rss · Субота, 15.12.2018, 10:00

RSK - Червоне


Опитування

Дендрологічний парк
1. Відреставрувати парк
2. Мені байдуже
3. Парк і так гарний
4. Допоможу з реставрацією
5. Замість парку будинки
Всього відповідей: 39

ПЕРЕХРЕСТЯ РОЗЛУК ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ ТА ТЕКСТИ ПІСЕНЬ

* * * 


Я одягаю
на себе
Ночі сорочку,
холодну і темну,
Хмари
ховають
небо,
Асфальти
крадуть
землю…



БАЛАДА ПРО МАТІР

За А. Ривліним


Біля похилого тину,
У військовій завії
Зрадник убив її сина,
Убив останню надію.

Немає страшнішої рани,
Немає більшої муки,
А кат рушником вишиваним
Витер спітнілі руки.

Мати просила смерті,
Вічного упокою,
Але життя уперто
Розквітло з новою весною.

Травою заріс окопчик,
З війни повернулись солдати,
І якось маленький хлопчик
Прибився до неї в хату.

Хліба просив перехожий
Худий сирота-хлопчина,
До крику, до болю схожий
На вбитого зрадником сина.

Був вечір дощем налитий,
Тремтіла земля від грому…
“Лишайся у мене жити”, –
Сказала вона малому.

І щастя прийшло до хати,
І світла настала година:
Згорблена сива мати
Знайшла собі знову сина.

…Минули жнива і обжинки,
Зима прилетіла біла,
Важко впізнати жінку,
Вона мов помолодіда.


Звідки ж у неї сили?..
Хлопчик і вмитий, і ситий,
Ось тільки одежа зносилась,
Треба її підновити.

Голку знайшла і нитку,
Швидко взялась до роботи,
Та із хлопчачої свитки
Раптом випало фото.

І хлопчик, як біля могили,
Зітхнув по-дорослому важко:
“Його партизани вбили”.
Це – татко мій, рідний татко”.

…Ударили в серце жала,
Чи може їй все це сниться?..
…На фото мати впізнала
Сина свого убивцю…

Штовхнула дитину від себе,
Крик занімів у горлі…
І впало на землю небо,
Заходило сонце чорне..

Все зрозумівши швидко,
В мертвій, холодній тиші
Хлопчина зібрав пожитки,
Нишком за двері вийшов…

Стулила важкі долоні
І впала навколішки ненька,
Й дивились на неї з ікони
Жінка і хлопчик маленький…

Вмостилася ніч на порозі,
Розкинувши темні крила…
Котились пекучі сльози,
Свіча, як душа, світилась…

Та раптом, схопивши хустинку,
Побігла на вулицю мати.
І стала кричати: синку!
Вертайся… час спати лягати …


* * *

Шукаю змісту
і в житті, і в слові,
Вечірня сходить у душі зоря…
Мене окрилили одразу дві любові –
Любов моя
і любов твоя.

Ще вчусь мовчати,
не тримать образи,
Минуло літо, осінь настає…
Старію я на два життя одразу –
На життя своє
і на життя твоє…



* * *

Чому усі думають,
Що зорі падають
Вниз?





ВИШНЯ

Маленька вишня
Цвіла так пишно,
Цвіла так красиво,
Що стала схожа на біле диво.

…Не на землі,
а на небі висіла
Тінь її
біла-біла…




Я МИНАЮ…

Ранок погас…
Втома чи страх?
Кришиться час
У мене в руках.
Віють вітри
Сивих століть,
Наче з гори,
Котиться ніч.
Хочеться знов
Літа й дощу,
Я за любов
Свою заплачу…
Шепіт і крик
У серці заснув, –
Був я – і зник.
Я був, чи не був?…



* * *

Якщо доля тебе повінчає з бідою,
Якщо біль твій тебе відпустити не схоче,
Я знайду джерело із живою водою,
Вмию душу твою і натомлені очі…
Я твій біль заберу і залишусь з тобою
До останньої миті останньої ночі!



* * *

Стояли поруч.
День спливав осінній,
Світило сонце з жовтої імли,
І раптлм
поєднались наші тіні…
…А душі
поєднвтись
не змогли…




* * *


Від холоду слів
німіє язик,
Гойдається маятник –
долю колише,
Вмирає іще ненароджений крик
І плаче по ньому
розбуджена тиша.

Хочу літати,
але не вмію,
Хочу співати,
але мовчу,
З пам’яті витру
імена і події,
І тільки
надію
у серці лишу…



ВЕЛИКДЕНЬ

Лишилась біль, та вже немає страху,
Лишився крик, та вже нема прокльонів,
Я бачив:
звуки, наче білі птахи,
Злітають в небо
із гнізд дзвонів...



МОЛИТВА

Дай, Боже, знати,
З ким прощатись,
а кого прощати.
Дай мені зрозуміти
Кому жалітись,
а кого жаліти…



СЕРПНЕВИЙ ПЕЙЗАЖ

Високі трави,
яскраві квіти…
А з квітів бджоли
збирають літо…



* * *

У моїх очах – біль,
у твоїх – сльоза,
Завтра ти підеш,
а прийде біда,
Завтра ти підеш
на чужий поріг, –
За моїм вікном
стане чорним сніг…


Подаруй мені ніч.
Більш не треба слів.
Завтра назавжди
я піду з твоїх снів,
І не зможеш ти
зупинити мить…
Хтось мене навчить,
як без тебе жить.


* * *

Стою на дорозі
Посеред ночі.
Вперед –
Боюся,
Назад –
Не хочу.
Хмари
Збираються
В чорні зграї,
А ранок
Чомусь
Не поспішає.
Земля
Оніміла,
І небо
Осліпло…
Хто-небудь,
Ввімкніть мені
Сонячне
Світло!




ДИТЯЧИЙ СПОГАД

Що це
На небі
так дивно світиться?
Дивлюсь крізь спітнілу шибку…
Хто це
Від круглої хлібини
місяця
Відрізав тоненьку скибку?..




ОСІНЬ

Ще листя дерева
скидають із себе,
Але Господь власноруч
Уже
замикає небо
На журавлиний
ключ.



* * *

За В. Федоровим

Ти кажеш, зраджувати гріх!
Грішити я й не намагаюсь,
Та люба, як же я дізнаюсь,
Що ти найкраща з поміж всіх?!



НЕ ПРИЙШЛА

За М. Рубцовим

Із вікна ресторану
лине світло
болотне,
Від асфальту до зір
заштрихована ніч
снігопадом,
Сніг глухий,
онімілий,
байдужий,
холодний
Наді мною,
рікою,
над далеким
застуженим садом.

Божевільний,
нічний,
вздовж парканів зубатих
Я лякаю людей…
Що болить?
Чом не спиться мені?
Ти й раніше у мене
з’являлась нечасто,
А тепер не прийшла взагалі…


Світло б’ється
отруйне,
зелене,
болотне,
Сніг і сніг без кінця,
наче спогад
глибокий,
Сніг глухий,
онімілий,
байдужий,
холодний,
Мертвий сніг,
ти коли
повернеш мені спокій?


* * *

Заходить сонце
в зелені очі,
Сідає вітер
на гострі вії…
Я так багато
сказати хочу,
Але боюся,
але не вмію…


* * *

Злітає в небо день, а падає в вікно,
Злітає в небо ніч, а падає у душу,
І я дивлюсь на світ, як дивляться кіно,
Осліп уже, та все ж
його дивитись мушу.

Але в моїй душі ще світять ліхтарі,
Але в моїй душі розчинені всі вікна,
Хоч знаю, десь-колись на вранішній зорі,
Що час мій підійшов,
веселий півень крикне.

Не зрадили мені ні друзі, ні пісні,
Найбільше я люблю дитячий сміх і тишу,
Я радість голосну віддів своїй весні,
А спокій і печаль
для осені залишив.

Господь мене вберіг від слави і ганьби,
Господь мені не дав за маревом побігти,
Доспівую життя, а білі голуби
Клюють мої роки,
розсипані, мов крихти…



ПРИТЧА ПРО ЛІЛІПУТА
За О.Кронгаузом

Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.

Одразу маленьким став його дім,
В якому так довго він був нещасливим,
Тепер ліліпута вважають усі
Великим і добрим, і справедливим.

Не чує він слів, тих, що гострі, як ніж,
Отруйні, неначе зміїні жала,
Бо ті, що сміялись над ним раніш,
Чи то полякались, чи заповажали...

Вражає усіх його вигляд і зріст,
Тепер йому заздрить ледве не кожен,
І тільки одне в нього, як і раніш, –
Костюм підходящий купити не може.

Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.

Та ранок вітрила підняв голубі,
Кімнату у сонячне світло закутав...
Шкода, що ваін велетнем снився собі,
Бо як прокидатись йому ліліпутом...



* * *

Ще і не жив – а уже доживаю,
Ще й не співав – а уже хриплю…
Певно одне лише знаю, –
Я і любив, і люблю!



У НЕБО І ВИЩЕ


У небо і вище –
моя дорога,
Неначе листя,
в’януть роки,
Точно за розкладом,
складеним Богом,
Падають з неба
колючі зірки.

Спокій і втому
скидаю із себе,
Спогад далекий
пронизує груди...
Я б залишивсь
між дощами
і небом,
Але ж там немає
нікого
із друзів.

Автор твору: www.shynkaruk.com.ua


Рейтинг: 5.0/2
02.06.2009, 02:48
Додав: mr_smith · Автор: ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ · Переглядів: 4437

Популярні твори:

Всього коментарів: 0
Вгору
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 18.212.93.234
Браузер:

Cайт живе: