нині живе у мені,
Руйнує із сонця збудовані храми,
Сміється вітрами і плаче дощами,
У небі нічні задуває вогні –
Осінь,
Що нині
живе у мені.

Зима,
Що збирається жить у мені,
Дарує омріяні спокій і тишу,
Неначе дитину минуле колише,
Малює щодня на віконному склі
Весну,
Що недавно
жила у мені.



СЛІПИЙ

Куди ця дорога? – питає сліпий
Й до неба підводить погашені очі.
А в небі холоднім лиш місяць німий
І тиша,
закутана в темряву ночі.

Куди ця дорога? – слова намочились в росі,
Куди ця дорога? – і сіється зоряний бісер.
Дерева стоять глухі і сумні,
На їхнім гілляччі
повісився вітер.

Понуро мовчали небесні світи,
Для когось нові визначалися строки, –
І знав лише Бог, що лишилось пройти
Сліпому
до прірви
останніх
два кроки…


* * *

Запах туману і полину.
Тихе багаття. Я біля тебе.
Лижуть червоні язики вогню
Чорне, беззоряне небо.

Ніч вереснева густа і п’янка.
Спогад, як втома на скронях.
І засинає моя рука
В теплих твоїх долонях.

Сіються іскри в нічну пітьму,
Погляди димом злітають у небо…
Запах туману і полину.
Тихе багаття. Я біля тебе.



* * *

Сподівавсь і чекав до останнього.
У двері – відкриті настіж –
Ввійшла неквапливо
Тиша…

Ліг у холодне ліжко –
Немов у домовину…



* * *

Я на сонце
дивився
із-під руки,
Бо сонце під вії мені
заганяло голки..


* * *

Пригублю
ніч,
Захмелію,
Теплим подихом
Відігрію
Закутий
на зимовій шибці
Сміх.



* * *

Злетіла ніч на землю, наче птиця,
Я знову бачу у тривожнім сні
Усміхнене твоє обличчя,
Але –
не у моїм вікні.

Тривожить сон передчуття розлуки,
Сльози солоний присмак на губах,
Твої я знову відчуваю руки,
Але –
не на моїх плечах.

Кружляють тіні по розкритім ліжку,
Малює ніч твій профіль на стіні,
І знов свою даруєш ти усмішку,
Але –
даруєш не мені.

Душа ятриться, як відкрита рана,
Чогось чекаю і боюсь чогось,
Скінчився сон. Прийшов в кімнату ранок…
Усе, що снилось, –
те й збулось.



ПОПІЛ

Вже не вірю, та ще люблю,
Серед пітьми ночей,
Запалив душу мою
Погляд твоїх чорних очей.

Вже не вірю, тому пробач…
Загасили вогонь дощі,
Вітер тихий розносить плач
По згорілій моїй душі.

І не треба ні слів, ні сліз,
Від тепер ми навік чужі,
Протикають мене наскрізь
Сонця гострі, ясні ножі.

Загадаю на білий сніг,
В тихий ранок ввійду несміло,
Сивий попіл на скроні ліг
Від душі, що в мені згоріла.

Автор твору: www.shynkaruk.com.ua


Рейтинг: 5.0/5
02.06.2009, 03:00
Додав: mr_smith · Автор: ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ · Переглядів: 3041

Популярні твори:

Всього коментарів: 0
Вгору
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.80.68.137
Браузер:

Cайт живе: