rss · Середа, 19.12.2018, 09:00

Опитування

Покращення в смт Червоне.
1. Дуже необхідні!
2. Байдуже
3. Ні. Все і так добре
4. Це не можливо
5. Покращення вже є
Всього відповідей: 35

Великі мрії маленького жителя селища Червоне.

10:59

Великі мрії маленького жителя селища Червоне.
Всі події та персонажі вигадані. Будь який збіг - випадковість. Місце подій – справжнє.

В Червоному, навесні 1911 року, в травні місяці, коли навколо все цвіте і зеленіє, зі сторони літального поля в сторону Грабарки, до садиби, що була розташована між водоймою і великою конюшнею, в той час, коли сонце вже сідає за горизонт, швидко біг хлопчина, років дванадцяти.

Діду, діду, кричав хлопчина, я бачив як він літає! Я ж казав тобі, що дядько Тарас говорить правду!
Хлопчина підбіг до діда, обняв його кремезну статуру і, по дитячому посміхаючись, промовив: «В мене стільки вражень, стільки вражень! Я хочу навчатися, я хочу літати!» Він говорив з великим враженням, говорив швидко, говорив багато, ніби боявся, що коли зупиниться, то його вже не будуть слухати.
А дід присів біля хати, подивився на водойму, де плавали білі лебеді, посміхнувся, витягнув свою засмальцьовану але ароматну люльку, набив її тютюном і замріяно посміхнувся. Він уважно слухав внука і був впевнений, що внук його перевершить і виросте кмітливим і освіченим, він буде вміти читати і писати, ним будуть гордитися.

Дід вже не став сварити внука і його батькам наказав, щоб не сварили, який ще зранку пішов з дому і прибіг аж тільки під вечір. На так довго хлопчик ще з дому ніколи не відлучався. Дід не казав й того, що він з батьком вже шукали його то біля водойми, то в лісі, то в селищі.

Григорій, так звали того босоногого і веселого хлопчину, років дванадцяти. Він був середнього зросту, міцний, вже засмаглий теплими та лагідними променями Червоненського сонця. Його світлий та допитливий погляд помічав те, що було поза увагою більшості його однолітків. Розумний і допитливий, добродушний та щирий. Саме такий, як і більшість жителів селища Червоне.

Григорій народився в сім’ї трударя Миколи. Його батько, разом із дідом Степаном, якого Григорій дуже любив, вправно обробляли свої наділи землі, збираючи гарні врожаї, і продавали зерно на найбільшому базарі тих країв – на червоненському ринку. Мама його вправно справлялася по господарству, готувала найсмачніші паляниці. Дідусь жив в одній хаті зі своїм сином, невісткою і внуком.

Дід Степан навчав Григорія ловити рибу, яку сам ловив дуже вправно. Водойма була поруч, тому не дивно, що ловити рибу в ставку полюбляв і Григорій, якого дідусь навчав рибальських премудростей.

Григорій хоч і ловив рибу на ставку, але часто вдивлявся на висип, який був оточений з усіх сторін водою, немов острів. Дід Григорій йому розказував, що туди ні в якому разі не можна ходити, бо на тому висипі збирається нечиста сила з русалками. Особливо страшно було вночі на Івана Купала, малий хлопчик сам бачив із вікна, як на висипі горіло вогнище і через нього хтось стрибав. А ще, неодноразово багато качок та гусей пропадало, якщо вони плавали поблизу висипу. Ось тому Григорій, коли ловив рибу, завжди вдивлявся на той загадковий острів, в надії побачити якісь дива.

Але найбільші дива творилися не тут, а біля маєтку пана Терещенка. Багато чуток ходило про освіченого і сучасного пана – Федора Федоровича Терещенко, який мав свій маєток в Червоному, разом з цукровим заводом та винокурнею.

Навесні, 1910 року, рівно рік тому, в панському маєтку почалися творитися дивні речі. До маєтку кожного дня ходили найкращі муляри не тільки з Червоного, а й з навколишніх сіл. Також там були і столяри, і теслярі і, кажуть, навіть архітектор.

Вони там щось будували. Возили до маєтку різні інструменти, матеріали. Нерідко навантажені вози проїжджали повз будинок, де жив Григорій. Він із хлопчаками частенько, причепившись за воза позаду, що віз ліс, каталися далеко від дому, аж до жомних ям, які були, мов кордон. Тому що за ними вже починалося панське господарство і було багато людей, які чомусь сварилися на малечу, що чіплялася позаду воза.

Ходили чутки, що будуються якісь майстерні біля палацу. Але ніхто не міг зрозуміти, чому ж ті майстерні будуються біля палацу, а не, припустимо, біля заводу, де вже працювало багато майстерень? Різне розказували вже в Червоному, але всім вірити не можна, бо таке вже плели, що і не знати було кому вірити.
Так в палаці кипіла робота ціле літо. Восени, як зазвичай, більшість жителів селища Червоне і навколишніх сіл були зайняті в процесі цукроваріння. Врожай того року видався на славу і роботи було вдосталь. Завод працював довго і працівники мали змогу заробити трохи більше ніж попереднього року.

Зима пройшла також швидко і спокійно. Хлопчаки вдосталь накидалися снігом, награлися на свіжому повітрі, накаталися на санчатах.

Трударі селища встигли відпочити в теплих і чепурних хатинах, вимащених турботливо ще навесні червоною глиною, грілися біля печей і говорили про життя і нові машини, які працювали на заводі і заміняли роботу десятків, а то й сотень людей.

Навесні було чути в селі, що в тих майстернях, що будувалися ціле літо, будували якісь моноплани. Це такі дивні штуки, які літають, мов птахи. Григорій часто говорив діду про ці чутки, але дід завжди відмахувався і говорив, що люди щось таке незрозуміле базікають. Як може така важка штука із пропелером літати мов птах, ніяк не могло вкластися в голові діда.

А ще величезний кусок поля, неподалік замку, між Червоним та сусіднім селом Крилівка, навесні 1911 року не засівали. Місцеві старожили ніяк не могли зрозуміти пана Терещенка, чому він так нераціонально використовує добротні землі. Це ж стільки зерна можна було виростити чи цукрових буряків, що якби те добро продати, то хватило б на те, що збудувати ще одну майстерню.

Отож, напередодні того дня, коли Григорія шукали і дід, і мама з татом, сусід Тарас, місцевий коваль, ввечері розповідав діду Степану, про дивні речі. Вони курили люльки з дідом біля хати. Сусід розповідав, що в тих майстернях, які побудували попереднього року, було найкраще і найновіше обладнання. Там працювали найдосвідченіші працівники, яких тільки можна було знайти в навколишніх селах та власне в Червоному. І вони робили по кресленнях, які робив сам пан Терещенко невідомі до цього механізми. А недавно саме щось таке зробили і мали завтра випробовувати . То була чудернацька машина, чимось схожа на птахів. В неї були крила і колеса, а ще пропелер і двигун. Ту машину називали моноплан.

Ще, розказував сусід, в селище приїхав якийсь випробувач, який і мав завтра випробовувати той моноплан. Він мав літати на ньому. Випробувача називали «льотчиком». Може б хтось і пропустив це повз свої вуха, але це дивне і нове для себе слово допитливий хлопчина запам’ятав одразу.

Григорій, причаївшись неподалік, із захопленням слухав те, що розказував сусід – дядько Тарас. А дід тільки курив люльку і, мов Хома Невіруючий, тільки повторював: «да не може бути», «де це бачено, щоб машина літала», «нічого в них завтра не вийде, от побачиш».

Ввечері, коли вже всі посідали вечеряти, Григорій все розпитував діда про моноплан, а дід тільки відмахувався і говорив, що то все дурниця і вигадки.

Ще ніколи малому не снилися такі цікаві і кольорові сни, і ще ніколи він так не міг дочекатися ранку. Ще ввечері Григорій задумав, щоб там не було, завтра піти і на власні очі побачити, як важка і дивна машина буде літати по небу, мов птах.

Вночі Григорію снився і невідомий моноплан у вигляді залізного птаха, який махає крилами, на якому летить він, сидячи зверху на ньому і вхопившись за вішки, мов на коні. І те, як він бачить з висоти свій будинок, конюшню, ставок, і той невідомий і страшний висип, на якому збирається нечиста сила, і безкраї поля, і цукровий завод, і винокурня, і замок.

Проснувся він раніше ніж звичайно, поснідав, і гайда на вулицю. В цей час, якраз повз їхню хату їхав до заводу мужик на возі, який ще куняв і віз в цукровий завод ліс. Малий, як це часто бувало, причепився позаду і тихенько собі поїхав в сторону замку і того поля, яке цього року ніхто не обробляв і не засіював.
Біля жомних ям, Григорій відчепився від возу, тому що далі їхати вже не можна, так як можуть зловити і ще й відшмагати. Він тихенько пішов собі вже сам.

Сонце вже піднялося високо над горизонтом і припікало не на жарт. Пройшовши десь ще з годину, Григорій побачив, що там далеко крутиться багато дорослих. Малий знав, що його звідти будуть гнати і близько не підпустять, тому він тихенько добрався до дерев, що росли не так вже й далеко від того поля, і заховався там.

Ще ніколи так пильно і тихо Григорій не сидів. Але, він з цікавістю спостерігав за тим, що відбувалися на тому полі. Спочатку там було трохи вояків. Потім з’явилися десь з десяток мужиків. Вони йшли по полю, недалеко один від одного і щось там збирали. Вони готували поле для того моноплана. Григорію було невідомо чому стільки уваги приділяють для тієї машини, і він ще більше вдивлявся, мріючи побачити щось незвичайне.
Через години зо дві, коли вже набридло дивитися на тих робочих, що оббігали поле і вздовж і впоперек, на полі з’явився цікавий персонаж. То був високий і міцний мужик, весь в шкіряному костюмі. Незважаючи на те, що надворі було майже літо, той незнайомець був в шкіряних рукавичках. Це дуже здивувало Григорія. Напевно це був той льотчик, про якого вчора діду розказував сусід.

Він почав мислити про те, що якщо навіть той мужик і підніметься в небо на моноплані, то ж він буде значно ближче до сонця і теплий одяг, разом з рукавичками, ну ніяк йому не потрібні будуть. Тому Григорію стало надзвичайно цікаво.

Мужик щось говорив з вояками, махав руками. Шкода, що зовсім не було чути, про що вони там говорили, думав малий. Потім з’явився сам пан Федір Федорович Терещенко. Він привітався з тим мужиком в шкіряному костюмі. Льотчик дістав із карману портмане, дістав сигару і закурив. Григорію на мить показалося, що він навіть відчув сильний і п’янкий аромат сигарети. Але то малому лише здавалося.

І ось нарешті Григорій від побаченого аж відкрив рота. Він побачив як декілька молодих і бравих коней, якими управляли два мужика, тягнули за собою той самий моноплан, про який було багато чуток. Він був дійсно схожий на невідомого птаха. Григорій зрозумів, що сусід Тарас не розказував байки, говорив правду. Тільки чому дід все посміхався і не вірив, Григорій не розумів.

Коли того моноплана дотягнули нарешті до поля і забрали коней, які його притягнули із майстерень, що були побудовані біля замку, всі почали крутитися біля нього. Чоловік в шкіряному костюмі поліз на моноплан і сів у спеціально відведеному місці. Інші ж бігали навколо і щось там робили.

Нарешті завели двигун. Він заревів, мов стадо волів. Григорій аж злякався і лише припав до землі. Але цікавість брала верх і він одразу ж встав і знову виглядав із-за дерева на поле, де відбувалися події, які справляли на нього дуже велике враження. Він бачив, як люди відбігали від того моноплана, і він почав рухатися по полю сам. Моноплан рухався все швидше і швидше. Він почав підстрибувати і відриватися від землі і нарешті здійнявся в повітря. Григорій, забувши про те, що потрібно ховатися, що його можуть побачити і насварити, а то ще й нашмагати, вибіг на поле і почав махати руками, вітаючи того льотчика в шкіряному костюмі, який керував тією, невідомою до цього часу хлопчикові, машиною. Літак пролетів трохи в сторону сусіднього села Крилівки, потім розвернувся і плавно, мов поважний птах, приземлився назад на поле.
До нього відразу ж підбігли люди, почали вітати льотчика. А він, поважно пригнувши з крила моноплана, підійшовши до пана Терещенка, який спостерігав за цими всіма подіями, і щось йому впевнено розказував і пояснював.

Малого, в зв’язку з цими незвичайними подіями, може й хтось і помітив, але значення цьому не придали і ніхто не став його сварити і гнати, так як він знаходився досить далеко на іншому кінці поля.
Потім пан Терещенко із льотчиком через надзвичайно красивий парк попрямували, розмовляючи, до замку. За ними ж почали до замку кіньми тягнути моноплан.

Вже було досить пізно, коли все на полі стихло, але Григорій був настільки вражений, що додому не повертався, аж поки крило моноплана зникло з його поля зору за деревами парку, який був дуже доглянутим і де полюбляв часто прогулюватися пан Федір Федорович Терещенко.

Григорій згадав, що він ще з самого ранку пішов із дому, що вже надворі було досить пізно, а на так довго він ще з дому сам не відлучався.

Тому вже через якусь мить, в Червоному, навесні 1911 року, в травні місяці, коли навколо все цвіте і зеленіє, зі сторони літального поля в сторону Грабарки, до садиби, що була розташована між водоймою і великою конюшнею, в той час, коли сонце вже сідає за горизонт, швидко біг хлопчина, років дванадцяти.
Григорій був вражений від побаченого. Цієї ночі йому снилися моноплани, льотчики, селище Червоне з висоти пташиного польоту і багато-багато цікавого.

Він ще не знав, що через пару років Червоне буде відомо далеко за межами губернії, та що там казати – за межами країни. Що в селище приїде льотчиця жінка Любов Олександрівна Галанчикова, з якою малий Григорій потоваришує. Що на льотному полі, приблизно там, де сьогодні за польотом спостерігав Григорій, під тінями дерев буде відпочивати після польоту відомий вже тоді льотчик Петро Миколайович Нестеров.
Він ще не знав, що Червоне відвідає сам Государь перед Першою Світовою Війною, і залишиться задоволеним станом справ літакобудування, особисто попросить Федора Федоровича Терещенко про допомогу в будівництві для фронту вже не монопланів, а літаків, які будуть значно досконаліші від моделі моноплану, який випробовували сьогодні.

Потім коли селище стане відоме в кругах винахідників і льотчиків, все обладнання буде упаковано і перевезено в інше місце. Ще пізніше будуть важкі роки після війни, революція, голод, Велика Вітчизняна Війна, руйнація і відбудова селища і ще багато-багато історичних подій.
Але це буде потім, а сьогодні маленький житель селища Червоне, Григорій, солодко засинав, і в нього була велика мрія – він мріяв літати!

Shooler
03.12.2009 р. – 07.12.2009 р.

Автор:

Категорія: Блог Shoolerа · Переглядів: 1955 · Додав: Shooler · Правовласникам!
Рейтинг: 5.0/5

Популярні блоги:

Всього коментарів: 6
avatar
3
1 Shooler • 11:01, 07.12.2009 • url
Моя перша проза. Ніколи в житті не писав нічого подібного.
Чекаю на критику в межах розумного. :)
avatar
2
2 Mr_HYDE • 12:30, 07.12.2009 • url
Я плакав. Браво!!!
avatar
2
3 Shooler • 13:37, 07.12.2009 • url
Дякую, такі відзиви спонукають творити і надалі :)
avatar
2
4 Mr_HYDE • 14:39, 07.12.2009 • url
Чудове оповідання, дійсно зачепило. Продовжуй, в тебе є неабиякі здібності.
avatar
2
5 BACS • 11:54, 08.12.2009 • url
САНЯ ТИ ТАЛАНТ! реально, в мене теж скупа сльоза виступила! ^_^ auuuu
твори! скоро Червоне не тыльки Терещенком буде славитись!!!
avatar
1
6 mr_smith • 23:48, 10.12.2009 • url
Талановито написав, сказати що чіпляє то нічого не сказати. Саня, з тебе автограф, я перший в черзі, так і запиши десь собі.
Люди я з цим дядьком знайомий особисто!!! auuuu
avatar

Оплата будь-яких послуг через інтернет

Вхід

Логін:
Пароль:

Інформація

Ваш IP: 54.172.40.93
Браузер:

Cайт живе: